Б136

ЕОМ-засіб роботи з інформацією, і всі науки, спрямовані на створення засобів обробки інформації та її використання, об’єднані єдиним терміном “інформатика”.

Інформатика — це технічна наука, яка систематизує прийоми створення, зберігання, відтворення, обробки та передачі даних засобами обчислювальної техніки, а також принципи функціювання цих засобів та методи управління ними.

З цього визначення видно, що інформатика дуже близька до технології, тому її предмет нерідко називають інформаційними технологіями.

Предмет інформатики складають такі поняття:

• апаратне забезпечення джерел комп'ютерної техніки;

• програмне забезпечення джерел комп'ютерної техніки;

• засоби взаємодії апаратного та програмного забезпечення;

• засоби взаємодії людини з апаратними та програмними засобами.

Головним завданням інформатики є систематизація прийомів та методів роботи з апаратними та програмними засобами комп'ютерної техніки. Мета систематизації полягає у виділенні, впровадженні та розвитку передових, найбільш ефективних технологій, в автоматизації етапів роботи з даними, а також у методичному забезпеченні нових досліджень.

У складі основного завдання інформатики сьогодні виділені такі напрямки для практичних додатків:

■ архітектура обчислювальних систем (прийоми і методи побудови систем, призначених для автоматизації обробки даних);

■ інтерфейси обчислювальних систем (прийоми і методи управління апаратним та програмним забезпеченням);

■ програмування (прийоми, методи і засоби розробки комп'ютерних програм);

■ перетворення даних (прийоми та методи перетворення структур даних);

■ захист інформації (розробка методів та засобів захисту даних);

■ автоматизація (функціювання програмно-апаратних засобів без участі людини);

■ стандартизація (забезпечення суміщення між апаратними і програмними засобами, а також між форматами наведених даних).

На всіх етапах технічного забезпечення інформаційних процесів для інформатики ключовим поняттям є ефективність.

Інформація на магнітних носіях ПК записана у двоїчній формі, що представляє собою сукупність тільки двох цифр - нуля і одиниці. Така система обчислення незвична для простої людини і взагалі невдобна. І все ж таки, такі комбінації 0 і 1 складають основу будь-якого документа, що створюється в мережі Пк. Інформація, оскільки складається переважно з бітів, що утворюють найбільш вищі порядки сукупності, розміщується в комірках на магнітних носіях. Розмір кожної комірки дорівнює 1байт. Кожній комірці пам’яті присвоюється номер (адрес). Сукупність таких комірок складають будь-який документ, який в комп’ютерному середовищі низивається файлом. Ієрархія розташування інформації така: файл-папка-каталог. Отже, файл - це програма чи організована сукупність цифрових, алфавітно - цифрових та інших даних.

Компютер оброблює інфорамцію лише в чисельному вигляді. Вся відео, символьна, звукова, графічна інформація перетворюється у числа.

Перетворення інформації в число-кодування.Інформація подається в двійковій системі очислення інформації. 1 біт – 0 чи 1,1 байт = 8 біт,1 кбайт = 1024 б,1 Мбайт = 1024 кб,1 Гбайт = 1024 Мбайт,1 Тбайт = 1024 Гбайт. Зображення поділяються на растрові та векторні. Растрові зображення – набір крапок. Недолік – складність масштабування.Векторні зображення – розкладаються із геометричних фігур, тому при масштабуванні використовується коефіціент, що помножується на параметри фігур. Файлова структура збереження інформації. Файл – сукупність данних, що має власне імя. Імя = розширення + імя. Окрема група – завантажувальні, виконувальні файли: *.ехе; *.соm; *.bat. При роботі з файлами можуть бути застосовані імена груп файлів. *- будь-які символи; ? – один символ.

У середині 60-х років, коли фірма IBM випустила серію обчислювальних машин третього покоління, склався стандарт одиниці виміру пам'яті — байт. Байт являє собою послідовність восьми двійкових розрядів. Один двійковий розряд називається бітом.

Кожний біт може приймати одне з двох значень — 0 чи 1. Двома бітами можна закодувати чотири значення: 00, 01, 10, 11. Згідно з позиційною системою числення значення байта, який складається з восьми бітів, залежить від позицій, які займають нулі та одиниці. Кількість різних комбінацій бітів у байті дорівнює 28 = 256, тобто один байт може приймати 256 різних значень.

У комп'ютері за допомогою двійкових кодів представляються як числа, так і символи (літери, цифри тощо). Для кодування символів здебільшого достатньо одного байта. Для кодування цілого числа, як правило, використовуються два або чотири байти, а для дійсного — чотири або вісім, інколи шість байтів, залежно від конкретної задачі та можливостей комп'ютера.

Зовнішня пам’ять, як правило, призначена для довгострокового зберігання програм і даних. Інформація на пристроях зовнішньої пам’яті зберігається при включенні ПК. Об’єм ЗП значно більще ніж об’єм ВП. Хоча вона значно поступається ВП за швидкістю записування і считування інформації. Зазвичай, зовнішня пам’ять реалізується у вигляді накопичувачів на магнітних і оптичних дисках. Кожен з них використовується зі своїм контролером. Нині широко використовуються два вида магнитних накопичувачів: Накопичувачі на магнитних дисках ( дискети ), Накопичувачі на жорстких магнитних дисках (вінчестери).

Вінчестери, у переважній своїй більшості, не знімаються. Фізичного доступу до них немає. Єдина їх перевага перед ФЛОППІ-ДИСКАМИ (дискетами) полягає у тому, що вони можуть зберігати великі об’єми інформації. Нині, використовують переважно магнитні диски (дискети) з високою "густиною запису" - HD. Об’єм інформації, яку вони можуть зберігти в собі приблизно 1.44 МБ. Щож до жорстких накопичувачів, то об’єм їх пам’яті досягає де-кількох десятків ГБ. Оптичні (лазерні) диски називають компакт-дисками чи дисками типа CD. У переважній більшості своїй вони використовуються лише для читання з них певної інформації CD-ROM (read only memory). Первинна інформація на них записується за допомогою спеціальної цифрової апаратури. Ємкість пам’яті оптичних дисків в сотні раз більше ніж ємкість дискет. Єдина проблема оптичних дисків полягає у їх швидкості при якій считується з них інформація.

Персональні комп’ютери, праця яких грунтується на принципі програмного забезпечення вміщують в себе наступні структурні елементи: Центральний мікропроцесор, Внутрішню і зовнішню пам’ять, Системну шину, Засоби ввода-вивода інформації (клавіатура, дисплей, обладнання для друку, мишка та ін.).

Центральний мікропроцесор, внутрішня пам’ять, системна шина (виконує функцію зв'язку між мікропроцесором, внутрішньою пам’яттю, стандартними й переферийними пристроями ввода-виводу) конструктивно розташовані в окремому блоці, який називається системним. Обладнання зовнішньої пам’яті також розміщуються в системному блоці, хоча інколи розміщують і в окремих блоках. Всі засоби ввода-вивода, а також обладнання внутрішньої пам’яті підключають до системної шини через відповідні спеціальні плати, які називаються адаптерами чи контролерами. Центральний мікропроцесор, внутрішню пам’ять, системну шину, адаптери та контролери розміщують на одній платі, яку називають материнською.

Центральний мікропроцесор - це основний засіб Пк. Він виконує програму, яка зберігається у внутрішній пам’яті, керує роботою всіх інших засобів і виконує різноманітні операції над даними. Важливою його характеристикою є продуктивність (здатність швидко працювати). Продуктивність визначається його тактовою частотою, яку вимірюють в мегагерцах.

Внутрішня пам’ять Пк складається з оперативно запам’ятовуючого пристрою (ОЗП чи RAM) і постійного запам’ятовуючого пристрою (ПЗП чи ROM). В ОЗП різноманітна інформація може неодноразово записуватися і считуватися. В ПЗП інформація може неодноразово считуватися але записується, зазвичай, при його виробництві. Основною характеристикою пам’яті є її ємкість, яку вимірюють в одиницях вимірної пам’яті, найменьшою з яких є БІТ. Біт - це один двоїчний розряд, який містить два символа: 0 і 1. Вісім біт отримали назву БАЙТ. Отже 1КБ - 1024 байт, 1МБ - 1024 КБ, 1ГБ - 1024 МБ. Конструктивно, внутрішня пам’ять оформлюється у вигляді комірок пам’яті. Мінімальний розмір однієї комірки дорівнює 1 байтую. Ємкість внутрішньої пам’яті набагато меньше ніж ємкість зовнішньої, але вона перевищує зовнішню за швидкістю запису і считування.

Зовнішня пам’ять, як правило, призначена для довгострокового зберігання програм і даних. Інформація на пристроях зовнішньої пам’яті зберігається при включенні ПК. Об’єм ЗП значно більще ніж об’єм ВП. Хоча вона значно поступається ВП за швидкістю записування і считування інформації. Зазвичай, зовнішня пам’ять реалізується у вигляді накопичувачів на магнітних і оптичних дисках. Кожен з них використовується зі своїм контролером. Нині широко використовуються два вида магнитних накопичувачів: Накопичувачі на магнитних дисках (дискети), Накопичувачі на жорстких магнитних дисках (вінчестери).

Всі прилади ввода-вивода можна згрупувати в такі дві групи: Стандартні, Нестандартні.

До стандартних відносимо Дісплей і Клавіатура. До нестандартних Магнитні і Оптичні накопичувачі, Прінтер, Сканер, Модем.

Дісплей необхідний для відображення інформації на екрані електронно-проміневої трубки. В графічном режимі на екран виводяться будь-які зображення, елементи зображення яких є точки (піксели). Основні характеристики дисплея: дозволяюча можливість (розрешающая способность), кількість кольорів і розмір екрана. Дозволяюча можливість визначається кількістю точок по вертикалі і горизонталі екрана. Чим більше кількість точок, тим більше можливість. В сучасних дісплеях ДМ може досягати 1280Х1024 точок і більше. Сучасні монітори мають кількість кольорів кратне 256.

Клавіатура призначена для ввода в ПК різноманітних символів (літер, цифр), а також для керування роботою ПК. Нині використовується клавіатура, яка має 101 клавішу, і де-кількох індикаторів, які характеризують поточний стан роботи системи. За своїм призначенням всю клавіатуру поділяють на чотири групи (поля). Цетральне містить клавіши з літерами, цифрами, синтаксичними знаками, а також ряд клавіш керування. Друге поле містить 12 функціональних клавіш (F1-F12) і де-які клавіші керування. Третє поле містить клавіші керування курсором. Четверте поле містить додаткову клавіатуру. Воно містить клавіші, які при включені "NUM LOCK" діють як цифри і знаки, а при виключені, як елементи переміщення курсора.

Прилади друку можна поділити на дві групи: прінтери (матричні, струйні, лазерні) і плотери. Характеристикою принтерів є їх дозволяюча можливість, яка аналогічно дісплею вимірюється кількістю друкованих крапок в дюймі (1 дюйм - 2.54 см). Нині популярні принтери з дозволяючою можливістю 300, 600, 1200 DPI.

Призначення сканеру полягає у роботі із готовим зображенням (зміна, додавання, виправлення, збільшення та ін.). Модем - пристрій, що забезпечує зв’язок між Пк і Серверами, мережою Internet та ін. Характеристикою модему є його швидкість передачі інформації за 1 секунду. Зараз дуже великою популярністю користуються модеми зі швидкістю передачі інформації за 1 секунду 56 Кб.

Програми, які використовуються для роботи з комп ютером, можна поділити на три категорії:

• системні програми, які виконують різноманітні допоміжні функції, наприклад, використовуються для створення копій наявної інформації, для перевірки роботоздатності пристроїв комп'ютера і т. ін.;

• прикладні програми, що безпосередньо забезпечують виконання необхідних користувачу робіт: редагування текстів, створення малюнків, обробка інформаційних масивів тощо;

• інструментальні системи (системи програмування), які забезпечують створення нових програм для комп'ютера.

Програмне забезпечення можна поділити на декілька підрозділів насамперед за функціональною ознакою:

1. Системне:

а) операційні системи – керують ресурсами (фізичними та логічними) і процесами обчислювальної системи. MS – DOS; Windows 95, 98, 2000; OS/2; UNIX; Oracle.

б) мереживне ПЗ: для керування спільними ресурсами в розподілених обчислювальних системах.

в) сервісні програми – оболонки (DN, NC), утіліти - програми обслуговування дисків, антивірусі, архіватори.

г) засоби розробки програм: C++, TP, Visual Basic, Delphi.

2. Прикладне програмне забезпечення – для рішення певної задачі проблемної області: текстові процесори: блокнот (редактори),табличні процесори: Excel, Lotus,системи ілюстративної та ділової графіки, графічні процесори: Corel Draw; Page Maker, СКБД: Access; Visual Fox Pro,експертні системи,програми математичних підрахунків.

Операційна система – це набір команд, що автоматично завантажуються при включенні комп'ютера і використовуються для керування обчислювальними процесами, керування програмними і апаратними ресурсами ЕОМ. Призначення операційних систем полягає в наступному: розподіл ресурсів між працюючими програмами, відновлення їх в разі аврійної ситуації, управління завданнями користувачів, виділення пріоритетних задач тощо. Для роботи на ПК використовуються наступні типи операційних систем: MS DOS, Windows NT, Win “95,98,2000, Millenium, OS/2, Unix.

Як було сказано вище, операційною системою називають спеціалізований комплекс програм, які управляють роботою апаратних та прикладних програмних ресурсів комп'ютера самостійно або за вимогами користувача.

Залежно від способу виконання завдань операційні системи поділяють на три категорії:

1. Системи з однозадачним режимом роботи.

2. Системи з пакетною обробкою завдань.

3. Системи з розподілом часу між завданнями.

Ієрархія розташування інформації така: файл-папка-каталог. Отже, файл - це програма чи організована сукупність цифрових, алфавітно - цифрових та інших даних. У зв’язку з цим розрізняють програмні файли і файли даних. Для зберігання програмних файлів і файлів даних на диску виділяють відповідні області даних. При звертанні до файлу його розглядають, як структурно-неподільну одиницю. Сукупність файлів складають файлову систему.

ФС - це сукупність програм, яка забезпечує роботу з їх каталогами й файлами, а також сама сукупність файлів і каталогів, які зберігаються на зовнішніх пристроях Пк. Слід зауважити, що структура файлової системи Пк в де-якій мірі визначає структуру ОС і можливості користувача.

Кожен файл має свій індифікатор, що складається з двох частин - ІМЕНІ і ТИПА файла. Кожен регіструїться у складі файлів, точніше каталозі, який іще називають директорієй. Але до того щоб увійти у каталог вони можуть бути поміщенні у "так звану" Папку.

Папка - це сукупність однотипних файлів, які розміщені в ній за власним бажанням користувача. Папка має своє ім’я, дату створення. В папці також відображається об’єм інформації, що містять файли. Папку можна в будь-який момент перенести в іншу папку або ж до існуючого вже каталогу файлів. Каталог файлів - це сукупність як однотипних так і неоднотипних файлів.

В каталозі для кожного файла регіструються: ім’я файла, його тип, розмір пам’яті яку займає, дата і час його створення. Але слід зауважити, що в де-яких ОС, наприклад MS-DOS, сам каталог також може мати ім’я і зберігатися в іншому каталозі з іменами звичайних файлів. В цьому випадку слкадається ієрархічна система. В Пк з жорстким диском практично завжди організовується ієрархічна структура файлів. При цьому, на кожному диску є " корневий " каталог, в якому регіструються підкаталоги 1-го рівня і файли. В підкаталогах 1-го рівня регіструються, в свою чергу, звичайні файли і підкаталоги 2-го рівня і т. д. Список вміщенних один в одного каталогів позначається їх іменами, які відокремлені знаком похилої лінії "\".

Створення папок:

Викликається диск і, якщо потрібно, папка, де треба створити нову папку:

1 спосіб: Пункт меню Файл/Создать/Папка, заноситься ім'я нової папки і натискається клавіша Enter.

2 спосіб: Права кнопка мишки на порожньому місці, пункт Создать/Папка і далі, як показано вище.

Створення папки на Робочому столі:

Нова папка створюється на вільному місці Робочого столу 2-им способом.

Копіювання папок:

Позначається потрібна папка:

1 спосіб: Пункт меню Правка/Копировать;

2 спосіб: Права кнопка мишки, пункт Копировать;

3 спосіб: Натискається сукупність клавішів CTRL+C.

Потім викликається диск і, якщо потрібно, папка, куди треба скопіювати позначену папку:

1 спосіб: Пункт меню Правка/Вставить;

2 спосіб: Права кнопка мишки, пункт Вставить;

3 спосіб: Натискається сукупність клавішів CTRL+V.

Видалення папок

Із використанням корзини:

1 спосіб: Позначається папка: / спосіб: Пункт меню Файл/Удалить.

2 спосіб: Права кнопка мишки на позначеній папці, пункт Удалить.

3 спосіб: Натиснути клавішу DELETE.

4 спосіб: Перетягти мишкою папку на значок Корзини.

У будь-якому випадку зміст папки розташується в Корзині, і папку за бажанням можна буде відновити.

Без використання Корзини: Позначається папка: Натискаються клавіші SHIFT+DELETE. Потім треба підтвердити остаточне видалення папки: натиснути кнопку Да.

Відновлення папок

Папка при видаленні сама не розміщується в Корзині, туди потрапляють тільки файли, що містилися у видаленій папці. Для відновлення папки треба викликати пункт Правка/Выделить все (для позначення файлів зі змісту виділеної папки), натиснути пункт меню Файл/Восстановить. Папка відновиться і розташується на місці, яке вона займала перед видаленням.

Розкриття папки:

1 спосіб: Двічі клацнути мишкою на потрібній папці.

2 спосіб: Права кнопка мишки на папці, пункт Открыть.

Закриття папки:

1 спосіб: Пункт меню Файл/Закрыть.

2 спосіб: Натискається кнопка закриття вікна.

3 спосіб: Двічі клацнути мишкою на кнопці системного меню папки.

Архівація файлів застосовується для створення копій з одночасним ущільненням файлів. Ступінь ущільнення файла залежить від його типу.

Програми для архівації файлів дозволяють розміщувати копії файлів на диску в ущільненому вигляді в архівний файл, виймати файли з архіву, переглядати зміст архіву тощо. Різні програми відрізняються форматом архівних файлів, швидкістю роботи, ступенем ущільнення файлів під час розміщення в архіві, зручністю використання. Найбільш поширені програми-архіватори, які працюють у середовищі Windows: WinZp, WinRar, WinArj, NetZip, мають приблизно однакові можливості.

Проблема надійного захисту інформації від несанкціонованого доступа є однією з найважливіших і невирішених проблем сьогодення. Особливо в наш час. Час науки і прогресу.

Комп’ютерні технології дали імпульс розвитку всесвітнєвідомої мережі INTERNET, що для одних стала сферою спілкування, праці, розваг, а для інших спосіб "підслухати", зробити якусь гадість. Людина в цьому електроному світі стає власником інформації - яка є об’єктом нинішніх відносин, як ринкових так і неринкових. Internet - це майбутній електроний ринок людського суспільства, на якому можна придбати всеі в тій кількості, в якій забажаєш. І всеж таки неслід забувати, що всі ми різні.

Неслід забувати, що серед нас є комп’ютерні генії, які об’єднані єдиною назвою - хакери. Вони - професіонали з комп’єютерних технологій та систем і звичайно ж знають, що через всесвітню мережу пересилається багато корисної, приватної, секретної та інформації. Тому для людей, які все ж таки наважуються пересилати інформацію по Internet, слід забезпечитися міцною підтримкою захисту і маскування інформації.

Взагалі, пересилаючи інформацію, особа ризикує втратити цінність інформації, ризикує своєю репутацією, своїми грішми, ризикує тим, що може підхопити вірус на свій Пк, таку тактику полюбляють використовувати, ризикує тим, що його інформація може стати відомою півсвіту, а може й всьому. Це ще не повний перелік ризиків.

Їх багато і для кожного користувача (банк, Держава, підприємець, Міноборони та ін) вони специфічні і особливі, але методи боротьби з цими ризиками майже для всіх однакові. Шляхи і методи приховування таємних повідомлень відомі вже давно і до того ж давня сфера людської діяльності стінографія відродилася саме для вирішення проблем захисту інформації.

Поряд з нею використовуються й інші методи захисту: кодування і криптографії. Мета криптографії полягає у тому щоб заблокувати доступ до таємної інформації шляхом шифрування змісту таємних повідомлень. Мета ж стінографії - приховати сам факт існування таємного повідомлення. При об’єднані цих двох методів, ймовірність захисту інформації була б набагато збільшена. Але це покищо у переспективі. Існують такі методи захисту інформації:

- Метод спеціального форматування текстових даних;

- Метод використання відомого переміщення слів, абзаців (основані на зміні положення строк і розташування слів);

- Метод вибору певних позиційних літер (початкові літери кожної строки утворюють повідомлення);

- Метод приховування в невикористаних місцях жорстких дисків (записування інф. В нульовій дорожці);

- Метод використування імітуючих функцій (необхідно переосмислити текст, в якому генерується повідомлення);

- Метод знищення заголовка, який індифікує файл (метод кодування текста із знищеним заголовком, який відомий опоненту);

- Метод використання надлишку цифрових фото, звуку, відео. (заповнення додатковою інф. молодші ряди цифрових відліків, що мають мало корисної інф).

Формально комп'ютерним вірусом називається програма, яка може заражати інші програми шляхом включення у них своєї, можливо модифікованої, копії, при цьому остання зберігає здатність до подальшого розмноження. Крім зараження, комп'ютерний вірус може виконувати інші несанкціоновані дії: розмноження; вилучення даних на диску; внесення помилок у дані тощо. Несанкційовані дії, що виконуються вірусом, можуть бути обумовлені настанням певної дати або поєднанням деяких умов.

Виділяють такі основні типи вірусів: файлові, завантажувальні, мережні та макровіруси.

Файлові віруси приєднуються до програмних файлів, як правило, вбудовуючи до них свій код. Якщо запустити заражений файл на виконання, вірус потрапляє до оперативної пам'яті і починає заражати інші файли, псувати програми та дані, заважати роботі комп'ютера тощо.

Завантажувальні віруси розміщують інформацію для свого запуску в завантажувальних секторах дисків. Вони потрапляють до комп'ютера при завантаженні з зараженого диска чи дискети.

Макровіруси вражають документи, створені текстовими та табличними процесорами, такими як МS Word та Ехсеl. Коли заражений документ відкривається для перегляду чи редагування, макровіруси вбудовуються до системних файлів цих програм і починають заражати інші документи та псувати файли.

Мережеві віруси використовують для свого поширення засоби комп'ютерних мереж і електронної пошти.

Існують віруси, які належать одночасно до кількох груп. Так, наприклад, більшість завантажувальних вірусів можуть поширюватись як звичайні файлові віруси.

Для боротьби з комп'ютерними вірусами розроблено досить велику кількість спеціальних антивірусних програм, або антивірусів. Найбільш популярними є так звані програми-скане-ри (інша назва — вірусні детектори).

Попередній аналіз відомих вірусів дозволяє виділити послідовності кодів, характерних для кожного з них. Принцип роботи антивірусних сканерів полягає в пошуку цих кодових послідовностей у файлах, завантажувальних секторах і оперативній пам'яті. Якщо сканер знаходить таку послідовність, він повідомляє про зараження.

Така перевірка дозволяє виявляти лише відомі віруси і не допомагає проти невідомих.

У багатьох випадках антивірусні програми здатні «лікувати» заражені файли, вилучаючи з них вірусний код.

Серед найбільш відомих антивірусних сканерів можна назвати DrWeb, AVP (Антивірус Касперського), Aidstest, McAfee Virus Scan, Norton Antivirus, IBM Anti-Virus та ін.

Комп’юторна мережа - це сукупність комп’ютерів, що зв’язані засобами передачі даних, використовуючи зв’язок, один комп'ютер отримує доступ до таких ресурсів як пам’ять, модем, факс, принтер.

В залежності від розташування комп-ів в мережі, мережі поділ. на глобальні та локальні. Глобальна М. може включ. інші мережі (локальні) або окремі комп-и. Глобальні поділ. на міські, регіональні, транснаціональні, національні. Локальні мережі об’єднують ком-пи ,що розташовані на відстані не більше декількох кілометрів. Локальна мережа з’єднується за допомогою швидкісних ліній зв’язку і спільно використовує програмні та апаратні ресурси.

У локальних мережах інформація передається на невелику відстань. Локальні мережі поєднують комп'ютери, що розташовані недалеко один від одного (у межах декількох міль). Для передачі інформації використовується високошвидкісний канал передачі даних, швидкість у якому приблизно така сама, як швидкість внутрішньої шини комп'ютера.

Топології мережі-тип з’єднання комп-ів у мережу. Фізична топологія описує фізичну структуру складових частин мережі. Логічна топологія описує способи передачі пакетів даних в мережі, принципи контролю, тощо. Фізичному типові належить такі топології:

1. Загальні шини—при такому положенні всі комп-и з’єднуються послідовно. Такі мережі мають високу ефективність.

2. Зірка включає центральний вузол(hub) або концентратор, до якого включають всі комп-и. Ці мережі мають велику надійність, але такий тип мережі має велику вартість.

3. Кільце – мережа, що складається із замкнутих в кільце комп-ів ,але всі комп-и з’єднані парою, а це—велика вартість. Як правило всі локальні мережі створюються шляхом комбінації всіх топологій.

Якщо потрібно зробити папку, диск або принтер локального комп’ютера доступним для роботи інших користувачів мережі, треба вибрати відповідний об’єкт, викликати вікно властивостей об’єкта (права кнопка мишки на об’єкті, пункт Доступ) або пункт Файл/Доступ.

На вкладинці Доступ треба:

- позначити тип доступу (Только чтение, Полний, або Определяется паролем);

- вказати мережеве ім’я ресурсу;

- якщо потрібно, увести паролі для призначення прав доступу для ресурсу. Пропонується: Для чтения та повного доступу.

По закінченні введення інформації натискається ОК і ресурс готовий для спільного використання.

Комп'ютерна мережа — це сукупність комп’ютерів, що зв’язані засобами передачі даних, використовуючи зв’язок, один комп'ютер отримує доступ до таких ресурсів як пам’ять, модем, факс, принтер.

Під час передачі даних телефонними каналами зв'язку використовуються модеми. Модем — це пристрій, який перетворює цифрові сигнали на аналогові і навпаки. Модеми бувають з амплітудною, частотною та фазовою модуляціями. Методи передачі — асинхронний, синхронний. Апаратна реалізація модемів можливі внутрішня та зовнішня. Внутрішні модеми являють собою плату, яка вставляється у системний блок комп'ютера. Зовнішні модеми підключаються через СОМ-порти.

Управління функціонуванням модемів відбувається за допомогою спеціального програмного забезпечення. Такі системи як Microsoft Office у своєму складі містять відповідні програми.

Вузли комутації — це процесори, що виконують проміжну обробку пакетів та їх подальшу маршрутизацію.

З'єднання різних мереж між собою відбувається за допомогою мостів, шлюзів та маршрутизаторів.

Міст — це пристрій, що з'єднує дві мережі, які побудовані за різними технологіями. Міст виконує перерозподіл інформаційних потоків між мережами.

Маршрутизатор — це пристрій, що маршрутизує дані між мережами як з однаковою технологією, так і з різною. Він визначає оптимальний маршрут передачі даних.

Шлюз — пристрій для з'єднання локальних та глобальних мереж. Вважаючи, що глобальні та локальні мережі мають різні протоколи передачі даних, шлюзи застосовуються для перетворення даних з одного формату на інший. Шлюзи також можуть використовуватись для підключення робочих станцій до глобальних мереж.

В адаптерах мережі апаратно реалізовані протоколи фізичного та канального рівнів. Функції протоколів верхніх рівнів виконує операційна система (ОС). Мережева операційна система забезпечує доступ користувачів до ресурсів комп'ютерної мережі. Існують такі мережеві ОС: Microsoft Windows, Microsoft Windows NT, Unix та Novel Netware. ОС та побудовані на їх основі комп'ютерні мережі поділяються:

1. За наявністю призначених серверів:

• однорангові. Кожна робоча станція може бути одночасно сервером та робочою станцією. Недоліки: складність адміністрування у великих мережах, менша надійність;

* з окремим серверами. Для виконання серверних функцій виділяють окремі комп'ютери. На них встановлюють спеціальне системне програмне забезпечення. Сервери можуть бути призначеними (Netware) та непризначеними (Windows NT).

2. За характером роботи:

* ті, що працюють у режимі витіснення, — спеціальний дис петчер виділяє процесам квант часу центрального процесора (Windows 98-2000, Windows NT, Unix);

• ті, що не працюють у режимі витіснення, — процеси самі віддають управління іншим процесам (Netware).

Комп'ютерна мережа — це сукупність комп’ютерів, що зв’язані засобами передачі даних, використовуючи зв’язок, один комп'ютер отримує доступ до таких ресурсів як пам’ять, модем, факс, принтер. В залежності від розташування комп-ів в мережі, мережі поділ. на глобальні та локальні. Глобальна М. може включ. інші мережі (локальні) або окремі комп-и. Глобальні поділ. на міські, регіональні, транснаціональні, національні. Локальні мережі об’єднують ком-пи, що розташовані на відстані не більше декількох кілометрів. Локальна мережа з’єднується за допомогою швидкісних ліній зв’язку і спільно використовує програмні та апаратні ресурси. Мережі, що створюються в мережі однієї організації наз. корпоративними або мережами. Фізична одиниця мереж – це вузол. Вузлом може бути комп’ютер, принтер.

Комп’ютерні мережі діляться на 2 категорії:

1) на робочі станції, де працюють користувачі;

2) сервери, які обслуговують, і використовуються для об’єднання і розподілу ресурсів у мережі.

Сервером може бути або достатньо потужний комп-р, або декілька, один з яких є головний. Сукупність сервера і підключених до нього комп-ів наз доменом. Існують файлові сервери, принтерні сервери, сервери зв’язку. Комп-и, які одночасно виконують функції файлового сервера і робочої станції в мережі утворюють однорангову мережу. Однорангова мережа — це така, де всім комп-м наданий однаковий пріоритет, а ресурси кожного вузла доступні всім іншим вузлам. Мережа типу клієнт-сервер, в якій одні комп-ри викон. роль серверів, а інші клієнтів.

Суперсервер — це система взаємодублюючих дискових накопичувачів, в яких файли, що записані на одному диску, автоматично дзеркально відображуються на резервному. Послуги комп-а з великими обсягами оперативної і дискової пам’яті виділяють у проксі-сервер, що виконують декілька функцій:

1) функція кешування—ця функція полягає в тому, що сервер зберігає веб-сторінку, до якої часто звертаються, на своєму диску, при запуску – інформація читається з диску;

2) функція обмеження доступу користувачів до визначеної сторінки---фільтрація;

3) функція ведення журналу реєстрації, де зберігається дата, ім’я користувача, сайта.

Для об’єднання двох окремих однотипних мереж використовуються мости, які складаються з апаратних та програмних засобів і є необхідним елементом для підвищення ефективності безпеки та дальності мереж.

Мости можуть з’єднати дві аналогічні мережі, але з різними швидкостями передач, використовуються в роботі мереж з різними топологіями і середовищами передач. Для великих мереж з метою вибору найбільш оптимального шляху для передачі інформації використовуються маршрутизатори, в яких маршрут вибирається із попередньо створеного адміністратором мереж маршрутних таблиць. Динамічні маршрутизатори працюють за допомогою спеціальних алгоритмів вибирають найбільш оптимальний шлях, аналізують стан каналу зв’язку, самі коректують маршрутні таблиці.

Мережа Internet була створена наприкінці 60-х початку 70-х років з метою забезпечення спільного використання інформації та економії комп'ютерного часу. Internet — це глобальна мережа яка поєднує десятки тисяч комп'ютерних мереж, розташованих по всьому світу.

Після підключення до Internet можна обмінюватися даними з будь-яким комп'ютером цієї мережі.

Підключення може відбуватися різними способами: безпосередньо або через Internet-провайдерів, з використанням телефонних ліній зв'язку, кабелів комп'ютерної мережі, супутників або мережі кабельного телебачення.

Для підключення локального комп'ютера до сервера провайдера Internet можна користуватися телефонною мережею зв'язку, встановивши модем. Сервер діалогової служби, у свою чергу, підключається до телефонної лінії з високою пропускною здатністю, яка з'єднана з іншими такими самими лініями та іншими серверами, з'єднаними з іншими комп'ютерами.

Інформаційні ресурси Інтернет – це вся сукупність інформаційних технологій і баз даних, які доступні за допомогою цих технологій. До них відносяться, наприклад, електронна пошта, система конференцій (Usenet), система файлових ресурсів FTP, бази даних WWW та ін.

Мережа Internet була створена наприкінці 60-х початку 70-х років з метою забезпечення спільного використання інформації та економії комп'ютерного часу. Internet — це глобальна мережа яка поєднує десятки тисяч комп'ютерних мереж, розташованих по всьому світу.

Послуги Internet. Це - комплекс послуг на базі IP: доступ (транспорт) в Internet, електронна пошта, створення і розміщення власної Web-сторінки на сервері провайдера, доступ до відкритих (публічних) телеконференцій, передача файлів (FTP), доступ до місцевих (регіональних) і міжнародним інформаційним джерелам (Internet-версій газет, журналів та інших засобів масової інформації), до пошукових систем і баз даних, підключення комунікаційних вузлів і серверів користувача до мережі провайдера для організації доступу і використання сервісів Internet.

FTP – протокол передачі файлів, який дозволяє отримувати та передавати текстові та двійкові файли. ФТП-сервери містять останні версії програмного забезпечення, драйвери підтримки апаратних засобів, тощо.

Електронна пошта — це система, що дозволяє пересилати повідомлення з одного комп'ютера на інший через модем або мережеве з'єднання. Адреса електронної пошти має такий вигляд: ім'я_користувача@хост.домен. Для роботи з електронною поштою використовуються спеціальні програми. Так, у складі Windows 98 існує програма Microsoft Exchange, в пакеті Microsoft Office 2000 — програма Outlook Express. Засоби роботи з електронною поштою мають також Web-браузери Internet Explorer та Netscape Communicator.

USENET — загальнодоступна мережа користувачів, у межах якої люди зі спільними інтересами можуть поєднуватися в дискусійні групи та обмінюватися знаннями, проблемами тощо. Такий спосіб обміну інформацією називається телеконференцією, в кожної з них є своя тематика, т.з. група новин.

TELNET — протокол, який дозволяє перетворити комп'ютер у віддалений термінал іншого комп'ютера. Всі команди та дані, які вводяться з клавіатури, передаються для використання та обробки віддаленому комп’ютеру, а отримані результати виводяться на екран свого компа.

Мережа Internet була створена наприкінці 60-х початку 70-х років з метою забезпечення спільного використання інформації та економії комп'ютерного часу. Internet — це глобальна мережа яка поєднує десятки тисяч комп'ютерних мереж, розташованих по всьому світу.

Після підключення до Internet можна обмінюватися даними з будь-яким комп'ютером цієї мережі.

Кожний комп'ютер, що підключений до Internet, має унікальну адресу (IP). Адреса — це число, яке поділене на 4 групи цифр до трьох цифр у кожній. Адреси Internet поставлені відповідно до назви. За правильним перекладом чисел у назви та навпаки, стежать спеціальні комп'ютери — сервери доменних назв (наприклад, ім'я WEB-сервера Internet — WWW.MCP.COM). Адреса IP має таку структуру:

<Назва комп'ютера (конкретний хост)>. <назва локальної мережі>. <назва мережі>.<назва домену верхнього рівня>.