Вступ

Розділ 1. Теоретичні підходи до проблеми Мотивації вибору партнера в ігровій діяльності дітей дошкільного віку

1.1. Мотиваційна сфера дошкільника

1.2. Гра як могутній виховний засіб дошкільників

1.3. Мотивація вибору партнера в ігровій діяльності у дітей дошкільного віку

Розділ 2. Експериментальне вивчення мотивації вибору партнера в ігровій діяльності дітей дошкільного віку

2.1. Вимірювання первинного рівня мотивації вибору партнера в ігровій діяльності в експериментальній групі

2.2. Аналіз результатів експериментальної роботи

Висновки

Список використаних джерел

Актуальність теми. Особистість людини є складним утворенням, процес розвитку, становлення і формування якого залежить від багатьох чинників: біологічних, природного і соціального середовища, виховання і навчання, власної активності дитини.

Система дошкільної освіти в даний час орієнтована на підхід до дитини як до особистості що розвивається, яка потребує розуміння та повагу її інтересів і прав. Освітня робота з дітьми спрямована на забезпечення умов, які відкривають дитині можливість самостійних дій з освоєння навколишнього світу. При даному підході особливу значимість набуває проблема взаємодії дітей з однолітками.

Мотиваційна сфера дошкільника розвивається активно, формуються різні типи мотивів поведінки, виникають нові, типові для дошкільного віку. Формування самосвідомості знаходиться у взаємозв'язку з розвитком мотиваційної сфери. На основі їх розвитку у дитини з'являється усвідомлення свого соціального Я і формування внутрішньої позиції.

Основою мотивів є первинні (природні) і вторинні (набуті) потреби, які відображаються у формі переживань, почуттів, інтересів, уявлень, думок, ідей, понять, моральних ідеалів, переконань тощо.

Проблема формування в дитини з перших років його життя таких взаємовідносин з оточуючими людьми, які походили б з моральних принципів гуманізму – актуальна сьогодні як в теорії, так і на практиці виховання підростаючого покоління. У нашому суспільстві ці відносини, характеризуються дружнім співробітництвом, взаємоповагою, піклуванням людей один про одного, взаємодопомогою.

У взаємовідносинах дітей старшого дошкільного віку починає активно формуватися комунікативна та соціальна компетентність, а взаємодія дитини з однолітками і дорослими набуває особливих рис. При цьому, співпраця розглядається як тип взаємодії в спільній діяльності.

Гра – це спонтанна, природжена, повна радості своєрідна діяльність дитини, яка відбувається не заради якої-небудь зовнішньої мети, а для власного задоволення, для елементарної дії.

Паоло Ломброзо каже: «Нема такого горя, такої прикрості, що її мала дитина не забула б за своєю грою. І як мало для цього потрібно: хлюпатися в калюжі, пускати човники в струмочки, гратися камінчиками, гасати, як дикі коні – яке це щастя».

Ігрові переживання залишають глибокий слід у свідомості дитини, сприяють розвитку добрих почуттів. У грі розкриється духовний світ дитини, рівень її морального розвитку. Не випадково Д.Ельконін радив педагогам цікавитися тим, у які ігри і з ким дитина любить гратися.

Інші доповнення гри – вільна, добровільна, необмежена умовами, неповторна, з непередбаченим закінченням, з можливими змінами в процесі гри, вигадана, творча діяльність дитини.

Гра не є пустою забавою, це зміст життя дитини, її творча діяльність, потрібна для її розвитку. У грі дитина живе і сліди цього життя глибше залишаються в ній, ніж слід дійсного життя. В ігровій ситуації дитина здійснює свої бажання, свої ростові потреби, нейтралізує свої емоційні конфлікти.

У дитини розвивається фізична сила, моторні вміння, швидкість і точність рухів, координація. У грі її учасники вчаться думати, працювати, творити, набуває досвід в різних ігрових ситуаціях і навіть такий, що допоможе в різних життєвих ситуаціях.

У грі дитина вчиться не лише швидко спостерігати, але й успішно діяти, критично думати й оцінювати те, що кругом неї діється. Особливо сприятливим для цього середовищем є організовані ігри з правилами, в яких гравці вчаться змагатися, перемагати в ситуаціях якими регулюють правила. Гравці вчаться також контролювати свої бажання, критично оцінювати дійсні обставини гри, додержуватися її правил, що є дуже важливим для морального виховання. В ігрових ситуаціях відбуваються зміни, у гравців формується їхня особистість, їхній характер, розвиваються суспільні риси, як чесна гра, дружнє ставлення один до одного, намагання бути щораз кращим.

Об’єкт дослідження – ігрова діяльність дітей дошкільного віку.

Предмет дослідження – мотивація вибору партнера в ігровій діяльності дітей дошкільного віку.

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити мотивацію вибору партнера в ігровій діяльності дітей дошкільного віку.

Відповідно до мети визначено основні завдання дослідження:

1. Проаналізувати філософські, психологічні і педагогічні аспекти мотивації вибору партнера в ігровій діяльності дітей дошкільного віку.

2. Визначити основні мотиви, що лежать в основі спілкування дитини з однолітками.

3. Визначити ступінь стійкості виборчих відносин між дітьми.

4. Експериментально перевірити вплив гри на мотивацію вибору партнера в ігровій діяльності дітей дошкільного віку.

Відповідно до визначених завдань було застосовано такі методи дослідження:

- аналіз філософських, психологічних та педагогічних джерел;

- педагогічний експеримент;

- бесіда та спостереження.

Науково-теоретичною основою дослідження проблеми використання ігрових прийомів у навчанні дошкільників стали праці відомих учених минулого та сьогодення. Вагомий внесок у розроблення цих проблем зробили українські та зарубіжні науковці: Ушинський К.Д., Сухомлинський В.О., Бабанський Ю.К., Галузинський В.М., Винниченко Р.Я., Зінчук С.С., Фіцула М.М., Стельмахович М.Г., Красовицький М.Ю. та ін.

Таким чином, у виборі партнера у грі, як у взаємодії у спільній діяльності, в першу чергу виділяється загальна мета. Важливо навчити дітей самостійно приймати і усвідомлювати мету спільної діяльності, розуміти, що запропоноване завдання швидше, зручніше, ефективніше можна виконати саме спільними зусиллями.

Загальний мотив спонукає учасників взаємодії до співпраці. Відомо, що мотиви більшою мірою переживаються, ніж усвідомлюються дітьми. Тому саме емоції дітей дозволяють розкрити мотиви їхніх прагнень до взаємодії з однолітками. Наступний компонент міжособистісних стосунків - спільні дії, тобто виконання таких елементів, які спрямовані на вирішення досить простих поточних завдань.

Наприклад, підготовка однією дитиною основи для спільної аплікації, вирізування іншою дитиною великих деталей сюжету або композиції і розташування їх на підготовленій основі, третя дитина працює з дрібними декоративними прикрасами.

 Для доцільного розподілу спільних дій необхідно володіння мовним діалогом з однолітками, вміння доброзичливо домовлятися про спільне вирішення запропонованої задачі. Загальний результат спільних дій завершує структуру співробітництва.

Необхідно, щоб досягнутий результат діти розцінювали саме як спільний, могли оцінити його якість, власний внесок у підсумок спільної роботи, раділи за спільний успіх або жалкували про те, що не все вийшло так, як задумували, міркували, як можна інакше ефективніше побудувати роботу наступного разу.

П'яти - шестирічна дитина потребує однолітків, товаришів. У спілкуванні з ними в дитячому саду він проводить 50 - 70% часу. Щодня багато раз він вступає в контакти, вільно вибираючи партнера. Вибір цей залежить від характеру діяльності. Для спільної праці діти намагаються вибирати партнерів організованих («Він добре чергує»), для ігор та занять - тих, хто «багато знає, добре малює, і т. д.».

Нерідко дитина орієнтується і на моральні якості однолітка («Ми дружимо. Ми завжди разом граємо, він мене захищає. Він добрий, справедливий, не б'ється. Я б з Валею хотів сидіти на занятті, а то Саша мені заважає» і т.д. ). Перераховані мотиви свідчать про прагнення дітей до морального і ділового комфорту під час цікавої або складної для них діяльності.

Всі діти прагнуть до спілкування: підходять до однолітків, дивляться, як вони грають або малюють, звертаються з проханням, подають річ, яка впала або мовчки слухають, як ті розмовляють. Але не завжди дитині, особливо малоактивній, вдається вступити в контакт, з ким хочеться.

Важко складаються взаємини з однолітками і у тих, хто прийшов у старшу групу з родини і не має навичок спілкування в колективі. Вони тримаються невпевнено, рідко беруть участь в іграх. Однолітки уникають контактів з ними («Він не вміє грати! Вона нічого не знає»). Такого роду ситуації слід запобігати, так як, не вміючи реалізувати прагнення до спілкування, дитина стає замкнутою, у неї формуються негативні риси.

Таким чином, міжособистісні стосунки, що виникають у спільній діяльності, є типом взаємодії в ній і аналогічною по структурі. Прояв дошкільниками співробітництва на заняттях стає можливим при опануванні дітьми усіма складовими в їх єдності і взаємозв'язку, що визначає зміст і послідовність етапів його розвитку.

Досвід проведення ігор показав досить високі результати. Діти стали більш самостійні у виборі партнера гри, в доборі іграшок. У спілкуванні з партнерами в грі виявляють увагу, дотримуються послідовності спільних дій.

Загалом, виконуючи цю курсову роботу за темою «Мотивація вибору партнера в ігровій діяльності дітей дошкільного віку» я зрозуміла, що гра для дитини найкраща насолода, в іграх виявляються всі її здібності, її нахили, переживання.

Тому партнер відіграє дуже важливу роль для того, щоб гра вийшла цікавою, а мотивами для вибору достойного партнера служать як соціальні, так і психологічні, моральні, фізичні чинники, на які діти дошкільного віку дуже звертають увагу. Коли уважно спостерігати за дитиною, за тим, як вона грається – можна знайти ключ до розуміння її душі. Гра – це потяг до щастя.