Вступ

Розділ 1. Історико-теоретичні основи дослідження PR в системі державного управління

1.1. Сутність, зміст та специфіка державного управління

1.2. Історія розвитку PR в системі влади

1.3. Державний PR-менеджмент у сучасному світі

Висновки до розділу 1

Розділ 2. Специфіка державного PR в Україні

2.1. Розвиток державного менеджменту в Україні

2.2. Особливості системи комунікацій органів державної влади України

2.3. Інструментарій PR в системі українського державного управління

Висновки до розділу 2

Розділ 3. Перспективні напрями розвитку PR в системі державного управління України

3.1. Порівняльна характеристика державного PR в Україні та за кордоном

3.2. Шляхи підвищення ефективності PR в системі державного управління

Висновки до розділу 3

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Актуальність дослідження: Стратегія держави відносно громадянського суспільства, реалізована в діяльності РR-служб органів державної влади, проявляється, насамперед, у певній інформаційній політиці. На даний момент вона набула величезного значення в діяльності органів держави, і це обумовлено вступом людства в нову фазу розвитку − інформаційне суспільство.

Переважною тенденцією розвитку світового співтовариства на початку XXІ ст. є інтенсивний перехід до нового типу демократичного суспільства – відкритого інформаційного суспільства. Революційні зміни у сфері комунікацій обумовлюють той незаперечний факт, що інформація, інформаційні процеси та інформаційно-комунікативні технології, які їх забезпечують, сьогодні відіграють визначальну роль у багатьох сферах діяльності суспільства й держави. У найближчі роки інформаційне суспільство для одних країн стане реальністю, а для інших, у тому числі й для України − орієнтиром розвитку.

Інформаційні процеси впливають не тільки на економічний, соціальний, політичний, науково-технічний і культурний розвиток суспільства, але й на зміну світогляду людини, морально-психологічні й поведінкові аспекти її життєдіяльності, державний устрій і функціонування державного механізму, у цілому на інфраструктуру міжособистісних, суспільних, міждержавних відносин.

Інформаційна сфера стає одним з найважливіших об'єктів державного управління, а її регулювання в економічно розвинених країнах визнано не тільки актуальним, але й пріоритетним завданням державного управління. Нові інформаційні й телекомунікаційні технології дозволяють розширити права громадян, надаючи їм доступ до різної інформації; дають громадянам змогу брати участь у прийнятті політичних рішень й контролі за діяльністю державної влади; вони надають можливість активно продукувати інформацію, а не тільки її споживати; забезпечують захист приватного життя тощо.

Для того, щоб суспільство й держава розвивалися без соціальних вибухів і потрясінь, необхідно, щоб суспільство адекватно реагувало на прямі регулюючі впливи влади й адаптувалося до умов і правил розвитку, обумовлених цими впливами. Для формування відповідного морально-психологічного й емоційного стану суспільства система органів влади повинна постійно здійснювати додаткову інформаційну взаємодію із суспільством, привселюдно роз'ясняючи свої рішення й дії, а суспільство, його інституціональні структури й окремі громадяни повинні мати можливість відкрито виражати своє колективне й особисте ставлення до рішень і дій влади.

Для того, щоб в Україні сформувалося й розвивалося демократичне громадянське суспільство, необхідно, щоб суспільні структури й кожен громадянин могли оперативно одержувати достовірну й об'єктивну інформацію з усіх питань життєдіяльності системи «суспільство-влада», що їх цікавлять, і вільно обмінюватися цією інформацією. У зв’язку із цим вагому роль здобувають Publіc Relatіons в системі державного управління України.

Теоретичні аспекти Publіc Relatіons у системі державного управління закладено у класичних роботах стародавніх філософів (Платон, Аристотель та ін.), середньовічних мислителів (Н. Макіавеллі), класиків нового часу (М. Вебер) і сучасних учених (Д. Дороті, С. Блек, В. Комаровський, О. Чуміков).

Саме на їх праці (сучасників і класиків) спираються у своїй діяльності політики, чиновники, правителі й уряди багатьох держав. Аналізом Publіc Relatіons у державному управлінні займалися також такі вітчизняні вчені, як В. Білоус, В. Королько, Г. Почепцов, Є. Тихомирова.

Мета бакалаврського дослідження − розкриття аспектів ефективності державного PR в Україні.

Зважаючи на мету дослідження, у дипломній роботі реалізуються наступні завдання:

1) розкрити сутність та зміст державного управління;

2) дослідити роль PR-технологій в системі влади;

3) розглянути розвиток державного менеджменту в Україні;

4) проаналізувати комунікативну діяльність та інструментарій PR в системі вітчизняного державного управління;

5) порівняти державний PR в Україні та за кордоном;

6) запропонувати шляхи підвищення ефективності PR в системі державного управління.

Об'єкт бакалаврського дослідження − система державного управління.

Предмет бакалаврського дослідження − PR в системі державного управління України.

Практична значимість бакалаврського дослідження полягає у можливості використання отриманих знань у подальших дослідженнях та прикладному застосуванні Publіc Relatіons у системі державного управління.

Структура бакалаврського дослідження включає вступ, основну частину – три розділи, загальні висновки, список використаних джерел та літератури. Загальний обсяг роботи − 72 сторінки, з яких 64 сторінки основного тексту.

У бакалаврському дослідженні нами було здійснено огляд сучасного стану, проблем і тенденцій розвитку технологій Publіc Relatіons у системі державного управління. У підсумку варто зауважити наступне:

Державне управління – це процес цілеспрямованого впливу суб’єкта державного управління, що представляє державну владу у вигляді спеціально утворених органів та їх системи, на об’єкт управління, яким є все суспільство або його частини, внаслідок якого задовольняються потреби держави і суспільства. Метою державного управління є створення високорозвинутої, правової, цивілізованої європейської держави з високим рівнем життя, соціальної стабільності, культури та демократії.

Становлення зв'язків із громадськістю пройшло ряд етапів розвитку: від розуміння необхідності інформування населення й створення перших служб, відділів, підрозділів, відповідальних за зв'язки із громадськістю (початок XX століття) до посилення технологічного розвитку, інтернаціоналізації засобів масової інформації й створення інформаційних магістралей (початок XXІ сторіччя).

Головна мета діяльності PR-служб в органах державної влади полягає в налагодженні механізму використання комунікативного потенціалу як ресурсу проведення державної політики. Будучи важливим елементом системи державного управління й визначаючи напрямки своєї діяльності основними функціями державної влади, PR-служби володіють декількома чіткими функціями: інформаційно-політична, інформаційно-комунікативна, консультативно-методична та організаційно-правова.

За часів СРСР влада характеризувалася єдністю, а її уособленням вважалася єдина система представницьких органів державної влади − ради народних депутатів різних рівнів, яким і належала більшість владних повноважень. Ця система влади характеризувалась відсутністю чіткого розмежування повноважень владних органів, а також збалансованості таких повноважень на початку становлення незалежності України. З прийняттям Конституції України у 1996 році з'явились можливості для формування дієздатного уряду, побудови єдиної ефективної вертикалі виконавчої влади, закладення основ розмежування повноважень центральних і місцевих органів влади. Конституція відкрила можливості для створення цілісної системи державного управління на базі визначених у ній принципів єдності державної влади та її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову. Важливо, що при цьому були чітко визначені і конституційно закріплені повноваження найвищих інститутів державної влади.

Система комунікацій є необхідною умовою успішного функціонування системи державного управління, найважливішим фактором підвищення його ефективності. Система комунікацій в державному управлінні – це сукупність державної й муніципальної інформації, інформаційних потоків як засобів забезпечення погодженості в управлінні, взаємодії між органами влади й управління, а також між владою й суспільством. Система комунікацій органів державної влади України включає дві підсистеми: підсистему зовнішніх комунікацій та підсистему внутрішніх комунікацій.

Найпоширенішими інструментами PR в системі українського державного управління є: прес-конференції, брифінги, які проводять PR-служби за участю відповідальних працівників владних структур або без них; розсилання прес-релізів й інших інформаційних матеріалів, дні інформування про актуальні питання зовнішньої та внутрішньої політики держави; особисті зустрічі з журналістами та громадськістю відповідальних осіб державних органів влади; виступи керівників та відповідальних працівників органів державної влади на радіо та телебаченні; використання ЗМІ − друкованих, телебачення, радіо; спеціальні інформаційні програми; «дні відкритих дверей» для журналістів, спеціальні події, політична реклама, мережа Інтернет тощо.

Типова урядова PR-служба в країнах Заходу, як правило, складається із чотирьох основних відділів: відділ преси, відділ телебачення й радіо, відділ реклами, відділ брифінгів. Основні завдання PR-служб у країнах Заходу полягають у тому, щоб просвіщати громадськість щодо діяльності державних інститутів, створюючи сприятливий клімат для здійснення державних програм та інформувати міністрів й інших осіб, що приймають рішення про існуючу й можливу реакцію громадськості на проведену й намічену політику.

В Україні робота з налагодження зв'язків із громадськістю виконується прес-службами міністерств та відомств, управліннями по зв'язках із громадськістю, відповідальними особами по зв'язках із пресою й іншими функціональними підрозділами органів влади. На жаль, основною проблемою РR-діяльності в органах державної влади є низька ефективність зворотного зв'язку.

У діяльності відповідних PR-служб, управлінь і департаментів по зв'язках із громадськістю спостерігається функціональна орієнтація на інформування, на формування іміджу, на роботу зі ЗМІ, у той час як властиво взаємодії із громадськістю приділяється недостатньо уваги. Практично відсутня основна ознака зв'язку із громадськістю − двосторонній діалог між владою й населенням, виражений в обговоренні прийнятих рішень, залучення громадян до оцінки діяльності, «обліку й контролю» громадської думки.

Для ефективного державного управління особливо важливі та необхідні комунікації, які допомагають визначити, наскільки суспільство підтримує управлінські рішення. Така взаємодія (влади та громадськості) має бути системною. Від уміння зрозуміло й переконливо пояснити громадянам про дії та рішення, які приймаються для покращення їхнього життя, залежить не лише успішність чинної влади, а й держави загалом.

Важливим є також розуміння того, що зв’язки з громадськістю як функція управління мають бути безперервними, планованими й орієнтуватися не тільки на сьогоднішніх партнерів, а й на майбутніх. Для того, щоб досягти взаєморозуміння, доброзичливих відносин та співпраці між органом державної влади і громадськістю, потрібно дотримуватися таких вимог: забезпечити широке, адекватне інформування і всієї громадськості, і її окремих соціальних груп; організувати ефективний «зворотний зв’язок» із громадськістю; залучити громадськість до участі в процесі обговорення та прийняття рішень.