Курсова робота Переклад дидаскалій українською мовою (на матеріалі французької драматургії ХХ ст.)
Код роботи: 4804
Вид роботи: Курсова робота
Предмет: Теорія та практика перекладу французької мови
Тема: Переклад дидаскалій українською мовою (на матеріалі французької драматургії ХХ ст.)
Кількість сторінок: 54
Дата виконання: 2018
Мова написання: українська
Ціна: 450 грн
Вступ
Розділ 1. Особливості драматургічного твору загалом та французького театру ХХ ст. зокрема
1.1. Поняття про драму як жанр літератури
1.2. Особливості французького театру ХХ ст. «Театр абсурду»
1.3. Структура драматичного тексту
Розділ 2. Переклад дидаскалій українською мовою (на матеріалі французької драматургії ХХ ст.)
2.1. Поняття про «дидаскалії»
2.2. Дидаскалії у творі Поля Клоделя «Благовіщення Діві Марії», Дж. Альфреда «Убю король», Дж. Евджен «Урок»
2.3. Дослідження перекладу дидаскалій з вихідного тексту на українську мову
Висновки
Список використаної літератури
Проблема перекладу драми цікава і актуальна в силу свого складного характеру, обумовленого діалектичною природою цього синтетичного виду мистецтва. Подвійний естетичний код (літературний і театральний), що визначає онтологічну інтермедіальність драматургічного тексту, вимагає постійно розглядати його або безпосередньо в сенсі вистави, або як текст п'єси, який тільки очікує акт висловлювання на сцені.
Згідно з інтенційною направленістю п'єси на театралізацію до перекладу висуваються вимоги, обумовлені відмінностями в читацькому та глядацькому сприйманні, а тому виходять за межі традиційного «філологічного підходу», при якому типова для театру ситуація виголошення тексту актором не враховується. К. Беднарц (K. Bednarz) вважає даний критерій головним для виділення перекладу драми в самостійну область дослідження теорії і практики художнього перекладу. «Розпізнати театральні та сценічні умови в концепції драматургічного тексту як партитури і зробити їх зримими в перекладі на іншу мову, – зазначає він, – це вимога є специфічною, так як не співвідноситься з завданнями перекладу поезії та прози» [1, с. 68]
Відмінність принципів перекладу драми від загальних принципів художнього перекладу найбільш гостро усвідомлюється драматургами, й режисерами, саме від них найчастіше виходить і критика «літературних» або «філологічних» перекладів, які не відповідають умовами транспозиції тексту п'єси на сцену.
Через століття сучасні режисери як і раніше наполягають на тому, що «надміру літературний переклад» може виявитися згубним для тексту драми, так як від перекладача, який схиляється до поетичних красот, ритміки, лексичної карбованості тексту, може вислизати технологія дії, необхідна для режисури.
Актуальним на сьогодні є питання перекладу дидаскалії у драматичному тексті, адже немає ґрунтовних досліджень, які висвітлювали б означувану проблему.
Отже, мета курсової роботи - з'ясувати способи передачі дидаскалій французьких п’єс ХХ ст. в українському перекладі.
Відповідно до мети у роботі потрібно вирішити наступні завдання:
1. Окреслити особливості драматургічного твору загалом та французького театру ХХ ст. зокрема;
2. Дати визначення складовим драматургічного тексту, перерахувати види дидаскалій;
3. Відібрати корпус текстів для аналізу та виділити в них дидаскалії для зіставного дослідження;
4. Здійснити зіставний аналіз: порівняти дидаскалії з вихідного тексту з перекладом українською мовою, визначити способи їх перекладу;
5. Систематизувати отримані результати й виявити найбільш часто вживані способи передачі дидаскалій французьких п’єс ХХ ст. в українському перекладі.
Об’єкт курсової роботи – дидаскалії у творах Поля Клоделя «Благовіщення Діві Марії», Дж. Альфреда «Убю король», Дж. Евджен «Урок».
Предмет дослідження - переклад дидаскалій українською мовою (на матеріалі французької драматургії ХХ ст.)
Матеріал дослідження: твори Поля Клоделя «Благовіщення Діві Марії», Дж. Альфреда «Убю король», Дж. Евджен «Урок».
Методи дослідження: зіставний (порівняння тексту-оригіналу з текстом-перекладом); аналітичний та типологічний (визначення та класифікація дидаскалій та способів їх перекладу); дедуктивний (окреслення особливостей перекладу дидаскалій).
Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів основної частини, висновків та списку використаних джерел.
1. Андреев Л. Г. Зарубежная литература в 1945-1970-х гг. Французская литература // История зарубежной литературы после Октябрьской революции. Часть П. - М.: МГУ, 1978. - С. 13-18, 19-94.
2. Аникст А. Теория драмы на Западе во второй половине XІ. века. - М.: Наука, 1988. - 311с.
3. Антология новейшей французской драматургии 1935-1965 \ пособие для студентов факультетов иностранных языков педагогических институтов (на фр.я.); сост. Балахонов В. Е., Хатисова Т. Г., Шрайбер Э. Л.-Л: «Просвещение»,1964. – 227 с.
4. Великовский С. И. Грани «несчастного сознания»: Театр, проза, философскя эссеистика, эстетика Альбера Камю. – М., 1973.
5. Галеева H. Л. Основы деятельностной теории перевода. Тверь: Твер. гос. ун-т, 1997. – 79 с.
6. Галеева H. Л. Параметры художественного текста и перевод. Тверь: Твер. гос. ун-т, 1999. – 154 с.
7. Дж. Альфред «Убю король» / Переклав з французької Анатолій Перепадя Перекладено за виданням: Jarr y Alfred. Ubu roi. Tout Ubu. Librairie Générale Française, 1962.
8. Дж. Евджен «Урок» / Переклав з французької Володимир Діброва. Перекладено за виданням: Jоnеsсо Eugène. La leçon. Folio. Editions Gallimard. Paris, 1959.
9. Евнина Е. М. Современный французский роман. – М., 1962.
10. Журчева О. В. Жанровые и стилевые тенденции в драматургии ХХ века: Самара: Изд-во СамГПУ, 2001. – 184 с.
11. Камю А. Избранное. – М., 1969.
12. Карягин А. Драма как эстетическая проблема. М.: Наука, 1971. – 224 с.
13. Левый И. Искусство перевода. М., 1974.
14. Людініна О. Є. Генезис і еволюція французької міфологічної драми першої половини ХІХ ст.: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.01.03. - М. 2004. - С. 15.
15. Львова Ю. А. Использование' текстов драмы при обучении иностранному языку II Актуальные проблемы преподавания иностранного языка. Материалы межфакультетского семинара. — Тверь: Твер. гос. ун-т, 1999.-С. 55-56.
16. Львова Ю. А. Ремарка в драматическом тексте как предмет понимания // Сборник научных трудов. — Тверь: Твер. гос. ун-т, 1996. - С. 59-64.
17. Обломиевский Д. Д. Французский символизм. - М.: Наука, 1973. - 299 с.
18. Поль Клодель «Благовіщення Діві Марії» / Переклад з французької Анатолія Перепадя. Перекладено за виданням: 1962.
19. Проскурникова Т. Б. Французская антидрама. - М.: Высшая школа, 1968. - 103 с.
20. Современный зарубежный театр, М, Theatre of absurd, Harmondsworth,1968. - 350 с.
21. Дидаскалія / Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Дидаскалія.
22. Львова Ю. А. Авторская ремарка в драме // Hermeneutics in Russia, 1998 N 4 - www.tversu.ru/Science/Hermeneutics/l 998-4.
23. Популярная история театра Л. Н. Смирнова, Г. А. Гальперина, Г. В. Дятлева / Режим доступу: http://www.k2x2.info/kulturologija/populjarnaja_istorija_teatra/index.php.
Висновки
Отже, метою нашого дослідження було з'ясувати способи передачі дидаскалій французьких п’єс ХХ ст. в українському перекладі.
У роботі ми здійснили наступні завдання:
1. Окреслили особливості драматургічного твору загалом та французького театру ХХ ст. зокрема;
2. Дали визначення складовим драматургічного тексту, перерахували види дидаскалій;
3. Відібрали корпус текстів для аналізу та виділили в них дидаскалії для зіставного дослідження;
4. Здійснили зіставний аналіз: порівняли дидаскалії з вихідного тексту з перекладом українською мовою, визначили способи їх перекладу;
5. Систематизували отримані результати й виявили найбільш часто вживані способи передачі дидаскалій французьких п’єс ХХ ст. в українському перекладі.
Отже, можемо зробити висновок, що слід розрізняти драму як один із літературних родів і драму як жанр драматургічних творів. В останньому значенні драма – п’єса соціального або побутового характеру з гострим конфліктом, який розвивається у постійній напрузі.
У драматичному творі — невелика кількість подій і дійових осіб, як правило, — одна сюжетна лінія, коли є побічні, то розвинені слабо і підпорядковані головній. Основні засоби характеристики дійових осіб — вчинки, дії, жести, міміка, мова. Емоційне сприйняття гри акторів посилює музика.
У виставах кінця XVIII – першої половини XIX століття простежувалася тенденція до розширення меж реальної дії, спостерігалася відмова від законів єдності часу і місця.
Зміни, що торкнулися драматургічного мистецтва, не могли не позначитися і на декораційному оформленні сцени: докорінної перебудови вимагало не тільки сценічне обладнання, але і театральні приміщення, проте в середині XIX століття провести подібні зміни було досить важко.
Ці обставини дозволили представникам аматорських шкіл пантоміми зайняти гідне місце в ряду акторів Нового часу, саме вони стали кращими виконавцями творів історичної драматургії.
Поступово в сценічному мистецтві XIX століття набули поширення мальовничі панорами, діорами і неорами.
На початку 50-х років XX століття у театрах Франції почали з'являтися незвичайні вистави, виконання яких було позбавлене елементарної логіки, репліки суперечили одна одній, а зміст, який відтворювався на сцені, був незрозумілий глядачам. Ці незвичні вистави мали і дивну назву - театр "абсурду", або мистецтво "абсурду".
Вистави театру "абсурду" носили скандальний характер: глядачі обурювались, деякі не сприймали, деякі сміялись, а частина глядачів захоплювалась. У п'єсах драматургів-абсурдистів не було позитивних героїв. їх персонажі позбавлені людської гідності, затуркані внутрішньо і зовнішньо, покалічені морально. Автори при цьому не виражали ні співчуття, ні обурення, вони не показували і не пояснювали причин деградації цих людей, не розкривали конкретних умов, які доводили людину до втрати людської гідності. Абсурдисти намагалися ствердити думку, що людина сама винна у своїх нещастях, що вона не варта кращої участі, коли не в змозі і не в силах змінити життя на краще.
Одним із структурних компонентів драматичного тексту, який ліг в основу нашого дослідження є дидаскалії.
Дидаскалія (старогрец. Didascalia «наука») — інструкція, яку давав драматург акторам, зокрема, в старогрецькому театрі для інтерпретації драматичного тексту. В широкому розумінні слова і в наш час це — сценічні вказівки.
В роботі ми розглянули використання дидаскалій у французьких п’єсах ХХ ст. на прикладі творів Поля Клоделя «Благовіщення Діві Марії», Дж. Альфреда «Убю король», Дж. Евджен «Урок». Автори у текстах застосовують численну кількість дидаскалій на позначення часу і місця дії, звернення до адресата, вказівку на жанр.
Можемо зробити висновок, що українські перекладачі змінюють текст, привносячи до них додаткову інформацію, додаткові мовні засоби для окреслення думки.
Отже, задана мета в разі перекладу драми згідно з розглянутими концепціями може враховуватися перекладачем двома різними способами. Перший припускає збереження у перекладі потенційної безлічі сценічних реалізацій, тим чи іншим чином закладених у текст оригіналу (наприклад, у вигляді «театрального потенціалу»). У другому випадку текст перекладу орієнтований на «театральний ідіолект» (термін Е. Фішер-Ліхте) окремого режисера, тобто містить в собі одну особисту таємничу «ідеальну» організацію. Таким чином, очевидно, що важливе місце в теорії перекладу драми займає дискусійне питання про театральність як «про якість або невід'ємну сутність тексту» або як «про прагматичне використання сценічного інструментарію».