Курсова робота Гайдамаки Шевченка в оцінці сучасного літературознавства

Вступ

1. Оцінка твору «Гайдамаки» Шевченка Т. Г. в 19 ст.

1.1. Постать Т. Г. Шевченко в літературному процесі 19 ст.

1.2. Критика твору літературознавцями Є. Гребінки, Пантелеймон Куліш 19 ст.

2. Джерелознавчий та історіографічний підхід до оцінки «Гайдамаки» в 20 ст.

2.1. «Гайдамаки» - історична поема як джерело оцінки в 20 ст.

2.2. Критика композиційного плану поеми «Гайдамаки» І. Франко

2.3. Оцінка поеми Д. Огоновським

3. Сучасна критика поеми «Гайдамаки»

3.1. Сучасні шевченкознавчі праці

3.2. Аналіз поеми «Гайдамаки» О. Забужко та Ф. Ващук

Висновки

Використана література

Актуальність дослідження. У вітчизняному літературознавстві існує стала традиція досліджень творчості Тараса Шевченка, що формувалася протягом кількох десятиліть: від праць І. Франка і П. Куліша до М. Шагінян та І. Огієнка. Окремою, хронологічно пізнішою, гілкою постають лінгвостилістичні дослідження Л. Плюща, М. Коцюбинської, В. Смілянської, Г. Грабовича.

«Гайдамаки» — найбільша з поем Т. Шевченка, яка вийшла друком 1841 року.

У «Гайдамаках» оспівано боротьбу українського народу за свою свободу в умовах феодально-кріпосницької системи. Тому важко було поетові домогтися друку цього твору. Багато рядків, які здавалися цензорам особливо бунтівними, викреслено в ході видання поеми 1841 року. Коли цей твір було введено до «Кобзаря» 1860 року, цензура виключила обидва прологи (268 рядків), «Передмову», звертання до передплатників, авторські примітки. Чимало рядків так і не пощастило відновити.

Предметом нашого дослідження є аналіз літературознавчої критики поеми «Гайдамаки» сучасниками Т. Г. Шевченка, літературознавцями 20 та 21 століття.

Об’єктом дослідження виступає поема « Гайдамаки» Т. Г. Шевченка як предмет критики літераторів.

Метою дослідження є характеристика літературознавчого аналізу поеми на різних історичних етапах розвитку суспільства та становлення державності, а саме, сучасниками поета, аналіз твору літераторами 20 століття та нашими сучасниками.

Виходячи з мети та об’єкту дослідження нами встановлено основні завдання дослідження:

- охарактеризувати постать Т. Г. Шевченка в літературному процесі 19століття;

- розглянути оцінку твору «Гайдамаки» сучасниками Т. Г. Шевченка;

- дослідити аналіз твору літераторами 20 століття;

- розглянути основи аналіз поеми літераторами 21 століття.

Структура дослідження складається з трьох основних розділів, що виявляють собою історіографічну послідовність аналіз поеми літераторами 19, 20, 21 ст.

Творчість Т. Г. Шевченка відкрила новий, вищий етап у розвитку української культури. Нею був стверджений критичний реалізм в українській літературі, започаткований її революційно-демократичний напрям.

Найвиразніше революційний характер романтизму поета виявився у поемі "Гайдамаки", що з'явилась через рік після виходу "Кобзаря". Поема була здійсненням велетенського задуму, про що свідчить філософський віршовий вступ і прозова передмова (фактично — післямова). Назва говорила про те, що в ній буде оспівано широкі маси народних месників — борців проти феодально-кріпосницького й національного гніту. Хоча в поемі й змальовані криваві картини покарання шляхти гайдамаками, весь твір проймає глибока людяність, гуманізм.

Основним джерелом «Гайдамаків» була усна народна творчість (пісні, перекази і легенди). Про це говорив сам поет. Він знав також історичні праці українських, російських та польських авторів про Коліївщину — народне повстання 1768 року на Правобережній Україні.

В поемі «Гайдамаки» Шевченко оспівав повсталий народ, його непереможну волю в боротьбі проти соціального і національного гніту, звеличив його мужність і душевну красу.

У творі «Гайдамаки» Шевченко уперше у європейському романтизмі поставив у центрі твору не героя-одинака, а народних месників, «громаду в сіряках».

Постать Шевченко відігравала важливу історичну роль не лише у розвитку літератури, а й у розвитку літературної мови. Він заклав ту її структуру, яка зберіглася донині як основа сучасної української мови. Склад словника i граматичний лад (у тому числі синтаксис) стали нормою i зразком для письменників, театральних діячів i навіть преси. Це була жива народна мова, що ґрунтувалася на полтавсько-киïвському діалекті, збагачена у тому числі й іншомовними, з російськими включно, висловами, наразі коли потребувалася передача філософських або політичних понять. Можна згадати i про слова, створені самим Шевченком, які органічно ввійшли у сучасну лексику, наприклад "передмова" (уперше використано у поемі "Гайдамаки").

Досить докладно стилістичні особливості творів Шевченка розгляну то у поета та літературознавця М. Рильського в "Поетиці Шевченка".

У довідниках зі світової літератури існує навіть окреме визначення - "шевченківський вірш", тобто деякі стилістичні особливості творчості Шевченка стали знахідкою не лише для вітчизняних митців, а й поетів інших літератур. Це поняття узагальнює метро-ритмічні форми організації вірша на основі народно-пісенної лірики, при чому виразність досягається через переходи від одного метру до іншого. Більше того, використання різних віршованих форм усередині однієї композиції, вперше введене Шевченком, стало основою поетичної техніки літератури ХХ сторіччя.

Отже, цілком справедливим i природним є той факт, що твори великого Кобзаря були перекладені майже всіма мовами світу. I досі літературознавці вивчають, а письменники творчо використовують спадщину українського народного поета Тараса Шевченка.

1. Неділько Г. Я. Тарас Шевченко. Життя і творчість. – К.: Рад. школа, 1988. – 245 с.

2. Противенська О. Г., Мещерякова М. І., Теміз Я. В. Українська література у схемах і таблицях. – Харків: видавнича група “Академія”, 2000. – 45 с.

3. Даниленко І. Молитва в поетичному дискурсі Тараса Шевченка // Слово і Час. – 2006. – №6. – С. 15–20.

4. Дей О. Балади. – К.,. 1987.

5. Грабович Г. Поет як міфотворець: семантика символів у творчості Шевченка. – К.,1998.

6. Костенко Н. Балада Шевченка "Лілея". Текстовий аналіз твору // Т. Шевченко і народна культура. Зб. праць Міжнародної (35-ї) наукової шевченківської конференції – Черкаси, 2004.

7. Коцюбинська М. Етюди про поетику Шевченка. – К, 1990.

8. Пахаренко В. "Як кобзар співає…" До проблеми фольклорного типу художнього мислення Шевченка // Т. Шевченко і народна культура. Зб. праць Міжнародної (35-ї) наукової шевченківської конференції – Черкаси, 2004.

9. Плющ Л. Вибране. Екзод Тараса Шевченка. – К., 2001.

10. Слухай Н., Мосенкіс Ю. Мовна символіка і міфопоетика текстів Тараса Шевченка. – К., 2006.

11. Смілянська В., Чамата Н. Структура і смисл: спроба наукової інтепретації поетичних текстів Тараса Шевченка. – К., 1999.

12. Шевченко Т. Кобзар. – К.,1961.

13. Забужко О. Шевченків міф України. – К., 1997.

14. Нахлік Є. Із спостережень над поемою «Гайдамаки» // Слово і час. – 1998. – №6. – С. 40.

15. Наливайко Д. Стиль поезії Шевченка // Там само. – 2007. – №2. – С. 5.

16. Барабаш Ю. Тарас Шевченко: імператив України… – С. 10.

17. Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України… – С. 490.

18. Дзира Я. Геній і коментатори його творчості // Літературна Україна. – 1990. – №15. – С. 7.

19. Конисский Г. История Русов. Репринтное воспроизведение издания 1846 года. – К., 1991. – С. 213.

20. Векслер Р. До характеристики Максима Залізняка (За творами Тараса Шевченка) // Українська мова і література у школі. – 1990. – №6. – С. 83.

21. Пахаренко В. Начерк Шевченкової етики. – Черкаси, 2007. – С. 144.

22. Конкордація поетичних творів Тараса Шевченка: У 4 т. – Едмонтон; Торонто, 2001. –Т.2. – С. 855–857.

23. Антонович В. Б. Моя сповідь: Вибрані історичні та публіцистичні твори. – К., 1995. – С. 386–387.

24. Яременко В. Тарас Шевченко про чумацтво, його звичаї та пісні // Народна творчість та етнографія. – 2005. – №2. – С. 27–28.

25. Яременко В. Історична ономастика у творчій спадщині Тараса Шевченка // Укр. іст. журн. – 2010. – №2. – С. 168–174.