Дипломна робота Постмодерністські риси художнього світу П. Зюскінда

Вступ

Розділ 1. Постмодернізм у сучасній німецькій літературі

1.1. Загальна характеристика постмодернізму

Розділ 2. Постмодернізм у сучасній німецькій літературі

2.1. Поняття геніальності в історії світової думки

2.2. Тема митця і його творіння в романі П. Зюскінда “Запахи”

Висновки

Бібліографія

Постмодернізм – це особлива світоглядна концепція і, відповідно, форма художнього бачення світу, яка з’явилась в культурі другої половини ХХ століття, починаючи з кінця 50-х років і найбільш повно реалізувала себе в 70-90 роки. Це особливий культурний код, що проявився в літературі як на змістовному, так і на формальному рівні.

Поява постмодерністської парадигми пов’язана з переглядом підходів до літератури та самого поняття художнього твору, який почали розглядати передусім як комунікативний акт, процес складної взаємодії між текстом, автором та читачем.

Постмодернізм як певна історична фаза в розвитку культури, а іноді навіть домінанта культури, осмислюється провідними культурологами ХХ століття: Р. Бартом, Ж. Дерридою, М. Фуко, Ж.-Ф. Ліотаром, Л. Фідлером та іншими вченими.

У сучасному літературознавстві найбільш повна уява про специфіку постмодернізму, його основні поняття та категорії дає енциклопедичний довідник “Современное зарубежное литературоведение” (1996), а також книги І. Ільїна “Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм” (1996) та “Постмодернизм. От истоков до наших дней” (1998). Постмодернізм викликав у критиці неоднозначні та суперечливі оцінки, про що свідчить вже багаторічна полеміка на сторінках літературно-критичних та літературно-художніх журналів, таких як “Вопросы литературы”, “Иностранная литература”, “Всесвіт”, “Слово і час”.

Достатньо назвати статті Д. Затонського “Постмодернизм в историческом интерьере”, Н. Анастасьєва “У слов долгое эхо”, О. Звєрєва “Черепаха Квази”, В. Халіпова “Постмодернизм в системе мировой культуры”.

Постмодернізм – явище інтернаціонального характеру. Критика відносить до цієї течії письменників різних за своїми світоглядними та естетичними установками, творчою практикою, що породжує різні підходи в самих принципах аналізу та суперечливі інтерпретації. Постмодерністські тексти можна знайти у будь-якій національній літературі: американській (К. Воннегут, Дж. Барт, Т. Пінчон, Д. Бартелмі); італійській (І. Кальвіно, У. Еко); англійській (Д. Фаулз, Д. Барнс, П. Акройд, А. Байат, Г. Свіфт); латиноамериканській (Х. Кортасар, А. Карпентьєр, Х.Л. Борхес) та ін. В німецькій літературі постмодернізм представляють Ґ. Ґрасс, К. Рансмайр, К. Хоффер, П. Зюскінд та ін.

Однак слід зауважити, що багато хто з названих письменників при всій близькості до постмодерністської стилістики виходять за рамки його світоглядної орієнтації та правомірніше говорити про наявність елементів постмодерністського письма в контексті творчості того чи іншого письменника. Особливо це стосується ключової постаті німецької літератури 70-90-х років ХХ століття – письменника, драматурга Патріка Зюскінда. Його творчість привертає особливу увагу, оскільки автор з позицій сьогоднішнього дня розкриває конфлікт краси й моралі, механізм творчого пошуку митця – взаємини генія та натовпу.

В 2001 р. роман П. Зюскінда “Запахи” пропонується для читання та аналізу в 11 класі загальноосвітньої школи. І хоча на сторінках літературно-художніх, методичних часописів друкується цілий ряд статей, присвячених творчості П. Зюскінда (Білоцерковець Н.Г. Геніальна компіляція; Дитькова С.Ю. Запах краси, або життя і смерть геніальної бактерії; Затонський Д.В. Некто Жан-Батист Гренуй, или жизнь, самое себя имитирующая; Первак О.П. П. Зюскінд. “Запахи”: у пошуках методичних варіантів; Назарець В.М., Васильєв Є.М. “Монстр від самого початку”: Роман П. Зюскінда “Запахи”; Ковбасенко Ю.І. Література постмодернізму: по той бік різних боків та ін.), в них висвітлюються лише окремі аспекти, а цілісного, монографічного дослідження немає.

Водночас слід також зазначити, що в німецькому літературознавстві творчість П. Зюскінда (особливо роман “Запахи”) знаходиться в полі зору великої кількості вчених. Нашу увагу привернули такі роботи: Poppe, Reiner, Patrick Süskind, Das Parfum: Kommentare, Diskussionsaspekte und Anregungen für den Unterricht; Reisner, Hanns-Peter, Lektürehilfen Patrick Süskind "Das Parfum"; Barbetta, Maria Cecilia, Poetik des Neo-Phantastischen: Patrick Süskinds Roman "Das Parfum"; Dörfler, Heinz, Moderne Romane im Unterricht: Modelle und Materialien zu: Tauben im Gras von Wolfgang Koeppen, Horns Ende von Christoph Hein, Das Parfum von Patrick Süskind, Kassandra von Christa Wolf, Das Treffen in Telgte von Günter Grass, Brandung von Martin Walser; Rötzer, Hans Gerd, Traditionalität und Modernität in der europäischen Literatur: ein Überblick vom Attizismus-Asianismus-Streit bis zur "Querelle des Anciens et des Modernes"; Le Rider, Jacques, Verabschiedung der (Post-)Moderne?: Eine interdisziplinäre Debatte; Huyssen, Andreas, Postmoderne: Zeichen e. kulturellen Wandels та ін.

У цих роботах розглядаються проблеми інтернаціоналізації психоаналізу в літературних образах П. Зюскінда, основні аспекти дискусій, поетика неофантастичного в творчості П. Зюскінда, традиції та модернізм у європейській літературі, ознаки культурних змін, хронологічні рамки постмодернізму, викладання модерністських романів на уроках тощо.

Все сказане й обумовило вибір теми дипломної роботи та визначає її актуальність.

Мета роботи полягає в тому, щоб виявити постмодерністські риси художнього світу одного із провідних письменників сучасності П. Зюскінда.

Для успішної реалізації поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

- визначити та проаналізувати причини виникнення постмодернізму та основні його теоретичні принципи;

- виявити постмодерністські тенденції в сучасній німецькій літературі;

- дати загальну характеристику творчості П. Зюскінда;

- проаналізувати роман П. Зюскінда “Запахи” та визначити особливості, що вирізняють художній світ письменника.

Дипломна робота має таку структуру: вступ, три розділи, висновки, література.

У вступі визначається актуальність обраної теми, ступінь її розробленості в літературознавстві, мета, завдання роботи, її практична значимість.

У першому розділі – “Постмодернізм у сучасній німецькій літературі” – визначаються загальні особливості постмодернізму (час і причини виникнення, теоретичні принципи, специфіка світосприйняття) та виявляються особливості розвитку постмодернізму в німецькій літературі; окреслюється місце та значення творчості П. Зюскінда в німецькій літературі та світовому літературному процесі, подається загальна характеристика його творчості.

У другому розділі – “Постмодерністські світоглядні позиції П. Зюскінда в романі “Запахи” – визначаються центральні проблеми роману та аналізується їх вирішення.

У третьому розділі – “Елементи постмодерністського письма в романі П. Зюскінда “Запахи” – увага зосереджена на таких особливостях творчості письменника, як метафоричність, інтертекстуальність, кодування.

У висновках узагальнюються спостереження, визначаються перспективи подальшої роботи з означеної теми.

Матеріали дипломної роботи можуть бути використані в практиці викладання зарубіжної літератури ХХ століття.

У результаті проведеної роботи ми дійшли певних висновків:

1. Культура постмодернізму – явище неоднозначне та складне. Серед літературознавців, письменників виникають суперечки уже при спробі надати певний статус постмодернізму як культурному явищу. Ми поділяємо погляди Ю. Ковбасенка, У. Еко і вважаємо постмодернізм “ситуацією”, оскільки цей термін найбільш адекватно відображає універсальність будь-якої культурно-філософської епохи, вказуючи на те, що вона актуалізується не тільки у творах того чи іншого виду мистецтва, а є системою, що визначає специфічне світосприйняття.

2. Як філософській світоглядній системі, постмодернізму притаманні такі специфічні понятійно-категоріальні поняття: гіперрецептивність, інтертекстуальність, іронізм, парадокс, деконструкція, зникнення реальності, фрагментарність, скептицизм, плюралізм.

3. В німецькій літературі риси постмодернізму можна виявити у творчості Ґ. Ґрасса, К. Ґейслера, Д. Веллерсдорфа. Однак лише твори П. Зюскінда являють собою типовий зразок “граничного” явища в сучасній прозі, синтез літературної традиції та естетики сучасного постмодернізму.

4. Художній світ П. Зюскінда вирізняє щільний зв’язок з постмодерністською літературою, з постмодерністськими ідеями та естетикою. Його творчість вписується в ту літературну традицію, що яскраво представлена іменами Ф Кафки, Е. Йонеско, Ґ. Ґ. Маркеса, оскільки, як і згадані майстри, тяжіє до фантастичного перетворення реальності, в котрій несподівано виявляється стихія абсурду, а також до створення філософськи насиченої прози, що центрується на найсуттєвіших екзистенційних ситуаціях буття.

5. У своїх творах П. Зюскінд використовує реалістичну форму лише як оболонку, що доступна широкому колу читачів, але за нею приховані інакомовні смисли.

6. П. Зюскінд висловлює специфічний погляд на буття, який оцінює речі в абсолютних категоріях (досконалий аромат у романі “Запахи”, досконалий спокій в оповіданні “Голубка”, досконале опанування літератури в “Літературній амнезії”).

7. У поетиці творів П. Зюскінда, як взагалі в постмодерністських творах, значне місце посідає “гра з чужим текстом”, зокрема з художніми образами філософської казки Т.А. Гофмана “Малюк Цахес, на прізвисько Циннобер”, героями творів Ч. Діккенса, О. Бальзака, Е. Золя, Г. Флобера та ін.

8. В основі творів П. Зюскінда (зокрема, в романі “Запахи”) лежить універсальна метафора, тобто метафора – це вже не ознака окремого предмета чи образу, а всього тексту в цілому. Метафоричний фон взагалі характерний для творів постмодернізму і може проявлятися вже в назві (наприклад, оповідання Х.Л. Борхеса “Вавілонська бібліотека”, роман Ґ. Ґессе “Гра в бісер”, роман Х. Картасара “Гра в класики” та ін.).

9. Герой у творах П. Зюскінда – одинак, чужинець, “марґінал”, який перебуває у стані непоборної ізоляції від світу й наділений здатністю до “геростратового” руйнування звичного порядку речей. Автор досліджує різноманітні спроби людини захиститися від дійсності, перемогти її, досягти певного “абсолютного стану” який є однією з форм втечі від реальності.

10. У творах П. Зюскінд розкриває конфлікт краси й моралі, механізм творчого пошуку митця, взаємини генія та натовпу. У романі “Запахи” провідним стає один із основних мотивів літератури кінця ХХ століття – мотив деструктивності сучасної людини, “нормального божевілля” (Спіноза) людства, прогресуючого до самогубства, а головною темою – тема митця та його творіння.