Курсова робота Твори В. Шекспіра на балетній сцені

Вступ

Розділ 1. Історіографія дослідження інтерпретації творів В. Шекспіра на балетній сцені

1.1. Значення літературних творів в балеті

1.2. Балетна Шекспіріана ХІХ століття

Висновки до розділу

Розділ 2. Твори В. Шекспіра на балетній сцені

2.1. Вітчизняні версії творів в балеті

2.2. Зарубіжні інтерпретації творів В. Шекспіра на балетній сцені

Висновки до розділу 2

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Актуальність дослідження. Актуальність дослідження п’єс Шекспіра на балетній сцені у світі та в Україні превелика. Інтерес до Шекспіра і в наші дні залишається як і раніше значним. Справжній шекспірівський бум переживає сьогодні вся світова культура. Ніколи ще театральна сцена не бачила таких оригінальних художніх рішень, різноманітних постановок.

Музичний театр також є полем запеклих суперечок і відкритої полеміки, і в центрі його уваги – проблема інтерпретації шекспірівської спадщини.

Шекспірівські твори займають сьогодні на балетній сцені не менше місце, ніж у репертуарі театру драматичного. Хореографи та композитори з усіх країн та континентів у різноманітних формах втілюють трагедії та комедії англійського генія. Причини такої популярності слід вбачати в тому, що балету близькі дієвість його драматургії, масштаб образів, багатогранність характерів, сила пристрастей і грандіозність шекспірівських метафор вступила у постколоніальну стадію розвитку.

Проблема вивчення сучасного хореографічного мистецтва сьогодні є напрочуд актуальною. У цьому напрямі вагомими є постановки творів Шекспіра на балетній сцені С. Прокоф’єва, Л. Лавровського. Вистава Лавровського стала точкою відліку для пізніших інтерпретацій творів Шекспіра, не лише вітчизняних, а й зарубіжних. Серед найвідоміших прочитань постановки Дж. Кренко, К. Макміллана, Ф. Аштона, Дж. Ноймайєра, Ю. Григоровича, О. Виноградова, М. Боярчикова, Н. Касаткіної та В. Васильєва.

Але питання вивчення інтерпретацій творів Шекспіра на балетній сцені потребує своїх уточнень. Системної роботи щодо вивчення творів Шекспіра на балетній сцені немає. Отже, актуальність дослідження зумовлюється теоретичною та практичною значущістю роботи, адже з’ясування особливостей інтерпретування творів В. Шекспіра на балетній сцені дасть змогу глибше осягнути особливості не лише творів великого автора, а й сучасного українського балетного мистецтва загалом.

Мета дослідження є з’ясування особливостей творів В. Шекспіра на балетній сцені.

Об’єкт дослідження – балети по творам Шекспіра.

Предмет дослідження – розвиток балетмейстерської інтерпретації творів В. Шекспіра.

Згідно з метою та предметом були визначені наступні завдання:

- дослідити значення літературних творів в балеті;

- дослідити балетну Шекспіріану ХІХ століття;

- розглянути вітчизняні версії творів в балеті;

- розглянути зарубіжні інтерпретації творів В. Шекспіра на балетній сцені.

Методи дослідження: біографічний метод, порівняльний аналіз історичної, культурологічної, мистецтвознавчої, історико-художньої, мемуарної літератури, синтез, співставлення, узагальнення джерел.

Отже, дослідження має важливе практичне значення при вивченні хореографічного мистецтва.

Структура роботи: курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури. Обсяг курсової роботи становить 28 сторінок без списку використаної літератури.

Виходячи з проведеного дослідження, можливо зробити наступні висновки:

На сцені українського оперного театру драматургія Шекспіра пройшла складний шлях від перших сміливих проб, через шукання та експериментаторство, а часом і поразки, до ряду значних творчих успіхів.

П’єси Шекспіра мають велике значення для творчого зростання балетних колективів і глядачів не тільки тому, що вони знайомлять їх з найцікавішою епохою в історії людства, особливостями її соціального життя, звичаями, порушують серйозні філософські проблеми. Вони є також прекрасною школою майстерності зі своїм багатством і різноманітністю характерів, їх складністю, психологічною глибиною і емоціональністю.

Дієвість шекспірівських п’єс, наявність у них складних життєвих конфліктів дають можливість режисерові глибше розвивати творчу думку і фантазію, створювати вистави глибоких почуттів і великих пристрастей. Кожна зустріч із Шекспіром – урок майстерності для виконавця. Вона збагачує його духовно, розвиває технічно, дає велику творчу насолоду. Справжній шекспірівський бум переживає сьогодні вся світова культура. Ніколи ще театральна сцена не бачила такої різноманітності постановок і таких оригінальних художніх рішень.

Музичний театр також є полем запеклих суперечок і відкритої полеміки, і в центрі його уваги – проблема інтерпретації шекспірівської спадщини. Дослідження творчого доробку В. Шекспіра показало зумовленість концептуальної картини світу в трагедіях автора культурно-історичними тенденціями епохи Ренесансу, реальними протиріччями громадського життя, державного строю, усієї духовної культури епохи. Творчість драматурга відобразила певний тип світогляду й певні думки про людину: її пристрасть, силу та слабкість, що склалися під впливом епохи й суспільства.

Існує декілька балетів за творами В. Шекспіра. Найвідомішими є «Сон літньої ночі», «Антоній і Клеопатра», «Гамлет», «Отелло», «Приборкання норовливої». До створення балетів за мотивами Шекспірівських творів бралися такі відомі балетмейстери, як Ж.Ж. Новер, Ж. Омер, Ш. Ле Пік, В. Галеотті, С. Вігано.

У хореографічному мистецтві ХХ ст. жоден із сюжетів Шекспіра не отримав такого величезного числа постановочних рішень, як «Ромео і Джульєтта». Тут, звичайно, слід говорити про однойменний балет С.С. Прокоф’єва, який з’явився найбільш адекватним втіленням трагічного шекспірівського початку. На сьогоднішній день відомо понад 70 постановок, як вітчизняних, так і закордонних. Серед найбільш яскравих робіт – постановки Л. Лавровського (1940), К. Макміллана (1965), Дж. Ноймайера (1971), Р. Нурєєва (1977), Ю. Григоровича (1978 – 1-а редакція; 1979 – 2-а редакція; 1999 – 3-я редакція), А. Прельжокажа (1992), Є. Панфілова (1996).

Сама сценічна історія інтерпретацій балету Прокоф'єва реально відображає не лише активний інтерес художників до проблеми трагічного, але і трансформацію цього феномена в сучасному мистецтві.

Балет Л. Лавровського «Ромео і Джульєтта» (1940) назавжди увійшов в історію класичного балету не тільки як перший серйозний досвід освоєння Шекспіра на російській балетній сцені, але і як рідкісний зразок високого гуманізму. Класичною була тут представлена і концепція трагічного. Воно розкривалося через пізнання героїв, через потрясіння і розуміння невідворотності долі, розуміння трагедії як стану світу і власної долі героїв.

Головний сенс постановки Лавровського зводився до вираження величі і духовної сили людської любові, любові, яка перемагає смерть. Крім того, сам тип трагічних героїв – Ромео і Джульєтти – цілком відповідав класичній моделі трагічного. Пізнаючи всю нелюдськість існуючого світу і нерозв'язність своєї ситуації, вони добровільно йшли з життя. Їх страшний вибір – сувора непримиренність вільних героїв, сміливо підтверджують свою волю і непорушне право на щастя.

У постановці Ю. Григоровича, створеної пізніше, трагічне знаходить іншого звучання. Наприкінці 70-х рр. Григорович розповідає про ефемерність краси, про примарність людського щастя в сучасному світі. Хореограф трактує Шекспіра – Прокоф’єва як високу романтичну драму. Трагедійна концепція вистави будується на зіткненні різних світів – ідеального і реального, несумісних за своєю суттю. Ідеальні герої-романтики у Григоровича гинуть від «дотику» з реальністю, в якій давно «немає місця людяності й любові.

Спектакль Р. Нурєєва, створений також наприкінці 1970-х, відбив інші тенденції. Тема «згасаючої» Верони, де панує чума, у Нурєєва викликала прямі асоціації з драматичними відчуттями кінця століття, з загрозою людству новими катастрофами. Але справа не тільки в цьому. Справа в самому стані крихкості, ефемерності буття, нестійкій системі життя, в умовах яких виникають перші симптоми приреченості людства. Яскраве трактування Нурєєва по-своєму відбила цінність життя перед обличчям невблаганної смерті.

Хореографічна версія А. Прельжокажа (1992), що виникла в кінці ХХ ст., вказала на головну причину нестійкості життя і ефемерності буття. Вона криється в непереборних соціальних суперечностях, що неодмінно виникають в умовах тоталітаризму та екстремізму. Дія балету, що розвивається в атмосфері ГУЛАГу, набула вигляду якоїсь «пекельної зони».

Спектакль відбив замкнутість проблеми, з якої немає виходу: руйнування моральних основ життя, агресія і насильство як її нормативні стани, нарешті, позбавлення волі і духовного самовизначення особистості, все це призводить до соціальної катастрофи, де ціною власного життя стає життя інших. Кохання у цих постановках ще усвідомлюється як цінність, але і вона гине в атмосфері насильства, ледве встигнувши народитися.

Окремої уваги заслуговує балет «Отелло», на сюжет однойменної трагедії В. Шекспіра. У 1957 році цей балет був поставлений балетмейстером В.М. Чабукіаном на музику композитора А.Д. Мачаваріані. Балет був в 4 актах. Партію Отелло виконував сам Чабукіані, Дездемону – В.В. Цігнадзе, Яго – З.М. Кікалейшвілі, Кассіо – Б.Г. Монавардісашвілі. У 1960 р. в театрі ім. Кірова, була здійснена друга постановка балету. До постановки цього балету також зверталися балетмейстери Н.І. Трегубов (Одеса, 1964 р.), Н.В. Данилова (Куйбишев, 1965 р.) та інші.

Таємне вінчання венеціанського мавра Отелло і дочки сенатора Брабанціо Дездемони, призначення Отелло намісником Кіпру; підступний задум Яго, мимовільним знаряддям якого стає Кассіо; нарешті, трагічна загибель Дездемони й Отелло сюжетно відповідають однойменної шекспірівської трагедії.

В 2002 р. був створений сучасний балет «Отелло» в 3 актах, повний пристрасті і ревнощів, в оригінальній інтерпретації хореографа Лара Любовича, побудований на змішуванні класичної хореографії та сучасного танцю, на музику сучасного американського композитора Елліота Голденталь.