Курсова робота Героїка, як ознака часу та її втілення на балетній сцені у 30-х pp. XX ст. Ансамблі народного танцю: становлення, розвиток

Вступ

Розділ 1. Історіографія балетної сцени у 30-х pp. XX ст.

1.1. Героїчна тематика на балетній сцені XX ст.

1.2. Становлення та розвиток ансамблів народного танцю

Висновки до розділу

Розділ 2. Відомі ансамблі народного танцю

2.1. Ансамбль народного танцю імені Ігоря Моїсеєва

2.2. Ансамбль «Берізка» імені Н.С. Надєждіної

Висновки до розділу 2

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Актуальність дослідження. У 30-40-і роки на радянській балетній сцені з'явилися спектаклі героїчного характеру. Діячі радянського балету прагнули наблизити своє мистецтво до життя, додати спектаклям образів. Фольклорний танцювальний колорит вів хореографів до збагачення романтичного характеру. Нові теми, нові сюжети зажадали відновлення танцювальної мови, уведення на сцену яскравих самобутніх національних = елементів народного танцю.

Звертання до героїчної й історичної тем визначило шлях, по якому пішов розвиток героїчного жанру. Це привело до створення реалістичних балетів, побудованих на своєрідній пластиці, гармонійно об'єднуючи класичний танець з народним. У сценічному втіленні балетів героїчного жанру тріумфував герой-борець.

Художнє новаторство в героїчному жанрі тісно зв'язано з реальною дійсністю. Романтичне з'єднується з реальним, з конкретними переживаннями героїв. Твердження гуманістичних ідеалів сприяло посиленню революційно-романтичних початків у цих балетах. Їхнім героям властивий пафос мужнього, активного подолання страждань, глибоке переконання в тім, що самі нелюдські умови існування не в силах винищити духовну красу народу.

Народний танець став безцінним скарбом, що показує побут, основні заняття, традиції, події, що відбуваються в житті людей. Завдяки цьому виду мистецтва, можна побувати в будь-якому куточку світу, познайомитися з історією цього краю, дізнатися національні особливості цієї території, і для цього зовсім не обов'язково перепливати океан долати величезні відстані.

Мета дослідження є характеристика героїки як ознаки часу та її втілення на балетній сцені у 30-х pp. XX ст.

Об’єкт дослідження – Ансамблі народного танцю імені Ігоря Моїсеєва та «Берізка» імені Н.С. Надєждіної.

Предмет дослідження – розвиток теоретичних положень основи балетної сцени у 30-х pp. XX ст.

Згідно з метою та предметом були визначені наступні завдання:

- дослідити героїчну тематику на балетній сцені XX ст;

- дослідити становлення та розвиток ансамблів народного танцю;

- розглянути Ансамбль народного танцю імені Ігоря Моїсеєва

- розглянути Ансамбль «Берізка» імені Н.С. Надєждіної.

Методи дослідження: біографічний метод, порівняльний аналіз історичної, культурологічної, мистецтвознавчої, історико-художньої, мемуарної літератури, синтез, співставлення, узагальнення джерел.

Отже, дослідження має важливе практичне значення при вивченні хореографічного мистецтва.

Структура роботи: курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури. Обсяг курсової роботи становить 35 сторінок без списку використаної літератури.

Виходячи з проведеного дослідження, можливо зробити наступні висновки:

До героїчної теми зверталися багато балетмейстерів. Було створено чимало героїчних спектаклів на історичні і народно-революційні теми, у яких по-різному обрисовувалися героїко-романтичні характери.

Однієї з ведучих стала героїчна тема в театрах України. Важливим кроком в освоєнні цієї теми став балет В. Феміліди «Карманьола», поставлений М. Моїсеєвим у 1930 році в Одесі і Н. Болотовим і П. Вірським у 1932 році в театрі Московського художнього балету, керованому В. Кригером.

Сюжет цього балету зв'язаний із французькою революцією 1789 року. Події в спектаклі завершувалися штурмом і узяттям Бастилії. Особиста драма героїні спектаклю - Карманьоли перепліталася з гострим соціальним конфліктом. По ходу подій чітко визначалися два табори - повсталий народ і аристократи. Це розкривалося через контрастні інтонаційні сфери музики і пластичні характеристики представників народу й аристократії. І якщо при створенні народних образів балетмейстери використовували прийоми характерного танцю, то характеристика придворно-аристократичного суспільства вирішувалася засобами класичного танцю, перетвореного і підлеглого ідейно-художній задачі.

У розвитку був даний в спектакль образ народу й образ самої Карманьоли. На початку страждаючий і покірний народ виростав у грізну силу протесту і боротьби. Так само і Карманьола. Юна і безпосередня дівчина, зштовхнувши зі сваволею і несправедливістю, ставала активним борцем за народну волю. При створенні цього образа хореографи використовували різні виразні засоби: класичний танець, характерний, пантоміму.

Героїко-романтичний характер, що прийшов на балетну сцену в 30-40-і роки, сприяв створенню багатогранних реалістичних образів у театрах братерських республік, появі нових балетів, присвячених героїчній темі, боротьбі народу за своє звільнення. У Білорусії - це «Соловей», в Узбекистані – «Гуляндом», у Вірменії –«Щастя», в Азербайджані – «Дівоча вежа», у Киргизії – «Анар», у Таджикистані – «Ду Ґуль».

Ці спектаклі визначали балетне мистецтво братерських республік. Не всі постановки були рівноцінні, не завжди складні теми знаходили гідне художнє втілення: ілюстративність, перевага пантоміми над діючим танцем, спрощення танцювальної мови - заважали створенню яскравих, високомистецьких здобутків. І разом з тим театри республік формували свій національний стиль класичного спектаклю, у якому класичний танець органічно з'єднувався з фольклором. Балетмейстери, звертаючи до тем і сюжетів народних переказів, билин, казок, національної літератури, вносили свій внесок у розвиток багатонаціонального радянського балету.

У 30-40-і роки на балетній сцені з'явилися спектаклі героїчного характеру, прагнули наблизити все мистецтво до життя, додавали своїм спектаклям романтичний характер. Звертання до героїчної й історичної тем визначило шлях по якому пішов розвиток героїчного жанру. Художнє новаторство в героїчному жанрі тісно зв'язано з реальною дійсністю. Балетам властивий пафос, мужність, активного подолання страждань, глибоке переконання в тім, що самі нелюдські умови існування не в силах винищити духовну красу народу. До героїчної теми зверталися багато балетмейстерів.

XX ст. з'явилася група великих майстрів, знавців народного мистецтва, хореографів, педагогів, виконавців. з'явилися люди - етнохореологі. Всім відомі ці імена: К. Голейзовський, І. Моїсеєв, Н. Надєждіна, П. Вірський, Ф. Гаскаров, М. Годенко, О. Князєва, І. Меркулов та інші.

Саме цими майстрами народної хореографії збирався, вивчався і оброблявся народний танцювальний фольклор, знаходячи нове життя не тільки в рамках сценічного майданчика, але і в серцях глядачів. Перемістившись на сцену, фольклорний танець не тільки не міг виглядати і відтворюватися в первозданному вигляді, але і якісний рівень його виконання повинен був виглядати дещо інакше, ніж раніше.

У результаті виникнення цілого ряду професійних ансамблів народного танцю як самостійного виду хореографічної діяльності, з'являється термін «народно-сценічний танець». Будучи приймачем характерного танцю, який виник в результаті поділу сценічного танцю на дві самостійні гілки, народно-сценічний хореографія ввібрала все краще з його еволюційного досвіду, одночасно збагачуючись зразками багатонаціональної танцювальної культури і перебуваючи в тісній взаємодії з іншими видами танцю і музикою.

У 1937 році був створений перший такий ансамбль. Завдання ансамблю народного танцю були точно сформульовані творцем цього ансамблю. Ігорем Олександровичем Моїсеєвим. «Завдання ансамблю, - писав він, - створити пластичні образи народного танцю, відсіяти все непотрібне і чуже йому, підняти виконавську майстерність народних танців на вищий художній рівень, розвивати і вдосконалювати ряд старих танців, а також творчо впливати на процес формування народних танців».

Хореографічний ансамбль російського народного танцю, створений в 1948 році Надією Сергіївною Надєждіною. Вона людина найвищої культури та ерудиції вона добре знала, які багатства таяться в творчості російського народу і бачила це очима поета. Вона змогла створити справжнє російське диво, в якому крім віртуозного танцювального виконання присутній щира любов до багатих національних коренів.

«Берізка» давала концерти більш ніж в 80 країнах світу: США, Японія, Франція, Південна Корея, Колумбія, Аргентина, Чилі, Венесуела, Греція, Китай, Італія, Північна Корея, Туреччина, Швейцарія, Бельгія, Хорватія, Сербія, Польща та ін.. Більше 80 країн світу мали можливість насолодитися чудовим поданням - показовим виступом ансамблю танцю «Берізка». Усі без винятку глядачі дають тільки найвищі, найкращі відгуки про ансамбль, бажають хоча б ще раз потрапити на хореографічний концерт.