Курсова робота Балетмейстери «Російських сезонів»

Вступ

Розділ 1. Історіографія балетів «Російських сезонів»

1.1. Характеристика балетів: «Шопениана», «Єгипетські ночі», «Павільйон Артеміди», «Половецькі танці»

1.2. Історія балетів: «Шахеризада», «Жар-птиця», «Карнавал», «Жизель», «Бачення троянди», «Нарцис», «Петрушка»

Висновки до розділу

Розділ 2. Балетмейстери «Російських сезонів»

2.1. Творчість М. Фокіна та В. Ніжинського

2.2. Творчість Ф. М’ясіна та Д. Баланчіна

Висновки до розділу 2

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Актуальність дослідження. Кінець ХІХ – початок ХХ-го сторіччя це час пошуків й експериментів у світі мистецтва. Це час об'єднання видів мистецтва між собою. Віра митців в те, що мистецтво може змінити мир, досить сильна. На цьому тлі з'являються різні просвітительські гуртки. Виникають нові літературні й художні журнали. Гурток і журнал «Світ мистецтва» стає відправною для С. Дягілєва. Саме тут з'являються ідеї популяризувати російське мистецтво за кордоном, з метою чого й проводяться художні виставки, де Дягілєв показує себе як талановитий організатор. В наслідок чого, майже всі його друзі із гуртка «світ мистецтва» будуть задіяні в дягілєвських «Російських сезонах».

У 1909 році відбувся перший балетний «російський сезон» у Парижі. Те була значна подія в історії світового мистецтва взагалі, балетного театру - особливо. За першим «сезоном» пішли інші, йому подібні, що продовжувалися до початку світової війни 1914 року. Майстра російського балету виступали за рубежем починаючи з XVІІІ століття. «Російські сезони» відрізнялися тим, що відкрили світові високі досягнення вітчизняної культури в цілому: її живопису, музики, хореографії, танцювально-пантомімного виконавства.

Російські сезони» зіграли виняткову роль у долях світового балету. Коли почалися ці «сезони», побачивши «російського чуда» і за допомогою росіян «чудодіїв» потроху почав відроджуватися і балет у країнах Західної Європи й Америки. Там з'явилися школи і трупи, як правило, зв'язані з іменами різних діячів російської хореографії. У цьому - історичне значення «російських сезонів».

Відомими балетмейстерами є М.М. Фокін, В.Ф. Ніжинський, Ф. М’ясін та Д. Баланчін.

Мета дослідження є характеристика балетмейстерів «Російських сезонів.

Об’єкт дослідження – М.М. Фокін, В.Ф. Ніжинський, Ф. М’ясін та Д. Баланчін.

Предмет дослідження – розвиток теоретичних положень «Російських сезонів».

Згідно з метою та предметом були визначені наступні завдання:

- дослідити характеристику балетів: «Шопеніана», «Єгипетські ночі», «Павільйон Артеміди», «Половецькі танці»;

- дослідити історію балетів: «Шахеризада», «Жар-птиця», «Карнавал», «Жизель», «Бачення троянди», «Нарцис», «Петрушка»;

- розглянути творчість М. Фокіна та В. Ніжинського;

- розглянути творчість Ф. М’ясіна та Д. Баланчіна.

Методи дослідження: біографічний метод, порівняльний аналіз історичної, культурологічної, мистецтвознавчої, історико-художньої, мемуарної літератури, синтез, співставлення, узагальнення джерел.

Отже, дослідження має важливе практичне значення при вивченні хореографічного мистецтва.

Структура роботи: курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури. Обсяг курсової роботи становить 27 сторінок без списку використаної літератури.

Виходячи з проведеного дослідження, можливо зробити наступні висновки:

«Сезони» різнобічно вплинули на світове мистецтво, все позначилося в сюжетах і стилістиці добутків літератури, живопису, музики і насамперед театру. Успіх його зробив і зворотний вплив на творчу програму антрепризи. Для Дягілева стало правилом дивувати і не повторюватися.. Неодмінної залишилася форма одноактного балету, обумовлена навмисною мініатюрністю фабули і широкого змісту.

У сезоні 1910 р. - тема краси спокусливо злої або зовсім безпочуттєвої - у «Шахеризаді». Друга тема - оманної, неясної мрії балансуючої на грані мрії і марення - у «Карнавалі». Обидві теми варіювалися на новому матеріалі. Перша - у «Шахеризаді»: шах зненацька повертався з полювання, щоб викрити в невірності підступну дружину. Друга - у «Карнавалі», де П’єро намагався утримати повз невловимої дівчини у масці. І ці балети лише віддалено співвідносилися з однойменними здобутками Римського-Корсакова і Шумана.

Третій балет – «Жар-птиця» Дягілев знайшов композитора Ігоря Стравінського, а той перекреслив застарілий погляд на балетну стилізацію фольклору. Була розроблена самобутня і струнка музична драматургія. Разом з тим інтерес молодого композитора до народних джерел мистецтва був близький сучасним розробкам російської казки в літературі, живописі, театрі. Стравінський знаходився під чарівністю задуму «Жар-птиці», що спільно складали друзі Дягілева - письменники і художники.

Першою сенсацією стала «Примара троянди». Темою його був рядок з вірша Теофіля Готьє: «Я - примара троянди, що ти вчора носила на балу».

Сценарій «Нарцису» Бакст запозичав з «Метаморфоз» Овідія. Баксту належало й оформлення. Музику в дусі французьких імпресіоністів написав Черепнін. Античний міф про німфу Луна. Змінювалися пластичні пози, стилізовані під пам'ятники еллінського мистецтва: так рухалися на сцені Луна - Карсавіна і Нарцис - Ніжинський. Хореографія кордебалету сполучила «вільну пластику» Дункан і власні відкриття Фокіна.

«Петрушка» позначив блискучий підйом Стравінського.

Зміст «Петрушки», здавалося б, відбивало загальний ідейно-естетичний план «сезонів». Мотив долі, що тяжіє над героєм, у конфлікті Петрушки і його хазяїна Фокусника.

Заслуга Фокіна передбачається в тому, що він розсунув рамки класичної хореографії, в яких сам зростав. Він створив нові танцювальні форми, більш багату пластику, встановив новий баланс між кордебалетом і солістами. Він шукав техніку і засоби виразу неповторні для кожного спектаклю.

Майстерність М. Фокіна і як балетмейстера і як виконавця втілилась у повній мірі в балеті «Жар-птиця» (1910 р.) на музику І. Стравінського. В цьому балеті знайшла і втілилась ідея справжньої руської міфології. За основу було взято фабулу «Коника-горбунця». Хореографія Фокіна тут особливо виразна в зображенні «зрілого початку».

В період своєї роботи з Дягілєвим поставив балети: «Павільйон Арміди», «Клеопатра» («Єгипетські ночі»), «Сильфіди» («Шопеніана»), «Шехеразада», «Карнавал», дивертисмент «Бенкет», «Жар-птиця», «Нарцис», «Підвідне царство» з опери «Садко», «Петрушка», «Синій бог», «Дафніс і Хлоя», «Легенда про Йосипа», «Золотий півник», «Мідас».

Постановки Фокіна і до сьогоднішніх днів оновлюються найкращими балетними трупами світу.

Балетмейстерські роботи Ніжинського були спробою не тільки створити новий стиль, але й створити балет нового типу. Першими вчителями класичного танцю були брати Легат.

Успіхи В. Ніжинського як виконавця повинні були, за думкою Дягілева, повторитись і в його балетмейстерських досвідах. З 1912 року починається його діяльність як балетмейстера. Для втілення своїх задумів він шукає нову пластику.

Робота М'ясіна в історії «Руського Балету», по плідності і часу може дорівнюватись фокінській. М'ясін зробив наступний крок у розвитку хореографії, базуючись на принципах, укладених Фокіним. Він ввів більш ускладненні рухи, більш ламані і вигадливі форми, таким чином створивши свій особистий стиль.

Коли М'ясін ставив балет він орієнтувався на емоції, живописні літературні образи, які народжувалися у його свідомості. Він використовував сюжет, пристосовував словесну символіку: дія в його балетах нерідко будувались на зіткненні понять, таких як кохання, доля, пристрасті, легковажність та ін. М'ясін був найвидатнішим, для свого часу, майстром жанрових комедій, які він будував на матеріалі танцю, мистецтва і фольклору різних країн.

Баланчін ствердив основні форми балету ХХ століття – експресіоністичний, безсюжетний, балет-симфонію. Справжнє ім’я – Георгій Баланчівадзе. Він був впевнений що танець не потребує літературного сюжету, декорацій і костюму, а саме важливе – це взаємозв’язок музики і танцю. Під час роботи з Дягілевим створює такі балети: «Аполлон Мусагет», «Боги-жебраки», «Бал», «Блудний син».