Курсова робота Роль С. Дягілева у пропаганді російського мистецтва

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи ролі С. Дягілева у пропаганді російського мистецтва

1.1. Життєвий і творчий шлях С. Дягілева

1.2. Роль С. Дягілева у російського мистецтва

Висновки до розділу

Розділ 2. Життя в мистецтві

2.1. "Щорічник Імператорських Театрів"

2.2. Російські сезони

Висновки до розділу 2

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Актуальність дослідження. Провідним шляхом, невичерпним джерелом розвитку сучасного мистецтва є використання кращих зразків творчого досвіду попередніх поколінь митців.

Уважне вивчення, аналіз новаторських ідей, розбудова класичних основ хореографічного мистецтва являє собою обов’язкову умову підготовки майбутнього хореографа-виконавця, постановника, викладача.

Звернення до досвіду С. Дягілєва дозволяє створити чітке уявлення про стан мистецької діяльності в Росії, визначити здобутки хореографічного мистецтва, інноваційні процеси у класичному балеті, охарактеризувати творче зростання провідних танцівників та балетмейстерів, які знайомили Європу з російськими зірками хореографії.

Сергій Павлович Дягілєв – пропагандист російського мистецтва. Він являв собою надзвичайно типічну фігуру свого часу. Збіднівший дворянин, ввібравши в себе багаторічну російську дворянську культуру, він був надзвичайно обдарованим чоловіком. Крім знань в області мистецтва, Дягілєв вирізнявся ще й організаторськими здібностями. Велика культура, зв’язки в “вищому суспільстві”, а також сміливість дозволяли йому вирішувати такі задачі, які не були під силу іншим.

С. Дягілєв влаштовував багато виставок картин, організовував надзвичайно велику за розміром і блискучу за змістом виставку російського історичного портрета, протягом декількох літ займався виробничою роботою, повністю змінивши “Щорічник імператорських театрів”, зробивши його з сухого видання простого типу в художній журнал. Пропагандував російське мистецтво за кордоном. Знайомив паниську публіку з російською класичною музикою, оперою.

Блискучий успіх російського балету за кордоном – це велика заслуга Дягілєва, зумівшого блискуче організувати всі закордонні гастролі.

Мета дослідження є характеристика творчості С. Дягілєв.

Об’єкт дослідження – «Щорічник Імператорських Театрів» та Російські сезони.

Предмет дослідження – розвиток теоретичних положень С. Дягілєва.

Згідно з метою та предметом були визначені наступні завдання:

- дослідити життєвий і творчий шлях С.П. Дягілєва;

- дослідити роль С. Дягілева у російського мистецтва;

- розглянути «Щорічник Імператорських Театрів»;

- розглянути Російські сезони.

Методи дослідження: біографічний метод, порівняльний аналіз історичної, культурологічної, мистецтвознавчої, історико-художньої, мемуарної літератури, синтез, співставлення, узагальнення джерел.

Отже, дослідження має важливе практичне значення при вивченні хореографічного мистецтва.

Структура роботи: курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури. Обсяг курсової роботи становить 29 сторінок без списку використаної літератури.

Виходячи з проведеного дослідження, можливо зробити наступні висновки:

Життєвий шлях С. Дягілєва дає нам змогу побачити, що ця людина мала не аби які організаторські здібності, поклавши більшість свого життя на олтар "Російських сезонів", він надав шанс для багатьох музикантів, художників, танцівників отримати славу світового значення і увійти до історії мистецтва. Починаючи свій шлях як діяч мистецтва в організації художників та в журналі "Світ мистецтва", де самі і зароджується ідея “прославлення російського мистецтва на Заході”, він стає саме тою людиною, яка формує естетичні смаки та погляди (спочатку читачів його статей, згодом глядачів його вистав).

В1899 князь Сергій Волконський, який став директором Імператорських театрів, призначив Дягілєва чиновником з особливих доручень, дав йому редагування "Щорічника Імператорських Театрів". Дягілєв перетворив щорічник з сухого видання в художній журнал.

У сезон 1900 - 1901 роках Волконський поклав на Дягілєва постановку балету Деліба "Сільвія". Дягілєв залучив до постановки художників групи "Світ мистецтва", але справа зірвалося через протест чиновників дирекції. Дягілєв не підкорився розпорядженням директора Волконського, демонстративно відмовився від редагування "Щорічника", і справа закінчилася звільненням Дягілєва.

Також маємо зазначити, що як і кожний творчій процес не є однорідним. Роботу Дягілєва в "Російських сезонах" можна поділити на два великих періоди: довоєнний (це 1909-1914 роки) його ще називають "золотою добою" та післявоєнний ( 1914-1929 роки). Або можна поділити на етапи співпраці з різними балетмейстерами. Таким чином ми простежили які балетні вистави були створенні в конкретний час і які новаторські ідеї були притаманні цим балетам. Таким чином ми простежили еволюцію такого явища як "Російський балет" і побачили як створювалась нова стильова система.

Єдиний стиль можна було створити тільки за умовами переосмислення попередніх засад всіх видів мистецтва, які синтезуються у балеті, та надання їм якісно нового сенсу. С. Дягілєву вдалося зробити цей синтез на самому високому рівні. Велику роль для синтезу балету і опери відіграв І. Стравінський, за його допомогою музика і балет стали одним цілим, не підкорюючи і не диктуючи один одному свої вимоги. Для художнього оформлення балетів Дягілєв запрошував найкращих майстрів: Н. Реріха, О. Бенуа, Л. Бакста, О. Головіна, П. Пікассо. Костюми до балетів потім надихали дизайнерів французької моди. Дягілєв виховував і "вирощував" своїх балетмейстерів, виводячи їх із с солістів до балетмейстерів-постановників. Допомагаючи в повній мірі останнім розкрити свій талант.

Заслугою Дягілєва було й те, що він створив комерційну модель театру. Створивши ринок попиту на "Російський балет", він до віку свого життя намагається утримуватись на вершині затребуваності, створюючи балети які не тільки задовольнили би глядача, а й несли в собі щось нове. Дягілєв намагався не повторюватись.

Під час "Російських сезонів" ствердилась форма однодієвого балету, яку привніс М. Фокін. Виникала нова пластика, яка ширше розкривала задум та образ постановки. Експериментами з пластикою займались всі балетмейстери-постановники С. Дягілєва. Л. Мясін дуже вдало використовував пантоміму у поєднанні з лексикою фольклору різних країн. Д. Баланчін розгортає тему безсюжетних балетів, використовуючи експресіоністичну форму балету.

Також важливою заслугою С. Дягілєва було піднесення балету до небувалих висот. Він зробив з цього подію, на яку звертали увагу всі: від принцес, кайзерів міністрів критиків до звичайних шанувальників мистецтва. Він створив ідею бути меценатом "Російських сезонів" модною даниною своєму таланту, підкоривши спочатку Європу, а потім і Америку.

І якщо придивитись до генеалогії "західного балету" ХХ сторіччя і modern dance – майже всюди побачимо у витоках трупу Дягілєва. Трупи 1930-1950-х, успадкували уламки його справи – педагогів – колишніх виконавців "Російського Балету".

1. Алехин А.Д. О языке изобразительного искусства / А.Д. Алехин. – М.: Знание, 1973.– 48 с.

2. Амиргамзаева О.А., Усова Ю.В. Самые знаменитые мастера балета России / О.А. Амиргамзаева, Ю.В. Усова. – М.: Вече, 2002. – 480 с.

3. Виппер Ю.Б. Творческие судьбы и история / Ю.Б. Виппер. – М., 1990. – 468 с.

4. Гнедич П.П. Всемирная история искусств / П.П. Гнедич. –Л., 1996. – 679 с.

5. Груббер Р. История музыкальной культуры / Р. Груббер. – М.: Искусство, 1995. – 500 с.

6. Красовская В.М. История Русского балета / В.М. Красовская: уч. Пособие. – Л.: Искусство, 1965. – 230 с.

7. Красовская В.М Русский балетный театр начала ХХ века / В.М. Красовская. – Искусство, Ленинградское отделение, 1972. – 456 с.

8. Красовская В.М. Русский балетный театр начала ХХ века / В.М. Красовская. Ч. II. – Танцовщики – Л.: Искусство, 1972. – 451 с.

9. Красовская В.М. Русский балетный театр начала ХХ века / В.М. Красовская. Ч.I. – Хореографы – Л.: Искусство, 1971. – 521 с.

10. Красовская В.М. Анна Павлова. Страницы жизни русской танцовщицы / В.М. Красовская. Изд. 2-е. – Л.-М.: Искусство, 1955. – 34 с.

11. Левик С.Ю. Записки оперного певца / С.Ю. Левик. Изд. 2-е. –М.: Искусство, 1962. – 714 с.

12. Нестьев І.В. Дягілєв і музичний театр XX століття / І.В. Нестьев. - М., 1994. - С. 5 - 15.

13. Очерки по истории мировой культуры. Под ред Т.Ф. Кузнецовой. – М., 1997. – 526 с.

14. Пожарська М.М. Російські сезони в Парижі / М.М. Пожарська. - М., 1998. – 35с.

15. Полікарпов В. Лекції з історії світової культури / В. Полікарпов. –К., 2000. – 357 с.

16. Рапацкі Л.А. Мистецтво «срібного століття» / Л.А. Рапацкі. - М.: Просвіта: «Владос», 1996. - 16с.

17. С. Дягілєв і російське мистецтво / І.С. Зільберштейн, В.А. Самков. - М., 1982. - Т. 1-2. – 656 с.

18. Федоровський В. Сергій Дягілєв або Залаштункове історія російського балету / В. Федоровський. - М., 2003. - С. 3 - 18.

19. Фокин М.М. Против течения. Воспоминания балетмейстера / М.М. Фокин. – Л-М.: Искусство, 1962. – 639 с.

20. Хореографический справочник. – М.: Искусство, 2004. – 150 с.

21. Чередниченко Т.В. Музыка в истории культуры / Т.В. Чередниченко. – М., 1994. – 395 с.

22. Черкашина М. Опера ХХ століття / М. Черкашина – К.: Музична Україна, 1981. – 250 с.

23. Шаляпин Ф.И. Повести о жизни. Страницы из моей жизни / Ф.И. Шаляпин. – Маска и душа. – Пермь, 1965. – 400 с.

24. Эльяш Н.Н. Русская Терпсихора Н.Н. Эльяш. – М.: Советская Россия, 1965. – 230 с.

25. Юхвидин П. Мировая художественная культура / П. Юхвидин. – М., 1996 – 562 с.