Курсова робота Дивертисменти на народну тему, як важлива ознака російського хореографічного мистецтва на зламі XVIII-XIX століть

Вступ

Розділ 1. Історичні аспекти російського хореографічного мистецтва на зламі XVIII-XIX століть

1.1. Значення дивертисменти

1.2. Розвиток російського хореографічного мистецтва на зламі XVIII-XIX століть

Висновки до розділу

Розділ 2. Відомі постаті російського хореографічного мистецтва на зламі XVIII-XIX століть

2.1. Творчість балетмейстера Маріуса Петіпа

2.2. Творчість Сен-Леон (Шарль Віктор Артюр Мішель)

Висновки до розділу 2

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Актуальність дослідження. Російська школа класичного танцю увібрала в себе від народної пляски всі її характерні риси — широту, величність і плавність жестів, виразність і натхненність.

Народженню російського балету передував також розвиток побутового танцю, сценічних його форм. У побут росіян XVIII століття увійшло багато танців, запозичених із різних країн. Це були: святковий полонез, витончений менует, веселий контрданс і багато інших бальних танців.

У придворних театрах Росії майже до кінця XVIII століття гастролювали іноземні трупи. Короткі, без сюжету, танцювальні виступи — дивертисменти виконувалися в антрактах великих оперних вистав.

В 70-х роках 19 століття Дивертисмент стає самостійною концертною програмою естрадних театрів і балаганів. Значне поширення Дивертисмент одержав у російському балеті після франко-російської війни 1812 року, перетворившись в особливий вид балетного спектаклю на патріотичні й народні теми.

ХІХ століття відзначається зростаючою активністю соціальних сил, становленням реалістичного напрямку у мистецтві, що відбилося у творчості митців Російської імперії. Саме в той час з'являються твори, гідні широкого громадського визнання. Сценічне втілення одержують три балети П. Чайковського “Лебедине озеро”, “Спляча Красуня”, “Лускунчик”, які стали вершиною світової музично-хореографічної думки.

Мета дослідження є характеристика дивертисментів на народні теми як важлива ознака російського хореографічного мистецтва на зламі XVIII-XIX століть.

Об’єкт дослідження – творчість М. Петіп та балети “Лебедине озеро”, “Спляча Красуня”, “Лускунчик”.

Предмет дослідження – розвиток теоретичних положень XVIII-XIX століть.

Згідно з метою та предметом були визначені наступні завдання:

- дослідити значення дивертисменти;

- дослідити розвиток російського хореографічного мистецтва на зламі XVIII-XIX століть;

- дослідити творчість балетмейстера Маріуса Петіпа;

- дослідити творчість Сен-Леон (Шарль Віктор Артюр Мішель)

Методи дослідження: біографічний метод, порівняльний аналіз історичної, культурологічної, мистецтвознавчої, історико-художньої, мемуарної літератури, синтез, співставлення, узагальнення джерел.

Отже, дослідження має важливе практичне значення при вивченні хореографічного мистецтва.

Структура роботи: курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури. Обсяг курсової роботи становить 29 сторінок без списку використаної літератури.

Виходячи з проведеного дослідження, можливо зробити наступні висновки:

В історії театрального мистецтва Росії особливе місце посідає кріпацький театр. У деяких із них (у графа Шереметьєва, у графа Юсупова) були великі балетні трупи з оригінальним балетним репертуаром. Кріпосні артисти, що вийшли з народу, внесли значний вклад у розвиток російської хореографії. З 1806 року, коли театри стали імператорськими, “казенними”, до трупи Московського театру увійшли кріпосні артисти балету, які були даровані або запродані поміщиками дирекції театру.

Дивертисмент (від фр. Divertissement — звеселяння, розвага) у театрі, в 17-18 століттях вставна або заключна частина драматичного спектаклю (іноді оперного або балетного), що складається зі співу, танців, комічних сценок, пародій й інших номерів розважального характеру, звичайно не пов'язаних із сюжетом подання.

Також дивертисментом називають музичні інструментальних твори, що служили головним чином розважальним цілям. Музичні дивертисменти складалися з декількох частин (звичайно 4-10) і призначалися для різних інструментальних складів (від одного інструмента до камерного ансамблю й оркестру). З'єднували в собі риси сонати й сюїти; по широкому застосуванню танцювальних жанрів зближалися із серенадою, касацією і ноктюрном. Дивертисменти зустрічаються в творчості Й. Гайдна, В.А. Моцарта й ін.

В 19 столітті, за деякими виключеннями («Угорський дивертисмент» Шуберта для фортепіано в 4 руки), Дивертисмент перетворюються в жанр салонної музики, аналогічний попурі.

Петіпа Маріус Іванович (1819-1910) - видатний російський балетмейстер, навчався у свого батька Ж. Петіпа та О. Берстріса.

З 1835-1846 рр. — соліст театру де ла Монне (Брюссель), театрів в Бордо, Нанте, Мадріді, Гранд-опери (партнер К. Гризі, Ф. Єльслер).

З 1847 до кінця життя — в Росії, спочатку соліст балету Петербурзького театру, а з 1855 року балетмейстер, з 1869 року головний балетмейстер театру, керівний діяч російського балету протягом півстоліття. Підняв російський балет XIX століття на рівень передового балетного театру світу і заклав основу подальшого розвитку російського балету.

Петіпа був палким прихильником національного танцю. В його балеті зберігалися російські, іспанські, французькі, норвезькі та багато інших народних танців.

Автор 46 оригінальних постановок. Кращі його постановки живуть і донині.

Сен-Леон (Шарль Віктор Артюр Мішель) (1821-1870) Французький артист, балетмейстер, педагог. Дебютував як танцівник у Мюнхені. З 1837-1847 рр. виступав як танцівник у різних театрах Європи. З 1843 року розпочинає свою постановчу діяльність. З 1859-1869 рр. працював як балетмейстер в Росії. Серед його постановок у Росії відомі балети: "Коник-горбоконик", "Золота рибка", "Коппелія", які вважаються кращими, оскільки його знахідки в області як віртуозного класичного, так і характерного, танців сприяли значному збагаченню лексики балету.

1. Амиргамзаева О.А, Усова Ю.В. Самые знаменитые мастера балета России / О.А. Амигамзаева, Ю.В. Усова. - М., Вече, 2002. – 430 с.

2. Барышникова Т. Азбука хореографии / Т. Барышникова. - С - П., Респекс, Люкси, 1996. – 256 с.

3. Борисоглебский М.С. Прошлое балетного отделения Петербургского театрального училища / М.С. Борисоглебский. Т.1. – Л., 2008; Т.2. – Л., 2009. – 345 с.

4. Вальберх И.И. Из архива балетмейстера. Дневники, переписка, сценарии / И.И. Вальберх. - М. Л.: Искусство, 2008. – 191 с.

5. Вашкевич Н.П. История хореографии всех веков и народов / Н.П. Вашкевич. СПб: Лань. Планета Музыки. 2009. – 192 с.

6. Груцынова А.Р. Романтический балет / А.Р. Груцынова. – М., 2009. – 212 с.

7. Гозенпуд А. Музыкальный театр в России / А. Гозенпуд. – Л., 2009. – 274 с.

8. Дулова Е.Б. Балетный жанр как музыкальный феномен (русская традиция конца XVIII-начала XX веков) / Е.Б. Дулова. – Минск, 2009. – 570 с.

9. Елькина М.К., Ялымова Э.П., Путешествие в мир Театра: справочник / М.К. Елькина, Э.П. Ялымова. – М.: Олма-Пресс Гранд, 2002. – 224 с.

10. Захаров Р.В. Искусство балетмейстера / Р.В. Захаров. – М.: Искусство, 2004. – 431 с.

11. Колесникова А.М. Бал в России (XVIII – начало XX века) / А.М. Колесникова. – СПб., 2005. – 390 с.

12. Косоруков В.С. Балет / В.С. Косоруков. – М.: Сов.художник, 2006. – 83 с.

13. Красовская В.М. Западноевропейский балетный театр. Предромантизм / В.М. Красовская. - Л., 2003. – 498 с.

14. Красовская В.М. Западноевропейский балетный театр. Романтизм / В.М. Красовская. Л., 2006. – 510 с.

15. Красовская В.М. Русский балетный театр второй половины XIX века / В.М. Красовская. – Л.: Искусство, 2003. – 551 с.

16. Красовская В.М. Русский балетный театр начала XX века / В.М. Красовская. Т.1. Хореографы. – Л., 2001. – 471 с.; Т.2. Танцовщики. – Л., 2002. – 325 с.

17. Красовская В.М., Русский балетный театр от возникновения до середины XIX века / В.М. Красовская. – Л.: Искусство, 2008. – 309 с.

18. Пасютинская В.М. Волшебный мир танца / В.М. Пасютинская. – М.: Просвещение, 2005. – 223 с.

19. Петров О.А. Русская балетная критика конца XVIII - первой половины XIX века / О.А. Петров. – М.: Искусство, 2002. – 319 с.

20. Русский балет: энциклопедия. – М.: Большая Российская энциклопедия, 2007. – 632 с.

21. Свешникова А.К. Петербургские сезоны Артура Сен-Леона (1859-1870) / А.К. Свешникова. – СПб., 2008. – 480 с.

22. Слонимский Ю.И. Балетные строки Пушкина / Ю.И. Слонимский. – Л.: Искусство. Ленингр. отд-ние, 2004. – 184 с.

23. Слонимский Ю.И. Драматургия балетного театра XIX века / Ю.И. Слонимский. – М.: Искусство, 2007. – 343 с.

24. Слонимский Ю.И. Петербургские мастера балета XIX столетия / Ю.И. Слонимский. – Л., 2007. – 330 с.

25. Шумилова Э.М. Национальное своеобразие балета / Э.М. Шумилова. – М., 2006. – 510 с.

26. Эльяш Н.В. Русская Терпсихора / Н.В. Эльяш. – М., 2000. – 265 с.