Курсова робота Розвиток теоретичних положень Ж.-Ж. Новера на російській сцені у другій половині XVIII ст.

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти Ж.-Ж. Новера на російській сцені у другій половині XVIII ст.

1.1. Особливості розвитку російського балету

1.2. Творча діяльність Ж.-Ж. Новера на російській сцені

Висновки до розділу

Розділ 2. Основі постановки та праці Ж.-Ж. Новера в Росії

2.1. Значення праці Ж.-Ж. Новера "Листи про танець і балет"

2.2. Постановка «Ясон и Медея»

Висновки до розділу 2

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Актуальність дослідження. Балет завжди був і залишається загадковим виглядом мистецтва. Його визнають багато які, а розуміють лише вибрані. Балет - один з самих витончених видів мистецтва, виявом якого є суворий, підлеглий власним законам танець. У його основу лягають плавні, розмірені і завжди витончені, заворожливі рухи.

Як і будь-який інший вигляд танцювального мистецтва, балет знаходить своє джерело в народній творчості, тільки «народом» цим спочатку були вищі шари суспільства. Тому і доступно це видовище було не багато чим.

У Росії балет, як і інші культурні новини, з'явився пізніше, ніж в Європі. Саме в нашій країні він досяг найбільшої пишноти. Російські люди завжди відрізнялися любов'ю до розкоші, до всього яскравого, тому балетне мистецтво і прижилось на наших землях так швидко.

Ще однією причиною такого оспівування балету є його комунікативна універсальність. Адже його можна зрозуміти без слів. Всі дії, емоції виражаються рухами тіла під музику, яка в свою чергу зрозуміла всім.

У книзі "Листи про танець і балет" хореограф затверджував свою естетику балетного мистецтва. Він, міркуючи про хореографічну драматургію, пропонував ретельно підходити до розробки сюжету для балетного спектаклю, до його вибору, говорив про виразний танець, у якому б розкривався людський характер. Закликав створити "діючий", тобто змістовний і виразний танець, у якому почуття, думки і події розкривалися б у пантомімі і танцювальних рухах.

Мета дослідження є характеристика розвитку теоретичних положень Ж.-Ж. Новера на російській сцені.

Об’єкт дослідження – творчість Ж.-Ж. Новера.

Предмет дослідження – – розвиток теоретичних положень Ж.Ж. Новера у російському балеті.

Згідно з метою та предметом були визначені наступні завдання:

- дослідити особливості розвитку російського балету;

- дослідити творчу діяльність Ж.-Ж. Новера на російській сцені;

- дослідити значення праці Ж.-Ж. Новера "Листи про танець і балет";

- розглянути постановку «Ясон и Медея».

Методи дослідження: біографічний метод, порівняльний аналіз історичної, культурологічної, мистецтвознавчої, історико-художньої, мемуарної літератури, синтез, співставлення, узагальнення джерел.

Отже, дослідження має важливе практичне значення при вивченні хореографічного мистецтва.

Структура роботи: курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури. Обсяг курсової роботи становить 28 сторінок без списку використаної літератури.

Виходячи з проведеного дослідження, можливо зробити наступні висновки:

У Москві довгий час не було загальнодоступного театру: у скарбниці на це не вистачало грошей, а кількаразові комерційні спроби терпіли крах. Але в той же час саме Москва готувала прекрасних професійних артистів балету, що з успіхом виступали на сценах Петербургу. Професійно була поставлена справа навчання танцям у Московському університеті з 1756 року і з 1773 року у Виховному будинку. Обоє закладу мали свої навчальні театри.

Російське балетне мистецтво в другій половині XVІІІ століття ступнуло далеко вперед. По змістовності спектаклів, технічній майстерності виконавців, оформленню постановок воно наблизилося до європейського. Значення цього періоду полягає в тім, що в Росії була заснована державна балетна школа, у якій навчалися тільки росіяни - представники широких мас народу, що дбайливо зберігали свої традиційні естетичні установки в мистецтві танцю.

Особливо важливим було те, що на російських сценах, відтискуючи іноземців, стало з'являтися усе більше російських танцівників-професіоналів, російських постановників балету і що балетні спектаклі з відкриттям публічних театрів стали доступні широким колам глядачів.

Жан Жорж Новер (1727-1810), як і Хильфердинг, надавав найважливішого значення драматургії балетного спектаклю, прагнув воскресити мистецтво пантоміми, наповнити балетний спектакль глибоким змістом. "Балет представляє собою картину або, вірніше, послідовний ряд картин, зв'язаних в одне ціле визначеною дією", писав він у своїй книзі "Листи про танець і балет". Він вважав, що сцена для балетмейстера є тим же, чим полотно для живописця, оскільки балет – "сама природа, облагороджена всією принадністю мистецтва".

До Новера у Франції танець на сцену допускався лише як чисто декоративна вставка в оперу, як вишукана, нарядна, але малозмістовна інтермедія, як дивертисмент. Новер же стверджував, що танець повинний стати діючим, осмисленим і емоційно-виразним. Балетмейстер-новатор знімає маски, вимагає серйозних драматичних сюжетів, сценічної правди. Розважальним постановкам він протиставляє балет з гострим драматичним сюжетом, з дією, що безупинно розвивається.

У книзі "Листи про танець і балет" хореограф затверджував свою естетику балетного мистецтва. Він, міркуючи про хореографічну драматургію, пропонував ретельно підходити до розробки сюжету для балетного спектаклю, до його вибору, говорив про виразний танець, у якому б розкривався людський характер. Закликав створити "діючий", тобто змістовний і виразний танець, у якому почуття, думки і події розкривалися б у пантомімі і танцювальних рухах.

"Я думаю, що дарма називали балетами всі ці розкішні спектаклі, усі ці блискучі свята, у яких зливалися воєдино багатство декорацій, чудеса театральних машин, пишнота одягів, пишність сценічного оздоблення... чарівність танців і дивертисментів і збудливий інтерес небезпечних сальто-мортале і всяких тур-де-форсів... Але я все-таки не можу второпати, як можна давати подібним до дивертисментів назву танцю, якщо в танці цьому немає ніякої дії, якщо він нічого не виражає..." – писав хореограф. Він багато говорив у своїй теоретичній праці про єдність музики і хореографії, підкреслюючи, що в музиці вже повинна бути закладена драматургія, яку постановник має розкрити в танцювальному рішенні.

Уперше книга вийшла в 1760 році в Штутгарті. Вона не раз переводилася на російську мову і видавалася. Перше її видання в Росії вийшло в 1804 році, останнє – у 1965. Теоретична праця Новера "Листи про танець і балет" зберіг свою актуальність і дотепер. Майже жодне теоретичне положення, висловлене у свій час реформатором, не застаріло зараз. Значення драматургії і художнього образа в балетному спектаклі, прагнення до "наслідування життя", до розкриття думок і почуттів героїв твору за допомогою танців і пантоміми, союз хореографа і композитора, тобто єдність музичного і хореографічного рішень, принцип контрасту в побудові спектаклю, значення хореографічного сценарію – усе це проблеми, що хвилюють діячів балету і сьогодні, оскільки аналогічні задачі їм доводиться вирішувати і нині.

"Я зробив у мистецтві танцю переворот настільки ж значний і міцний, як і Глюк у мистецтві музики". Так Новер сам характеризував свій творчий шлях.

Реформи Новера були в дусі ідей філософів-просвітителів, ідеологів прийдешньої французької революції – Дідро, Вольтера, Руссо. Його діяльність у балетному театрі викликала схвалення цих людей і кращих художників, композиторів, хореографів того часу. Однак знатних аматорів балету лякав демократичний характер його перетворень, тому Новеру довгі роки довелося ставити свої спектаклі не у Франції, а за кордоном. Свої передові ідеї йому вдалося здійснити лише частково в балетних спектаклях, поставлених при герцогському дворі в Штутгарті і на інших сценах – у Лондоні, Відні, Мілані, Турині, Неаполі, Лісабоні.

Новер співробітничав з такими композиторами, як Моцарт, Глюк, шукав сюжети для своїх творів у трагедіях Еврипіда і Корнеля, прагнув довести тим самим, що мистецтво танцю здатне розкривати значні сюжети, показувати глибокі переживання людей.

У своїй практичній діяльності автор "Листів..." прагнув реалізувати свої новаторські ідеї в таких спектаклях, як "Медея і Язон", "Відомщений Агамемнон", "Смерть Геркулесу" і ін.

Новер досить тверезо оцінював питому вагу реалізму в балетах свого часу, вважаючи, що мистецтво діючого танцю ще знаходиться в стадії дитинства – дитина белькоче окремі звуки або прості слова.

На реформаторську діяльність Новера впливали грандіозні здійснення, що мали місце в літературі і музиці того часу. Мова йде про комедії Бомарше, симфонії і опери Моцарта, Гайдна, що, звісно, впливали на всі жанри мистецтва, у тому числі і на хореографію.

Погляди Новера вплинули на подальший розвиток балету. Від традиційного костюма і маски відмовилися. Артисти балету стали танцювати у вільному, легкому одязі. Танцювальні рухи їх стали більш природними, виразними і різноманітними. Учні і послідовники Новера створили перші в історії хореографії балетні спектаклі, де воєдино злилися музика, костюм, декорації й осмислений, одухотворений танець.