Курсова робота Французьке виконавське мистецтво XVIII ст.

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи дослідження

1.1. Історіографія та джерельна база дослідження

1.2. Школа французького балетного виконавства

Висновки до першого розділу

Розділ 2. Французьке балетне виконавство ХVІІІ століття

2.1. Французькі танцівники

2.2. Французькі танцівниці

Висновки до другого розділу

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Актуальність дослідження. Французьке слово «ballet» походить від італійського baletto – танець. Ось уже три століття цим словом називають спектакль, в якому поєдналися музика і танець, драматичне і образотворче мистецтво. Французька назва і її італійське коріння не випадкові. Балет виник в епоху Відродження в Італії. Там здавна любили веселі танцювальні сценки, що виконувалися на карнавалі. Поступово вони і перетворилися на самостійні танцювальні спектаклі.

У Франції епохи абсолютизму розцвів придворний балет – пишне і урочисте видовище, в якому брали участь король, королева і придворні. Звичайно, до балету в нашому розумінні було ще дуже далеко: адже танцюристів ніяк не можна було назвати професіоналами. У другій половині XVII століття великий французький комедіограф Мольєр написав кілька комедій-балетів – «Брак мимоволі», «Міщанин у дворянстві» та ін., музику до яких створив чудовий композитор Люллі. Він же був і балетмейстером. А виконували комедії-балети актори трупи Мольєра.

Пізніше французькі балетмейстери, серед яких з’явилися видатні майстри, створили спеціальну «хореографічну мову», якою класичний балет користується до цих пір. Актуальність дослідження. Жоден напрям мистецтва не володіє такою величезною кількістю можливостей для гармонійного, духовного та фізичного розвитку людини, для її повноцінного естетичного вдосконалення, як хореографія.

В хореографічному мистецтві окрему позицію та перевагу займає бальний танець. З одного боку, він, як класичний та народний танець, розповідає про реальні явища події, а з іншого – відображає внутрішній світ людини, її настрій, почуття, емоційний стан. Сьогодні з’являється багато балетмейстерських творів, побудованої лексики бальної хореографії, синтезу бального танцю та інших видів хореографічного мистецтва, а також у взаємодії з іншими видами мистецтва взагалі. Це ще більше впливає на розкриття природи людини, її матеріальних та природних цінностей в різних образах. А тому дослідження розвитку бальної хореографії як виду художньо-естетичної діяльності є досить актуальним.

XVIII ст. – це епоха Просвітництва, що характеризується прагненням до перебудови всіх суспільних відносин на основі розуму, справедливості, рівності. У європейській культурі починає панувати ідеологія постійного соціального прогресу. Відбуваються докорінні економічні зрушення, бурхливий розвиток промисловості та напружені соціальні конфлікти.

Завершенням Просвітництва стала Французька буржуазна революція, що встановила новий суспільний порядок. Була повалена аристократія, розважатися почали міщани, торговці, службовці, ремісники, у середовищі яких виникали нові види танців.

Отже, балет з’явився в Італії в 16 столітті. У цей час хореографічні сценки входили як епізод в музичну виставу, оперу. Пізніше, вже у Франції, балет отримує розвиток як пишне, піднесене придворне дійство. Днем народження балету в усьому світі прийнято вважати 15 жовтня 1581 року. Саме в цей день у Франції на суд публіки своє творіння представив італійський балетмейстер Бальтазаріні. Його балет називався «Церцея» або «Комедійний балет королеви». А тривалість вистави становила близько п’яти годин. В основі перших французькі балети були придворні й народні танці та мелодії. Поряд з музичними, у виставі були і розмовні, драматичні сцени.

Метою даного дослідження є характеристика французького виконавського мистецтва 18 ст.

Відповідно до мети роботи необхідно вирішити наступні завдання:

- дослідження історіографії та джерельної бази дослідження;

- розглянути школу французького балетного виконавства;

- розглянути французьких танцівників;

- розглянути французьких танцівниць.

Об’єктом даного дослідження є французьке виконавське мистецтво.

Предметом даного дослідження є виконавське мистецтво 18 ст.

При написанні роботи використовувались наступні методи. Основним методом написання є діалектичний метод пізнання. Також використовувались методи порівняльно-правового дослідження, системно-структурний, формально-догматичний. Методи використовувались у єдності та поєднанні між собою.

Структурно дослідження складається з вступу, двох основних розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Обсяг курсової роботи становить 32 сторінок без списку використаної літератури.

Виходячи з проведеного дослідження, можливо зробити наступні висновки:

Таким чином, балет – це вид мистецтва, в якому задум творця втілюється засобами хореографії. Балетний спектакль має сюжет, тему, ідею, драматургічне наповнення, лібрето. Лише в рідкісних випадках мають місце безсюжетні балети. В інших же хореографічними засобами танцюристи повинні передати почуття персонажів, сюжет, дію. Танцюрист балету – це актор, який за допомогою танцю передає взаємини героїв, їх спілкування один з одним, суть того, що відбувається на сцені.

Отже, можна усвідомити, що у XVIII столітті європейський балет посів гідне місце серед інших видів мистецтва – архітектури, скульптури, живопису, літератури, музики, театру. Він остаточно виділився в окремий вид мистецтва, відійшовши від театру та музики, хоча постійно був у взаємозв’язку з цими мистецтвами через художньо-образні і виражальні засоби. Балет створив власні жанри і форми, за якими репрезентував себе глядачеві – балет-вихід, балет-комедія, балет-пастораль, балет-опера, пантомімний балет, комічний і драматичний балет.

Теми для створення сюжету та художньо-образної форми балет бере з античних міфів і побутових ситуацій. Музика починає спеціально писатися під конкретний сюжет, хоча ще у більшій частині є фоном. Костюми та декорації добирають згідно з сюжетом і задумом постановника. Поступово починає складатись квартет творців балетного твору – драматург, композитор, хореограф, художник.

Балет став складатися в систему класичного танцю у Франції багато в чому завдяки заслугам Бошана, який очолив у 1661 р. Королівську академію танцю. До кінця 18 століття балет зберігав риси бароко, відстаючи в розвитку від класицистського музичного театру. Пишні постановки не відрізнялися стильовою єдністю. Техніка танцю продовжувала удосконалюватися, але разом з тим спостерігався застій в його ідейно-образному змісті, незважаючи на загальне прагнення до створення цільної постановки, зміст якої передається пантомімою і танцем. Проте поступово у французькому балеті з’являється професійна виконавська техніка. Панівним стає на той час академічний (сьогодні класичний танець), велика увага приділяється танцювальній пантомімі, характерному танцю (народна стилізація). Всі ці умови створили величезні можливості для зародження академічного романтичного балету в галузі школи, виконання і техніки, художньо-образної структури.

В ході дослідження було встановлено, що в акторському мистецтві, як і раніше існує жанрове розмежування акторів по амплуа, превалювання чоловічого танцю. Починаються деякі зміни і ускладнення в характері жіночого танцю. Окремі актори стають творцями нових танців, реформаторами костюма, прагнуть до драматизації сценічної дії. Разом з тим новаторські постановки пов’язані з приватними театрами. Найвизначнішим представником балетного мистецтва був Ж.Ж. Новерр – теоретик, що заклав основи естетики хореографічного мистецтва та сучасного балетного танцю. Більшість його постановок розробляли сюжети про драматичні події і сильні пристрасті.

Слідом за Вольтером і Дідро Новерр проводив на балетній сцені ідею про підпорядкування боргу; його естетичні погляди тяжіли до проголошуваних Ж.-Ж. Руссо природним почуттям і близькості природі (наприклад, балет «Белтон і Еліза», композитор невідомий, перша половина 1770-х років). Реформи Новерра зробили вирішальний вплив на весь подальший розвиток світового балету і стали основними постулатами, це в першу чергу: взаємодія всіх компонентів балетного спектаклю, логічний розвиток дії і характеристика діючих осіб.

1. Александрова Н.А. Балет. Танец. Хореография: Краткий словарь танцевальных терминов и понятий / Н.А. Александрова. – СПб.: Лань, 2008 – 416 с.

2. Балет. Энциклопедия / Гл. ред. Ю.Н. Григорович. – М.: Сов. энциклопедия, 1981. – 623 с.

3. Беликова А.Н. Современные бальные танцы / А.Н. Баликова. – М.: Сов. Россия, 1981. – 112 с.

4. Блазис К. Танцы вообще, балетные знаменитости и национальные танцы / К. Блазис. – М., 1999. – 280 с.

5. Брянцева В.Н. Французская комическая опера ХVІІІ века. Пути развития и становлени жанра: исследование / В.Н. Брянцева. – М.: Музыка, 1985. – 311 с.

6. Васильева-Рождественская М. Историко-бытовой танец / М. Васильева-Рождественская. – М.: Искусство, 1987. – 382 с.

7. Вашкевич Н.Н. История хореографии всех веков и народов / Н.Н. Вашкевич. – СПб.: «Лань», 2009. – 192 с.

8. Гваттерини М. Азбука балета. / М. Гваттерини. – М.: БММ АО, 2001. – 240 с.

9. Грант Г. Практический словарь классического балета / Г. Грант. – М.: ГИТИС, 2009. – 135 с.

10. Грекова-Дашковская О.П. Старые мастера оперетты / О.П. Грекова-Дашковская. – М.: Искусство, 1990. – 286 с.

11. Загайкевич М.П. Драматургія балету / М.П. Загайкевич. – К.: Наук. думка, 1978. – 257 с.

12. Ивановский Н.П. Бальный танец ХVI-ХІХ вв. / Н.П. Ивановский. – М.: Искусство, 1948. – 216 с.

13. Ивлева Л.Д. История преподавания танца / Л.Д. Извлева. – Челябинск: ЧГАКИ, 2005. – 136 с.

14. Конорова Е.В. Эстетическое воспитание средствами хореографического искусства / Е.В. Конорова. – М.: АПН РСФСР, 1953. – 48 с.

15. Красовская В.М. Балет сквозь литературу / В.М. Красовская. – М.: Искусство, 2005. – 423 с.

16. Красовская В.М. Западноевропейский балетный театр. Очерки истории. Эпоха Новерра / В.М. Красовская. – СПб.: Лань, 2008. – 320 с.

17. Красовская В.М. Западноевропейский балетный театр. Очерки истории. От истоков до середины XVIII века. / В.М. Красовская – СПб.: Лань, 2009. – 367 с.

18. Матусевич Н.І. Хореографічне мистецтво / Н.І. Матусевич. – К.: Мистецтво, 1963. – 107 с.

19. Новерр Ж.Ж. Письма о танце / Пер. с фр. Гвоздева А.А. – 2-е изд. – СПб.: Лань, 2007. – 384 с.

20. Пасютинская В.М. Волшебный мир танца: книга для учащихся / В.М. Пасютина. – М.: Просвещение, 1985. – 223 с.

21. Худеков С.Н. История танцев / С.Н. Худеков. – М.: Эксмо, 2009. – 608 с.

22. Шариков Д.І. Мистецтвознавча наука хореологія як феномен художньої культури. Філософія. Історія. Практика і типологія хореографії / Д.І. Шариков. – К.: КиМУ, 2012. – 498 с.

23. Шариков Д.І. Теорія, історія та практика сучасної хореографії / Д.І. Шариков. – К., 2010. – 208 с.

24. Шариков Д.І. Хореографія: навчальний посібник для студентів ВНЗ «Театральне мистецтво» / Д.І. Шариков. – К.: КиМУ, 2011. – 184 с.

25. Эстетика: учебное пособие для вузов / Под. ред. А.А. Радугин. – М.: Центр, 1998. – 240 с.

26. Шереметьевская Н.В. Танец на эстраде / Н.В. Шереметьевская. – М.: Искусство,2007. – 416 с.: ил.

27. Янковский М. Искусство оперетты / М. Янковский. – М.: Сов. композитор, 2009. – 278 с.