Курсова робота Балет, як жанр придворної культури в добу Відродження

ВСТУП

Розділ 1. Хореографічна культура доби Відродження

1.1. Фігурний танець

1.2. Придворний танець

1.3. Кінний балет

Висновки до 1 розділу

Розділ 2. Особливості балету, як жанру придворної культури в добу Відродження

2.1. Найпоширеніші придворні танці доби Відродження

2.2. Перші балетні спектаклі в добу Відродження

2.3. Французький та італійський балет в епоху Відродження

Висновки до 2 розділу

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Актуальність дослідження. Найбільш інтенсивно процес театралізації танця відбувався в Італії, де вже в 14-15 ст. з'явилися перші танцмейстери і на основі народного танцю сформувався танець бальний та придворний. У Іспанії сюжетну танцювальну сценку називали морескою (мавританський танець), в Англії - маскою. У середині 16 - початку 17 ст. виник фігурний, танець, організований по типу складання геометричних фігур. Відомий балет туркень, виконаний в 1615 р. при дворі герцогів Медичі у Флоренції.

У зображальному танці беруть участь міфологічні і алегоричні персонажі. З початку 16 в. відомі кінні балети, в яких вершники гарцювали на конях під музику, спів і декламацію (Турнір вітрів, 1608, Битва краси, 1616, Флоренція). Джерела кінного балету ведуть до рицарських турнірів середньовіччя.

Перший балетний спектакль, що об'єднав музику, слово, танець і пантоміму, Цирцея, або комедійний балет королеви, був поставлений при дворі Катерини Медичі (Париж) італійським балетмейстером Бальтазаріні ди Бельджойозо в 1581. Відтоді у Франції став розвиватися жанр придворного балету (маскаради, пасторалі, танцювальні дивертисменти і інтермедії).

Балет 16 ст. являв собою пишне видовище в барочному стилі з виконанням церемонних іспанських танців - павани, сарабанди. У часи Людовіка XIV спектаклі придворного балету досягли найвищої пишності, включали в себе сценічні ефекти, що додавали видовищу характер феєрії. Людовик XIV і сам не був чужий музі танцю, в 1653 він виступив в ролі Сонця в балеті ночі, відтоді його називали «Короля-сонце». У тому ж балеті танцював композитор Ж.Б. Люллі, що починав свою кар'єру як танцівник.

Танець став перетворюватися в балет, коли його почали виконувати за певними правилами. Уперше їх сформулював балетмейстер П’єр Бошан (1637-1705), що працював з Люллі і що очолив в 1661 французьку Академію танцю (майбутній театр Парижської опери). Він записав канони благородної манери танцю, в основу якої поклав принцип вивороту ніг (en dehors). Таке положення давало людському тілу можливість вільно рухатися в різні сторони. Всі рухи танцівника він розділив на групи: присідання (пліє), стрибки, обертання (піруети, фуете), положення корпусу (аттитюди, арабески). Виконання цих рухів здійснювалося на основі п'яти позицій ніг і трьох позицій рук (port de bras). Все па класичного танцю є похідними від цих позицій ніг і рук. Так почалося формування балету, розвиненого до 18 ст. з інтермедій і дивертисментів в самостійне мистецтво.

У Парижській опері 17 ст. виконувався особливий жанр театрально-музичного видовища - опери-балети композиторів Ж.Б. Люллі, А. Кампра, Ж.Ф. Рамо. Спочатку в балетного трупа входили тільки чоловіки. Французькі танцівники славилися грацією і витонченістю манери виконання. Італійські танцівники принесли на сцену Парижської опери нову манеру танцю - віртуозний стиль, технічно складну, стрибкову манеру танцю. Одним з основоположників чоловічого сценічного танцю став Луї Дюпре (1697-1774). Він першим об'єднав в танці обидві манери виконання. Ускладнення техніки танцю зажадало змін жіночого костюма.

У першій третині 18 ст. Мари Камарго і Марі Салле першими з балерин почали виконувати стрибки (антраша), раніше підвладні тільки чоловікам, тому вони скасували важкі фижми і пан’є, а потім і укоротили спідниці і перейшли до взуття на більш низькому каблуці.

У другій половині 18 ст. з'явилися блискучі танцівники Гаетан Вестріс (1729-1808), П’єр Гардель (1758-1840), Огюст Вестріс. Легкий одяг в стилі антидо, що ввійшла в моду напередодні Французької революції, сприяла розвитку техніки балету. Однак зміст балетних номерів був слабо пов'язаний з сюжетом опери і носив характер антре, виходу в менуеті, гавоте і інших танцях в процесі оперного спектаклю. Жанр сюжетного балетного спектаклю ще не склався.

Метою даного дослідження є характеристика значення сценічного костюма для формування лексики класичного танцю.

Відповідно до мети роботи необхідно вирішити наступні завдання:

- дослідити фігурний танець;

- дослідити придворний танець;

- дослідити кінний балет;

- розглянути найпоширеніші придворні танці доби Відродження;

- дослідити перші балетні спектаклі в добу Відродження;

- розглянути французький та італійський балет в епоху Відродження.

Об’єктом даного дослідження є придворний танець епохи Відродження.

Предметом даного дослідження є танець епохи Відродження.

При написанні роботи використовувались наступні методи. Основним методом написання є діалектичний метод пізнання. Також використовувались методи порівняльно-правового дослідження, системно-структурний, формально-догматичний. Методи використовувались у єдності та поєднанні між собою.

Структурно дослідження складається з вступу, двох основних розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Обсяг курсової роботи становить 31 сторінки без списку використаної літератури.

Виходячи з проведеного дослідження, можливо зробити наступні висновки:

Танці епохи Відродження складніші, ніж невигадливі бранлі пізнього середньовіччя. На зміну танцям із хороводу і лінійно-шеренговою композицією приходять парні (дуетні) танці, побудовані на складних рухах і фігурах.

У кожній провінції існують свої танці і своя манера виконання. Новер писав, що "менует прийшов до нас з Ангулема, батьківщина танцю бурре - Овернь. У Ліоні вони знайдуть перші зачатки гавоту, в Провансі - тамбурина". Окремі форми народних танців, характерні для епохи Відродження, популярні досі. Так, у багатьох областях і провінціях Франції і зараз виконують ригодон, бурре, менует, бранль. супроводжуючи танець жартівливими піснями. Народ раніше виконує свої танці легко, витончено, невимушено.

Придворні танці епохи Відродження в більшості своїй - народні танці, перероблені і видозмінені згідно з правилами етикету. Тільки незначне число танців виникла безпосередньо в палацовій середовищі.

Стиль придворної хореографії, дійшов до нашого часу, складався поступово. Це був тривалий процес. Деякі дослідники вважають, що в епоху Відродження взагалі не було стійких і визначених танцювальних форм. Дійсно, для XV століття характерна відсутність танців з чітко усталеною формою.

Найпоширенішим придворним танцем епохи Ренесансу був бас-данс, який називали королем танців. Це був плавний бесприжковий танець в спокійному темпі. Одна з його форм - павана - стала улюбленим танцем XVI-XVII ст. Павана відповідала етикетної поведінки кавалерів і багатим, важким шати дам, її суворо-урочистий склад добре підходив до церемонії відкриття придворного балу. Пізніше павана по контрасту чергувалася з більш жвавими танцями - зазвичай Гальярдо.

Іншим популярним придворним танцем протягом довгого часу був морисків, в період між 1550 і 1650 морисків був неодмінним атрибутом будь-якого значного придворного святкування. Танець, виконувалися в поодинці і групами, виник з романтичних спогадів про часи панування маврів.

Техніка танців XIV-XV століть надзвичайно проста. В основному це променадні танці без регламентованого малюнка рухів рук. Композиція більшості з них була побудована на поклонах, наближеннях, віддаленнях виконавців один від одного. Рухи ніг становили дрібні кроки.

Майже всі танці супроводжувалися нескінченними поклонами, виконанню яких надавалося велике значення, так як вони були частиною придворного етикету.

Французькі поклони робилися в праву сторону на відміну від італійських, які виконувалися ліворуч. Кавалер знімав капелюха лівою рукою - це мало означати, що він вітає даму від усього серця. Слід зауважити, що танці Італії та Франції раннього Відродження мало чим відрізнялися один від одного. Стриманість і підкресленість постави пояснювалися багато в чому покриєм придворної одягу: у дам були сукні з важкої матерії з дуже довгими шлейфами, у чоловіків - каптани, трико, обтягуюче ноги, і вузькі черевики з довгими клювоподібними носками. Одяг сковував свободу рухів.

Незважаючи на те, що з'являється величезна кількість нових танців, різні верстви суспільства ще довго зберігають танці, популярні в епоху пізнього середньовіччя. Народ раніше любить бранлі. При дворі виконуються променадні танці. Танці зі свічками та смолоскипами міцно входять в побутові та урочисті обряди і поширюються по всій Європі. Найпопулярнішими танцями XV-XVI століть були бассданси.