Курсова робота Комедія дель-арте та її роль у розвитку балетного театру

Вступ

Розділ 1. Поняття та характеристика комедії дель-арте

1.1. Історія виникнення та розвитку комедії дель-арте

1.2. Сценарії комедії дель-арте

1.3. Основні елементи та образи комедії дель-арте

Висновки до 1 розділу

Розділ 2. Роль комедії дель арте в розвитку балетного театру

2.1. Герої та основні па комедії дель-арте

2.2. Вплив комедії дель-арте на формування основних сценаріїв балетних вистав

Висновки до 2 розділу

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Актуальність дослідження. Одним з принципово важливих для історії європейської літератури та театру питань, яке гостро постало на початку минулого століття та досі залишається дискусійним, є питання про зв’язок давньої аттичної комедії та комедії дель-арте. Актуальність цієї проблеми обумовили численні дослідження обох феноменів, у ході яких особливого значення набуло визначення характерних рис цих явищ, системних відносин між ними, а також їх вплив на формування літературної і театральної традиції Європи. Серед концепцій, які пропонували дослідники, були такі, що розглядали походження комедії дель арте від давньої аттичної комедії (К. Міклашевський), були спроби пов’язати італійський театр масок із сицилійськими фарсами (Ф.Ф. Зелінський).

Через брак документальних свідчень про рецепцію театральної форми Давньої Греції V ст. до н. е. театру Італії XVI ст., що є необхідною складовою розгортання літературного процесу за традиційного його розуміння як низки послідовних наслідувань, ці ідеї вважали лише сміливими гіпотезами. Натомість затверджено дві взаємовиключні концепції походження комедії дель арте: від середньовічного карнавалу, жонглерів та гістріонів (О.К. Дживілєгов) та сприйняття цього феномену як наслідку естетичного занепаду аристократичної комедії ерудита (М.Л. Андрєєв). Оскільки пошуки давніших витоків італійського театру було визнано непродуктивними, на перший план у вивченні комедії дель арте вийшло дослідження розгортання естетичних засад цього театрального явища у літературі та театрі наступних століть (роботи М. Молодцової М.К. Пезенті). Зауважимо, що дослідники значно більше уваги приділяли власне театральній складовій комедії дель арте (маски, техніка акторської гри, побудова мізансцен), ніж літературній (сценаріям, описам лацці, збіркам жартів та монологів).

Метою даного дослідження є роль комедії дель арте у розвитку балетного театру.

Відповідно до мети роботи необхідно вирішити наступні завдання:

- дослідити історію виникнення та розвитку комедії дель-арте;

- розглянути сценарії комедії дель-арте;

- охарактеризувати основні елементи та образи комедії дель-арте;

- розглянути героїв та основні па комедії дель арте;

- дослідити вплив комедії дель арте на формування основних сценаріїв балетних вистав.

Об’єктом даного дослідження є комедія дель арте.

Предметом даного дослідження є роль комедії дель арте в балетному мистецтві.

При написанні роботи використовувались наступні методи. Основним методом написання є діалектичний метод пізнання. Також використовувались методи порівняльно-правового дослідження, системно-структурний, формально-догматичний. Методи використовувались у єдності та поєднанні між собою.

Структурно дослідження складається з вступу, двох основних розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Обсяг курсової роботи становить 30 сторінок без списку використаної літератури.

Виходячи з проведеного дослідження, можливо зробити наступні висновки:

Народна сміхова культура є тим простором, у якому стає можливим діалог настільки різних за жанровою приналежністю, часом та місцем виникнення феноменів. У “великому часі” актуалізується питання про зв’язок між давньою аттичною комедією та комедією дель арте. Для нього характерні розірваність та відсутність лінійного розвитку. Такий зв’язок здійснюється через повернення літератури і театру до витоків народної сміхової культури, коли за тих чи інших історико-культурних обставин вичерпуються і руйнуються сталі форми їхнього існування.

У кінці XVI – початку XVII ст. в Італії виник чудовий театр – комедія дел ‘арте (La Commedia dell arte, тобто майстерна комедія, «комедія майстерності»). Таку назву отримав італійський професійний театр, що використав маски, пантоміму і буфонаду (комічне перебільшення, карикатури на персонажів і їх дії) і проіснував близько 200 років.

Один із сучасників справедливо зазначив, що комедія дель арте народилася в епоху Відродження на перехресті трьох шляхів, які вели театр через Площа, Двір та Університет. Дійсно італійська комедія масок, будучи виключно демократичним мистецтвом, так само, як і середньовічний фарс, пов’язана з міськими карнавальними святами, в яких брали участь всі верстви населення.

Перші згадки про комедії масок відносяться до середини XVI ст. і сходять до знаменитим Венеціанським карнавалам. На спектаклях панувала атмосфера невимушеного веселощів, публіка безперервно реготала. Над чим же так потішалася зібралася публіка? Над хитромудрими витівками та жартами своїх улюбленців слуг, над безглуздими витівками і очевидною дурістю комічних строків («дзанни»), над зарозумілим похвалянням і брехнею Капітана, із захопленням стежила за мінливою долею юних Закоханих. Вона дружно аплодувала музичним номерам, якими було щедро заповнене дію.

Кожен актор виступав у певній масці. Маска – це образ актора, який він приймає, в якому він втілює свою творчу індивідуальність. Це раз і назавжди встановлений соціальний тип з незмінним виглядом, певними рисами і діалектом. Актор грав одну і ту ж роль до глибокої старості. П’єси могли змінюватися щодня, але їх персонажі залишалися незмінними. Заміна однієї маски інший в трупі акторів була абсолютно неможлива: або маска взагалі виключалася з сценарію, або актори відмовлялися від даного сюжету.

Однією з відмінних особливостей італійської комедії масок була імпровізована гра акторів. Не маючи готового літературного джерела, актори переробляли сюжети для сцени безпосередньо на очах у глядачів. Таким чином, акторська роль нескінченно варіювалася, видозмінювалася в процесі кожного театральної вистави. Завдання актора зводилася до того, щоб, імпровізуючи, як можна яскравіше і віртуозніше втілити риси характеру добре відомого публіці персонажа. Погодьтеся, зробити це непросто. У цьому сенсі актор-імпровізатор чимось нагадує шахового гросмейстера: чим більше він знає і тримає у своїй голові різних партій, тим вище його майстерність.

Підсумовуючи, слід відзначити, що:

– становлення танцю в музично-драматичному театрі відбувалося упродовж століть із поступовим увиразненням ознак, специфічних для його жанрів;

– на різних етапах становлення музично-драматичного театру танець спирався на прийоми і засоби хореографічної культури відповідної епохи;

– еволюція творів музично-драматичного театру спричинила і розвиток хореографічної складової драматургії, що зумовило необхідність синтетичної підготовки артиста, здатного одночасно грати, співати, танцювати, створюючи художній образ;

– зростання ролі танцю в сучасних творах сприяє залученню до їх постановки режисерів-балетмейстерів, породжуючи жанрові експерименти.

1. Авдеев А.Д. Происхождение театра. Элементы театра в первобытнообщинном строе: монография / А.Д. Авдеев. – Л.; М.: Искусство, 1959. – 267 с.

2. Брянцева В.Н. Французская комическая опера ХVІІІ века. Пути развития и становления жанра: исследование / Брянцева В.Н. – М.: Музыка, 1985. – 311 с.

3. Грекова-Дашковская О.П. Старые мастера оперетты / О.П. Грекова-Дашковская. – М.: Искусство, 1990. – 286 с.

4. Дальский А.Н. Театрально-зрелищные действия на Крите и в Микенах во ІІ тысячелетии до нашей эры: монография / А.Н. Дальский. – М.; Л.: Изд. АН СССР, 1937. – 235 с.

5. Даркевич В.П. Светская праздничная жизнь Средневековья ІХ–ХV вв. / Даркевич В.П. – 2-е изд., доп. – М.: Индрик, 2006. – 432 с.

6. Зайцева І. Є. «У джазі тільки дівчата» як оригінальна сценічна версія в жанрі мюзиклу / Зайцева І.Є. // Мистецтвознавчі записки. – Вип. 13. – К.: ДАКККіМ, 2008. – С. 104–111.

7. Клековкін О.Ю. Блазні Господні: нарис історії Біблійного театру / О.Ю. Клековкін. – К.: АртЕк., 2006. – 352 с.

8. Ковальская И. От оперетты к мюзиклу: к вопросу об исторической логике музыкальной комедии / И. Ковальская // Науковий вісник. Музичне мистецтвознавство і культура. – Вип. 8, кн. 2. – Одеса, 2007. – С. 136–148.

9. Королёва Э.А. Ранние формы танца: монография / Королёва Э.А. – Кишинев: Штиинца, 1997. – 216 с.

10. Кракауэр З. Жак Оффенбах и Париж его времени / Зигфрид Кракауэр. – М.: Аграф, 2003. – 416 с.

11. Крунтяева Т.С. Итальянская комическая опера ХVІІІ века: монография / Т.С. Крунтяева. – Л.: Музыка, 1981. – 168 с.

12. Кудинова Г. От водевиля до мюзикла / Г. Кудинова. – М.: Сов. композитор, 1982. – 175 с.

13. Липс Ю. Первый театр // Липс Ю. Происхождение вещей. Из истории культуры человечества / Юлиус Липс ; пер. с нем. – Смоленск: Русич, 2003. – С. 337–370.

14. Мамчур І. Рок-опера: передчуття успіху / І. Мамчур // Музика. – 1993. – № 2. – С. 8–9.

15. Мокульский С. История западноевропейского театра: в 2 ч. – Ч. 1: Античный театр. Средневековый театр. Театр эпохи Возрождения / Мокульский С. – М.: Худ. лит., 1936. – 550 с.

16. Монгредьен Ж. Повседневная жизнь комедиантов во временя Мольера / Ж. Монгредьен ; пер с фр., авт. коммент. Е.В. Колодочкина. – М.: Мол. гвардия, 2008. – 261 с.: ил.

17. Рибчинський Ю. Рок-опера: молодша сестра мюзиклу / Юрій Рибчинський // Музика. – 1993. – № 5. – С. 26–27.

18. Станішевський Ю. Барви української оперети / Юрій Станішевський. – К.: Муз. Україна, 1970. – 140 с.

19. Станішевський Ю. Парадокси «легкого жанру» / Юрій Станішевський // Музика. – 2005. – № 32. – С. 8–10.

20. Шариков Д.І. Класифікація сучасної хореографії / Денис Ігоревич Шариков. – К.: Вид-во Карпенко В.М. , 2008. – 168 с.

21. Шевченко В.Т. Мистецтво балетмейстера в народно-сценічній хореографії: навчально-методичний посібник для вищих навчальних закладів культури і мистецтв України / Валентин Тихонович Шевченко. – К.: Вид-во Карпенко В.М., 2011. – 310 с.

22. Янковский М. Искусство оперетты / М. Янковский. – М.: Сов. композитор, 1981. – 278 с.: ил.

23. Ястребов Ю. Балетмейстер в театре оперетты: метод. пособие / Ю.И. Ястребов. – М.: Искусство, 1981. – 103 с.