Курсова робота Порівняння особливостей функціонування представницьких органів ФРН та Російської Федерації

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРЕДСТАВНИЦЬКИХ ОРГАНІВ У ПОЛІТИЧНІЙ НАУЦІ

1.1. Поняття про представницькі органи

1.2. Структура і порядок формування представницьких органів

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ТА СУТНІСТЬ ПРЕДСТАВНИЦЬКИХ ОРГАНІВ ФРН ТА РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ

2.1. Представницькі органи ФРН

2.2. Особливості представницьких органів Російської Федерації

РОЗДІЛ 3. ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ПРЕДСТАВНИЦЬКИХ ОРГАНІВ ФРН ТА РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

Актуальність дослідження. Ефективне функціонування правової системи, встановленої в країні, забезпечують органи влади. Представницькі, виконавчі, судові інститути здійснюють прийняття і реалізацію нормативних актів. Також вони формують умови для належної охорони прав і захисту інтересів громадян. На думку багатьох дослідників, пріоритетне значення в системі мають законодавчі (представницькі) органи. Така позиція обумовлена тим, що саме ці інститути забезпечують верховенство правових положень в суспільстві.

Характеристика парламентаризму набуває завершеності тільки тоді, коли враховуються структура і організація, зміст компетенції і головні напрями діяльності самих представницьких органів.

Розгляд цих питань дає змогу скласти об'єктивне уявлення про те, як реалізуються засади теорії народного представництва, наскільки їхня природа відповідає політичним потребам сьогодення.

Тільки завдяки аналізу загальних закономірностей побудови і визначенню основних функцій парламентів та врахуванню відповідних особливостей, властивих конкретним країнам, можна встановити реальну роль представницьких органів у здійсненні державної влади, справжнє місце їх у державному механізмі.

Мета дослідження – здійснити порівняльну характеристику представницьких органів ФРН та Російської Федерації.

Відповідно до мети роботи необхідно вирішити наступні завдання:

- розглянути поняття про представницькі органи;

- проаналізувати структуру і порядок формування представницьких органів;

- охарактеризувати представницькі органи ФРН;

- з’ясувати особливості представницьких органів Російської Федерації;

- здійснити порівняльний аналіз представницьких органів ФРН та Російської Федерації.

Об’єкт дослідження – особливості представницьких органів.

Предмет дослідження – порівняльний аналіз представницьких органів ФРН та Російської Федерації.

При написанні роботи використовувались наступні методи. Основним методом написання є діалектичний метод пізнання. Також використовувались методи порівняльно-правового дослідження, системно-структурний, формально-догматичний. Методи використовувались у єдності та поєднанні між собою.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше здійснено порівняльний аналіз представницьких органів ФРН та Російської Федерації.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів основної частини, висновків та списку використаних джерел. Обсяг курсової роботи становить 42 сторінок без списку використаної літератури.

Провівши дослідження, можемо зробити наступні висновки:

1. Представницькі органи державної влади виникають тоді, коли утворюється велика кількість населення і коли його неможливо зібрати в одному місці та застосовувати безпосередні форми демократії (народні збори, віче, референдум тощо). Представницькі органи державної влади - це такі органи влади, які обираються на загальнонародних виборах із метою тимчасово (на певний строк - чотири - сім років) здійснювати управління державою і суспільством, представляти народ у вищих і місцевих органах влади, виражати його потреби, інтереси і прагнення здійснювати основні завдання і функції держави і державної влади, представляти державу і націю на міжнародній арені, укладати договори й угоди з іншими державами, вирішувати інші питання внутрішньої та зовнішньої політики держави й суспільства. Назва «представницькі органи влади» означає: представляти потреби та інтереси громадян у вищих і місцевих органах влади і місцевого самоврядування.

Представницькі органи державної влади і самоврядування виникли надзвичайно давно, у Стародавній Греції, Стародавньому Римі, інших республіках. У Стародавньому Римі такі органи влади називали сенатом; тоді не тільки патриції мали сенат, а й плебеї після політичного протиборства і конфлікту з патриціями мали свій культ, свої народні збори і свої представницькі органи (трибуни). Ці представницькі органи у стародавні часи не називали парламентами.

2. Учасниками цивільного представництва виступають три суб'єкти: довіритель (особа, яку представляють), представник - особа, яка представляє інтереси довірителя, і третя сторона. Представником є громадянин або юридична особа, яка має повноваження на здійснення юридичних дій від імені особи, котру представляють.

Мета представництва - здійснення представником угод та інших юридичних дій в інтересах і за рахунок особи (довірителя), яку він представляє. Угоди, які вчиняються представником, є його власними, самостійними вольовими діями, які створюють, змінюють або припиняють цивільні права та обов'язки в іншої особи, а також у довірителя (особи, яку представляють).

Повноваження представника - це особливе суб'єктивне право здійснювати від імені уповноваженої особи певні дії та вчинки, діяльність для задоволення потреб, інтересів і прагнень (бажань) уповноваженої особи або інших осіб. Повноваження представника - це також юридичний обов'язок представника виконувати і дотримуватися повноважень, мети і завдань (за допомогою законних форм, методів і засобів) реалізувати повноваження, потреби та інтереси суб'єкта, який уповноважує. Уповноважена особа делегує свої права, повноваження та обов'язки своєму представникові, який має репрезентувати її потреби та інтереси, здійснювати певну діяльність у її інтересах або в інтересах представника чи третіх осіб. Делегованість і представництво має свій статус, свої права та обов'язки. Наявність у представника повноважень є обов'язковою умовою будь-якого представництва.

3. У Росії в ст. 95 Конституції передбачено, що до складу ради федерації мають входити по два представники від кожного суб'єкта федерації: по одному від представницького органу і органу виконавчої влади. По суті це означає формування верхньої палати парламенту на змішаній основі.

Система представницької демократії в ФРН передбачає залученість громадян через систему виборів до прийняття рішень на різних рівнях функціонування політичної системи, тим самим створюючи передумови для легітимації системи управління.

В парламентських системах, якою є ФРН, представницький орган покликаний обирати голову уряду - Федерального канцлера (Bundeskаnzler) і формувати уряд, діяльність якого, як правило, підтримує своєю більшістю. Тим самим виборці опосередковано впливають на діяльність Федерального уряду (Bundesregіerung) та земельних урядів (Lаndesregіerungen).

Якщо представницькі органи державної влади перестають виражати загальнонародні потреби та інтереси, то вони втрачають свій представницький характер і стають на егоїстичний шлях, що в кінцевому підсумку веде до класової боротьби, державних переворотів і соціальних революцій.

1. Барський В. Офіційне оприлюднення нормативно-правового акту представницького органу місцевого самоврядування як стадія муніципального нормотворчого процесу [Текст] / В. Барський // Юридичний вісник. - 2012. - № 1. - С. 41-46.

2. Головко О.М. Новітній погляд на історію вищих представницьких органів влади в Україні (рецензія на монографію В.М. Єрмолаєва "Вищі представницькі органи влади в Україні:історія, теорія та практика") [Текст] / О.М. Головко // Вісник Національної академії правових наук України. - 2017. - № 2. - С. 207-210.

3. Горовенко М. Парламентські комітети і комісії в Україні та зарубіжних країнах / М. Горовенко // Право України. - 2008. - № 7. - С. 30-34.

4. Гуцало С. У східному варіанті [Текст]: до питання про запровадження парламентської демократії в Єгипті / С. Гуцало // Політика і час. - 2004. - № 3. - С. 91-96.

5. Діяльність парламентського апарату: проблеми та шляхи підвищення ефективності // Часопис Парламент. - 2009. - № 1. - С. 48-56.

6. Желіховський С. Становлення парламентаризму Сполучених Штатів Америки в умовах світових політичних трансформацій [Текст] / С. Желіховський // Зовнішні справи. - 2016. - № 2. - С. 36-39.

7. Заяць Н. Конституційно-правова відповідальність місцевих представницьких органів в Україні [Текст] / Н. Заяць // Право України. - 2014. - № 12. - С. 95-103.

8. Заяць Н. Основні складові структури організації представницьких органів в Україні / Н. Заяць // Підприємництво, господарство і право. - 2009. - № 3. - С. 119-122.

9. Котюк В.О. Загальна теорія держави і права. Навч. посіб. - К.: Атіка, 2005. — С. 478.

10. Маляренко В. Чи веде двопалатний парламент до федералізації держави? / В. Маляренко // Вісник Національної академії прокуратури України. - 2009. - № 1. - С. 19-22.

11. Матвієнко В. Політичний режим парламентарних монархій Західної Європи [Текст] / В. Матвієнко // Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. - К., 2012. - Вип. 38/39: Міжнародні відносини. - С. 4-8.

12. Полтораков Олексій. Сучасні соціально-ідеологічні виклики розвитку представницької демократії [Текст] / Олексій Полтораков // Часопис Парламент. - 2015. - № 4. - С. 32-36.

13. Совгиря Ольга. Правовий статус парламентської опозиції у Великобританії [Текст] / Ольга Совгиря // Підприємництво, господарство і право. - 2004. - № 11. - С. 77-81.

14. Тимошина Наталія. Парламенти США, Великої Британії, Канада та Верховна Рада України: порівняльний аналіз, дебати [Текст]: англ. мова, 11 клас / Н. Тимошина // Іноземні мови в школах України. - 2017. - № 1. - С. 12-19.

15. Тимошенко Юлія. Звернення до парламентів та лідерів демократичних країн, міжнародних організацій, які працюють для зміцнення свободи, та до всіх українців світу [Текст] / Ю. Тимошенко // Дзеркало тижня. - 2012. - № 33 (22-28 верес.). - С. 3; Високий замок. - 2012. - № 179 (27 верес. - 3 жовт.). - С. 8.

16. Черінько І. Нащадки вітанагемонтів [Текст]: у пошуках оптимального реформування Палати лордів Великобританії / І. Черінько // Зовнішні справи. - 2007. - № 9. - С. 46-49.

17. Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн: [підручник] / В.М. Шаповал. – К.: АртЕк, 2002. – 264 с.

18. Юрченко Сергій. На перехресті трьох стратегій і особистої дипломатії: Ялтинська конференція 1945 р. керівників СРСР, США й Великобританії [Текст] / С. Юрченко // Пам'ять століть. - 2005. - № 5. - С. 66-79.