Курсова робота Статус парламентаріїв в сучасному світі: порівняльна характеристика

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ СТАТУСУ ПАРЛАМЕНТАРІЇВ

1.1. Поняття парламенту і парламентаризму

1.2. Правовий статус парламентаріїв

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ТА СУТНІСТЬ СТАТУСУ ПАРЛАМЕНТАРІЇВ У СУЧАСНОМУ СВІТІ

2.1. Конституційно-правові особливості правового статусу парламентаріїв Італії

2.2. Статус парламентаріїв Польщі

2.3. Особливості правового статусу парламентаріїв Угорщини

РОЗДІЛ 3. ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ СТАТУСУ ПАРЛАМЕНТАРІЇВ У СУЧАСНОМУ СВІТІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

Актуальність дослідження. Для характеристики парламентів важливе значення має конституційно-правовий статус самих парламентаріїв. Практично у всіх розвинених країнах депутати не зв'язані юридичними зобов'язаннями щодо своїх виборців. Вони вважаються представниками не певних виборчих округів, а всього народу і не можуть бути відкликані виборцями. Такий депутатський мандат не має імперативного (наказового) характеру. Його прийнято називати вільним. Зазвичай це фіксується в конституціях.

Сучасне запозичення доробку світового парламентаризму українськими правознавцями зумовлене потребою національної розбудови конституційних інститутів представницької демократії, й зокрема, необхідністю вирішення проблематики як сутнісно-понятійного, так і практично-регулятивного характеру статусу парламентаріїв.

Нинішня вітчизняна політико-правова практика переконливо доводить, що парламентаризм є однією з основних засад конституційного ладу. Відтак належне формулювання правового статусу депутата парламенту – необхідна передумова ефективного практичного функціонування й інших гілок державної влади. Адже парламент покликаний бути виразником інтересів та волі нації і отже є органом загальнонародного представництва, що характеризується багатоманітністю соціального складу, завдяки якому народжується певна державна та суспільна злагода.

На жаль, існуючі нині теоретико-правові погляди щодо положення парламентаріїв не відповідають вимогам державно-правової дійсності і вимагають їх переосмислення з позицій юридичної науки. Тому надзвичайно велика роль парламентаря, яка полягає в тому, щоб служити інтересам пересічного громадянина, – з одного боку, а з іншого – опосередковувати представницьку демократію, актуалізує дослідження даної проблематики, що водночас посилюється необхідністю вироблення нової конституційно-правової моделі статусу народного депутата.

Мета дослідження – здійснити порівняльну характеристику статусу парламентаріїв в сучасному світі.

Відповідно до мети роботи необхідно вирішити наступні завдання:

- розглянути поняття парламенту і парламентаризму;

- проаналізувати правовий статус парламентаріїв;

- охарактеризувати конституційно-правові особливості правового статусу парламентаріїв Італії;

- дослідити статус парламентаріїв Польщі;

- з’ясувати особливості правового статусу парламентаріїв Угорщини;

- здійснити порівняльний аналіз статусу парламентаріїв в сучасному світі.

Об’єкт дослідження – статус парламентаріїв у сучасному світі.

Предмет дослідження – порівняльна характеристика статусу парламентаріїв в сучасному світі.

При написанні роботи використовувались наступні методи. Основним методом написання є діалектичний метод пізнання. Також використовувались методи порівняльно-правового дослідження, системно-структурний, формально-догматичний. Методи використовувались у єдності та поєднанні між собою.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше здійснено порівняльну характеристику статусу парламентаріїв в сучасному світі.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів основної частини, висновків та списку використаних джерел. Обсяг курсової роботи становить 44 сторінок без списку використаної літератури.

Провівши дослідження, можемо зробити наступні висновки:

1. Конституційно-правова відповідальність − одна з найбільш гострих тем правової науки. Без добре розробленої та ефективної системи відповідальності право не може виправдати покладених на нього соціальних очікувань.

Парламент (від фр. parler — говорити) є вищим представницьким та законодавчим органом держави і обирається населенням. На відміну від інших виборних представницьких органів (установчих зборів, конституційної асамблеї) парламент діє на постійній основі. Діяльність парламенту, його взаємодія з іншими вищими органами державної влади називається парламентаризмом.

2. До основних функцій парламенту належать: законотворча, контрольна (контроль за бюджетом і діяльністю виконавчої влади); установча (прийняття конституції, участь у формуванні органів судової і виконавчої влади).

Представницький орган не завжди має назву "парламент". Парламентом офіційно називають майже всі представницькі органи англомовних країн. У Франції та інших країнах представницький орган має назву "національні збори". У деяких країнах ця назва є транскрипцією національних правових термінів: у Данії — фолькстінг, в Ісландії — альтінг, у Норвегії — стортінг, у Швеції — рікстаг, в Ізраїлі — кнесет, у деяких країнах Сходу — меджліс.

3. Аналізуючи нагальні проблеми вдосконалення повноважень народного депутата України, звертається увага й на те, що загальною тенденцією європейських країн Італії, Польщі та Угорщини в розвитку інституту депутатського імунітету є його поступове обмеження. Ця тенденція об'єктивно має знайти відображення і в Конституції та законодавстві України.

Виявлено можливості вдосконалення повноважень народного депутата України з урахуванням досвіду Італії, Польщі та Угорщини, з'ясовано проблеми, що існують у даному процесі, та запропоновано шляхи їх подолання.

Досвід зарубіжних держав розвиненої демократії свідчить, що саме парламенти, зокрема Італії, Польщі й Угорщини, як вищі загальнонаціональні представницькі органи державної влади, є підвалинами демократичних свобод суспільства, ефективними інституціями протидії узурпації влади, втілюють у законах основні конституційні принципи державності.

Відтак доводиться, що прагнення Української держави стати повноправним учасником Європейського співтовариства зумовлює адаптацію національного законодавства до вимог країн Європейського Союзу. При цьому слід враховувати, що правове становище парламентарія в зарубіжних країнах, зокрема, в Італії, Польщі й Угорщині, в кожній з них має свої особливості, які обумовлені, передусім, наявністю низки чинників, зокрема історичного, політичного, економічного й правового характеру.

1. Автономов А.С. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: [учебник] / А.С. Автономов, В.А. Сивицкий, А.И. Черкасов; под ред. д. ю. н. А.С. Автономова. – М.: Юриспруденция, 2003. – 400 с.

2. Головна проблема - значна частина парламентаріїв все далі й далі віддаляється від виборців [Текст]: Голова Верховної Ради України Володимир Рибак про підсумки третьої сесії парламенту сьомого скликання // Голос України. - 2014. - № 10 (21 січ.). - С. 2.

3. Григоренко А.О. Гарантії здійснення повноважень народним депутатом України / Артем Олегович Григоренко // Право України. – 2004. – №5. – С. 116–121.

4. Григоренко А.О. Шляхи удосконалення статусу народного депутата України / Артем Олегович Григоренко // Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 18. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – С. 126–129.

5. Діяльність парламентського апарату: проблеми та шляхи підвищення ефективності // Часопис Парламент. - 2009. - № 1. - С. 48-56.

6. Дмитрушко В.М. Парламентаризм в Україні другої половини ХІХ ст. - 1920 р.: історіографія: Монографія / В.М. Дмитрушко, А.П. Коцур. - К. - Чернів.: Книги - ХХІ, 2009.

7. Зернецька О. "Чи прийме палата нашу подяку?." [Текст]: дещо про мовний вишкіл британських парламентаріїв / О. Зернецька, П. Зернецький // Віче. - 2004. - № 9. - С. 73-74.

8. Історія українського парламентаризму: У 3-х т. Т. І-ІІІ / Ред. рада: В.М. Литвин (голова ред. ради), В.О. Зайчук, В.Б. Яловий; Ін-т історії НАН України. - К.: Дніпро, 2010.

9. Киселева Н.В. Сравнительная характеристика современного бикамерализма / Н.В. Киселева // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия: Политические науки. – 2007. – Т. 20(59). – С. 104 –112.

10. Колісниченко А.І. Український парламентаризм: становлення та шляхи розвитку// Вісник Академії митної служби України. Серія «Політичні науки» - №1 (6) – 2011 – с. 25.

11. Конституції зарубіжних країн: навч. посіб. / авт.-упоряд. В.О. Серьогін, Ю.М. Коломієць, О.В. Марцеляк [та ін.]; за заг. ред. В.О. Серьогіна. – Х.: ФІНН, 2009. – 664 с.

12. Марцеляк О. Статус і функціонування регіональних представницьких омбудсманів: світовий досвід / О. Марцеляк // Право України. - 2004. - № 1. - С. 149-153.

13. Матвієнко В. Політичний режим парламентарних монархій Західної Європи [Текст] / В. Матвієнко // Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. - К., 2012. - Вип. 38/39: Міжнародні відносини. - С. 4-8.

14. Озерова К.І. Роль парламенту в деяких країнах Європейського союзу з парламентською формою правління// Актуальні питання сучасної науки і права: збірник матеріалів науково – практичної конференції студентів (24 квітня 2010 року, м. Суми) / Сумська філія Харківського національного університету внутрішніх справ. – Суми: Університетська книга, 2010. – с. 110.

15. Райковський Б., Рибачук М. Сучасні моделі виборчих систем: проблеми теорії і практики // Вісник Центральної виборчої комісії – 2009. – №1(15). – с. 44-52.

16. Серьогіна С.Г. Форма правління: питання конституційно-правової теорії та практики: монографія / С.Г. Серьогіна. – Х. : Право, 2011. – 768 с.

17. Спенсер О. "Важливо, щоб парламентаріїв організації почули" [Текст]: [Інтерв’ю] / О. Спенсер // Віче. - 2007. - № 13 (Лип.). - С. 11.

18. Тимошенко Юлія. Звернення до парламентів та лідерів демократичних країн, міжнародних організацій, які працюють для зміцнення свободи, та до всіх українців світу [Текст] / Ю. Тимошенко // Дзеркало тижня. - 2012. - № 33 (22-28 верес.). - С. 3; Високий замок. - 2012. - № 179 (27 верес. - 3 жовт.). - С. 8.

19. Хвещук Юлій. Латвійські політичні уроки [Текст] / Ю. Хвещук // Шлях перемоги. - 2011. - № 39 (28 верес.). - С. 3.

20. Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн: [підручник] / В.М. Шаповал. – К.: АртЕк, 2002. – 264 с.