Курсова робота Порівняльна характеристика бікамералізму та особливостей його функціонування на сучасному етапі

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОНЯТТЯ «БІКАМЕРАЛІЗМ»

1.1. Бікамералізм як вимога часу

1.2. Типології бікамеральних систем

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ТА СУТНІСТЬ БІКАМЕРАЛІЗМУ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

2.1. Моделі бікамералізму у сучасному світі

2.2. Переваги та недоліки бікамералізму та унікамералізму

РОЗДІЛ 3. ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ БІКАМЕРАЛІЗМУ В УНІТАРНИХ ДЕРЖАВАХ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

Актуальність дослідження. Актуальність теми зумовлена тим, що однією з найважливіших проблем функціонування сучасних держав є питання вибору найбільш оптимальної конфігурації політичних інститутів, яка б значною мірою сприяла розвитку відкритого, стабільного і процвітаючого демократичного суспільства.

Для того, щоб усебічно дослідити феномен двопалатного парламенту та його вплив на державу й суспільство, необхідно здійснити історичний екскурс, провести паралелі між минулим і теперішнім, а також спрогнозувати перспективи впровадження бікамералізму в Україні.

Система стримувань і противаг виходить із постулату про рівність парламенту та інших гілок влади. Ліберальна традиція передбачає розуміння бікамералізму як одного з найбільш значущих інституційних механізмів забезпечення поділу влади. Бікамеральні парламенти особливо ефективно забезпечують поділ влади, що особливо помітно в умовах дуалізму виконавчої влади, – нижня палата здійснює контрольні повноваження у відношенні уряду, а верхня палата – відносно глави держави; остання обставина, до речі, виключає і можливість розпуску верхньої палати президентом (монархом), а також обмежує його повноваження в частині призначення членів верхніх палат. Кожна палата формується і функціонує незалежно від іншої, терміни їх легіслатур, як правило, не збігаються; кожна палата має виключні предмети відання, закріплені за нею конституцією держави; палати самостійно приймають регламенти та формують структурні елементи палат.

Для багатьох зарубіжних країн, які у своєму сучасному розвитку утверджують ідеї демократії та верховенства права, сучасний бікамералізм є дійсно ефективним засобом апробації відповідних ідей і теорій та розглядається як шлях виходу з політичної кризи.

Сьогодні парламент України переживає чергову кризу, яких за останні роки було декілька, а тому проблема формування та вдосконалення організації діяльності парламенту в нашій державі є особливо актуальною. Нинішня система формування депутатського корпусу ставить під сумнів реалізацію принципів представницької демократії в українському парламенті, позбавляючи представництва у парламенті інтересів територіальних громад на загальнонаціональному рівні. Політико-правові реалії сьогодення засвідчують перспективність закріплення в Конституції України бікамеральної моделі парламентаризму.

Потрібно відшукати розумне рішення відносно балансу повноважень та відповідальністю за правильність застосування влади. Окрім проблеми взаємовідносин парламенту з виконавчою гілкою влади, існує також нагальна потреба врегулювання взаємодії правлячої партії з опозицією та знаходження учасниками політичного процесу певного культурного компромісу. З огляду на ці проблематичні питання, ознайомлення з прикладами позитивного досвіду функціонування європейського бікамералізму є необхідним.

Проблему бікамералізму досліджували багато українських та зарубіжних вчених, зокрема: А.З. Георгіца, Л.Т. Кривенко, Н.Р. Нижник, В.Ф. Погорілко, О.Ф. Фрицький, М.В. Цвік, В.М. Шаповал та ін. Позитивні та негативні риси запровадження двопалатного парламенту в Україні аналізують В. Борденюк, Г. Журавльова, В. Журавський, С. Конончук, О. Фісун, Ю. Шемшученко, О. Ярмиш тощо. Безперечно, за кордоном праць щодо проблем організації та функціонування парламенту набагато більше. Зокрема, серед зарубіжних учених можна виділити праці М. Амеллера, М.В. Баглая, Р. Даля, Л. Дюгі, А. Есмена, Б.С. Крилова, М.О. Крутоголова, А.О. Мішина, В. Орландо, Дж. Сарторі, В.Є. Чиркіна тощо.

Мета дослідження – здійснити порівняльну характеристику бікамералізму в унітарних державах.

Відповідно до мети роботи необхідно вирішити наступні завдання:

- розглянути бікамералізм як вимогу часу;

- проаналізувати типології бікамеральних систем;

- охарактеризувати моделі бікамералізму у сучасному світі;

- з’ясувати переваги та недоліки бікамералізму та унікамералізму;

- здійснити порівняльну характеристику бікамералізму в унітарних державах.

Об’єкт дослідження – бікамеральні системи.

Предмет дослідження – порівняльна характеристика бікамералізму в унітарних державах.

При написанні роботи використовувались наступні методи. Основним методом написання є діалектичний метод пізнання. Також використовувались методи порівняльно-правового дослідження, системно-структурний, формально-догматичний. Методи використовувались у єдності та поєднанні між собою.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше здійснено порівняльну характеристику бікамералізму в унітарних державах.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів основної частини, висновків та списку використаних джерел. Обсяг курсової роботи становить 44 сторінок без списку використаної літератури.

Провівши дослідження, можемо зробити наступні висновки:

1. Для забезпечення балансу інтересів у неоднорідному суспільстві й потрібен двопалатний парламент, який слугуватиме платформою для суспільної комунікації та ухвалення зважених консенсусних рішень.

Бікамералізм став повсякденним політико-правовим явищем для значної кількості населення нашої планети. Таку систему парламентаризму нині обрали найбільш економічно потужні країни світу. Так, із 15 держав, які мають найвищі у світі показники внутрішнього валового продукту, лише дві – КНР і Південна Корея мають однопалатні загальнонаціональні законодавчі органи.

2. Діяльність бікамеральних парламентів в Європі демонструє широке різноманіття моделей та проявів функціонального розмежування палат парламентів і гілок влади.

Сьогодні бікамералізм є одним з найбільш значущих інституційних механізмів забезпечення розподілу влади. Світова практика функціонування двопалатних парламентів свідчить, що основними ролями бікамерального парламенту є: створення механізмів стримувань і противаг у системі державної влади; забезпечення політичної стабільності; захист прав регіонів; політичний арбітраж; покращення якості законотворчого процесу; утвердження верховенства права та демократії.

Двопалатна форма парламентської установи характеризується високим рівнем інституціональної адаптованості. Можна стверджувати, що сучасні бікамеральні інститути спроможні ефективно забезпечити оптимальне узгодження основних ознак сучасного демократичного устрою: принципів представництва, ефективності, розподілу влади.

3. Бікамералізм є історично давньою і однією з можливих форм організації представницької влади в унітарній державі. У Європі є чимало унітарних країн зі сталою традицією бікамералізму (Велика Британія, Ірландія, Іспанія, Італія, Нідерланди, Франція, Польща). Хоча між федералізмом і бікамералізмом існує зв’язок, водночас він не має зворотного характеру. Історії не відомі прецеденти розпаду країни або переходу до федеративного устрою внаслідок діяльності двопалатних парламентів, зокрема верхніх палат.

На нашу думку, головним і найбільш імовірним негативним наслідком бікамералізму для України може бути зовсім не гіпотетична «федералізація», а цілком реальна перспектива порушення балансу влади й подальше зниження загального рівня її легітимності внаслідок створення «кишенькової» для власників великих капіталів і «мажоритарного» адмінресурсу верхньої палати. Неважко уявити, яким буде авторитет законодавчого органу, де за допомогою такого «внутрішнього цензора» блокуватимуться на догоду олігархічним інтересам найменші прояви «популізму» та «авантюризму», які у наявних нині умовах і без того є лише слабким відлунням істинних суспільних запитів. На принциповій можливості такого негативного впливу верхніх палат на загальну легітимність представницької влади акцентує увагу, зокрема ірландський дослідник бікамералізму Дж. Коуклі.

Таким чином, українська політика передусім потребує змін ціннісних засад, а не інституційних атрибутів, етики, а також естетики (дизайну). Вітчизняна влада (її представники) мусить пройти складний шлях подолання клановості, цинізму й корупційного свавілля. Вихідною точкою та запорукою ефективності подальшого реформування владних інститутів має бути відхід від попереднього формату політичних відносин. Інакше будь-які інституційні інновації слугуватимуть лише зовнішнім оздобленням старих вад нашої влади.