Курсова робота Різноманітність форм авторитаризму в державах Африки: порівняльний аналіз

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОНЯТТЯ «АВТОРИТАРИЗМ»

1.1. Сутність і структура авторитаризму

1.2. Основні ознаки авторитаризму як політичного режиму

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ТА СУТНІСТЬ АВТОРИТАРИЗМУ В ДЕРЖАВАХ АФРИКИ

2.1. Особливості авторитаризму в країнах Африки

2.2. Проблема політичного лідерства в Африці

РОЗДІЛ 3. ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ФОРМ АВТОРИТАРИЗМУ В ДЕРЖАВАХ АФРИКИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

Актуальність дослідження. Африка - континент, який є прабатьківщиною людства та володіє величезними ресурсами. У той же час це один з найбідніших регіонів світу. Це континент конфліктів, війн, переворотів, геноциду - але й, водночас, необмежених майбутніх можливостей, пошуку нових підходів у врегулюванні політичного життя на континенті. Африка відчувала на собі вплив західних та східних культур. Дослідження Африки передбачає здійснення аналізу ретроспективних тенденцій, закономірностей та характеристик політичних, економічних, культурних явищ на континенті. Також важливо враховувати як політичну історію так і специфіку сучасного політичного розвитку африканських країн.

Становлення національної державності в африканських країнах супроводжувалось утвердженням авторитарних форм політичного правління. Це, як вбачається, закономірний для африканського суспільства феномен обумовлений в першу чергу соціокультурними та політичними традиціями, які підкріплюються (живляться) етатичними схильностями багатьох політиків, які бачать у сильній державній владі майже не єдиний інструмент вирішення складних завдань економічної модернізацій, досягнення національної та соціальної інтеграції.

Однак певна історична «заданість» авторитаризму не означає одноманіття його форм. Не обумовлює вона й відсутності політичної динаміки в його межах. Варто зауважити, що африканські країни за відсутності громадянського суспільства та правової держави, при патріархально-підданській політичній культурі на перших порах незалежного розвитку об'єктивно потребували сильної авторитарної влади. Крім внутрішніх причин, формуванню авторитарних режимів сприяло протиборство двох світових систем капіталізму і соціалізму в їх боротьбі за сфери впливу в Африці.

Мета дослідження – здійснити порівняльну характеристику форм авторитаризму в державах Африки.

Відповідно до мети роботи необхідно вирішити наступні завдання:

- розглянути сутність і структуру авторитаризму;

- проаналізувати основні ознаки авторитаризму як політичного режиму;

- з’ясувати особливості авторитаризму в країнах Африки

- дослідити проблему політичного лідерства в Африці;

- здійснити порівняльну характеристику форм авторитаризму в країнах Африки.

Об’єкт дослідження – авторитаризм як політичний режим.

Предмет дослідження – порівняльна характеристика форм авторитаризму в державах Африки.

При написанні роботи використовувались наступні методи. Основним методом написання є діалектичний метод пізнання. Також використовувались методи порівняльно-правового дослідження, системно-структурний, формально-догматичний. Методи використовувались у єдності та поєднанні між собою.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше здійснено порівняльну характеристику форм авторитаризму в державах Африки.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів основної частини, висновків та списку використаних джерел. Обсяг курсової роботи становить 43 сторінок без списку використаної літератури.

Провівши дослідження, можемо зробити наступні висновки:

1. В історії людської цивілізації можна дослідити велику кількість режимів, які так чи інакше підпадають під категорію авторитарних режимів. Дуже часто авторитаризм за його характерними рисами визначають як дещо середнє між тоталітаризмом та демократією. Річ у тому, що авторитаризм має характерні риси обох цих державних режимів. Іноді ще авторитаризм називають режимом з обмеженим плюралізмом, тобто можливістю існування багатьох вільних думок та ідей. Проте не в усіх галузях. З демократією, авторитаризм поєднує наявність автономних, непідконтрольних суспільних сфер, особливо економічної та приватного життя, наявність деяких елементів громадянського суспільства. Але одночасно, для авторитаризму характерна необмежена влада, що непідконтрольна громадянам.

Характерним є і те, що влада є необмеженою та непідконтрольною для громадян. Для авторитарного режиму характерне зрощення усіх трьох гілок влади, зосередження виконавчої, законодавчої та судової влади в одних руках. Принцип розділення влади не діє. Як правило принцип розділення влад націлений на те, щоб запобігти піднесенню однієї з гілок державної влади над іншими гілками державної влади, утвердженню авторитаризму і диктаторського режиму в суспільстві. Цей принцип передбачає систему «стримувань і противаг», направлену на те, щоб звести до мінімуму можливі помилки в управлінні, однобічність підходу до вирішуваних питань. Проте в авторитаризмі вона не діє.

Підводячи підсумок всьому сказаному ми визначили авторитаризм як режим державної влади, для якого характерне зосередження влади в руках однієї особи або невеликої групи осіб. При авторитарному режимі влада непідконтрольна та непідзвітна населенню, має вузьку соціальну базу. Не виконується принцип поділу влади. Проте не проводиться тотальний контроль за суспільством, зберігається, але обмежується можливість плюралізму. Авторитаризм іноді називають режимом з обмеженим плюралізмом, або режимом державної влади з вільною економікою.

Авторитаризм існує у двох формах - революційній та стабілізаційній. При революційній формі, авторитарний режим спрямований на зміну існуючого суспільно-політичного ладу. У такому випадку авторитаризм є лише перехідною формою правління, але може переродитися на стабілізаційний. Стабілізаційний авторитаризм - це режим який спрямований на збереження існуючого суспільно-політичного ладу.

2. Характерною особливістю африканських держав після незалежності була поява авторитарних режимів, що обумовлювалося: економічною відсталістю, політичної нестабільністю, слабкою соціально-класової диференціацією африканського постколоніального суспільства.

Авторитарний режим в Африці зі значними пережитками традиційних уявлень та вірувань виник в результаті ліквідації колоніальної системи і створення національної державності. Витоки авторитаризму відомий дослідник кенійського походження Алі А. Мазруї бачить в доколоніальному суспільному устрої африканських країн. В авторитарному стилі керівництва він виділяє такі риси традиційної влади, яка заснована на: на традиції авторитету старійшини або вождів, які часто одночасно є її релігійними лідерами; на традиції, зафіксованої в переказах, сагах, що передається з покоління в покоління; на військовій традиції (або «традиції воїнів»), яка склалася в період активного опору колоніальних захоплень.

3. Авторитаризм в Африці не дивлячись на всю різнобарвність соціально-економічних, політичних та ідеологічних орієнтацій країн континенту – орієнтацій, які реально проявляються, так і декларованих, - володіє низкою загальних та при цьому корінних рис. Так, вирішальні позицій у системі влади – будь то капіталістичні орієнтовані держави або країни, що заявили про вступ на шлях некапіталістичного розвитку, - зайняли правлячи групи – носії державної влади, персоніфікатори держвласності та ті хто розпоряджається важливими загальними суспільними функціями.

Існують, звісно, значно «країнові» розбіжності: у наборі фракцій усередині сукупності правлячих груп та характері взаємовідносин між ними, в позиціях правлячих груп як особливого соціального утворення, по відношенню до експлуататорських прошарків та класів (національна та іноземна буржуазія, земельні власники та ін..), середніх прошарків, трудових мас. Ці розбіжності та навіть протилежність соціально-політичної орієнтації всередині правлячих кіл тим не менш не відміняють спільності деяких їх важливіших ознак, а саме - намірі направити під суспільний розвиток, регульований характер суспільних відносин, обмеженість конкуренції у політичній сфері, використовувати монополію державної влади у своїх нормативних інтересах.

Проблема політичного лідерства займає важливе місце у сучасному суспільно-політичному житті африканських країн. Жадоба до влади, що призводить до зміни конституції, нездатності йти на політичний компроміс з опозицією, неприйняття конструктивної критики та ін., в кінцевому рахунку не сприяють національному примиренню і розвитку. Як наслідок, в центрі політичного процесу часто знаходяться не політичні партії зі своїми програмами, а конкретна особистість, з якою африканці пов'язують свої надії на сьогодення й майбутнє.

У цьому виявляється високий ступінь персоніфікації влади, часто негативно впливає на політику. Це – дійсно загальноафриканська специфіка. Окремий політичний лідер може зробити істотний вплив на еволюцію майже будь-якого африканської держави.

Також африканське суспільство багатомірне. Ні в одній країні континенту воно не являє собою гомогенне утворення. Наприклад, сучасна історія Півдня Африки рясніє прикладами того, як отримали освіту на Заході фахівці, політики і бізнесмени після повернення на батьківщину роблять успішну кар'єру, використовуючи знання, нові технології, у тому числі в галузі управління (менеджменту). При всьому своєму європеїзованому або американізовуваному іміджі, така людина зберігає прихильність елементам традиційних вірувань, враховує в своїх справах інтереси клану, роду чи керується ними. Прийшовши до влади, такі політики в процесі реалізації демократичних реформ стикаються з необхідністю врахування місцевих традицій суспільних відносин, що не завжди проходить без ускладнень.