Курсова робота Федерації Північної та Південної Америки, як різновид державно-територіального устрою: порівняльна характеристика

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕРЖАВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УСТРОЮ СУЧАСНОЇ ДЕРЖАВИ

1.1. Поняття про державно-територіальний устрій держави

1.2. Особливості державно-територіального устрою сучасних країн

РОЗДІЛ 2. ДЕРЖАВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ ФЕДЕРАЦІЇ ПІВНІЧНОЇ ТА ПІВДЕННОЇ АМЕРИКИ

2.1. Державно-територіальний устрій Північної Америки

2.2. Державно-територіальний устрій Південної Америки

РОЗДІЛ 3. ПОРІВНЯННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ФУНКЦІОНУВАННЯ ДЕРЖАВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УСТРОЮ ФЕДЕРАЦІЙ ПІВНІЧНОЇ ТА ПІВДЕННОЇ АМЕРИКИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

Актуальність дослідження. Актуальною проблемою української конституційно-правової науки є вивчення іноземного досвіду побудови адміністративно-територіального устрою. Ці питання мають особливе значення в контексті дискусій про можливі зміни територіального устрою України та її трансформацію у федерацію. З українських учених різні аспекти федеративного устрою аналізували, зокрема, В. Ріяка, В. Сухонос, В. Шаповал, С. Гелей та ін.

На перший погляд може видатися незвичайним той факт, що в науковій літературі (як українській, так і іноземній) немає загальноприйнятого переліку федеративних держав, які нині існують у світі. Це пояснюється відсутністю юридичного закріплення територіального устрою окремих держав у конституціях, а також суттєвими відмінностями у принципах і механізмах реального функціонування федерацій. Так, загальновизнано, що в Європі федераціями є Німеччина, Австрія, Швейцарія, Бельгія та Боснія і Герцеговина (остання має значну специфіку), на пострадянському просторі - Росія.

У Північній Америці федераціями є США і Канада, у Латинській Америці - Мексика, Бразилія, Аргентина, Венесуела та Сент-Кітс і Невіс. В Африці федераціями переважно вважаються Нігерія, Ефіопія та Коморські острови, а іноді також Танзанія, Судан і ПАР. Водночас у деяких джерелах можна прочитати про те, що Ефіопія та ПАР - унітарні держави. На Близькому Сході федерацією є ОАЕ та - за деякими джерелами - Ірак.

У Південній та в Південно-Східній Азії федеративний устрій мають Індія, Пакистан та Малайзія. Іноді до федерацій зараховують також і Непал. Загальноприйняте, що М’янма, не дивлячись на свою назву («Союз М’янма») - унітарна держава, хоча в окремих джерелах зазначено, що вона є федерацією. І, нарешті, в Океанії федераціями є Австралія, Мікронезія і - фактично - Палау та Папуа-Нова Гвінея (про інші підходи буде зазначено нижче).

Водночас у вітчизняній конституційно-правовій доктрині відсутні дослідження, присвячені загальній характеристиці державно-територіального устрою федерації Північної та Південної Америки.

Мета дослідження – здійснити порівняльну характеристику державно-територіального устрою федерації Північної та Південної Америки.

Відповідно до мети роботи необхідно вирішити наступні завдання:

- розглянути поняття про державно-територіальний устрій держави;

- проаналізувати особливості державно-територіального устрою сучасних країн;

- охарактеризувати державно-територіальний устрій Північної Америки;

- з’ясувати особливості державно-територіального устрою Південної Америки;

- здійснити порівняння особливостей функціонування державно-територіального устрою федерації Північної та Південної Америки.

Об’єкт дослідження – державно-територіальний устрій держави.

Предмет дослідження – порівняння особливостей функціонування державно-територіального устрою федерації Північної та Південної Америки.

При написанні роботи використовувались наступні методи. Основним методом написання є діалектичний метод пізнання. Також використовувались методи порівняльно-правового дослідження, системно-структурний, формально-догматичний. Методи використовувались у єдності та поєднанні між собою.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше здійснено порівняння особливостей функціонування державно-територіального устрою федерації Північної та Південної Америки.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів основної частини, висновків та списку використаних джерел. Обсяг курсової роботи становить 43 сторінок без списку використаної літератури.

Провівши дослідження, можемо зробити наступні висновки:

1. Форма державного устрою являє собою внутрішній поділ держави на складові елементи - адміністративно-територіальні одиниці, автономні, культурні, політичні утворення чи суверенні держави. Вона відображає також характер співвідношення держави в цілому та окремі її частини.

У сучасній юридичній і політичній літературі зазвичай вирізняють дві основні форми державного устрою: унітарну державу і федеративну державу (федерацію).

2. Федерації у світі (а в них мешкає 2,67 млрд. людей, тобто понад 40% населення планети) значно відрізняються одна від одної за своїм генезисом, політико-правовим статусом, цивілізаційною приналежністю. Через особливості побудови і відображення цього факту в конституціях, існування перехідних та інших форм між унітаризмом і федералізмом, загальноприйнятий перелік федерацій відсутній. Переважно виділяють від 20 до 26 федерацій. «Чистими» є ті федерації, у конституціях яких чітко зафіксований відповідний статус, що відповідає механізмам їх реального функціонування (США, ФРН, Канада, Швейцарія, Бразилія тощо). Існують також фактичні федерації, законодавство яких по суті встановлює федеративний устрій, що в цілому узгоджується з реальною практикою їх функціонування (ПАР, Палау, Папуа - Нова Гвінея). Своєрідним різновидом фактичних федерацій можна вважати «регіоналістські» держави (Іспанія, частково - Італія). Можна виділити також держави перехідного типу, тобто ті, у яких є певні елементи федералізму (Шрі-Ланка, Судан, Ірак, Непал).

Першими федераціями у світі були США (з 1787 р.) та окремі країни Латинської Америки (Аргентина і Венесуела), а в Європі - Швейцарія. Англосаксонські та європейські федерації є класичними. Після Другої світової війни федерації поширилися в країнах Азії та Африки. Окремі федеративні держави мають значну специфіку, зокрема унікальний характер має Боснія, що складається з мусульмано-хорватської федерації та сербської республіки, які входять до її складу як фактичної конфедерації, яка номінально вважається однією державою.

3. Існують різні класифікації сучасних федерацій, оскільки ці країни є надзвичайно різноманітними і відрізняються одна від одної за багатьма показниками. Відсутній зв’язок федералізму як з територією, так і чисельністю населення. Найбільша за площею федерація - Росія, найменша - Сент-Кітс і Невіс; найбільша за населенням федерація - Індія, найменша - Палау.

Загалом федеративним державам притаманний високий ступінь децентралізації державного управління, однак ця ознака не є універсальною, оскільки, по-перше, існують як доволі централізовані федерації, так і децентралізовані унітарні держави (Велика Британія, Нідерланди, Ізраїль тощо). Централізовані номінально федеративні держави можна вважати квазіфедераціями (Австрія, Пакистан, Венесуела). Росія, через її історичні політико-правові традиції та надвелику централізацію управління, нерідко оцінюється як псевдофедерація або навіть імперія.

Не простежується однозначного зв’язку федеративного устрою із формою правління (хоча більшість федерацій - республіки), політичним режимом (відносна більшість з них - демократії) та показниками соціально-економічного розвитку, зокрема ВВП на душу населення. Серед федерацій є як надзвичайно багаті (США, Канада), так і дуже бідні країни (Ефіопія, Комори).

Сама по собі федералізація не забезпечує ефективності державного управління, про що свідчить як існування заможних та демократичних унітарних держав, так і високий рівень корупції в багатьох авторитарних федераціях із країн «третього світу».

1. Актуальні проблеми теорії держави та права. Частина І. Актуальні проблеми теорії держави / С.М. Тимченко, С.К. Бостан, С.М. Легуша та ін. – 2-е вид., стереотипне. – К.: КНТ, 2008. – 288 с.

2. Волощук О.Т. Конституційний інститут уряду у зарубіжних країнах. Наукова доповідь / О.Т. Волощук. – Чернівці, 2012. – 88 с.

3. Гелей С.Д., Рутар С.М. Політико-правові системи світу: навч. посіб / С.Д. Гелей, С.М. Рутар. - К., 2006. - 668 с.

4. Грущинська Н.М. Особливості розвитку інтеграційних та дезінтеграційних процесів у сучасному світовому просторі / Н.М. Грущинська // Економічний часопис. – 2010. –№ 11-12. – С. 25.

5. Дахно І.І. Країни світу: енциклопедичний довідник / І.І. Дахно. - К., 2004. - 608 с.

6. Конституционное право зарубежных стран: учебник для вузов / [под общ. ред. М.В. Баглая, Ю.И. Лейбо и Л.М. Энтина]. - 2-е изд., перераб. - М., 2005. - 1056 с.

7. Марченко В.В. Конституційно-правовий статус уряду в країнах ЄС (на прикладі Франції, Федеративної Республіки Німеччини, Іспанії): Монографія / В.В. Марченко. – К.: Алерта, 2010. – 216 с.

8. Мироненко О. Конституційна юстиція на межі тисячоліть: Сторінка 108. Особливості новітніх систем охорони конституцій у країнах Північної та Південної Америки / О. Мироненко // Закон і бізнес. - 2009. - 31 січ. - 6 лют. - С. 19.

9. Мірченко Л.В. Урок на тему "Країни Південної Америки: Аргентина, Чилі, Венесуела, Перу, Мексика, Колумбія", 10 клас [Текст] / Л.В. Мірченко // Географія та економіка в рідній школі. - 2015. - № 4. - С. 20-22.

10. Оболенський О.Ю. Розвиток суспільства та публічне управління [Текст] / О.Ю. Оболенський // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2013. - № 3. - С. 27-33.

11. Петришин О. Конституційна форма державного правління : до пошуку оптимальної моделі в Україні / О. Петришин, В. Протасова // Вісник Академії правових наук України. - 2008. - № 3. - С. 52-64.

12. Правовые системы стран мира: энциклопедический справочник / [отв. ред. А.Я. Сухарев]. - 3-е изд., исправл. и доп. - М., 2003. - 976 с.

13. Сморгунов Л.В. Современная сравнительная политология / Л.В. Сморгунов. - М., 2002. - 472 с.

14. Сухонос В.В. Теорія держави і права: Навчальний посібник / В.В. Сухонос. - Суми, 2005. - 684 с.

15. Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн. Академічний курс: підручник / В.М. Шаповал. – 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2010. – 464 с.

16. Шаповал В.М. Сучасний конституціоналізм / Шаповал В.М. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 640 с.