Дисертація Вищі навчальні заклади, як суб’єкти майнових правовідносин

« Назад

Вступ

Актуальність теми. За роки незалежності в Україні відбулися докорінні зміни в усіх сферах суспільного життя, зокрема реформувалися відносини у сфері освіти. Трансформація соціально-економічної та політичних засад привела до реформування навчальних закладів, їх ролі, місця та засад діяльності. У першу чергу це стосується вищих навчальних закладів (далі – ВНЗ). Хоча законодавство, яке регулювало їх діяльність, суттєво оновилося, воно недостатньою мірою відповідає потребам регулювання майнових відносин за участю ВНЗ.

Інтеграція системи вищої освіти України у світову освітню систему зі збереженням традицій української вищої школи, спрямована на підготовку кваліфікованих спеціалістів і забезпечення наступності в процесі здобуття освіти, збільшила роль ВНЗ як юридичних осіб, що надають освітні послуги, у сфері цивільного обігу, і, зокрема, як учасників майнових відносин. Немайнові правовідносини, учасником яких є ВНЗ, залишилися поза темою нашого наукового дослідженням.

Актуальність обраної теми обумовлена й тим, що формування в Україні правової держави з ринковою економікою потребує особливих, підвищених вимог до належного виконання основної мети ВНЗ – формування інтелектуальної еліти суспільства, підготовки спеціалістів для здійснення пріоритетних фундаментальних та прикладних наукових досліджень. І саме вирішення проблем, пов’язаних із правовим регулюванням участі ВНЗ усіх форм власності у майнових відносинах, дозволить ВНЗ ефективно виконувати поставлену перед ними мету на більш високому рівні.

З одного боку, закріплення рівності всіх форм власності та визнання приватної власності змінило систему освіти, залучивши до неї приватні юридичні особи, а з іншого, держава як регулятор відносин у сфері освіти водночас залишилась їх головним учасником, виступаючи власником державних ВНЗ. Законодавча база недостатньо відреагувала на подібні зміни. Отже, цілий сегмент правовідносин за участю ВНЗ залишився поза увагою законодавця. Що ж стосується позитивного права, регулюючого діяльність ВНЗ, насамперед Законів України «Про освіту» та «Про вищу освіту», то слід зазначити, що їх норми містять певні недоліки, внаслідок чого правова природа, сутність, особливості право- та дієздатності, правового режиму майна ВНЗ, відносини щодо захисту їх речових прав, специфіка майнової відповідальності ВНЗ, як приватних, так і державних, за власними зобов’язаннями залишаються недостатньо чітко врегульованими, що не сприяє досягненню бажаної визначеності в освітніх правовідносинах. Це потребує проведення наукових досліджень, які б дозволили вирішити зазначені проблеми та усунути значні прогалини у регулюванні діяльності ВНЗ як учасників майнових відносин.

Незважаючи на розробленість деяких проблем діяльності ВНЗ у цивілістичній літературі, на монографічному рівні правове становище ВНЗ як суб’єктів цивільних правовідносин досліджене недостатньо. Специфіці правового становища приватних ВНЗ була присвячена кандидатська дисертація Астахова В.В. «Правовое регулирование функционирования в Украине высших учебных заведений негосударственной формы собственности», проблеми діяльності установ як суб’єктів цивільно-правових відносин були досліджені у кандидатській дисертації Лещенка Д.С. «Правовий статус установ в цивільному праві України».

Остання робота торкається ВНЗ як одного з видів установ і не містить фундаментальне дослідження проблем їх діяльності та правового становища. Деякі питання діяльності ВНЗ, зокрема надання платних освітніх послуг, були досліджені у роботі Карчевського К.А. «Платные образовательные услуги высших учебных заведений МВД Украины: гражданско-правовой аспект» та в роботі Загороднього С.А. «Договір про професійну підготовку у вищому навчальному закладі».

У Російській Федерації проблема правового становища ВНЗ набула розвитку у роботах Корольової Т.В. («Гражданско-правовой статус государственного образовательного учреждения высшего профессионального образования (государственного вуза) и его структурных подразделений»), Максимця Л.Г. («Образовательное учреждение как субъект гражданского права»), Ахмедової З.А. («Правовое положение учреждений, финансируемых собственником (на примере социокультурной сферы)»).

Окремі аспекти теми на рівні наукових статей та монографій розглядались: в Україні – Борисовою В.І., Венедиктовою І.В., Жигалкіним І.В., Кравчуком В.М., Кочергіною К.О., Майдаником Р.А., в Російській Федерації – Богдановим Є.В., Грєшніковим І.П., Сухановим Є.О. та ін. Проте ціла низка досить важливих проблем правового регулювання діяльності приватних та державних ВНЗ на сьогоднішній день залишилась невирішеною. На наш погляд, є необхідним більш детальне дослідження питань організаційно-правової форми ВНЗ, майнового становища, майнової відповідальності ВНЗ усіх форм власності, а також їх засновників за зобов’язаннями ВНЗ.

З огляду на вказане, а також на ступінь теоретичної розробки проблеми ВНЗ, виникає необхідність у проведенні наукового дослідження суспільних відносин, які виникають у зв’язку із функціонуванням ВНЗ усіх форм власності, що й обумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано з урахуванням положень «Національної програми розвитку освіти», затвердженої Указом Президента України від 17 квітня 2002 року № 347/2002, «Державної програми розвитку вищої освіти на 2005 – 2007 роки», затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2004 року № 1183, «Концепції Державної програми розвитку освіти на 2006 – 2010 роки», схваленої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 року № 396–р, «Пріоритетних напрямків наукових і дисертаційних досліджень, що потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004 – 2009 років», затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 5 липня 2004 року № 755, «Пріоритетних напрямків наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006 – 2010 роки», затверджених Вченою радою ХНУВС 5 січня 2005 року, «Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ МВС України на 2001 – 2006 роки», а також відповідно до планів роботи кафедри цивільно-правових дисциплін Харківського національного університету внутрішніх справ.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є з'ясування теоретичних аспектів правового становища ВНЗ, вирішення проблем застосування правових норм, що регулюють їх участь у майнових відносинах та особливості цивільно-правового становища ВНЗ, формулювання теоретичних висновків та практичних рекомендацій, спрямованих на забезпечення оптимізації діяльності ВНЗ всіх форм власності. Реалізація мети дослідження зумовила постановку і вирішення таких основних завдань: визначити ознаки ВНЗ усіх форм власності шляхом з’ясування їх юридичної природи та відмінностей від інших видів юридичних осіб – суб’єктів цивільних правовідносин, зокрема інших освітніх установ; сформулювати та обґрунтувати авторське поняття ВНЗ; визначити юридичну природу ВНЗ та відповідно організаційно-правову форму, у якій вони повинні створюватися; визначити особливості право- та дієздатності ВНЗ усіх форм власності; розкрити особливості правового режиму майна ВНЗ та визначити можливість застосування альтернативних конструкцій управління майном ВНЗ; з’ясувати механізм цивільно-правової відповідальності ВНЗ за власними зобов’язаннями; з’ясувати особливості правового становища структурних підрозділів ВНЗ та доцільність надання їм статусу юридичної особи; визначити недоліки у законодавчому регулюванні діяльності ВНЗ та сформулювати конкретні пропозиції щодо його вдосконалення.

Об’єктом дисертаційного дослідження є цивільно-правові відносини майнового характеру, що виникають в процесі створення та діяльності ВНЗ, їх взаємодії з іншими суб’єктами цивільного обороту.

Предметом дослідження є ВНЗ як суб’єкти майнових правовідносин.

Методи дослідження. Під час проведення дослідження застосовано загальнонаукові і спеціальні методи, що дозволило дослідити юридичні явища в єдності їх соціального змісту та юридичної форми. Зокрема, використано такі методи, як діалектичний, історичний, порівняльно-правовий, логіко-семантичний, догматико-юридичний, формально-юридичний, метод комплексного аналізу.

Загальнонауковий діалектичний метод використовувався під час визначення структури, мети і завдань дослідження.

Історичний метод дозволив простежити становлення і розглянути еволюцію ВНЗ та ті організаційно-правові форми, в яких створювалися й діяли ВНЗ протягом століть (п. 1.1). Застосування логіко-семантичного методу дозволило сформулювати ряд визначень і понять, зокрема поняття ВНЗ (п. 1.3).

Порівняльно-правовий метод широко застосовувався для аналізу норм законодавства України, які регламентують діяльність ВНЗ, у порівнянні із законодавством країн СНД, зокрема Російської Федерації, і законодавством Європейського союзу, зокрема Республіки Польща та Республіки Чехія (п. 2.1), що дозволило виявити схожі та відмінні підходи у вирішенні аналогічних правових проблем, розглянутих у межах дисертаційного дослідження.

Догматико-юридичний метод був використаний для виявлення прогалин у законодавстві України щодо регулювання відносин, які складаються у сфері вищої освіти, і для розробки пропозицій з його вдосконалення.

Формально-юридичний метод дав можливість проаналізувати співвідношення та взаємозв’язок норм, які регулюють діяльність ВНЗ як суб’єктів майнових правовідносин.

Метод комплексного аналізу дозволив дослідити правові проблеми діяльності ВНЗ, що складають предмет дисертаційного дослідження, та вирішити їх шляхом залучення положень інших галузей права.

Наукова новизна одержаних результатів дисертації визначається тим, що робота являє собою перше в Україні комплексне дослідження правового становища ВНЗ усіх форм власності як суб’єктів майнових правовідносин. Проведене дисертаційне дослідження дозволяє сформулювати наступні положення наукової новизни:

1. Вперше запропоновано доктринальне визначення вищого навчального закладу, під яким розуміється юридична особа, яка створена і діє у встановленій законодавством організаційно-правовій формі, і здійснює на підставі ліцензії діяльність з професійної підготовки студентів та інших осіб. Запропоноване поняття ВНЗ побудоване з урахуванням його особливих видових ознак, що дозволить вирізнити його з-поміж інших освітніх закладів, діючих на території України. Набуло подальшого розвитку теоретичне положення, відповідно до якого ВНЗ не лише надає освітні послуги з «навчання», а й організує проведення виробничої практики, забезпечує організацію наукової роботи та ін. Отже ВНЗ є суб’єктом, який здійснює професійну підготовку студентів та інших осіб, що реалізується у відповідності до державних та галузевих стандартів, затверджених відповідними державними органами.

2. Розвинуто положення про те, що ВНЗ усіх форм власності є за своєю сутністю непідприємницькими юридичними особами, які здійснюють суспільно корисну діяльність та повинні ставити перед собою соціальні цілі. Доведено, що ВНЗ повинні створюватися виключно у формі установ.

3. Набуло подальшого розвитку положення про неможливість надання структурним підрозділам ВНЗ статусу юридичної особи, оскільки існування однієї юридичної особи всередині іншої неможливе і порушує майнову самостійність останньої. Обґрунтовано доцільність виключення норми права, котра закріплена у Законі України «Про вищу освіту», про можливість належності їм окремих прав юридичної особи. З огляду на практику діяльності ВНЗ пропонується у випадку набуття одним із структурних підрозділів ВНЗ статусу юридичної особи виділяти його зі складу ВНЗ відповідно до законодавства України з наступним створенням навчального комплексу.

4. Вперше обґрунтовано висновок про доцільність надання можливості засновникам (або їх правонаступникам) приватних ВНЗ, які створені у формі установ, закріплювати у статуті вказаного суб’єкта механізм розподілу майна ВНЗ у разі його ліквідації. Засновники приватних ВНЗ-установ при їх створенні відповідно до чинного законодавства не набувають будь-яких зобов’язальних або речових прав на майно створюваного ВНЗ. Відсутність можливості визначити долю майна у разі припинення даного суб’єкта є певним обмеженням їх прав.

5. Наведено нові аргументи на користь позиції, що майно, яке одержане державними ВНЗ від дозволеної законом підприємницької діяльності, належить їм на праві господарського відання. На відміну від інших дослідників, автор дисертації доводить неможливість належності вказаного майна державному ВНЗ на праві власності або на особливому речовому праві «самостійного розпорядження». Доводиться також положення про те, що ВНЗ має більш широкі повноваження щодо майна, одержаного від дозволеної законом підприємницької діяльності, аніж стосовно майна, переданого власником, яке закріплюється на праві оперативного управління.

6. Обґрунтовано положення про те, що речове право державного ВНЗ на майно, одержане за безоплатними правочинами, зокрема за договором дарування (договором пожертви) та за заповітом, є правом господарського відання. На підставі аналізу норм чинного законодавства доведено, що державні ВНЗ як юридичні особи публічного права не можуть набувати право власності на майно за вищезгаданими правочинами.

7. Подальшого розвитку набуло положення про визначення моменту набуття ВНЗ цивільної дієздатності у повному обсязі з моменту отримання ліцензії на здійснення освітньої діяльності та обґрунтовано положення, що отримання ВНЗ сертифікату про акредитацію збільшує обсяг його цивільної дієздатності.

8. Вперше зроблено висновок про можливість застосування конструкції управління майном у діяльності державних і приватних ВНЗ. Це пропонується зробити шляхом передачі майна державних та приватних ВНЗ, яке не використовується при провадженні освітньої діяльності, на підставі договору в управління суб'єкту підприємницької діяльності, який збереже це майно, буде використовувати його за цільовим призначенням, а отримані прибутки від його використання у господарському обороті передасть власникові ВНЗ або вигодонабувачу, в якості якого може виступати ВНЗ.

Запропоновано застосування інституту управління майном для управління майном ВНЗ, за допомогою якого держава, територіальна громада, юридична або фізична особа як засновники ВНЗ зможуть безпосередньо залучити управителя (суб’єкта підприємницької діяльності) до управління майном, яке знаходиться у державній, комунальній або приватній власності, на користь ВНЗ. ВНЗ у цьому випадку буде виступати вигодонабувачем за договором управління майном.

Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що висновки і рекомендації дисертаційного дослідження можуть бути використані для подальшого вдосконалення чинного законодавства, зокрема законів України «Про освіту», «Про вищу освіту», а також інших нормативних актів, які регулюють діяльність ВНЗ усіх форм власності.

Окремі висновки проведеного дослідження можуть бути використані у процесі підготовки підручників, навчальних посібників і методичних рекомендацій для студентів юридичних ВНЗ, а також можуть бути використані під час проведення практичних та семінарських занять з курсу «Цивільне право» та окремих спецкурсів.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Результати розробки проблеми в цілому та окремих її аспектів отримали апробацію в наукових доповідях на таких наукових та науково-практичних конференціях: науково-практичній конференції «Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених» (м. Харків, Харківський Національний університет внутрішніх справ, 23.04.2004 р.), щорічних науково-практичних конференціях, присвячених пам’яті професора О.А. Пушкіна «Актуальні проблеми цивільного права та процесу» (м. Харків, Харківський національний університет внутрішніх справ, 21.05.2005 р., 27.05.2006 р.), ХІІ Міжнародній студентській науковій конференції «Євроінтеграція та освітня система України» (09.04.2005 р.), міжнародній науково-практичній конференції молодих науковців «Четверті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, Хмельницький університет управління та права, 21–22.10.2005 р.), міжнародній науковій конференції студентів і аспірантів «Приватноправовий метод регулювання суспільних відносин: стан та перспективи розвитку» (м. Київ, Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка, 25–26.11.2005 р.), конференції «Молодые ученые Харьковщины–2006» (м. Харків, Харківський гуманітарний університет «Народна українська академія», 08.04.2006 р.), ІІ Міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів «Проблемні питання цивільного та господарського права» (м. Харків, Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, 16.02.2007 р.), Міжнародній науковій конференції «Шості осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, Хмельницький університет управління та права, 26−27.10.2007 р.).

Публікації. Основні теоретичні та практичні результати дисертаційного дослідження знайшли відображення в шести наукових статтях, з яких чотири опубліковано у виданнях, визнаних ВАК України фаховими для юридичних наук та в тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації обумовлена предметом та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, першого розділу з чотирма підрозділами, другого розділу з трьома підрозділами, висновків, списку використаних джерел та додатку. Загальний обсяг дисертації складає 192 сторінки, зокрема 21 сторінка списку використаних джерел (240 найменувань).

 

Висновки

У дисертаційному дослідженні наведене узагальнення теоретико-правових проблем правового статусу ВНЗ, що дозволяє сформулювати наступні основні висновки:

1. ВНЗ незалежно від форми власності є непідприємницькими юридичними особами, які здійснюють суспільно значущу діяльність та повинні ставити перед собою соціальні цілі, а не отримання прибутку з метою його подальшого розподілу між засновниками. Саме організаційно-правова форма установи є найбільш прийнятною для задоволення суспільно-корисних потреб, зокрема у освітніх послугах, оскільки практика діяльності товариств довела, що вони менш придатні для задоволення потреб у суспільно-корисних благах, зокрема в освітніх послугах, через те що їх діяльність орієнтована здебільшого на платоспроможного споживача освітніх послуг.

2. Дефініція поняття ВНЗ повинна будуватися з урахуванням його особливих родових та видових ознак, які відрізняють його від інших освітніх закладів, які діють в Україні. Законодавче визначення ВНЗ, яке закріплене у чинному Законі України «Про вищу освіту» не дає змоги з’ясувати, якими конститутивними ознаками наділяється ВНЗ. Пропонується побудувати визначення ВНЗ з використанням терміну «юридична особа» як основи для його конструювання з відповідним зазначенням видових ознак, які відрізняють ВНЗ від інших освітніх закладів та юридичних осіб загалом.

ВНЗ надає не лише освітні послуги з «навчання», вони також організують проведення виробничої практики і забезпечують організацію наукової роботи (здійснення наукової і науково-технічної діяльності є одним з головних завдань ВНЗ ІІІ-ІV рівня акредитації). Отже, ВНЗ є суб’єктом, який здійснює професійну підготовку студентів, яка реалізується у відповідності до державних та галузевих стандартів, затверджених відповідними державними органами. Причому невиконання ВНЗ вимог стандартів вищої освіти є підставою для позбавлення його ліцензій і відповідно зупинення його діяльності. У зв’язку з викладеним вище пропонується розглянути можливість закріплення, зокрема у ст.1 Закону України «Про вищу освіту», наступного визначення ВНЗ: ВНЗ це юридична особа, яка створена і діє у відповідній до законодавства організаційно-правовій формі, і здійснює на підставі ліцензії діяльність з професійної підготовки громадян.

3. Проведено дослідження правового становища відокремлених структурних підрозділів ВНЗ. Хоча за законодавством відокремлені структурні підрозділи ВНЗ і можуть мати самостійний баланс та власний рахунок у банківських установах, а також самостійно проходять процедуру ліцензування освітньої діяльності (філії ВНЗ, зокрема), пропонується виключити вказівку у Законі України «Про вищу освіту» про можливість належності їх окремих прав юридичної особи. На наш погляд, існування вказаної статті породжує абсурдну ситуацію включення одних ВНЗ зі статусом юридичних осіб до складу інших ВНЗ. Це порушує принцип майнової відокремленості останнього суб’єкта. У випадку набуття одним із структурних підрозділів ВНЗ статусу юридичної особи, повинна відбутися реорганізація ВНЗ згідно ЦК України.

4. Аргументовано доцільність надання засновникам приватних ВНЗ можливості шляхом закріплення відповідних статей у Законі України «Про вищу освіту» та ЦК України здійснювати безпосереднє керівництво створеним ВНЗ та можливості визначення долі майна ВНЗ у його статуті установи та права на одержання частини майна створеного ними суб’єкта у разі його ліквідації.

5. Оскільки метою створення будь-якого ВНЗ повинно бути досягнення певних суспільних результатів (як це закріплено у Законі України «Про вищу освіту»), а не отримання прибутку з подальшим його розподілом між засновниками, це вказує на некомерційну природу даного суб’єкта. Доведено, що існування ВНЗ у формі господарських товариств може спричинити нестабільність системи освіти в цілому, і як наслідок порушення інтересів дестинаторів ВНЗ.

6. Конкретні повноваження, які може здійснювати ВНЗ у сфері цивільного обороту, зокрема у майнових відносинах, можуть бути значно ширші, аніж предмет статутної діяльності. І оскільки на практиці виявляється необхідним укладення різного роду правочинів для реалізації тієї мети, яка поставлена засновником перед ВНЗ, можна зробити висновок, що предмет діяльності ВНЗ повинен мати не виключний, а додатковий характер, який розкриває засоби досягнення цілей діяльності самого ВНЗ. Обґрунтовано недоцільність закріплення у законодавстві вичерпного переліку видів діяльності, які може здійснювати ВНЗ.

7. В ході розгляду діяльності, яка здійснюється ВНЗ поряд із статутною, обґрунтовано, що вона не має всіх ознак підприємництва, отже пропонується уніфікувати термінологію, яка використовується для позначення діяльності ВНЗ, яка в свою чергу здійснюється поряд із основною, і замінити термін «підприємницька діяльність дозволена законом» терміном «додаткова діяльність» ВНЗ.

8. Обґрунтовується думка про те, що цивільна дієздатність у повному обсязі у ВНЗ виникає тільки з моменту отримання ліцензії на здійснення освітньої діяльності. Робиться також висновок про те, що, оскільки з моменту державної реєстрації до моменту видачі ліцензії Міністерством освіти та науки України ВНЗ має лише право укладати угоди, спрямовані на формування матеріально-технічної бази ВНЗ та виступати у цивільному обігу як самостійний суб’єкт, хоча і тимчасово не може здійснювати основну свою діяльність, в цей період часу ВНЗ має часткову цивільну дієздатність.

9. Закон України «Про вищу освіту» вказує на те, що керівник вищого навчального закладу відповідає за провадження освітньої діяльності у вищому навчальному закладі, за результати фінансово-господарської діяльності, стан і збереження будівель та іншого майна, при цьому не деталізує які саме санкції повинні застосовуватися до керівника у разі здійснення ним порушень, і яких саме порушень. Обґрунтовується необхідність деталізації цієї статті закону, а також закріплення повної майнової відповідальності для керівника ВНЗ за недобросовісне здійснення своїх повноважень щодо управління діяльністю закладу, зокрема за втрату майна чи майнових прав ВНЗ.

10. З точки зору класифікації обмежених речових прав, проаналізовано правовий режим майна, яке державний ВНЗ набуває від здійснення дозволеної законом підприємницької (додаткової) діяльності. Запропоновано закріпити в Законі України «Про вищу освіту» вказівку на те, що це майно належить ВНЗ на праві господарського відання, оскільки законом не закріплена можливість для державної установи мати саме «право самостійного розпорядження», а перелік підстав виникнення речових прав є вичерпним, на що зокрема вказує ст. 395 ЦК України (перелік речових прав встановлюється виключно законами України). Отже, оскільки законодавство не містить такої конструкції, як «право самостійного розпорядження», то не можна й говорити про належність ВНЗ будь-якого майна на цьому титулі.

11. Проаналізовано правовий режим майна, яке державний ВНЗ набуває за договором дарування (пожертвування) та за заповітом. На підставі аналізу норм чинного законодавства доведено, що державні ВНЗ як юридичні особи публічного права, не можуть набувати майно за вищезгаданими правочинами на праві власності. Через це обґрунтовується необхідність закріплення у Законі «Про вищу освіту» статті, яка б вказувала на належність державному ВНЗ вказаного майна на праві господарського відання. Це необхідно ще й тому, що за її відсутності держава як власник належного ВНЗ майна може прийняти рішення про вилучення майна, що не використовується чи майна, що використовується не за призначенням ВНЗ. ВНЗ у цьому випадку фактично не зможе захистити своє речове право.

12. Враховуючи орієнтацію вітчизняного законодавства на правову систему Європейського Союзу, була проаналізована можливість застосування інститутів довірчої власності й управління майном при управлінні майном ВНЗ. Доведена необґрунтованість та недоцільність застосування інституту довірчої власності для управління майном ВНЗ, з огляду на те, що в умовах правової системи України існування кількох власників на одну річ, на відміну від країн англо-саксонської правової сім'ї, неможливе і закладає підвалини для виникнення багатьох проблем і непорозумінь з подальшим використанням майна і захистом прав власника після такого його «розщеплення».

Обґрунтована можливість передачі майна державних та приватних ВНЗ, яке не використовується при провадженні освітньої діяльності, на підставі договору в довірче управління суб'єкту підприємницької діяльності, який збереже це майно та отримає максимальні прибутки від його використання в господарському обороті. Запропоновано використання інституту довірчого управління майном для управління майном ВНЗ, при якому держава, територіальна громада, юридична або фізична особа як засновник ВНЗ, зможе безпосередньо залучити довірчого управителя (суб’єкта підприємницької діяльності) для управління майном, яке знаходиться у державній, комунальній або приватній власності, на користь ВНЗ. ВНЗ у цьому випадку буде виступати вигодонабувачем за договором управління майном.

13. Поряд із пропозицією застосування конструкції довірчого управління для управління майном державного та приватного ВНЗ для оптимізації їх діяльності та розвитку матеріально-технічної бази, робиться висновок стосовно неможливості повної заміни вказаною конструкцією інституту оперативного управління.

14. Виходячи з вище викладеного, робиться висновок, що стягнення за зобов’язаннями, які виникли із провадження статутної (основної) діяльності, ВНЗ у формі державної установи не може бути звернено: 1) на майно, передане державою в її оперативне управління; 2) кошти, які були виділені ВНЗ для досягнення статутної мети (окрім статті кошторису, яка передбачає погашення боргів ВНЗ за попередній рік); 3) на майно, придбане за кошти, отримані від провадження дозволеної законом господарської діяльності. Це обґрунтовується тим, що на перші два види майна стягнення не можливо звернути за законом, а стосовно останнього це було б недоцільно з огляду на те, що це зашкодить провадженню статутної діяльності державного ВНЗ.

15. З метою забезпечення стабільності освітньої сфери, а також захисту інтересів дестинаторів державних ВНЗ, обґрунтовується необхідність залишення субсидіарної відповідальності держави за всіма без винятку зобов’язаннями державного ВНЗ, оскільки, по-перше, саме ці ВНЗ складають саму чисельну ланку системи вищої освіти, а, по-друге, немає жодних підстав ставити кредиторів державного ВНЗ за зобов’язаннями, які виникли в результаті проведення підприємницької діяльності, в нерівне положення порівняно із кредиторами за зобов’язаннями, які виникли із фінансованої власником діяльності ВНЗ.

 

Список використаних джерел

1. Конституція України (із змінами, внесеними згідно із Законом України № 2222–IV (2222–15) від 08.12.2004 р.) // Відом. Верхов. Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

2. Алексеев С.С. Общая теория права: в 2 т. / Алексеев С.С. – М.: Юрид. лит., 1982. – Т. 2. – 360 с.

3. Астахов В.В. Правовое регулирование функционирования в Украине высших учебных заведений, основанных на негосударственной форме собственности: дис.... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Астахов Виктор Викторович. – Х., 1999. – 178 с.

4. Астахов В.В. К вопросу об организационно-правовой форме приватного вуза / В.В. Астахов // Вчені зап. Харк. гуманіт. ун-ту «Нар. укр. акад.». – 2003. – Т. 9. – С. 73–85.

5. Ахмедова З.А. Правовое положение учреждений, финансируемых собственник: на примере учреждений социокультурной сферы: дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Ахмедова Замира Ахмедовна. – Махачкала, 2006. – 185 с.

6. Барабашева Н.С. Правовой статус вузов в СССР: монографія / Барабашева Н.С. – М.: Моск. гос. ун-т, 1979. – 216 с.

7. Бараненков В.В. Понятие юридического лица в современном гражданском праве России / В.В. Бараненков // Государство и право. – 2003. – № 11. – С. 55–59.

8. Бартошек М. Римское право: (понятие, термины, определения): пер. с чеш. – М.: Юрид. лит., 1989. – 448 с.

9. Безбах В. Доверительная собственность / Виталий Безбах // Бизнес. – 1993. – № 33. – С. 12–13.

10. Белов В.А. Хозяйственные общества / В.А. Белов, Е.В. Пестерева. – М.: Центр ЮрИнфоР, 2002. – 198 с.

11. Берман Г.Дж. Западная традиция права: эпоха формирования / Гарольд Дж. Берман. – М., 1994. – 296 с.

12. Блащук Т. Організаційна єдність як ознака юридичної особи / Тетяна Блащук // Підприємництво, госп-во і право. – № 10. – 2005. – С. 41–44.

13. Богданов Е.В. Объединения юридических лиц в сфере образования / Евгений Владимирович Богданов. – Белгород: Изд-во БелГУ, 2003. – 158 с.

14. Борисова В.И. К проблеме правосубъектности юридического лица / Валентина Ивановна Борисова // Пробл. законності: республ. міжвуз. наук. зб. / Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2000. – Вип. 43. – С. 32–37.

15. Борисова В.І. Юридична особа в праві України / В.І. Борисова // Держава і право: зб. наук. пр. Сер. юридичні і політичні науки. – К., 2001. – Вип. 11. – С. 57–62.

16. Борисова В.І. Установа одна з організаційно-правових форм юридичної особи / В.І. Борисова // Пробл. законності: республ. міжвуз. наук. зб. / Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2002. – Вип. 57.– С. 22–28.

17. Брагинский М. Граждане (физические лица). Юридические лица: комментарий ГК РФ / Михаил Брагинский, Клавдия Ярошенко // Хоз-во и право. – 1995. – № 2. – С. 46–53.

18. Брагинский М.И. Договорное право: общие положення / Михаил Исаакович Брагинский, Василий Владимирович Витрянский. – М.: Статут, 1998. – 682 с.

19. Братусь С.Н. Юридические лица в советском гражданском праве: понятие, виды, гос. юрид. лица / С.Н. Братусь. – М.: Юрид. изд-во М-ва юстиции СССР, 1947. – Вып. 12. – 389 с.

20. Братусь С.Н. Субъекты гражданского права / Сергей Никитич Братусь. – М.: Гос. изд-во юрид. лит., 1950. – 426 с.

21. Братусь С.H. Имущественные и организационные отношения и их правовое регулирование в СССР / С.Н. Братусь // Вопросы обшей теории советского права. – М., 1960. – С. 406 -427.

22. Бюджетний Кодекс України: Закон України від 21.06.2001 р. № 2542-ІІІ // Відом. Верхов. Ради України. – 2001. – № 37/38. – Ст. 189.

23. Венедиктов А.В. Государственные юридические лица в СССР / Анатолий Васильевич Венедиктов // Совет. гос. и право. – 1940. – № 10. – С. 75–80.

24. Венедиктов А.В. Государственная социалистическая собственность / А.В. Венедиктов. – М.; Л.: Изд-во Акад. наук СССР, 1948. – 840 с.

25. Венедиктова І.В. Договір довірчого управління майном в Україні / Ірина Валентинівна Венедиктова. – Х.: Консум, 2004. – 216 с.

26. Вищі навчальні заклади (на початок навчального року) [Електронний ресурс] // Державний комітет статистики України. – Режим доступу: http://www.ukrstat.сom.ua. – Заголовок з екрану.

27. Власник і право власності / під ред. Я.М. Шевченко. – К.: Наук. думка, 1994. – 164 с.

28. Вопросы советского гражданского права в практике суда и арбитража / под ред. И.Б. Новицкого. – М., 1959. – 427 с.

29. Высшее образование в России: Очерки истории до 1917 года / под ред. В.Г. Кинелева. – М.: НИИ Высш. образования, 1995. – 352 с.

30. Генкин А.С. Эффективный траст: опыт Западной Европы и российская практика / Артем Семенович Генкин. – М.: АЛЬПИНА, 1999. – 220 с.

31. Германское право. Гражданское уложение: пер. с нем. – М.: Междунар. центр финансово-экон. развития, 1996. – Ч. 1. – 214 с. – (Совр. зарубеж. и междунар. част. право).

32. Господарський кодекс України: Закон України від 16.01.2003 р. № 436–IV // Відом. Верхов. Ради України. – 2003. – № 18/22. – Ст. 144.

33. Гражданский кодекс Кыргызстана, Гражданский кодекс Республики Беларусь, Гражданский кодекс Казахстана, Гражданский кодекс Российской Федерации, Гражданский кодекс Туркменистана, Гражданский кодекс Узбекистана [Электронный ресурс] // Сайт полезных ссылок по иностранному праву. – Режим доступа: http://icpo-vad.tripod.com/civru.html. – Загл. с экрана.

34. Гражданский кодекс Украины: Комментарий (с изм. и доп. по состоянию на 01.09.2003 г.). – Х.: Одиссей, 2003. – Т. 1 – 832 с.

35. Гражданский кодекс УССР от 18.07.1963 г. (с изм. и дополн. по сост. на 01.01.2001 г.). – Х.: Одиссей, 2001. – 160 с.

36. Гражданское право Украины: учеб. для вузов системы МВД Украины: в 2 ч. / А.А. Пушкин, В.М. Самойленко, Р.Б. Шишка [и др.]; под ред. А.А. Пушкина, В.М. Самойленко. – Х.: Ун-т внутр. дел: Основа, 1996. – Ч. 1. – 440 с.

37. Гражданское право: учебник / под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: ПРОСПЕКТ, 1999. – Ч. 1. – 632 с.

38. Гражданское право: учебник / под ред. М.С. Мицкевича. – М., 1938. – Ч. 1. – 267 с.

39. Гражданское право: учеб. для вузов: в 2 ч. / под ред. A.Г. Калпина, А.И. Масляева. – М.: Юристъ, 1997. – Ч. 1. – 472 с.

40. Гражданское право: ученик: в 2 т. / отв. ред. Е.А. Суханов. – М.: Изд-во БЕК, 1998. – Т. 1 – 816 с.

41. Гражданское уложение Российской империи: проект Высочайше утвержденной Редакционной Комиссии по составлению Гражданского уложения (с объяснениями, извлечениями из трудов Ред. Комиссии) / сост. А.Л. Саатчиан; под ред. И.М. Тютрюмова. – СПб., 1910. – Т. 1. – 1215 с.

42. Грешников И.П. Субъекты гражданского права: юридическое лицо в праве и законодательстве / Иван Петрович Грешников. – СПб.: Юрид. центр Пресс, 2002. – 331 с.

43. Грибанов В.П. Юридические лица / Вениамин Петрович Грибанов. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1961. – 115 с.

44. Давид Р. Основные правовые системы современности / Рене Давид, Камилла Жоффре-Спинози; пер. с фр. В.А. Туманова. – М.: Междунар. отношения, 1999. – 440 с.

45. Державний класифікатор організаційно-правових форм господарювання: Наказ Держ. ком. України з питань техн. регулювання та споживчої політики від 28.05.2004 р. № 97 // Юрид. вісн. України. – 2004. – № 11. – Ст. 47.

46. Дзера І.О. Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні / Ірина Олександрівна Дзера. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 256 с.

47. Документы по истории университетов Европы ХII – XV вв.: учеб. пособие / под ред. и с предисл. А.Е. Москаленко; вступ. ст. и примеч. Г.И. Липатниковой. – Воронеж, 1973. – 157 с.

48. Домашенко М.В. Власність і право власності: нариси з історії, філософії, теорії і практики регулювання відносин власності в Україні / М.В. Домашенко, В.Є. Рубаник. – Х.: Факт, 2002. – 550 с.

49. Донцов С.Е. Гражданско-правовые внедоговорные способы защиты социалистической собственности / С.Е. Донцов. – М., 1980. – 194 с.

50. Доповідна записка про стан виконання державного замовлення вищими навчальними закладами на підготовку фахівців у 2006 році та завдання щодо організації прийому у 2007 році / Колегія М-ва освіти і науки України. [Електронний ресурс] // Міністерство освіти та науки України. – Режим доступу: http://www.mon.gov.ua/education/higher/rozv/2006/18_12.doc. – Заголовок з экрану.

51. Дювернуа Н.Л. Чтения по гражданскому праву: в 2 т. / Николай Львович Дювернуа. – СПб.: Типография М.М. Стасюлевича, 1905. – Т. 1. – 936 с.

52. Емелин А.В. Проблемы классификации видов правоспособности и дееспособности юридических лиц в российском гражданском праве / А.В. Емелин // Юрист. – 2000. – № 3. – С. 9–15.

53. Емельянов В.П. Гражданское право Украины / В.П. Емельянов. – Харьков, 1996. – 216 с.

54. Ершова И.В. Правовой режим государственного имущества в хозяйственном обороте: теоретические основы и пути совершенствования: дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.03 / Ершова Инна Владимирова. – М., 2003. – 376 с.

55. Жигалкін І. Правовий режим майна установ / Іван Жигалкін // Право України. – 2006. – № 7. – С. 103–106.

56. Жигакін І. Органи установи як юридичної особи приватного права / Іван Жигалкін // Підприємництво, госп-во і право. – 2006. – № 8. – С. 125–128.

57. Жигакін І. Правоздатність установ приватного права / Іван Жигалкін // Підприємництво, госп-во і право. – 2006. – № 9. – С. 32–35.

58. Жилинский С.Э. Правовая основа предпринимательской деятельности (предпринимат. право): курс лекций. – М.: НОРМА, 1998. – 661 с.

59. Загородній С.А. Договір про професійну підготовку у вищому навчальному закладі: дис.... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Загородній Сергій Андрійович. – Х., 2007. – 190 с.

60. Зинченко С.А. Предпринимательство в гражданском и предпринимательском праве России / С.А. Зинченко, В.В. Галов. – Ростов-н/Д: Изд-во СКАГС, 1999. – 258 с.

61. Иванов А.Е. Высшая школа России в конце ХIХ начале – ХХ века / А.Е. Иванов. – М.: Наука, 1991. – 392 с.

62. Иоффе О.С. Правоотношение по советскому гражданскому праву / Олимпиад Соломонович Иоффе. – Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1949. – 144 с.

63. Иоффе О.С. Советское гражданское право: учеб. для юрид. ин-тов: в 2 т. / О.С. Иоффе. – Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1971. – Т. 1. – 472 с.

64. Иоффе О.С. Обязательственное право / Олимпиад Соломонович Иоффе. – М.: Юрид. лит., 1975. – 880 с.

65. Иоффе О.С. Развитие цивилистической мысли в СССР: в 2 ч. / О.С. Иоффе. – Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1975. – Ч. 1. – 160 с.

66. Иоффе О.С. Избранные труды по гражданскому праву: из истории цивилистической мысли; Гражданское правоотношение; Критика теории «хозяйственного права» / Олимпиад Соломонович Иоффе. – 2-е изд., испр. – М.: Статут, 2003. – 782 с.

67. Иоффе О.С. Основы римского гражданского права / О.С. Иоффе, В.А. Мусин. – Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1975. – 156 с.

68. Ісаков М. Деякі проблеми приватних підприємств / Михайло Ісаков // Підприємництво, господ-во і право. – 2005. – № 3. – С. 109–112.

69. Калмыков Ю.Х. Понятие имущества по гражданскому праву / Юрий Хамзатович Калмыков // Труды молодых ученых. (Вып. юрид.). – Саратов: Изд-во Саратов. ун–та, 1964. – С. 91–97.

70. Камышанский В.П. Право собственности: пределы и ограничения / Владимир Павлович Камышанский. – М.: ЮНИТИ-ДАНА: Закон и право, 2000. – 303 с.

71. Капустин М. Юридическое образование во Франции / Михаил Капустин. – СПб., 1997. – 324 с.

72. Караваев Н.В. Организационное единство негосударственного вуза: правовой аспект / Н.В. Караваев // Право и образование. – 2007. – № 2. – С. 44–53.

73. Карномазов А.И. Право учреждения на самостоятельное распоряжение имуществом / А.И. Карномазов // Юрист. – 2002. – № 7. – С. 26–31.

74. Карчевский К.А. Платные образовательные услуги высших учебных заведений образования МВД Украины: гражданско-правовой аспект: дис.... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Костянтин Анатолійович Карчевський. – Х., 2001. – 193 с.

75. Каширская Н.А. О практике применения статьи 120 ГК РФ в части привлечения к субсидиарной ответственности собственника учреждения арбитражными судами Волго-Вятского округа / Н.А. Каширская // Вестн. Высш. арбитраж. суда Рос. Федерации. – 2000. – № 2. – С. 109–118.

76. Квієк М. Польське законодавство про вищу освіту: досвід та уроки: Пер. з англ. / Марек Квієк, Т. Фініков – К.: Таксон, 2001. – 220 с.

77. Кечекьян С.Ф. Правоотношения в социалистическом обществе / С.Ф. Кечекьян. – М., 1958. – 168 с.

78. Климкин С.И. Реализация правоспособности юридического лица через его органы / С.И. Климкин // Цивилист. зап. – 1995. – № 2. – С. 164–170.

79. Кодифікація приватного (цивільного) права України / за ред. А. Довгерта. – К.: Укр. центр правн. студій, 2000. – 336 с.

80. Козлова Н.В. Правосубъектность юридического лица / Н.В. Козлова. – М., 2005. – 167 с.

81. Комментарий к Федеральному закону о некоммерческих организациях / под ред. М.Ю. Тихомирова. – М., 1998. – 197 с.

82. Комментарий к части первой Гражданского кодекса Российской Федерации (постатейный) / рук. авт. кол. и отв. ред. П.З. Садиков. – М.: КОНТРАКТ: ИНФРА–М, 1997. – 778 с.

83. Комментарий к части первой Гражданского кодекса Российской Федерации / под ред. М.И. Брагинского. – М., 1995. – 386 с.

84. Корнеев С.М. Основные проблемы права государственной социалистической собственности в СССР: автореф. дис. на получен. науч. степени д-ра юрид. наук: спец. 12.00.03 / Сергій Михайлович Корнеев. – М., 1971. – 38 с.

85. Корнеев С.М. Правовой режим имущественных фондов предприятий / С.М. Корнеев. – М., 1975. – 230 с.

86. Королёва Т.В. Гражданско-правовой статус государственного образовательного учреждения высшего профессионального образования (государственного вуза) и его структурных подразделений: дис.... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Королева Татьяна Владимирова. – Ростов-н/Д, 2006. – 217 с.

87. Корсак К.В. Світова вища школа: порівняння і визначення закордонних кваліфікацій і дипломів / К.В. Корсак. – Х.: МАУП–МКА, 1997. – 165 с.

88. Кочергина Е.К. вопросу о соотношении понятий юридического лица и организационно-правовой формы / Е.К. Кочергина // Підприємництво, госп-во і право. – 2004. – № 10. – С. 122–125.

89. Кравчук В. Сутнісні ознаки юридичної особи / В. Кравчук // Підприємництво, госп-во і право. – 1999. – № 7. – С. 31–32.

90. Кравчук В.М. Правові ознаки юридичної особи / В.М. Кравчук // Підприємництво, госп-во і право. – 1999. – № 9. – С.11–13.

91. Кравчук В.М. Проблеми класифікації юридичних осіб / В.М. Кравчук // Вісн. Львів. ін-ту внутр. справ. – 2001. – № 1. – С. 184–195.

92. Кудашкин В. Юридическая природа правоспособности субъектов гражданского права в сферах общих дозволений и запретов / В. Кудашкин // Хоз-во и право. – 1999. – № 9. – С. 108–112.

93. Кузьмина И.Д. Правовой режим зданий и сооружений как объектов недвижимости / Ирина Дмитриевна Кузьмина. – Томск, 2002. – 226 с.

94. Кулагин М.И. Предпринимательство и право: опыт Запада / М.И. Кулагин; предисл. и науч. ред. Суханова Е.А. – М.: Дело, 1992. – 142 с.

95. Кулагин М.И. Избранные труды / М.И. Кулагин. – М.: Статут, 1997. – 330 с.

96. Курзенин Э.Б. Основы римского частного права / Э.Б. Курзенин, В.Б. Романовская. – Н. Новгород, 2000. – 264 с.

97. Куров С.В. Экономическая деятельность высших учебных заведений: гражданско-правовой аспект / С.В. Куров, В.В. Насонкин. – М.: Готика, 2005. – 195 с.

98. Кучеренко І.М. Організаційно-правові форми юридичних осіб приватного права: монографія / І.М. Кучеренко; Нац. акад. наук України, Ін–т держави і права ім. В.М. Корецького. – К., 2004. – 328 с.

99. Леонова Г.Б. Учреждение как субъект гражданского права / Г.Б. Леонова // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 11, Право. – 1998. – № 1. – С. 56–70.

100. Леонтьева О.Б. Вещные права образовательных организаций / О.Б. Леонтьева // Социальные проблемы права: сб. ст. / под ред. Н.Е. Борисовой. – М.: Союз, 2000. – Вып. 1. – С. 111–117.

101. Лещенко Д. Майнова відповідальність установ за власними зобов’язаннями / Дмитро Лещенко // Право України. – 2004. – № 11. – С. 106–109.

102. Лещенко Д.С. Правовий статус установ в цивільному праві України: дис.... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Лещенко Дмитро Сергійович. – К., 2005. – 198 с.

103. Майданик Р.А. Траст: собственность и управление капиталами (природа прав, рецепция в право Украины) / Роман Адреевич Майданик. – К.: Наук. думка, 1995. – 176 с.

104. Майданик Р.А. Проблеми довірчих відносин в цивільному праві / Р.А. Майданик. – К.: Київ. ун-т, 2002. – 502 с.

105. Максимец Л.Г. Образовательное учреждение как субъект гражданского права: дис.... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Леонид Григорьевич Максимец. – М., 2001. – 160 с.

106. Мартынов Б.С. Государственные тресты / Б.С. Мартынов. – М., 1924. – 156 с.

107. Матэи У. Основные положения права собственности / Матэи У., Суханов Е. – М., 1999. – 316 с.

108. Мейер Д.И. Русское гражданское право: в 2 ч. / Дмитрий Иванович Мейер. – По испр. и доп. 8-му изд. 1902 г. – М.: Статут, 1997. – Ч. 1. – 476 с.

109. Мейер Д.И. Русское гражданское право: в 2 ч. / Дмитрий Иванович Мейер. – По исп. и доп. 8-му изд. 1902 г. – М.: Статут, 1997. – Ч. 2. – 455 с.

110. Миколенко Я.Ф. Советские цивилисты в долгу перед Родиной / Я.Ф. Миколенко // Совет. государство и право. – 1951. – № 7. – С. 47–56.

111. Михеева Л.Ю. Доверительное управление имуществом / Л.Ю. Михеева; под ред. В.М. Чернова. – М.: Юристъ, 1999. – 176 с.

112. Мостовой П. Траст необычайно удобен / П. Мостовой // Экономика и жизнь. – 1994. – № 5. – С. 10–16. – (Прил. «Ваш партнер»).

113. Муромцев С.А. Гражданское право Древнего Рима: лекции / С.А. Муромцев. – М., 1883. – 697 с.

114. Мушинский В.О. Гражданское право: Учеб. пособие / В.О. Мушинский. – М., 2002. – 267 с.

115. Нам К. Ответственность за нарушение обязательств: теория и законодательство / К. Нам // Хоз. и право. – 1997. – № 4. – С. 135.

116. Нарышкина Р.Л. Доверительная собственность в гражданском праве Англии и США / Р.Л. Нарышкина. – М.: Высш. шк., 1964. – 147 с.

117. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / кол. авт.: Г.Л. Знаменський, В.В.Хахулін, В.С. Щербіна [та ін.]; За заг. ред. В.К. Мамутова. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 688 с.

118. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: у 2 т. / за ред. О.В. Дзери (кер. авт. кол.), Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. – 2-е вид., переробл. і доп. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – Т. 1. – 832 с.

119. Новицкий И.Б. Римское право: учеб. для вузов / Иван Борисович Новицкий. – М.: ИКД ЗЕРЦАЛО-М, 2002. – 256 с.

120. О внебюджетных средствах учреждений, состоящих на государственном бюджете СССР: Постановление Совмина СССР от 26.06.1980 г. № 527 [Электронный ресурс] // «ІnfoPravo»: Законодательство России. – Режим доступа: http://ussr.consultant.ru/doc3422.html. – Загл. с экрана.

121. О высшем и послевузовском образовании: Закон Рос. Федерации от 22.08.1996 г. № 125-ФЗ // Сб. законов Рос. Федерации. – 1996. – № 35. – Ст. 4135.

122. О подсобных предприятиях при государственных учреждениях: Декрет ВЦИК и СНК РСФСР от 10.05.1926 г. // Хронологическое собрание законов, указов Президии Верховного Совета и постановлений Правительства РСФСР, Министерства юстиции РСФСР. – М., 1959 – Т. 1: 1917–1928 гг. – С. 163–166.

123. О порядке передачи предприятиям, объединениям, организациям, учреждениям зданий и сооружений: Постановление Совета Министров СССР от 16 окт. 1979 г. // Собрание постановлений правительства СССР. – 1979. – № 26. – С. 588–593.

124. О хозяйственных операциях учреждений, которые находятся на государственном бюджете: Постановление ВЦИК и СНК РСФСР от 27.09.1926 г. // Хронологическое собрание законов, указов Президии Верховного Совета и постановлений Правительства РСФСР, Министерства юстиции РСФСР. – М., 1959. – Т. 1: 1917–1928 гг. – С. 182–183.

125. Об основных частных имущественных правах, которые определяются РСФСР, охраняются её законами та защищаются судами: Декларация третей сессии ВЦИК IX созыва от 22.05.1922 г. // Собрание установлений РСФСР. – 1922. – № 36. – Ст. 423.

126. Одобренный государственным советом и государственною думою Закон о частных учебных заведениях, классах и курсах Министерства народного просвещения, не пользующихся правами правительственных учебных заведений от 01.07.1914 г. № 2006 // Учитель и шк. – 1914. – № 17/18. – С. 56–71.

127. Основы гражданского законодательства СССР и союзных республик 1961 года [Электронный ресурс] // КонсультантПлюс: Общероссийская сеть распространения правовой информации. – Режим доступа: http://ussr.consutant.ru/doc3422.html. – Загл. с экрана.

128. Основы законодательства СССР и советских республик о народном образовании // Ведом. Верхов. Совета СССР. – 1973. – № 30. – Ст. 392.

129. Основы советского государственного строительства и права / Под ред. Н.Г. Кобеца. – М., 1977. – 327 с.

130. Памятники римского права: Законы XII таблиц. Институции Гая. Дигесты Юстиниана. – М.: Зерцало, 1997. – 608 с.

131. Подцерковний О. Довірче управління за новим ЦК не відповідає інтересам державної власності / О. Подцерковний // Юрид. вісн. України. – 2003. – № 21. – С. 24–30.

132. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права / Иосиф Алексеевич Покровський; Моск. гос. ун-т им. М.В. Ломоносова, каф. гражд. права юрид. фак.– М.: Статус, 1998. – 352 с. – (Классика Российской цивилистики).

133. Полный иллюстрированный словарь иностранных слов. – М., 1926. – 676 с.

134. Попов А.А. Учреждение как субъект гражданского права: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Попов Антон Александрович. – Краснодар, 2005. – 187 с.

135. Постанова господарського суду Луганської області у справі №16/311н–ад [Електронний ресурс] // Cудова влада України (Офіційний сайт державної судової адміністрації України). – Режим доступу: http://www.court.gov.ua – Загол. з экрану.

136. Постанова Господарського суду м. Києва у справі № 6/878 від 26.12.2005 р. [Електронний ресурс] / Архів Господарського суду м. Києва // Cудова влада України: (Офіційний сайт державної судової адміністрації України). – Режим доступу: http://www.court.gov.ua – Загол. з экрану.

137. Постанова Господарського суду Рівненської області у справі № 10/129 [Електронний ресурс] // Cудова влада України: (офіційний сайт державної судової адміністрації України). – Режим доступу: http://www.court.gov.ua – Загол. з экрану.

138. Постанова Одеського апеляційного господарського суду у справі № 6/22–06–596А [Електронний ресурс] // Cудова влада України: (офіційний сайт державної судової адміністрації України). – Режим доступу: http://www.court.gov.ua – Загол. з экрану.

139. Постанова Господарського суду Харківської області у справі № АС-52/381-06 [Електронний ресурс] // Cудова влада України: (офіційний сайт державної судової адміністрації України). – Режим доступу: http://www.court.gov.ua – Загол. з экрану.

140. Поторяйко А.И. Правовое положение учебно-научно-производственных организаций в системе высшего образования: дис.... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Поторяйко Анатолий Иванович. – Х., 1983. – 206 с.

141. Право власності в Україні: навч. посіб. / О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова, О.А. Підопригора [та ін.]; За заг. ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 816 с.

142. Право собственности в СССР / под ред. Ю.К. Толстого, В.Ф. Яковлева. – М., 1989. – 236 с.

143. Право собственности в Украине / Нац. акад. наук. Украины, Ин-т государства и права им. В.М. Корецкого; под ред. Я.Н. Шевченко. – К.: Блиц-Информ, 1996. – 320 с.

144. Предпринимательское право Украины: учебник / под общ. ред. Р.Б. Шишки. – Х.: Эспада, 2001. – 624 с.

145. Приватна вища школа України на шляху інновацій: монографія / за ред. В.П. Андрущенка, Б.І. Корольова. – Х., 2005. – 229 с.

146. Про вищу освіту: Закон України від 17.01.2002 р. № 2984–ІІІ // Відом. Верхов. Ради України. – 2002. – № 20. – Ст. 134.

147. Про власність: Закон України від 07.02.1991 р. № 697-ХІІ (зі змінами) // Відом. Верхов. Ради України. – 1991. – № 20. – Ст. 249.

148. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України: Закон України від 19.06.2003 р. № 980-ІV // Уряд. кур’єр. – 2003. – 2 серп. (№ 142). – С. 14.

149. Про господарські товариства: Закон України від 19.09.1991 р. № 1576–ХІІ // Відом. Верхов. Ради України. – 1991. – № 49. – Ст. 682.

150. Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців: Закон України від 15.05.2003 р. № 755-IV // Відом. Верхов. Ради України. – 2003. – № 31/32. – Ст. 263.

151. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів: Роз’яснення президії ВАС України від 26 січн. 2000 р. // Юрид. вісн. України. – 2002. – № 6. – Ст. 25.

152. Про затвердження переліку груп власних надходжень бюджетних установ, вимог щодо їх утворення та напрямків використання: Постанова Кабінету Міністрів України від 17.05.2002 р. № 659 // Офіц. вісн. України. – 2002. – № 21. – Ст. 1032.

153. Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами: Постанова Каб. Міністрів України від 20.01.1997 р. № 38 // Офіц. вісн. України. – 1997. – № 4. – Ст. 30.

154. Про затвердження Положення про акредитацію вищих навчальних закладів і спеціальностей у вищих навчальних закладах та вищих професійних училищах: Постанова Каб. Міністрів України від 09.08.2001 р. № 978 // Офіц. вісн. України. – 2001. – № 32. – Ст. 1491.

155. Про затвердження Положення про державний вищий навчальний заклад: Постанова Каб. Міністрів України від 05.09.1996 р. № 1074 // Зібр. Постанов уряду України. – 1996. – № 17. – Ст. 483.

156. Про затвердження Положення про затвердження та погодження статутів вищих та професійно-технічних навчальних закладів у Міністерстві освіти України: Наказ М-ва освіти України від 27.10.1999 р. № 370 // Лига: Закон [Электронный ресурс]: компьютерно-правовая система / Всеукр. сеть распространения правовой информ. – [Электрон. прогр.]. – Версия 7.4. – К., 2007. – Загл. из рук. для пользователя. – Ежедн. обновление.

157. Про затвердження Положення про навчальний та навчально-науково-виробничий комплекси: Наказ М-ва освіти України від 19.01.1994 р. № 13 // Лига: Закон [Электронный ресурс]: компьютерно-правовая система / Всеукр. сеть распространения правовой информ. – [Электрон. прогр.]. – Версия 7.4. – К., 2007. – Загл. из рук. для пользователя. – Ежедн. обновление.

158. Про затвердження Порядку складання, розгляду та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ: Постанова Каб. Міністрів України від 28.02.2002 р. № 228 // Офіц. вісн. України. – 2002. – № 9. – Ст. 414.

159. Про затвердження Роз’яснень щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету та Роз’яснень щодо застосування класифікації кредитування бюджету: Наказ Держ. казначейства від 04.11.2004 р. № 194 // Все про бух. облік. – 2005. – № 64. – С. 7–19.

160. Про кооперацію: Закон України від 10.07.2003 р. № 1087–ІV // Відом. Верхов. Ради України. – 2004. – № 5. – Ст. 35.

161. Про кредитні спілки: Закон України від 20.12.2001 р. № 2908–ІІІ // Відом. Верхов. Ради України. – 2002. – № 15. – Ст. 101.

162. Про ліцензування освітніх послуг: Постанова Каб. Міністрів України від 29.08.2003 р. № 1380 // Офіц. вісн. України. – 2003. – № 36. – Ст. 1946.

163. Про надання роз’яснень: Лист Держ. ком. України з питань регулятор. політики та підприємництва від 09.02.2005 р. № 742 // Лига: Закон [Электронный ресурс]: компьютерно-правовая система / Всеукр. сеть распространения правовой информ. – [Электрон. прогр.]. – Версия 7.4. – К., 2007.– Загл. из рук. для пользователя. – Ежедн. обновление.

164. Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні: Указ Президента України від 04.07.2005 р. № 1013/2005 // Офіц. вісн. України. – 2005. – № 27. – Ст. 1542.

165. Про об’єднання громадян: Закон України від 16.06.1992 р. № 2460–ХІІ // Відом. Верхов. Ради України. – 1992. – № 34. – Ст. 504.

166. Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку: Закон України від 29.11.2001 р. № 2866–ІІІ // Відом. Верхов. Ради України. – 2002. – № 10. – Ст. 78.

167. Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 17 січ. 2002 р. № 2984–ІІІ // Уряд. кур'єр. – 1997. – 12 черв. (№ 105/106). – С. 4–10.

168. Про освіту: Закон УРСР від 23 трав. 1991 р. № 1060–ХІІ // Відом. Верхов. Ради УРСР. – 1991. – № 34. – Ст. 451.

169. Про освіту: Закон України від 23 трав. 1991 р. № 1060–ХІІ (в ред. 23.03.1996 р. № 100/96) // Відом. Верхов. Ради України. – 1996. – № 21. – Ст. 84.

170. Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні: Закон України від 07.12.2001 р. № 2658-III // Відом. Верхов. Ради України. – 2001. – № 47. – Ст. 251.

171. Про порядок створення, реорганізації і ліквідації навчально-виховних закладів: Постанова Каб. Міністрів України від 05.04.1994 р. № 228 // Зібр. Постанов уряду України. – 1994. – № 8. – Ст. 196.

172. Про реорганізацію вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ міністерства внутрішніх справ: постанова Кабінету Міністрів України від 08.09.2005 року № 880 [Електронний ресурс] // Міністерство освіти та науки України. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi. – Заголовок з экрану.

173. Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю: Закон України від 19.06.2003 р. № 978–ІV // Офіц. вісн. України. – 2003. – № 30. – Ст. 1525.

174. Про цінні папери та фондову біржу: Закон України від 18.06.1991 р. № 1201–ХІІ // Відом. Верхов. Ради України. – 1991. – № 38. – Ст. 508.

175. Проблемні питання у застосуванні Цивільного і Господарського кодексів України / під ред. А.Г. Яреми, В.Г. Ротаня. – К., 2005. – 316 с.

176. Пушкін О.А. Суб’єкти римського цивільного права: навч. посіб / О.А.Пушкін, В.М. Самойленко. – Х.: Ун-т внутр. справ, 1995. – 65 с.

177. Развитие русского права во второй половине ХIХ – нач. ХХ в. – М., 1997. – 156 с.

178. Римское частное право: учебник / под ред. И.Б. Новицкого, И.С. Перетерского. – М.: Юристъ, 2002. – 544 с.

179. Российская педагогическая энциклопедия: в 2 т. / гл. ред. В.В. Давыдов. – М.: Большая рос. энцикл., 1993. – Т. 1. – 608 с.

180. Рыбаков В.А. Собственность и право собственности: монографія / Вячеслав Александрович Рибаков, Виктор Алексеевич Тархов. – Уфа: Уфим. юрид. ин-т МВД России, 2001. – 420 с.

181. Садиков О.Н. Гражданское право и его особенности. Проблемы совершенствования советского законодательства / О.Н. Садиков // Труды ВННИСЗ. – 1984. – № 29. – С. 46–54.

182. Сараев Д.В. О некоторых аспектах имущественных прав учреждений по действующему законодательству Российской федерации / Д.В. Сараев // Юрист. – 2001. – № 10. – С. 8–12.

183. Севрюкова И.Ф. Виды ограниченных вещных прав и владение в системе украинского законодательства: дис.... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Севрюкова Инна Феликсовна. – К., 1998. – 204 с.

184. Селюков А.Д. Правовые аспекты финансового обеспечения бюджетных учреждений / А.Д. Селюков // Право и образование. – 2002. – № 3. – С. 126–134.

185. Семчик В.І. Право власності за Конституцією України / В.І. Семчик. – К.: Ін Юре, 1997. – 36 с.

186. Скакун О.Ф. Теория государства и права / О.Ф. Скакун. – Харьков: Консул, 2000. – 704 с.

187. Скловский К.И. Собственность в гражданском праве: учеб.-практ. пособие / К.И. Скловский. – 3-е изд. – М.: Дело, 2002. – 512 с.

188. Слипченко С.А. Право доверительной собственности / Святослав Александрович Слипченко. – Харьков: Консум, 2000. – 176 с.

189. Слюсаревский Н.Н. Теоретические проблемы договорного управления чужим имуществом в Украине: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Николай Николаевич Слюсаревский. – Х., 1999. – 169 с.

190. Советское гражданское право / под ред. Іоффе О.С., Толстого Ю.К., Черепахина Б.Б. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1971. – 472 с.

191. Советское гражданское право / под ред. Д.М. Генкина, Я.А. Куника. – М., 1967. – 179 с.

192. Советское гражданское право. Субъекты гражданского права / под ред. С.Н. Братуся. – М.: Юрид. лит., 1984. – 288 с.

193. Советское гражданское право: учеб. пособие / Под ред. В.А. Рясенцева. – М.: Изд-во ВЮЗИ, 1960. – Ч. 1.– 519 с.

194. Советское гражданское право: в 2 т. / под ред. О.А. Красавчикова. – М., 1985. – Т. 1.– 544 с.

195. Соловьев А.Н. Право собственности профессиональных союзов Украины. монография / А.Н. Соловьев. – Харьков: Райдер, 2003. – 208 с.

196. Спасибо-Фатеева И.В. Научно-практический комментарий Закона Украины «О собственности» / Инна Валентиновна Спасибо-Фатеев. – Харьков: Ксилон, 1996. – 97 с.

197. Статут приватного вищого навчального закладу Харківський гуманітарний університет «Народна українська академія»: Затв. 08.04.2005 р. – Х., 2005. – 31 с.

198. Степанов Д. Компания, управляющая хозяйственным обществом / Д. Степанов // Хоз-во и право. – 2000. – № 10. – С. 61–66.

199. Субъекты гражданского права / под ред. С.Н. Братуся. – М.: Юрид. лит., 1984. – 287 с.

200. Суворов Н.С. Средневековые университеты / Н.С. Суворов. – М., 1898. – 299 с.

201. Суворов Н.С. Об юридических лицах по римскому праву / Н.С. Суворов. – М.: Статут, 2000. – 299 с.

202. Суханов Е.А. Лекции о праве собственности / Евгений Алексеевич Суханов. – М.: Юрид. лит., 1991. – 240 с.

203. Суханов Е.А. Система юридических лиц / Е.А. Суханов // Совет. государство и право. – 1991. – № 11. – С. 42–50.

204. Суханов Е.А. Право хозяйственного ведения, право оперативного управления / Е.А. Суханов // Хоз-во и право. – 1995. – № 7. – С. 6–14.

205. Суханов Е.А. Некоммерческие организации как юридические лица / Е.А. Суханов // Хоз-во и право. – 1998. – № 5. – С. 5–14.

206. Суханов Е.А. О правовом статусе образовательных учреждений // Вестн. Высшего арбитраж. суда Рос. Федерации / Е.А. Суханов. – 2002. – № 11. – С. 66–72.

207. Суханов Е.А. Предприятие и юридическое лицо / Е.А. Суханов // Хоз-во и право. – 2004. – № 7. – С. 8–12.

208. Твердова Т.В. Образовательное учреждение – субъект гражданского права / Т.В. Твердова // Право и образование. – 2003. – № 6. – С. 85–101.

209. Твердова Т.В. Правосубъектность образовательного учреждения по гражданскому праву Российской федерации: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Твердова Татьяна Викторовна. – М., 2003. – 162 с.

210. Тенденции, проблемы, новые законы в высшем образовании // Высшее образование в Европе. – М., 1994. – Т. 19. – С. 56–59.

211. Теория государства и права: курс лекций / под ред. Н.И. Матузова, А.В. Малько. – М.: Юристъ, 1997. – 672 с.

212. Тотьєв К.Ю. Предприятие и его организационно-правовая форма / К.Ю. Тотьєв // Государство и право. – 1994. – № 10. – С. 62–67.

213. Устав Императорского Харьковского университета // ПСЗ. Собр. I. – СПб.: Тип. II Отд-ия Его Император. Величества Канцелярии, 1830. – Т. XXVIII. – С. 589-607.

214. Фініков Т.В. До законодавства про вищу освіту Польщі, Росії, України, Чехії: ситуація та міркування / Т.В. Фініков. – К.: Таксон, 2000. – 346 с.

215. Халфина Р.О. Обще учение о правоотношении / Р.О. Халфина. – М.: Юрид. лит., 1974. – 351 с.

216. Хозяйственное право. Общие положения / под ред. В.В. Лаптева. – М.: Юрид. лит., 1983. – 247 с.

217. Хозяйственное право: Общие положения / Т.Б. Абова, З.М. Заменгоф, В.Ф. Кузьмин [и др.]. – М.: Наука, 1983. – 287 с.

218. Цвайгерт К. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права: в 2 т / К. Цвайгерт, Х. Кетц. – М.: Междунар. отношения, 1998. – Т. 1.– 480 с.

219. Цепов Г.В. Понятие органа юридического лица по российскому законодательству / Г.В. Цепов // Правоведение. – 1998. – № 3. – С. 90–96.

220. Цивільне право України: підруч. для студ. юрид. спец. вищ. закл. освіти / Ч.Н. Азімов, М.М. Сибільов, В.І. Борисова [та ін.]; За ред. Ч.Н. Азімова, С.Н. Приступи, В.М. Ігнатенка. – Х.: Право, 2000. – Ч. 1. – 368 с.

221. Цивільне право України: курс лекцій: у 6 т. / Р.Б. Шишка, Л.В. Красицька, В.В.Сергієчко [та ін.]; за ред. Р.Б. Шишки. – Х.: Еспада, 2005. – Т. 5, кн. 1: Загальні положення зобов’язального права. – 224 с.

222. Цивільне право України: курс лекцій: У 6 т. / за ред. Р.Б. Шишки, В.А. Кройтора. – Х.: Еспада, 2004. – Т. 1, кн. 2. – 392 с.

223. Цивільне право України: підручник / Є.О. Харитонов, Н.О. Саніахметова та ін. – К.: Істина, 2003. – 776 с.

224. Цивільне право України: Підручник: у 2 т. / Борисова В.І. (кер. авт. кол.), Баранова Л.М., Жилінкова І.В. [та ін.]; за заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Т. 1. – 480 с.

225. Цивільне право України: підручник: у 2 кн. / Д.В. Боброва, О.В. Дзера, А.С. Довгерт [та ін.]; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – Кн. 1. – 864 с.

226. Цивільний кодекс України: Закон України вiд 16.01.2003 р. № 435–IV // Офіц. вісн. України. – 2003. – № 11. – Ст. 461.

227. Цивільний кодекс УРСР 1922 року: Зі змінами на 1.06.1929 р. – Х., 1929.

228. Чигир В.Ф. Физические и юридические лица как субъекты гражданского права / В.Ф. Чигир. – Минск: Амалфея, 2000. – 264 с.

229. Шершеневич Г.Ф. Учебник торгового права / Габриель Феликсович Шершеневич. – По изд. 1914 г. – М.: Спарк, 1994. – 335 с.

230. Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права / Габриель Феликсович Шершеневич. – М., 1995. – 375 с.

231. Шишка Р.Б. Цивільна правосуб’єктність вищих учбових закладів / Роман Богданович Шишка // Вісн. ун-ту внутр. справ. – 1996. – № 1. – С. 141–148.

232. Щенникова Л.В. Вещные права в гражданском праве России / Л.В. Щенникова. – М., 1996. – 378 с.

233. Эннекцерус Л. Курс германского гражданского права: Ведение и общая часть. / под ред. Д.М. Генкина, Ж.Б. Новицкого. – Пер. с 13-го нем. изд-я К.А. Граве. – М.: Изд-во иностр. лит., 1949. – Т. 1, полутом 1. – 297 с.

234. Юридический энциклопедический словарь / Ред. кол.: А.Я. Сухарев (гл. ред.) и др. – М.: Совет. энцикл., 1984. – 415 с.

235. Юридична енциклопедія. В 6 томах / Редкол.: Ю.С. Шемчушенко (голова редкол.) та ін. – К.: Укр. енцикл., 1999. – Т. 3. – 792 с.

236. Civil Code of France. Translated by Georges Rouhette, Professor of Law, with the assistance of Anne Berton, Research Assistant in English [Электронный ресурс] // Legifrance.gouv.fr: le service public de la diffusion du droit. – Режим доступа: http://www.legifrance.gouv.fr/html/codes_traduits/code_civil_textA.htm – Загл. с экрана.

237. Cydigo Civil de Chile. Actualizado al ACO 2000 [Электронный ресурс] // Colegioabogados.org. – Режим доступа: http://colegioabogados.org/normas/codice/codigocivil.html – Загл. с экрана.

238. Il Codice Civile Italiano [Электронный ресурс] // Universita di Trento. – http://www.jus.unitn.it/cardozo/Obiter_Dictum/codciv/home.html – Загл. с экрана.

239. Kodeks Cywilny z dnia 23 kwietnia 1964 r. [Электронный ресурс] // Сайт полезных ссылок по иностранному праву. – Режим доступа: http://bap-psp.lex.pl/cgi-bin/demo.cgi?id=&comm=jn&akt=nr16785996&ver=-1&jedn=1. – Загл. с экрана.

240. Schweizerisches Zivilgesetzbuch vom 10. Dezember 1907 ( Stand am 13/ Juni 2006) [Электронный ресурс] // Die Bundesbehцrden der Schweizerischen Eidgenossenschaft – Режим доступа: http://www.admin.ch/ch/d/sr/2/210.de.pdf. – Загл. с экрана.