Распечатать страницу

Наукові статті з курсу Філологія - 21 стаття

« Назад

Код роботи: 3184

Вид роботи: Наукові статті

Предмет: Філологія

Тема: 21 стаття

Кількість сторінок: 236

Дата виконання: 2017

Мова написання: українська

Ціна: безкоштовно

Прагматичне навантаження силенціальних знаків в англомовному й україномовному художньому дискурсі

Наукові засади вживання українських літер “ґ”, “г” та “х” у запозичених словах

Семантико-прагматичні особливості промов Ангели Меркель

Службові слова в мові та мовленні

Екстралінгвальні та інтралінгвальні фактори виникнення інтертекстуальної фразеології

Концепт як багатовимірне ментальне утворення

Семантична трансформація юридичної термінології у структурі економічного дискурсу

Теоретична модель концепту GOD / БОГ в англійській мові

Особливості взаємодії системних та функціональних характеристик англійського дієслова в художньому тексті: лінгвостатистичний аспект

Вербалізація парамовних і немовних засобів комунікації (на матеріалі німецької мови)

Компенсація як прагматично зумовлена трансформація в англо-українському художньому перекладі

Словотвірна характеристика гніздових термінів

Критерії розмежування терміна і загальновживаного слова в англійській субмові пластичної хірургії

Експресивність як функціональна характеристика однослівних ідіом

Принципи номінації мовних одиниць з етнокультурним компонентом семантики

Щоденниковий запис в аспекті дискурсивних форм: субкультура американських менонітів

Сенсорний культурний код в українських фраземах

Лексема LIAR як домінанта вербальної об’єктивації концепту БРЕХУН в англійській мові

Роль синтаксичної організації у забезпеченні зв’язності та цілісності рекламного повідомлення

Співвідношення понять стилістичне значення і конотація у сучасній лінгвістиці (на матеріалі німецької мови)

Українсько-англійський словник термінів зі сфери надзвичайних ситуацій: сучасний стан і перспективи вдосконалення

Прагматичне навантаження силенціальних знаків в англомовному й україномовному художньому дискурсі

У статті розглянуто невербальні силенціальні знаки, їх семантичне та прагматичне буття; сфокусовано увагу на етнічних розбіжностях цих знаків в англомовному й україномовному художньому дискурсі. Поліаспектність силенціальних знаків витлумачено у руслі релігійних, філософських та соціальних витоків, з одного боку, та міждисциплінарного підходу, ­– з іншого.

Ключові слова: силенціальний знак, витоки мовчання, силенціальний ефект, екстеріоризація мовчання.

 

В статье рассмотрены невербальные силенциальные знаки, их семантическая и прагматическая направленность; основное внимание сосредоточено на этнических различиях этих знаков в англоязычном и украиноязычном художественном дискурсе. C одной стороны, полиаспектность силенциальных знаков трактуется в русле религиозных, философских и социальных истоков, а с другой, – экстериоризуется междисциплинарное толкование.

Ключевые слова: силенциальний знак, истоки молчания, силенциальний эффект, экстериоризация молчания.

 

The article deals with non-verbal silent signs, their pragmatic and semantic charge; аttention is being focused on the ethnic identity and specificity of non-verbal elements of communication in the English and Ukrainian belles-lettres discourse. Polyaspectedness of silent signs is being connected in terms of their religious, philosophical and social sources, on one hand, and interdisciplinary interpretation, on the other.

Keywords: silent sign, sources of silence, silent effect, silence exteriorization.

 

Сучасна прагматика та когнітивна лінгвістика все більше фокусують увагу на невербальних компонентах комунікації. Силенціальні знаки (далі – СЗ), що екстеріоризуються в англомовному й україномовному художньому дискурсі, є невід’ємними елементами невербальної комунікації та функціонують у межах єдиного комунікативного простору.

Силенціальні елементи комунікації у різномовних дискурсах є етноспецифічними та індивідуально маркованими. СЗ інтегруються в єдиний універсальний прагматично-орієнтований та індивідуально-специфічний корпус, що екстраполюється на різні домени ментальних пошуків.

Науковці виокремлюють СЗ у корпусі антропоцентричної моделі дискурсу як когнітивні та лінгвосеміотичні явища [2, c. 109; 3, с. 47–48; 4, с. 18–25; 13, с. 30], дають аксіологічну оцінку мовчанню як позитивному концепту [9, с. 8], визначають психофізіологічні маркери СЗ [5, с. 16], ідентифікують інтерлінгвальний оцінний потенціал мовчання [3, с. 3–7; 4, с. 18–25], осмислюють перцептивно-орієнтований дейксис позначень мовчання [1, с. 18–20; 2, с. 106–117; 3, с. 3–7], аналізують взаємодію вербальних і невербальних компонентів комунікації у структурі діалогічного дискурсу на макрорівні [11, 101–103; 13, с. 30] та розглядають СЗ як онтологічну базу дидактики [9, с. 72–81].

Метою статті є ідентифікація прагматичного потенціалу СЗ у різномовних дискурсах, а також аналіз цих елементів з позицій сучасної методології.

Полівекторність маркерів мовчання зараховує СЗ до міждисциплінарних ментальних доменів дослідження з позицій афазіології, психології, психіатрії та лінгвопрагматики. Існують різні інтерпретації силенціальних знаків. Учені намагаються категоризувати феномен мовчання, відмежувати його від поняття тиші, окреслити кореляти інтимізованого субкоду, виявити комунікативний код мовчання засобами графічної актуалізації, простежити конвергенцію стилістичних прийомів, інтеграцію вербальних та невербальних знаків, ідентифікувати силенціальні знаки як засоби стильової когезії номінацій мовчання, інагматичності, загадок життя і смерті [6, с. 12–15].

Як семіотичний знак комунікативне мовчання характеризуються притаманною йому формою, лакуною, ситуативним значенням та прагматичним призначенням. Як дискурсивне явище СЗ має характерне йому середовище, режим та стиль позначення. СЗ визначається причетністю до позитивних та негативних ситуацій, універсальним буттям у різних мовних соціумах. Комплексний підхід до вивчення СЗ препарується їх сутністю, сучасними методологічними тенденціями, інтенціями дослідників, досвідом учених в осмисленні релевантних проблем.

Комунікативне мовчання експлікується у термінах мовленнєвих ситуацій – силенціальних лакунах, які екстеріоризуються шляхом використання графічних (у писемному коді) та лексичних засобів (у писемному, усному кодах спілкування). У лексикографічному тлумаченні вчені надають перевагу семам ‘хезитація’, ‘безмов’я (німота)’, ‘тиша’. Звернення до художнього дискурсу свідчить про семантичний “калейдоскоп” концепту мовчання, в якому домінантами є одиниці на позначення психологічного стану мовця.

Мовчання як СЗ у художньому дискурсі корелює з такими сферами, як спонтанне вираження думок, недомовленість, відкритість тексту, ескізність. Графічні СЗ семантизують довільність викладу думок, ілюструють сам процес синтезу. Використання силенціальної графіки відображає потік свідомості та слугує засобом монтажності її буття.

У близькоспроріднених та дистантних мовах одиниці на позначення невербальних ефектів мають гетерогенні параметри лексикону, можуть бути різними або збігатися за внутрішньою формою, мати семантичні лакуни, транспозиції (образні значення). У них виокремлюються синтагматичні параметри, етнокультурні чинники, діють гіпо-гіперомічні кореляти в організації невербальних кластерів.

Силенціальний ефект містить соціально-культурне та індивідуальне-психологічне мовчання, яке має нульовий денотат. Соціально-культурне навантаження номінацій мовчання/тиша є прозорим, канонізованим відповідно до правил невербальної поведінки. Наприклад: англ. “silence gives consent; first thinkthen say”; “speech is silversilence is gold” / укр. “не мовчанка буває нудна, а пуста балачка”; “не соромно мовчати, коли нема чого сказати”. На письмі індивідуально-соціальне мовчання позначається специфічними графічними знаками та лексичними одиницями. Ситуативно-комунікативний характер мовчання корелює з емоційним станом людини та її статусом. Біологічне, фізичне мовчання людини є некомунікативним.

Порівняємо ситуації, у яких знаходиться мовчазна людина у стані відпочинку, спокою, сну тощо. Поняття тиші номінуються у зазначених мовах словами англ.: silence та укр. тиша. Тиша в англійській мові номінується в основному лексемою silence та її спорідненими одиницями. Наприклад: англ. “Whereof wecannot know, thereof must we be silent” [22, с. 74]; “All the kids were silent” [10, с. 136]; “… they were laughing silently, so hard it made their noses redden, and their eyes water” [22, с. 168]; “… whose tender faces gazed back at her in stony, silent hope” [20, с. 188]; “I could bear the silence no longer” [22, с. 191]. Слово silence корелює зі станом людини (homo-silence) та природи (nature-silence). Семантична конгруентність англ. silence та укр. тиша в основному збігається, але значення українського слова позначене конкретизацією, розмежуванням. Мовчання корелює тут з людиною, а тиша – з природою та артефактами. Порівняємо, наприклад: “У теремі панувала тиша... Вони повідомляли, що на валах тихо. В стані Володимира не чути нічого” [16, с. 163]; “Десь у темряві й тиші, які оповили Поділ... почувся шум. – Мовчіть! – Крикнув воєвода Корсак на воїв, що гомоніли недалеко на валу. Вої замовкли” [20, с.166]; “Мир і тиша повинні стояти в полянській землі” [16, с. 117].

Англійські слова still, quiet корелюють із тишею в межах певної колокації. Ми можемо розмовляти та поводитися тихо (quietly), мовчки (silently), ми розмовляємо метафорично, не в прямому сенсі. Підтекстова імпліцитна тиша може оживати, вербалізовуватися експліцитно в мові транслятора. Невербальний просодичний ефект зникнення голосу відбувається на фоні укр. повної тиші, англ. impenetrable silence, укр. непроглядна темінь, англ. impenetrable darkness. Наприклад: англ. “As his voice died away, the silence was impenetrable” [19, с. 40].

Дихотомії ніщо/мовлення, мовчання/тиша, мовчання/шум, поєднуючись з іншими невербальними кодами, матеріалізують більш інтенсифіковане значення у руслі інтерактивної комунікації.

У художньому дискурсі мовчання позначається полівекторно: це і поетичні опозиції, риторчні пропуски, а також неграматичні пролонговані паузи. Наразі існують різні парадигми інтерпретації мовчання, які категоризують силенціальний ефект, відмежовують його від тиші, осмислюють потенції фізіологічної та фонетичної паузи. Вчені фокусують увагу на ідентифікації метазнаків умовчання, мовчання, тиші, апосіопези, асиндетону, еліпсису, езопового мовчання, завуальованої референції, комунікативно-значущого мовчання, евфемізації, підтексту.

Розглянемо детальніше згадані явища. Асиндетон, безсполучниковість – фігура мовлення, пропуск єднальних слів з метою позначення динамізму, змінюваності явищ та процесів. Апосіопеза – фігура умовчання, незакінчена думка, результат семантичного дефіциту, неможливості виразити думку або схвильованість, це прерогатива адресанта, який розраховує на кмітливість адресата, його лінгвістичну та соціальну компетентність. Серед графічних маркерів апосіопези виокремлюються поодинокі літери – замінники когнітивного дефіциту та пунктуаційні знаки. Апосіопеза наближається до еліптованих конструкцій [14, с. 115].

Еліпсис у статусі синтаксичних пустот не є релевантним до силенціального ефекту. Він є варіативною девіацією конструкцій, які запобігають тавтології. Еліпсис надає висловлюванню динамічності та комфортності живого мовлення. Розбіжності в домені скорочень мають іманентний характер. Так, в українській мові зворотнє утворення репродукує в основному іменники, в англійській мові – дієслова. Усічення слів (пропуски їх частин) тяжіє до словотворення, еліпсис та апосіопеза до синтаксичних модифікацій.

Формальні скорочення в еліпсисі не викликають труднощів розуміння, тоді як апосіопеза потребує вдумливого прочитання. Апосіопеза – це пауза, невід’ємна складова усного мовлення та просодичної системи. Парадигма метазнаків на позначення мовчання (поверхневих лакун) свідчить про складний характер позначуваного феномена, наприклад, хезитативні, тентативні, психологічні паузи; когнітивний дефіцит, нульовий денотат; силенціальний компонент, невербалізована дія, дискурсивна імплікатура, комунікативне умовчання, монастичне мовчання, мовчання природи, лакуна ввічливості, секулярне мовчання.

Слід зазначити, що фізіологічні паузи залишаються осторонь від паузи пошуку слів, хезитації та емфатичних лакун. Паузи не реалізуються поза реченням, вони корелюють із ситуацією як з денотатом. Семантизовані паузи асоціюють із комунікативним мовчанням.

Відомо, що лакуни імплікують пропуски між словами та заміну нульових денотатів. Перші, синтаксичні пропуски, полегшують вимову блоків, другі, семантичні, імплікують силенціальний ефект, невербальний акт комунікативного мовчання. Ситуація екстеріорізує витоки та джерела останнього. Значущими при цьому виступають інтонація (усне мовлення) та графічні знаки (писемне мовлення). Варіативність пунктуації детермінується іманентністю мов: різна актуалізація тире в українській та англійській мовах. Спільною для зазначених систем є біфункціональність пунктуаційних знаків.

Глибинна структура мовчання розкривається у доменах тиші, зупинки мовлення. Так, дихотомія мовчання/суїцид більш характерна для новел та романів авторів-постмодерністів, аніж для авторів динамічних жанрів.

Силенціальні знаки можуть позначатися вербальними знаками на позначення мовчання (1), передаватися іншими контекстуальними ототожниками, що включають мовчазний дейксис у власну ситуативну лакунарність (2), або СЗ передають рефлекторну природу лакунарного феномену графічно (3), наприклад:

1. “He wasnt the type to make elaborate plans suicide notes and funeral instructions he wasnt the type for anything fancy. All he asked for was a bit of silence, a bit of shush so he could concentrate. He wanted it to be perfectly quiet and still, like the inside of an empty confessional box or the moment in the brain between thought and speech. He wanted to do it before the shops opened [24, p. 3].

2. “He had flipped a coin and stood staunchly by its conclusions. This was a decided-upon suicide. In fact it was a New Year’s resolution [24, p. 3].

3. “На даху добре... На даху добре...

На даху треба закрити очі,

Скакати у хмари білої ночі,

Бо дах є високо, але крил не треба

На дах...

Що треба на даху, я знаю добре,

Бо курс я пройшов ходіння по сходах,

Але я не хочу, щоб ще хтось сюди заходив... [17, p. 172].

Дискурсивний аналіз мовчання передбачає осмислення різних кодів даних текстів, їх прототипічних фонів: матеріальність буття, самодеструкція, синергія, невербаліка, інтеграція гетерогенних знаків як рушійних сил та осмислення з боку адресатів.

Зі зміною культурних кодів відбувається зміна невербальної поведінки суб’єктів інтеракції. Невідповідність невербальних кодів у різних культурах призводить до руйнації комунікативного акту, тобто мовчання є важливою формою невербальної поведінки, яка може мати різні національні витоки та прагматичне навантаження. Мовчання як невербальна комунікативна стратегія приховує емоційний стан, формує симуляцію неемоційності. Коли ця стратегія не є ефективною, то її доповнюють іншим семіотичним кодом – жестом, поглядом, усмішкою.

У кластері невербальних кодів виокремлюються фонетичні паузи (фізіологічні пропуски мовлення, паузи переліку), афазії (психофізіологічна відсутність мовлення або порушення мовлення), тиша (мовчання природи), хезитації людини, відсутність мови (німота). Невербаліка мовчання інтегрує з іншими невербальними кодами негативного і позитивного навантаження.

Звернення до альтернативного модусу існування мовчання в екзистенціальній комунікації постмодерністського дискурсу є головним засобом осмислення інтра- змістів та тактикою ментальної конвергенції вербальних та невербальних знаків:

1. In their silence they were themselves” [24, р. 17].

2. Давай виключим світло і будем мовчати

Про то, шо не можна словами сказати,

Не можна писати, неможливо зіграти,

А тільки мовчати, тихенько мовчати... [17, с. 168].

Комунікативний субкод мовчання у поєднанні з іншими невербальними субкодами (наприклад, жестами) є валідною комунікативною стратегією:

1. “Dean mutely shook his head. No, man, no, man, you’re all completely wrong. If you want to know, well – [21, p. 123].

2. “Це я приручаю дійсність для них. Шліфую, обточую, переливаю в форми слів – возношу до ряхтючого, коштовного смислу... [15, с. 222].

Когнітивні паузи семантизуються СЗ та зазвичай поєднують процес мовлення (крапкою, тире-уточненням, двокрапкою та комою з крапкою). Оскільки пауза в комунікативних ситуаціях передається по-різному, то на письмі вона буде набувати певних характеристик, що відрізнятимуть значення паузи при передачі інформативної прагматики автором літературного твору.

Виокремлюємо хезитативні паузи, що екстеріоризують вагання мовця та можуть з’являтися в художньому дискурсі у вигляді самопереривання та несподіваної перебудови висловлювання. У частині, що є наступною після раптового обриву, змінюється або зміст, або форма подачі. Замість пауз у художньому дискурсі силенціальними знаками можуть бути вербальні заповнювачі, або вербальні номінації, що позначають вагання, – такі дискурсивні елементи можуть бути пролонгованими, незаповненими або заповненими. Наприклад: укр. ну, так би мовити, і так далі; англ. well, alas, there, so ugh, er.

СЗ мають графічне зображення, що позначає відповідну голосову інтонацію та мелодію. Наприклад, інтонація крапки, в основному, визначається пониженням голосу з наступною довгою паузою. Наприкінці абзацу необхідна більш звичайна пауза. Інтонація трьох крапок у кінці речення потребує більшої паузи, ніж після однієї крапки в кінці речення. Пауза після окличного й запитального знаків така ж, як і після крапки. Кома вимагає підвищення тону на найближчому до неї слові, яке логічно наголошується. Графічні знаки, що позначають граматико-фонетичні паузи не є емоційно маркованими, оскільки емоція є основою семантичної паузи.

Графіка мовчання – це СЗ, що екстеріоризують мовчання між мовленнєвими ходами: крапки, тире, а також поєднання знаків оклику та питання з крапками. Це паузи хезитації, культурно зумовлені паузи, паузи стратегічного планування комунікативного акту.

Силенціальний ефект мовчання описується як вербально, так і зображається графічно, пікторіально. У графічній мікроструктурі силенціальний знак – це тире ( – ), подовжене тире ( –– ), подвійне тире ( – – ), три крапки (…) в англомовному та україномовному дискурсі, наприклад:

1. “There’s one last thing I want to know ” [24, p. 31].

2. “They cant be bees nobody ever saw bees a mile off, you know – – ” [18, p. 37].

3. “Над морем підносився легенький туманець… На майданчику біля телефонних кабін у цей час було завізно… [17, с. 157].

Три крапки є універсальними СЗ україномовного та англомовного художнього дискурсів. Пролонговане тире англомовного дискурсу – це щось більше, ніж омонімічна форма з граматичною паузою (позначена тим самим графічним знаком).

Використання нестандартних вербальних елементів та графіки мовчання ілюструє семантичну інтеграцію вербальних та невербальних чинників комунікації, наприклад:

1. “Now, Carlo, let me speak here’s what I’m saying... I didn’t see them for about two weeks, during which time they cemented their relationship to fiendish allday-allnight-talk proportions [21, p. 6].

2. “ – Шпєртдаляй! – крикнув він в молочну темноту, де мав бути готель із психованими жителями, і настала тиша [17, с. 14].

СЗ у поєднанні з іншими невербальними знаками в контексті культури ілюструють семантично-прагматичну інтеграцію вербальних та невербальних чинників комунікації. Вербальні номінації мовчання та невербальні силенціальні знаки у різномовних дискурсах є етнічно маркованими та індивідуально позначеними. СЗ графічно позначаються у художніх дискурсах, семантизують прагматичні інтенції мовця з використанням невербального силенціального коду. Використання СЗ екстраполюється на комунікацію різних культур та позначає рефлекторність художнього дискурсу.

Перспективою дослідження є аналіз комплементарності невербальної та вербальної комунікації, таксономія СЗ у комунікативних ситуаціях, контрастивне вивчення полівекторного та поліфункціонального представлення СЗ в англомовному на україномовному художньому дискурсі.

ЛІТЕРАТУРА

1. Анохіна Т. О. Полівекторність маркерів мовчання (на матеріалі англомовного художнього дискурсу) / Т. О. Анохіна // Актуальні проблеми перекладознавства та навчання перекладу в мовному вузі: Тези доповідей Міжнародної науково-практичної конференції КНЛУ. – К.: Вид-во КНЛУ, 2006. – С. 18–20.

2. Арутюнова Н. Д. Молчание: контексты употребления / Нина Давидовна Арутюнова // Логический анализ языка. Язык речевых действий. – М.: Наука, 1994. – С. 106–117.

3. Безуглая Л. Р. Значимое молчание в системе прагматической импликации / Л. Р. Безуглая // Вісник ХНУ імені В. Н. Каразіна. – 2004. – № 636. – С. 3–7.

4. Богданов В. В. Функции вербальных и невербальных компонентов в речевом общении / В. В. Богданов // Языковое общение: Единицы и регулятивы. – Межвуз. сб. научн. тр. – Калинин: Калининский гос. ун-т. – 1987. – С. 18–25.

5. Лурия А. Р. Язык и сознание / Александр Романович Лурия. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1998. – 335 с.

6. Корольова А. В. Лінгвопоетичний і наративний коди інтимізації в художньому тексті (на матеріалі української та російської прози другої половини ХІХ – першої половини ХХ століть): автореф. дис.... доктора філол. наук: спец. 10.02.01 “Українська мова”; 10.02.02 “Російська мова” / А. В. Корольова. – К., 2003. – 35 с.

7. Корольова А. В. Національно-культурні особливості інтимізованих звертань в українському художньому мовленні (зіставний аспект) / А. В. Корольова // Науковий часопис. – Серія 8. – Філологічні науки. – Вип. 3. – К.: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2009. – С. 7–14.

8. Космеда Т. А. Аксіологічні аспекти прагмалінгвістики: засоби вираження категорії оцінки в українській та російській мовах: автореф. дис.... доктора філол. наук: 10.02.01 “Українська мова” / Т. А. Космеда. – Х., 2001. – 32 с.

9. Кубрякова Е. С. О Тексте и критериях его определения. Текст. Структура и семантика / Елена Самойловна Кубрякова. – М.: СпортАкадемПресс, 2001. – Т. І. – С. 72–81.

10. Носова О. Е. Молчание: стратегия или тактика / О. Е. Носова // Весник Башкирского университета. – Т. 14. – № 1. – Уфа: Башкирский государственный университет. – 2009. – С. 105–109.

11. Рудик І. М. Культурна специфіка невербального коду в міжкультурній комунікації / І. М. Рудик // Вісн. Житомир. держ. ун-ту імені Івана Франка. – 2005. – № 23. – С. 101–103.

12. Сливинський О. Т. Мовчання як ієрогліф: до проблеми жанрово-наративної гри у прозі болгарських неомодерністів / О. Т. Сливинський // Пробл. Слов’янознавства: міжвід. наук. зб. – 2008. – Вип. 57. – С. 153–160.

13. Солощук Л. В. Взаємодія вербальних і невербальних компонентів комунікації у сучасному англомовному дискурсі: автореф. дис. … доктора філол. наук: 10.02.04 “Германські мови” / Л. В. Солощук. – К., 2009. – 37 с.

14. ФЭБ: Фундаментальная электронная библиотека. Квятковский А. П. Поэтический словарь / Науч. ред. И. Роднянская. – М.: Сов. Энцикл., 1966. – C. 45 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://feb-web.ru/feb/kps/kps-abc/

ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Забужко О. Сестро, сестро. – К.: Факт, 2003. – 240 с.

2. Скляренко С. Д. Володимир. – К.: Держ. вид. худ. літератури, 1962. – 545 с.

3. Скрябін Кузьма. Я, “Побєда” і Берлін / Худож.-оформлювач І. В. Осипов. – Харків: Фоліо. – 2006. – 223 с.

4. Carroll L. Through the looking-glass and what Alice found there. – L.: Macmillan. – 1872. – 137 p.

5. Cox J. Rainbow Days. – L.: Headline Book Publishing, 2005. – 435 p.

6. Ekman P., Friesen W. V. The repertoire of nonverbal behavior: categories, origins, usage and coding / P. Ekman, W. V. Friesen // Semiotica, 1969. – V. 1. – P. 49–98.

7. Kerouac J. On the Road. – N. Y.: The Viking Press. – 1959. – 178 p.

8. New Writing 8 / ed. by Tibor Fisсher and Lawrence Norfolk. – Vintage: the British Сouncil. – 1999. – 575 p.

9. Scott R. L. Dialectical tensions of speaking and silence / R. L. Scott // Quarterly Journal of Speech. – 1993. – 79(1). – P. 1–18.

10. Smith Z. White teeth. – Suffolk: Penguin books. – 2001. – 542 p.


Наукові засади вживання українських літер “ґ”, “г” та “х” у запозичених словах

У статті розглянуто доцільність уживання графем “ґ”, “г” і “х” у запозичених словах на основі фонетичних, етимологічних і семантичних міркувань. Доведено, що не варто штучно розширювати сферу вживання “ґ” за рахунок “г” і “г” – за рахунок “х”. Зокрема, у словах англійського походження літеру “h” слід передавати українською “х”.

Ключові слова: звук, фонема, літера, запозичення, правопис.

 

В статье проанализирована целесообразность употребления графем “ґ”, “г” и “х” в заимствованных словах, исходя из фонетических, этимологических и семантических соображений. Доказано, что не стоит искусственно расширять сферу употребления “ґ” за счёт “г” и “г” – за счёт “х”. В частности, в словах английского происхождения букву “h” следует передавать украинской “х”.

Ключевые слова: звук, фонема, буква, заимствование, правописание.

 

The article deals with the use of letters “ґ”, “г” and “х” in the borrowed words on the basis of phonetical, etymological, and semantic considerations. It is shown that there is no strong reason to use “ґ” instead of “г”, and “г” instead of “х”. Particularly, in the words of English origin, the letter “h” should be rendered as “х”.

Key words: sound, phoneme, letter, borrowing, spelling.

 

Написання запозичень є одним із найгостріших питань українського правопису. Актуальність дослідження визначається тим, що на сьогодні правила вживання графем “ґ”, “г” і “х” сформульовані не зовсім чітко, тому ця проблема потребує негайного вирішення.

Метою статті є з’ясування фонетичних, етимологічних і семантичних закономірностей уживання літер “ґ”, “г” і “х”.

О. Потебня [13, с. 156] розрізняв у слові зовнішню форму (тобто звучання), об’єктивований звуком зміст, і внутрішню форму (або найближче етимологічне значення слова, той спосіб, яким виражається зміст), підкреслюючи при цьому, що зовнішня форма нероздільна з внутрішньою. Отже, вживання тієї чи іншої літери впливає не лише на звучання слова, а й на його семантику.

Українські графеми “г” і “ґ” походять із грецької літери γ (гама), що з’явилася у Х ст. разом із кириличним письмом (М. Брайчевський стверджує, що вона існувала ще раніше, в протокирилиці [2, с. 15], а другу ввів М. Смотрицький у 1619 році [8, с. 5]). Фонема /ґ/ має словорозрізнювальну функцію у небагатьох парах: гніт – ґніт, грати – ґрати. І ця функція не є принципово важливою, оскільки після заміни ґ на г значення наведених слів можна легко відновити з контексту. У працях [4, с. 89; 6, с. 12] було зазначено, що /ґ/ змінюється за тріадою фонеми /г/, тобто маємо г (ґ) – ж – з': Вінніпеґ – Вінніпезький, а не Вінніпедзький. Зауважимо, що глухі їх відповідники мають окремі тріади: х – ш – с' (рух – рушити – у русі), к – ч – ц' (рука – ручний – у руці). Отже, фонема /ґ/ виступає як варіант /г/ подібно до відповідних графем. І це не дивно, адже, як переконливо довів А. Мейє у роботі “Общеславянский язык” [9, с. 15], у процесі становлення української мови проривний звук [ґ] перетворився на щілинний [г]. Ця тенденція спостерігається і в еволюції українського правопису: запозичені слова (переважно грецького походження), які початково (скажімо, за желехівкою) писалися з “ґ”, у пізніших правописах (наприклад, 1928 року) – коли засвоєння вже завершилося – вживалися з “г” [8]. Саме тому у словнику української мови Б. Грінченка, який відображає українську лексику, що складалася протягом століть, переважна більшість слів із літерою “ґ” мають паралельні форми з “г”. А відомий мовознавець Іван Огієнко зазначає в “Українському стилістичному словнику” [12, с. 97–98]: “Чуже, малоприродне нам g нарід наш оминає... Вимова [г] єсть наша характерна споконвічна ознака, руйнувати яку було б непотрібним нехтуванням своєї старої культури”. В іншій своїй праці “Історія української літературної мови” [11, с. 372–373] він справедливо критикує Правопис 1928 року за невиправдано надмірне вживання літери “ґ”, що спричинило тоді масове невдоволення вчительської інтелігенції.

Зазначимо, що вибуховий [g] нестійкий і в інших мовах: перед голосними переднього ряду і, е в англійській та італійській мовах він перетворюється в [дж] (George, Genova), у французькій – у [ж] (Gerard), в іспанській – у [х] (Gijon).

Отже, ця нехарактерна для української мови фонема відображає її минулий стан і є лише варіантом /г/. Тому вживати відповідну букву доцільно лише в небагатьох усталених словах та хіба що, за зразком грецької мови, після н (де першотвірний двознак “gg” читається як [(н)ґ]): анґел, анґіна тощо.

У зв’язку з цим розширення сфери вживання літери “ґ” сприймається як неприродне явище. Тим більше, що деякі з тих слів, у яких нам пропонують замінити “г” на “ґ”, навіть в оригіналі не мають проривного звука [g]. Такі слова, як геній, геніальний, генератор, нітроген, оксиген походять від грецького слова γένος (укр. рід); генерал – від спорідненого слова γενικός (укр. загальний; генеральний, головний; капітальний); газон – від γαζώνω (укр. строчу; шию на машинці); гарнір – від γαρνίρω (укр. прикрашаю; гарнірую); гірлянда – від γιρλάντα; глісер – від γλίστρημα (укр. ковзання); грип – від γρίπη; дегустація – від γούστο (укр. смак); егоїст, егоїзм – від εγώ (укр. я); ігнорувати – від γνωρίζω (укр. знайомлю; ставлю до відома; знаю); плагіат – від πλαγιάζω (укр. вкладаю в ліжко); португалець – від Porto + Γαλλία (укр. Франція); пропаганда – від προπαγάντα. Літера “γ” читається як український звук [г].

Прагнення створити таку просту й однозначну відповідність g – ґ неодмінно тягне за собою таке ж просте співвідношення h – г: гомонім, газарт, гісторія, Гельсінкі, Сагара, Ганой, нов-гав, гав ду ю ду, генде гох, Голмс, Гартфорд, Гельмут, Гичкок, стала Гола, голокост, Рагіль, Загар, Паргом, Мигайло, тьгу та й годі, не пгикайте, гай тощо.

Дехто з сучасних мовознавців вважають, що це віддаляє українську мову від російської, але насправді відбувається віддалення не від російської мови, а від болгарської. Наприклад, назва міста Hamburg і в російській, і в українській мовах записується однаково: Гамбург, а в болгарській – Хамбург. Це стосується більшості слів, які запозичувалися через письмо (насамперед топоніми).

Представники північноамериканської діаспори власне український звук [г] сприймають зовсім не так, як ми, і вимовляють його ближче до нашого [х]: “хосподь”, “бахато” тощо. Це дуже близько до звучання англійської фонеми /h/.

Простежимо транскрипцію звука, що зображується в латинографічних мовах літерою “h”.

Латинська h у грецизмах позначає давній еллінський придих, який пізніше зник, і в сучасних романських мовах вона здебільшого не вимовляється: ’ώra – ora (італ.), hora (ісп.), heure (фр.). Самі ж елліни англійську h транскрибують як c (“хі”), яку англійці прочитують “hai”: Hamilton – Cάmilton, Hilton – Cίlton, Cάnia – Hania.

В іспанській, італійській і французькій мовах ця літера не читається. Сербохорватська мова дає відповідність h – х: Hrvatska – Хрватска, та й болгари пишуть: “Хамбург” (Hamburg). У румунській мові h звучить як [х]: Mihai (Міхай), Hagi (Хаджі), в угорській – [х]: Mihály Csikszentmihályi (Міха́й Чіксентміха́ї), Szombathely (Сомбатхей), у фінській – [х]: Lahti (Лахті), Lehtonen (Лехтонен), в арабській – [х]: Mahmoud al-Zahar (Махмуд аль-Захар), Rahil (Рахіль). У сучасній польській мові h звучить як [х]. У чеській мові h прочитується близько до української [г] тільки у своїх словах, а в запозичених тут звучить [х] [17, с. 138]. Англійці, у свою чергу, сприймають чеський звук [h] як близький до свого [g], а не до [h]: Praha – Prague.

Згідно з дослідженнями [18, с. 519–520], праслов’янському “х” відповідає німецька “h”: хліб – hleib (давньонім.), hleifs (гот.), хижина – hûs (давньонім.). Німецький же [ch] часто звучить близько до [шь]. У відомій праці [9, с. 37] зазначено, що слов’янський звук [х] менш напружений, ніж німецький ch, і легко редукується в придихання чи зникає зовсім.

Етимологічно англійській h відповідає х: house – хата. У запозиченнях, де носії мови орієнтуються здебільшого на слух, при відтворенні англійських слів явно переважає відповідність “h” – “х”: холдинг (holding), хеджування (hedging) [17]; ховер (hover), хіп-твіст (hip twist) [15]; хіндж (hinge), хіп-хоп (hip hop), хаб (hub), хакер (hacker), хелпер (helper), хілер (healer), хот-дог (hot dog), Хаммер (Hummer), холідей (holiday) [5]. Тільки штучно введений “гелікоптер” порушує цю закономірність.

Порівняльні дослідження акустичних характеристик відповідних звуків переконують, що англійський [h] фонетично значно ближчий до українського [x], ніж до [г]. Насамперед зауважимо, що в англійській мові (а також у романських, германських та багатьох інших мовах) фонема /h/ завжди передує голосній фонемі, що вказує на її етимологічний і функціональний зв’язок із придиханням. Тому під час вимови звука [h] конфігурація мовленнєвого тракту подібна до конфігурації для вимови голосного, але зі значно ширшим розкриттям голосових зв’язок [21, с. 34]. Українські фонеми /х/ та /г/ не мають таких обмежень у сполучуваності, а звуки [х] і [г] загалом відрізняються від [h] за своєю артикуляцією. Отже, можна говорити не про тотожність відповідного англійського та українського звука, а лише про їх певну акустичну подібність. В українській мові основні алофони цих фонем розрізняються насамперед за ознакою дзвінкий – глухий, зумовленою переважанням основного тону або шуму відповідно. В акустиці вони протиставляються за відношенням амплітуда основної хвилі – амплітуда шумів (мал. 1a, 1б).

Б3184, Мал. 1а - Головні та побічні форманти звука [х] (ч)

Мал. 1а - Головні та побічні форманти звука [х] (ч)

Б3184, Мал. 1б - Звук [г], вирізаний зі слова “ага” (ч)

Мал. 1б - Звук [г], вирізаний зі слова “ага” (ч)

Оскільки англійська фонема /h/ завжди стоїть перед голосною, то у формуванні акустичного сигналу значну роль відіграє взаємодія відповідних звуків. Отже, порівнювати потрібно не окремі звуки, а їх комбінації: [hV] та [хV] і [гV], де V – голосний. У таких сполученнях важливу роль відіграє післяпридих. Під час вимови вголос у перехідному проміжку між глухим приголосним [x] і наступним голосним виникає післяпридиховий звук, який має голосову складову. Очевидно, це й спричинювало “несподівані” стрибки частоти основного тону після глухих приголосних, спостережені в роботі [10, с. 257].

Кожен приголосний може мати післяпридих – звук, який виникає на переході до наступного голосного. У фонетиці давно відомо про існування так званої і-подібної ділянки у звукосполученнях “пом’якшений приголосний + голосний” [14]. Саме післяпридих зумовлює появу такої ділянки. При вимові вголос післяпридих кожного приголосного – навіть глухого – має голосову складову. Післяпридих приголосних (крім проривних) здебільшого відсутній перед наступним приголосним.

Післяпридих надає складу відкритості, тому може з’являтися й перед паузою, якщо артикуляційний апарат “готується” вимовити голосний звук. Аналоги післяпридиху – це короткі голосні “ъ” і “ь” (“єр” і “єрчик”) у старослов’янській мові, нейтральний англійський звук [ə], звучання французької “німої” е. Слід відрізняти післяпридих від початкової фази наступного голосного, адже наявність голосного звука зовсім не обов’язкова для виникнення цього явища.

У наших дослідженнях було знайдено частотні характеристики післяпридихів українських приголосних. Зокрема, післяпридих звука [х] (подібно до післяпридиху [г]) має форманту Гельмгольца в межах 360–530 Hz, першу форманту – в межах 1150–1550 Hz, другу – в межах 2000–2500 Hz [3]. У післяпридиху звука [х] (на відміну від післяпридиху [г]) виникають сумарні та різницеві комбінаційні форманти на частотах Fp2 + Fp1 і Fp2 – Fp1, де останні разом із основним тоном і резонансом Гельмгольца зумовлюють низькочастотну складову до 1100 Hz (мал. 2).

Б3184, Мал. 2 - Звук [х] із післяпридихом

Мал. 2 - Звук [х] із післяпридихом

Акустична та функціональна спорідненість звука [х] із придиханням досліджується у ряді праць. Так, А. Мейє [9, с. 37] зазначає, що слов’янський звук [х] менш напружений, ніж німецький [ch], і легко редукується в придихання чи зникає зовсім. Нестійкість звука [х] та його уподібнювання до наступного голосного підтверджується експериментальними даними [1, с. 103]. Українська мова також відтворює придихання буквою х: ха-ха, хи-хи, хе-хе, хо-хо, хап, хекати (а не: “загеканий”), тьху (а не “тьгу”), кахикати (а не “кагикати”), чхати (а не “чгати”), пхикати (а не “пгикати”).

Досліджуючи акустичні особливості приголосного, що поєднується з наступним голосним, виділимо два сегменти: власне приголосний (осердя), перехідна ділянка (транзема). Щоб відрізнити післяпридих приголосного від початку наступного голосного, виберемо такий голосний, що не має форманти Гельмгольца, а частота його першої форманти достатньо висока. Максимально задовольняє ці вимоги звук [а].

У наших акустичних експериментах із порівняльного дослідження звуків [х], [г] та [h] було задіяно 6 українських мовців (по троє кожної статі) і 10 американських (по п’ять кожної статі). В усіх акустичних реалізаціях фонеми /h/ – як ізольованої, так і в потоці мовлення – осердя звука [h] характеризувалося невеликою амплітудою основної хвилі та доволі значними амплітудами шумів (мал. 3), що свідчить про його акустичну близькість до українського звука [х] (див. мал. 1а, 1б).

Б3184, Мал. 3 - Осердя звука [h] зі слова “bеhind” (ж)

Мал. 3 - Осердя звука [h] зі слова “bеhind” (ж)

Це узгоджується з висновками американських фахівців. Так, за даними фонетиста Петера Ладефогеда [19, с. 182], в англійській мові фонема /h/ на початку слова вимовляється як глухий палатальний щілинний звук. Кеннет Стівенс [21, с. 448–449] зазначає, що в інтервокальній позиції під час вимови [h] переважає шум, а вібрація голосових зв’язок здебільшого припиняється. Інколи ці коливання продовжуються, але їх тривалість не перевищує 100 мс. А експерименти зі сприймання мовлення [20] показали, що короткочасні коливання голосових зв’язок (до 100 мс) недостатні для того, щоб слухачі сприймали такий приголосний, як дзвінкий.

Англійський [h] в інтервокальній позиції (коли коливання голосових зв’язок не припиняються) інколи може справді сприйматися як дещо наближений до українського [г]. Зазначимо, що таке явище є не дуже поширеним: наприклад, під час записів американських мовців тільки один із десяти продемонстрував цей тип вимови. Крім того, не існує чіткої закономірності такої вимови (після яких звуків), і така акустична реалізація дуже залежить від особливостей конкретного мовця.

Дослідження транзем (перехідних ділянок від приголосного до наступного голосного) дає змогу детально розглянути проблему (мал. 4).

Б3184, Мал. 4 - Транземи [h–a], [г–а], [х–а]

Мал. 4 - Транземи [ha], [г–а], [х–а]

На мал. 4 наведено двовимірні спектрограми транзем [h–a] (“behind”) у реалізації з найвиразнішою (ліворуч угорі) та звичайною голосовою складовою (ліворуч унизу), [г–а] (“ага”) (праворуч угорі) та [х–а] (“хата”) (праворуч унизу). Звідси видно, що співвідношення амплітуд основного тону, гармонік і формант переходу [h–a] подібне до [х–а]. У спектрі транземи [г–а] значно вища амплітуда основного тону та першої головної форманти [г], а також відчутний провал у діапазоні 500–1000 Hz.

Український придиховий звук [х] і англійський [h] мають схожий частотний склад, зокрема істотну низькочастотну складову в інтервалі 500–800 Hz, а український звук [г] вирізняється саме відсутністю помітних обертонів у цьому діапазоні. Ці результати підтверджують те, що ми чуємо “неозброєним” вухом. Порівняння мал. 2, 4 і 5 дає змогу стверджувати, що спектральний склад транземи [х–а] з такою низькочастотною складовою зумовлюється не голосним [а], а післяпридихом [(х)ъ] (мал. 5).

 Б3184, Мал. 5 - Транземи [х–а], [h–a], [г–а]

Мал. 5 - Транземи [х–а], [ha], [г–а]

Таким чином, наявність післяпридиху з низькочастотною складовою до 1100 Hz (зумовленою резонансом Гельмгольца та різницевою комбінаційною формантою) робить український звук [х] (у поєднанні з голосним) близьким акустичним відповідником англійського звука [h]. Без урахування цих фонетичних особливостей української мови освоєння запозичень із фонемою /h/ так і залишатиметься, за словами К. Городенської, “найскладнішою проблемою” [7, с. 4].

Отже, практика відтворювання англійської (німецької, шведської, фінської, румунської, угорської, хорватської і т. д.) h українською х має вагомі історичні, логічні та акустичні підстави. Відповідність “h” – “х” виправдана для запозичень із чеської та словацької мов. Але змінювати написання тих слів, які вже давно вкоренилися в українській мові, недоцільно. Перспективами подальших досліджень може стати формування відповідних правил вживання згаданих літер в українському правописі.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бондарко Л. В. Звуковой строй современного русского языка / Лия Васильевна Бондарко. – М.: Просвещение, 1977. – 175 с.

2. Брайчевський М. Походження слов’янської писемності / Михайло Брайчевський. – [Вид. 4-те]. – К.: Вид. дім “Києво-Могилянська академія”, 2009. – 154 с.

3. Вакуленко М. О. Акустичні характеристики та інваріанти звуків української мови / М. О. Вакуленко // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО КДЛУ: Філологія, педагогіка, психологія. – Вип. 1. – 2000. – С. 62–66.

4. Вакуленко М. О. До правопису чужомовних географічних власних назв / М. О. Вакуленко // Вісник геодезії та картографії. – 1996. – № 1 (5). – С. 86–92.

5. Вакуленко М. О. Розвиток терміносистем і термінотворення / М. О. Вакуленко // Українська мова. – 2010. – № 1. – С. 88–93.

6. Вакуленко М. О. Російсько-український словник фізичної термінології / М. О. Вакуленко / за ред. проф. О. В. Вакуленка. – К.: Поліграфічний центр Київського ун-ту імені Тараса Шевченка, 1996. – 236 с.

7. Городенська К. Нові запозичення і новотвори на тлі фонетичної та словотвірної підсистем української літературної мови / К. Городенська // Українська термінологія і сучасність: зб. наук. пр. / відп. ред. Л. О. Симоненко. – К.: КНЕУ, 2009. – Вип. VIII. – С. 3–9.

8. Історія українського правопису XVI‑XX: [Хрестоматія. Проект “Наукова книга”] / В. Німчук, Л. Зизаній, М. Смотрицький та ін.; упор. В. В. Німчук, Н. В. Пуряєва; переднє слово В. В. Німчука. – К.: Наукова думка, 2004. – 583 с.

9. Мейе А. Общеславянский язык / Антуан Мейе. – М.: Иностранная лит-ра, 1951. – 491 с.

10. Методы автоматического распознавания речи: в 2‑х кн. / пер. с англ.; под ред. У. Ли. – М.: Мир, 1983. – Кн. 1. – 328 с.

11. Огiєнко І. Історія української літературної мови / Іван Огієнко; упоряд., авт. іст.-біогр. нарису та приміт. М. С. Тимошик. – К.: Наша культура і наука, 2001. – 440 с.

12. Огiєнко І. Український стилiстичний словник: підручна книжка для вивчення української літературної мови / Іван Огієнко. – 2-ге вид. – Віннiпeг: Т-во “Волинь”, 1978. – 497 с.

13. Потебня А. А. Полное собрание трудов: Мысль и язык / Александр Афанасьевич Потебня. – М.: Лабиринт, 1999. – 300 с.

14. Тоцька Н. І. Сучасна українська літературна мова: фонетика, орфоепія, графіка, орфографія: [монографія] / Ніна Іванівна Тоцька – К.: Вища школа, 1981. – 183 с.

15. УРТ – Українська рада танцю: положення. – Львів, 1999. – 18 с.

16. Чешско-русский словарь / под ред. К. Горалека, Б. Илка, Л. Копецкого. – Прага: Гос. пед. изд-во, 1958. – 1302 с.

17. Шимків А. Англо-український тлумачний словник економічної лексики / Анна Шимків. – К.: Видавничий дім “Києво-Могилянська академія”, 2004. – 429 с.

18. Этимологический словарь русского языка / Г. П. Цыганенко. – К.: Радянська школа, 1970. – 599 с.

19. Ladefoged P. A Course in Phonetics / Peter Ladefoged. – Orlando: Harcourt Brace. – University of California, 1975. – 196 p.

20. Stevens K. N. Acoustic and perceptual characteristics of voicing in fricatives and fricative clusters / K. N. Stevens, S. E. Blumstein, L. Glicksman, M. Burton, K. Kurowski // J. of the Acoustical Soc. of America, 1992. – P. 2979–3000.

21. Stevens K. N. Acoustic Phonetics / Kenneth N. Stevens– Cambridge: MIT Press, 1998. – 607 p.


Семантико-прагматичні особливості промов Ангели Меркель

У статті висвітлено головні аспекти політичної промови на основі промов чинного канцлера Німеччини у зв’язку з необхідністю глибшого вивчення німецького політичного дискурсу; проаналізовано мовне оформлення виступів Ангели Меркель, зокрема виявлено їхні основні семантичні та прагматичні властивості, скласифіковано промови керівника німецького уряду за тематикою та визначено їх прагматичну спрямованість.

Ключові слова: промова, семантичні особливості, прагматичне спрямування.

 

В статье описаны главные аспекты политической речи на примере выступлений действующего канцлера Германии в связи с необходимостью дальнейшего изучения немецкого политического дискурса; проанализировано языковое оформление выступлений Ангелы Меркель, в частности исследованы их семантические и прагматические особенности, определена и классифицирована их тематическая направленность.

Ключевые слова: речь, семантические особенности, прагматическая направленность.

 

The article deals with the analysis of the main aspects of political speeches on the basis of the present Federal Chancellor of Germany in connection with the necessity to study the German political discourse. It was analyzed Angela Merkel’s speeches, it was studied semantic and pragmatic characteristics peculiarities of Chancellor’s speeches, was defined and classified their thematic orientation.

Key words: speech, semantic features, pragmatic direction.

 

Дослідження політичного дискурсу дають можливість визначити рівень розвитку суспільства, висвітлюють проблеми, що необхідно вирішувати, та пропонують шляхи їхнього розв’язання. Така інформація підвищує рівень комунікативної компетенції співрозмовників. Актуальність дослідження визначається необхідністю вивчення прагматики мовленнєвих структур на основі антропоцентричного підходу. Об’єктом статті є мовне оформлення політичних промов А. Меркель, зокрема їхня семантико-прагматична спрямованість.

Значна кількість робіт, які розглядають семантику і прагматику промов окремих політиків з позицій дискурсознавства, теорії аргументації та соціолінгвістики, базуються на англомовному матеріалі. Зокрема, досліджено виступи М. Тетчер [1], Т. Блера [4], Б. Клінтона [7], Дж. Буша [5; 6] та ін. На сьогодні сучасні лінгвісти значну увагу приділяють вивченню комунікативних стратегій і тактик у політичному дискурсі німецьких політиків [8]; категорії суб’єкта у політичній промові [3]; комунікативно-прагматичним та стилістичним аспектам реалізації вербальної агресії в парламентському дискурсі ФРН [2]. Однак, незважаючи на широкий діапазон проблематики, актуальним залишається питання ґрунтовнішого висвітлення прагматичних аспектів мовлення політичних особистостей Німеччини.

Мета статті – дослідити основні семантичні та прагматичні властивості політичних промов федерального канцлера Німеччини Ангели Меркель, яка є не лише представником власної партії, а й уособленням надій усіх жінок-політиків щодо реалізації кар’єри.

Навіть через 16 років після об’єднання Німеччини політики продовжують дискусії щодо актуальних проблем економічного й соціального характеру на сході країни. Не оминає цю тему і Ангела Меркель, яка завжди наголошує на вагомому внеску політиків, що підтримали прагнення німців відновити єдину державу: “Und wir sollten ebenso wenig vergessen, dass es dann einige wenige weitsichtige politische Entscheidungsträger im In- und Ausland waren, die Deutschlands Wiedervereinigung in Frieden und Freiheit herbeigeführt haben”.

Третє жовтня Ангела Меркель називає днем, що спонукає німців озирнутися й усвідомити шлях, пройдений нацією, відчути себе невід’ємною її частиною. Це почуття є значно вагомішим, аніж вирішення завдань щодо покращення добробуту населення країни: “Ich meine aber vielmehr anders. Mir geht es um das Selbstbewusstsein und Zusammenangehörigkeitsgefühl. Und beide wachsen beständig – im Osten wie im Westen)”. Важливу роль у процесі державотворення відіграють велика культурна спадщина (Vielseitigkeit und der große kulturelle Reichtum unseres Landes), а також те, що в усьому світі Німеччина асоціюється з економічною та соціальною стабільністю (Mein Eindruck ist: Wir sind viel weiter, als uns manche Statistiken glauben machen wollen) [10].

У всіх її виступах простежується неприховане прагнення порівняти ефективність роботи нового та попереднього урядів: “So stark, wie seit sechs Jahren nicht mehr (29.12.2006); “Das Wirtschaftswachstum ist das höchste seit sechs Jahren (“Programm gegen den Stau: Verkehrsinvestitionen auf Spitzenniveau”, 18.12.2006); das größte Rückgang der Arbeitslosigkeit seit der Wiedervereinigung” (29.12.2006). Використання кількісних показників є засобом доказовості: “Die Wirtschaft ist um rund 2,5 Prozent gewachsen; Heute haben rund 350 000 Menschen mehr als vor einem Jahr einen Arbeitsplatz. Die Zahl der Arbeitslosen liegt erstmals seit über vier Jahren wieder unter 4 Millionen”, а вживання субстантивованих частин мови, зокрема дієслів, підсвідомо зумовлює сприйняття реципієнтом політики реформ як активного процесу: “Der Dreiklang Sanieren, Reformieren und Investieren der Reformpolitik; Ihre Regierung habe mit der Politik des Sanierens, Reformierens und Investierens die Weichen richtig gestellt (29.12.2006).

Звітуючи про роботу уряду, Ангела Меркель наголошує на вирішенні найактуальніших проблем та на позитивних змінах у житті населення країни: “Erstmals seit der Wiedervereinigung 1990 ist die Arbeitslosigkeit in einem Juli gesunken.... Endlich steigt wieder die Zahl der sozialversicherungspflichtig Beschäftigten”; “An den Zahlen macht sich bemerkbar, dass der Aufschwung jetzt auch bei den Menschen ankommt” (23.10.2007) [9]. Канцлер перераховує насамперед соціальні досягнення, розуміючи, що пересічних громадян вони цікавлять більше, ніж макроекономічні показники, та підтверджує їх конкретними цифрами: “Es gibt mittlerweile über 800 000 offene Stellen;... die Arbeitslosigkeit ist... um 450 000 gesunken (11.08.2006).

Постановка завдань у промовах А. Меркель часто включає вербальну презентацію негативних наслідків у разі їхнього невиконання: “Bis wir das entwickelt haben, sollten wir regionale Ziele vereinbaren, denn sonst, so glaube ich, geht das nicht” (25.09.2007); Anders wird man da zum Teil nicht vorankommen (17.10.2007). Але успішна реалізація планів на майбутнє неможлива без усвідомлення попередніх помилок та без аналізу їх причини: “Es ist nicht alles gelungen, was auf dem Privatisierungsweg erfolgt ist. Wir brauchen letztlich Verlässigkeit und Verantwortung für bestimmte Grundleistungen”; “Dazu haben auch wieder Situationen geführt, in denen letztlich Entscheidungen hängen bleiben, weil die Wirtschaftspartner keine klare Führungsverantwortung übernehmen konnten. Da lag auch viel Schuld bei den Staatlichen Institutionen. Da müssen wir jetzt neue Wege gehen” (17.10.2007); “Ich sage ausdrücklich, es war richtig, dass wir ihn (den Weg) trotz bestimmter Rückschläge weitergegangen sind” (17.10.2007). Згадуються не лише власні помилки та недоліки у роботі, а й помилки, зроблені попередниками. Нагадування про “спадщину”, тобто наслідки діяльності попереднього керівництва, характерні для її виступів, в яких вона вдається до критики політичних опонентів: “Allerdings muss ich auch sagen jetzt spreche ich mal als CDU-Vorsitzende, –manche haben auch ein schweres Erbe gekriegt” (17.10.2007).

У деяких виступах Ангели Меркель уже на початку простежуємо прагнення зіставити себе та потенційного слухача. Мета цього зіставлення полягає, на нашу думку, не у контрастуванні, а, навпаки, у виявленні спільних зі слухачем рис та донесенні цієї думки до адресата: “Я така ж людина, як Ви” (Evonik Industries AG – ich wollte es einmal laut aussprechen, damit ich es langsam lerne (16.10.2007)). Прагнення позиціонувати себе з адресатом канцлер реалізує також шляхом порівняння ступеня обізнаності в певній сфері: “Aber Sie wissen wie ich” (23.10.2007); Jeder von Ihnen hier, der in der Wirtschaft tätig ist, weiß: Ohne Finanzmärkte gibt es keine Kredite und keine Möglichkeit, sich abzusichern” (17.10.2008.). Зближенню адресатів та адресанта сприяють спроби виявлення спільних спогадів із дитинства або ж пошуку спільних компонентів реальності: “viele unter uns werden als Kinder von den Entdeckungsreisen gelesen haben; Fast jeder hat einen Globus auf dem Schreibtisch” (23.10.2007), тоді як висловлення власних вражень позиціонує власне промовця: “Die erste Annäherung an die Form und die Vielfalt dieser Welt hat für mich jedenfalls sehr stark mit den Büchern über die großen Entdecker auf den Meeren dieser Welt begonnen; Aber ich kann mir gut vorstellen, welche Faszination das damals ausübte” (23.10.2007).

Ангела Меркель постійно прагне підкреслити спрямованість політики уряду на задоволення інтересів конкретної групи слухачів, зокрема тієї, з ініціативи якої скликано зібрання: “Ich glaube, dass vieles von dem, was wir als politische Schwerpunkte für die Regierung der Großen Koalition festgelegt haben, sehr gut zu Ihren Anstrengungen passt” (16.10.2007); “Hier hat die Bundesregierung einen großen Schwerpunkt gesetzt” (23.10.2007).

Про головну мету та невідступність від раніше окресленого курсу свідчить неодноразове повторення девізів: “Effizienz – Verantwortung – Erfolg; … mehr Effizienz …. Das ist ja auch das, was wir wollten” (17.10.2007); Wir haben das Ganze unter das Motto Sanieren – Reformieren – Investierengestellt. Das halte ich nach wie vor für richtig (16.10.2007). Іноді характерні риси, які відображають сутність політики уряду, експліковані у процес розгортання дискурсу: “nicht von oben herab, sondern im Geiste der Partnerschaft; Dies kennzeichnet die Politik der Bundesregierung (22.05.2007). Виступи, які стосуються питань внутрішнього життя країни, рясніють частими повторами завдань канцлера: “Mein Auftrag als Bundeskanzlerin heißt, mehr Menschen (Arbeitnehmerinnen und Arbeitnehmer) diese Chancen zu eröffnen”; “Für mich ist das Schönste, was wir erreichen können, wenn mehr Menschen in diesem Lande sagen können: Wir haben wieder einen Arbeitsplatz” (23.10.2007). Поступове розгортання політики уряду Ангела Меркель порівнює із почерговими кроками в певному напрямі, підкреслюючи осмисленість та зваженість будь-яких дій: “Aber das ist ja normal in der politischen Realität: Man nimmt einen Schritt in Angriff und wenn er erfolgreich ist, tut sich eine Tür zu weiteren Schritten auf (28.03.2007).

Свідченням емоційного піднесення під час промов є часте повторення прислівника gerne, інтенсифікуючих часток sehr, besonders, ganz, дієслова sich freuen (Ich bin heute sehr, sehr gerne nach Passau gekommen; Ich bin aber gerne hierher gekommen; Und deshalb sind wir heute gerne nach Passau gekommen; ich freue mich natürlich ganz besonders; freue ich mich sehr (10.09.2008); вигуків (Sie haben jedesmal erklärt, die Großforschungseinrichtungen in Deutschland seien gut. Daran müssen Sie doch nicht herummeckern; das haben Sie doch zum Teil mit gestaltet. Meine Güte, wirklich! (28.11.2007); Ich bin deshalb auch dagegen, dass wir hier Zwangsabgaben miteinander vereinbaren. – Mein Gott, wir wissen ja Bescheid! (28.11.2007).

Прагнення надати деяким подіям чи явищам особливого статусу реалізується Ангелою Меркель шляхом використання лексеми Symbol та похідних від неї (Es ist gerade symbolhaft; Dass wir heute ein Projekt vorstellen und anschauen können, das auf deutsch-portugiesischer Zusammenarbeit beruht, … hat, wie ich finde einen symbolischen Wert (23.10.2007).

Неодноразове наголошення на тому, що канцлер за спеціальністю є фізиком, пояснює розуміння проблем природничих і технічних наук і, відповідно, лобіювання їх інтересів: “Weil ich nun aber selbst Physikerin bin und weiß, wie schön das ist – natürlich davon abgesehen, man macht Politik, – kann ich nur dafür werben, dass wir uns neben allen anderen Dingen auch wieder mehr den technisch-naturwissenschaftlichen Fähigkeiten und den Ingenieursfähigkeiten zuwenden” (17.10.2008).

Уважне спостереження за слухацькою аудиторією допомагає зробити висновок про зацікавленість присутніх питаннями певних зібрань, наприклад, на тему розвитку логістики: “Die Zahl der Anwesenden zeigt, welche wichtige Branche hier ihre Tagung abhält” (17.10.2007). Перші висновки Ангела Меркель робить, підкреслюючи особистий процес підготовки до візиту та виступу: “Ich habe mir bei der Vorbereitung auf den Besuch noch einmal vor Augen geführt, dass die Logistik in Wirklichkeit eine große Querschnittsbranche ist; Ich habe mich persönlich sehr ausführlich mit der Sache befasst und bin zu der fester Überzeugung gekommen: Wir brauchen ein solches System” (17.10.2007).

У ході трансформації Ангелою Меркель суб’єкта висловлювання (наприклад, підмет, виражений у першій частині речення займенником ввічливої форми звертання Sie (Ви), у другій його частині переходить у займенник першої особи множини wir (ми)) відбувається залучення всіх присутніх до формулювання спільних висновків: “Meine Damen und Herren, wenn Sie sehen, dass heute in Augsburg, München und in vielen deutschen Großstädten 40 bis 55 Prozent der neu Eingeschulten Kinder mit Migrationshintergrund sind, dann wissen wir, was das für die Zukunft heißt, wie die zukünftigen Facharbeiter ausgebildet sein müssen” (17.10.2007). Іноді розширення кола потенційних адресатів набуває ще більш загального характеру: від особового займенника першої особи множини “ми” до вказівного займенника alle (усі) – “Wir wollen bei der Energieversorgung Bedingungen schaffen, die verlässlich sind und von denen alle profitieren können: Die Erzeuger, die Abnehmer, die Transitstaaten” (15.10.2007). Дієслово, вжите в контексті “ми”, слугує для вираження загальних інтересів, адже, наприклад, розв’язання проблеми енергоносіїв – бажання не лише споживача-країни, але й споживача-людини, яка є громадянином цієї держави. Таким чином, інтенсивне зіставлення шляхом контрастування предметів мовлення, поряд з одночасною апеляцією автора до розуміння спільних проблем вузьким колом слухачів, сприяє формулюванню висновків, важливих для всіх потенційних реципієнтів, іншими словами, для всього суспільства: “Die Hochschule denkt im Promotionszyklus. Der Mittelständler denkt im Zyklus der Entwiklung seines Produktes. Wenn sich so etwas in Deutschland nicht weiter angleicht, dann finden viel zu viele Aktivitäten statt, die aneinander vorbeigehen, die uns aber letztlich nicht weiterbringen” (23.10.2007).

Під час виступів Ангела Меркель часто робить покликання: “So wie Professor Klinkner das eben schon sagte” (17.10.2007), звертається до висловлювань інших відомих особистостей, демонструючи солідарність з наведеними думками та їх високу оцінку: “Leider ist Professor Florida … nicht da. … Mit seinen drei T – der Technologie, den Talenten und der Toleranz – hat er, wie ich finde, die Dinge recht gut auf den Punkt gebracht. … All dies ist aus meiner Sicht von Herrn Professor Florida wunderbar zusammengefasst worden… …aber der Geist, in dem beides genutzt wird, wird eben auch für die Beantwortung der Frage prägend sein” (16.10.2007). У деяких випадках одразу за цитатою канцлер подає її власне тлумачення в контексті певної ситуації. Наприклад, наводячи слова Франкліна про користь інвестування у сферу знань (Eine Investition in Wissen bringt immer noch die besten Zinsen), канцлер одразу ж висловлює надію, що плідна робота діючого симпозіуму стане імпульсом до подальших звершень: “So hoffe ich, dass dieses Symposium natürlich im umfassendem Sinne Zinserträge bringt, die uns allen ein Stück weiterhelfen” (16.10.2007).

Ангела Меркель завжди охоче цитує відомих особистостей, які мають безпосереднє відношення до теми виступу. Так, наприклад, виголошуючи промову з нагоди 250-річчя німецького концерну MAN AG, канцлер пригадує слова Фердінанда фон Венґе та наголошує на далекоглядності його ідей: “Ferdinand von Wenge hat damals fest an die Zukunft geglaubt und gesagt: Mit Erzabbau und Eisenverarbeitung sind gute Geschäfte zu machen” (17.10.2008). Свої переконання у тому, що провідна ідея була значним досягненням і залишається актуальною в умовах сьогодення, Ангела Меркель підкреслює у ході промови: “Ich glaube, diese Tatkraft, dieser Optimismus, dieser Glaube daran, dass man etwas schaffen kann, wenn man eine neue Idee hat, das ist auch etwas, was in unserer Zeit mindestens so nötig wie vor 250 Jahren ist; Es hat natürlich wieder für die Weitsicht gesprochen, … dass die Maschinenfabrik Augsburg 1892 das Angebot von Diesel akzeptiert hat…” (17.10.2008). Вплетення цитат у виступи визначається більшою інтенсивністю саме у текстах промов щодо питань міжнародних зв’язків, наприклад, вислови англійського та французького політиків, імена яких не називаються, в уривку зі статті в бельгійській газеті “La Libre Belgigue” під час виступу на честь 50-ї річниці підписання Римських договорів (Verträge sind wie Mädchen und Rosen – sie halten nur eine gewisse Zeit; … der Rosenstock ist seit 1957 deutlich gewachsen. Und heute kann sogar ein zugegebenermaßen schon etwas älteres Mädchen die Berliner Erklärung mit unterzeichnen (25.03.2007)). У порівнянні троянд та дівчат із договорами підкреслюється їх нездатність бути однаковими тривалий час. Ангела Меркель розвиває та продовжує думку, нагадуючи про ювілейний термін дії вищезгаданих договорів. Дотепне зауваження щодо розквіту трояндового куща є своєрідним образом розвитку європейської спільноти, що утворилася внаслідок величезних зусиль усіх країн, які до неї увійшли.

Німеччина належить до розвинених європейських держав з потужними ресурсами і потенціалом. Тому висловлювання канцлера про зобов’язання країни перед її громадянами, корінними мешканцями та емігрантами, яким необхідно надати шанс для реалізації, співзвучні з так званою “американською мрією”, яка асоціюється зі свободою особистості та можливістю досягнення людиною бажаного життєвого рівня (zum Wohle der Menschen, die in diesem Land ihre Heimat sehen und die im Übrigen in ihrer übergroßen Mehrheit in diesem Land nicht nur Platz finden wollen, sondern die auch zum Gelingen unseres Lebens in diesem Land beitragen wollen (16.10.2007)). Висловлювання на кшталт цього висвітлює політику держави, яка гарантує підтримку й опіку кожному теперішньому чи майбутньому її громадянину. Наголошуючи на патріотичному ставленні до Німеччини (in diesem Land), Ангела Меркель мотивує громадян до майбутніх досягнень (Der Weg nach oben, zurück an die Spitze, mag manchmal beschwerlich sein. Aber es lohnt sich, ihn zu gehen. Unser Land ist auf dem richtigen Weg.).

Отже, серед промов А. Меркель можна виділити такі тематичні групи: економічні та соціальні проблеми на сході Німеччини; культурна спадщина держави; позитивний рівень розвитку економіки; політика федерального уряду; реформи та інвестиції; транспорт; проблема соціального забезпечення дітей; кліматичні зміни та екологічні проблеми; співробітництво з іншими країнами; розвиток науки і техніки тощо.

Прагматично промови Ангели Меркель скеровані на:

1) висловлення співчуття у випадку трагічних подій;

2) постановку першочергових завдань на шляху вирішення проблем;

3) переконання в необхідності спільних дій;

4) оцінку роботи сучасного керівництва країни;

5) підкреслення ролі традиційних суспільних цінностей;

6) зміцнення іміджу Німеччини як миролюбної держави;

7) сприяння консолідації нації;

8) схвалення напрацювань попереднього керівництва;

9) критику власних недоліків у роботі;

10) активізацію діяльності представників різних господарських ланок;

11) схвалення діючих управлінських структур;

12) підкреслення необхідності дотримання наведених вимог чи виконання певних функцій;

13) здобуття прихильності населення країни;

14) підтвердження права кожної з держав на власну думку і самовизначення, узгодження інтересів держав;

15) об’єднання зусиль членів Європейського Союзу;

16) активізацію темпів розвитку країн;

17) пошук компромісів у вирішенні актуальних питань;

18) відзначення спільних здобутків;

19) прагнення порівняти себе та потенційного слухача з метою виявлення спільних рис та здобуття прихильності;

20) пряме висловлення згоди чи незгоди з думкою іншої сторони тощо.

Перспективи подальших розвідок зорієнтовані на дослідження й порівняння семантичних і прагматичних аспектів мовлення представників державної влади Німеччини, політичних діячів інших країн.

ЛІТЕРАТУРA

1. Белова А. Д. Дискурс Тетчеризма (на материале речей Маргарет
Тетчер 1968-1998) / А. Д. Белова // Вісник Харків. нац. унів. імені В. Н. Каразіна. – Харків: Константа, 2000. – № 471. – С. 22–29.

2. Бублик І. Ф. Комунікативно-прагматичні та лінгвостилістичні аспекти реалізації вербальної агресії в парламентському дискурсі ФРН: автореф. дис. … канд. філол. наук: спец. 10.02.04 “Германські мови” / І. Ф. Бублик. – Х., 2006. – 20 с.

3. Дорофеєва М. С. Категорія суб’єкта в політичній промові (на матеріалі виступів федеральних канцлерів ФРН повоєнного періоду): автореф. дис. … канд. філол. наук: спец. 10.02.04 “Германські мови” / М. С. Дорофеєва. – К., 2005. – 20 с.

4. Жуковець Г. Л. Лінгвориторичні особливості сучасного лейбористського дискурсу Великої Британії: автореф. дис. … канд. філол. наук: спец. 10.02.04 “Германські мови” / Г. Л. Жуковець. – К., 2002. – 21 с.

5. Крючкова П. Г. Авторитарність в ідіостилі Мадлен Олбрайт / П. Г. Крючкова // Наукова спадщина професора Ю. О. Жлуктенка та сучасне мовознавство. – К.: Логос, 2000. – С. 161–166.

6. Постникова Л. В. Просодия и политический имидж оратора (на материале речей американских президентов): автореф. дис. … канд. филол. наук: спец. 10.02.04 “Германские языки” / Л. В. Постникова. – Москва, 2003. – 22 с.

7. Фоменко О. С. Лінгвістичний аналіз сучасного політичного дискурсу США (90-ті роки XX століття): автореф. дис. … канд. філол. наук: спец. 10.02.04 “Германські мови” / О. С. Фоменко. – К., 1998. – 18 с.

8. Юшковець І. А. Комунікативні стратегії і тактики в політичному дискурсі канцлерів ФРН (на матеріалі урядових заяв і політичних виступів): автореф. дис. … канд. філол. наук: спец. 10.02.04 “Германські мови” / І. А. Юшковець. – Донецьк, 2008. – 20 с.

ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Bundeskanzlerin Merkel: Deutschland ist auf dem richtigen Weg, in Berliner BZ, 11.08.2006 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://bundeskanzlerin.de/Content/DE/Namensbeitrag/ 2006/08/2006-08-11-mer….

2. Grußwort zum Tag der deutschen Einheit 2006, in “Kieler Nachrichten“, 01.10.2006 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://bundeskanzlerin.de/Content/DE/Namensbeitrag/ 2006/10/2006-10-03-gr ….

3. Reden von Bundeskanzlerin Angela Merkel [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.bundeskanzlerin.de/.


Службові слова в мові та мовленні

У статті розглянуто класифікацію службових слів англійської мови, засновану на функціях, які ці мовні одиниці виконують у мовленні. Основним критерієм для виокремлення класів службових слів є наявність/відсутність кореляції, на основі якої ці слова розподілено на три класи: частки, текстові конектори та модальні слова. Службові мовні одиниці зазначених класів функціонують у мовленні як маркери інформативності (частки), маркери способу сприйняття інформації (текстові конектори) та маркери релевантності сприйняття інформації (модальні слова).

Ключові слова: службові слова, кореляція, частки, текстові конектори, модальні слова.

 

В статье рассмотрена классификация служебных слов английского языка, основанная на функциях, которые данные языковые единицы выполняют в речи. Основным критерием для выделения классов служебных слов является наличие/отсутствие корреляции, на основе которой эти слова распределены в три класса: частицы, текстовые коннекторы и модальные слова. Служебные языковые единицы данных классов функционируют в речи в качестве маркеров информативности (частицы), маркеров способа восприятия информации (текстовые коннекторы) и маркеров релевантности восприятия информации (модальные слова).

Ключевые слова: служебные слова, корреляция, частицы, текстовые коннекторы, модальные слова.

 

The article deals with the classification of function words based on their speech functions. The main criterion for distinguishing classes of function words is that of correlation, which made it possible to introduce three classes – particles, text connectors and modal words. Language function units of the distinguished classes are used in speech as the markers of providing information (particles), markers of the manner of interpreting information (text connectors) and markers of the relevance of interpreting information (modal words).

Key words: function words, correlation, particles, text connectors, modal words.

 

Дослідження мови є неможливим без системного підходу до аналізу мовних одиниць. Проте, як зазначає Ф. Бацевич, у сучасній лінгвістиці системно-структурний опис мов поступається своїм місцем антропозорієнтованому, функціонально-комунікативному та когнітивному дослідженню мов різних сімей [1, с. 5]. Це дійсно має сенс, якщо мова аналізується як основний засіб мовленнєвої інтеракції. Натомість згадана теза не спрацьовує, якщо мова вивчається як іноземна, оскільки для майбутніх фахівців важливо не тільки опанувати мовлення, але й знати, розуміти основні принципи побудови мови, що вивчається, її системну організацію. Особливо це стосується службових слів, які позбавлені референційної віднесеності і досить часто не мають прямих еквівалентів при перекладі. Але їхня роль у спілкуванні є вкрай важливою.

Актуальність дослідження визначається необхідністю вивчення умов функціонування тих дискурсивних одиниць, що пов’язані, насамперед, з дешифровкою мовного коду процесу комунікації, а також потребою розробки такої класифікації неномінативних мовних одиниць, яку можна було б використовувати при вивченні англійської мови як іноземної. Матеріалом статті є фрагменти художнього дискурсу, відібрані з прозових творів сучасних англомовних письменників. Об’єкт аналізу становлять три класи службових слів сучасної англійської мови, виокремлених на підставі функцій, які вони реалізують у дискурсі; предмет дослідження – семантичні, функціональні та прагматичні особливості службових слів.

Метою статті є розробка системної класифікації службових слів англійської мови.

На основі сучасних лінгвістичних досліджень у галузі дискурс-аналізу та прагмасемантики доведено, що залежно від функціонального класу, до якого належить службове слово, воно вживається в мовленні задля виконання різних дискурсивних функцій.

У лінгвістичних дослідженнях останніх років службові слова характеризуються як мовленнєві дискурсивні маркери, основна роль яких – виконувати у висловленні домінуючу смислову функцію донесення до адресата прагматично облігаторних смислів. Д. Шифрін пропонує розглядати мовні одиниці because, and, but, or, oh, now, then, yknow, I mean як дискурсивні маркери, що зв’язують різнопланові висловлення на дискурсивному рівні [6, с. 312; 7, с. 54–75]. Американські дослідники Б. Фрейзер та Д. Блейкмор значно розширили цей перелік, додавши до нього багато інших мовних одиниць, серед яких знаходимо слова anyway та after all, але вони також аналізуються лише як засоби когерентності в дискурсі [5, с. 113; 4, с. 1–16]. Аналогічного підходу дотримується український дослідник С. Засєкін [2], який розглядає дискурсивні маркери сучасної англійської мови як один із засобів реалізації категорії когерентності в діалогічному тексті. В усіх зазначених дослідженнях до класу дискурсивних маркерів відносять одиниці, що належать до різних частин мови (прислівники, сполучники, прийменники, займенники, вигуки, вставні слова, частки), але всі вони вони об’єднані спільною функцією формування структури дискурсу [1, с. 102]. Ф. Бацевич у останній монографії зазначає, що “попри деякі зрушення у вивченні семантико-прагматичних особливостей дискурсивних слів необхідно визнати, що закономірності їхньої системної організації, фактично, до цього часу не виявлені” [1, с. 107]. Це стосується й англійської мови, де ситуація є ще більш невизначеною, оскільки сучасна англійська класифікація частин мови базується ще на греко-римської традиції, на основі якої майже всі дискурсивні маркери зараховують до прислівників – класу повнозначних слів, до якого мовні одиниці, що позбавлені референційного значення, на наш погляд, належати не можуть. Уважаємо, що детальну класифікацію дискурсивних маркерів можна розробити саме на основі здатності дискурсивних маркерів формувати структуру дискурсу, оскільки ці мовні одиниці, як правило, співвідносять фрагменти дискурсу.

Отже, ключовими поняттями для функціональної класифікації дискурсивних маркерів є “співвіднесення” та “кореляція”. Розглянемо три висловлення, які ідентичні за своїм пропозиційним змістом, але містять різні службові слова:

1. John lost his laptop after all.

2. Finally John lost his laptop.

3. Unfortunately, John lost his laptop.

У першому висловленні, крім експліцитної, наявна також імпліцитна інформація: “John was not expected (supposed) to lose his laptop”, яка розуміється завдяки after all. Таким чином, службова мовна одиниця after all збагачує текст імпліцитною інформацією шляхом кореляції експліцитної та імпліцитної пропозицій.

У другому висловленні завдяки finally інформація, що знаходить своє експліцитне вираження, співвідноситься з іншою експліцитно інформацією, яка подавалась у тексті раніше. Як свідчить ілюстративний матеріал, службова мовна одиниця finally вживається в тексті лише за умови, якщо реченню з finally передував перелік подій, які мали місце раніше. Отже, аналізована службова мовна одиниця співвідносить дві (або більше) експліцитні пропозиції в тексті.

Третє висловлення не співвідноситься з жодною іншою текстовою інформацією, службове слово unfortunately вживається з метою передачі ставлення автора до висловленого. Тому аналізована службова одиниця позбавлена кореляційних функцій.

Наявність/відсутність функції кореляції дає змогу скласифікувати службові мовні одиниці у три класи: частки, текстові конектори та модальні слова. Основна текстова роль часток – співвідносити в тексті експліцитну й імпліцитну пропозицію. Усі службові мовні одиниці, що виконують цю функцію, належать до класу часток. Текстові конектори співвідносять дві (або більше) експліцитні пропозиції у межах одного тексту. Цей клас включає всі службові мовні одиниці, що виконують саме цю функцію в тексті. Модальні слова виражають суб’єктивні авторські коментарі і не виконують кореляційну функцію, що й відрізняє цей клас від часток та текстових конекторів. Проілюструємо викладену інформацію фрагментом тексту з художньої літератури, де були зафіксовані слова after all, finally, unfortunately: “Maybe he wouldnt fire her after all. He was so starved for companionship, especially from the opposite sex, that he could tolerate her aloofness and sadness and mood swings. He would study even harder to gain her approval [8, p. 153].

У наведеному прикладі за допомогою дискурсивного маркера after all імплікується така інформація: “Contrary to his previous decision to get rid of his teacher of Italian he decided to change his mind”. Американець Марко змушений переховуватися в чужій країні (Італії) і вивчати італійську мову, але його дратує вчителька італійської, оскільки вона не дуже товариська. Марко хоче позбутися її, але потім вирішує не робити цього через причини, які наводяться у тексті. Основна функція after all полягає в наданні додаткової важливої інформації, яка розкривається шляхом співвіднесення експліцитної та імпліцитної пропозицій.

Розглянемо фрагмент дискурсу з текстовим конектором finally: “The clerk weighed the package and asked about insurance. Neal declined, and prevented more paperwork. The clerk added the international stamps, and finally said, Total is eighteen dollars and twenty cents [8, p. 165]. Текстовий конектор finally співвідносить події, що передували останній і що підтверджується контекстом з дієсловами weighed, asked, declined, prevented, added. Вживання службової одиниці finally синтаксично пов’язане з перебігом подій, що мали місце в передтексті. Таким чином, finally співвідносить експліцитні текстуальні пропозиції, а в дискурсі виконує функцію маркера послідовності або способу сприйняття інформації.

Модальні слова unfortunately та probably передають ставлення автора лише до того повідомлення, з яким вони синтаксично пов’язані: “The guy on the bus was back; the face from Café Antene; probably the sticky-fingered thug, who’d grabbed his blue Silvio bag; the same bloodhound who’d been a step too slow off the bus in Modena about eleven hours ago. He was walking but not going anywhere. His eyes were squinted, his forehead wrinkled in a deep frown. For a professional, he was much too obvious, thought Giovanni Ferro, who unfortunately, now knew more than he wanted to know about ducking and hiding and covering tracks” [8, p. 255].

Аналізований фрагмент складається зі значної кількості предикативних ситуацій, що реалізуються в мовленні. Модальні слова підкреслюють лише ті пропозиції, які вони виокремлюють, а саме: “(probably) the sticky-fingered thug, who’d grabbed his blue Silvio bag”; “Giovanni Ferro (unfortunately) now knew much more than he wanted to know about ducking and hiding and covering tracks”. Таким чином, модальні слова не є маркерами доступу до релевантності сприйняття інформації, яку продукує мовець (адресант).

Отже, службові слова англійської мови можна поділити на три класи мовних одиниць (частки, текстові конектори та модальні слова), кожен з яких характеризується своїми кореляційними особливостями та функціональними характеристиками. Частки, що співвідносять експліцитну й імпліцитну пропозиції, виконують роль інформаційних маркерів; текстові конектори – маркерів способу сприйняття інформації; модальні слова – маркерів релевантності сприйняття інформації.

Наступним кроком у розробці класифікації буде виокремлення підкласів аналізованих мовних одиниць та виявлення їхніх семантичних і функціональних особливостей.

Корпус дискурсивних маркерів, що належать до класу часток, складається з таких мовних одиниць: already, still, yet, as yet, so far, any more, any longer, at last, anyway, actually, anyhow, at any rate, in any event, at any point, in fact, after all, really. Усі зазначені мовні одиниці було виокремлено на підставі їхньої здатності співвідносити висловлення, у якому є один із дискурсивних маркерів даної групи, з пропозицією, яка не знаходить еспліцитного вираження й наявна в дискурсі імпліцитно. Подальший розподіл часток на підкласи базується на семантичних значеннях, що виявляються шляхом співвіднесення експліцитної й імпліцитної пропозицій. Наприклад: “Marco’s next hiding place was a dingy hotel a few blocks from the outer edge of the old city”; “Budget cuts already he mumbled as he followed Luigi through the cramped lobby to the stairs” [8, p. 97]; “Marco caught the man five feet away glancing over one time too often but thought nothing of it. They were chatting in English, and perhaps few people did so, at Lestre’s anyway. Nearer the university, one could hear several languages in every coffee shop [8, p. 15].

Висловлення Budget cuts already імплікує пропозицію “The situation was different before – there were no budget cuts”. Дискурсивний маркер already вводить у текст імпліцитну інформацію, що пов’язана з темпоральною зміною, порівняно з минулим. Аналогічно розкривається семантичне значення темпоральності мовних одиниць already, still, yet, as yet, so far, any more, any longer, at last. Таким чином, вони мають у своїй семантичній структурі компонент “зміна в часі”. Це можна довести співвіднесенням висловлення, у якому знаходиться одна з цих одиниць, з імпліцитною пропозицією, яка буде різною, залежно від обраної мовної одиниці даного підкласу, але процедурне значення темпоральності залишиться.

Речення “They were chatting in English, and perhaps few people did so, at Lestre’s anyway імплікує пропозицію though at other cafés many people spoke English”. Дискурсивний маркер anyway вводить у текст імпліцитну інформацію, що пов’язана з припущенням, яке частково заперечує інформацію, що була попередньо надана. Аналогічно розкривається семантичне значення допустових мовних одиниць anyway, actually, anyhow, at any rate, in any event, at any point, in fact, after all, really. Усі допустові дискурсивні маркери мають у своїй семантичній структурі компонент “поступ”, що доводиться шляхом зіставлення висловлення, у якому знаходиться одна з мовних одиниць даної групи, з імпліцитною пропозицією, зміст якої буде залежати від конкретної одиниці, але процедурне значення “допустовості” залишиться, оскільки воно є інваріантним для всіх одиниць зазначеного підкласу.

Отже, клас службових слів-часток складається з двох підкласів: темпоральних часток, які мають у семантичній структурі інваріантний компонент “зміна в часі”, та допустових часток, які мають інваріантний компонент “поступ”.

Наступний функціональний клас – текстові конектори, основна функція яких полягає у співвідношенні двох або більше пропозицій, що завжди знаходять у тексті своє експліцитне виявлення. Логічна операція співвідношення в тексті може здійснюватися за рахунок додавання інформації, протиставлення попередньої інформації наступній, порядку надання інформації, підведення підсумків, виявлення подібності. Саме тип логічної операції слугуватиме підґрунтям для класифікації текстових конекторів. Для поділу конекторів на функціональні підкласи розглянемо п’ять прикладів, у кожному з яких продемонстровано окремий тип синтаксичного зв’язку. Наприклад: “The siesta didnt work. The wine at lunch and the two afternoon beers didnt help. There was simply too much to think about. Besides, he was too rested; there was too much sleep in his system [8, p. 66]. Текстовий конектор besides є інтродуктором експліцитної пропозиції, коли нова інформація додається до вже наявної у тексті (обидві пропозиції підкреслені в тексті). Аналогічну функцію виконують такі текстові конектори як, наприклад, and, in addition, furthermore.

Розглянемо інший випадок: “The antipasti here are superb,” Franco said modestly, as if he hated to brag about his food. “My favorite of the day, however, would be the sliced mushroom salad” [8, p. 60]. Завдяки текстовому конектору however попередня інформація протиставляється новій інформації. Аналогічну функцію контрасту виконують такі текстові конектори як, наприклад, nevertheless, instead, nonetheless, in contrast.

У фрагменті “Even after all of his experience with the law, this perspective hit him with almost a concussive force. The law could happen to anybody. Again, Freeman’s analogy with the weather. Likewise, a hurricane had just swept Frannie up, and now she was in it [10, p. 66] текстовий конектор likewise вказує на логічну подібність подій, що мали місце. Аналогічну функцію в тексті виконують такі слова, як, наприклад, correspondingly, equally, similarly.

У наступному фрагменті текстовий конектор so співвідносить пропозиції. Кореляція здійснюється на основі підведення підсумків: саме вживання цього дискурсивного маркера свідчить про логічний умовивід продуцента висловлення. Серед текстових конекторів, що також використовуються як маркери підведення підсумків, знаходимо in summary, on balance, summing up, therefore, consequently та ін.:

Where did you learn English?Joel asked”.

At the university,” Ermanno said. “In Bologna.”

So you haven’t studied in the United States?” [8, p. 56].

The knowledge that Joel Backman was probably staying at the Marriott on 22nd Street was extremely important, but it also posed enormous problems. First, the killing of an American on American soil was an operation so delicate that the prime minister would have to be consulted. Second, the actual assassination itself was a logistical nightmare [8, p. 289].

Текстові конектори first та second виступають параметрами порядку, оскільки вказують на послідовність надання інформації. Мовні одиниці на зразок lastly, finally, next, to begin with, to continue також функціонують як дискурсивні маркери порядку надання інформації.

Таким чином, залежно від типу текстових кореляцій, що реалізуються дискурсивними маркерами аналізованого класу, можна виокремити п’ять функціональних груп текстових конекторів, корпус яких в англійській мові нараховує близько 100 мовних одиниць. Нижче наводиться перелік функціональних груп текстових конекторів, класифікація яких заснована на різних типах логіко-семантичних кореляцій:

1. Додавальні (and, besides, furthermore, in addition to, moreover, what is more…).

2. Контрастивні (however, nevertheless, still, yet, nonetheless, regardless, in contrast…).

3. Паралельні (correspondingly, equally, similarly, likewise, accordingly, analogously…).

4. Підсумкові (in summary, on balance, summing up, therefore, consequently, thus, so…).

5. Порядкові (first, lastly, finally, next, second, to begin with, to start with, to continue…).

Останній клас службових мовних одиниць – модальні слова, які традиційно визначають як лексико-граматичний клас незмінних слів, головними ознаками якого є кореляційний синтаксичний зв’язок із реченням, або окремим його членом [3, с. 382]. Однак, як уже зазначалося вище, на текстовому рівні модальні слова позбавлені кореляційних характеристик, що суттєво відрізняє їх від часток та текстових конекторів. Основною функціональною рисою мовних одиниць цього класу є відсутність кореляційних функцій на дискурсивному рівні. Модальні слова вносять у повідомлення додаткову інформацію, яка за своїм прагматичним змістом є досить різноманітною. Для розробки класифікації модальних слів розглянемо такі приклади: “Behind a locked door and alone, Pratt sipped a Bloody Mary and watched the nonstop news on cable. Thankfully, a busload of Danish tourists had been kidnapped in the Philippines, otherwise Joel Backman would have been the top story [8, p. 26].

Модальне слово thankfully виражає позитивне авторське ставлення до події, що сталася (трагедія з туристами з Данії, яких було викрадено на Філіппінах) і яка в іншому контексті та за інших обставин у жодному разі не могла б розглядатися як позитивна.

У висловленні: “Hurrah! Everything is lovely. He just rang! Apparently he did call me last night but didn’t leave a message as he was going to ring back later, but then fell asleep [9, p. 47–48] модальне слово apparently вживається як припущення щодо ймовірності події, яка могла б статися. Оскільки продуцент не зовсім упевнена, що її хлопець телефонував, вона вживає модальне слово, аби натякнути, що місце для сумніву все-таки залишається.

У випадку “She can’t have it both ways. She can’t be in a Smug Married Family then moan, because she isn’t in a Singleton Urban Family,” said Jude. Honestly, if that girl were thrown out into the cut and thrust of the modern dating world shed be eaten alive,” muttered Shaz [9, p. 43] модальне слово honestly вживається як коментар, що дає змогу комуніканту привернути увагу до своєї позиції.

Прагмасемантичні значення аналізованих груп дають можливість виокремити три групи. Однак, слід зазначити, що клас модальних слів досить великий, важко підрахувати їхню загальну кількість, оскільки вона постійно зростає за рахунок міграції слів із класу прислівників. Пропонуємо класифікацію модальних слів із переліком найчастотніших мовних одиниць:

1. Оцінні (fortunately, unfortunately, luckily, foolishly, happily, regrettably, thankfully).

2. Припустові (admittedly, apparently, possibly, certainly, maybe, obviously, surely, evidently).

3. Коментуючі (surprisingly, frankly, hopefully, importantly, honestly, naturally, curiously).

Варто зазначити, що модальні слова – невід’ємний компонент успішної комунікації, оскільки повідомлення втрачає свою природність без авторського ставлення до предмета. Розглянемо фрагмент дискурсу, де тричі вживаються модальні слова:

Im tired of Italian no, okay? You’re not a student”.

Deceit was difficult for Ermanno, and he paused a bit too long. “I am,” he said, without much conviction”.

No, I don’t think so. You’re obviously not taking classes, otherwise you wouldn’t be able to spend all day teaching me”.

Maybe I have classes at night. Why does it matter?

You’re not taking classes anywhere. There are no books here, no student newspaper, none of the usual crap that students leave lying around everywhere”.

Perhaps it’s in the other room” [8, p. 75].

У наведеному фрагменті вчитель італійської Ермано змушений брехати, а це йому не зовсім подобається, тому він вживає модальні слова maybe та perhaps з метою пом’якшення негативного перлокутивного ефекту від власної брехні. Його учень Марко, навпаки, впевнений, що все зрозумів, тому вживає модальне слово obviously, аби переконати Ермано, що брехати в цьому випадку недоречно.

Таким чином, на основі проведеного дослідження було виокремлено три класи службових слів, що функціонують у мовленні як дискурсивні маркери. Мовні одиниці першого класу (частки) співвідносять експліцитну й імпліцитну пропозиції, виконуючи у дискурсі роль маркерів інформативності. Мовні одиниці другого класу (текстові конектори) співвідносять експліцитні пропозиції, виконуючи функцію маркерів способу сприйняття інформації. Мовні одиниці третього класу (модальні слова) стосуються висловлення, у якому вживаються, виконуючи функцію маркерів релевантності сприйняття інформації.

Перспективами подальшого дослідження є з’ясування ролі службових слів у формуванні структури діалогічного дискурсу.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бацевич Ф. С. Нариси з лінгвістичної прагматики: [монографія] / Флорій Сергійович Бацевич. – Львів: ПАІС, 2010. – 336 с.

2. Засєкін С. В. Дискурсивні маркери когерентності англомовного діалогічного тексту: когнітивний та прагматичний аспекти: автореф. дис. … канд. філол. наук: спец. 10.02.04 “Германські мови” / С. В. Засєкін. – К., 2001. – 20 с.

3. Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія / Олена Олександрівна Селіванова. – Полтава: Довкілля-К, 2006. – 716 с.

4. Blakemore D. Discourse and Relevance Theory / D. Blakemore // The Handbook of Discourse Analysis / [eds. Deborah Schiffrin, Deborah Tannen and Heidi E. Hamilton]. – Malden: Blackwell Publishing, 2003. – P. 100–118.

5. Frazer B. Discourse Markers across Language / B. Frazer // Pragmatics and Language Learning: Monograph Series – University of Illinois. – 1993. – Vol. 4, P. 1–16.

6. Schiffrin D. Discourse Markers / Deborah Schiffrin. – N. Y.: Cambridge University Press, 1996. – 364 p.

7. Schiffrin D. Discourse Markers: Language, Meaning and Context / D. Schiffrin // The Handbook of Discourse Analysis / [eds. Deborah Schiffrin, Deborah Tannen and Heidi E. Hamilton]. – Malden: Blackwell Publishing, 2003. – P. 54 –75.

ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Grisham J. The Broker / John Grisham. – N. Y.: Doubleday, 2005. – 307 p.

2. Fielding H. The Edge of Reason / Helen Fielding. – L.: Picador, 2000. – 422 p.

3. Lescroart J. Nothing but the Truth / John Lescroart. – N. Y.: A Signet Book, 2001. – 452 p.


Екстралінгвальні та інтралінгвальні фактори виникнення інтертекстуальної фразеології

У статті розглянуто ключові положення теорії інтертексту; визначено основні джерела мотивації лінгвокультурної інформації в інтертекстуальній фразеології; проаналізовано позамовні та внутрішньомовні фактори, що впливають на характер і специфіку інтертекстуальної фразеології.

Ключові слова: інтертекстуальність, інтертекст, інтертекстуальний фразеологізм.

 

В статье рассматриваются ключевые понятия теории интертекста; определены основные источники мотивации лингвокультурной информации в интертекстуальной фразеологии; проанализированы внеязыковые и собственно языковые факторы, влияющие на характер и специфику интертекстуальной фразеологии.

Ключевые слова: интертекстуальность, интертекст, интертекстуальный фразеологизм.

 

The article deals with the basic theses of intertext theory, the main motivation sources of linguistic and cultural information in intertextual phraseology. Extralingual and intralingual factors which influence the peculiarities of intertextual phraseology have been analyzed.

Key words: intertextuality, intertext, intertextual phraseological unit.

 

Інтертекстуальність як міждисциплінарне явище все частіше стає об’єктом пильної уваги мовознавців (І. Арнольд, Г. Денисова, Н. Кузьміна, Ю. Степанов [26]), літературознавців (В. Григор’єв, В. Руднєв) та інших учених гуманітарної сфери знання.

Теорію інтертекстуальності було започатковано у працях М. Бахтіна, який свого часу відзначав важливу роль “чужого слова” і підкреслював діалогізм текстів і культур [3, с. 407–408]. Ю. Лотман наголошував на зв’язках будь-якого тексту з іншими, вважаючи, що “текст не існує сам по собі, а обов’язково вміщений в історичний, реальний або умовний контексти; таким чином, сприйняття тексту поза цим “фоном” не є можливим” [19, с. 213].

Перспективні ідеї М. Бахтіна розвинула французька дослідниця Ю. Крістєва і запропонувала термін “інтертекстуальність”, розуміючи під цим поняттям “взаємодію різних кодів, дискурсів, що переплітаються у тексті” [16, с. 99]. При цьому Ю. Крістєва зазначала, що “будь-який текст побудований як мозаїка цитацій і є продуктом поглинання та трансформації іншого тексту” [16].

З огляду на зацікавленість сучасних дослідників питаннями інтертекстуальності та інтертексту у прозових творах художньої літератури (Т. Белімова [4], Л. Грек [7], А. Ілуніна [13], О. Кобзар [14]), поетичних творах (Т. Пашняк [20], І. Шаповалова [29]), друкованих ЗМІ (О. Рябініна [25]), то постало питання вивчення особливостей функціонування у цих жанрах різних фразеологічних одиниць (М. Братусь [5], Н. Романюк [23]), які мають інтертекстуальний характер.

Мета статті – виявити поза- та внутрішньомовні фактори, що зумовлюють виникнення інтертекстуальної фразеології.

Завдання статті:

- уточнити поняття інтертекстуальності та інтертексту;

- проаналізувати основні положення теорії інтертексту;

- з’ясувати джерела виникнення інтертекстів загалом і фразеологічних інтертекстів зокрема;

- визначити фактори, що впливають на характер інтертекстуальної фразеології.

Термін “інтертекстуальність” з літературознавчих позицій переважно тлумачиться у широкому й вузькому значенні (А. Ілуніна, О. Кобзар). У широкому значенні інтертекстуальність розуміється як безкінечний і необмежений у часі діалог текстів, як характерна особливість літератури (і культури), як невід’ємна ознака художньої свідомості, в якій виявляється широкий спектр міжтекстових відношень. Вузький смисл інтертекстуальності передбачає розгляд її як смислотворчої та формотворчої складової художнього твору, як один із засобів вираження авторської свідомості (бо автор вступає в діалог із “чужими текстами”) і читацького сприйняття [14, с. 5–6].

Деякі дослідники – представники західної філологічної думки (Ж. Женетт [10], М. Ріффатер [22]) – робили спроби ще більше звузити поняття інтертекстуальності, пов’язуючи її лише з авторським задумом, свідомим намаганням письменника встановити зв’язки між створеним текстом та творами попередників. Причиною цього, очевидно, є те, що широке розуміння інтертекстуальності викликатиме труднощі у практичному застосуванні цього поняття при аналізі текстів, виявленні випадків взаємодії конкретних текстів. На думку А. Ілуніної, “вузьке” трактування інтертекстуальності виступає пріоритетним для більшості російських літературознавців і лінгвістів. Дослідниця погоджується з поглядом О. Баженової, що “розгляд будь-якого тексту як інтертексту “розчиняє” поняття інтертексту та інтертекстуальності, ставить під сумнів їхню самоцінність і цілісність, не дозволяє виявити різні типологічні форми” [13, с. 24].

Одностайні в розумінні інтертекстуальності як свідомої установки автора на створення зв’язків між своїм твором та іншими текстами (тобто визнають пріоритетним вузьке розуміння інтертекстуальності) Н. Кузьміна, В. Руднєв, Н. Фатєєва та ін. Обстоюючи таку думку, ці дослідники роблять спроби виявити конкретні принципи функціонування інтертекстуальних зв’язків та систематизувати їх.

Під інтертекстуальністю розуміють ще й певні прийоми “включення в текст інших текстів із іншим суб’єктом мовлення або їхніх фрагментів у вигляді цитат, ремінісценцій і алюзій” [1, с. 71–72]. Проте такий підхід, на нашу думку, видається занадто звуженим, оскільки перераховані літературні явища вже тривалий час використовуються як самодостатні.

Окрему проблему інтертекстуальності становить питання про засоби її вираження. Найчастіше засобом вираження інтертекстуальності виступає інтертекст (О. Рябініна), який по-різному визначається в лінгвістичних працях. Більшість науковців інтертекстом називають текст у тексті (Г. Денисова [9], Т. Литвиненко [18], Н. Фатєєва [28]). Сьогодні прийнято вже говорити про теорію інтертексту, джерела якої сягають теорії анаграм Ф. де Сосюра, історичної поетики А. Веселовського, вчення про пародію Ю. Тинянова і поліфонічне літературознавство М. Бахтіна [12, с. 198]. При цьому, як зауважує О. Кобзар, слід розрізняти поняття “інтертекст” та “інтертекстуальність” як “результат” і як “процес”, адже на її думку, інтертекст – це присутність одного тексту в іншому, а інтертекстуальність – це процес, який охоплює різні естетичні явища, відношення, які виникають на основі інтертексту [14]. Таким чином, інтертекст – це засіб інтертекстуальності, що формально виявляє зв’язки з текстом-донором і містить його смисловий потенціал [25, с. 42].

Теоретико-методологічний апарат теорії інтертексту ґрунтується на працях Р. Барта, Ю. Крістєвої, Ж. Женетта та ін. Вагомий внесок у розробку теорії інтертексту зробили Н. Кузьміна, Г. Денисова, Б. Гаспаров, Н. Фатєєва. Наприклад, Н. Кузьміна, описуючи основні властивості інтертексту, наводить узагальнене його визначення, яке об’єднує позиції однодумців. Так, інтертекстом називають:

- будь-який текст, що становить “нову тканину, зіткану зі старих цитат” (Р. Барт, В. Лейч, Ш. Грівель та ін.);

- декілька творів (або фрагментів), що утворюють єдиний текстовий простір і виявляють невипадкову спільність елементів (О. Жолковський, І. Смирнов, Н. Фатєєва);

- текст, що містить цитати (у широкому смислі) (Б. Гаспаров [6], В. Руднєв [24]);

- текст-джерело (“старший”, але не в діахронічному, а в еволюційному плані) по відношенню до “молодшого” тексту;

- підтекст як компонент семантичної структури твору (С. Золян). Центр ваги у такий спосіб переноситься на інтерпретацію, розуміння [17, с.20].

Н. Кузьміна зазначає, що “термін “інтертекстуальність”, зазвичай, поглинає термін “інтертекст”; час від часу обидва поняття вживаються кореферентно, вільно замінюючи один одного”, і пропонує власний варіант визначення взаємопов’язаних понять: “Інтертекст – це об’єктивно існуюча інформаційна реальність, яка є продуктом діяльності Людини і яка здатна безкінечно самогенерувати на вимогу часу. Згідно з цим твердженням вислови на зразок “Інтертекст навколо нас” або “У нас один інтертекст” видаються некоректними, оскільки ми в інтертексті (виділено Н. Кузьміною), ми не поза ним, а одна з його субстанцій” [17, с. 20]. Проте таке визначення, на її думку, жодним чином не суперечить загальнофілософському розумінню тексту, коли ввесь сприйнятий нами еволюційний світ розглядається як множинність текстів.

Розглядаючи інтертексти як ключові центри культури, Г. Денисова успішно довела, що будь-яка мовна особистість, яка формується в рамках певного лінгвокультурного простору, неминуче опиняється під впливом інтертекстів. Інтертексти, за спостереженнями дослідниці, можна вивчати в кількох аспектах [9, с. 119]:

1) у творчості окремого письменника (що становить традиційний об’єкт літературознавчих досліджень;

2) у мисленнєво-мовленнєвій діяльності носіїв якої-небудь мови/культури в певний історичний момент (синхронічний зріз за термінологією Р. Якобсона);

3) у діахронії як динаміку переміщення інтертекстів із центру культурної пам’яті на периферію, і навпаки, на тривалому часовому зрізі.

Під поняттям інтертекст Г. Денисова пропонує розглядати будь-який знак цитованої культури і будь-яке відтворення фраз із наявних у мові дискурсів, або, іншими словами, інтертекст – це апеляція до окремих подій або культурних фактів, а також цитати будь-яких повідомлень природною мовою [9, c. 77].

Схожі трактування інтертекстів як реалізованих цитат різних типів знаходимо у працях Б. Гаспарова, Н. Фатєєвої. Деякі дослідники (М. Ріффатер, А. Проскуріна) розглядають інтертекст як сукупність текстів. М. Ріффатер називав інтертекстом корпус текстів, який адресат пов’язував із актуально сприйнятим ним текстом, співвідносячись із ним як із варіантом певної заданої структурно-смислової моделі. Фактично, дослідник розглядав інтертекст як сукупність ситуативно зумовлених претекстів [22]. За висновками А. Проскуріної, інтертекстуальність виявляється у наявності особливого контексту, що має назву інтертекст, тобто виду контекстуальної інформації, що містить зовнішні тексти, з якими пов’язаний текст-реципієнт. Інтертекст створюється за допомогою посилань до концептів раніше створених текстів, і ці посилання існують у вигляді цитат, алюзій, ремінісценцій тощо [21]. Схожої думки дотримувався свого часу Б. Гаспаров, який зазначав: “Наша мовна діяльність здійснюється як безперервний потік цитації, що черпається з конгломерату нашої мовної пам’яті” [6, с. 14]. Цей цитатний фонд заповнений одиницями різного ступеня завершеності – комунікативними фрагментами, які зберігаються в пам’яті суб’єкта як стаціонарні частинки його мовної пам’яті і якими він оперує при створенні та інтерпретації висловлювань.

Узагальнюючи проаналізовані ключові положення з проблеми інтертексту, варто сказати, що найбільш коректне визначення інтертексту запропонував Р. Барт: “Кожен текст є інтертекстом, а інші тексти присутні в ньому на різних рівнях у більш чи менш пізнаваних формах: текст попередньої культури і теперішньої культури. Кожен текст уявляється новою тканиною, зітканою з колишніх цитат, фрагментами культурних кодів, формул, соціальних ідіом тощо, – й усе це поглинається текстом і змішується, оскільки завжди до тексту і навколо нього існує мова” [2, с. 418]. Отже, такий підхід свідчить про специфіку інтертексту як результату взаємодії різних лінгвокультурних кодів.

Коди здійснюють свої функції у культурі. Остання розуміється як простір культурних або ціннісних смислів, що створюються людиною у процесі світосприйняття, і кодів – вторинних знакових систем, у яких використовується різні матеріальні й формальні засоби для позначення культурних смислів [15, с. 241]. Різними способами кодований ціннісний смисл утворює систему кодів культури і в цілому картину світу, яка розкриває світогляд того чи іншого соціуму.

Одним із універсальних базових кодів виступає мова, і тому в природній мові культура “знаходить” знаки (знакові тіла) для втілення своїх ціннісних смислів. Мова, на думку М. Ковшової, – це “найоптимальніший засіб вираження культурних смислів, що сприяє їхньому збереженню і трансляції; “запозичуючи” в мові знакові тіла для презентації своїх смислів, культура перетворює багато знаків вербального коду на знаки вербального коду культури” [15, с. 100].

З-поміж вербальних знаків культури особливе місце займають фразеологічні одиниці (далі – ФО), які у своєму образному значенні містять культурну інформацію, джерелом якої є соціум, історія, література, міфологія, релігія і яка пов’язана з позамовними факторами [11, с. 6]. Це означає, що фразеологізми є одним із різновидів інтертекстів з властивою їм лінгвокультурною інформацією.

У більшості досліджень проблеми інтертексту переважає художній матеріал. Проте на категоріальній матриці концептів (ідеологем, образів тощо) у теорії фразеології, як розмірковує В. Григор’єв, “поки дещо невпевнено почуває себе саме той фрагмент мовних одиниць, в якому мали б “актуалізуватися смисли” великої й відокремленої групи номінацій, що включає підгрупи з афоризмів, крилатих слів, загальномовних і белетристичних образних формул, поетичної (або “транс”-) фразеології, а також нової групи “кандидатів в інтертексти” [8]. До останніх дослідник відносить поширені цитати з художніх текстів; основну ж частину складає дійсно “розмита маса” і “мовленнєвий потенційний резерв”. В. Григор’єв також зазначає, що час для поняття “позамовна фразеологія” можливо ще не настав, проте на часі обговорення ідеї позамовних інтертекстів.

Відомо, що фразеологізми виникають там, де з’являється потреба в образному, емоційному та експресивному зображенні реалій, а формуються вони на основі відшарувань численних прототипів різних життєвих сфер [27, с. 227]. Матеріальне й духовне життя народу становлять невичерпне джерело фразеотворення і водночас є екстралінгвістичним тлом, на якому об’ємніше проступають і мовні цінності [27, с. 339]. До основних сфер, представлених у фразеології, які відображають різні аспекти буття народу, В. Ужченко та Д. Ужченко відносять [27, с. 339–341]:

1) тіло людини, його частини (соматизми);

2) сферу первісного функціонування;

3) історичні події, факти життя;

4) рослинний світ;

5) соціальні відношення;

6) жести і міміку людини на позначення емоцій, її стану;

7) небесні світила, явища природи;

8) одиниці часу, виміру;

9) духовну культуру;

10) звичаї, обряди, вірування, замовляння, ворожіння;

11) традиційні вітання чи побажання.

Отже, до основних екстралінгвальних факторів виникнення інтертекстуальної фразеології ми зараховуємо такі сфери: а) побут, рід занять і звичаї; б) історичні події, факти життя; в) Біблію; г) міфологію та античну літературу; д) літературні жанри (народні казки, оповідання тощо).

Проаналізуємо, як названі сфери стали джерелом появи багатьох інтертекстуальних фразеологізмів. Численний шар фразеологізмів відображає побут, звичаї, знаряддя праці, ремесла. Своєрідними “віхами” висловів цієї сфери слугують побутові слова-компоненти ФО, які відображали (і відображають дотепер) повсякденні реалії наших предків [27, с. 341]: “От же любить збиткуватися та на дурничку паном бути! Отаке пшепрошам – на соломі спить, зубами ськається, а паном величається [32, c. 23]; Та, власне, що страшного чи надзвичайного могло чекати в майбутньому цих тлустих вареників, які ніколи не випадають із державної макітри?!” [31, c. 194]. Лексеми пан, вареник, макітра – типові слова, які відображають повсякденні реалії.

Деякі історичні події і факти суспільного життя зумовили виникнення інших інтертекстуальних фразеологізмів: “Авжеж, сала шмат і сулія перваку, яким баба підторговували, як непман” [32, c. 54]; Як я розумію, він ‹…› щось таке прийняв на душу населення [30, c. 73]; “Можливо, ту записку він підкинув мені навмисне. Як сигнал, що він завжди готовий [19, с. 118].

Широко представлені в інтертекстуальній фразеології біблійні мотиви, міфологічні персонажі та герої античної літератури: “А тепер жене поперед себе [Марсалію] до машини, як заблудлу вівцю до обори” [31, c. 191]; “Ожив, як біблійний Лазар, зцілений Ісусом!” [31, c. 130]; “А ця грішниця, ця блудниця вавилонська – втекла, навіть не поцікавившись, чи жива її дитина!” [31, c. 160]; “ як сам себе величає цей дволикий Янус” [31, c. 171].

Зустрічаються інтертекстуальні фразеологізми й у текстах, що походять з казок інших народів: “ обіцяючи золоті гори і молочні ріки в кисільних берегах” [31, c. 201]; “Її бережуть, як курку, що несе золоті яйця” [31, c. 165]; “Мені здавалося, що це моя золота рибка. – Але золота рибка виявилася піраньєю?” [30, c. 160].

Внутрішньомовним фактором виникнення інтертекстуальної фразеології виступає динамічність фразеологічної системи. Хронологічний зріз семантики й структури фразеологізмів наочно засвідчує живу динаміку безперервно оновлюваних вторинних мовних знаків, із яких лише деякі зафіксовані у лексико- чи фразеографічних працях [27, с. 227]. Відповідно, внаслідок динамічності фразеологічної системи з’являється тенденція до фразеологічних трансформацій.

Трансформація ФО, тобто зміна лексичного і лексико-синтаксичного складу одиниць зі зміною їх характеристик і конотацій, зумовлює зміни компонентного складу традиційно вживаних фразеологізмів, а подекуди й до утворення нових одиниць.

Серед фразеологічних трансформацій найбільш поширеними є такі:

- розширення фразеологізму за рахунок введення одного або кількох додаткових компонентів. Наприклад, обдерти як липку трансформується у “… вискакуєш з хати, доки ті збитошники тебе не обдерли, як кози липку” [32, c. 17] або “Обдерли б, як цап липку!” [32, c. 24]; ФО танцювати під дудку (чию, кого) трансформована у художньому тексті як: “Нікому в голову не прийде, що Велика Марсалія, таємнича і всеможна, танцює ‹…› під їхню кримінальну дудочку” [31, c. 148];

- скорочення компонентів фразеологізму (частіше одного компонента). Наприклад, ФО в самому соку скорочено на один компонент: “Він, певно, вже постарівся. Хоч, люди переказували, ще в соку” [31, c. 159]; у ФО вискочити як Пилип з конопель також опущений один компонент: Відчепись… – буркнула. Завжди він… як Пилип з конопель!” [31, c. 155];

- контекстне обігравання фразеологізму або його компонентів. Наприклад, прислів’я “Краще синиця в руках, ніж журавель у небі” обіграється у тексті так: “Тож упевнившись, що Учитель – журавель у небі, ще міцніше стиснула у жмені синичку на прізвисько Родіон, поклявшись собі, що одного сонячного дня вилетить із рідної глухомані, вхопившись за її, чи то пак його, тоненькі ніжки” [31, c. 158].

Аналіз поглядів різних науковців щодо питання інтертекстуальності та інтертексту свідчить про їхні різні позиції до згаданих понять. Дослідження інтертекстуальності на сучасному етапі проводиться в рамках міждисциплінарного підходу з урахуванням досягнень лінгвокультурології, етнолінгвістики, психолінгвістики тощо. Вивчення фразеології також неможливе без використання, в першу чергу, знань про мотивацію походження фразеологізмів, без урахування контекстуальних особливостей їх функціонування. Фразеологічні одиниці як вербальні знаки культури – об’єкт лінгвокультурології. Фразеологічні інтертексти, якими насичені сучасні твори художньої літератури, є носіями лінгвокультурної інформації, джерелом якої виступають соціум, історія, література, релігія та ін. Внутрішньомовними факторами виникнення інтертекстуальних фразеологізмів є динамічні процеси фразеологічної системи, зокрема різні типи трансформації усталених фразеологічних одиниць.

Таким чином, дослідження питання взаємодії фразеологічної системи мови та категорії інтертексту, на нашу думку, сприятиме поглибленню основних положень теорії фразеології та розкриттю нових аспектів теорії інтертексту.

ЛІТЕРАТУРА

1. Арнольд И. В. Стилистика. Современный английский язык / Ирина Владимировна Арнольд. – М.: Флинта: Наука, 2005. – 384 с.

2. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика / Роланд Барт [пер. с фр.] / Сост., общ. ред. и вступ. ст. Г. К. Косикова. – М.: Прогресс, 1994. – 616 с.

3. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества / Михаил Михайлович Бахтин. – М.: Искусство, 1986. – 445 с.

4. Белімова Т. В. Інтертекстуальна основа художньої прози В. Домонтовича (на матеріалі романів “Дівчинка з ведмедиком”, “Доктор Серафікус”, “Без грунту”): автореф. дис. … канд. філол. наук: спец. 10.01.01 “Українська література” / Т. В. Белімова. – К., 2005. – 197 с.

5. Братусь М. Ф. Ознаки сьогодення в семантиці й стилістиці фразеологізмів (на матеріалі сучасної художньої прози) / М. Ф. Братусь // Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского. – 2009. – Том 22 (61). – № 4. – С. 119–123.

6. Гаспаров Б. М. Язык. Память. Образ / Борис Михайлович Гаспаров. – М.: Новое литературное обозрение, 1996. – 352 с.

7. Грек Л. В. Інтертекстуальність як проблема перекладу (на матеріалі англомовних перекладів української постмодерністської прози: дис. … канд. філол. наук: спец. 10.02.16 “Перекладознавство” / Лариса Володимирівна Грек. – К., 2006. – 208 с.

8. Григорьев В. П. Принцип как заязыковой интертекст (Воспроизведено по: Григорьев В. П. Будетлянин. – М.: Языки русской культуры, 2000. – С. 578–581) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ka2.ru/nauka/vpg_5.html#n1

9. Денисова Г. В. В мире интертекста: язык, память, перевод / Г. В. Денисова. – М.: Азбуковник, 2003. – 298 с.

10. Женетт Ж. Фигуры: Работы по поэтике: в 2-х т. / Жерар Женетт. – М.: Изд-во имени Сабашниковых, 1998. – Т. 2. – 469 с.

11. Заваринська І. Ф. Лінгвокультурна інформація фразеологізмів з онімним компонентом в англійській, польській та українській мовах: дис. … канд. філол. наук: 10.02.17 “Порівняльно-історичне і типологічне мовознавство” / Заваринська Ірина Федорівна. – Рівне, 2009. – 215 с.

12. Застёла К. С. Интертекстуальность как составляющая художественного текста [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ftp://lib.herzen.spb.ru/text/zastyola_110_197_201.pdf

13. Илунина А. А. Интертекстуальность и её идейно-художественные функции в романах Роберта Ная “Фальстаф”, “Странствие судьбы”, “Госпожа Шекспир – полное собрание сочинений” и “Покойный господин Шекспир”: дисс. … канд. филол. наук: спец. 10.01.03 “Литература народов стран зарубежья” / Илунина Анна Александровна. – Воронеж, 2007. – 200 с.

14. Кобзар О. І. Інтертекстуальність у драматургії Михайла Булгакова: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.01.02 “Російська література” / О. І. Кобзар. – Сімферополь, 2005. – 20 с.

15. Ковшова М. Л. Семантика и прагматика фразеологизмов (лингвокультурологический аспект): дисс. … доктора филол. наук: спец. 10.02.19 “Теория языка” / Ковшова Мария Львовна. – М., 2009. – 654 с.

16. Кристева Ю. Слово, диалог и роман / Ю. Кристева // Вестник Московского ун-та. – Серия: Филология, 1995. – №1. – С. 97–124.

17. Кузьмина Н. А. Интертекст и его роль в процессе эволюции поэтического языка / Наталья Арнольдовна Кузьмина. – [5-е изд.]. – М.: “ЛИБРОКОМ”, 2009. – 272 с.

18. Литвиненко Т. Е. Интертекст и его лингвистические основы (на материале латиноамериканских художественных текстов): дисс. … доктора филол. наук: спец. 10.02.05 “Романские языки”; 10.02.19 “Теория языка” / Литвиненко Татьяна Евгеньевна. – Иркутск, 2008. – 380 с.

19. Лотман Ю. Семиосфера: Культура и взрыв / Юрий Лотман. – СПб.: Искусство, 2000. – 704 с.

20. Пашняк Т. Г. Форми інтертекстуальності у східних поемах Дж. Г. Байрона: дис. … канд. філол. наук: спец. 10.01.06 “Теорія літератури” / Пашняк Тетяна Григорівна. – К., 2007. – 201 с.

21. Проскурина А. А. Прецедентные тексты в англоязычном юмористическом дискурсе: автореф. дисс. … канд. филол. наук: спец. 10.02.04 “Германские языки” / А. А. Проскурина. – Самара, 2004. – 18 с.

22. Риффатер М. Критерии стилистического анализа / М. Риффатер // Новое в зарубежной лингвистике. – Вып. 9. – Лингвостилистика. – М.: Прогресс, 1980. – С. 35–97.

23. Романюк Н. В. Функціонування фразеологічних одиниць у художніх творах Р. Федоріва // Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского. – 2009. – Том 22 (61). – № 4. – С. 193–196.

24. Руднев В. Интертекст // Словарь культуры ХХ века. – М.: Аграф, 1997. – C. 113–119. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lib.ru/CULTURE/RUDNEW/Slovar.txt.

25. Рябініна О. К. Інтертекстуальність у дискурсі сучасної української преси: лінгвістичний аспект: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 “Українська мова” / О. К. Рябініна. – Х., 2007. – 19 с.

26. Степанов Ю.С. “Интертекст”, “интернет”, “интерсубъект” (к основаниям сравнительной концептологии) / Ю.С.Степанов // Известия РАН. Серия лит-ры и яз. – 2001. – Т.61. – № 1. – С. 3–11.

27. Ужченко В. Д., Ужченко Д. В. Фразеологія сучасної української мови / В. Д. Ужченко, Д. В. Ужченко. – К.: Знання, 2007. – 494 с.

28. Фатеева Н. А. Контрапункт интертекстуальности, или Интертекст в мире текстов. – М.: Агар, 2000. – 280 с.

29. Шаповалова І. В. Інтертекстуальність ліричного циклу М. Волошина: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.02 “Російська мова” / І. В. Шаповалова. – Х., 2007. – 20 с.

ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Андрухович Ю. І. Таємниця. Замість роману. – Х.: Фоліо, 2007. – 478 с.

2. Тарасюк Г. Т. Блудниця вавилонська. Роман ab absurdo // Янгол з України. Маленькі романи, новели. – К.: Либідь, 2006. – 432 с.

3. Тарасюк Г. Т. Грішні, чесніші за херувимів. Роман-сповідь // Янгол з України. Маленькі романи, новели. – К.: Либідь, 2006. – 432 с.


Концепт як багатовимірне ментальне утворення

У статті критично проаналізовано два підходи до вивчення структури концепту – когнітивний та лінгвокультурологічний, які сформувалися у сучасній науці внаслідок різного розуміння поняття “концепт” та різних методів виявлення його складників; визначено моделі побудови концепту (пошарова, компонентна, польова, фреймова та схемна); виявлено принципи організації компонентів у семантичній структурі концептів.

Ключові слова: концепт, семантична структура концепту, модель побудови концепту, лінгвокультурологічний підхід, когнітивний підхід.

 

В статье критически проанализированы два подхода в изучении структуры концепта – когнитивный и лингвокультурологический, сформировавшиеся в современной науке в результате разного толкования понятия “концепт” и разных методов определения его составных элементов; определены модели построения концепта (послойная, компонентная, полевая, фреймовая и схемная); выявлены принципы организации компонентов в семантической структуре концептов.

Ключевые слова: концепт, семантическая структура концепта, модель построения концепта, лингвокультурологический поход, когнитивный подход.

 

The article deals with the essence of two approaches to concept structure (cognitive, linguistic and cultural) which have been formed in contemporary science as a result of lack in understanding of phenomenon “concept” and in methods of its constituent elements; models of concept construction that have been developed in limits of these approaches (layer-specific, component, field, frame and scheme models) were descripted; general principles of components organization in semantic structure of concepts were shown.

Key words: concept, structure concept, model of concept construction, cognitive approach, linguistic and cultural approach.

 

Ідея про концептуальну природу мислення людини, покладена в основу когнітології та лінгвокультурології, розвивається у роботах багатьох учених кінця ХХ – початку ХХІ ст. [20; 5; 7; 19; 17]. Однією з проблем, що цікавить науковців найбільше, є з’ясування сутності концепту як ментального явища. Протягом останніх десятиліть було накопичено чималий лінгвістичний матеріал, що демонструє принципи поєднання складових елементів у семантичній структурі концептів і потребує його систематизації для визначення найбільш вірогідної моделі побудови концепту.

Мета статті – проаналізувати концепт як багатовимірне ментальне утворення.

Завдання статті:

- з’ясувати сутність основних підходів щодо визначення структурної організації концептів;

- зіставити моделі побудови концептів, що сформувалися у сучасній лінгвістиці;

- виявити принципи організації компонентів у різних концептах.

Російських лінгвістів (Ю. Степанова, С. Воркачова, В. Карасика, Г. Слишкіна, З. Попової, Й. Стерніна та ін.), які досліджують концепти, перш за все, об’єднує думка про їхню структурну неоднорідність та багатовимірність, що на сьогодні вважається уже доведеним фактом. Однак сутність цієї структури вищезгадані вчені розуміють по-різному: все залежить від їхнього розуміння поняття “концепт” та методів аналізу його наповнення. Різниця у теоріях насамперед полягає в кількості та якості виявлених шарів і пояснюється труднощами з розчленовуванням концептів, зумовленими тісною взаємодією їхніх компонентів.

У сучасній науці сформовано два основні підходи до вивчення структури концепту: лінгвокультурологічний та когнітивний. Об’єктом дослідження лінгвокультурологів (Ю. Степанова, С. Воркачова, В. Карасика, Г. Слишкіна та ін.) є ті концепти, що виступають “ядерними (базовими) одиницями картини світу і мають екзистенційну значущість як для окремої мовної особистості, так і для лінгвокультурної спільноти загалом” [12, с. 51]. Когнітологи (З. Попова, Й. Стернін, М. Мінський, Дж. Лакофф, М. Джонсон та ін.) значно розширюють зону пошуку матеріалу для дослідження, у якій працюють лінгвокультурологи, вважаючи за необхідне вивчення всієї сукупності наявних у певній культурі концептів.

Відмінність у визначенні об’єкта дослідження стала результатом різних поглядів цих учених на структуру концепту. У галузі лінгвокультурології найпоширенішими є такі моделі побудови концептів, як пошарова (Ю. Степанов та ін.), принцип якої полягає у нанесенні на ядро додаткових ознак, та компонентна (С. Воркачов, В. Карасик, Г. Слишкін та ін.), що базується на виділенні образних, понятійних й асоціативно-ціннісних елементів. У сфері когнітивістики розвиваються такі теорії розуміння структури концепту: польова – виявлення ядра та периферійних шарів (З. Попова, Й. Стернін), фреймова – структурування даних стереотипної ситуації (М. Мінський) [13], схемна – з опорою на концептуальні метафори (Дж. Лакофф). Також цікавить когнітивістів компонентна модель концепту (З. Попова, Й. Стернін), але розробляється вона на ширшому матеріалі, ніж та, що є предметом уваги лінгвокультурологів.

Розробник пошарової моделі Ю. Степанов, розуміючи концепт як конгломерат смислу поняття, його етимології, історії існування, сучасних оцінок, асоціацій [20, с. 40–41] і групуючи його компоненти залежно від їхнього поширення в сучасній мові та важливості для сьогодення [20, с. 41], пропонує виділяти у тілі концепту три шари: основний або “активний” – відомий усім носіям певної мови, додатковий або “пасивний” – актуальний лише для деяких соціальних груп та “внутрішню форму” або “буквальне значення”, що безпосередньо не усвідомлюється мовцями і виявляється шляхом етимології [20, с. 44].

Джерела польової концепції сягають теорії О. Потебні про найближче та найдальше значення слова [18, с. 75]. З. Попова та Й. Стернін, які є її представниками, вважають, що будова семантичного поля має багато спільного зі структурою концепту, і пропонують виділяти в ній ядро, ближню, дальню та крайню периферії. До ядра учені відносять “прототипічні шари із найбільшою чуттєво-наочною конкретністю”, первинні найяскравіші образи, а до периферії – “більш абстрактні ознаки”, що розподіляються залежно від ступеня конкретності та наочності образного уявлення [17, с. 60]. Щодо периферії, то у деяких концептів вона може бути відсутньою. До таких З. Попова та Й. Стернін відносять конкретні чуттєві уявлення, називаючи їх однорівневими [17, с. 61]. Однак більшість концептів є багаторівневими, тобто такими, що “включають декілька когнітивних шарів, які відрізняються один від одного за рівнем абстракції і послідовно нашаровуються на базовий центр” [17, с. 61]. Окрім одно- та багаторівневих концептів, ці дослідники виділяють ще сегментні концепти, що “мають базовий чуттєвий шар, оточений декількома сегментами, рівноправними за ступенем абстракції” [17, с. 61].

Позиція С. Воркачова щодо насичення тіла концепту, під яким він розуміє “культурно маркований вербалізований смисл, представлений у плані вираження рядом своїх мовних реалізацій” [3, с. 272], є відмінною від попередньої. На його думку, концепт утворює не тільки “предметна співвіднесеність”, але й вся інша “комунікативно значуща інформація”: парадигматичні, синтагматичні й словотвірні зв’язки знаків, що є відбитками концептів у мовленні, їхнє прагматичне наповнення та смислові характеристики, пов’язані з первинним призначенням репрезентантів концептів і національним менталітетом носіїв певної мови [3, с. 268–269]. Відповідно до виявленого змісту концепту, С. Воркачов виділяє його основні складові: понятійну, що охоплює дефініційну структуру концепту; образну, що фіксує когнітивні метафори, та значущу, що визначається місцем, яке займає ім’я концепту в мовній системі, його етимологічні й асоціативні характеристики [5, с. 4–5].

В. Карасик уважає за доцільне приєднати власне мовні характеристики імені концепту, що в теорії С. Воркачова є головними елементами складової значущості, до складу понятійного аспекту разом з “визначенням концепту, описом, структурою ознак, дефініціями, зіставними характеристиками одного концепту з іншими, що ніколи не існують ізольовано” [7, с. 5]. Замість значущості він пропонує розглядати як третій компонент структури концепту ціннісну складову, яка, на його думку, відповідає “найсуттєвішим для певної культури смислам, ціннісним домінантам, сукупність яких утворює певний тип культури, що підтримується і зберігається в мові”. Образний компонент концепту В. Карасик, на відміну від С. Воркачова, заповнює не метафоричними утвореннями, а власне образами: “зоровими, слуховими, тактильними, смаковими та нюховими характеристиками предметів, явищ, подій, що відбиваються у нашій пам’яті” [7].

Г. Слишкін, який послуговується такими ж назвами структурних компонентів концепту, що й В. Карасик, пропонує подальше членування основних складових структури концептів. Дослідник виділяє три види інформаційної сукупності в понятійному компоненті – “повсякденне знання, що втілюється в мовних дефініціях, елементи наукового знання та загальної ерудиції, стереотипні та прототипічні структури”, дві групи образних елементів – внутрішні форми мовних одиниць і образи, закріплені в авторських та фольклорних прецедентних текстах, та два різновиди ціннісного аспекту – оцінні конотації, властиві репрезентантам певного концепту, й актуальність, яка реалізується “у кількості мовних одиниць, що репрезентують концепт” [19, с. 31]. Крім понятійного, образного та ціннісно-оцінного, І. Тарасова при вивченні структури художніх концептів пропонує виділяти предметний, асоціативний та символічний компоненти [21, с. 75].

Когнітивісти З. Попова та Й. Стернін також розробляють питання компонентної структури концепту, виділяючи три її складові. У багатьох своїх рисах ці компоненти збігаються з тими, що були визначені лінгвокультурологами Г. Слишкіним і В. Карасиком, адже всі вони розрізняють у концепті образну частину, понятійні характеристики та додаткові ознаки. Але в їхніх теоріях є й певні відмінності. Окрім неідентичності назв структурних компонентів концепту (у роботах З. Попової і Й. Стерніна вони йменуються як образ, інформаційний зміст та інтерпретаційне поле [16, с. 106]), суттєво відрізняється і спосіб їх тлумачення.

Так, метафоричні ознаки, які досить часто і лінгвокультурологи (С. Воркачов, Г. Слишкін), і когнітивісти (З. Попова, Й. Стернін) відносять до образного компонента концепту, пояснюються по-різному: матеріалом для дослідження концептів у лінгвокультурологів є літературні твори, а у когнітивістів – загальнонаціональна свідомість мовців; метафорична складова образного компонента частіше розуміється першими як авторська метафора, що притаманна стилю певного письменника або поета і є зрозумілою для читачів, але не обов’язково поширена серед представників окремого соціуму, а другими – як концептуальна метафора, що “відсилає абстрактний концепт до матеріального світу” [16, с. 108] і є властивою для світосприйняття більшості носіїв певної мови. Крім того, когнітивісти об’єднують під поняттям образ як метафоричні, так і перцептивні елементи. Складова “інформаційний зміст” ідейно відповідає понятійному компоненту в теоріях лінгвокультурологів [4, с. 80; 7, с. 5; 19, с. 31], але пояснюється З. Поповою і Й. Стерніним за допомогою когнітивних категорій і визначається як “мінімум когнітивних ознак, що називають основні, найважливіші риси предмета чи явища, що концептуалізуються” [16, с. 109].

Якщо порівняти компонент “інтерпретаційне поле”, виділене З. Поповою і Й. Стерніним, і ціннісну складову, про яку йдеться у роботах Г. Слишкіна і В. Карасика, можна зробити висновок про те, що перша реалія є ширшою за другу. До складу інтерпретаційного поля входять оцінна зона, до якої належать “когнітивні ознаки, що виражають загальну, естетичну, емоційну та інтелектуальну, моральну оцінку” об’єкта чи явища; енциклопедична зона, що об’єднує “когнітивні ознаки, які потребують знайомства з ними на базі досвіду, навчання, взаємодії з денотатом концепту”; утилітарна зона, що охоплює “когнітивні ознаки, які виражають прагматичне ставлення людей до денотата концепту та пов’язується з його використанням у практичних цілях”; регулятивна зона, до якої належать “когнітивні ознаки з визначення того, що можна робити з денотатом, а що – ні”; соціально-культурна зона, до якої входять “когнітивні ознаки, що відбивають зв’язок концепту із побутом та культурою народу”; пареміологічна зона, що охоплює “сукупність когнітивних ознак концепту, які об’єктивуються у приказках, прислів’ях та афоризмах” [16, с. 111–113].

З. Попова і Й. Стернін визначають чітку межу між змістом концепту, під яким розуміється наявність ядра, ближньої, дальньої і крайньої периферії, та його структурою, що складається з трьох вищеописаних складових – чуттєвого образу, інформаційного змісту та інтерпретаційного поля. В основі цих методів виділення компонентів концепту лежать різні фактори. Складові змісту, що є елементами однакової когнітивної природи, розрізняються за польовим принципом і розташовуються в моделі концепту на основі “яскравості вияву ознаки у свідомості носія певного концепту” (чим яскравіше, тим ближче до ядра) [16, с. 114].

Структурні компоненти є різноплановими когнітивними елементами і групуються залежно від природи їх утворення. Між цими структурами немає чіткої відповідності, тобто стійкої закріпленості структурних компонентів за ядерною або периферійними зонами. Так, образ, який фактично кодує концепт, не обов’язково повинен входити до його ядра, а інтерпретаційне поле – до периферії. Виняток становить пареміологічна зона інтерпретаційного поля, що переважно займає свою позицію у крайньому периферійному шарі [16].

Наприклад, досліджуючи концепт “жадібність” в англійській мові, В. Клєвцова на базі асоціативного експерименту виявила, що його ядро заповнює чуттєвий образ – “людина середнього або похилого віку, найчастіше чоловік, неприємний, похмурий і одинокий”, та когнітивні характеристики, тобто інформаційний зміст – прагнення до вигоди, жадоба до грошей, матеріальних благ, слави, їжі, знань, похвали, влади, а периферійні шари представлені “різноманітними визначеннями, тлумаченнями, відображеними в пареміях, афоризмах, крилатих висловах, притчах тощо”, тобто інтерпретаційне поле [9, с. 403–404]. Г. Ваніна, розробляючи модель концепту “піар” на матеріалі англійської, російської та української мов, відносить образний компонент до периферійного шару, залишаючи в ядрі лише ознакові та дефініційні елементи [2, с. 393].

Деякі лінгвокультурологи (І. Тарасова, Н. Болотнова, В. Ніконова) відокремлюють художні концепти і вважають, що їхня компонентна структура є особливою. Так, І. Тарасова пропонує включити до структури художнього концепту предметний, понятійний, асоціативний, образний, символічний та ціннісно-оцінний компоненти [21, с. 75]. Н. Болотнова, яка підтримує думку І. Тарасової, намагається ретельніше вивчити взаємозв’язок між виділеними нею шарами концептів і стверджує, що пріоритетним з-поміж них є асоціативний, який “актуалізує у свідомості читача” інші кола компонентної структури, адже, на думку дослідниці, різні типи асоціацій викликають вияв різних уявлень про концепт з боку читача: референтні – предметну співвіднесень, когнітивні – понятійну, мовні та культурологічні – образну, символічну й емоційну [1, с. 75]. В. Ніконова розглядає вищезазначені компоненти структури концепту в двох ракурсах – горизонтальному і вертикальному. У горизонтальному плані будова кожного шару є індивідуальною: “предметно-почуттєвий шар має фреймову структуру, образно-асоціативний рівень репрезентується набором концептуальних схем, смисловий шар подається у вигляді поля” [15, с. 61–62]. З вертикального ракурсу ієрархічні шари концепту – предметно-почуттєвий, образно-асоціативний і смисловий – виділяються з урахуванням ступеня абстракції тих знань, що структуруються в концепті [15].

З метою збільшення наочності під час побудови структури концепту лінгвісти нерідко використовують спосіб систематизації інформації у вигляді фрейму. Ідея про співвідносність понять “фрейм” та “концепт” підтримується багатьма лінгвістами (наприклад, Дж. Андором [22, с. 214], Ч. Філмором [23, с. 75], М. Макаровим [11] та ін.). Фреймова структура є чіткішою, вона має два рівні: вершинні вузли, що “утримують усі дані, завжди характерні для певної ситуації”, та термінальні вузли (слоти), що “заповнюються даними з конкретної практичної ситуації” [19, с. 45–56]. При дослідженні структури концепту крізь призму теорії фрейму структурні та термінальні вузли представляють схему концептуальних смислів: ті, що служать для розмежування одного поняття від інших, утворюють вершинні вузли, а ті, що розширюють та варіюють когнітивний об’єм концепту, називають термінальними [14, с. 11].

Для того, щоб побудувати фреймову структуру певного концепту потрібно розкласти його на мінімальні складові. Найчастіше для цього, так само як і для відтворення польової та компонентної структур, застосовується компонентний аналіз [8, с. 961]. За необхідності дослідження об’єму концепту за допомогою фрейму можуть виділятися скетч-фрейми, що мають простішу структуру, адже відбивають лише один бік цілого фрейму [8, с. 961]. За допомогою фреймової структури варто здійснювати зіставний аналіз концептів, сформованих різними соціумами, тобто виявляти їхні загальні та релевантні характеристики. Так, Ю. Желєзнова на матеріалі російської та французької мов виявила, що концепт “сім’я” має три вершинні вузли (спільні глобальні розділи) – родинні, шлюбні та батьківські відносини. У цих вузлах дослідниця виділяє ті риси, що індивідуалізують зіставлювані концепти, – слоти. Такий підхід до вивчення структури концепту надав Ю. Желєзновій можливість з’ясувати спільні й диференційні риси наповнення концепту “сім’я” у свідомості носіїв російської та французької мов. Як приклад, наведемо здобуті нею результати при розгляді вершинного вузла “родинні відношення”. Серед універсальних характеристик дослідниця називає “схожий склад ядра поля, виявлення еквівалентів в обох мовах для всіх частин мови”, серед диференційних – “дрібність приядерної та периферійної зон” унаслідок значної кількості синонімів на позначення родинних зв’язків у французькій мові [6, с. 17].

Дж. Лакофф і М. Джонсон у своїй версії розчленовування концептів на складові компоненти базуються на розумінні метафори як засобу “структурування нашого сприйняття, мислення та вчинків”. Метафоричним є не лише мовлення, а й саме мислення людини, тож, вивчаючи метафори в мові, вчені мають отримати доступ до вивчення сутності побудови її думок, і, відповідно, “метафори слід розуміти як метафоричні поняття (концепти)” [10, с. 389]. Дж. Лакофф і М. Джонсон уважають, що “у своєму повсякденному житті ми найчастіше думаємо та діємо автоматично згідно з певними схемами” [23, с. 387], і саме їх потрібно виділяти й досліджувати в межах певного концепту.

У роботі “Метафори, якими ми живемо” ці лінгвісти наводять подібні схеми з поясненням їхньої сутності. Як приклад, згадаємо понятійну метафору чи концепт “Argument is war/ Суперечка є битва. За твердженням Дж. Лакоффа і М. Джонсона, у сучасній англійській мові існує чимало його мовних репрезентантів, зокрема й військових термінів для відображення суперечки між людьми: Your claims are indefensible / Ваша позиція виглядає беззахисною; Не attacked every weak points in my argument/ Він нападав на кожне слабке місце у моїй аргументації”; “His criticisms were right on target / Його критичні зауваження били точно в ціль та ін. [10, р. 388–389].

Суперечки багатьма своїми рисами є дійсно схожими на реальну битву: у ній так само, як і в поєдинку, людина може вигравати і програвати, використовувати певну стратегію для отримання перемоги, вона обов’язково має супротивника, який атакує чи відступає. Єдина різниця полягає у засобах боротьби: у битві вони спрямовані на завдання фізичних ушкоджень, а в суперечці – моральних. Трактування суперечки за допомогою термінів війни є властивим нашій культурі, однак його не можна вважати універсальним. В іншому соціумі суперечка може відбуватися за іншими законами, але для нас вона вже не буде суперечкою. На цьому та багатьох інших прикладах Дж. Лакофф і М. Джонсон демонструють те, як метафоричне поняття “впорядковує дії людини” та сприяє їх осмисленню [10, с. 388–389].

Здійснивши аналіз методів і методик структурування концептів, ми дійшли таких висновків:

1) концепт є складною багатовимірною сутністю, компоненти якої перебувають у тісному взаємозв’язку;

2) об’єм концепту та кількість його елементів залежать від ступеня його опанування певним соціумом;

3) наразі існує чимало різних підходів до розробки поняття “концепт”, тому немає єдності й у способах його структурування.

Останній пункт не пов’язаний із некоректністю шляхів дослідження лінгвістів, що намагаються виділити складові компоненти концепту. Жодна зі згаданих у статті моделей побудови концептів (пошарова, польова, компонентна, фреймова чи схемна) не можна бути ідеалізована, адже кожна з них спрямована на виявлення концептуальних шарів, які перебувають у різних площинах реалії, що вивчається. Тому, здійснюючи процедуру дослідження структури концепту, вчені нерідко поєднують декілька моделей, засвідчуючи його багатовимірне утворення. З’ясування структури концептів дозволить детально відтворити картину оточуючого світу, що відбивається у людській свідомості.

Література

1. Болотнова Н. С. О методике изучения ассоциативного слоя художественного концепта в тексте / Н. С. Болотнова // Вестник ТГПУ. – Томск. – 2007. – Вып. 2 (65). – Серия “Гуманитарные науки (Филология)”. – С. 74–79.

2. Ваніна Г. В. Модель концепту PR/ПИАР/ПІАР в англійській, українській, російській мовах / Г. В. Ваніна // Наукові записки. Серія “Філологічні науки”. – Випуск 89 (1). – Кировоград, 2009. – С. 390–395.

3. Воркачев С. Г. Культурный концепт и значение / С. Г. Воркачев // Труды Кубанского государственного технологического университета. Серия “Гуманитарные науки”. – Т. 17. – Вып. 2. – Краснодар, 2003 – С. 268–276.

4. Воркачев С. Г. Методологические основания лингвоконцептологии / С. Г. Воркачев // Теоретическая и прикладная лингвистика. – Вып. 3: Аспекты метакоммуникативной деятельности. – Воронеж, 2002. – С. 79–95.

5. Воркачев С. Г. Сопоставительная этносемантика телеономных концептов “любовь” и “счастье” (русско-английские параллели): [монография] / Сергей Григорьевич Воркачев. – Волгоград: Перемена, 2003. – 164 с.

6. Железнова Ю. В. Лингвокогнитивное и лингвокультурное исследование концепта “семья”: автореф. дис. … канд. филол. наук: спец. 10.02.19 “Теория языка” / Ю. В. Железнова. – Ижевск, 2009. – 27 с.

7. Карасик В. И. Культурные доминанты в языке / В. И. Карасик // Языковая личность: культурные концепты: сб. науч. тр. – Волгоград-Архангельск, 1996. – С. 3–16.

8. Клевцова В. М. Когнитивная модель концепта “жадность” в современном английском языке / В. М. Клевцова // Вестник Башкирского университета. – Уфа, 2009. – Т. 14. – № 2. – С. 403–407.

9. Клевцова В. М. Фреймовая структура концепта “жадность” / В. М. Клевцова // Вестник Башкирского университета. – Уфа. – 2008. – Т. 13. – № 4. – С. 960–963.

10. Лакофф Д. Метафоры, которыми мы живем / Джордж Лакофф // Теория метафоры. М.: УРСС, 2004. – С. 387–415.

11. Макаров М. Л. Интерпретационный анализ дискурса в малой группе / Михаил Львович Макаров. – М.: Прогресс, 1998. – 168 с.

12. Маслова В. А. Лингвокультурология / Валентина Авраамовна Маслова. – М.: Издательский центр “Академия”, 2001. – 208 с.

13. Минский М. Фреймы для представления знаний / Марвин Минский. – М.: Энергия, 1979. – 151 с.

14. Моисеева З. И. Концепты Solidaritaet и Wohlstand и вариативность их фреймовой структуры в немецком политическом дискурсе (на примере текстов речей и интервью канцлеров Германии Г. Коля, Г. Шредера, А. Меркель): автореф. дис. … канд. филол. наук: спец. 10.02.04 “Германские языки”/ Зоя Игоревна Моисеева. – Нижний Новгород, 2007. – 22 с.

15. Ніконова В. Г. Системна організація асоціативно-смислового поля художнього концепту (на матеріалі трагедій Шекспіра) / В. Г. Никонова // Studia Germanica et Romanica. – Серія “Іноземні мови. Зарубіжна література. Методика викладання”. – Донецьк: Донецьк. нац. ун-т, 2007. – Т.4, №3 (12). – С. 61–73.

16. Попова З. Д., Стернин И. А. Когнитивная лингвистика / З. Д. Попова, И. А. Стернин. – М.: Восток – Запад, 2007. – 313 с.

17. Попова З. Д., Стернин И. А. Очерки по когнитивной лингвистике / З. Д. Попова, И. А. Стернин. – Воронеж, 2003. – 191 с.

18. Потебня А. А. Мысль и язык / Александр Афанасьевич Потебня // Эстетика и поэтика. – М.: Искусство, 1976. – С. 35–220.

19. Слышкин Г. Г. Лингвокультурный концепт как системное образование / Г. Г. Слышкин // Вестник ВГУ. – Cерия “Лингвистика и межкультурная коммуникация”. – Воронеж. – 2004. – № 1. – С. 29–34.

20. Степанов Ю. С. Константы. Словарь русской культуры: Опыт исследования / Юрий Сергеевич Степанов. – М.: Яз. рус. культуры, 1997. – 989 с.

21. Тарасова И. А. Идиостиль Георгия Иванова: когнитивный аспект / Ирина Анатольевна Тарасова. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 2003. – 280 с.

22. Andor J. On the psychological relevance of frames / J. Andor // Quaderni di semantic. – Vol. 6. – No. 2. – 1985. – P. 212–221.

23. Fillmore Ch. J. Toward a Frame-Based Lexicon: The semanyics of RISK and Its Neibours / Ch. J. Fillmore // Frames, Fields, and Contrasts. – Hillsdale, N. Y.: Lawrence Erlbaum Assoc., 1992. – P. 75–102.


Семантична трансформація юридичної термінології у структурі економічного дискурсу

Статтю присвячено вивченню проблеми функціонування юридичної термінології в економічному дискурсі, а також аналізу семантичного поля юридичної термінології у структурі економічного дискурсу. Зіставлено значення термінів в економічному й юридичному текстах; виявлено, що значна кількість юридичних термінів економічного дискурсу стали невід’ємною частиною економічної підмови у зв’язку з частим вживанням у галузі економічної діяльності та правовим статусом бізнес-операцій.

Ключові слова: транстермінологізація, термінологічна міграція, економічний дискурс, семантична еволюція.

 

Статья посвящена изучению проблемы функционирования юридической терминологии в экономическом дискурсе, а также анализу семантического поля юридической терминологии в структуре экономического дискурса. Сопоставлены значения терминов в экономическом и юридическом текстах; выявлено, что значительное количество всех юридических терминов экономического дискурса стали неотъемлемой частью экономического подъязыка в связи с их использованием в области экономической деятельности и правовым статусом бизнес-операций.

Ключевые слова: транстерминологизация, терминологическая миграция, экономический дискурс, семантическая эволюция.

 

The article deals with the problem of the functioning the legal terminology in economic discourse and semantics of legal terminology in the structure of economic texts. The comparison of the terms meanings in economic and legal texts is presented. It was determined that the majority of the legal terms in economic discourse became an integral part of the sublanguage of economics in connection with their productive use in the field of economic activity and legal status of business.

Key words: terminological transposition, terminological migration, economic discourse, semantic evolution.

Розвиток науки і техніки передбачає активну дослідницьку діяльність у сфері термінологічної лексики, явищ і процесів номінації та термінологізації. Проблеми становлення і розвитку термінів як групи наукової лексики постійно привертають увагу дослідників (Б. Головін [1], В. Овчаренко [2], Р. Цаголова [4] та ін.). Особливого значення в період активізації міжнародних економічних зв’язків набуває економічна термінологія в поєднанні з термінологією правознавства, зокрема в економічних документах, угодах, працях, які містять певні законодавчі рекомендації, вимоги та положення.

Мета статті – виявити процеси семантичної трансформації юридичних термінів у структурі економічного тексту.

Завдання статті:

– зафіксувати юридичні терміни в економічному дискурсі;

– проаналізувати процеси семантизації юридичних термінів у структурі економічного тексту.

Важливим для дослідження є питання значення слова, зокрема термінологічної одиниці. В науці існує безліч гіпотез щодо витлумачення значення слова. Відомо, що слово як одиниця мови – явище багатоаспектне і має ознаки фізіологічні, акустичні, психологічні, соціальні.

Щоб увійти в семантичну систему мови, і предмет, і поняття повинні бути названими. Якщо значення слова – це зв’язок двох відображень: відображення фізичної сторони слова та відображення предмета, то стають зрозумілими відношення, з якими слово входить у мову: денотативне (слово – предмет), сигнифікативне (слово – поняття), структурне (слово – інше слово). Відповідно до цього, Б. Головін розрізняє три типи значень – об’єктні, суб’єктні та структурні [1, с. 32]. Значення всіх названих типів притаманні словам-термінам.

Значну роль у процесах термінологічної семантизації та десемантизації відіграє контекст. Р. Цаголова, наприклад, аналізує семантизацію багатозначного терміна в текстах з політичної економії, детально розглядаючи питання понятійно-тематичного поля та тематичного контексту відповідно до певної політико-економічної категорії [4, с. 44]. Структуру та семантику науково-технічного терміна аналізує В. Овчаренко. Вчений доводить, що коли власне значення терміна перестає відповідати його термінологічному значенню, формально-семантична структура терміна або ж термін загалом змінюється, і ця відповідність відновлюється за рахунок зміни власного значення знака, що виступає як термін [2, с. 30].

Питання дослідження юридичної та економічної терміносистем розглядалися згаданими дослідниками переважно в межах структурно-семантичного аналізу, насамперед у системі відповідного дискурсу: економічна термінологія – в економічному дискурсі, юридична – в юридичному тощо. Важливим є розгляд семантичних полів, зокрема за рівнем (ступенем) їх термінологічності. Семантичні поля можна розглядати за ступенем термінологічності, за ступенем зберігання значення в певній вузькоспеціальній галузі, а також за прагматикою контексту. В економічному дискурсі юридичний термін може зберігати значення повністю, частково або втрачати його.

Зауважимо, що під впливом інтерференції при входженні в економічну підмову юридичні терміни проходять стадію спеціалізації, змінюючи своє місце в терміносистемі. Вони можуть перетворюватися на омоніми, тобто бути омонімами вихідних термінів. Наприклад, термін liability (осудність, відповідальність, зобов’язання) в юридичній терміносистемі є омонімом економічного терміна liability (пасив).

Аналізуючи теоретичний матеріал стосовно проблем семантики термінології, ми звернули увагу на процеси транстермінологізації у висвітленні О. Суперанської [3, с. 105]. Суть явища транстермінологізації, на її думку, полягає у тому, що термін однієї галузі може після відповідного перегляду ввійти до терміносистеми іншої науки. Як наслідок, утворюються міжгалузеві омоніми. Транспозиції зазнають як окремий термін, так і деякий термінологічний блок, що включає суміжні з центральним терміном поняття. Проте на основі наших спостережень такий процес не завжди має місце, оскільки трапляються випадки так званого запозичення термінів однієї галузі науки іншою. Розглянемо це питання на базі економічного дискурсу.

В англомовному фактологічному матеріалі з економіки ми зафіксували економічні терміни як омоніми юридичних, що з’явилися внаслідок процесу транстермінологізації, а також терміни юридичні. Це переважно стосується тих сфер економічної комунікації та соціогруп, які безпосередньо займаються юридичною практикою на підприємствах, різних бізнес-фірмах, у конторах, що пов’язані з економічною діяльністю. Юристам-економістам часто доводиться мати справу саме з юридичним аспектом оформлення різних угод, контрактів, документів певного підприємства, тобто має місце термінологічна інтерференція економіки та юриспруденції як підмов.

Проаналізувавши економічну літературу різних жанрів та використавши лексикографічні економічні та юридичні словники, ми виявили, що приблизно 73% усієї кількості юридичних термінів економічного дискурсу стали невід’ємною частиною економічної підмови у зв’язку з їх частим вживанням у галузі економічної діяльності та правовим статусом бізнес-операцій. Водночас ці елементи у процесі трансмісії в економічну терміносистему повністю зберігають юридичне значення. Це такі терміни: acceptance (акцепт); breach (порушення); bond (бона, купюра, облігація); credit (кредит); creditor (кредитор); employment (найм); tax (податок); mortgage (застава, іпотека); rent (рента); share (акція, пайова участь); witness (свідок); patent (патент) та інші.

Порівняємо семантику термінів у процесі їх функціонування в економічному та юридичному текстах. Передусім розглянемо визначення деяких юридичних термінів у спеціальних словниках: у них термін співвідноситься зі спеціальним поняттям, і ознаки, зафіксовані у визначеннях, є суттєвими. Далі перевіримо, чи наявні ці ознаки при вживанні терміна в економічному тексті.

Терміном, що має пряме відношення до економічних операцій та явищ, є tax (податок). У юридичному тексті виявляємо саме таку семантику терміна: “The Department has taken the position that under international law a sovereign state may not impose a tax upon the personal property of another sovereign state devoted to the public service of that state” [14, с. 116]. Термін tax можна назвати міжгалузевим юридично-економічним; він повністю зберігає юридичне значення в економічному тексті: “An individual is liable to income tax, capital gains tax and inheritance tax; companies are not subject to inheritance tax and pay corporation tax in place of income tax and capital gains tax” [15, с. 186]. У наведених контекстах юридичний терміноелемент tax має значення “обов’язкова плата, що стягується державою з фізичних та юридичних осіб” [10]. Цікавим є той факт, що сам термін вносить у юридичний контекст елемент економічного дискурсу.

Інший термін fraud (шахрайство) можна простежити в економічних текстах і, як показав аналіз літератури, він має те ж значення, що і в юриспруденції. Наприклад, в юридичному контексті цей термін може вживатися у такому значенні: “Fraud is a deliberate misrepresentation or nondisclosure of a material fact made with the intent the other party will rely upon it [9, с. 4]. В економічному контексті юридичне значення fraud (a false representation by means of a statement or conduct made knowingly or recklessly in order to gain a material advantage) збережене: “Ordinarily, fraud involves making statement known to be untrue or without a reasonable basis for believing it to be true as well as the omission of a material fact necessary to convey the truth” [7, с. 114].

Юридичне значення “a wrongful act or omission for which damages can be obtained in a civil court by the person wronged, other than a wrong that is only a breach of contract” терміна tort (делікт) зберігається в економічному тексті: “The principal may be liable to third persons for the torts of an agent under either direct liability or respondeat superior. Principals may be liable to third persons injured by the torts of their agents under the doctrine of respondeat superior, which means let the master answer [11, с. 12]. Для порівняння наведемо приклад з юридичного тексту: A tort is a private wrong for which the wronged person may recover monetary damages, many of the facts or omissions which have been defined as crimes may also be torts” [17, с. 113].

Цікавим є і той факт, що в економічному дискурсі, переважно у монографіях з комерційного права та його застосування в економічній практиці, ми фіксуємо терміни юриспруденції, які, на перший погляд, не стосуються комерції. При цьому простежуємо збереження семантики термінів (терміни attorney, court, law). У юридичному дискурсі attorney вживається у значенні “повірений”: “An attorney owes the client a fiduciary duty that is a duty of highest care, trust, loyalty, and good faith in the exercise of the representation of that client [16, с. 9]. Економічний дискурс зберігає це значення: “One way to avoid both errors is to establish an ongoing professional relationship with an attorney in general practice before events force such a hasty choice. Some attorneys or law firms also advertise on television or billboards to secure business [5, с. 180].

Терміноелемент юридичної терміносистеми court має значення “суд” у юриспруденції: “Courts do much more than decide who was at fault for an accident, whether an accused person actually stole the goods, or whether a marriage should be dissolved [15, с. 13]. В економічних текстах різних жанрів, особливо у монографіях та навчально-методичній літературі, ми зафіксували цей термін у тому ж значенні, що і в юридичному дискурсі: “Courts today are generally willing to consider defences based on inequality of bargaining power between the parties, and they may rewrite or refuse to enforce contracts to avoid injustice” [6, с. 5].

Інший терміноелемент юриспруденції law (закон, право) фіксуємо переважно в монографіях та наукових статтях економіко-юридичного характеру. Тут простежуємо певні ідентичні паралелі вживання терміна, збереження ним своєї семантики, що особливо виявляється у термінологічних словосполученнях, наприклад, tort law, corporation law, contract law, commercial law. Спостерігаємо прагматичне використання терміна у контекстах з юридичної та економічної літератури. У юридичному дискурсі вживання терміна таке: “Law is the set of enforced rules under which a society is governed [13, с. 5]. В економічному контексті фіксуємо приклади: Contract law and commercial law deals with the rights and obligations of people who make contracts. Tort law deals with the rights and obligations of the persons involved in such cases” [12, с. 1119]; “Property law governs the ownership and use of property. Corporation law governs the formation and operation of business corporation” [12, с. 1120].

Отже, терміноелементи юридичної терміносистеми в економічних текстах мають тенденцію до широкого використання, не змінюючи при цьому значення юридичного терміна.

Нами зафіксовані випадки часткової реалізації юридичного значення терміна в економічному тексті. Так, слово valid “written or done in a proper manner so that court of law would agree with it” виражає часткове значення в економічному тексті: “Futak told Pockey at that time that he did not believe that ROA was a valid performance measure for the motor works divisions” [12, с. 817]. Тут не функціонує друга частина означення юридичного терміна valid “… so that court of law would agree with it”. Однак, аналізуючи економічну літературу різних жанрів, ми дійшли висновку, що цей термін також зберігає юридичне значення “чинний”, “достатній з правової точки зору”, “добре оформлений” переважно тоді, коли вживається у словосполученнях valid contract, valid will: A valid contract is one that meets all the legal requirements for a contract. Valid contracts are therefore enforceable in court” [6, с. 15]. A will procured by fraud or undue influence is not accepted as a valid will.if the statutory formalities are not all complied with, the will is not valid” [8, с. 497].

Виявлено також випадки, коли в економічному тексті термін цілком втрачає юридичне значення, набуваючи при цьому загального значення. Відбувається детермінологізація терміна. При цьому він втрачає свою концептуальність, системність, однозначність і набуває прагматичних властивостей. Так, юридичний термін capacity визначається як “ability or power”. У юридичному тексті він має саме таке значення: “In order that a man and a woman may become husband and wife, two conditions must be satisfied: first, they must both possess the capacity to contract a marriage, and secondly, they must observe the necessary formalities” [15, с. 19]. В економічному тексті слово capacity набуває значення “the amount that something can produce”; “A cost accountant estimates that next year’s normal capacity for the Susan Douglass Company will be 40,000 machine-hours” [12, с. 257]. За аналогією до терміна valid ми виявили випадки, коли юридична семантика терміна “capacity” зберігається: “Lack of testamentary capacity and undue influence are the most common grounds that persons who are the provisions of a will use to challenge it” [8, с. 497]. У наведених прикладах фіксуємо термін capacity у значенні “дієздатність”, “правоздатність”.

З позиції збереження чи втрати первісної семантики проаналізовано такі юридичні терміни-слова та терміни-словосполучення: capacity, tort, tax, law, fraud, valid та ін. Близько 99,6% з них відповідають семантиці у сфері економічних текстів, частково можуть реалізувати значення того чи іншого юридичного терміна близько 0,2% термінів. Має місце і десемантизація згаданих одиниць у структурі економічного тексту (0,2% термінів). Зафіксовані також випадки, коли одночасно в різних економічних контекстах терміноелементи юридичної терміносистеми можуть повністю зберігати юридичну семантику або частково реалізовувати її, наприклад, valid, capacity.

Зазначимо, що юридичні терміни дедалі ширше використовуються в структурі економічних текстів. Високий відсоток відповідності юридичному значенню терміна в економічному дискурсі пояснюється передусім тісним зв’язком економіки з правознавством. Економіка без юриспруденції на сучасному етапі розвитку суспільства не може існувати. Юридичні терміни входять у підмову економіки на рівні різних її жанрів: економічної документації (контрактів, угод), монографічної літератури з економічної тематики (дисертації, монографії, статті, доповіді), науково-популярної літератури з економічної тематики, газетного жанру з питань економічного життя. У всіх цих жанрах економічної літератури простежуємо функціонування юридичної лексики, термінології, термінологічних словосполучень, фіксуємо спільні та індивідуальні риси щодо семантичної реалізації, соціальної та культурологічної орієнтації.

Перспективами дослідження є з’ясування спільних та відмінних рис значень економічних та юридичних термінів, а також особливостей їх функціонування у різних дискурсах.

ЛІТЕРАТУРА

1. Головин Б. Н. Лингвистические основы учения о терминах / Б. Н. Головин, Р. Ю. Кобрин. – М.: Высшая школа,1987. – 103 с.

2. Овчаренко В. М. Структура і семантика науково-технічного терміна / Володимир Миколайович Овчаренко. – Харків, 1968. – 72 с.

3. Суперанская А. В. Общая терминология. Вопросы теории / А. В. Суперанская, Н. В. Подольская, Н. В. Васильева. – М.: Наука, 1989. – 246 с.

4. Цаголова Р. С. Системное исследование терминологии политической экономии (лингвистические аспекты проблемы научного термина): автореф. дис. … доктора филол. наук: спец. 10.02.19 “Теория языка”/ Р. С. Цаголова. – М., 1988. – 45 с.

5. Adamson J. Basic Law and the Legal Environment of Business / John Adamson. – Chicago: Irwin, 1995. – 630 p.

6. Bhagwati J. Illegal Transactions in International Trade / Jagdish Bhagwati. – N. Y., 1974. – 208 p.

7. Cook J. Auditing / J. Cook, G. Winkle. – N. Y., 1988. – 632 p.

8. Dworkin T. Essentials of Business Law and the Regulatory Environment / T. Dworkin, A. Barnes, E. Richards. – Chicago, 1995. – 756 p.

9. Greens Weekly Digest. Current Scottish Case Law. – Edinburgh. – 1993. – Issue 1. – 12 p.

10. Jarrow R. Finance Theory / R. Jarrow. – New Jersey, 1988. – 294 p.

11. Oakland J. Total Quality Management / John Oakland. – Oxford, 1995. – 370 p.

12. Rayburn L. G. Principles of Cost Accounting / L. Gayle Rayburn. – Irwin: Inc., 1989. – 1464 p.

13. Rudden B. Basic Community Laws / Bernard Rudden. – Oxford, 1985. – 301 p.

14. Schlesinger R. Comparative Law / Rudolf Schlesinger. – N. Y.: The Foundation Press, Inc., 1970. – 855 p.

15. Scots Law Times. – Edinburgh. – 1993. – Issue 2. – 78 p.

16. Scots Law Times. – Edinburgh. – 1993. – Issue 4. – 158 p.

17. Wallace R. International Law / Rebecca Wallace. – London, 1992. – 311 p.


Теоретична модель концепту GOD / БОГ в англійській мові

У статті запропоновано теоретичну модель концепту GOD/БОГ в англійській мові, досліджено семантичні ознаки зазначеного концепту, з’ясовано його інваріантні особливості та здійснено компонентний аналіз імен досліджуваного концепту.

Ключові слова: концепт, компонентний аналіз, концептуальні складники, інваріант.

 

В статье предложена теоретическая модель концепта GOD/БОГ в английском языке, исследованы семантические признаки указанного концепта, изучены его инвариантные особенности и проведен компонентній анализ имен данного концепта.

Ключевые слова: концепт, компонентный анализ, концептуальные составляющие, инвариант.

 

The article offers theoretical model of concept GOD/БОГ in in the English language, semantic constituents of the mentioned concept are studied, its conceptual peculiarities are analysed.

Key words: concept, component analysis, conceptual constituents, invariant.

 

Сучасна когнітивна лінгвістика, досліджуючи мовно-мисленнєві процеси людського пізнання, намагається осягнути принципи існування людини у соціумі та визначити роль мови в її взаємодії зі світом. Беручи до уваги тісний взаємозв’язок мови і мислення, оперативною одиницею якого є концепт як конденсат етнокультурного досвіду суспільства, лінгвісти-когнітологи (М. Болдирєв [2], С. Жаботинська [5], О. Селіванова [15] та ін.) ставлять за мету вивчення мови не лише як засобу комунікації, а і як комплексного феномена, що вербалізує духовне надбання нації і є відбитком її історично-культурного розвитку. Через дослідження концептів як культурних артефактів реалізується антропоцентричний підхід до вивчення мовних фактів.

Упродовж останніх десятиріч когнітивна наука досягає плідних результатів у вивченні різних концептів як одиниць репрезентації людських знань, серед яких вирізняють загальнонаціональні (О. Близнюк [1]), етнічні (А. Приходько [14]) чи індивідуально-авторські (Н. Миронова [11]). Докладно вивчались етичні концепти (О. Кисельова [8]), концепти соціальної (Л. Гайдученко [4]), релігійної (Л. Панова [12]), емоційно-чуттєвої (С. Воркачов [3]) та інших сфер людської діяльності. Наразі лінгвістика постає перед проблемою пошуку нових шляхів вивчення способів систематизації знань, їх структуризації, з’ясування кореляцій між мовою та мисленням, моделювання теоретично обґрунтованих схем мисленнєвої діяльності, опосередкованої мовою, чим визначається актуальність цієї наукової розвідки.

Метою статті є побудова теоретичної моделі концепту GOD/БОГ як абсорбенту етнокультурних знань про Бога на матеріалі пізньовікторіанської літератури. Для досягнення поставленої мети передбачено розв’язання таких завдань:

1) визначити поняттєвий компонент концепту GOD/БОГ на основі компонентного аналізу;

2) виокремити інваріантні ознаки концепту GOD/БОГ в англійській мові на основі лексикографічних джерел.

Для номінації надприродних явищ, релігійних культів і обрядів, містичних творінь, міфічних істот і т. ін., що вписуються в межі наївної картини світу, у лінгвістиці існує сукупність лексичних одиниць, які традиційно називаються теонімами і міфонімами [12]. Центральне місце серед них займає лексема-номінатор концепту GOD/БОГ на позначення верховного світового абсолюту [18, с. 646; 20]. Концепт GOD/БОГ як відбиток духовної культури нації становить основу релігійно-міфологічного світогляду і ґрунтується, перш за все, на біблійних догматах, скорегованих часом і суспільством.

Згідно з лексикографічними джерелами, концепт GOD/БОГ в англійській мові вербалізується за допомогою синонімічного ряду лексем: god, deity, divinity, immortal [19, с. 195], а також Lord, Ruler, Creator, Almighty, Omnipotence, Providence, Supreme Being, Maker, Master, King of Kings, Lord of Lords, Christ, Saviour, Allah, Jehovah, Muhammad, Vishnu та завдяки деяким їх дериватам і композитам: omnipotent, Godhead, godlike, god-loving і т. п. [19, р. 195; 18, р. 646, р. 802, р. 1321]. Ключовою лексемою аналізованого концепту є god за принципом її стилістичної нейтральності, найбільшої узагальненості значення та частотності вживання у досліджуваних текстах (92% з 438 мовних фрагментів).

За даними тлумачних словників [16; 17; 18; 20], ключова лексема god є полісемантичним словом. Зважаючи на це, проаналізуємо словникові дефініції ключової лексеми на позначення концепту GOD/БОГ в англійській мові з метою виокремлення всіх його складників. Як і Н. Ізотова [6, с. 65], на основі дефініційного аналізу визначимо семантичну структуру словникових тлумачень лексеми god. У цьому разі семи ототожнюються з концептуальними ознаками, які наповнюють концепт [13, с. 11–12].

Проаналізувавши словникові тлумачення лексеми god та спираючись на процедуру компонентного аналізу, маємо змогу виявити її семантичні складники – семи – та змоделювати її структуру. У результаті дослідження можемо зобразити семантичну структуру ключової лексеми на позначення досліджуваного концепту з його інваріантними ознаками, зафіксованими у лексикографічних джерелах (табл. 1, за даними [16, с. 371; 17, с. 563; 18, с. 646; 20]).

У першому визначенні лексеми god (див. табл. 1): any of various beings conceived of as supernatural, immortal, and having special powers over the lives and affairs of people and the course of nature [20] актуалізуються семантичні компоненти концепту GOD/БОГ: ‘being (єство, сутність), ‘superability (надможливість), ‘immortality (безсмертя) та ‘power (сила, міць), унаслідок чого Бог виступає як суб’єкт дії, якому притаманні зазначені атрибути. У наступному визначенні – deity, esp. a male deity: typically considered object of worship [20] – експлікується семантична ознака ‘гендер’ male (особа чоловічої статі) та сема ‘worship’ (поклоніння, шана, обожнювання) з вектором дії, спрямованої на Бога як об’єкта.

Таблиця 1

Семантична структура ключової лексеми на позначення концепту GOD / БОГ в англійській мові

Лексема

Словникові дефініції

Семи

God

1)      any of various beings conceived of as supernatural, immortal, and having special powers over the lives and affairs of people and the course of nature;

2)      deity, esp. a male deity: typically considered object of worship;

3)      creator and ruler of the universe, regarded as eternal, infinite, all-powerful, all-knowing Supreme Being, the Allmighty; the spirit that controls the unіverse;

4)      a person or thing deified or excessively

honored;

5)      a man who many people admire or copy;

6)      someone who is extremely attractive;

7)      something that someone thinks is very important and allows to control their life;

8)      [plural] the highest seats in a theatre gallery
[16, p. 371; 17, p. 563; 18, p. 646; 20].

being, superability

immortality

power/might

male

worship, creativity

eternity, infinity

knowledge

spirit

rule/control

corporeity

perfection

attraction

importance

supremacy

high position

У іншому випадку [20] Бог визначається як creator and ruler of the universe, regarded as eternal, infinite, all-powerful, all-knowing Supreme Being, the Allmighty або the spirit, being or force that many people believe created and controls the unіverse [18, p. 646], завдяки чому можна ідентифікувати семи ‘creativity’ (творчість), ‘rule, control’ (управління, контроль), ‘eternity’ (вічність), ‘infinity (безкінечність), ‘power, might’ (могутність), ‘knowledge’ (мудрість, знання), ‘supremacy’ (верховенство, перевага), ‘spіrit’ (дух). Граматична форма дієслова to control, вжитого у теперішньому часі, додає до визначення додаткову семантичну ознаку ‘continuation’ (продовження), підкреслюючи невпинність божественного впливу на Всесвіт. Бог у англомовній культурі постає взірцем для наслідування: a man who many people admire or copy [18, p. 646], що свідчить про наявність імплікативної семи ‘perfection’ (взірцевість). Крім того, Бог є власником привабливої фізичної форми a man who is extremely attractive – сема ‘attraction (привабливість). У визначенні Бога як something that someone thinks is very important and allows to control their life [18, p. 646] експлікуємо сему ‘importance’ (важливість), яку вважаємо факультативною семантичною ознакою, що зумовлено аксіологічним компонентом у семантиці концепту.

Якщо розуміння Бога як духа чи енергії (a spirit or power [17, p. 563] або the spirit or force [18, p. 646]) передбачає певну безтілесність, то дефініція “a person or thing deified or excessively honored and admired” [20], навпаки, експлікує можливість існування божественної чи ідолоподібної сутності (deified, honored, admired) у фізичній формі (a person or thing), актуалізуючи сему ‘corporeity’ (тілесність).

В останній із наведених дефініцій лексеми god щодо сталого її вживання у множині з означеним артиклем the gods the highest seats in a theatre gallery зберігається семантична ознака ‘supremacy’ (верховенство, перевага), що реалізується в мові лише стосовно детермінації просторово-геометричних параметрів висоти розташування фізичного об’єкта та його умовної реляції до точки відліку за вертикаллю (про що також свідчить найвищий ступінь порівняння прикметника high the highest), внаслідок чого можна ідентифікувати сему ‘high position’ (висота, висока позиція). Схожа семантика у структурі лексеми god, на нашу думку, не є випадковою, адже місцем перебування Бога традиційно вважаються небеса: “Heaven the place where God is believed to live” [18, p. 701], що розуміються як простір, розташований вертикально до земної поверхні: “Christians believe that Jesus ascended into Heaven” [18, p. 703], тоді як to ascend – це напрям руху вгору: to rise into the air; to go up [18, p. 73], тобто in or towards a higher position [18, p. 1643].

Серед виокремлених сем є такі, що вступають у відношення суперечності: ‘spіrit’ (дух)/ ‘corporeity’ (тілесність), тобто, з одного боку, Бог – це ефірна, безтілесна сутність (а spirit, power or force – дух або енергія) з надможливостями, а з іншого, – це матеріалізована істота/неістота (a person or thing), наділена ідентичними якостями. Наявність енантіосемічних компонентів у семантичній структурі концепту зумовлена діахронічними факторами у розвитку мови, становленням релігійно-міфологічного світогляду як одного з рівнів буденної свідомості етносу та формуванням наївної картини світу англомовної культурної спільноти [15, с. 151; 3, с. 125].

Концепт GOD/БОГ, відображаючи рівень національно-культурної свідомості, містить основу колективного знання про Бога як абсолютну, незалежно існуючу субстанцію (екзистенційний аспект), наділену надприродними властивостями (атрибутивний аспект), здатну здійснювати свій гіперреальний вплив на Всесвіт загалом і людину зокрема (акціональний аспект) [16, с. 371; 17, с. 563; 18, с. 646; 20]. Ураховуючи вищесказане та базуючись на виокремлених концептуальних ознаках, пропонуємо теоретичну модель досліджуваного концепту (мал. 1).

Теоретична модель концепту GOD/БОГ в англійській мові представлена триєдністю компонентів – аспектів, що інтегрують буттєву, сутнісну та діяльнісну характеристики референта.

Екзистенційний аспект концепту висвітлює форму та спосіб буття Бога у статиці та динаміці. Враховуючи традиційне розуміння того, що конфігурація фізичного об’єкта є сталою та стабільною в певний момент часу, саме до статичного компонента відносимо форму існування Бога як антропоморфної субстанції (про що свідчать семантичні ознаки ‘male’, ‘being’, ‘creativity’ та ін.), котра розпадається на ефірну (сема ‘spirit’) та тілесну, тобто таку, що має матеріальне втілення (сема ‘corporeity’). Медіальну позицію серед них може займати сема ‘transfiguration’, яка експлікує можливість трансформації референта з одного фізичного чи ефірного об’єкта в інший (наприклад, Jesus Christs resurrection [18, p. 1271], що номінує перевтілення у нову фізичну форму) або передбачає існування Бога у вигляді аморфної істоти (the Holy Spirit in the Christian Religion, God in the form of a spirit [18, p. 724]). Дифузність фізичних меж матеріального об’єкта, з одного боку, ставить під сумнів закони динаміки, властиві науковому світогляду, з іншого боку, розширює межі художнього мислення, у рамках якого навіть матеріалізований об’єкт має здатність до таких трансформацій. Християнському релігійному світогляду властиве розуміння Бога як триєдиного начала – Святої Трійці, трикомпонентної божественної сутності, єдності Отця, Сина та Святого Духа: “the Trinitya name that Christians use for referring to the three parts that they believe God consists of: the Father, the Son, the Holy Spirit” [18, p. 1606].

Б3184, Мал. 1 - Теоретична модель концепту GOD-БОГ

Мал. 1 - Теоретична модель концепту GOD/БОГ

Наявний у теоретичній моделі концепту GOD/БОГ динамічний компонент окреслює можливості просторового перебування Бога в межах двох доменів: земного (храм тощо) та позаземного (небеса, рай). Проте семантична ознака ‘omnipresence’ може набувати інтерпозиційності, що, експлікуючи божественну властивість до всюдисущності, поєднує обидва світи (матеріальний – земний та ідеальний – позаземний), руйнує рамки тривимірного простору та дискредитує фізичні закони матеріального світу. Це дозволяє кваліфікувати подібне як надприродне, характерне лише нематеріальним субстанціям. Наведений аргумент, на наш погляд, ще раз доводить належність концепту GOD/БОГ до ненаукового світогляду.

Атрибутивний аспект регламентує характерні референтові властивості (що специфікують сему ‘superability’) і корелює з філософською категорією якості, яка виражає невід’ємну від буття його суттєву визначеність і включає стійке взаємовідношення складових елементів об’єкта [9, с. 304].

У межах акціонального аспекту, що відображає діяльнісну сторону референта, розглядаємо два вектори: діяльність Бога, спрямована на людину (семи ‘rule/control’), де він виступає як суб’єкт – агенс, та зворотні дії людини, спрямовані до Бога (молитва, шанування, обожнювання – сема ‘worship’), унаслідок чого Бог виступає як пацієнс.

На основі попередніх висновків можна зробити припущення, що такою є формалізована ідеальна модель концепту GOD/БОГ з її внутрішньою структурою, тобто форма. Крім того, концепт має значеннєве наповнення, тобто зміст, що акумулюється завдяки сумарним значенням мовних одиниць, що вербалізують концепт, асоціативно-образним та ціннісним компонентам, конотаціям та ідіоспецифічним модальностям [7, с. 139], а також нашаруванню національно-культурних надбань етносу [10, с. 52–54].

Виявлений за допомогою компонентного аналізу поняттєвий компонент концепту GOD/БОГ утворює його ядро і складається зі стабільних семантичних ознак ‘being’, перша з яких набуває статусу категоріальної (Бог є сутність, єство): ‘male, ‘superability’, ‘immortality’, ‘eternity’, ‘infinity’, ‘power’, ‘might’, ‘creativity’, ‘knowledge’, ‘supremacy’, ‘rule’/‘control’, ‘perfection’, ‘worship’, ‘spirit’, ‘corporeity’, а також факультативних ‘importance’, ‘attraction’, ‘high position’, ‘continuation’, що входять до контенсіоналу (змісту поняття) і дозволяють визначити Бога в англомовному середовищі так:

1) Бог – це міфічна, взірцева, недосяжна, безтілесна, творча, мудра, могутня, безсмертна (вічна, безкінечна), з надможливостями сутність (єство) чоловічої статі, що керує Всесвітом і є важливим його елементом;

2) ідолоподібна істота чи неістота, що може мати фізичне втілення й обожнюється у суспільстві.

Ураховуючи виокремлені на основі лексикографічних джерел семантичні ознаки, що ототожнюються з концептуальними, ми запропонували теоретичну модель концепту GOD/БОГ, представлену триєдністю компонентів – аспектів, що відбивають буттєву, сутнісну та діяльнісну характеристики референта. Екзистенційний аспект концепту окреслює форму, спосіб та простір буття референта, атрибутивний аспект висвітлює його властивості, акціональний аспект відображає діяльнісну сторону останнього.

Формалізована модель концепту GOD/БОГ з її внутрішньою структурою ілюструє інваріантні ознаки досліджуваного концепту в англійській мові.

Перспективами подальших наукових пошуків має стати дослідження обсягу концепту GOD/БОГ, що утворюється варіативними ознаками, які регулюють баланс узуального та індивідуального в його структурі.

ЛІТЕРАТУРА

1. Близнюк О. О. Концепти ЖИТТЯ і СМЕРТЬ: лінгвокультурологічний аспект (на матеріалі паремійного фонду української та італійської мов): дис.... канд. філол. наук: 10.02.17 “Порівняльно-історичне і типологічне мовознавство” / Близнюк Олена Олександрівна. – К., 2008. – 214 с.

2. Болдырев Н. Н. Когнитивная семантика когнитивной лингвистики / Н. Н. Болдырев // Вопросы когнитивной лингвистики. – 2004. –.№1. – С. 18-36.

3. Воркачев С. Г. Семантизация концепта ЛЮБВИ в русской и испанской лексикографии (сопоставительный анализ) / С. Г. Воркачев // Язык и эмоции. – Волгоград: Перемена, 1995. – С. 125–132.

4. Гайдученко Л. В. Концепт ВЛАДА у сучасній німецькій лінгвокультурі: автореф. дис.... канд. філол. наук: спец. 10.02.04 “Германські мови” / Л. В. Гайдученко. – Київ, 2009. – 18 с.

5. Жаботинская С. А. Когнитивная лингвистика: принципы концептуального моделирования / С. А. Жаботинская // Лінгвістичні студії. – Черкаси: Сіяч. – 1997. – Вип. ІІ. – С. 3–10.

6. Ізотова Н. П. Текстовий концепт ШЛЯХ ДО СЛАВИ в англомовних біографічних романах ХХ століття: семантико-когнітивний та наративний аспекти: дис.... канд. філол. наук: 10.02.04 “Германські мови” / Ізотова Наталія Павлівна. – К., 2009. – 252 с.

7. Карасик В. И. Языковой круг: личность, концепты, дискурс / Владимир Ильич Карасик. – Волгоград: Перемена, 2002. – 477 с.

8. Киселева О. В. Прагматика бытования этических концептов в современном публицистическом дискурсе (на материале журнала “Нева”): автореф. дис. …канд. филол. наук: спец. 10.02.01 “Русский язык” / О. В. Киселева. – Череповец, 2006. – 18 с.

9. Клименюк О. В. Технологія наукового дослідження / Олександр Валеріанович Клименюк. – К., Ніжин: ТОВ “Видавництво “Аспект-Поліграф”, 2006. – 308 с.

10. Маслова В. А. Введение в когнитивную лингвистику / Валентина Авраамовна Маслова. – М.: Флинта: Наука, 2007. – 296 с.

11. Миронова Н. В. Репрезентація концепту ВІЙНА у романі А. Нотомб “Le Sabotage Amoureux” / Н. В. Миронова // Матеріали VІІІ Всеукраїнської наукової конф. “Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація.” – Харків: Харківський нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна, 2009. – С. 189-190.

12. Панова Л. Г. Слово БОГ и его значения: от иерархии небесной – к иерархиям земным [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ruslang.ru/doc/panova/panova_bog.pdf

13. Попова З. Д. Понятие “концепт” в лингвистических исследованиях / З. Д. Попова, И. А. Стернин. – Воронеж: Изд-во Воронежск. гос. университета, 1999. – 30 с.

14. Приходько А. М. Концептуальні домінанти німецької етно- та лінгвокультури /
А. М. Приходько // Вісник Київського національного університету. – Серія “Філологія”. – 2007. – Т. 10, № 2. – С. 29 – 36.

15. Селіванова О. О. Лінгвістична енциклопедія / Олена Олександрівна Селіванова. – Полтава: Довкілля-К, 2010. – 844 с.

16. Hornby A. S. The Advanced Learner’s Dictionary of Current English / Albert Sidney Hornby. – Cambridge: Cambridge Univ. Press, 1992. – II vol. – 511 p.

17. Longman Dictionary of English Language and Culture. – L.: Longman, 2005. – 1620 p.

18. Масmillan English Dictionary for Advanced Learners. – L.: Масmillan, 2007. – 1748 p.

19. Oxford Dictionary of Synonyms and Antonyms. – L.: Oxford Univ. Press, 2007. – 514 p.

20. Webster’s New Dictionary and Roger’s Thesaurus [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.merriam-webster.com/


Особливості взаємодії системних та функціональних характеристик англійського дієслова в художньому тексті: лінгвостатистичний аспект

У статті представлено результати комплексного лінгвостатистичного дослідження особливостей взаємозв’язку системних і функціональних характеристик англійського дієслова у художньому тексті. Аналіз взаємодії різних аспектів дієслівної одиниці (лексико-семантичного, морфологічного та синтаксичного), здійснений за допомогою статистичних методів, дозволив встановити, що лексико-семантичні, морфологічні та синтаксичні властивості англійського дієслова пов’язані між собою і взаємодіють у мовленні; взаємозалежність їх частот є одним із проявів цієї взаємодії.

Ключові слова: дієслово, системні характеристики, функціональні характеристики, взаємозв’язок.

 

В статье представлены результаты комплексного лингвостатистического исследования особенностей взаимосвязи системных и функциональных характеристик английского глагола в художественном тексте. Анализ взаимодействия разных аспектов глагольной единицы (лексико-семантического, морфологического, синтаксического), выполненный с помощью статистических методов, позволил установить, что лексико-семантические, морфологические и синтаксические характеристики английского глагола связаны между собой и взаимодействуют в речи; взаимозависимость их частоты является одним из проявлений этой взаимосвязи.

Ключевые слова: глагол, системные характеристики, функциональные характеристики, взаимосвязь.

 

The article deals with the results of a complex linguostatistic study of the English verb systemic and functional characteristics interaction in a literary text. The conducted linguostatistic analysis of semantic, morphological and syntactical verbal characteristics interrelation has proved the interdependence between the verb semantics and frequency of groups of its conjugated forms; between the verb semantics and type and frequency of the kernel patterns of its grammatical combinability. Interdependence of verbal characteritics frequencies is one of the manifestations of their interaction.

Key words: the verb, systemic characteristics, functional characteristics, interdependence.

 

Англійське дієслово неодноразово ставало об’єктом лінгвістичних розвідок науковців, у яких різною мірою досліджено його системні та функціональні властивості (Т. Шевченко та ін.), розкрито складні взаємовідношення, які існують між функціонуванням дієслова та його структурою і семантикою. Попри значну кількість досліджень особливостей функціонування англійського дієслова в текстах різних функціональних стилів (В. Перебийніс та ін.) чимало проблем у вивченні властивостей англійського дієслова залишаються нерозкритими, зокрема недостатньо вивченим залишається питання взаємозв’язку системних і функціональних характеристик англійського дієслова, подальшого вдосконалення потребують також методи дослідження цієї взаємодії.

Поряд з типологічними, системно-структурними, комунікативно-функціональними, прагматичними та когнітивними лінгвістичними дослідженнями в останні роки особливої актуальності набули квантитативно зорієнтовані дослідження міжрівневих зв’язків у мові (М. Лучак, С. Нагорна). Доцільність застосування статистичних методів у лінгвістичних дослідженнях зумовлена властивими мові кількісними характеристиками, внутрішньою взаємозалежністю, яка існує між якісними та кількісними особливостями мовної структури, частотою мовних одиниць у мовленні, що підпорядковується певним статистичним закономірностям, а також намаганням дослідників здобути об’єктивні дані, незалежні від їхнього суб’єктивного сприйняття.

Актуальність проведеного дослідження підтверджується загальним спрямуванням сучасної функціональної лінгвістики на вивчення системної організації та функціональних характеристик мовних одиниць у тексті. Актуальність поставленої проблеми також зумовлюється потребою комплексного дослідження лексико-семантичних і граматичних властивостей дієслова та характеру взаємозв’язків між ними, закономірностей їхнього функціонування в текстах англомовної художньої прози. Врахування вживаності дієслова, взаємозв’язку його лексико-семантичних і граматичних характеристик у тексті є необхідним для лінгводидактичних цілей.

Мета статті – представити результати лінгвостатистичного аналізу особливостей взаємозв’язку системних і функціональних властивостей англійських дієслів лексико-семантичних груп “Комунікація” та “Розумова діяльність” у художньому тексті. Матеріалом дослідження слугують художні твори жанру популярного політичного роману [8; 9] загальним обсягом 200 000 слововживань.

Кожна одиниця мови є елементом певної мовної підсистеми, її властивості визначаються відношенням до інших елементів цієї підсистеми, місцем у ній, тобто є її системними характеристиками. Використовуючись у мовленні, мовна одиниця набуває інших функціональних характеристик, які визначаються її відношенням до елементів тексту, місцем у мовленнєвому ланцюгу, сполучуваністю з іншими елементами цього ланцюга [4, с. 138].

У дослідженні до системних властивостей англійського дієслова відносимо його частиномовну приналежність; лексичну семантику, яка описується лексико-семантичними групами; тип словозмінної парадигми; граматичну семантику груп словозмінних форм; граматичну валентність, яка описується ядерними моделями дієслівних словосполучень. Під функціонуванням дієслова розуміємо його поведінку в мовленні, тобто сукупність його характеристик у досліджуваних художніх творах: ступінь уживаності (частота дієслова, лексико-семантичної групи, групи словозмінних форм, моделі граматичної сполучуваності); ступінь реалізації словозмінної парадигми, інвентаря ядерних моделей граматичної сполучуваності; лексична наповненість моделі граматичної сполучуваності; комунікативне призначення, прагматичне й емотивне навантаження, а також взаємозв’язок функціональних характеристик різних рівнів.

Ґрунтовне пізнання властивостей одиниць мови передбачає їх вивчення як з точки зору системи мови, так і з точки зору функціонування. Аналіз системних і функціональних властивостей англійського дієслова у художніх творах розглядається в аспекті їх взаємодії та взаємозв’язку, адже семантична функція мовних одиниць тісно перехрещується із морфологічною і синтаксичною. Дієслово виступає як одиниця, яка у своїх відношеннях із граматичним законом приводить у дію свої внутрішні якості: лексичне значення, властивість сполучатися з іншими словами, індивідуальні семантичні ознаки, а особливості функціонування дієслова забезпечуються прагматичною спрямованістю тексту [3, с. 16]. Розглянемо особливості взаємодії системних і функціональних характеристик англійського дієслова на прикладі дієслів лексико-семантичних груп “Комунікація” (ask, chat, respond, say, talk та ін.) та “Розумова діяльність” (analyze, know, learn, reflect та ін.).

На матеріалі вищезазначених лексико-семантичних груп дієслів продемонструємо вплив семантики дієслів на реалізацію їх морфологічних і синтаксичних характеристик. Перелік груп словозмінних форм англійського дієслова взято з [7, с. 55], а інвентар виділених моделей граматичної сполучуваності базується на [6].

Серед функціональних характеристик одиниці мови на першому місці знаходиться її частота, тобто ступінь її вживаності в мовленні, за якою йдуть її сполучуваність з іншими одиницями в мовленнєвому потоці, розподіл по тексту та ін. Як зазначають В. Перебийніс та Т. Бобкова [5, с. 446], кожна із системних характеристик певною мірою визначає частоту мовної одиниці: причому в багатьох випадках на частоту одиниці в тексті впливає не одна окремо взята системна характеристика, а їх сукупність, оскільки вони пов’язані між собою. Але якщо певна системна властивість одиниці мови є чинником, що впливає на її частоту, то і частота у свою чергу є відображенням, виразником цієї системної властивості, адже зв’язок системних і функціональних властивостей мовної одиниці двосторонній, взаємний. Звідси наявність/відсутність взаємозалежностей між частотами різноаспектних характеристик мовної одиниці буде свідчити про існування/відсутність взаємозв’язку між ними. Проте слід зауважити, що на частоту мовних одиниць у тексті впливають не лише їхні системні та функціональні характеристики, а велика кількість чинників, пов’язаних із мовленням: закони функціонального стилю та жанрів, тематика тексту, його комунікативна спрямованість, закономірності побудови мовленнєвих жанрів, авторські уподобання та ін. [5, с. 447].

Для встановлення позитивних статистично значущих зв’язків між семантикою дієслів певної ЛСГ та частотою груп їх словозмінних форм, а також між семантикою дієслів певної ЛСГ та частотою моделей граматичної сполучуваності, у яких вони вживаються, було використано критерій c2.. Критерій хі-квадрат дозволяє встановити наявність або відсутність зв’язку між ознаками, але не дозволяє встановити його ступінь чи міру. Ступінь зв’язку між явищами, що досліджуються, дозволяє встановити коефіцієнт взаємної спряженості Ф. Величина коефіцієнта спряженості може набувати значень від -1 до +1, тобто цей коефіцієнт показує не тільки ступінь взаємозв’язку ознак, але й “напрямок” їх спряженості.

У ЛСГ дієслів “Комунікація” виявлено позитивні статистично значущі зв’язки із групою словозмінних форм Past Indefinite Active (c2=106,66, Ф=0,1). Зв’язок між семантикою дієслів “Комунікації” і групою словозмінних форм Past Indefinite Active зумовлюється тим фактом, що дієслова комунікації зазвичай виражають завершену дію. Дієслова цієї ЛСГ у своїй більшості пов’язані з результатом у формі знання, а сема результативності передбачає вживання часових форм претеритного плану [2, с. 188]. Крім того, прагматика художніх текстів, у яких наявна велика кількість вкраплень діалогічного мовлення, передбачає переважне вживання дієслівної лексики цієї семантики для введення мови персонажів, тобто в мові автора (оповідача). Мова автора – це художня оповідь, яка носить ретроспективний характер. Час у художньому творі зумовлюється законами наративної літератури, за яким художня оповідь у більшості випадків – це ретроспекція, тобто відтворення подій, що відбулися в минулому. Звідси провідною часовою формою творів художньої літератури є Past Indefinite. Так, за дослідженням В. Перебийніс та С. Хідекель [10, с. 8], група словозмінних форм Past Indefinite Active посідає перше місце за частотою в художніх творах і складає 41,11% від частоти всіх груп словозмінних форм англійського дієслова у творах художньої літератури, тоді як у публіцистичних текстах її частота складає 23,62%, а в наукових – лише 5,57%. Характерне вживання дієслів комунікації у цій групі словозмінних форм видно із прикладів: “So, what do you think of Vietnam?” asked the remaining man” [9, с. 346]; “Many would, he answered, rather courageously, all thought” [8, с. 150].

У ЛСГ дієслів “Комунікація” позитивні статистично значущі зв’язки наявні в трьох моделях граматичної сполучуваності дієслів VVing, VNS, VS. Найвищі показники c2 та коефіцієнта взаємної спряженості Ф виявлено в моделях VS (c2=586,88, Ф=0,25) та VNS (c2=269,88, Ф=0,17). Високі показники критерію c2 та Ф для цих моделей пояснюються тим, що ці моделі є типовими для дієслів ЛСГ “Комунікація”, тобто вони є характерними для переважної більшості дієслів цієї семантики. Дієслова ЛСГ “Комунікація” позначають акт передачі інформації, а сема інформативності передбачає адресата, якому передається ця інформація, та саму інформацію. Відмінною особливістю граматичної сполучуваності дієслів комунікації є те, що вони можуть входити в якості ядра не лише в дієслівне сполучення, але й у конструкцію з мікроконтекстом у вигляді прямої чи непрямої мови [1, с. 158]. Мікроконтекстом може бути підрядне речення (непряма мова), речення як самостійна комунікативна одиниця (пряма мова), складне синтаксичне ціле, що складається із декількох самостійних речень (пряма мова). Крім семантики, велику частоту вживання сполучень дієслів комунікації із підрядними реченнями, приєднаними за допомогою як сполучникового, так і безсполучникового зв’язку, та з іменним компонентом у ролі прямого додатка, що позначає адресата мовлення, зумовлює також і прагматика художніх творів. Як ми вже відзначали при розгляді зв’язку семантики дієслів цієї групи з їхніми словозмінними формами, дієслова комунікації вживаються переважно в авторському мовленні для введення як прямої, так і непрямої мови персонажів. Наприклад: “But Ive never had to use it, never even took it out for an arrest. Just think of me as a fly on the wall,” – she said” [1, с. 572]; “Its legislators didn't feel the obligation to pay back, and the lobbyists, also bought and paid for, told them that it had to be this way [8, с. 223].

У нашому дослідженні дієслова цієї групи виявили також статистично значущий зв’язок з моделлю VVing (c2=62,87, Ф=0,08). Як показали спостереження, високу частоту моделі VVing не можна пояснити її типовістю для всіх дієслів цієї ЛСГ, оскільки вона характерна лише для кількох дієслів і зафіксована лише у творі Т. Кленсі “Debt of Honor”: це дієслова ask (20 випадків уживання), observe (12), reply (6), say (41); решта випадків уживання дієслів у цій моделі є поодинокими, наприклад: “What are those guys?” – Burroughs asked, pointing to the commercial port” [8, p. 426]; “These are difficult times, Raizo,” – Matsuda replied, accepting it graciously” [8, p. 211].

Дієслова ЛСГ дієслів “Розумова діяльність” виявили позитивні статистично значущі зв’язки лише в групі Non-Past Indefinite Active (c2=223,07, Ф=0,15), хоча частота вживання дієслів цієї семантики в групі словозмінних форм Past Indefinite Active є набагато вищою. Проте підрахунки для групи Past Indefinite Active свідчать, що показник критерію c2 є меншим за критичне значення, а звідси – відсутність зв’язку між семантикою дієслівної лексики ЛСГ “Розумова діяльність” та цією групою словозмінних форм. Не виявляє дієслівна лексика цієї ЛСГ зв’язку також із групами словозмінних форм Continuous та Perfect, що свідчить про нетиповість вживання дієслів розумової діяльності в них.

Наявність зв’язку з групою Non-Past Indefinite Active зумовлена як семантикою дієслів розумової діяльності, що виражають внутрішній стан мовця та дії, не відчужені від нього [9, с. 20], так і композиційними особливостями художнього твору. Дієслова цієї ЛСГ переважно вживаються в мові персонажів для передачі осмислення ними подій твору чи вчинків інших персонажів, а для персонажного мовлення більш притаманні теперішні часові форми, наприклад: “So, what do you think of Vietnam?”– asked the remaining man” [9, с. 29]; “I’m going to keep this. I think maybe the President needs to read it, too [8, с. 232].

У ЛСГ дієслів “Розумова діяльність” позитивні статистично значущі зв’язки наявні в моделях VD, VV=, VS. Найвищі показники c2 та Ф зареєстровано для моделі VS (c2=671,72, Ф=0,27). Дієслова цієї ЛСГ позначають процес розумової діяльності людини та вводять розгорнуте повідомлення про результат цієї діяльності. Значна частота цієї моделі у вказаній ЛСГ зумовлюється переважним уживанням у ній високочастотних дієслів know та think (580 та 397 слововживань, відповідно). Висока частота цих дієслів у досліджуваних художніх творах пояснюється як тим, що в сучасній англійській мові ці дієслова є найуживанішими одиницями досліджуваної ЛСГ [10, с. 181], так і тим, що в художніх творах ці дієслова часто використовуються як формальний засіб побудови діалогу. Уживання дієслів розумової діяльності в моделі VS проілюструємо прикладами з творів: “It seemed that power was the only thing they understood, but while Matsuda and his colleagues had thought that they had the ability to employ power, the Americans werent intimidated the way they were supposed to be” [8, с. 880]; “They did not know what had happened” [9, с. 10].

На другому місці за величиною показників критерію c2 та Ф знаходиться модель VD (c2=64,88, Ф=0,08), її частота в досліджуваному масиві становить 201 випадок. Проаналізувавши прислівниковий компонент моделі VD, було встановлено, що дієслова ЛСГ „Розумова діяльність” зустрічаються в сполученні з такими групами прислівників: 1) прислівники способу дії (47%), 2) прислівники міри та ступеня (19,9%), 3) прислівники повторюваності та частоти (16,5%), 4) прислівники часу (7,4%), 5) прислівники місця та напрямку (7,1%), 6) прислівники причини й наслідку (2,1%).

Щоб установити істотність/неістотність розходження процентних показників для частот уживання прислівників у моделі VD було використано видозмінену формулу критерію Стьюдента для процентних показників. У результаті необхідних розрахунків було встановлено, що для дієслів розумової діяльності характерною є сполучуваність із прислівниками способу дії.

Найнижчий показник c2 та Ф виявлено в моделі граматичної сполучуваності VV= (c2=55,19, Ф=0,08). Висока частота вживання дієслів ЛСГ “Розумова діяльність” у цій моделі зумовлюється їх семантикою, оскільки сема обробки інформації мозком людини передбачає прийняття певного рішення щодо виконання дії, тобто певний намір, наприклад: “Sanchez decided to stay in the comfortable leather chair and read over some documents while enjoying the breeze” [8, с. 416]; “One of my colleagues is in New York. I plan to see him and then fly home from New York” [8, с. 242].

Аналіз системних і функціональних властивостей англійських дієслів комунікації та розумової діяльності в сучасних художніх творах свідчить, що різноаспектні дієслівні характеристики активно взаємодіють у мовленні. Ця взаємодія проявляється у взаємозв’язку та взаємозалежності лексико-семантичних і морфологічних, лексико-семантичних і синтаксичних, характеристик досліджуваних дієслів. Одним із проявів цієї взаємодії є взаємозалежність частот.

Розгляд взаємодії лексико-семантичних і морфологічних дієслівних характеристик у досліджуваних художніх творах показав наявність взаємозв’язку між реалізацією груп словозмінних форм англійського дієслова та його семантикою. Встановлено, що висока частота дієслів досліджуваних лексико-семантичних груп у певних групах словозмінних форм зумовлюється близькістю семантики дієслова і граматичного значення групи словозмінних форм, а також типом викладу тексту (авторське мовлення, мовлення персонажів).

Вплив семантики англійського дієслова на реалізацію його сполучувальних властивостей виявляється в різному наборі ядерних моделей граматичної сполучуваності досліджуваних ЛСГ й у вищій частоті певних моделей у текстах. Взаємозв’язок лексико-семантичних і граматичних характеристик англійського дієслова на синтаксичному рівні визначається типовістю моделі для дієслів конкретної семантики; переважним уживанням високочастотних дієслів певної семантики в певній моделі граматичної сполучуваності; індивідуальною сполучуваністю певного дієслова; типом викладу художнього твору (авторське чи персонажне мовлення).

Результати дослідження дозволяють окреслити коло проблем для подальшого опрацювання. Перспективною, на нашу думку, є спроба використати отримані дані для створення лексичної граматики англійської мови, завданням якої буде пов’язати граматичні правила з певними лексичними групами, яких ці правила насамперед стосуються.

ЛІТЕРАТУРА

1. Зубкова Е. М. Глаголы умственной деятельности, речи и физического восприятия в английской художественной и научной прозе: дис. … канд. филол. наук: спец. 10.02.04 “Германские языки” / Е. М. Зубкова. – Саранск, 1986. – 233 с.

2. Лучак М. М. Вживання часових форм дієслова в сучасній англійській мові: дис. … канд. філол. наук: спец. 10.02.04 “Германські мови” / Микола Миколайович Лучак. – Чернівці, 2003. – 253 с.

3. Нагорна С. С. Стилеметричні характеристики дієслова в сучасних англомовних наукових текстах: дис. … канд. філол. наук: спец. 10.02.04 “Германські мови” / Світлана Сергіївна Нагорна. – К., 2004. – 262 с.

4. Перебийніс В. І. Системні та функціональні характеристики мовних одиниць / В. І. Перебийніс // Вісник Харківського університету імені В. Н. Каразіна. – 2004. – № 625. – С. 138–141.

5. Перебийніс В. І. Частота мовних одиниц як відображення їхніх системних характеристик / В. Перебийніс, Т. Бобкова // Проблеми загального, германського та слов’янського мовознавства. До 70-річчя професора В. В. Левицького: зб. наук. пр. – Чернівці, 2008. – С. 446–453.

6. Справочник наиболее употребительных английских словосочетаний / В. И. Перебейнос, С. С. Хидекель, Л. Р. Вайнер и др. – М.: Просвещение, 1986. – 320 с.

7. Шевченко Т. Е. Функциональные характеристики словоизменительной парадигмы английского глагола: дис. … канд. филол. наук: спец. 10.02.04 “Германские языки” / Татьяна Егоровна Шевченко. – К., 1997. – 201 с.

8. Clancy T. Debt of Honor. – N. Y. : Penguin Putnam Inc., 1995. – 990 p.

9. Forsyth F. Icon. – N. Y. : Bantam Books, 1997. – 567 p.

10. Perebeynoss V. Frequency of Language Units as a Reflection of Their Systemic and Functional Properties / V. Perebeynoss, S. Khidekel // Journal of Quantitative Linguistics. – 2004. – V. 11. – № 1-2. – P. 3–25.


Вербалізація парамовних і немовних засобів комунікації (на матеріалі німецької мови)

У статті визначено характерні особливості вербалізованих парамовних і немовних засобів комунікації; виявлено їхню частиномовну стратифікацію в німецькій мові; проаналізовано інформаційний потенціал парамовних і немовних засобів комунікації; з’ясовано роль парамовних і немовних засобів у німецьких прислів’ях і крилатих виразах.

Ключові слова: комунікація, парамовний засіб, немовний засіб, вербалізація.

 

В статье определены характерные особенности вербализированных параязыковых и неязыковых средств коммуникации; выявлена их морфологическая стратификация в немецком языке; проанализированы информативные возможности параязыковых и неязыковых средств коммуникации; определена роль параязыковых и неязыковых средств в немецких пословицах и крылатых выражениях.

Ключевые слова: коммуникация, параязыковые средства, неязыковые средства, вербализация, номинация.

 

The article deals with the verbalized paralinguistic and non-linguistic means and their informative contribution to the process of communication. The author retraces reflection of the role of paralinguistic and nonlinguistic means in paremies and winged words and defines the paralinguistic and non-linguistic means in German proverbs.

Key words: communication, paralinguistic means, non-linguistic means, verbalization, nomination.

 

У сучасних дослідженнях з комунікативної лінгвістики [1; 3; 6–8; 12 та ін.] наголошується на взаємозв’язку лінгвістичних та екстралінгвістичних чинників комунікативної ситуації. Інформаційний обмін здійснюється всіма каналами: мовними, парамовними та немовними. Комунікація як міжлюдська соціальна взаємодія є не тільки обміном змістами, але й вираженням міжособистісних стосунків між комунікантами. У комунікативному процесі людина виражає свої почуття, емоції (Miteinander reden heißt auch Gefühle äußern). Комунікативно значущі парамовні та немовні засоби наводяться в авторських ремарках, непрямій мові, тобто вербалізуються. Більше того, вони слугують матеріальною базою фразеологізації та закріплюються в мовній системі. Недостатність аналізу та систематизації одиниць німецької мови на позначення парамовних та немовних засобів комунікації зумовила актуальність обраної теми.

Метою статті є виявлення та інтерпретація вербалізованих парамовних та немовних засобів комунікації на матеріалі німецької мови.

Завдання:

– класифікувати парамовні та немовні засоби;

– визначити функції парамовних і немовних засобів у комунікативному процесі;

– визначити роль цих засобів у прислів’ях та крилатих виразах.

До парамовних засобів комунікації належать ті, які виявляються в усному й писемному мовленні. Це невід’ємні характеристики “звучання” (тембр голосу, його сила, темп мовлення, ясність/чіткість звучання, особливості артикуляції, інтонації, довжина пауз тощо) та графіки (почерк, щільність рядків, пропуски між словами чи літерами, пунктуація, домінуючі засоби виділення компонентів комунікативної структури речення тощо). Зупинимося детальніше на усному мовленні.

У німецькій мові існує значна кількість одиниць для номінації парамовних засобів: іменники Schall, Laut, Stimme, Tonhöhe, Klangfarbe, Zischlaut; дієслова, що імплікують силу голосу: sagen, schreien, rufen, flüstern, zischen, zischeln, fauchen. Уживання цих дієслів залежить від ситуації та засвідчує різні фонаційні характеристики говоріння (etw. sagen). Намагаючись максимально адекватно передати емоційний стан мовця, автор твору послуговується поєднанням цих дієслів з відповідними прикметниками/прислівниками: sagen – versöhnlich, ärgerlich, fröhlich, treuherzig, stolz, verlegen. Наприклад: 1) “Als Eder zurückkam, saß der Pumuckl zufrieden in seiner Schaukel, alle Nägel waren wieder an ihrem Platz”; “Du bist also doch vernünftig geworden”, sagte Eder versöhnlich” [14, с. 12]; 2) “Als Eder wieder in die Küche kam, hockte der Pumuckl unglücklich auf dem Boden”; “Jetzt kann ich sie nicht mehr füttern”, sagte er treuherzig” [14, с. 17].

Прикметники у таких словосполученнях відображають інтенцію мовця чи його почуття: бажання налагодити контакт, виразити радість, задоволення, гордість тощо. Відповідно, емоційний стан мовця, його інтенції відображаються на звуковому оформленні мовлення. На відміну від дієслова sagen, такі дієслова, як schreien, flüstern, zischen, zischeln та ін. інкорпорують у своїй семантичній структурі такі семи, як ‘сила голосу’, ‘артикуляційні характеристики’. Усім відомо, що криком (schreien, Schrei) людина не завжди досягає бажаного результату, швидше навпаки, наприклад:

Komm raus, wir wollen spielen!

Die Maus aber wollte kein bisschen”.

Komm doch, bitte“, bettelte der Pumuckl”.

Du darfst nicht so schreien, da hat sie Angst, sagte Eder”.

Pumuckl fand das ziemlich dumm von der Maus [14, с. 42].

Не завжди людина може контролювати свої емоції. У стані сильного збудження, хвилювання сила голосу підвищується (aufgeregt schreien). Такий стан мовця впливає на темп його мовлення (heraussprudeln): “Aufgeregt lief der Pumuckl in die Werkstatt zurück und sprudelte eine verrückte Geschichte von entführten Kindern, Hexen und eingesperrten Buben heraus [14, с. 25].

Дієслово rufen в авторських коментарях вживається поряд із такими лексемами, як erleichtert, beeindruckt, empört, ängstlich, böse, schadenfroh. Манера мовлення у стані невдоволення мовця виражається дієсловами zischen, fauchen: “Ich habe auch Hunger und bin ausgefroren!” fauchte der Kobold”; “Holzfisch hat er unser schönes Boot genannt!” zischte er und warf einen finsteren Blick in Richtung Steg” [14, с. 8, 56].

Безперечно, внутрішній стан людини, її почуття впливають на різне парамовне оформлення. “Gefühl ist alles, Name ist Schall und Rauch” – писав Й. Гете [15, с. 656]. Проте у протилежному напрямі від імені до почуттів саме “Schall und Rauch” надають важливу інформацію слухачеві про стан мовця.

Мова містить низку одиниць, які засвідчують не тільки манеру говоріння мовця, але й те, як сприймає слухач те, що говориться: hören, anhören, zuhören, lauschen, horchen (unbemerkt zuhören); fröhliche Stimmen hören; aufmerksam zuhören, andächtig zuhören, teilnehmend anhören, наприклад: “Es gibt wenige Menschen, die (gut) zuhören können (die sich aufmerksam und teilnehmend die Sorgen anderen anhören)” [15, с. 925].

Дієслова lauschen, horchen в одному зі своїх значень мають негативне забарвлення та засвідчують присутність під час розмови третьої особи, яка підслуховує. Підслуховування засуджується спільнотою, що яскраво виражене у такому прислів’ї: “Der Lauscher an der Wand hört seine eigene Schand (той, хто таємно підслуховує, має бути готовим почути про себе неприємні речі) [15, с. 495]. Наявність третьої людини змушує співрозмовників говорити пошепки (flüstern), що може бути також сигналом про нестандартний перебіг подій. Піддаючись впливу мовця, слухач і сам (не завжди розуміючи причину) переходить на шепіт. Звернемо увагу на те, що парамовні засоби надають чималу інформацію про міжособистісні стосунки у колективі, сім’ї, колі друзів тощо.

Під немовними засобами комунікації розуміємо ті, які реалізуються не на фоні звукового (чи писемного) мовлення. На основі праці Л. Солощук спробуємо класифікувати немовні засоби комунікації [8, с. 166–67] так:

а) кінетичні, що на першому (більш загальному) етапі розподіляються на жестові (рухи руками (Arm, Hand), пальцями (Finger), плечима, головою, ногами, всім тілом);

б) мімічні (рухи ротом, [посмішка], бровами, очима [погляд, зміна виразу очей], вираз обличчя у цілому);

в) проксемічні (дискантні характеристики);

г) зовнішній антураж (одяг, зачіска, косметика, парфуми тощо).

Немовні засоби комунікації, безперечно, тісно взаємодіють з мовними. Фрідріх Ніцше зауважив: “Man lügt zwar mit dem Mund, mit dem Maul, doch durch das, was man dabei macht, sagt man doch die Wahrheit” [16]. Йдеться про те, що є певні реакції людського тіла, якими не можна свідомо керувати людина (потовиділення, прискорений пульс, розширені зіниці, почервоніння тощо). Відповідно, вони можуть засвідчувати, наприклад, її спокійний/неспокійний стан.

У німецькій мові такого роду реакції номінуються та наводяться відповідно в авторських коментарях: glänzende Augen bekommen, mit leuchtenden Augen, Augen funkelten vor Vergnügen, zittern (vor Angst), erblassen, erbleichen, erröten, schwitzen, in Schweiß geraten (vor Angst, Anstrengung, Aufregung, Hitze), Blut und Wasser schwitzen = sich sehr aufregen (vor Angst, Spannung usw.), Schwindel = Störung des Gleichgewichtssinnes: Vertigo, Schwindel haben/bekommen.

Це явище можна можна простежити на прикладах: “Dem Pumuckl aber lief es heiß und kalt über den Rücken” [14, с. 20]; “Warte nur, du alte Hexe! drohte er und dabei war ihm doch ziemlich unheimlich zumute [14, 22]; Der Pumuckl bekam Gänsehaut [14, с. 25].

Такі реакції розглядаються як “неусвідомлена комунікація” [16], при цьому зазначається, що навіть після довготривалого тренування навряд чи можна повністю позбутися таких проявів, як стрес, страх, сором тощо, але за допомогою психотерапії їх можна краще контролювати.

Як частково усвідомлені (teilbewußte) розглядаються дії-реакції, які позначаються дієсловами (чи іменниками): schluchzen, kichern, lächeln, schmunzeln, stöhnen, seufzen, schlucken usw. Особливе місце в переліку комунікативно значущих немовних дій займає Lachen (сміх) та різні його види. Для характеристики сміху (посмішки) існує чимала кількість прикметників/прислівників: verschmitzt, lauthals, prustend, bissig, fröhlich, überlegen, ironisch, abwertend, spöttisch, freudig, liebevoll, entgegenkommend, aggressiv, hysterisch, freundlich, humorvoll, sarkastisch, ausgelassen, vergnügt, spitz, höhnisch, schallhaft, schallend, heiter u. a. Різні якості сміху залежать від емоційного стану людини. Розрізняючи всі ці нюанси, слухач може отримати відповідну інформацію про мовця, його стан та, при нагоді, відповідно відреагувати.

У культурно-історичному плані, до речі, сміх та посмішка (das Lachen und das Lächeln) завжди вважалися “зброєю (Waffe)” жінок. Невипадково у прикладному аспекті посмішка є невід’ємним “атрибутом” продавців, офіціантів (тобто працівників сфери послуг), а також танцюристів, артистів тощо.

До свідомої комунікації (bewusste Komminikation) належать немовні дії, які цілком контролюються мовцем. За частиномовною категоризацією серед мовних одиниць, які номінують ці дії, переважають дієслова та дієслівні словосполучення: nicken, den Kopf schütteln, einen finsteren Blick werfen, j-m fröhlich zuwinken, die Hände klatschen (vor Freude z. B.), die (mit den) Achseln zucken, j-n über die Achseln ansehen, die Hände sinken lassen, die Hände über dem Kopf zusammenschlagen, den Kopf hochhalten, ein finsteres Gesicht machen, mit Fingern (mit dem Finger) auf j-n zeigen, sich die Haare (aus)raufen/(aus)reißen, mit den Augendeckeln klappern (klimpern), j-m den Arm drücken, mit verschränkten Armen zusehen u. v. a.

Саме такі засоби слугують матеріальною базою для метафоризації й утворення фразеологізмів, які вживаються в переносному значенні: опустити руки = die Arme sinken lassen – втрачати надію, занепасти духом; sich an die Brust schlagen – бити себе у груди = каятися; die Hände in den Schoss legen – сидіти склавши руки = нічого не робити тощо. Наприклад: “Meinst du, du kannst hier niederkommen, dass die ganze Straße mit Fingern auf mich alte Frau zeigt” [5, с. 212].

Крім того, деякі немовні дії набули символічного характеру та пов’язані з різного роду повір’ями, наприклад: “Idiot sagt Masche, das ist es doch gerade, einen Lehmann gibt es nicht. Also bis nachher. Drück die Daumen, dass alles klappt [5, с. 212].

У процесі комунікації парамовні та немовні засоби виявляють різні види взаємозв’язку з мовними, а саме:

1) синхронна взаємодія (Er konnte Pedro nicht leiden, das war ihm vom Gesicht abzulesen, und es sprach auch aus jedem Wort, das er sagte [5, с. 262]). Вираз обличчя (немовний засіб) та слова мовця (мовний засіб) виражають негативне ставлення до Pedro (er konnte Pedro nicht leiden);

2) асинхронна взаємодія (Heidrun Kurz quetschte ein mürrisches Guten Morgen durch ihre kaum geöffneten Lippen und hängte ihre Jacke in den Schrank Dabei entdeckte sie Plastikschüssel auf dem Boden, in der sich bereits eine kleine Pfütze gebildet hatte. Ein unmerkliches Lächeln glitt über ihre Lippen. Dann fragte sie mit unverändert unfreundlich wirkender Stimme: Der Weg zur Toilette war für jemanden wohl zu weit. Wer konnte denn das Wasser nicht halten? Die Decke, antwortete Renate, die sich wunderte, ihre Freundin am frühen Morgen scherzen zu hören [10, с. 45]). Мовні, парамовні та немовні дії у наведеному фрагменті є “розбалансованими”: привітання (Guten Morgen) Heidrun видавила (quetschte) похмуро, непривітно (mürrisch), “крізь зуби” (kaum geöffnete Lippen); побачивши калюжу, вона непомітно посміхнулася (ein unmerkliches Lächeln); далі вона жартує, проте її голос звучить як завжди недружньо (mit unverändert unfreundlich wirkender Stimme). Невипадково її подруга здивувалася, що Heidrun з самого ранку в гарному настрої;

3) субституційна взаємодія (немовні засоби заміщують мовні) у такому випадку (Wende sagte leise zu Aehre: Du musst sprechen. Ich?...”; “Er wollte auffahren, doch Katrin drückte ihm den Arm” [5, с. 46]). Дотик до руки зупинив дії, які був готовий вчинити Aehre.

Уже без статистичного аналізу помітно, що дуже частими є немовні дії, які позначаються дієсловом nicken (кивнути) та словосполученням “den Kopf schütteln” (похитати головою на знак згоди або незгоди, з негативною пропозицією), наприклад: “Da klopfte es an die Werkstatt-Tür. Eine Dame hatte den Zettel gelesen, den Eder ausgehängt hatte. Ein weißes Kätzchen mit schwarzen Pfoten? fragte sie. Eder nickte und die beiden gingen hinauf in die Wohnung” [14, с. 12].

У даному прикладі nickte імплікує позитивну відповідь на поставлене запитання (nickte → ja!): Nachdenklich fragte Eder den Pumuckl: Hast du die Katze wirklich nicht gesehen?” Der Kobold schüttelte den Kopf und begann plötzlich ganz laut zu singen [14, с. 14].

У наведеному фрагменті “schüttelte den Kopf” означає: “Nein, wirklich nicht gesehen (тобто підтвердження негативної пропозиції запитання-сумніву). “Dann sah er mit einem Ruck auf und fragte förmlich: Etwas zu trinken?” Auf Marcs Kopfschütteln gab Richartz Frau Schuhmann, die sich diskret im Hintergrund gehalten hatte, ein Zeichen und die Haushälterin zog sich zurück. Bitte”, fuhr der Hausherr fort, Stellen Sie Ihre Fragen” [9, с. 98].

У цій розмові “Kopfschütteln” виражає відмову від пропозиції щось випити (негативна відповідь на невизначену пропозицію).

Отже, немовна дія “den Kopf schütteln” необов’язково виражає конкретну відповідь на поставлене запитання. Вона може бути відображенням внутрішнього стану мовця, його здивування через те, що хтось міг перейматися дрібницями, діяти незвичним для мовця способом: “Wie soll man denn bei diesem Lärm dichten! schimpfte er. Meister Eder ging zornig in den Hof hinaus. Doch kaum hatte Charlotte ihn gesehen, rannte sie davon, nicht ohne ihm noch Frechheiten nachzurufen. Kopfschüttelnd ging Eder zurück in die Werkstatt. So ein ungezogenes Kind, fand er und der Pumuckl gab ihm eifrig recht [14, с. 76].

Kopfschüttelnd (киваючи головою) є реакцією містера Едера на негативні дії Шарлоти. Ця дія віддалена у часі від репліки, якою він пізніше експліцитно висловив своє ставлення до вчинку Шарлоти. Така немовна дія є ніби “розмовою з собою”, вираженням того, що відчуває людина у даний момент, наприклад: “Nach dem Essen ging Eva noch auf den Hof hinaus, um das Spielzeug der kleinen Kinder zusammenzusuchen. Adam ging ihr nach und blieb bei ihr stehen und sah sie flehend an. Werde mit mir alt, wollte er sagen, werde mit mir alt. Aber natürlich brachte er diese Worte nicht über die Lippen, sondern begann sich statt dessen über die Mücken zu beklagen, in einem wilden und verzweifelten Ton. Was Du nur immer hast, sagte Eva und sah ihn kopfschüttelnd an [11, с. 11].

У таких ситуаціях людина ніби не може повірити сама собі (своїм вухам/очам).

Вагомість для комунікації різноканальних джерел інформації знайшла відображення у прислів’ях та крилатих виразах. Наведемо лише окремі з них:

Ein freundlich Gesicht ist das beste Gericht (добре слово краще, ніж м’який пиріг) [5, с. 263];

Ein schönes Gesicht oft dem Herzen nicht entspricht (наша Галя як краля, та тільки душа невмита; зовнішність оманлива) [5, с. 263];

Das Gesicht ist der Spiegel des Herzens” (обличчя – дзеркало душі; що в серці вариться, те на обличчі не втаїться) [5, с. 263];

Das Gesicht verrät den Wicht” (на злодієві шапка горить) [5, с. 263];

In der Kürze liegt die Würze” (чим коротше, тим краще) [5, с. 416];

Das Gesicht ist der Spiegel der Seele (Cicero)” (обличчя – дзеркало душі) [17];

Vultus loquitur quodcumque tegis; Deine Miene spricht aus, was auch immer Du verheimlichst” (на обличчі все написано) [16].

Отже, парамовні та немовні засоби комунікації вербалізуються й закріплюються в мовній системі словами, фразеологізмами, знаходять відображення у прислів’ях та крилатих виразах. Перспективами подальших досліджень є аналіз комунікативних функцій парамовних і немовних засобів, їхнього впливу на успішність/неуспішність комунікації.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики / Флорій Сергійович Бацевич. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2004. – 344 с.

2. Большой немецко-русский словарь: в 3-х т. / Под рук. Москальской О. И.; Авт.-сост. Е. И. Лепинг, Н. И. Филичева, М. Я. Цвиллинг и др. – М.: Рус. яз. – Медиа, 2004. – 1640 с.

3. Колшанский Г. В. Паралингвистика / Геннадий Владимирович Колшанский. – М.: Наука, 1974. – 362 с.

4. Мюллер В. К. Великий німецько-український словник / Владимир Карлович Мюллер. – К.: Чумацький Шлях, 2007. – 792 с.

5. Німецько-український фразеологічний словник / укл. В. І. Гаврись, О. П. Пророченко. – К.: Радянська школа, 1981. – Т. І: А–К. – 416 с.

6. Почепцов Г. Г. Теорія комунікації / Георгій Георгієвич Почепцов. – 2-ге вид., доп. – К.: Київ. ун-т, 1999. – 308 с.

7. Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми / Олена Олександрівна Селіванова. – Полтава: Довкілля-К, 2008. – 712 с.

8. Солощук Л. В. Невербальні складові англомовного дискурсу / Л. В. Солощук // Дискурс як когнітивно-комунікативний феномен. – Харків: Константа, 2005. – С. 145–180.

9. Duden Redewendungen neu bearb. u. aktual. Auflage. – Mannheim, Leipzig, Wien, Zürich: Dudenverlag, 2002. – 955 s.

10. Fuchs A. Verbotene deutsch-deutsche Liebe: Geschichte einer Liebe zwischen Ost und West / A. Fuchs. – Berlin: Frieling, 1996. – 174 s.

11. Kaschnitz M. L. Adam und Eva // A. Becker, M. Thiel (Hrsg) Der Lacher. – Frankfurt a. M., Berlin, Bonn, München: Verlag Moritz Diesterweg, 1965. – S. 7–11.

12. Linke A., Nussbaumer M., Portmann P. R. Studienbuch Linguistik // A. Linke, M. Nussbaumer, P. R. Portmann. – Tübingen: Max Niemeyer Verlag, 2001. – 463 s.

13. Metzler Lexikon Sprache. – Stuttgart, Weimar: Verlag J. B. Metzler, 2005. – 782 s.

14. Pumuckl (nacherzählt von U. Bagnall). – Stuttgart: Unipart-Verlag, 1994. – 84 s.

15. Wahrig G. Der kleine Wahrig Wörterbuch der deutschen Sprache / G. Wahrig. – München: Mosaik, 1982. – 943 s.

16. Nonverbale Kommunikation [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.de. wikipedia.org/wiki/Nonverbale_ Kommunikation

17. Stangl-tallers Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.stangl-taller.at/ ARBEITSBLAETER/ KOMMUNIKATION.


Компенсація як прагматично зумовлена трансформація в англо-українському художньому перекладі

У статті розглянуто прагматичний аспект адекватного перекладу англійської й американської літератури українською мовою; проаналізовано причини й особливості компенсації як прагматично зумовленої трансформації в англо-українському художньому перекладі; встановлено, що значні труднощі при передачі прагматичного потенціалу вихідного тексту становить відтворення у перекладі алітерації, звуконаслідувальних слів, ідіом, гри слів, територіальних і соціальних діалектів, а також індивідуальних дефектів мовлення.

Ключові слова: прагматичний потенціал, адекватність, трансформація, компенсація.

 

В статье рассмотрен прагматический аспект адекватного перевода английской и американской литературы на украинский язык, проанализированы причины и особенности компенсации как прагматически обусловленной трансформации; установлено, что значительные трудности при передаче прагматического потенциала исходного текста составляет воспроизведение в переводе аллитерации, звукоподражательных слов, идиом, игры слов, территориальных и социальных диалектизмов, а также индивидуальных дефектов речи.

Ключевые слова: прагматический потенциал, адекватность, трансформация, компенсация.

 

The article deals with the pragmatic aspect of translation illustrated by the examples of Ukrainian translation of English and American literature. The most widespread reasons and peculiarities of usage of compensation as a pragmatically motivated transformation are identified and analyzed. The article proves that translating alliteration, onomatopoeic words, idioms, puns, territorial and social dialecticisms and defects of speech in translation poses great difficulties for rendering the pragmatic potential of the original text.

Key words: pragmatic potential, adequacy, transformation, compensation.

 

Комунікативно-прагматична рівноцінність текстів оригіналу та перекладу вважається свідченням високоякісного результату роботи перекладача. З метою забезпечення кваліфікованого перекладу останній вдається до прагматично зумовлених трансформацій, зокрема компенсації.

Значний внесок у дослідження прагматичного аспекту перекладу зробили такі науковці, як Л. Бархударов [1], О. Кумукова [6], Л. Латишев [7], М. Олікова [10] та Я. Рецкер [12]. Власне розуміння прагматики перекладу художнього тексту у своїх працях висвітлили В. Коптілов [5] та В. Лисенко [8]. Такі науковці, як Л. Бреєва [2], А. Ізмайлов [4] та М. Яковлєва [13] займались дослідженням стилістичних трансформацій. Проте для подальшого поглибленого вивчення перекладацьких прагматичних адаптивних стратегій існує потреба аналізу художніх текстів з метою виявлення причин, закономірностей та особливостей застосування компенсації як прагматично зумовленої трансформації.

Метою дослідження є виявлення особливостей компенсації як прагматично зумовленої трансформації в англо-українському художньому перекладі.

Прочитавши в українському перекладі твори В. Шекспіра або Ч. Діккенса, читач повинен відчути силу літературного таланту автора оригіналу. Якщо перекладачеві вдалося цього досягти, то можна говорити про адекватне відтворення комунікативного ефекту оригіналу [11]. Значні труднощі при передачі прагматичного потенціалу вихідного тексту становить переклад художніх текстів, який повинен здійснити аналогічний художньо-естетичний вплив на рецептора перекладу [8, с. 1]. При цьому слід пам’ятати, що основною ознакою літературно-художнього стилю є підпорядкованість усіх мовних засобів завданню створення художнього образу [5, с. 13]. Науковці виділяють чотири параметри адекватності перекладу образних засобів у плані змісту: 1) семантичний; 2) емоційно-оцінний; 3) експресивний та 4) естетичний [2, с. 1]. При роботі з оригінальним художнім текстом завдання перекладача полягає у тому, щоб визначити функцію використаного автором прийому і прийняти необхідне рішення про можливості збереження чи необхідність заміни даного прийому в тексті перекладу [4, с. 141]. При цьому трансформації повинні враховувати контекстуальний фон оригінального твору, індивідуальність авторського стилю, специфіку мови перекладу, її стилістичні норми і синтаксичну організацію тексту [4, c. 144]. Зазначимо, що прагматика, як уважає В. Лисенко, включає в себе стилістику, а реалізується засобами граматики та семантики [8, c. 2].

Поняття прагматики, за словами Л. Бархударова, охоплює все, що пов’язане з різним ступенем розуміння тексту та особливостями трактування учасниками комунікативного акту знаків чи повідомлень залежно від мовного та позамовного досвіду комунікантів [1, c. 106]. Учений уважає, що врахування прагматичного фактора є необхідною умовою досягнення адекватності, адже найточніший переклад не досягає мети, якщо він залишається незрозумілим для тих, кому був призначений [1, с. 125]. Як зазначає О. Кумукова, сутність перекладу як акту міжмовної та міжкультурної комунікації завжди включає прагматичний аспект [6, с. 171], тому завданням перекладача є досягнення такого ж комунікативного ефекту тексту перекладу, який притаманний оригіналу. Комунікативний ефект, на думку Л. Латишева, виникає внаслідок взаємодії тексту і комунікативної ситуації, яка складається з загальнолюдського, індивідуального, соціально-групового та лінгвоетнічного факторів [7, с. 36]. При цьому комунікативний ефект висловлювання може залежати не від значень його окремих складових, а від ситуаційного контексту та досвіду отримувача повідомлення [10, с. 65]. Щоб адекватно відтворити прагматику оригіналу, необхідно вирішити три завдання: виявити всі прагматичні смисли, властиві тексту, що перекладається; визначити їх взаємне співвідношення; визначити роль кожного з прагматичних смислів у формуванні прагматики тексту в цілому [9, с. 5].

Художній твір – це ціле, що складається з окремих елементів, які лише в єдності роблять текст цілісним. Звідси й виникає можливість замін та компенсацій у системі цілого. Компенсація може мати семантичний чи стилістичний характер. Я. Рецкер розрізняє локальну і тотальну компенсацію [12]; Л. Бреєва та А. Бутенко виділяють контактну та дистантну компенсацію [2, с. 4]; І. Алексєєва зазначає про існування позиційної та різнорівневої (якісної) компенсації [13, с. 2]; С. Циркунова стверджує, що в типологічному аспекті компенсація може бути прямою (коли певний стилістичний прийом оригіналу передається цим же стилістичним прийомом мовою перекладу) і аналоговою (стилістичний прийом оригіналу замінюється іншим стилістичним прийомом мовою перекладу) [13, с. 2]. У топографічному аспекті компенсація може бути паралельною (у тій же частині тексту), суміжною (на деякій відстані), зміщеною (на значній відстані), узагальненою (текст перекладу містить стилістичні прийоми, що адаптують його для читачів мовою перекладу); М. Яковлєва вводить нове поняття горизонтальної (елементи смислу, прагматичні значення та стилістичні нюанси, які виражені в тексті оригіналу одиницями одного рівня і втрачені при перекладі, відтворюються в тексті перекладу одиницями того ж рівня) та вертикальної компенсації [13, с. 4].

У результаті проведеного дослідження було вcтановлено, що компенсація як прагматично зумовлена трансформація наявна:

1) у перекладі алітерації: “Only this morning, sir, you applied it to your boots, to the butter, and to the brown bread [26, с. 27] / “Тільки цього ранку, пане, ви застосували його до чаю, чашки, в якій був той чай, та черевиків [20, с. 17]. Проте, А. Ізмайлов зазначає, що використання алітерації в прозі є більш характерним для англійської мови, тому в перекладі збереження алітерації не є обов’язковим [4, с. 142];

2) у відтворенні гри слів на основі фонетичного уподібнення чи значення лексичних одиниць: “– But shell soon pick up your free-and-easy ways. – I wont pick up no free and easy ways [26, с. 38] / “Але вона швидко перейме ваші невимушені звички. – Я не перейму ніяких невимушених звичок!” [20, с. 22]; Mine is a long and a sad tale! – It is a long tail, certainly [21, с. 3] / Моя історія, хвакт звісний, довга і сумна. – Як хвіст мій [16, с. 31]; Whipped cream isn’t whipped cream at all unless its been whipped with whips. Just as a poached egg isn’t a poached egg unless it’s been stolen from the woods in the dead of night!” [22, c. 29] / Збиті вершки не стануть збитими вершками, доки їх не збити битами. Так само, як круті яйця не стануть крутими, доки їх добряче не покрутити!” [14, c. 131]; It (supervitamin chocolate) contains vitamin C, vitamin D, vitamin E, <> and, believe it or not, vitamin Z! The only two vitamins it doesn’t have in it are vitamin S, because it makes you sick, and vitamin H, because it makes you grow horns on the top of your head [22, c. 46] / Супервітамінні цукерки містять вітамін В, вітамін Г, вітамін Д, <> і навіть, вірте-не-вірте – вітамін Ь! Там нема лише вітаміну Н, бо від нього нудить, та вітаміну Р, бо від нього на голові виростають роги [14, c. 211];

3) у поясненні значення ідіоми: “Harris said, however that the river would suit him to a T”. I don’t know what a “T” is (except a sixpenny one, which includes bread-and-butter and cake ad.lib., and is cheap at the price, if you haven’t had any dinner) [15, с. 20] / А втім, додав Гарріс, йому самому Темза підійде “на всі 100”. Я ніколи не розумів, що це за “100” – 100 пенсів чи 100 шилінгів, 100 дюймів чи 100 футів, – але так кажуть усі [15, с. 21];

4) у перекладі соціальних і територіальних діалектів. Сучасні перекладознавці здебільшого погоджуються з тим, що для відтворення діалектів необхідно використовувати просторіччя, яке є основним функціональним еквівалентом територіальних та соціальних діалектів у мові перекладу. Діалекти утворюють неповторну своєрідність художньої тканини і без них мова героїв втрачає індивідуальність. У перекладі це вимагає компенсацій. Проте проста заміна діалектів першотвору діалектами мови перекладу перетворює “місцевий колорит” першотвору на “місцевий колорит” мови перекладу. Відтворення діалектів підкреслено розмовним стилем не переходить меж “одомашнення” і залишає переклад у рамках своєї культури. Тому адекватним уважається такий переклад, коли відповідники у цільовій мові побудовані на тих самих прагматичних компонентах значення, що й одиниці англійського діалектного мовлення. Таким чином, стратегією перекладу діалектів є передача їх семантичних, емоційно-експресивних та стилістичних рис [3, с. 252]. Проте дотримання вказаної стратегії на практиці викликає труднощі. Так, іноді стилістично забарвленим одиницям оригіналу відповідають стилістично нейтральні варіанти перекладу: “We ‘ad read the papers, anwe put hup a faked decoity [24, с. 1] / Ото й ми читаємо. І надумали влаштувати фальшиве деканство [17, с. 72] (мовлення лондонського кокні); “we stud watchin’ the little man hoppinin anout av the shops [24, с. 2] / Ми стояли та дивились, як той курдуплик бігає з крамнички в крамничку [17, с. 73] (мовлення ірландця); “Young mon, that mons goointo have tgoons out oThursday [24, с. 2] / Чуєш, хлопче, той пан хоче, щоб завтра, в четвер, викочували гармати [17, с. 74] (мовлення йоркширця).

Однак, досить вдало відтворено у перекладі соціальні діалекти, що характеризують мовлення простолюду: “Cheer ap, Keptin” [26, с. 6] / “Висиліше, копитане” [20, с. 4]; “Like s’yollin voylets” [26, с. 87] / “От як “придавать віялки” [20, с. 49]; “Nah then, Freddy: look whygowin, deah” [26, с. 2] / “Ну шо се ти, Хреді! Чо’ ни дивисся, куди ступаєш, любчику?” [20, с. 2] Цей приклад демонструє, що перекладач цілком відтворив зміст висловлювань, не змінюючи стилістичного забарвлення тексту завдяки компенсації допущених персонажем художнього твору фонетичних та лексичних відхилень від літературної мови. Наявність граматичних помилок у мовленні є складовою образу художнього твору, яку необхідно відтворити у перекладі, порушуючи норми української мови: I aint dirty: I washed my face and hands afore I come, I did” [26, с. 19] / “Я не брудна; коли я йшла сюди, я вмилася: умила обличчя, руки!” [20, с. 12]; “Im going home in a taxi” [26, с. 12] / “Я поїду на ваших таксях додому” [20, с. 7].

Слід зазначити, що для адекватного перекладу сталих виразів із синонімічного ряду відповідників перекладач обирає саме той, який найбільше наближений до стилістичного забарвлення усього тексту оригіналу: “s’elp me Bob [24, с. 3] / щоб я скис [17, с. 75]; “before you can say Jack Robinson [23, с. 2] / не встигнеш і писнути [18, с. 26].

Для того, щоб комунікативний ефект оригіналу та перекладу був рівноцінним, перекладач вдається як до контактної компенсації: “Like hell it is. Who called who?” [25, с. 2] / “Аякже! Хто до кого набивався в гості?” [19, с. 2]; “if she gets up in the night to go to the john or something” [25, с. 4] / “Коли їй треба встати вночі в туалет абощо?” [19, с. 4]; “Oh, what a pretty dress!” [25, с. 4] / “Ох, яка ж гарна сукенка!” [19, с. 5] так і до дистантної компенсації: “Jackson. She was <…>” [25, с. 3] / “Джексоншу. Вона <…>” [19, с. 3]; <…> All very hoopla” [25, с. 4] / “Все як належиться” [19, с. 5]; “Wuddaya think she's doing out there?” [25, с. 2] / “Як ти гадаєш, що вона там робить?” [19, с. 3]; “<…> She looks like Lew” [25, с. 4] / “Викапаний Лью” [19, с. 4];

5) у відтворенні дефектів мовлення: “speaking through his nose, like this, “Led go! You are hurtig be!” [23, с. 2] / “Буздіть бе-бене, бе-бені бо-о-олячхе!” [18, с. 26]; “This is too butch for be!” [23, с. 3] / “Ой-йой! Я бже не божу!” [18, с. 28];

6) у перекладі звуконаслідувальних слів: “We heard whop-whop-whop аv the hekka turninover” [24, с. 3] / “Чуємо: лусь-лусь-лусь – ікка перевертається” [17, с. 75]; “suck-suck-sucking sound” [22, c. 21] / “смок-смок-смокчуть труби” [14, c. 99]; “You simply press the button and zing!... youre off” [22, c. 40] / “Натискаєш кнопку – і шурх! – уже мчиш!” [14, c. 184]; “Then he ran over to another machine, a small shiny affair that kept going phut-phut-phut-phut-phut!” [22, c. 30] / “Після цього підбіг до іншого апарата – невеличкої блискучої машинки, що постійно пухкала: пух-пух-пух-пух-пух!” [14, c. 135].

На особливу увагу заслуговує переклад оповідань для дітей, адже існують певні традиції у написанні вищезгаданих текстів англійською й українською мовами. Так, в англійських оповіданнях частіше, ніж в українських, зустрічаються римовані слова, які потребують римованих відповідників (strawberries and snozberries [22, c. 35] – полуниці, дріманиці [14, c. 159]; Jolly Beans and Has Beans [22, c. 29] – боби-високі-мов-тополя й боби-дурні-немов-квасоля [14, c.131]), бо в іншому випадку стилістичне забарвлення текстів перекладу та оригіналу буде відрізнятися: Crocodile’s musky-tusky mouth [23, с. 2] – смердючої ікластої крокодилової пащі [18, с. 27]; mear-smear nose [23, с. 3] – коротким замурзаним носом [18, с. 28]. При цьому іноді, враховуючи те, що українська та англійська дитячі аудиторії мають своїх літературних героїв, виправданою є заміна казкових персонажів, якими захоплюються діти в Англії та Америці на тих, з якими виростають українці: “The younger ones had Beatrix Potter, with Mr Tod, the dirty rotter, and Squirrel Nutkin, Pigling Bland, and Mrs Tiggy-Winkle and Just How the Camel Got His Hump, and How the Monkey Lost His Rump, and Mr Toad, and bless my soul, thers Mr Rat and Mr Mole” [22, c. 47] / “Аж перехоплювало дух від тих книжок… Ось Вінні-Пух, он Білосніжка йде до лісу… Ось Гулівер веде Алісу у Дивосвіт, і прямо тут до них підходить ліліпут. Ген Королева виглядає, чи знайде Герда свого Кая” [14, c. 216].

Крім того, в українських текстах, цільовою аудиторією яких є діти, часто використовуються зменшувально-пестливі лексичні одиниці, і тому це слід враховувати перекладачам: Augustus [22, c. 24] / Авгусь [14, c.110]; Mike [22, c. 45] / Майчику [14, c. 206]. Іноді перекладачі, намагаючись компенсувати недостатню емоційність тексту перекладу, порівняно з оригіналом, додають вигуки, які часто трапляються в українських оповіданнях для дітей: “and the Crocodile caught him by his little nose” [23, с. 2] / “а Крокодил – хап! – та й спіймав його за малесенький ніс” [18, с. 27]; “Then the Elephant’s child sat down most hard and sudden” [23, с. 3] / “А Слоненя – лясь! – та й сіло на землю” [18, с. 28]; “he would leap up into the air and fire off half a dozen rounds from one or another of these weapons” [22, c. 12] / “Раз у раз він підстрибував і – тра-та-та! – давав довгі черги з котроїсь стрілячки” [14, c. 53]. Проте слід пам’ятати про необхідність умотивованості кожної трансформації, адже перекладач повинен залишатись прагматично нейтральним.

Вартий уваги переклад оказіоналізмів. Переклад авторських неологізмів вимагає винахідливості, адже вплив на вторинного читача має бути рівноцінним комунікативному ефекту оригіналу: “<…> minty sugar that Ive just invented. I call it swudge!” [22, c. 22] / “<…> м’ятної цукрової вати, яку я недавно винайшов! Я назвав її цукряткою!” [14, c. 101]. Це ж стосується і вигаданих власних назв: Prince Pondicherry [22, c. 5] / Принц Пондівішна [14, c. 20]; Mr. Prodnose [22, c. 6] / пан Тицьніс [14, c. 25].

Підсумовуючи, зазначимо, що значні труднощі при передачі прагматичного потенціалу вихідного тексту становить відтворення у перекладі алітерації, гри слів, дефектів мовлення, діалектів, ідіом та звуконаслідувальних слів. Максимальне наближення комунікативного ефекту оригіналу та перекладу можна досягти через різні прагматично зумовлені трансформації, зокрема, шляхом різних видів компенсації. При цьому зрозуміло, будь-які зміни, до яких вдається перекладач, повинні бути обґрунтованими. Результати, здобуті під час дослідження особливостей компенсації як прагматично зумовленої трансформації, можуть бути ефективно використані під час подальшого вивчення перекладацьких прагматичних адаптивних стратегій.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бархударов Л. С. Язык и перевод (Вопросы общей и частной теории перевода) / Леонид Степанович Бархударов. – М.: Международные отношения, 1975. – 235 с.

2. Бреева Л. В., Бутенко А. А. Лексико-стилистические трансформации при переводе [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.belpaese2000.narod.ru/Trad/trasform01.htm

3. Дєнєжна Е. Відтворення йоркширського діалекту в українських перекладах / Е. Дєнєжна // Наукові записки. Серія: Філологічні науки. – Випуск 81 (4). – Кіровоград: РВВ КДПУ імені Володимира Винниченка, 2010. – С. 251–255.

4. Измайлов А. З. Стилистические трансформации при переводе с английского языка на русский [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.vestnik.mgou.mhost.ru/ mag/2010/ling/1/st31.pdf.

5. Коптілов В. В. Теорія і практика перекладу / Віктор Вікторович Коптілов. – К.: Юніверс, 2002. – 280 с.

6. Кумукова О. С. Прагматика как основной признак и конституирующее условие перевода / О. С. Кумукова // Сб. науч. тр. Северо-Кавказского государственного технического университета. Серия: Гуманитарные науки. – 2008. – № 6. – С. 171–176.

7. Латышев Л. К., Провоторов В. И. Структура и содержание подготовки переводчиков в языковом вузе / Л. К. Латышев, В. И. Провоторов. – М.: НВИ-ТЕЗАУРУС, 2001. – 136 с.

8. Лысенко В. Л. Прагматика перевода: адекватность в художественном переводе как критерий оценки его качества // Электронный научный журнал “ИССЛЕДОВАНО В РОССИИ” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zhurnal.ape.relarn.ru/articles/2009/097.pdf.

9. Олійник Т. С. Переклад поетичних текстів: прагматичний аспект [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/gv/2007_11/1/articles/ Volume%201/Perekladoznavstvo/50_Oliynik.pdf.

10. Олікова М. О. Теорія і практика перекладу / М. О. Олікова. – Луцьк: “Вежа”, 2000. – 170 с.

11. Паршин А. Теория и практика перевода [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http//teneta.ru/rus/pervd/parshin-and_teoria-i-praktika-perevoda.htm

12. Рецкер Я. И. Теория перевода и переводческая практика [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://linguistic.ru/index.php?op=content&module=main&id=206& page=1.

13. Яковлева М. А. К вопросу о классификации различных видов компенсации [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.thinkaloud.ru/sciencesya.html

ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Дал Р. Чарлі і шоколадна фабрика. – К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2006. – 239 с.

2. Джером К. Джером Троє в одному човні (як не рахувати собаки) = Three Men in a Boat (to Say Nothing of the Dog): Вибрані розділи. – Харків: Фоліо, 2009. – 219 с.

3. Керрол Л. Аліса в країні чудес [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ae‑lib. org.ua/texts/carroll_alices_adventures_in_wonderland_ua.htm.

4. Кіплінг Р. Місто страшної ночі. Новели. – К.: Дніпро, 1979. – 247 с.

5. Кіплінг Р. Ріккі-Тіккі-Таві. Слоненя: Казки. – К.: Веселка, 1981. – 32 с.

6. Селінджер Дж.Д. Тупташка-невдашка [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ae-lib.org.ua/salinger/ Texts/ N2-UncleWiggly-ua.htm

7. Шоу Дж. Б. Пігмаліон [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ae-lib.org. ua/texts/shaw__pygmalion__ua.htm

8. Carroll L. Alice’s Adventures in Wonderland [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.sabian.org/alicech3.htm

9. Dahl R. Charlie and the Chocolate Factory [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.fictionbook.ru/author/dahl_roald/charlie_and_the_chocolate_factory.

10. Kipling R. The Elephant’s Child [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www. online-literature.com/poe/165/

11. Kipling R. The Three Musketeers [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.readbookonline.net/readOnLine/8188/

12. Salinger J.D. Uncle Wiggly in Connecticut [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ae-lib.org.ua/salinger/Texts/N2-UncleWiggly-en.htm

13. Shaw G.B. Pygmalion [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://books.google. com.ua/books?id.


Словотвірна характеристика гніздових термінів

У статті проаналізовано словотворення німецьких гніздових сільськогосподарських термінів; визначено роль та місце словоскладання у досліджуваній підсистемі; виявлено способи розширення термінологічних гнізд; описано найтиповіші словотвірні моделі; висвітлено результати кількісного розподілу іменників за способом словотворення та залежно від детермінанта.

Ключові слова: термін, термінологічне гніздо, німецька сільськогосподарська лексика, словотвір, словоскладання, композита, модель, детермінант.

 

В статье проанализировано словообразование немецких гнездовых сельскохозяйственных терминов; определена роль и значение словосложения в исследуемой подсистеме, виявлены способы расширения терминологических гнезд; описаны наиболее типичные словообразовательные модели; приведены результаты количественного распределения существительных по способу словообразования и в зависимости от детерминанта.

Ключевые слова: термин, терминологическое гнездо, немецкая сельскохозяйственная лексика, словообразование, словосложение, композита, модель, детерминант.

 

The article deals with the peculiarities of word formation of German nest agricultural terms, role and meaning of word combination in the studied subsystem, methods of terminological nests spreading, description of the most typical word formation models. Here are also presented results of quantitative distribution of nouns according to the methods of word formation depending upon the determinant.

Key words: term, terminological nest, German agricultural vocabulary, word formation, word composition, composite, model, determinant.

 

Сучасні лінгвістичні дослідження характеризуються підвищеним інтересом до вивчення мікросистем мови у різних ракурсах. До важливих завдань мовознавчої науки та практики належить глибоке вивчення лексичного складу субмов, тенденцій їх розвитку, укладання глосаріїв, словників. Центральне місце у субмовах науки та техніки займають явища словотвору [1, 3, 8, 12, 13, 17], що зумовлено інтенсифікацією номінативних одиниць у цій сфері. Тому вивчення словотвірних процесів на рівні мікросистем належить до актуальних питань сучасних лінгвістичних досліджень. Словотвірні процеси німецької сільськогосподарської лексики та характерні для цієї лексичної підсистеми явища словотвору досі не були об’єктом дослідження як з формального, так і зі змістового боку.

Метою статті є дослідження словотвірних процесів у субмові сільського господарства. Для досягнення мети необхідно відібрати базові терміни у субмові сільського господарства, вивчити їх словотвірний потенціал, здійснити словотвірний аналіз гніздових слів.

Словотвірний аналіз 5415 гніздових слів, об’єднаних навколо 61 базової одиниці, довів, що центральне місце серед них займають однослівні терміни (4022 одиниці), що становить 74,3%. Решта (1393 одиниці, або 25,7%) є термінологічними словосполученнями.

Із вказаної вище кількості однослівних термінів лише 44 (1,09%) є прикметниками і 3 (0,07%) – дієсловами. Решта (3975 одиниць) – це іменники, більшість із яких утворені способом словоскладання, – 3857 одиниць (табл. 1).

Таблиця 1

Кількісний розподіл іменників за способом словотворення

Іменники

Усього

%

1.

Іменники означального типу

3847

96,78

2.

Іменники сурядного типу

10

0,25

3.

Похідні, складнопохідні зрощення

117

2,94

4.

Скорочення

1

0,03

Усього

3975

100

Відомо, що словоскладання – характерна особливість німецької мови [2–8; 10; 11; 14]. Кількість складних слів зростає як у загальновживаній мові, так і в терміносистемах. На думку М. Степанової, словоскладання є одним із найдавніших і водночас найпродуктивніших способів словотворення іменників, “провідною словотвірною тенденцією у розвитку німецької мови” [10, с. 109]. Г. Пауль підкреслює необмежену можливість утворення складних слів із двох іменників [15, с. 109]. Г. Вернеке вважає, що багатство німецького словника “базується просто на оптичному обмані”, оскільки “величезна маса складних слів – це номінатив із препозитивним суб’єктивним чи об’єктивним генетивом, тобто синтаксичне сполучення, яке у середньовіччі писалось окремо, пізніше отримало педантичний дефіс, а тепер повністю об’єдналося й удостоїлося дивної честі: його розглядають як одне слово” [16, с. 139].

Р. Мурясов наводить такі статистичні дані: у сучасній німецькій мові (за винятком термінологічної лексики) представлено 3–4 тисячі кореневих слів, кількість похідних із прозорими словотвірними мотиваційними відношеннями – понад 30 тисяч, а кількість складних слів дорівнює приблизно 300–400 тисячам одиниць [8, с. 3]. У відсотковому відношенні цих даних отримуємо: кореневі слова – 0,9%, похідні – 7,8%, складні – 91,3%. Якщо до цих даних додати терміни, то перевага знову на боці складного слова.

У досліджуваному нами матеріалі кореневі одиниці складають 1,7%, похідні – 2,2%, складні іменники – 96,1%. Така тенденція спостерігається й у інших терміносистемах, оскільки терміни-композити є домінуючим способом словотвору в німецьких субмовах науки та техніки [12, с. 14]. “Важко переоцінити роль словоскладання в мові наукової прози”, – зауважує Р. Вінтайкіна, бо воно є “одним зі способів реалізації принципу економії – рушійного закону розвитку мови” [3, с. 36].

При вивченні складних слів спостерігаються дві тенденції: синтактико-орієнтована та семантико-орієнтована. “Словотворення – це особливий не лише за структурою, але і за змістом спосіб номінації, який у принципі не зводиться до синтаксичних закономірностей, а складні слова принципово не зводяться до словосполучень, синтагм та інших синтаксичних одиниць. Це у свою чергу є достатнім підґрунтям для аналізу значення складного слова не лише у термінах синтаксису, але і в термінах семантики” [7, с. 31].

Cлід зауважити, що розгляд складного слова крізь призму синтаксису має свої переваги. За типом синтаксико-семантичного зв’язку М. Степанова класифікує складні іменники так [9, с. 117]: 1) сурядні; 2) означальні; 3) імперативні.

Із 3857 складних іменників у досліджуваному масиві виявлено лише 10 складних іменників сурядного типу: Körnerleguminosen, Wickgras, Wickhafer та ін. Характерною їхньою ознакою є те, що компоненти у них зв’язані за принципом сурядності, тобто синтаксично рівноправні [10, с. 143], де “ціле є результатом злиття частин” [9, с. 144]. Незначна вага цих утворень, порівняно з означальними композитами, характерна не лише для досліджуваної сукупності, а і для німецької мови в цілому [10, с. 143–144].

Уважаємо, що будь-яка композита німецької мови розчленовується на два безпосередньо-складових елементи, де і перший, і другий можуть бути у свою чергу складними основами. Цю особливість складного слова відзначає і Г. Винокур: “Якщо від похідного І ступеня утворена похідна основа ІІ ступеня, то три морфеми, які утворюють цю нову основу, зв’язані між собою не нарізно, не A+B+C, а так, що третя приєднується до уже готової комбінації перших двох, тобто /A+B/ +C” [2, с. 286]. Отже, похідне слово є завжди бінарною конструкцією, тобто розкладається на дві частини” [2, с. 287]. Другим компонентом виступає іменник, першим може бути іменник, прикметник, дієслово, числівник тощо. За характером першого компонента детермінативні композити досліджуваної сукупності можна розділити на кілька груп.

Як зауважує М. Степанова, серед складних іменників найпоширенішим є тип означального складного слова з іменником у ролі означального слова, оскільки “…теоретично в німецькій мові будь-який іменник може об’єднуватися з іншим іменником в одне слово” [10, с. 120]. Досліджуваний нами матеріал теж свідчить про домінуючий спосіб словотвору за цим типом (табл. 2). Так, із 3975 іменників (3595, або 89,7%) – складні іменники з детермінантом іменником, із 3847 означальних складних іменників 3595 є композитами з іменником у якості першої безпосередньої складової (далі – БС).

Таблиця 2

Кількісний розподіл іменників означального типу залежно від детермінанта

Детермінант

Усього

%

1.

Основа іменника

3595

93,45

2.

Основа дієслова

178

4,62

3.

Основа прикметника

71

1,87

4.

Основа займенника

1

0,03

5.

Основа скорочення

1

0,03

Усього

3847

100

При цьому структура композит з детермінантом-іменником різноманітна. Застосовуючи метод членування на БС, визначимо їх структуру. Серед сільськогосподарських термінів зустрічаються:

1) структури з лівим розгалуженням (473 од., або 39,3%): Sojabohnenöl, Weinbergslauch, Körnermaisernte;

2) cтруктури з правим розгалуженням (6254 од., або 51,9%): Leinknöterich, Maisblattlaus;

3) структури з двостороннім розгалуженням (106 од., або 8,8%): Sojabohnenextraktionsschrot, Freilandgemüsebau.

Загальна кількість багатокомпонентних композит у досліджуваній сукупності – 1204, тобто приблизно третина всіх композит з іменниковим детермінантом. Хоча “багаточленні іменники є окремим випадком” [10, с. 143], у нашому матеріалі вони відіграють помітну роль. Зустрічаються як тричленні (Maistrockenschuppen, Alpenleinkraut, Kornwerferlader), так і багаточленні композити. Структура багаточленного слова ускладнюється, “іде ланцюгова реакція утворення похідних слів, одне слово тягне за собою інші” [4, с. 11]: Gemüsebohnenerntemaschine, Quadratnest-Kartoffellegemaschine, Futterpflanzensaatgut та ін.; спостерігається приріст означальних і означуваних компонентів: Zwischenfruchtanbau Gemüsezwischenfruchtanbau; Pflanzenschutz Pflanzenschutzmittel Pflanzenschutzmittelindustrie.

Однак тричленні композити домінують: вони складають 1040 од., більше 83% усіх багаточленних композит. Як показують дослідження, витоки цих композит сягають давніх періодів історії німецької мови [10, с. 139]. Чотири- та більше компонентні композити становлять відповідно 150 і 14 одиниць. Результати наших досліджень знаходять підтвердження у висловлюванні В. Фляйшера, згідно з яким “зрідка відбувається об’єднання більше п’яти морфем” [13, с. 82].

За характером зв’язків між БС багатокомпонентні композити поділяємо на три основні типи [1, с. 10]:

1) композити з чистою детермінацією з характерними для них означально-підрядними зв’язками при будь-якому акті членування (Pflanzennährstoffgehalt Pflanzennährstoff – субординація до -gehalt; Pflanzennährstoff → Pflanzen – субординація до -nährstoff; Nährstoff → субординація до -stoff);

2) композити з копулятивною детермінацією, які при первинному членуванні на БС мають субординативний зв’язок (при цьому друга БС не є складною основою), при вторинному ж членування першої БС спостерігається копулятивний зв’язок (Wickhaferbrache Wickhafer субординація до -brache, але Wick- – координація до -hafer);

3) композити змішаного типу: для них характерне виділення двох складних основ при первинному членуванні, взаємодія здійснюється на базі субординації. При подальшому членуванні виділяються елементи, які взаємодіють за координативним зв’язком (Kartoffel-Stein-Trennanalyse → Kartoffel-Stein- субординація до -trennanalyse, Trennanalyse Trenn- субординація до -analyse, але Kartoffel- – координація з stein).

При цьому слід зауважити, що роль композит з чистою детермінацією значно вища (близько 96%), ніж роль композит з копулятивною детермінацією та композит змішаного типу (близько 4%).

Серед композит з детермінантом-іменником переважають двокомпонентні композити, яких нараховується 2395 од., тобто 2/3 від загальної кількості детермінативних композит.

Детермінантом у двокомпонентних композитах виступають основи різних морфологічних структур:

1) коренева: Kohlgrube, Lattichfliege, Rübenlichten (84,2%);

2) суфіксальна: Pflänzlingsaufzucht, Fabrikrübe, Industriegerste (11,8%);

3) префіксальна: Gefäßpflanzen, Gespinstpflanzen (3,8%);

4) основа, утворена у результаті імпліцитного словотворення: Ausgangspflanze, Aufschußrübe, Versuchspflanz- (0,12%);

5) конфіксальна: Gebirgspflanze (0,04%);

6) урізана: Rübsenweißling (RübsenRübsamen) (0,04%).

Ураховуючи те, що серед означуваних основ переважають унікальні (Salat-, Kartoffel-, Zwiebel-, Kümmel- тощо), а також зважаючи на проблему виділення / невиділення унікальних та зв’язаних продукуючих основ, можна простежити тенденцію до домінування кореневої основи як детермінанта.

Щодо морфологічної структури другого компонента композит, то тут теж представлені основи іменників усіх можливих у німецькій мові морфологічних структур:

1) коренева: Obstpflanze, Blattkohl, Haferboden, Roggenrose, Rübenkorn (54,6%);

2) суфіксальна: Kornbrennerei, Getreideeinheit, Hanfwender (34,9%);

3) основа, утворена в результаті імпліцитного словотвору: Reisbau, Kornbruch (5,3%);

4) oснова, утворена за конверсією: Tabakfädeln (2,4%);

5) префіксальна: Pflanzenüberreste, Rübengeschmack (1,9%);

6) конфіксальна: Korngefilde, Flachgewächse (0,9%).

Матеріал дослідження показує, що як у означального, так і у означуваного компонентах композит переважають кореневі основи. Кількість некореневих основ у 2,5 рази вища за кількість некореневих основ першого компонента композити (кількість суфіксальних основ означуваного компонента майже у три рази вища за кількість суфіксальних основ означального компонента). Однак у випадку з префіксальними основами спостерігається зворотне явище: перший компонент майже у два рази частіше виступає префіксальною основою, ніж означуваний, проте інші основи, утворені у результаті імпліцитного словотворення, помітно переважають перші, утворені тим самим способом (5,3% і 0,12%). Відносна “скупість” першого компонента пояснюється тим, що першою БС виступають:

а) дієслова, прикметники та інші частини мови, що не залишають можливості для утворення імпліцитним способом, конверсією тощо;

б) у переважній кількості композит гніздоутворювальні одиниці (наприклад, Kohl, Weizen, Hafer, Linse, Mais тощо) накладають певні обмеження у виборі означуваного компонента.

Щодо другого компонента композити, то тут можливості значно ширші. Таким чином, переважання названих вище словотвірних моделей пояснюється причинами лінгвістичного та екстралінгвістичного характеру.

Детальний опис структури похідних одиниць на сучасному етапі розвитку мови набуває великого значення ще й тому, що “у структуруванні словотворчої системи мови конституентами є такі підрядні мікросистеми: мікросистема похідних слів однієї частини мови (похідні іменники, похідні дієслова тощо); мікросистема похідних від слів однієї частини мови (відіменникові похідні, віддієслівні похідні тощо), а також мікросистема похідних з одним і тим самим словотворчим формантом” [4, с. 66]. У рамках цих зв’язків, зазначає далі О. Земська, а також між ними простежуються парадигматичні зв’язки, які становлять типові риси функціонування будь-якої мовної системи [4].

Отже, проведений словотвірний аналіз довів, що серед складних іменників головне місце належить детермінативним композитам (співвідношення: 3847 до 10). У ролі означуваного слова переважають іменники (93,45%). Серед досліджуваної сукупності – 2/3 двокомпонентні композити. Виявлення найчастотніших компонентів композит розширює уявлення про словотвірні особливості досліджуваної термінологічної лексики. Перспективними є подальші дослідження інших субмов у цьому ракурсі.

ЛІТЕРАТУРА

1. Вашунин В. С. Структура определительных сложных существительных в современном немецком языке / Вашунин Владимир Степанович. – Куйбышев: Изд. КГПИ, 1982. – 90 с.

2. Винокур Г. О. Заметки по русскому словообразованию // Общее языкознание: Хрестоматия / Григорий Осипович Винокур. – Минск: Вышэйшая школа, 1976. – С. 272–288.

3. Винтайкина Р. В. Субстантивные композиты в современном немецком языке (на материале горной терминологии) / Р. В. Винтайкина // Структурно-семантическое исследование немецкой лексики. – Калинин: Изд-во Калининского гос. ун-та, 1983. – С. 36–44.

4. Земская Е. А. Как делаются слова / Елена Андреевна Земская. – М.: Изд-во АН СССР, 1963. – 92 с.

5. Кубрякова Е. С. Основы морфологического анализа (на материале германских языков) / Елена Самойловна Кубрякова. – М.: Наука, 1974. – 319 с.

6. Кубрякова Е. С. Типы языковых значений. Семантика производного слова / Елена Самойловна Кубрякова. – М.: Наука, 1981. – 199 с.

7. Мешков О. Д. Словосложение в современном английском языке / Олег Давидович Мельников. – М.: Высшая школа, 1985. – 186 с.

8. Мурясов Р. З. Словообразовательная система современного немецкого языка / Рахим Закиевич Мурясов // Структура и семантика. – Уфа: Башкирский гос. ун-т, 1980. – 82 с.

9. Степанова М. Д. О словообразовательных моделях (на материале современного немецкого языка) / М. Д. Степанова // Как подготовить интересный урок иностранного языка. – М., 1963. – С. 208–223.

10. Степанова М. Д. Словообразование современного немецкого языка / Мария Дмитриевна Степанова. – М.: Изд-во литературы на иностр. языках, 1953. – 375 с.

11. Степанова М. Д., Фляйшер В. Теоретические основы словообразования в немецком языке / М. Д. Степанова, В. Фляйшер. – М.: Высшая школа, 1984. 264 –с.

12. Тимофеева А. И. Источники формирования и специфика структурно-семантической организации немецкой железнодорожной терминологии: автореф. дис. … канд. филол. наук / А. И. Тимофеева. – К., 1982. – 24 с.

13. Fleischer J. W. Wortbildung der deutschen Gegenwartssprach / Jason W. Fleischer. – Leipzig, 1976. – 363 s.

14. Motsch W. Analyse von Komposita mit zwei nominalen Elementen / W. Motsch // Progress in Linguistics. – The Hague, Paris, 1970. – S. 16–25.

15. Paul H. Deutsche Grammatik. Wortbildungslehre / H. Paul. – Halle, Saale: VEB Niemeyer Verlag, 1959. – 142 s.

16. Pavlov V. Die substantivische Zusammensetzung im Deutschen als syntaktisches Problem / Vasiliy Pavlov. – München: Max Hueber, 1972. – 146 s.

17. Reinhardt W. Einige Probleme und Erscheinungen der Wortbildung in den deutschen Fachsprachen der Technik und ihre Bedeutung für den Sprachunterricht / W. Reinhardt // Deutsch als Fremdsprache. – Leipzig, 1970. – H. 3. – S. 210–211.


Критерії розмежування терміна і загальновживаного слова в англійській субмові пластичної хірургії

У статті розглянуто особливості термінологічних та загальновживаних одиниць; з’ясовано їх спільні та відмінні риси; досліджено англійську термінолексику пластичної хірургії, що не була предметом вивчення у вітчизняній науці про мову. Здійснено спробу упорядкування, трактування та детального наукового опису згаданих одиниць.

Ключові слова: термін, загальновживане слово/нетермін, спеціальна лексика, словникова дефініція.

 

В статье рассмотрены особенности терминологических и общеупотребительных единиц, их общие и отличительные черты; исследована английская терминолексика пластической хирургии, которая не была предметом изучения в отечественной науке о языке. Сделана попытка упорядочения, трактовки и детального научного описания исследуемых единиц.

Ключевые слова: термин, общеупотребительное слово/нетермин, специальная лексика, словарная дефиниция.

 

The article deals with the terminological and general lexical units peculiarities, their common and distinctive features. The research is based on the material of lexical units of English plastic surgery vocabulary, which has never been studied before in linguistics, the selected units need to be sorted, interpreted and thoroughly scientifically described.

Key words: term, word of general use/non-term, special vocabulary, dictionary definition.

 

Дослідження термінів і галузевих терміносистем у сучасній науці про мову перебуває у фазі активного розвитку, оскільки світові інтеграційні процеси безпосередньо впливають на взаємопроникнення лексичних одиниць (далі – ЛО) з однієї мови в іншу. Наразі основним завданням лінгвістів є упорядкування тієї чи іншої терміносистеми, зокрема систематизація термінологічного матеріалу. Особливо актуальною в цьому аспекті постає проблема протиставлення терміна загальновживаному слову (далі – ЗС). Етимологічні розвідки дають можливість проілюструвати, що запозичений термін існував спочатку в розмовному дискурсі мови-донора, згодом термінологізувався і вже як терміноодиниця (далі – ТО) потрапив до терміносистеми мови-реципієнта, де повністю втратив зв’язок із внутрішньою формою.

Важливими теоретичними джерелами дослідження стали праці українських, російських і зарубіжних авторів, серед яких розвідки Т. Волкової, Б. Головіна, А. Грицьківа, В. Лейчика, І. Квітко, З. Комарової, О. Крижко, Г. Сергєєвої, В. Удалова, Д. Щерби, а також К. Каґеури та Р. Тіммерман.

Стрімкий розвиток різних галузей медицини, виникнення нових її напрямів активізує роботу лінгвістів щодо вивчення процесів номінації нових предметів, препаратів, явищ, процесів загалом і пластичної хірургії (далі – ПХ) зокрема. Актуальність дослідження визначається необхідністю описати нові поняття, систематизувати утворені терміни.

Мета статті – з’ясувати спільні та відмінні риси терміна і ЗС на матеріалі англійських термінів ПХ.

Завдання статті:

- проаналізувати визначення терміна і слова як лінгвістичних феноменів;

- дослідити наукові підходи з проблеми протиставлення “термін – слово”;

- визначити різницю у значенні слова-терміна і слова-нетерміна;

- з’ясувати роль дефініції у розмежуванні ТО та інших ЛО.

Умовно словниковий склад мови можна поділити на терміни та ЗС (або нетерміни) [2]. На особливу увагу заслуговує проблема визначення терміна. Зазначимо, що наукова література рясніє різноманіттям таких дефініцій. Часто вони відображають лише окрему сторону поняття, існують спроби звести єдине всеохоплююче визначення терміна як лінгвістичного явища. Варто продемонструвати окремі з них: термін – повне чи скорочене слово або непредикативне словосполучення, основною функцією якого є позначення професійних понять і відображення взаємозв’язків і взаємовідношень цих понять у відповідній галузі знання; це – мовний знак, основна функція якого відтворювати у свідомості людини максимально повне уявлення про об’єкт (поняття) спеціальної галузі знання з усіма його властивостями і знаками і т. ін. [9, c. 46].

Дослідження термінологічної лексики зазвичай спирається на визначення терміна. Саме тому вважаємо за необхідне проаналізувати різні, нерідко протилежні точки зору щодо цього. Консервативне розуміння поняття терміна зводиться до вузького трактування останнього як стійкого, моносемантичного слова або словосполучення, яке співвідноситься з іншими термінами всередині заданої сфери термінології.

Важливою є багатоаспектність досліджень ТО способом значно ширшого дефінування останніх, зокрема: “Термін – це мовна одиниця (слово або словосполучення) спеціальної сфери вживання, яка є словесним позначенням наукового поняття, має закріплене дефініцією термінологічне значення, що є семантичною основою відповідного поняття і реалізується в межах певного термінологічного поля [10, c. 4]”.

На нашу думку, більш повним є визначення терміна, що пояснює його як слово або стійке словосполучення, яке є більш уточненим найменуванням поняття, специфічним для певної області науки, виробництва чи культури [13, c. 260]; це мовний знак, що співвідноситься з поняттям і предметом певної професійної сфери та на основі цього співвідношення входить до певної терміносистеми як її невід’ємний елемент [14, c. 238].

Таким, що відповідає найважливішим потребам сучасності, є пояснення терміна як слова чи словосполучення певної природної мови [4, c. 14], яке містить одне чи більше слів та репрезентує концепт усередині певної галузі [15, c. 9].

Терміном ПХ уважаємо слово або словосполучення, що належить до сучасної англійської терміносистеми ПХ і виконує особливу номінативну функцію ЛО в умовах науково-виробничого спілкування.

Лінгвістична природа терміна визначається його належністю до спеціальної мови. Інвентар мовних засобів є загальним для літературної мови та її функціонального стилю – термінології, однак, у мові науки відбір, організація і функціонування мовних засобів репрезентовано специфічно [3, c. 8].

Зрозуміло, що коли йдеться про термін, то обов’язково випливає протиставлення з чимось, зіставлення, з’ясування спільних та відмінних рис зі словом. Т. Волкова вважає основою для розмежування терміна і слова загальнолітературної мови (далі – ЗЛМ) положення О. Ахманової про те, що основним критерієм такого розділення є наявність строгої наукової дефініції, яка містить параметри системного характеру, на відміну від загальновживаних слів [1, c. 6]. Термін, на відміну від слова з його багатозначністю, – суттєво однозначне слово. Одночасно він має і множинну сторону як свою деталізацію. Нею є не просто сукупність його складових, а їх взаємозв’язок [11, c. 147].

Протиставлення “термін – слово” З. Комарова вважає найдавнішим і найстійкішим. Але, на її думку, воно є необґрунтованим з двох причин: 1) термін може бути складеним і тому вже формально неспіввіднесеним зі словом: hernioplasty, faciocranial, to erase wrinkles, adipometer, aging process, ethmopalatal, hair-bearing scalp graft; 2) простий (не складений) термін не протистоїть слову, оскільки сам є словом: hair, flap, heap, buttocks, mutilation. Протиставлення слова і терміна базується на ідеї різної приналежності терміносистем і мови (термін знаходиться за межами мовної системи і абсолютно недоступний жодним семантичним законам). Більш прийнятним є протиставленням термінів як частини спеціальної лексики загальновживаній лексиці (оскільки відображає реальні явища мови) [5, c. 7, 8].

Зв’язок між словником науки та словником побуту підтверджується явищем термінологізації, в якому перетинаються фактори екстралінгвістичної і внутрішньомовної дійсності (потреби в номінативних ресурсах забезпечуються використанням слів загального вжитку у функції термінів): alopecia від грецького “лисяча короста”, запозичене зі значенням “облисіння”; bloater від норвезького “просякнутий, зважнілий має значення “товста людина”. Між загальновживаною і термінологічною лексикою можливі три типи співвідношень у плані вираження [8, c. 68–69]: а) ЛО не виступає у ролі терміна: bow – дуга, як термін існує у словосполученні Logan bow; cuff – манжета, термінологічне словосполучення – triceps cuff; б) функціонує лише як термін: microkeratome (мікрокератом); metroplasty (метропластика, пластика матки); orthomorphia ортоморфія (хірургічна і механічна корекція деформацій); в) використовується і як термін, і як ЗС: gag (роторозширювач/кляп); fatty (товстий, жирний); contouring (хірургічне надання форми/контурування; enhancement збільшення форм/підняття). Нове поняття співставляється з уже відомим через якусь спільну для обох ознаку. Звідси в процесі вторинної номінації за даними одиницями закріплюється новий зміст [8, c. 70].

Важливим критерієм розмежування ТО та слів ЗЛМ, як зазначає Т. Волкова, є компонентний аналіз словникових дефініцій відповідної ТО та її еквівалента у ЗЛМ. Автор називає слово ЗЛМ орфо-фонетичним еквівалентом (далі – ОФЕ) терміна. Різні погляди на семантичні відношення терміна та його ОФЕ у ЗЛМ зводяться до того, що термін та його ОФЕ є: 1) омонімами; 2) різними лексико-семантичними варіантами (далі – ЛСВ) одного й того ж загальновживаного слова; 3) можуть бути омонімами і ЛСВ того ж ЗС [1, с. 7].

Аналіз словникових дефініцій є вкрай важливим компонентом нашого дослідження, оскільки будь-який термін пояснюється визначенням, яке містить синонімічні до нього поняття і нерідко вони є ЗС. Для з’ясування цієї проблеми скористаємося принципами Віденської школи термінології [16, с. 4], яка пропонує такі етапи вивчення терміна: 1) ономасіологічний ракурс (концепт існує до виникнення терміна як такого в процесі номінації); 2) визначення концептів (будь-який концепт стає частиною певної концептуальної системи); 3) кожному терміну надають дефініцію; 4) терміну “приписується” певний концепт; 5) терміни та концепти вивчаються синхронічно.

Р. Теммерман виділяє три типи термінологічних дефініцій [16, с. 8–9]:

1) змістовна дефініція (intensional definition) – деталізація ознак концепту, який дефінуюють: nasus (ніс) – спеціальний орган обличчя, де містяться початковий відділ дихальної системи і рецептори відчуття нюху; waxing (воскування) – надання бажаної форми восковій заготовці або восковому базису для примірювання протеза.

2) об’ємна / екстенсіональна дефініція (extensional definition) містить перелік усіх складових даного концепту, які мають однаковий рівень абстракції: breast implant type (тип грудного імплантату, включає види silicone-filled i saline-filled breast implant); control-cable system (кабельна система керування протезом, буває single-control-cablеs., dual-control-cables).

3) частково-цілісна дефініція (part-whole definition) описує супідрядний концепт у частковій концептуальній системі, перелічуючи всі складові, які утворюють ціле: limb prosthesis – протез кінцівки, включає три робочі частини: внутрішню (interface), власне компоненти (components) та зовнішню (cover).

Термін, перш за все, належить до загального класу ЛО. Потім до нього додається специфічна характеристика, яка протиставиться загальній; не можна знайти істотної різниці ні у формі, ні у змісті між словами загальної лексики та словом термінологічної лексики [12, с. 216].

Терміни протиставлені загальній лексиці на основі певної наукової концепції: у ньому і відбиваються результати наукових досліджень і їх теоретичне осмислення. Це може бути будь-яке слово, що має чітку дефініцію, яка визначає іменоване поняття і жорстко обмежену понятійну сферу, забезпечуючи ізоляцію від повсякденних змістів омонімічного слова загальної лексики. Терміном може стати штучно створене слово: у терміносистемі ПХ майже всі назви торговельних марок наповнювачів зморшок є штучно створеними словами [7]: NewFill, Cosmoplast, Dermalive, Juvederm, Hylaform Plus, Pervelle Silk, Myobloc, Restylane, Botox, Medtronic. Дефініція дає загальне уявлення про іменований об’єкт (який може бути як конкретним, так і абстрактним розумовим конструктом) [6, с. 63].

Б. Головін зазначає, що значення термінів значною мірою залежить від їх уживання окремими вченими, тому що понятійна співвіднесеність термінів нерідко виявляється значно сильнішою ніж предметна, та пропонує деякі особливості значення слова-терміна у порівнянні зі значенням ЗС табл. 1 (за даними [2, с. 10–11]):

Таблиця 1

Значення слова-терміна

Значення слова-нетерміна

Співвідносить термін насамперед не з окремим предметом, а з їх класом, рядом, типом

Співвідносить слово з конкретною річчю, предметом, властивістю, процесом

Співвідносить його з поняттям

Співвідносить його з уявленнями, емоціями, вольовими імпульсами, естетичними переживаннями та іншими станами свідомості

Співвідносить його з потребою дефінування

Такої співвіднесеності не має, хоча дефінування можливе і допускається

Може підніматися на вищі рівні відірваності від дійсності або навіть поривати зв’язки з нею

Залишається на нижчих щаблях відірваності від дійсності

Допускає формування індивідуальних, властивих окремим ученим понять

Перешкоджає виникненню таких понять, є колективним, а не особистісним (особистісним може бути вживання слова);

Строго логічно співвіднесене зі значеннями інших термінів у межах певної системи

Немає логічної співвіднесеності з іншими словами, тому включається в систему слів за багатьма ознаками

Співвіднесене з певною професійною діяльністю і потребує засвоєння у ній

Співвіднесене з непрофесійними потребами людського спілкування, тому засвоюється поза рамками професійного відношення до дійсності

Підтримуємо думку Б. Головіна [2, с. 4], який доводить, що у морфемній будові слів-термінів і слів-нетермінів, а також у граматичній побудові термінованих і нетермінованих словосполучень немає принципових відмінностей.

Коли термін стає загальновідомим словом, він втрачає свою специфічну рису. Таким чином, термінологічна та професійна лексика знаходиться у нерозривному зв’язку із загальновживаною лексикою [13, с. 260]. Терміни lifting (ліфтинг, підтяжка), liposuction (ліпосакція, відкачування жирових відкладень); Botox injection (ін’єкція Ботоксу) та багато інших стали повноправними одиницями нашої мови, зазнали впливу фонетичної і граматичної її системи, зокрема можуть відмінятися: ліфтингу, ліфтингом; ботоксу; утворювати інші частини мови: ботоксний. Місце терміна у системі мови зображено на мал. 1.

Б3184, Мал. 1 - Місце терміна у мові

Мал. 1 - Місце терміна у мові

Малюнок ілюструє, що фактична ідентифікація терміна як слова або ЛО на рівні системи мови не гарантує можливості теоретичного його дослідження тими ж способами, що й слова, оскільки, на думку К. Каґеури, вивчення семантики і словотвірних моделей окремих ЛО дає змогу виявити особливості системи мови, де ці одиниці вживаються, а аналіз окремих ТО не характеризує терміносистему як ціле [15, с. 13]. Таке формулювання є не зовсім коректним, бо термін – це особливе утворення, яке потребує всестороннього наукового підходу для його опису, але визначення рис, притаманних групам ТО, дає право стверджувати, що вони є характерними і для більшого корпусу ЛО, зарахованих до цієї терміносистеми.

Це питання є широким і складним у мовознавстві, тому потребує нових наукових розробок. Полеміка навколо ТО та терміносистем не лише перебуває в активній фазі, а й набирає обертів у своєму розвитку: з’являються праці, у яких термін стає об’єктом когнітивних досліджень, йому додають нових рис залежно від ракурсу вивчення.

Питання розвитку термінології метамови ПХ, а саме виявлення національного/інтернаціонального, дослідження словотвірних моделей, висвітлення опозиції “термін – науковий концепт”, а також її фреймової репрезентації, потребують негайного вирішення і розглянуті нами детально у наступних статтях.

ЛІТЕРАТУРА

1. Волкова Т. Я. К вопросу о разграничении термина и общеупотребительного слова / Т. Я. Волкова // Studia Germanica et Romanica: Іноземні мови. Зарубіжна література. Методика викладання. – Донецьк: ДонНУ, 2004. – Т. 1. – № 1. – С. 5–16.

2. Головин Б. Н. Термин и слово / Б. Н. Головин // Термин и слово: межвузовский сборник. – Горький: ГГУ, 1980. – С. 3–12.

3. Грицьків А. В. Міжсистемна взаємодія як чинник термінотворення (на прикладі англомовних фінансових термінів): автореф. дис. … канд. філол. наук: спец. 10.02.04 “Германські мови” / А. В. Грицьків. – Львів, 2004. – 20 с.

4. Квитко И. С. Терминоведческие проблемы редактирования / И. С. Квитко, В. М. Лейчик, Г. Г. Кабанцев. – Львов: “Вища школа”, 1986. – 150 с.

5. Комарова З. И. О сущности термина / З. И. Комарова // Термин и слово: межвузовский сборник. – Горький: ГГУ, 1979. – С. 3–12.

6. Крижко О. А. Особливості терміна як основної одиниці терміносистеми / О. А. Крижко // Studia Linguistica: зб. наук. пр. – Вип. 1. – 2008. – С. 62–86.

7. Маковська О. О. Семантична характеристика торгівельних марок англійської термінолексики пластичної хірургії / О. О. Маковська // Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції: Проблеми та перспективи лінгвістичних досліджень в умовах глобалізаційних процесів. – Тернопіль: ТНЕУ, 2009. – С. 90–92.

8. Мацюк Г. П. Про термінологізацію одиниць загальновживаної лексики / Г. П. Мацюк // Мовознавство. – 1984. – № 5 (107). – С. 68–71.

9. Сергевнина В. М. О методике выделения терминов / В. М. Сергевнина // Термин и слово: межвуз. сб. – Горький: ГГУ, 1982. – С. 46–53.

10. Сергєєва Г. А. Англомовні запозичення в українській правничій термінології: автореф. дис. … канд. філол. наук: спец. 10.02.01 “Українська мова” / Г. А. Сергєєва. – Х., 2002. – 16 с.

11. Удалов В. Л. Конфліктність як терміноструктура і терміносистема / В. Л. Удалов // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка, 2005. – № 22. – С. 147–149.

12. Хацер Г. О. Проблема зв’язку термінології із загальновживаною лексикою / Г. О. Хацер // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка, 2006. – № 28. – С. 216–219.

13. Щерба Д. В. Засоби запозичення та асиміляція англомовних комп’ютерних термінів / Д. В. Щерба // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка, 2004. – № 17. – С. 260–262.

14. Щерба Д. В. Термін та його дефініція як головні онтологічні поняття термінознавства / Д. В. Щерба // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка, 2006. – № 28. – С. 237–240.

15. Kageura K. The dynamics of terminology: a descriptive theory of term formation and terminological growth / Kyō Kageura. – Philadelphia: John Benjamin’s, 2002. – 322 p.

16. Temmerman R. Towards new ways of terminology description: the sociocognitive approach / Rita Temmerman. – Philadelphia: John Benjamin’s, 2000. – 258 p.


Експресивність як функціональна характеристика однослівних ідіом

У статті розглянуто категорію експресивності як умову породження прагматичного потенціалу однослівних ідіом, що визначає їх функціональний спектр у комунікативному середовищі; визначено принципи розподілу однослівних ідіом за ступенем ідіоматичної абстракції; проаналізовано кореляції понять “експресивність”, “образність”, “емотивність” та “оцінка”; встановлено, що поняття “образності” є ширшим за поняття “експресивність”.

Ключові слова: експресивність, емотивність, ідіоматична абстракція, образність, однослівна ідіома, оцінка.

 

В статье рассмотрена категория экспрессивности как условие порождения прагматического потенциала однословных идиом, которое определяет их функциональный спектр в коммуникации; определены принципы классификации однословных идиом по степени идиоматической абстракции; проанализированы корреляции понятий “экспрессивность”, “образность”, “эмотивность” и “оценка”; установлено, что понятие “образности” шире понятия “экспрессивности”.

Ключевые слова: экспрессивность, эмотивность, идиоматическая абстракция, образность, однословная идиома, оценка.

 

The category of expressiveness is viewed as the condition that generates the pragmatic potential of one-word idioms and predetermines their functioning in communication. The paper presents the one-word idioms division according to the degree of idiomatic abstraction and sees into the correlation between the notions of expressiveness, figurativeness, emotivity and affective evaluation. The accent is given to the fact that the notion of figurativeness is much wider than that of expressiveness – figurativeness does not necessarily create expressiveness. Expressiveness starts in case that figurativeness is used to affect the interlocutor consciousness, aside from nomination.

Key words: expressiveness, emotivity, idiomatic abstraction, figurativeness, one-word idiom, evaluation.

 

На сучасному етапі розвитку лінгвістики стає зрозумілим недоцільність дослідження експресивності лише як естетичної категорії. З огляду на потужний регулятивний потенціал експресивних мовних одиниць, актуальним є дослідження категорії експресивності у межах теорії мовленнєвого впливу, що вивчає засоби і стратегії оптимізації процесу спілкування. За матеріал дослідження обрано однослівні ідіоми (далі – ОІ) англійської мови. ОІ визначається як продукт креативної рефлексивно-номінативної діяльності носіїв мови, спрямованої на посилення регулятивного потенціалу мовного знака шляхом вторинної номінації.

Метою статті є дослідження експресивності як функціональної характеристики однослівних ідіом.

Завдання статті:

– аналіз кореляції понять “експресивність”, “образність”, “емотивність”, “оцінка”;

– висвітлення ролі образності у процесі ідіомотворення.

ОІ властиві такі риси, як структурно-семантична цільнооформленість, узуальна стійкість, ідіоматичність, експресивність, образність та здатність до емотивно-оцінної кваліфікації позначуваного. Визначальною рисою однослівних ідіом та ідіоматики у цілому є експресивність. Антиномія двох функцій мови – інформативної та експресивної – зумовлена асиметричністю мовного знака і є потужним стимулом розвитку системи мови. Надлишковість, естетична інформація та експресивність відіграють значну роль у процесі комунікації, поряд з інформативністю [12, с. 39]. Розвиток системних знакових властивостей і функцій ОІ полягає у створенні необхідного рівня знакової надлишковості.

Розглядаючи поняття надлишковості в межах ідіоматики, слід зазначити, що воно позбавлене значення “зайвий”, “непотрібний”, якого це поняття набуває у повсякденному мовленні [7, с. 172]. Надлишковість є абсолютно необхідною властивістю ідіоматичного знака. Це означає, що мовці у процесі комунікації передають і отримують нову інформацію за допомогою вже наявних у мові одиниць (to christen – уперше використати якусь річ; chicken – боягуз; buzz – чутки; breeze – щось дуже легке; bananas – божевільний, дурний): Thats the intent of officials like Goldy, who is hopeful that the recent burst of political activity among young people during the presidential election could create a buzz on the municipal level (The Boston Globe, Apr 30, 2008).

Велика роль у цьому процесі належить ідіоматичній абстракції, яка пов’язана з поняттям умотивованості. Ми вводимо поняття ідіоматичної абстракції, слідом за поняттям фразеологічної абстракції. “Фразеологічна абстракція – закономірне абстрагування сполучення слів від їх лексичних і граматичних значень, від типового значення синтаксичної конструкції, від вихідного значення словесного комплексу. Фразеологічна абстракція буває неповною, завдяки чому зберігається внутрішня форма фразеологічних одиниць (ФО) та вмотивованість фразеологічного значення. Вирішальну роль у розвитку фразеологічної абстракції відіграє послаблення семантичного зв’язку між значеннями ФО й вихідним значенням словесного комплексу” [11, с. 120]. Фразеологічна абстракція пов’язується з мотивацією фразеологічного значення. На думку фразеологів, між фразеологічною абстракцією і мотивацією існує зворотно пропорційний зв'язок [2, с. 61; 7, с. 167; 8, с. 158]. Чим складнішою є семантична структура фразеологізму, тим вищим є рівень фразеологічної абстракції і, відповідно, ступінь втрати мотивації [8, с. 164].

У рамках нашого дослідження доцільно вживати термін “ідіоматична абстракція”, оскільки ми дотримуємося точки зору, що зона ідіоматики охоплює не лише рівень словосполучення і речення, але й рівень лексичний. До того ж, не всі фразеологізми є ідіомами, тобто не всі ФО зазнають ідіоматизації. Досить часто фразеологізацію словосполучення розуміють як його ідіоматизацію, хоча ці процеси не є тотожними. Явище фразеологізації розуміємо як процес стабілізації й закріплення в мовній практиці певного мовного колективу готових (відтворюваних), відносно стійких мовних комплексів. За формально-граматичним критерієм ці комплекси співвідносяться зі словосполученням або реченням [13, с. 114]. Ідіоматизація є процесом перетворення закріпленого в узусі відтворюваного мовного комплексу в експресивну одиницю мови. Явище ідіоматизації завжди супроводжується семантичними трансформаціями. Основними ознаками ідіоматизації Л. Ройзензон уважає метафоричність, оцінне значення, семантичну цілісність, експресивність, емоційність, особливу модальність та інтонацію [13, с. 111].

В основі явища ідіоматизації лежить процес переінтерпретації значення, у результаті якого спостерігається відносна непрозорість зв’язку між актуальним значенням ідіоми та її формою. Переінтерпретація значення “А” вираження А як значення “В” є операцією, що зумовлює трансформацію “А” у “В” за принципом R. Непрозорість знака А є властивістю А, яка перешкоджає виведенню значення “А” через відсутність продуктивного правила, що не дозволяє виявити “А” або через відсутність одного, або декількох компонентів А у словнику. Переінтерпретація – це погляд на ідіому з погляду її породження, а непрозорість – з позицій її розуміння. [3, с. 52]. Отже, явище фразеологізації пов’язане з усталенням структур словосполучення або речення, їх легкою відтворюваністю у процесі мовлення, у той час, як ідіоматизація є семантичним явищем, кінцевим результатом якого є набуття одиницею експресивності з метою ефективного впливу на свідомість суб’єктів дискурсу. Тому вживання терміна “фразеологічний” щодо рівня слова, на наш погляд, є недоречним. Звісно, процес ідіоматичної абстракції на рівні словосполучення є складнішим унаслідок структурної різниці між словом і словосполученням. Дещо схожою до ідіоматичної абстракції словосполучення є ідіоматична абстракція складних слів (butterfingers – діряві руки; to blindside – бити по вразливих місцях; backscratching – послуга за послугу): Margaret doesn't believe that Northern Ireland should have its own Eurovision entry and form a UK-Ireland backscratching cabal like the other Europeans <…> (Belfast Telegraph, Jun 14, 2007). ОІ може набувати необхідного рівня надлишковості за умови досягнення певного рівня ідіоматичної абстракції.

О. Кунін виділяє чотири рівні фразеологічної абстракції: найвищий, вищий, середній і низький [8, с. 164]. Перші два рівні відповідають фразеологізмам-ідіомам, два інші – фразеологізмам неідіоматичного характеру. Як уже було зазначено, процес ідіоматичної абстракції тісно пов’язаний з поняттями “переінтерпретація” та “непрозорість”, причому переінтерпретація є процесом, а непрозорість – результатом. Ступінь непрозорості ідіоми відповідає ступеню її ідіоматичної абстракції. Ступінь ідіоматичної абстракції не є стабільним явищем і може змінюватися на різних етапах розвитку мови. Це залежить від багатьох факторів: частоти вживання ідіоми, її популяризації у різних типах дискурсу, зовнішніх і внутрішніх змін у мові, з одного боку, та таких характеристик суб’єктів дискурсу, як вік, освіта, релігійна й етнічна приналежність, субкультура, професія, соціальний статус, стать, ерудиція, – з іншого.

Відповідно до цієї класифікації, в ОІ спостерігаються переважно найвищий та вищий рівні ідіоматичної абстракції. До найвищого рівня абстракції належать одиниці на кшталт double-Dutch – незрозумілий, складний; crackers – божевільний; cheapskate – скнара; to doctor – підробляти: Police doctored a composite picture of Jean Charles de Menezes to make the innocent Brazilian look more like a terrorist suspect <…> (The Times, Oct 18, 2007). У таких ОІ спостерігається майже повна втрата мотивації, а встановлення внутрішньої форми цих одиниць є можливим, переважно, лише за допомогою етимологічного аналізу. В ОІ з високим ступенем абстракції мотивацію можна простежити через внутрішню форму (brainy – розумний, кмітливий; bottleneck – затримка, що заважає всьому процесу; bloodbath – кривава бійня; blabbermouth – базікало; to bellyache – скаржитися через дрібниці; barfly – частий відвідувач барів; to milk – просити, вимагати грошей, доїти): It's less than 4 miles from Highway 580's roaring trucks and notorious bottlenecks, but Murrieta's Well seems far, far away from such stress-inducing 21st century annoyances (San Francisco Chronicle, Jun 27, 2008). Ідіоматична абстракція є одночасно і процесом, і результатом, оскільки, набувши необхідного рівня ідіоматичної надлишковості, ОІ надається статус одиниці мови, що фіксується в лексикографічних джерелах.

Для ідіоми як експресивної одиниці її інформативна надлишковість відіграє таку ж важливу роль, як інформативність для одиниці інформативної. По суті, як комунікативний знак (інформема), ідіоматична одиниця нібито мові не потрібна, оскільки переважна кількість ідіом вступає у синонімічні відношення зі словом, тобто з точки зору функції позначення ідіоми тотожні лексемам. Усі мовні засоби можна умовно розташувати за шкалою протиставлення експресивність:: нейтральність (або надлишковість: інформативність, експресивність: номінативність, експресивність: неекспресивність. Полюсами такої опозиції на лексичному рівні є власне номінативні одиниці, які виконують номінативну функцію, та експресивно-виражальні одиниці, що реалізують експресивну функцію мови [12, с. 40−41]. Предмет нашого зацікавлення становлять саме експресивно-виражальні одиниці лексичного рівня, зведені до класу однослівних ідіом.

Підкреслюючи зв'язок між експресивністю, емоційністю та оцінкою, дослідники все ж таки намагаються провести між ними чітку межу [5; 10; 12; 15]. На думку І. Туранського, експресивність завжди співвідноситься з нейтральною формою і не може існувати поза межами цього співвідношення. Виразність передбачає процес посилення, інтенсифікації [14, с. 15]. Експресивність є посиленням сприйняття за рахунок емоційної реакції, яка зумовлена образністю. Через експресивність емотивно-оцінна одиниця набуває ілокутивної сили [14, с. 112, 202]. Отже, більшість авторів пов’язують експресивність з поняттям інтенсивності [1; 4; 6; 9; 14], розглядаючи експресивність як властивість тексту або його складової, що передає смисл зі збільшеною інтенсивністю, тобто експресія є засобом збільшення ілокутивної сили висловлення.

Характеризуючи відношення експресивність/емоційність, слід зазначити, що експресивність є більш опосередкованою семантичною властивістю через ширший діапазон функціонування: “<…> будь-який прояв емоційної семантики є експресивним, але не все експресивне є емоційним” [12, с. 43]. Експресивність пов’язана з емоційною оцінкою, хоча і не вичерпує її. У мовленнєвих актах експресивність оцінювальних виразів спрямована на посилення емоційного впливу на співбесідника, тобто на збільшення перлокутивного ефекту оцінного висловлення. Експресивність складає істотну ознаку мовленнєвих актів, де оцінка є головною ілокутивною силою. З іншого боку, естетична оцінка не характеризується обов’язковою експресивністю [5, с. 42].

Поняття “оцінка” є ширшим за поняття “експресивність”. ОІ як експресивні одиниці завжди містять елементи оцінки. Слова good, nice, bad виконують оцінну функцію, але на відміну від ОІ pushy (настирливий, нахабний), knockout (гарний, класний, привабливий), frog (француз, жабоїд), edgy (схвильований, знервований), lousy (мерзенний, огидний) вони не виражають експресії.

Розмежовуючи експресивність, оцінку та емоційність, мовознавці оперують поняттям образності. Залежність цих понять є очевидною, оскільки образність є одним із потужних факторів підвищення емоційно-оцінного й експресивного потенціалу лексики та фразеології. Слід зазначити, що образність є ресурсом, джерелом експресивності. Експресивність, оцінка та емоційність є синхронними, монофункціональними властивостями лексики і фразеології, а образність є діахронічною, поліфункціональною властивістю. Отже, між образністю та експресивністю наявний причинно-наслідковий зв'язок. Образність може породжувати експресивність, бути лише її джерелом, а не функціональною ознакою. У такі ж відношення вступає образність з емоційністю та оцінкою [12, с. 43­­−44].

Поняття образність є ширшим за поняття експресивність: не всі одиниці, що мають образну основу є експресивними. Сама по собі образність не є гарантом експресивності. Експресивність виникає у випадку, якщо образність використовується не лише як номінативна ознака, а як підстава для підсиленого впливу на суб’єктів дискурсу з метою регуляції їх поведінки. З іншого боку, в межах функціонального класу ідіом образність є індикатором експресивності у складі семантики ідіоматичних одиниць. Образність виникає на основі відчуттів, які людина переживає під час набуття досвіду. Образ не обов’язково має бути зоровим, він може утворитися на основі будь-якого органу чуття (зір, слух, смак, нюх, дотик). Задля підтвердження цієї тези, наведемо приклади ідіом (однослівних ідіом та ідіом-фразеологізмів), що свідчать про можливість класифікації образності за типом образотворчого рецептора:

Екстерорецептори (зовнішні):

1. Дистанційні:

а) рецептор зору: newshound – журналіст (образ собаки, що йде по сліду в пошуках чогось), blinder – чудова, блискуча гра, блискучий виступ (образ спалаху, блиску тощо, що засліплює), a snake in the grass – прихована небезпека, прихований ворог (образ змії, що ховається у траві), chickenfeed – дуже мало, “кіт наплакав” (образ невеликої кількості зернят, достатньої щоб нагодувати курча), fish out of water – не в своїй тарілці (візуальний образ риби, яка є безпорадною за межами водойми), run around like a chicken with its head (cut) off – бути в паніці, не знати як діяти (образ курки, що може ще деякий час хаотично бігати після відсікання голови завдяки тому, що стволова частина мозку (що залишається) відповідає за більшість рефлексів), take to smth like a duck to water – швидко та легко навчитися чомусь (образ качки, чи каченяти, що починає природно поводиться на воді, навіть коли це відбувається вперше), go down like lead balloon – провалитися (про жарт, ідею, пропозицію), не сподобатися (образ свинцевої кульки, що швидко тоне);

б) рецептор слуху: buzz – чутки (образ дзижчання), double-Dutch – щось незрозуміле, заплутане, нерозбірливе (звуковий образ незрозумілої для когось іноземної мови (у даному випадку голландської), mumbo-jumbo – мова, насичена термінами, яка здається незрозумілою або безглуздою (образ незрозумілих, незнайомих звуків), banger/clunker – авто у поганому стані, драндулет, тарадайка, розвалюха (звуковий образ вихлопів, стукоту/брязкоту), crow – вихвалятися (образ каркання ), bark – викрикувати, “гавкати” (образ гавкання), babbling brook – язиката хвеська, пор. рос. болтунья, сплетница (звуковий образ журчання води), with a bang – швидко, дуже успішно (образ пострілу, вибуху);

в) рецептор нюху: rotten – неприємний, огидний (образ гнилого запаху), stinker – щось неприємне або складне (образ неприємного запаху), stinking – огидний, гидкий (образ неприємного запаху), smell of powder – бойовий досвід (образ горілого пороху), smell a rat – відчувати біду, недобре, підозрювати обман (образ запаху щура (коли мисливський собака відчував запах щура, він збуджувався), smell blood – бути готовим до дій, до бійки (образ запаху крові), smell fishy – здаватися підозріливим (образ запаху зіпсованої риби).

2. Контактні (шкірні органи чуття):

а) рецептори дотику і тиску: punchy – влучний, гострий (про промову, критику тощо), ефективний (тактильний образ сильного удару кулаком), prickly – неприємний, дратівливий (тактильний образ уколу шипом, колючкою), needle – підбурювати, дратувати (тактильний образ поколювання голкою), rib – висміювати, кепкувати, жартувати, дражнити (тактильний образ штрикання чимось у ребра), press – перековувати, тиснути на когось (тактильний образ натиснення), soft-soap – підлещуватися, лестити (образ ніжного дотику до рідкого мила, що здатне, незважаючи на рідкий стан, бути досить ефективним), paw – лапати, мацати (дотиковий образ торкання рукою), nerves of steel – сталеві нерви (образ твердих на дотик нервових волокон, зроблених зі сталі);

б) терморецептори: roasting – жаркий, спекотний (термообраз, образ високої температури), sweat – працювати, “пріти”, корпіти над чимось (образ підвищення температури під час важкої роботи, що супроводжується інтенсивним виділенням поту для охолодження тіла);

в) рецептори болю: bellyache – постійно скаржитися (образ болю у животі), sorehead – скиглій, буркотун (образ болю у голові).

Б. Інтерорецептори (внутрішні):

а) рецептори положення і рівноваги (напівкруглий канал, внутрішнє вухо): knockout – карколомний успіх (образ (відчуття) втрати рівноваги після влучного, потужного удару), punch-drunk приголомшений (образ голово кружіння та втрати рівноваги після удару або вживання алкоголю);

б) рецептори кінетичних функцій (органи в м’язах, сухожиллях, суглобах і на поверхні фаланг): backbreaking – важкий, виснажливий (кінетичний образ напруження спинних м’язів через важку ношу), a millstone to smbs neck – важкий тягар (відповідальність), ярмо, проблема, якої важко позбутися (образ тяжкої ноші, що тисне на м’язи та скелет);

в) рецептор смаку: peach – “перший сорт”, вищого ґатунку (смаковий образ персика), plum – ласий шмат, прибуткове місце, вигідне становище (смаковий образ сливи), lemon – неприємна людина, непотрібна (дешева) річ (образ неприємного смаку лимона), sweetener – дія, жест, подарунок тощо (особливо у сфері укладання угод), що стимулює зробити щось (образ солодкого приємного смаку), peppery – їдкий (про ставлення), гострий (образ неприємного їдкого смаку), spice up – оживити, привнести “родзинку” (образ оздобленого спеціями смаку), go sour – погіршуватись (образ кислого смаку), real jam – справжнє задоволення, пальчики оближеш (образ солодкого смаку джему);

г) вісцелярні рецептори, що регулюються симпатичною нервовою системою (спрацьовують у пікових (стресових) станах і супроводжуються викидом адреналіну):

1) терморецептори: chiller – фільм жахів (образ холоду у животі);

2) кінестетичні рецептори: have butterflies in the stomach – нервувати, відчувати мандраж, хвилюватися (образ тріпотіння у животі), jim-jams та heebie-jeebies – стан сильної нервозності, мандраж, мурашки по тілу (образ неприємного поколювання та лоскотання по тілу).

Волокна симпатичної нервової системи іннервують всі без винятку органи і тканини тіла. Збудження, яке виникло в симпатичній нервовій системі залучає, як правило, велику кількість нейронів, тому ефекти подразнення не бувають локалізовані в якомусь певному органі, а охоплюють широкі області. Тому нерідко спостерігаються синкретичні (гібридні) образи, сформовані за допомогою декількох різних рецепторів, як наприклад:

терморецептор та зоровий рецептор: red-hot – свіжий, новий (візуальний образ червоного та образ гарячого), steamed-up – схвильований, стурбований, роздратований (образ високої температури та візуальний образ накопиченої пари, що виривається під тиском), hоt potato – складне, проблемне питання (образ високої температури та візуальний образ перекидання гарячої картоплини з однієї руки до іншої), get into hot water – потрапити у біду, влипнути в історію (образ високої температури та візуальний образ реакції живої істоти, що потрапляє у гарячу воду);

зоровий рецептор та вісцеральний рецептор: broken-hearted – убитий горем, з розбитим серцем (візуальний образ розбитого предмету та образ глибокого переживання, внутрішнього болю);

– зоровий рецептор та дотиковий рецептор: get the boot – бути звільненим з роботи (візуальний образ стусана ногою та тактильний образ удару).

Образність є одним із засобів утворення експресивності. На підставі цього підходу видається можливим відокремити образні терміни від ОІ. Незважаючи на образність таких одиниць, як mouse (комп’ютерна миша), flycatcher (мухоловка (птах), kingfisher (рибалочка, водомороз (птах), blackbird (чорний дрізд), bluebell (дзвоники (квітка), вони не виконують експресивної функції. У мовленні вони функціонують як терміни і виконують лише номінативну функцію, займаючи за шкалою “нейтральність–експресивність” нейтральний полюс: This mode allows you to move the mouse in front of the monitor to direct the cursor's action on the screen (USA Today, Jul 19, 2004).

Експресивність є спільною і необхідною ознакою як ідіом-фразеологізмів, так і ОІ. Хоча образність є характерною ознакою ОІ (оскільки притаманна всім ОІ), саме експресивність є тією функціональною рисою і категоріальною ознакою, яка об’єднує цільнооформлені одиниці, що характеризуються ідіоматичністю у клас ОІ і визначає їх raison d’etre. ОІ, втративши експресивність, залишає клас ідіом і переходить до розряду власне номінативних одиниць, оскільки вже не здатні здійснювати інтенсивний вплив і ефективно регулювати поведінку членів лінгвокультурної спільноти.

ЛІТЕРАТУРА

1. Арнольд И. В. Интерпретация художественного текста: типы выдвижения и проблема экспрессивности / И. В. Арнольд // Экспрессивные средства английского языка. – Л.: ЛГПИ имени А. И. Герцена, 1975. – С. 11–20.

2. Архангельский В. Л. Устойчивые фразы в современном русском языке / В. Л. Архангельский. – Ростов-на-Дону: Издательство Ростовского государственного университета, 1964. – 315 с.

3. Баранов А. Н. Идиоматичность и идиомы / А. Н. Баранов, Д. О. Добровольский // Вопросы языкознания. – 1996. – № 5. – С. 51–64.

4. Болотов В. И. Основы эмотивной стилистики текста / В. И. Болотов. – Ташкент: Издательство “Фан”, 1981. – 116 с.

5. Вольф Е. М. Функциональная семантика оценки / Е. М. Вольф. – 3-е изд., стереотипное. – М.: КомКнига, 2006. – 280 с.

6. Галкина-Федорук Е. М. Об экспрессивности и эмоциональности в языке / Е. М. Галкина-Федорук // Сборник статей по языкознанию: профессору Московского университета акад. В. В. Виноградову. – М.: Издательство Московского государственного университета, 1958. – С. 103–124.

7. Каплуненко А. М. Историко-функциональный аспект идиоматики (на материале фразеологии английского языка): дис. … д-ра филол. наук: спец. 10.02.04 “Германские языки” / А. М.Каплуненко – Москва, 1992. – 351 с.

8. Кунин А. В. Курс фразеологии современного английского языка: учебник [для инcтитутов и факультетов иностранных языков]. – 2-е изд. / А. В. Кунин. – М.: Высшая школа, Дубна: Издательство Центр “Феникс”, 1996. – 381 с.

9. Малинович Ю. М. Экспрессия и смысл предложения. Проблемы эмоционально-экспрессивного синтаксиса / Ю. М. Малинович. – Иркутск: Изд-во Иркутского университета, 1989. – 216 с.

10. Мартинюк А. П. Конструювання гендеру в англомовному дискурсі / А. П. Мартынюк. – Харків: Константа, 2004. – 292 с.

11. Мелерович А. М. Семантическая членимость ФЕ в соотношении с лексической и грамматической семантикой в процессе развития и функционирования фразеологического значения / А. М. Мелерович, М. А. Фокина, А. Е. Якимов // Взаимодействие языковых уровней в сфере фразеологии: науч.-теор. конф., 23–24 сент. 1996 г.: тезисы докл. – Волгоград, 1996. – Режим доступа: http://evartist.narod.ru/text12.

12. Проблемы фразеологической семантики / [Бирих А. К., Волков С. С., Кабанова Н. М. и др]. – СПб.: Издательство СПб. ун-та, 1996. – 172 с.

13. Ройзензон Л. И. Фразеологизация как лингвистическое явление / Л. И. Ройзензон // Труды Самаркандского государственного университета им. А. Навои. – 1961. – Вып.119. – C. 101–119.

14. Туранский И. И. Семантическая категория интенсивности в английском языке / И. И. Туранский. – М.: Высшая школа, 1990. – 172 с.

15. Шаховский В. И. Национально-культурная специфика концепта “обман” во фразеологическом аспекте / В. И. Шаховский, Н. Н. Панченко // Фразеология в контексте культуры. – 1999. – С. 285–288.


Принципи номінації мовних одиниць з етнокультурним компонентом семантики

У статті досліджено наукові джерела виникнення поняття “принципи номінації” та його трактування в сучасній когнітивній ономасіології; розглянуто різні підходи до розуміння принципів номінації. Особливу увагу зосереджено на вивченні особливостей мотивації при утворенні мовних одиниць з етнокультурним компонентом семантики.

Ключові слова: принципи номінації, мотивація, етнокультурний компонент семантики.

 

В статье исследуются научные источники возникновения понятия “принципы номинации” и его интерпретация в современной когнитивной ономасиологии; рассматриваются также различные подходы к пониманию принципов номинации. Особенное внимание уделяется особенностям мотивации при образовании языковых единиц с этнокультурным компонентом семантики.

Ключевые слова: принципы номинации, мотивация, этнокультурный компонент семантики.

 

The article deals with the analysis of the scientific sources of the term “principles of nomination” origin and its interpretation in modern cognitive onomasiology. The different classifications of the principles of nomination are also reviewed. A special attention is paid to motivation in formation of lingual units with ethno-cultural component in semantics.

Key words: principles of nomination, motivation, ethno-cultural component in semantics.

 

Вивчення й осмислення поняття про принципи номінації у сучасній лінгвістиці припадає на 80-ті роки минулого століття. У цей час у теорії номінації активно обговорюються проблеми мотивації, що розглядаються як способи відображення в похідному слові ознак позначуваного об’єкта. Як результат з’являється новий напрям ономасіології – теорія мотиваційної номінації (Н. Арутюнова [1], О. Блінова [2; 3], О. Кубрякова [11], В. Телія [20], А. Уфімцева [24] та ін.). Пропонується також новий термін ­– мотивологія, що вивчає мотиваційні відношення в мові [13, с. 484].

Мета статті – проаналізувати різні підходи до витлумачення поняття “принципи номінації” у сучасній лінгвістиці загалом та визначити оптимальний їхній реєстр для найменування культурно маркованих номінації.

Перші визначення поняття принципи “номінації” сягають праць М. Гінатулліна [4], М. Голєва [5], О. Нефьодової [14], В. Усачової [24], які цим терміном називають ономасіологічні моделі, що узагальнюють найбільш характерні аспекти й ознаки, за якими відбувається найменування однорідних предметів. При цьому зазначається, що найчастіше номінація здійснюється за зовнішніми параметрами або функціями, наприклад, за формою, розміром, кольором, функцією, походженням і т. ін. Таким чином, принципи номінації як ономасіологічні моделі створюють прецедент, аналогію, уніфікують утворення найменувань однорідних предметів у систему.

Центральним поняттям ономасіології стає мотиваційна ознака, яку було запропоновано називати терміном “мотивема” [4, с. 11], що в науковому обігу не закріпився, хоча, на наш погляд, мав для цього всі підстави: влучність, стислість і формальну аналогію з рядом інших термінів на позначення мінімальних структурних одиниць мовних рівнів, як-от: фонема, графема, морфема, сема, лексема, реалема, лінгвокультурема тощо.

У теорії мотивології принципи номінації фактично зводяться до мотиваційних ознак. Постулюється, що мотиваційна ознака об’єктивно притаманна самій реалії, зумовлена її об’єктивними властивостями й обирається довільно з усієї сукупності ознак, виділяючи предмет з ряду подібних, і може реалізуватися різними словотвірними способами. Питання про ступінь обумовленості/випадковості вибору мотиваційної ознаки залишається дискусійним. Якщо в абстрактній логіці існує правило a potiori fit nominatio (найменування дається за домінантною ознакою) і головна ознака наукової класифікаційної назви визначається за допомогою абстрактних й об’єктивних логічних умовиводів, то в природній мові кожний акт номінації є конкретним, довільним і суб’єктивним, зумовленим щоразу різними ознаками й чинниками. На рівні оказіональної номінації мають місце утворення з різноманітними мотиваціями. Специфіку принципів номінації у цей період ніхто з авторів ще не пояснює особливостями національної ментальності.

У семасіології доведено, що кожній тематичній групі лексики властивий свій набір принципів номінації, які відображають специфіку позначуваних реалій. Скажімо, у процесі номінації різні мотиваційні ознаки характеризують тематичні групи назв будівель для свійських тварин (1) вид тварини; 2) призначення для великої або дрібної худоби; 3) ступінь захисту від холоду; 4) місце будівлі; 5) розмір) або назв видів одягу (1) частина тіла; 2) спосіб виготовлення; 3) матеріал; 4) форма; 5) призначення; 6) функція) тощо.

Проаналізуємо традиційну класифікацію принципів номінації окремої групи лексики. Так, наприклад, вивчаючи українську номенклатуру предметів посуду, Н. П’яст виділяє основні принципи номінації цієї групи лексики, називаючи їх у порядку зменшення ступеня деривативної продуктивністі: за вмістом посуду (тобто, за призначенням); за функцією; за матеріалом; за обсягом; за розміром; за формою; за дефектами; за способом виготовлення; за кольором; за мірою наповнення; за народними спостереженнями, прикметами, повір’ями; за народноетимологічним переосмисленням; за метафоризацією [16, с. 268–270]. У наведеній класифікації не розмежовано принципи та способи номінації, крім того, не враховано, що метафоричний спосіб номінації здебільшого є перейменуванням за зовнішніми ознаками реалії – формою, розміром, кольором і т. ін. Дійсно, найбільш поширеним негативним виявом описового характеру класификацій є відсутність розмежування формальних і змістових аспектів мотиваційних ознак, первинної і вторинної номінації, способів та принципів номінації. Мотиваційні ознаки виділяються для практичного розрізнення, і тому вони не завжди є суттєвими, а часто випадковими, при цьому вони відображають здебільшого не родові (гіперонімні), а видові (диференційні, гіпонімні) кореляції. Крім того, релевантність мотиваційних ознак всередині структури ЛСГ найчастіше є відносною, а не абсолютною, що утруднює їх систематизацію.

У своїй класифікації типів мотивації О. Блінова запропонувала розрізняти лексичну й словотвірну мотивованість [2, с. 26]. Відмінність цих типів дослідниця вбачає в тому, що лексичний зумовлюється внутрішньою формою слова й виявляється у відношеннях або між спільнокореневими словами, або між словами подібної структури, а словотвірний тип реалізується завдяки структурній, формальній і семантичній співвіднесеності слів. З огляду на це лексична мотивованість є варіативною, а словотвірна – регламентована типовими правилами мотивації. Ці типи дослідниця називає ще зовнішньою і внутрішньою мотивацією [3].

О. Земська виокремлює дві опозиції мотивації на базі внутрішньої форми: між головною та периферійною і між прямою та переносною у трьох її різновидах: реальному, асоціативному й образному [8; 18, с. 482].

Т. Кияк поділяє типи мотивації за співвідношенням внутрішньої форми і семантики слова на повну (включення внутрішньої форми в значення), часткову мотивованість (перетин внутрішньої форми і значення), відсутність мотивованості (внутрішня форма не співвідноситься зі значенням) та абсолютну мотивованість (повний збіг внутрішньої форми зі значенням) [9; 18, с. 481].

О. Кубрякова пропонує свою ономасіологічну типологію, де протиставляє відношення дериватів за рівнем джерела деривації, його формою та величиною, за механізмом переходу від вихідної одиниці до результату і кількістю необхідних для цього операцій, за принципом структурної організації словотвірного процесу. Авторка диференціює також корелятивний (морфологічний), дефініційний (синтаксичний) та аналогійній (лексичний) типи творення похідних слів [11, с. 5; 18, с. 482].

Український дериватолог В. Горпинич за типом зв’язку семантики твірного та похідного слів виділяє такі різновиди принципів номінації [7; 18, с. 482]:

– метафоричний, якщо похідне слово включає в себе семантичний компонент твірного;

– метонімічний, коли похідне слово формується на базі первинного й містить семантичний компонент метонімічного змісту при перенесенні за суміжністю;

– периферійний зі звуженням або розширенням змісту слова, що ґрунтується не на основних семах лексеми, виражених морфами, а на тих, що не мають морфемного вираження;

– фразеологічний (ідіоматичний), коли одна частина семантики мотивована значеннями морфем, а інша, прирощена, – позамовними факторами.

І. Улуханов виділяє ступені словотвірної мотивації, аналізує співвідношення синхронної та діахронічної деривації. Мотиваційні відношення учений досліджує як елемент системи (розглядаючи мотивовані слова всередині синонімічного ряду) та тексту (описується функціонування словотвірних пар у рамках одного контексту). На всіх структурних мовних рівнях І. Улуханов розглядає потенційні властивості твірних слів до сполучення зі словотвірним формантом, виокремлюючи типи похідних слів, мотивованих словосполученнями та окремими формами слів [22].

У монографії “Когнітивна ономасіологія” О. Селіванова принципово переосмислила і сформулювала основні засади сучасної теорії номінації згідно з особливостями когнітивно-ономасіологічного підходу до семіозису й розробила нову класифікацію мотиваційних процесів, враховуючи серед інших також етноцентричний та антропоцентричний принципи, опосередковані принципом менталізму та психонетичним принципом [17]. Аналізуючи трактування мотивації попередниками, О. Селіванова позитивно оцінює визначення зв’язку між мотиватором та мотиватом, але зазначає, що цей зв’язок досі простежувався лише на рівні форми і семантики слова, не бралися до уваги важливі для ономасіології сфери інтеріоризації об’єкта, тобто сфери свідомості. Цю замкненість мотиваційних відношень у лексичній та структурній співвіднесеності мовної системи автор трактує як результат злиття двох лінгвосеміотичних концепцій: щодо довільності мовного знака у процесі фіксації предметів дійсності і щодо його невипадковості відносно інших знаків мовного коду [17, с. 156–157]. Співвідношення семантики найменування зі значенням мотиватора українська дослідниця диференціює на інтенсіональні (якщо мотиваційна база є головним компонентом семантики найменування), імплікаційні (якщо мотиватором виступають периферійні, другорядні ознаки) та асоціативні (якщо мотиватор пов’язується зі значенням слова на основі ланцюга асоціацій) [17, с. 158].

У згаданій праці була розроблена нова методика когнітивно-ономасіологічного аналізу номінативних одиниць, що передбачає два етапи: інтерпретацію ономасіологічної структури й концептуальне моделювання структури знань про позначене. Мотиваційну ознаку О. Селіванова називає мотиватором і диференціює мотиваційні типи за параметром статусу мотиватора у структурі знань про об’єкт. Установлена в роботі когнітивно-ономасіологічна типологія мотиваційних відношень ґрунтується на такому головному принципі номінації, як концептуальне місце мотиватора в ментально-психологічному комплексі об’єкта, що підлягає номінації [17, с. 158]. Свою класифікацію автор вдосконалила у статті “Лінгвістичної енциклопедії” [18]. За критерієм пропозитивно-диктумної мотивації, виходячи з вибору в ономасіологічній структурі певних компонентів когнітивної моделі, О. Селіванова виокремлює кілька типів мотивації: пропозиційний або пропозитивно-диктумний, модусний, асоціативний або асоціативно-термінальний і змішаний, у якому поєднуються різні типи селекції [18, с. 483].

На думку дослідниці, пропозиційний (або пропозитивно-диктумний у “Когнітивній ономасіології”) тип мотивації заснований на виявленні у процесі внутрішнього програмування реальних знань про об’єкт, вербалізованих знаками у прямих значеннях, які становлять диктум пропозиції. Механізм уяви при такому утворенні назви не залучається. Пропозиційний компонент відповідає критеріям об’єктивності й несуперечливості інформації. За загальним механізмом пропозиційна мотивація належить до метонімічної, адже у процесі номінації здійснюється перенесення позначень одного компонента на інший, найменування класу об’єктів на один об’єкт цього класу, частини на ціле й цілого на частину, отже, при утворенні нового знака актуалізується метонімічна конекція за суміжністю між мотиватором та похідним найменуванням. Цей тип не є однорідним і має кілька різновидів: гіперонімічний, гіпонімічний, або еквонімічний, категорійний, опозиційний та предикатно-аргументний [18, с. 483].

Проаналізуємо на власних прикладах названі різновиди пропозиційної мотивації у тлумаченні О. Селіванової. Гіперонімічний різновид застосовується у змішано мотивованих найменуваннях. Конкретизація об’єкта актуалізується при вторинному позначенні вибором мотиватора зі складу родових понять у його ієрархічних зв’язках (рогата худоба, буряковод тут і далі приклади наші). Гіпонімічний (еквонімічний) різновид мотивації репрезентує зв’язки між гіпонімами спільного класу об’єктів, наприклад, при перенесенні назви з одного класу тварин, рослин або будь-яких інших предметів на інший. Опозиційний різновид визначається використанням при творенні найменування протилежного позначення із застосуванням форманта заперечення – негативної частки (недоля, невдаха, нечупара, нерівня). Категорійний різновид є транспозитивним, конверсійним за способом словотворення й актуалізує інформацію про частини мови. Його метонімічний характер виявляється в перенесенні ономасіологічних категорій частин мови на найвищому рівні концептуалізації. Передбачається дублювання когнітивної позиції мотиватора при утворенні синтаксичних дериватів. Категорійна мотивація використовується при утворенні віддієслівних іменників і прикметників, відсубстантивних дієслів та прикметників, відприкметникових прислівників та дієслів. Предикатно-аргументний різновид пропозитивно-диктумного типу мотивації базується на виборі мотиватора, безпосередньо отриманого на основі реальної інформації про об’єкт і репрезентованого знаками у прямих значеннях. Так, мотиваторами агентивного значення можуть бути суб’єкт, предикат (борець), предикат і об’єкт дії (хлібороб), локатив (аптекар), медіатив (тракторист), інструментив (сурмач), об’єкт дії (доповідач), корелятив (співрозмовник), темпоратив (вечірник), каузатив, фінітив тощо. Наприклад, ономасіологічна категорія назв механізмів презентується мотиваторами предиката (приймач), предиката й об’єкта (сіножатка), предиката і трансагресива (соковитискач).

Модусна мотивація є метонімічною за механізмом означення, причому мотиватором концепту виступає його оцінно-емоційне сприйняття. Цей тип здебільшого реалізується у формах суб’єктивної оцінки іменних частин мови та прислівників. Модусна мотивація в поєднанні з асоціативною характеризує мутаційні похідні найменування, наприклад: поганка “неїстівний гриб”. При вторинній номінації модус опосередковує аксіологічну метафору, скажімо, кореляцію концептів ЛЮДИНА і ПРИРОДА, в результаті чого виникають найменування на зразок сонечко, зіронька, квіточка, зозулька, голубонька, киця, зайчик і т. ін. При цьому модус може бути як позитивно, так і негативно забарвленим: корова, бугай, слон, осел, козел, баран, гадюка, папуга, ґава [18, с. 484].

Асоціативна або асоціативно-термінальна мотивація як тип характеризується селекцією похідного найменування на базі асоціації з диктумною частиною когнітивної моделі інших концептів, які формують термінальні компоненти моделі найменування. Цей тип можна долучити до метафоричних, оскільки кореляція з іншими концептами здійснюється за подібністю, аналогією. Виходячи з різновидів метафоричних перенесень, виділяються кілька різновидів цього типу, межі яких дифузні.

За допомогою структурно-метафоричного різновиду утворюються найменування, забезпечені наявністю спільної ознаки, асоціата-термінала, який мотивує когнітивну модель: хором = разом, одночасно (приклад О. Селіванової). Метафорично-дифузний різновид асоціативно-термінальної мотивації віддзеркалює дифузну природу інтеграції концептів. При цьому нове найменування асоціюється з усім значенням первинного або його фрагментом за подібністю: льодяник, перешийок, хмарочос. Гештальтний (образний) різновид базується на асоціативній частині когнітивної моделі з чуттєвими образами, уявленнями, відчуттями на основі зіставлення двох ментально-психонетичних комплексів. Припущення аналогії об’єкта, що підлягає номінації, його властивостіей, частин, функцій з уже номінованим об’єктом, зумовлює появу мотиваторів суміжного концепту. Актуалізуються зорові образи (меч-риба), слухові (деркач), відчуття (душогубка). Архетипний різновид характеризується вибором мотиваторів з огляду на асоціативне поєднання структури знань з іншою концептосферою на підставі первісних уроджених психічних елементів, які є виявом колективної родової пам’яті, історичного досвіду етносу. Механізм такої метафоризації опосередкований складним асоціюванням. Фразеологічний різновид також є складовою частиною асоціативно-термінальної мотивації, оскільки ідіоматичні сполучення, які позначають властивості концепту й сам концепт, за своєю природою не є безпосередньою репрезентацією інформації про нього. Змішаний тип мотивації характеризується селекцією мотиваторів у різних сферах когнітивної моделі, що позначають різні фрагменти структури знань про позначуване. Такий тип мотивації притаманний композитам і складеним найменуванням, одна ономасіологічна ознака яких обирається з предикатно-аргументної структури, а друга – з термінально-асоціативної частини або модусу (шилохвіст, крилаті слова). Концептуально-інтеграційний тип мотивації або сумарний тип композиції – це окремий тип мотивації, який спостерігається з-поміж композитів у вигляді поєднання двох концептів, на основі чого формується уявлення про новий об’єкт (жовтогараячий) [18, с. 485].

Мотивацію О. Селіванова протиставляє псевдомотивації, при якій вибір мотиваторів когнітивно не забезпечується і його зміст не відбивається в семантиці слова. Межі між мотивацією та псевдомотивацією залежать від можливості тлумачення ономасіологічної структури, виходячи з характеристик інтеріоризованого об’єкта пересічним носієм мови. Головними причинами псевдомотивації є втрата мотивованості, деетимологізація, вихід з ужитку слів-асоціатів, семантичні зміни, руйнація первісного образу, що лежав в основі утворення слова, адаптоване запозичення, викривлене калькування. Псевдомотивації, на відміну від немотивованих знаків, притаманний формальний мотиватор та парадоксальна внутрішня форма [17, с. 162-179].

За параметром раціональності й ірраціональності автор “Когнітивної семасіології” розмежовує раціональну й міфологемну мотивацію. Міфологемна мотивація характеризується апеляцією номінаторів до іраціонального, до фіктивних, усталених у свідомості ідей, що беззастережно приймаються етнокультурною спільнотою й не потребують доведення чи спростування. За параметром прецедентності дослідниця виділяє також прецеденту мотивацію, яка характе­ризується вибором мотиваторів, позначення та зміст яких добре відомі представникам певної етнокультурної спільноти, вагомих і використовуваних в когнітивному й комунікативному плані. Такі складники етносвідомості в лінгвокультурології названі нею прецедентними феноменами [18, с. 484].

Аналізуючи “вічну” ономасіологічну проблему довільності вибору мотиватора, О. Селіванова схиляється до думки про те, що цей вибір частково “все ж детермінується антропоцентрично і когнітивно, тобто особливостями етнічної ментальності….”, не заперечуючи у цьому процесі й можливість елемента довільності [17, с. 75].

Якщо когнітивна ономасіологія в широкому смислі ставить своїм завданням визначити, який із елементів концепту відіграє роль мотиватора мовного знака загалом [17, с. 76], то перед нами стоїть часткове конкретне завдання – визначити її особливості при номінації мовних одиниць із етнокультурним компонентом, зокрема тих, що вживаються на позначення матеріальних культурних артефактів.

Щодо самого позначення мовних одиниць із етнокультурним компонентом семантики, то в мовознавстві наразі ще не усталився єдиний однозначний термін. Кожна галузь лінгвістики оперує своїм визначенням і диференціює ці номінативні одиниці, виходячи з прагматичних цілей свого підходу до мовних явищ і, власне, самим своїм об’єктом. Так, у працях з перекладознавства вживаються терміни “безеквівалентна лексика”, “фони”, “лакуни”, “реалії” або “етнографізми” [10, с. 42–45], у лінгвокультурології – “лінгвокультуреми” [6, с. 69], а в ономасіології – “номінативні одиниці з етнокультурним компонентом семантики”. При цьому під етнокультурним компонентом семантики мовної одиниці розуміють ту частину її значення, яка відображає зв’язок мовного знака і культури і яка зумовлюється національною культурою [19, с. 100].

Номінативні одиниці з етнокультурним компонентом семантики вербалізують поняття сфери як духовної, так і матеріальної культури. Семантичні особливості найменувань предметів побуту, що належать до категорії nomina concreta, полягають у чітко окресленій предметності, конкретності. Проте, у механізмі найменування артефактів матеріальної та духовної культури принципової різниці не спостерігається, адже, як відомо, процес сигніфікації, тобто переходу об’єктивної реалії у знакову іпостась відбувається не безпосередньо, а опосередковується поняттям, денотатом. У номінативному акті тісно пов’язані щонайменше три сфери – об’єктивна, гносеологічна і лінгвальна, які поєднані в класичному семіотичному трикутнику Огдена-Річардса, вдало візуалізованому 1923 р., до якого Ч. Пірс додав ще один компонент – іконічний знак, перетворивши семіотичну тріаду на тетратомію [15, с.151–210], а згодом Ч. Морріс, у свою чергу, доповнив цю систему ще одним складником, репрезентуючи семіозис уже як ускладнену п’ятичленну структуру відношень знака, інтерпретатора, інтерпретанти, значення та контексту [13, с. 37–90].

Специфікою номінації артефактів культури (і матеріальної, і духовної) в когнітивному аспекті є невисокий рівень абстракції, порівняно з універсальними для всіх національних культур загальнолюдськими концептами. Очевидно, причина цього полягає саме в етнокультурній зумовленості та певній обмеженості мотивації таких найменувань, як рушник, вишиванка, макітра тощо. Можливо, глибинною підставою конкретності семантики номінативних одиниць із етнокультурним компонентом є той факт, що позначенням виділяється не фрагмент навколишньої дійсності, яка пізнається, а продукт цілеспрямованої діяльності людини (як духовної, так і практичної), всебічно пізнаний нею або в процесі створення, або продуманий попередньо, коли була сформульована потреба в конкретному предметі.

Ще однією особливістю етнокультурного компонента є його відносний характер, який визначається тільки стосовно наявності або відсутності аналогічного предмета, поняття або асоціації в культурі іншого етносу, а відповідно, і в мовному союзі, групі мов, мові, діалекті, говірці.

Отже, для виявлення етнокультурного компонента у семантичній структурі слова, основним принципом є когнітивно-ономасіологічний, що спирається на здобутки порівняльно-історичного мовознавства із залученням матеріалів різних мов у діахронії для кожного окремого випадку, враховуючи й факти культури. Як влучно зазначив В. Манакін, “східнослов’янські кирилиця, квас є безеквівалентними стосовно романських і германських мов, але не слов’янських, де вони також є” [12, с. 61]. Так, наприклад, безеквівалентне українське стріха мотивується лише за допомогою англійського straw “солома”, а гуцульське діалектне мольфар – французьким male faire “чинити лихо”. З цього постає завдання вироблення алгоритму визначення та дослідження компонентів семантики, які мотивують національно-культурну маркованість слова та принципів номінації одиниць, “закодованих етномовними засобами” [21, с. 147], що становить перспективу подальших досліджень.

ЛІТЕРАТУРА

1. Арутюнова Н. Д. Типы языковых значений. Оценка. Событие. Факт / Нина Давидовна Арутюнова. – М.: Наука, 1988. – 340 с.

2. Блинова О. И. Мотивированность слова и функциональный аспект / Ольга Иосифовна Блинова. – Кемерово: КГУ, 1976. – С. 16-21.

3. Блинова О. И. Явление мотивации слов. Лексикологический аспект / Ольга Иосифовна Блинова. – М.: Либроком, 2010. – 210 с.

4. Гинатулин М. М. К исследованию мотивации лексических единиц (на материале наименований птиц): автореф. дисс. … канд. филол. наук: спец 21.01.01 “Русский язык” / М. М. Гинатуллин. – Алма-Ата, 1973. - 20 с.

5. Голев Н. Д. О соотношении семантических и мотивировочных признаков / Н. Д. Голев // Вопросы языкознания и сибирской диалектологии. – 1977. – Вып. 7. – С. 24–26.

6. Голубовська І. О. Етнічні особливості мовних картин світу / Ірина Олександрівна Голубовська. – К.: Логос, 2004. – 283 с.

7. Горпинич В. О. Українська словотвірна дериватологія / Володимир Олександрович Горпинич. – Дніпропетровськ: ДДУ, 1998. – 190 с.

8. Земская Е. А. Современный русский язык. Словообразование / Елена Андреевна Земская. – М.: Флинта, Наука, 2006. – 328 с.

9. Кияк Т. Р. Мотивированность лексических единиц (количественные и качественные характеристики) / Тарас Романович Кияк. – Львов: Вища школа, 1988. – 161 с.

10. Кочерган М. П. До питання про безеквівалентну лексику і лакуни та способи їх компенсації / М. П. Кочерган // Проблеми зіставної семантики. – 1999. – Вип. 1. – С.42–45.

11. Кубрякова Е. С. Типы языковых значений: Семантика производного слова / Елена Самойловна Кубрякова. – М.: Наука, 1981. - 200 с.

12. Манакін В. Н. О. О.Потебня про національно-мовну специфіку слова / В. Н. Манакін // О. О. Потебня й актуальні питання мови та культури. – К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2004. – С.58–63.

13. Моррис Ч. У. Основания теории знаков // Ч. У. Моррис // Cемиотика. – М.: Радуга, 1983. – С.45–98.

14. Нефедова Е. А. О возможности картографирования лексики на основе мотивационных отношений / Е. А. Нефедова // Совещание по общим вопросам диалектологиии и истории языка. Тезисы докладов. – М., 1976. – С. 14–17.

15. Пирс Ч. Элементы логики. Grammatica speculativa / Ч. Пирс // Cемиотика. – М.: Радуга, 1983. – С.151-210.

16. П’яст Н. Принципи номінації української номенклатури предметів посуду / Н. П’яст // Наукова спадщина проф. С. В. Семчинського і сучасна філологія: зб. наук. пр. – К.: Київський університет, 2001. – Ч. 2. – С. 264–271.

17. Селиванова Е.А. Когнитивная ономасиология / Елена Александровна Селиванова. – К.: Фитосоциоцентр, 2000. – 248 с.

18. Селіванова О. О. Лінгвістична енциклопедія / Олена Олександрівна Селіванова. – Полтава: Довкілля, 2010. – 769 с.

19. Спиридовская Л. А. Национально-специфическая лексика как средство идентификации языковой личности (на материале австрийского варианта немецкого языка) / Л. А. Спиридовская // Межкультурная коммуникация и проблемы национальной идентичности: сб. науч. тр. – Воронеж: Изд-во ГУ, 2002. – С.98-101.

20. Телия В. Н. Коннотативный аспект семантики номинативных единиц / Вероника Николаевна Телия. – М.: Наука, 1986. – 143 с.

21. Толчеєва Т. С. Сигніфікативні артефакти як структури репрезентації етномовної свідомості / Тетяна Станіславівна Толчеєва. – К.: Вид.центр КНЛУ, 2009. – 286 с.

22. Улуханов И. С. Мотивация в словообразовательной системе русского языка / Игорь Степанович Улуханов. – М.: Либроком, 2010. – 320 с.

23. Усачева В. В. Славянская ихтиологическая терминология. Принципы и способы номинации. Обратный словарь / В. В. Усачева. – М.: Индрик, 2003. – 352 с.

24. Уфимцева А. А. Лексическая номинация (первичная нейтральная) / Анна Анфилофьевна Уфимцева. – М.: Либроком, 2010. – 88 с.


Щоденниковий запис в аспекті дискурсивних форм: субкультура американських менонітів

У статті розглянуто дискурсивні особливості англомовних щоденників, створених під час Першої світової війни представниками общин менонітів США; висвітлено їхню лексико-синтаксичну специфіку, зумовлену автоадресацією як основним прагматичним фактором текстотворення. Особливу увагу приділено тим дискурсивним формам, які пояснюються культурною та конфесійною орієнтацією авторів.

Ключові слова: щоденник, автоадресація, текстотип, дискурсивна форма, субкультура менонітів.

 

В статье рассмотрены дискурсивные особенности текстов-дневников, создававшихся во время Первой мировой войны представителями общин менонитов США, показана их лексико-синтаксическая специфика, обусловленная автоадресацией как основным прагматическим фактором текстообразования. Основное внимание уделяется тем дискурсивным формам, которые объясняются культурной и конфессиональной ориентацией авторов.

Ключевые слова: дневник, автоадресация, текстотип, дискурсивная форма, субкультура меннонитов.

 

The paper presents discourse analysis of diaries of the World War I period written by four members of American Mennonite congregations. The research has proven the fact that autoaddressing is a main factor of textforming which influence lexical and syntactical means of a diary record. A special attention is drawn to discursive forms caused by authors’ cultural and confessional orientation.

Key words: diary, autoaddressing, texttype, discursive form, Mennonite subculture

 

Актуальним завданням сучасного мовознавства було і залишається вивчення мовних механізмів у різних площинах мовної діяльності, зокрема в дискурсивних практиках, представлених у соціумі. Однією з них є ведення щоденника, діяльності, яка є традиційною в багатьох культурах.

Основне питання, яке виникає під час мовознавчого аналізу щоденникових записів, є виявлення тих дискурсивних форм, у яких маніфестується мовленнєва діяльність автора при створенні тексту. Зазначимо, що під дискурсивною формою ми розуміємо комплекс лексичних і синтаксичних одиниць, засобів зв’язності, мовленнєвих маркерів, які зумовлюють специфіку тієї дискурсивної практики, яку представляє текст. Особливість вивчення дискурсивних форм стосовно ситуації ведення щоденника полягає в тому, що воно передбачає звернення як до окремого запису, розгляд його як цілісного тексту (або мікротексту), так і до всього корпусу щоденникових записів одного автора для визначення статусу тих чи інших характеристик, а також динаміки текстової діяльності.

Метою дослідження є виявлення культурно зумовлених компонентів тексту щоденника, що імплікуються певними культурними стереотипами, цінностями, уподобаннями, носієм яких виступає автор і які вносять до тексту індивідуальні, специфічні риси. Матеріал дослідження становлять щоденники американців періоду Першої світової війни, які належали до різних общин менонітів і представляли в тогочасному американському суспільстві специфічну субкультуру, що ґрунтувалася на чітко визначених цінностях і стереотипах поведінки. Тексти щоденників були опубліковані американською дослідницею, культурологом та істориком Мелані Мок (Спрингер-Мок) зі збереженням високих видавничих та наукових стандартів, детальними науковими коментарями [5]. Видання зберігає вставні компоненти, наявні в рукописах, випадки нестандартного вживання графем, пунктуації, оказіональні абревіатури, датування записів, їх розташування на аркуші тощо, воно не містить текстових купюр. Це дозволяє сучасному лінгвісту – досліднику текстів, створити адекватне уявлення про характер використання мовних засобів у цій діяльності та описати їх особливості.

Субкультура менонітів була принесена в американське суспільство з континенту наприкінці XVII ст., перші поселення менонітів у Північній Америці з’явилися в 1683 р. [5, с. 17]. Але її “присутність” в американському суспільстві стала відчутною в період Першої світової війни, оскільки представники цієї субкультури дотримувалися доктрини неспротиву насильству і були пацифістами. Протестантська секта менонітів виникла на початку XVI ст. на території Голландії та північної Німеччини і була названа на честь свого засновника – священика і мандрівного проповідника Менно Симонса. Життя менонітів відзначалося суворим дотриманням общинних норм, до яких належали заборона подавати скарги до суду, участь у військових діях, прийняття військової присяги. У Російській імперії вони проживали на південних територіях, як і колоністи займалися скотарством, землеробством, садівництвом, звільнялися від військової служби. Проте з 1874 р., коли їх, як і інших іноземних колоністів, було позбавлено виняткового права на звільнення від військової служби, почалась їх масова міграція до Америки та Канади [1].

Досліджувані щоденники належать до періоду Першої світової війни і для культуролога М. Мок важливі саме як документи епохи. Вона підкреслює, що “ці щоденникові тексти надають важливий історичний погляд на американський культурний клімат під час Першої світової війни, показуючи скажену військову істерію в країні, істерію, що породжує нетерпимість і, у своєму крайньому вираженні, викликає у відповідь жорстокість” [5, c. 19]. Це чотири окремі щоденники, авторство яких належить представникам різних общин менонітів: Густаву Геддерту (Gustav Gaeddert), Юраю Хостетлеру (Ura Hostetler), Джону Нейфелду (John Neufeld), Конраду Мейеру (Conrad Meyer), що як пацифісти відбували службу в таборах у складі будівельних загонів. (Нижче для паспортизації прикладів подаємо ініціали прізвищ та дату записів). Ці невеликі за обсягом тексти, кожен із яких містить записи кількох місяців або обмеженого часового періоду, дають можливість побачити як типові, так і специфічні ознаки кожного з них. Зупинимося спочатку на тих лексико-синтаксичних особливостях щоденників, які репрезентують цей текстотип і пов’язані з відсутністю в комунікативній ситуації ведення щоденника адресата, тобто з автоадресацією.

Автоадресація як фактор текстотворення зумовлює такі ознаки щоденникового запису, як недотримання певних норм, властивих літературному стандарту, опора на дискурсивні форми, характерні для розмовного та внутрішнього мовлення, певна редукованість, стислість слововираження або, навпаки, деталізованість викладу, багатослів’я. Так, до засобів “спрощеного синтаксису” писемного мовлення, але такого, що відтворює особливості неформального спілкування, належить “усічення суб’єкта”, представлене редукцією займенника першої особи, що можна спостерігати в усіх авторів, наприклад, “Waiting in suspense for the decision who will go home” (G. 20.12.1917); “Brought a letter from my dear wife and some pictures” (H. 09.06.1918). Загалом у щоденникових записах усіх чотирьох авторів представлені різноманітні скорочення. Це традиційні й оказіональні скорочення слів: hrs (hours), morn (morning), ex (exercise), wks (weeks) тощо: “Try next Sat.” (G. 01.06.1918); “This morn. sergeants over slept I guess any way we don’t have any roll call” (H. 31.06.1918); “Had sort of a mental ex. Today” (Н. 04.06.1918); “Bill & John came over (H. 09.06. 1918). Властиве також вживання графічних знаків (особливо &) для оформлення конструкцій з однорідними членами речення “so we missed the singing & prayer (G. 06.08.1918); “Greeted there by father, mother sis. & bro. & friends & relatives (G. 24.10 1917); “Have no work to do will write & ans. Letters” (G. 25.10.1917). Неформальний характер ведення записів виявляється і в недотриманні правописних норм, наприклад, нестандартному написанні певних слів, використанні графеми маленької літери (мінускули) після крапки на початку речення, вживанні або невживанні розділових знаків (графем коми, крапки, елементів графічного виділення тощо): “This morn. they marched every one (H. 05.07.1918).

До типових особливостей, пов’язаних із відтворенням узусу неформального (розмовного) мовлення, належить вживання конструкцій із вільним, нестандартним порядком слів: “Had my culture taken” (G. 26.01.1918); “Got a new boss at Y dont like him so well, he thinks I his nigger” (H. 01.06.1918). Неформальне мовлення представляють і лексичні елементи сause (= beсause), kinda, thru та ін., наприклад, “I felt kinda sick from my vaxination” (H. 07.06.1918); “… it eats on them” (H. 08.06.1918); “They only gave us physical exercise once a day this week, guess they are getting like us tired and lazy cause they haven’t anything to do” (H. 31.07. 1918).

Синтаксису щоденникових записів властиві також і поліпредикативні конструкції, які вважаються типовими для синтаксису внутрішнього мовлення: “No mail from home wonder what can be the matter?” (H. 06.06.1918); “Had guards along couldn’t buy a thing” (H. 03.07.1918); “They all negroes removed their hats when the led the victims past” (H. 05.07.1918); “Good news creeping in slowly don’t know whether or not to believe them” (G. 23.11.1917).

Лексико-синтаксичні особливості аналізованих щоденників демонструють усі основні характеристики щоденникового текстотипу та відтворюють ознаки як топікального, так і дескриптивного стилів ведення щоденникових записів [4]. Топікальний стиль виявляється в тому, що подія (факт, обставина, випадок) лише позначається в тексті без розгортання “повноцінного” повідомлення про неї. Речення, які репрезентують цей стиль, мають або суто номінативний характер, або редуковану семантико-синтаксичну структуру: 1) “My mistake” (G. 29.10.1917); “Cold day&snow” (G. 10.12.1917); 2) “A good night to sleep. A trip to canteen and Y.M.C.A. in a. m. Read Kenilworth. Some interesting parts” (M. 11.09.1918); “Martin H. D., Cecil, Hinshaw et al. under guard in last tent. Given bread and water for supper. My first night in new tent. A long interview with Lieut” (M. 22.08.1918); “Bible study. The divinity of Christ. The growth in wisdom and stature. Cold night” (M. 21.09.1918). Аналізованим текстам властиві обидва ці вияви, проте більшою мірою “скорочені”, “обірвані” синтаксичні побудови. Наприклад, Г. Геддерт, який виконував роботу з облаштування території, майже в кожному записі в період з вересня 1917 р. по січень 1918 р. зазначає: Hauled garbage, жодного разу не конкретизуючи опис ситуації.

Водночас слід констатувати, що автори аналізованих текстів більш схильні до дескриптивного стилю ведення щоденника, який характеризується намаганням детально представляти у тексті подію, про яку йдеться. Як правило, схильність до дескриптивного стилю пов’язана з прагненням створювати писемний текст як додатковий спосіб самореалізації, поряд з іншою діяльністю. Найчастіше він актуалізується, коли автор щоденника перебуває поза “своєю” сферою спілкування та, можливо, відчуває “комунікативну самотність”. Дескриптивний стиль виразно репрезентований щоденником Т. Шевченка, який вів записи на засланні, а також іншими авторами (див. щоденники В. Кюхельбекера, О. Толстого та ін.). Дескриптивний стиль передбачає використання повних синтаксичних структур, збереження формальної та семантичної зв’язності викладу, оповідних структур, загалом відтворення форм реалізації адресованого мовлення. З чотирьох текстів названих вище авторів дескриптивний стиль ведення щоденника найбільш виразно представлений записами Дж. Нейфелда. Наприклад, у такому фрагменті детально описано події дня, характер спілкування з іншими в межах службової роботи: “That same Sunday in the afternoon they called us two boys out and ordered us to cut wood, telling us that we had disobeyed their order, but they would not tell us which order we had disobeyed. We refused to cut wood telling them that as it was Sunday we could not do any other work than was necessary such as kitchen work etc. They took us up to an officers tent but as the officer was not there they left us go back to our tents” (N. 26.06.1918).

Поряд з текстотиповими ознаками в аналізованих щоденниках можна побачити і значну частину лексико-синтаксичних засобів, дискурсивних форм, походження яких слід пов’язувати з належністю авторів до менонітської общини, що передбачає дотримання необхідних норм поведінки, внутрішньокультурних стереотипів, специфічну “корпоративну солідарність”, а також вияви, зумовлені конфесійною належністю та віровченням. М. Мок як історик і культуролог відзначає наявність зв’язку між культурною специфікою менонітів та їх текстами: “Важливість ролі общини та віри в Бога так само, як і глибина переконань в ідеї неспротиву насиллю, стала підтекстом, якщо не текстом, написаного кожним; їх уведення у світ, який вони мало розуміли і який мало розумів їх, надав інформацію про те, що вони створили. Нарешті, щоденники в цьому виданні демонструють глибину почуття відірваності та відстороненості від їх етнічних спільнот і спільнот, у яких вони вимушені жити, спільнот, які піддають їх критиці за відсутність підтримки військового ентузіазму в країні” [5, c. 19–20]. Центральним у доктрині менонітів є положення про мирний спротив насиллю (або неспротив насиллю), що сформувало їх життєву позицію, яка визначала не лише “генеральну лінію” поведінки, а й психоментальні стани, характер реагування на події соціального та приватного життя, ставлення до оточуючого світу, людей, речей. Тому постає питання, як і в яких конкретних формах виявляються особливості мовної поведінки авторів щоденників, пов’язані з їх конфесійною приналежністю. Видається, що вони зумовлені не лише їх опозитивним статусом до основної частини американського суспільства, а й багатьма іншими чинниками, зокрема критеріями (звичайно, такими, що ніколи не експлікуються) для виділення автором комунікативно релевантної події, тобто події, “вартої” запису в щоденнику. Саме вони можуть слугувати орієнтиром у визначенні певних особливостей мовної поведінки, яка об’єднує чотирьох авторів та відрізняє їх тексти від щоденників інших.

Безумовно, однією з найбільш виразних складників їх записів є дискурсивні форми, найчастіше окремі речення чи їх частини, зміст та функція яких пов’язана з тим, що можна назвати активною конфесійною компетенцією. Це виражено в активному використанні мовленнєвих форм, які репрезентують сприйняття та коментар подій крізь призму сакрального діалогу. Звідси опис зовнішній подій (соціальних, природних), а також внутрішніх, особистих подій, емоційних станів та їх інтерпретація у площині сакрального діалогу та ролі Бога y формуванні певної ситуації: “God is sending us such a pleasant eve” (H. 01.06.1918); “May God help us make better use of our time” (H. 15.08.1918). Найчастіше цей аспект поведінки авторів втілюється у коротких реченнях або їх частинах: “Let the future in Gods hand” (M. 23.08 1918); “Trust God for the future” (M. 23.08.1918); “Thank God for them”(H. 20.07.1918).

Іноді вони набувають вигляду розгорнутого висловлення: “Took eyes off right away. Perhaps they had repented of their sins and went home to Jesus. That is my prayer” (H. 05.07.1918); “… God has a work for me to do. behold the fields they are ready for harvest and the laborers are few. Fit we few, ready creatures to do thy bidding here and we be able to carry thy message of love to a few hungry souls before it is to late” (H. 07.07.1918, відтворено авторську орфографію). Загалом цей аспект найбільше представлено у щоденнику Хостетлера, проте такі дискурсивні форми існують у всіх чотирьох аналізованих текстах. Слід зазначити, що їх включення до записів цілком закономірне з огляду на подібність ситуації ведення щоденника і ситуації молитви [3] – як суто інтимних, приватних комунікативних ситуацій. Дискурсивні форми зазначеного типу не є властивими щоденникам інших авторів, наприклад, щоденникам письменників, художників, суспільних діячів, “простих людей” [2; 4]. Дискурсивні форми, лексичний репертуар яких спирається на концепти God, prayer, soul, hell, belief, serve, bless, виступають у текстах щоденників важливим інструментом для інтерпретації побаченого, вироблення свого розуміння ситуації та ставлення до неї, відображення певних міркувань, роздумів тощо: “If man’s soul is gift of God or a part of God, does God suffer in hell? (M. 12.09.1918); “This morn some civilian Anti Crist was here and talked to us something awful. May God show him the light before it is to late. He left off talking awful sudden and left after he had talked a long while. Claimed to be a minister of the gospel?” (H. 23.07.1918). Попри дещо клішований характер деяких формул ці фрагменти засвідчують напружений ментальний процес сприйняття та осмислення події, певні інтелектуальні та духовні зусилля авторів тексту, їх зв’язок зі сферою духовного. На сторінках щоденника також з’являються зразки адресованого мовлення (листи конкретним особам). Так, Г. Геддерт включає до складу свого щоденника зразки листів, які містять пояснення його позиції щодо відмови носити необхідну уніформу під час служби і де він пише: “Dear Sir: In reply to your request I present my reasons for objecting to wear the regulation uniform which read as follows: Sec. Of War Baker, has from the very beginning of the war respected men of religious convictions and principles and not asked them to do anything which would violate their conscience. Therefore I have been required to wear the uniform. Since I cannot conscientiously accept any military service, I likewise cannot wear the regulation uniform…” (G. 28.06.1918).

Дотичність до конфесійних цінностей виявляється у вживанні великої літери на позначення понять, які є важливими цінностями для суб’єктів мовлення або асоціюються з ними. Найчастіше це слова Peace, Doctrine of Nonresistence, Home, NonCombatants: “Rev. Mr Krehbiel spoke in our mess room preaching the Doctrine of Nonresistence to us boys in the presence of Colonel Kilborne …” (G. 04.11.1917); “There are about 175 C.O.s. with the few NonCombatants” (H. 28.06.1918). Це також позначення певних складників, важливих для життєвої ситуації автора щоденника, наприклад, Home, Hospital, Automobile, Diphtherie, Epoch: “An interesting Epoch making event happened here today” (G. 04.11.1917). Так, коли один з авторів потрапив до лікарні з підозрою на дифтерію, в його записах з’являються позначення хвороби з великої літери, а також госпіталю – ключових компонентів життєвої ситуації автора, що набувають для нього символічного значення: “Doctor was called and said I had Diphtheria and I was sent to Base Hospital Sec. 2 ward 46” (G. 24.01.1918). Г. Геддерт, який виконував роботу прибиральника, робить про це запис щодня, іноді з використанням капіталізації, наприклад, Hauled Garbage (Н. 18.10.1917), що, очевидно, свідчить про певну символічність цієї діяльності і, відповідно, семіотичне навантаження лексеми, що й виражається у прийомах використання графеми великої літери.

Варто зазначити таку рису мовної поведінки авторів, як оптимістичне ставлення до буття, подій, оточуючого світу, увага до людей, і це в контексті несприятливої життєвої ситуації – знаходження у військових таборах, де автори щоденників відчували себе чужими: “A good night to sleep” (M. 08.09.1918); “The experience of marching through Kansas City Handcuffed was new to us but we considered it mostly from the amusing side of it” (N. 24.07.1917 – 25.01.1918). 1) All of these services were very helpful to me and also I think to everyone”; 2) “The work was not hard and such as I like pretty good” (N. 24.07.1917–25.01.1918). Так, автори в численних записах не оминають фіксації свого гарного і приємного настрою, чогось позитивного: “Enjoyed it very much” (H. 22.08.1918); “Enjoyed first days work” (G. 10.09.1917); “Enjoyed the time very much” (G. 21.10.1917); “Made me feel good but also felt for the others who may not go home” (G. 14.12.1917). Про увагу до людей, емоційну позитивність свідчать численні записи про приємне спілкування з іншими.

Значне місце у всіх чотирьох щоденниках займають записи, пов’язані з членами родин. Вони фіксують завжди в “теплих тонах” інформацію про зустрічі або листування з ними, думки і спогади про рідних, турботу про них: “I am thinking of home friends and folks whom I love so dearly and yet I may not be with them” (G. 21.10.1917); “Received a letter from Della today stating that her mumps are worse again. Sure hurts me to know that. Could not help but write her a rebuking letter, I love her and know she will respect me for it. My dear darling. May God bless her (H. 18.07.1918). У щоденниках можна знайти записи про спілкування з малознайомими, “випадковими” людьми, що засвідчують позитивне ставлення до них автора, який фіксує у своєму записі епізодичну комунікативну подію як таку, що заслуговує уваги та відзначення в тексті: “Hauled garbage. Said good-by to Merle Vilven our truck driver who left for camp in Texas…” (G. 23.10.1917). В аналізованих текстах відсутні записи з негативною інформацією про близьких, їх критика, а також самокритика, хоча трапляються записи про власний сум або пригнічений стан: “Am feeling rather blue and discouraged (H. 02.08.1918). Емоційна домінанта “душевного позитивізму” відображена у відповідних дискурсивних формах у текстах щоденників, що безпосередньо пов’язана зі світосприйняттям авторів як носіїв культурної традиції менонітів.

Не можна оминути ті дискурсивні форми, які розкривають усвідомлене позиціонування авторів щоденників як індивідів, належних до чітко окресленої субкультури, основоположні засади якої суперечать ключовим складникам соціального життя періоду Першої світової війни, тим більше, що автори записів є пацифістами, що опинилися в мілітаристському середовищі. Це дискурсивні форми, де актуалізується опозиція, яку прийнято позначати як “свій – чужий” (варіанти “я – вони”, “ми – вони”, “я – він”), її втілено у висловленнях із займенником they, що має з формального погляду досить невизначену сферу референції, оскільки в самому тексті референт they ніяк інакше не позначається. Але з загального контексту описуваної ситуації можна зробити висновок, що йдеться або про керівників табору, які віддають певні накази, або про інших призовників, членів військових підрозділів: “Praise God they cant stop us from praying …” (H. 05.07.1918); “They also took us out where the soldiers come together to learn some patrotic songs” (H. 10.07.1918). У будь-якому разі they – це ті, хто існують поза субкультурою менонітів і не поділяють їх переконання. Ця опозиція представлена у чотирьох авторів неоднаково і спорадично, оскільки неоднаковими були їх життєві ситуації; більш виразно виявляється у щоденниках Ю. Хостетлера та Дж. Нейфелда. Так, останній приділяє чимало уваги темі стосунків між призовниками та військовим керівництвом табору різного рангу, а також колізіям, що виникають унаслідок різниці культурних настанов та принципів: “They gave us to understand that we could expect the same thing and that that was the only way they would send us to the stockade” (N. 26.06.1918); “We refused to cut wood telling them that…” (N. 26.06.1918). Іноді опозитивна сторона отримує інші номінації, які зберігають семантику невизначеності: ‘one of the officers, ‘one of these.

Парадоксальним є те, що висловлення цього типу не є численними у щоденниках, хоча можна було б припустити, що саме вони, з огляду на конфесійну належність авторів та “ідеологію неспротиву”, будуть типовими для всіх щоденникових записів та широко в них представленими. Натомість ознайомлення з усіма текстами показує, що і в ситуації ведення щоденника чотири автори залишалися пацифістами і не “впускали” в свою інтимну сферу, своє внутрішнє мовлення опозицію “свій – чужий”, навіть у тому життєвому контексті, в якому опинилися. Тому і не набули поширення в аналізованих текстах відповідні дискурсивні форми, лексико-синтаксичні засоби яких залишилися в “зародковому стані”.

Таким чином, культурно-конфесійний складник мовної діяльності, що втілюється у щоденникових записах, накладаючись на інші складники, передовсім автокомунікативний, та, перетинаючись із ним, утворює конгломерат чинників, які можуть як актуалізувати, так і блокувати використання певних дискурсивних форм.

До перспектив аналізу текстів, що представляють приватну комунікацію, належить їх розгляд у порівняльно-зіставному аспекті, який є особливо важливим для виявлення впливу культурологічного фактора на формування дискурсивних форм текстового твору.

ЛІТЕРАТУРА

1. Атаманенко С. В. Імміграція в Канаду і США менонітів Півдня України в 70-ті роки ХІХ ст.: автореф. дис..... канд. іст. наук.: спец. 07.00.02 “Всесвітня історія” / С. В. Атаманенко. – Дніпропетровськ, 2002. – 19 с.

2. Михеев М. Ю. Дневник как эго-текст (Россия, ХІХ – ХХ) / Михаил Юрьевич Михеев. – М.: Водолей Publishers, 2007. – 264 с.

3. Прохватилова О. А. Православная молитва как один из ядерних жанров религиозного стиля / О. А. Прохватилова // Стил. – Београд. – 2007. – № 6. – С. 153–166.

4. Радзиевская Т. В. Некоторые наблюдения над функционально-семантическими и стилистическими особенностями дневников / Т. В.Радзиевская // Стил. – Београд. – 2004. – №3. – С. 221–233.

5. Mock M. S. Writing Peace: the Unheard Voices of Great War Mennonite Objectors / Melanie Springer Mock – Telford: Pandora Press, 2002. – 346 p.


Сенсорний культурний код в українських фраземах

Статтю присвячено вивченню проблеми взаємодії різних пізнавальних функцій свідомості, зокрема сенсорних механізмів зорових, слухових, смакових, соматичних, тактильних й інших відчуттів із ментальними структурами у процесі фразеологічної номінації. На матеріалі українських фразеологізмів здійснено аналіз метафоричної переінтерпретації знаків сенсорного коду культури, які застосовуються в інших кодах: оцінному, духовному, просторовому, часовому тощо.

Ключові слова: фразеологізм, сенсорна метафора, відчуття, синестезія, код культури.

 

Статья посвящена изучению проблемы взаимодействия различных познавательных функций сознания, в частности сенсорных механизмов зрительных, слуховых, соматических, вкусовых, тактильных и других ощущений с ментальными структурами в процессе фразеологической номинации. На материале украинских фразеологизмов осуществлен анализ метафорической переинтерпретации знаков сенсорного кода культуры, используемых в других кодах: оценочном, духовном, пространственном, временном и т. п.

Ключевые слова: фразеологизм, сенсорная метафора, ощущения, синестезия, код культуры.

 

This article focuses on the problem of interaction of various cognitive functions of consciousness in the idiomatic designation process, namely, the interaction of sensory mechanisms as visual, taste, auditory, somatic, taste, haptic and other senses with cognitive structures. The Ukrainian phraseological units serve the material for the analyses of metaphorical reinterpretation of the sensory code signs that are used in cultural codes, such as evaluative, spiritual, space, temporal and other ones.

Key words: phraseological units, sensorial metaphor, senses, synestesia, cultural code.

 

Становлення в сучасному мовознавстві когнітивної наукової парадигми зумовило вивчення мови не як унікального об’єкта, розглянутого в ізоляції, що було пріоритетом структуралізму, а як “засобу доступу до всіх ментальних процесів, що відбуваються в голові людини і визначають її власне буття і функціонування в суспільстві” [5, с. 9]. Однак через безпосередній зв’язок перших когнітивних розробок із комп’ютерною наукою процеси когніції порівнювалися насамперед із комп’ютеризацією − операціями з символами, обчисленням, а структури репрезентації знань уподібнювалися жорстким схемам, що призвело до ігнорування антропологічних, культурних, нейрофізіологічних характеристик людини [6, с. 47]. Це посприяло абсолютизації в дослідженні мови саме мислення як головної пізнавальної функції свідомості та применшенню ролі такого важливого для людини смислопороджувального та семіотичного чинника, як сенсорні процеси, що безпосередньо забезпечують пізнавальний контакт людини з об’єктивним світом і служать підґрунтям для подальшої ментальної обробки й мовного позначення [12, с. 42].

Спрямування уваги дослідників на чуттєве сприйняття світу було характерним для психологічного напряму в мовознавстві (В. фон Гумбольдт, Г. Штейнталь, Г. Пауль, О. Потебня та ін.), лінгвістичної психології, зокрема й гештальтпсихології (Л. Виготський, Дж. Міллер, О. Леонтьєв, М. Вертгеймер, В. Кьолер, К. Бюлер та ін.). Невипадково О. Потебня наголошував на безпосередній взаємодії людини із зовнішнім світом, що передує зверненню “всередину себе”, до мисленнєвої проекції й обробки [8, с. 189]. Вивчення пізнавальних процесів у різних психологічних формах стало прерогативою когнітивної психології, основоположник якої У. Найссер відзначав, що до 60-х років “сприйняття – найбільш фундаментальний когнітивний акт – вивчалося здебільшого невеличкою групою дослідників, послідовників “гештальтистської” традиції, а також деякими психологами, які цікавилися проблемами вимірювання й фізіології сенсорних процесів. Останніми роками ситуація докорінно змінилася” [7, с. 587]. Оскільки когнітивна психологія вплинула на розвиток когнітивної лінгвістики, виникла парадоксальна ситуація. З одного боку, її вплив мав позначитися на формуванні в мовознавчих когнітологічних студіях сенсорного дослідницького вектора, з іншого, – на перші розробки в галузі когнітивної психології вплинула передовсім комп’ютерна наука, що зумовило, за словами У. Найссера, перетворення психології, орієнтованої на уподібнення психічних процесів комп’ютерному моделюванню, “на вузьку й нецікаву галузь спеціальних досліджень” і “змінити цю тенденцію можна, лише надавши когнітивним дослідженням більш “реалістичного” характеру” [7, с. 589–590].

У психолінгвістичній теорії номінації сенсорні чинники також поступалися місцем мисленнєвим процесам через абсолютизацію синтактикоподібності дериваційних механізмів, їхню опору на логічні судження, мотивуючі синтагми, дефініції, глибинні структури семантичного синтаксису (Е. Бенвеніст, В. Порціг, Г. Брекле, Г. Марчанд, М. Докуліл, Л. Сахарний, О. Кубрякова та ін.). У 1986 році О. Кубрякова підкреслювала: “Ономасіологічний підхід до формування похідного слова дозволив нам стверджувати, що, формуючись, воно проходить шлях від судження про предмет до його назви, яка “всотує” головну ознаку предмета в судженні чи навіть кілька таких ознак” [4, с. 40]. Однак не лише судження як мисленнєва структура може ставати підґрунтям номінації – важливу роль відіграють і сенсорні процеси, мовні позначення яких формують особливий культурний код із широким асоціативно-образним потенціалом, що реалізується в мотиваційних базах номінативних одиниць. Дослідники вважають, що коди культури – “сітки”, які культура “накидає” на навколишній світ, членує, категоризує, структурує й оцінює його”, – є універсальними, однак їхні вияви, вагомість у певній культурі, метафорична репрезентація завжди національно детерміновані [3, с. 232]. Сенсорний код у кожній культурі має свої особливості переінтерпретації як “використання знаків однієї сфери на позначення іншої” [17, с. 122; 1, с. 52], тобто знаки спектра чуттєвої сфери етносу застосовуються на позначення інших культурних кодів: оцінного, духовного, предметного, просторового, часового тощо.

Механізм такої переінтерпретації в мові є метафоричним і має природу симіляції за схожістю (перенесення сенсорного коду на інші мисленнєві сфери і культурні коди) або синестезії (перенесення одного типу відчуття на інший). Ще Аристотель відзначав синестетичну природу метафоризації на прикладах лінгвістичних термінів grave accent та acute accent як перенесення з однієї сфери, зокрема, тактильних і соматичних відчуттів, на іншу: встановлювався паралелізм між цими типами наголосу, які сприймаються слухом, та якостями, що сприймаються органами дотику й соматикою людини. Цитуючи Аристотеля, С. Ульманн уважав синестезію “найдавнішою, доволі поширеною, можливо, навіть універсальною формою метафори” [16, с. 279]. О. Потебня розглядав асоціативність синестетичного перенесення, яка полягає в тому, що різнорідні сприйняття не знищують взаємно власну самостійність, а зливаються в єдине ціле й водночас залишаються окремішними [9, с. 46]. Проблема синестезії на основі зорових образів розглядалася представниками Вюрцбурзької школи гештальтпсихології. Зокрема, В. Вундт інтерпретував метафори, зумовлені образним сприйняттям міміки обличчя та смаковими відчуттями, К. Бюлер характеризував синестетичну метафору, використовуючи технічну модель скіоптикону (подвійної решітки) [2, с. 316–328]. Він зазначав, що “у сприйнятті ми відчуваємо подвійність сфер і дещо схоже на проникнення однієї з них в іншу, що зникає лише у випадку більшої вживаності таких утворень” [2, с. 316–317]. Дослідник спирався на відоме твердження Г. Пауля про те, що “метафора – це дещо таке, що випливає з природи людини й виявляється не лише в мові поезії, а також і насамперед – у побутовому мовленні народу. Для створення метафор застосовуються живі та найяскравіші уявлення” [2, с. 317].

Раніше за К. Бюлера у 1912 р. голландський дослідник Й. ван Гіннекен також трактував синестезію як підґрунтя метафоричного перенесення. Він звернув увагу на те, що прикметники, які описують сприйняття на слух, можуть застосовуватися також у випадках зорового або тактильного сприйняття. Американський логік Дж. Сьорль розробив універсальну схему сенсорних метафор на прикладі слів warm, hard та їхніх корелятів у багатьох мовах світу [14, с. 324]. Радянський психолог О. Лурія пояснював синестезію нейрофізіологічними процесами стимуляції певної модальності не лише у специфічних для неї проекційних зонах свідомості, а й у неспецифічних (бокових відгалуженнях аксонів – колатералях). У сучасній теорії концептуальної метафори представник когнітивної семантики А. Барселона на прикладах синестетичних метафоричних перенесень у сполуках black mood, sweet music й ін. охарактеризував вихідні метонімічні процеси, які послужили підґрунтям метафори, оскільки поєднують первинні відчуття кольору, смаку з їхньою емоційною оцінкою, вже на підставі якої здійснюється подальша метафоризація. Дослідник уважає, що перенесення звуку на колір викликане насамперед чуттєвим стимулюванням звуковими відчуттями людини зорових і т. ін., що може розглядатися як ментальний доступ одних відчуттів до інших у межах однієї концептуальної сфери, а значить, кваліфікуватися як первинна метонімія [18, с. 36−44]. Синестезія є внутрішньокодовим знаковим перенесенням, когнітивним підґрунтям фразеологізованих сполук на кшталт: солодкий спів, теплі кольори, гострий блиск, холодні тони, яскравий запах, різнобарвний аромат, жорсткий звук, сухий звук, прохолодна тиша тощо. На відміну від синестезії, симіляція − міжкодове перенесення позначень сенсорики на інші концептуальні сфери.

Мета статті – охарактеризувати специфіку сенсорного коду культури та його переінтерпретації у фразеологічному масиві української мови, що передбачає розв’язання таких завдань:

– установлення культурних кодів, до яких постачає власні знаки сенсорний код культури;

– аналіз когнітивного підґрунтя такого перенесення й визначення культурної зумовленості міжкодової метафоричної переінтерпретації.

Таке дослідження є актуальним і новим, зважаючи на потребу сучасних мовознавчих студій у з’ясуванні мовної проекції різноманітних пізнавальних процесів свідомості. Матеріалом дослідження є українські фраземи, що містять позначення результатів сприйняття людиною довкілля, вилучені шляхом суцільної вибірки з “Фразеологічного словника української мови” [19]. Окремі фрагменти аналізу сенсорного коду культури в українській мові відображено в монографії “Нариси з української фразеології (психокогнітивний та етнокультурний аспекти)” [11].

Знаки результатів сенсорних процесів за рахунок метафоричної переінтерпретації поповнюють переважно сферу оцінного коду культури, адже людські відчуття стереотипно аксіологізовані [10]. При фразотворенні в реципієнтній сфері оцінного коду відбувається подвійна сенсорно-мисленнєва операція. Першою її ланкою може бути синестезія відчуттів на підставі їхньої оцінки, другою – симіляція результату синестетичної переінтерпретації та раціональної, логічної оцінки певного явища, факту, події. Така подвійна операція ґрунтується на тому, що “емотивна оцінка завжди “додається” до раціональної й мовби посилює її, але за рахунок додаткового емоційного стимулу, а таким у мовних висловленнях може бути тільки асоціація з образним прочитанням імені” [13, с. 119]. Образне прочитання фразеологічної сполуки з сенсорним компонентом сприяє створенню значень явищ, подій із певною оцінкою. Образне нашарування на наявний сенсорний досвід мовців у процесі фразеологічної номінації поєднує універсальний людський чинник із “вирішальним культурно-національним субстратом”, що проектується в “концепти-етноунікалії” [15, с. 270].

Найбільш представленою й різноманітною в масиві українських фразем є сфера смакових відчуттів, яка опосередкує оцінну опозицію позитивного, пов’язаного з солодким, приємним смаком, і негативного як гіркого, кислого, солоного. Знаки приємного смаку утворюють фразеологічні значення щастя, втіхи, добробуту: солодити душу – “утішати себе” [19, с. 842]; медові дні – “щасливий час, найкраща пора в чомусь” [19, с. 251]; медові та молочні ріки – “повний достаток” [19, с. 739]; як медом по губах – “дуже приємне що-небудь комусь” [19, с. 482]. У сфері мовної діяльності людини фразеологізми з компонентами приємного смаку використовуються на позначення облесливості, неправдивості, нещирості (медові слова – “облесливе обіцяння” [19, с. 827]; присолодити язика – “звести наклеп на кого-небудь” [19, с. 698]; з медом та маком; як медом по губах мастити – “промовити, сказати” і т. ін. Облесливо, нещиро” [19, с. 482]; обливати солодким медом – “говорити щось дуже приємне кому-небудь; улещувати” [19, с. 569]; На язиці медок, а на думці льодок – ”правда ж зазвичай гірка”).

Негативна оцінка смаку служить підґрунтям фразеологічних позначень духовного коду, зокрема, горя, біди, страждань, скрути, ворожості, душевного розладу, болю тощо: дісталося перцю з квасом – “хто-небудь зазнав багато горя, страждань, перебував у скрутному становищі” [19, с. 248]; мов кислицю з’їв – “з сл. подивитися, глянути і т. ін. скоса, вороже” [19, с. 336]; повертати на кисле – “розладнуватися, розпадатися, не удаватися” [19, с. 652]; солоно приходиться – “хто-небудь перебуває у важких умовах, у скрутному становищі” [19, с. 701]; солити рани душі – “викликати тяжкі спомини, нагадуючи кому-небудь про те, що хвилює; завдавати душевного болю” [19, с. 806]; нагодувати цибулькою – “набити кого-небудь” [19, с. 521]; розкуштувати полин – “відчути, зрозуміти іронію, образу і т. ін. у ставленні до себе” [19, с. 752]; гірш гіркої редьки (гірчиці, перцю, полину) – “2. Нестерпний” [19, с. 172]; випити гірку – “зазнати повною мірою багато горя, страждань, клопоту, неприємностей; настраждатися” [19, с. 97]; гірко на серці (на душі) – “кому-небудь дуже прикро, досадно” [19, с. 172].

Фразеологічні позначення мовної діяльності шляхом симіляції зі смаком солоного, гіркого здатні змінювати оцінку на протилежну з огляду на етнічний стереотип позитивного ставлення до влучного, дотепного, гострого слова: додавати солі (перцю) – “робити дотепнішим, гострішим, дошкульнішим, уїдливішим (про висловлювання)” [19, с. 257]; з перцем – “дуже запальний, гарячий, гострий на язик” [19, с. 624] (однак: відважити солі –“відповісти грубо, образливо, уїдливо” [19, с. 116]). Інколи традиційно позитивний стереотип може руйнуватися шляхом поєднання знака приємного відчуття з компонентом, на оцінку якого впливає його регулярна метафоризація в мові: скуштувати меду – “зазнати чого-небудь (звичайно неприємного) на власному досвіді, відчути щось самому” [19, с. 823], – відбувається гасіння позитивної оцінки смаку, позначеного лексемою мед, на підставі негативного стереотипу сценарію частування як покарання, бідування, якихось неприємностей (пор.: скуштувати каші – “зазнати багато горя, лиха; набідуватися”; скуштувати лозини – “бути побитим чим-небудь” [19, с. 822] і т. д.).

Широкі можливості переінтерпретації при фразотворенні демонструють зорові відчуття. Опозиція “темний, чорний, тьмяний – світлий, блискучий” сприймається насамперед як опозиція оцінного коду. Темні кольори асоціюються з негативним (горем, нуждою, втомою, стражданнями тощо): чорне (темне) діло – “підступні, брудні дії, які викликають огиду, осуд” [19, с. 247]; діло вакса – “зовсім погано комусь, у когось дуже погані, зовсім безнадійні справи” [19, с. 245]; обернутися темним боком – “різко змінитися на гірше” [19, с. 565]; чорні дні – “дуже тяжкий час, сповнений страждань, постійної небезпеки, нужди і т. ін.” [19, с. 251]; світ померк (тьмариться) – “хто-небудь дуже страждає, тужить; комусь надзвичайно важко” [19, с. 784]; чорні хмари збираються – “кому-, чому-небудь загрожує неприємність, горе, біда” [19, с. 928]; чорно перед очима – “хто-небудь дуже знесилений, утомлений (від переживання, хвороби, важкої праці)” [19, с. 950]; дивитися крізь темне скельце – “надмірно перебільшувати вади кого-, чого-небудь, бачити тільки негативне” [19, с. 237]; темними фарбами – “з сл. малювати, зображувати; поставати і т. ін. Негативно, непривабливо, гіршим, ніж є насправді” [19, с. 918].

Світле, блискуче пов’язується з позитивною оцінкою, яка у процесі фразеологічної номінації зумовлює аналогії з розумом, доброю згадкою, успіхом: світла голова – “дуже розумна людина” [19, с. 184]; світла пам’ять – “уживається для вираження позитивного ставлення при згадці про померлого” [19, с. 606]; дивитися на світ ясними очима – “позитивно сприймати навколишню дійсність” [19, с. 237]; з блиском – “дуже добре, майстерно, на високому рівні” [19, с. 35]; блискуча сторінка – “найбільш знаменна, видатна подія” [19, с. 863].

Зорові гештальти в українських фраземах служать позначеннями фізичного, психічного станів людини. Поява при зоровому сприйнятті певних перешкод, фігур, кольорів сприймається здебільшого як запаморочення, погане самопочуття, є наслідком утоми, хвилювання, страждання: в очах жовтіє (жовкне, темніє, зеленіє) – “хто-небудь втрачає здатність нормально бачити, комусь стає погано від фізичного болю, втоми, хвилювання і т. ін.” [19, с. 296]; в очах рябіє (мерехтить, миготить): 1. Хто-небудь втрачає здатність нормально бачити щось через надмірність яскравих фарб, світла, строкатість; 2. У кого-небудь наступає стан перенапруження, перевтоми” [19, с. 776]; світ в очах мутиться: 1. Хто-небудь перебуває в стані запаморочення, втрачає чіткість сприйняття дійсності (від удару, болю і т. ін.); 2. Хто-небудь дуже страждає, тужить; комусь надзвичайно важко” [19, с. 784]; в очах метелики замигтіли – “хто-небудь тимчасово втратив здатність звичайного зорового сприйняття через слабість, сп’яніння, втому” [19, с. 484]; свічки в очах засвічуються – “у кого-небудь від сильного удару або болю з’являється зорове відчуття мерехтіння, ряботиння” [19, с. 788]; аж червоні вогні в очах блискотять; круги літають в очах – “кому-небудь стає млосно від болю, утоми, слабості, хвилювання і т. ін.” [19, с. 402]).

Створення зовнішніх перешкод зору в українських фразеологізмах пов’язане з обманом, неправдивою інформацією, роздратуванням: наводити полуду (більмо) на очі; перти тумана в очі; пускати туману (дим, пилюку) в очі – “навмисно неправильно інформувати, обдурювати кого-небудь; затуманювати чиюсь свідомість” [19, с. 520]; замилювати; замулювати; замазувати; лудити (очі) – “дурити, обманювати кого-небудь, приховувати правду від когось” [19, с. 449]; стояти більмом в оці; стирчати спичкою в оці – “дратувати кого-небудь своєю присутністю, наявністю” [19, с. 861]. Зорові відчуття служать на позначення просторового і часового культурних кодів: куди око сягає; скільки осягне око; скільки кинеш оком; охопити оком; куди не кинь оком; куди не гляне око; куди не поглянь – “скрізь, всюди, на всьому просторі”; на очах –1. Дуже швидко, помітно; 2. За життя кого-небудь, за час діяльності” [19, с. 592].

Значно меншу вагу у фразеологічній номінації мають знаки одоративних і слухових відчуттів, які переважно репрезентують оцінний зміст. Неприємний запах пов’язується з негативною оцінкою, яка використовується на позначення поганих справ, небезпеки, бійки: пахне смаленим (смаженим, гірчицею, тютюном) – “загрожує або передбачається небезпека чи якась неприємність, загибель, сварка чи бійка” [19, с. 610]; діло тютюном пахне (табак) – “зовсім погано комусь; у когось дуже погані, зовсім безнадійні справи” [19, с. 245]; підносити перцю (тертого хріну (хрону)) – “робити або говорити кому-небудь щось неприємне, прикре, образливе” [19, с. 638]; дати хріну – “побити, завдати кому-небудь прикростей, добре вилаявши чи присоромивши його” [19, с. 223]; як чемериці (тертого хріну) понюхати – “бути неприємно враженим, приголомшеним, очманілим” [19, с. 673]. Відсутність запаху є метонімічним позначенням відсутності об’єкта: і не пахне – “зовсім нема ніяких ознак появи, настання і т. ін. кого-, чого-небудь” [19, с. 609]. Цікаво, що одоративна та слухова здатності людини переінтерпретуються в українській фразеосистемі як спроможність передбачати: носом чути (почути) – “підсвідомо, інтуїтивно передбачати що-небудь, здогадуватися про щось” [19, с. 959]. Зокрема, з запахом співвідносне передчуття смерті: пахнути землею; смердіти землею, вінками пахне; васильками тхне (покійникові в труну кладуть сухі васильки) тощо [15, с. 80].

Слухові відчуття пов’язуються зі стереотипним позитивним ставленням етносу до тиші, яка асоціюється з батьківщиною, рідною Україною: на ясні зорі, на тихі води – “в Україну, додому”, а також зі скромністю, покорою (тихіший (тихший) [від] води (за воду)). Гучні звуки дратують, їхні фразеологічні позначення утворюються шляхом синестезії з негативними тактильними та соматичними відчуттями (різати вухо – “неприємно, різко, грубо звучати” [19, с. 737]; до крику – “дуже сильно, боляче” [19, с. 397]).

Спектр соматичної сенсорики (відчуття холоду, тепла, жару, болю) також аксіологізований у фразеологічних сполуках української мови. Позитивне, приємне пов’язане з теплом: тепле місце – “порівняно легка або вигідна робота” [19, с. 496]; потеплішало на серці – “з’явилися приємні, відрадні почуття, стало відрадно” [19, с. 682]; тепленьке гніздечко – “затишне, упорядковане, приємне для перебування в ньому житло” [19, с. 175]; тепле слово – “приємна розмова”. Відчуття холоду є підґрунтям для синестезії з зоровими відчуттями синього, зеленого кольору (зеленку продавати; синькою торгувати). Знаки цього відчуття набувають вторинних значень почуттів страху, переляку, хвилювання: наганяти холоду – “викликати страх, переляк, занепокоєння, тривогу і т. ін.; завдавати неприємностей кому-небудь” [19, с. 521]; обдавати холодом (морозом) – “викликати у кого-небудь стан сильного хвилювання, збентеження, переляку” [19, с. 564]; холод пробирає [до кісток, від голови аж до ніг, все тіло] – “кому-небудь дуже холодно або когось охоплює сильний озноб від переляку, несподіванки” [19, с. 933]; аж холоне в серці; кров холоне; мороз хапає за плечі; мороз дере по спині (за плечі; поза спиною) – “комусь стає моторошно, страшно” [19, с. 508].

В українських фраземах відчуття холоду пов’язується також із раціональною негативною оцінкою душевного болю (дійняти холодом душу – “боляче вражати кого-небудь, спричинювати душевні болі” [19, с. 243]); збайдужінням (серце прохололо), суворим ставленням (холодом дихати “бути занадто суворим у поводженні з ким-небудь” [19, с. 240]), приголомшенням (мов холодний душ на голову); погіршенням життя (холодним вітром повіяло – “змінилися обставини, настрої і т. ін. на гірше” [19, с. 655]).

Відчуття жару, вогню в українських фраземах використовується з метою позначення неприємних психоемоційних станів із високим ступенем інтенсивності: пекти руку; як живцем пектися на рожні – “викликати докори сумління, почуття сорому, переживання” [19, с. 611]; аж вогню дає – “хто-небудь дуже гнівається з якогось приводу” [19, с. 219]; аж сипати вогнем – “дуже сердито, гнівно розмовляти” [19, с. 806]; із вогню в полум’я – “з однієї неприємності в іншу, ще гіршу” [19, с. 140]; обсипає жаром ([гарячим] приском) – “хтось раптово відчуває сильне хвилювання, збентеження” [19, с. 575]; як кип’ячем обпарено – “хтось раптом став смутний, мовчазний” [19, с. 573]; як на жару (на жаринах) – “з сл. сидіти, стояти і т. ін. Неспокійно, тривожно, нетерпляче” [19, с. 289]; як вогнем пече – “хто-небудь дуже страждає морально; хтось занепокоєний чимсь” [19, с. 625] тощо. Гіперболізація змісту сполук створює метафоричні експресивні значення каузативної дії (мовної чи психологічної): пекти аж до живого серця – “дуже дорікати кому-небудь, лаяти когось”; пекти в самі печінки – “висміюючи кого-небудь, дошкуляти комусь”; пекти душу (серце) – “завдавати кому-небудь великих моральних страждань; мучити, непокоїти” [19, с. 610].

Будь-які тактильні подразнення в українських фраземах транспонуються звичайно також на психоемоційну сферу й негативну оцінку: різати ножем – “1. Завдавати душевних мук, переживань; 2. Неприємно вражати, ображати кого-небудь” [19, с. 738]; краяти серце – “завдавати кому-небудь муки, душевного болю” [19, с. 395]; кидати ґедзя – “говорити, робити кому-небудь щось дратівливе, обурливе” [19, с. 369]; як порох в оці; як порошина в оці – “хто-небудь дуже набридливий, надокучливий” [19, с. 678]; як сіль в оці – “бути неприємним, завдавати прикрощів кому-небудь; заважати комусь або дратувати когось” [19, с. 809]; у ніс коле – “що-небудь не подобається, не задовольняє” [19, с. 385]; муха сіла на ніс – “хтось у поганому настрої, дратується, нервує; сердитий” [19, с. 514]. Відчуття фізичного болю інтерпретовані в українських фраземах як негативні психоемоційні стани людини (серце зболіло; душа наболіла – “хто-небудь зазнав тяжких і тривалих страждань, переживань” [19, с. 795]; болюче місце – “те, що найбільше турбує когось, що є причиною чиїхось переживань, неприємностей” [19, с. 495]), нестерпне бажання (аж шкура болить, аж кишка болить) або як найвища міра, інтенсивність (до болю).

Підводячи підсумки, треба зазначити, що знаки сенсорного коду у процесах фразеологічної номінації виявляють широкі можливості метафоричної переінтерпретації як внутрішньокодової на підставі синестезії, що забезпечує перенесення змісту одних відчуттів на інші, так і міжкодової, яка опосередкує поповнення знакової сфери інших культурних кодів: оцінного, просторового, часового, духовного, мовленнєвої діяльності тощо. Дослідження закономірностей такого перекодування демонструє стереотипи української етносвідомості й має значні перспективи застосування цієї методики щодо вивчення різних культурних кодів української мови й інших мов.

ЛІТЕРАТУРА

1. Баранов А. Н., Добровольский Д. О. Идиоматичность и идиомы / А. Н. Баранов, Д. О. Добровольский // Вопросы языкознания. – 1996. – № 5. – С. 51−64.

2. Бюлер К. Теория языка. Репрезентативная функция языка / Общ. ред. Т. В. Булыгиной / Карс Бюлер. – М.: Прогресс “Универс”, 1993. – 503 с.

3. Красных В. В. Этнопсихолингвистика и лингвокультурология / Виктория Владимировна Красных. – М.: ИДТГК “Гнозис”, 2002. – 284 с.

4. Кубрякова Е. С. Номинативный аспект речевой деятельности / Елена Самойловна Кубрякова. – М.: Наука, 1986. – 158 с.

5. Кубрякова Е. С. Язык и знание / Елена Самойловна Кубрякова. – М.: Языки славянской культуры, 2004. – 560 с.

6. Кубрякова Е. С., Демьянков В. З., Панкрац Ю. Г., Лузина Л. Г. Краткий словарь когнитивных терминов / Е. С. Кубрякова, В. З. Демьянков, Ю. Г. Панкрац, Л. Г. Лузина. – М.: Наука, 1996. – 245 с.

7. Найссер У. Что такое когнитивная психология? / У. Найссер // История психологии. ХХ век. – М.: Академический проект, 2003. – С. 587–599.

8. Потебня А. А. Мысль и язык / Александр Афанасьевич Потебня // Слово и миф. – М.: Правда, 1989. – С. 17–200.

9. Потебня А. А. Эстетика и поэтика / Александр Афанасьевич Потебня. − М.: Искусство, 1976. − 614 с.

10. Селіванова О. О. Лінгвістична енциклопедія / Олена Олександрівна Селіванова. − Полтава: Довкілля-К, 2010. − 844 с.

11. Селіванова О. О. Нариси з української фразеології (психокогнітивний та етнокультурний аспекти) / Олена Олександрівна Селіванова. – К. – Черкаси: Брама, 2004. – 276 с.

12. Селиванова Е. А. Когнитивная ономасиология / Елена Александровна Селиванова. – К.: Фитосоциоцентр, 2000. – 248 с.

13. Телия В. Н. Русская фразеология. Семантический, прагматический и лингвокультурологический аспекты / Вероника Николаевна Телия. – М.: Наука, 1996. – 286 с.

14. Теория метафоры: сборник / Под ред. Н. Д. Арутюновой и М А. Журинской. – М.: Прогресс, 1990. – 512 с.

15. Ужченко В. Д. Східноукраїнська фразеологія / Віктор Дмитрович Ужченко. – Луганськ: Альма матер, 2003. – 362 с.

16. Ульманн С. Семантические универсалии / С. Ульманн // Новое в лингвистике. Языковые универсалии. – М.: Прогресс, 1970. – Вып. 5. – С. 278– 289.

17. Lakoff G., Johnson M. Metaphors We Live By / G. Lakoff G., М. Johnson. – Chicago: CUP, 1980. – 242 p.

18. Barselona A. On the plausibility of claiming a metonymic motivation for conceptual Metaphor / А. Barselona // Metaphor and Metonymy at the Crossroads. A Cognitive Perspective. − Berlin, N.Y., 2000. – Р. 36–44.

ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Фразеологічний словник української мови: у 2 кн. / За ред. Л. С. Паламарчука. – К.: Наукова думка, 1993. – 981 с.


Лексема LIAR як домінанта вербальної об’єктивації концепту БРЕХУН в англійській мові

У статті запропоновано семасіологічний підхід до аналізу форм вербальної маніфестації концепту liar в англійській мовній картині світу. Об’єктом дослідження є лексема liar, похідні від неї слова, сталі та вільні словосполучення. З’ясовано основні семантичні характеристики лексеми liar, що забезпечують вербальну об’єктивацію як понятійних, так і образно-оцінних характеристик концепту liar/брехун в англійській мові.

Ключові слова: концепт, похідне слово, неологізм, кваліфікуюче атрибутивне словосполучення, дескриптивне атрибутивне словосполучення.

 

В статье представлен семасиологический подход к анализу форм вербальной манифестации концепта liar в английской языковой картине мира. Объектом исследования является лексема liar, образованные от неё слова, свободные и несвободные словосочетания. Определены основные семантические характеристики лексемы liar, которые обеспечивают вербальную объективацию как понятийных, так и образно-оценочных характеристик концепта liar/лжец в английском языке.

Ключевые слова: концепт, производное слово, неологизм, квалифицирующее атрибутивное словосочетание, дескриптивное атрибутивное словосочетание.

 

The article deals with the results of semasiological analysis of verbal manifestations of the concept liar in the English language picture. The object under study is the lexeme liar and its derivatives, free and fixed word combinations, formed with it. The analysis has revealed the basic semantic characteristics of the lexeme liar that provide adequate verbal manifestation of the essential, metaphoric and evaluative characteristics of concept liar in the English language.

Key words: concept, derivative, neologism, qualifying attributive word-combination, descriptive attributive word-combination.

 

Однією з актуальних проблем сучасної лінгвістики є вербальна репрезентація концептуальних структур, що відображають результати індивідуальної й суспільної пізнавальної діяльності (М. Алефіренко, І. Кобозева, О. Морозова, І. Шевченко та ін.).

Оскільки концепт як глобальна смислова одиниця, квант структурованого знання, належить до сфери когніції, то його співвідношення з мовними одиницями не має однозначного характеру [4, с. 90]. Як когнітивна категорія концепт формує предметно-образну конфігурацію мовного значення; при цьому частина смислового наповнення концепту залишається поза межами семантичної структури слова і разом з іншими когнітивними категоріями створює дискурсивний простір мовної свідомості [1, с. 7]. Водночас саме мова забезпечує не тільки вираження концепту, але й закріплення його в мовній свідомості народу, а також збагачення через систему асоціативних зв’язків у мовній картині світу.

Для мовця концепт є константою, а план його вираження – змінною, що передбачає вибір засобів його відображення. У прямих номінаціях слово не представляє концепт повністю, а передає декілька основних концептуальних ознак, релевантних для повідомлення. Увесь концепт може бути об’єктивований лише в сукупності мовних засобів його експлікації, включаючи їхні синтагматичні й парадигматичні відношення [2, с. 263; 8, с. 193]. У визначенні основних форм вербальної маніфестації окремо взятого концепту вбачається провідна мета лінгвістичних досліджень у галузі лінгвоконцептології.

Об’єктом дослідження є лексема liar, похідні від неї іменники й прикметники, сталі й вільні словосполучення, до складу яких вона входить.

Метою дослідження є виявлення основних семантичних характеристик лексеми liar, що забезпечують вербальну об’єктивацію як понятійних, так і образно-оцінних складників структури концепту liar/брехун в англійській мові.

Завдання статті:

- визначити структуру концепту liar/брехун як лінгвоментального утворення;

- виявити ступінь збігу змісту лексеми liar і понятійної складової концепту liar / брехун;

- проаналізувати випадки розширення семантики лексеми liar шляхом утворення похідних слів, атрибутивних словосполучень, появи додаткових семем у процесі актуалізації лексеми в мовленні;

- схарактеризувати образно-оцінну складову концепту liar/брехун, що об’єктивуються лексемою liar та відповідними атрибутивними словосполученнями.

Дослідження виконано з позиції семасіологічного підходу до вивчення одиниць вербальної об’єктивації концепту, за якого дослідник, відштовхуючись від форми, йде до виявлення її змісту [3, с. 124].

Концепт liar/брехун трактується нами як квант структурованого знання, що перейшов із розряду індивідуально-особистісного смислу на рівень семантичного утворення, яке відображає світобачення носіїв англійської мови, що фіксує знання, уявлення, образи й оцінки мовця, який свідомо вербалізує інформацію, зміст якої не відповідає його власному знанню про предмет розмови; формує у співрозмовника хибне уявлення про предмет, коли адресатові невідомо про можливість порушення мовцем умов істинності та щирості у висловлюванні. З огляду на те, що в комунікації концепт актуалізує різні ознаки та їх сукупності [8, с. 193], він ототожнюється зі смислом у його процесуальності, з елементом рефлексії, що народжується в комунікативній ситуації [6, с. 66–67]. Тому ми зосередили увагу на проявах прагматичного компонента у структурі лексичного значення іменника liar.

В англійській мові словом-репрезентантом, яке дає ім’я концептові liar/брехун, є іменник liar, значення якого об’єктивує характеристики людини, яка навмисно створює неправдиві висловлювання. Цей іменник є не лише домінантою відповідного синонімічного ряду, а й найбільш вживаною номінацією суб’єкта неправдивого мовлення. Зокрема, згідно з даними Британського національного корпусу, на 407 випадків уживання лексеми liar припало лише два приклади з іменником prevaricator і три – з іменником fibber [10]. Лексема liar визначається як “той, хто говорить неправду або висловлює хибну думку, неправдива людина” (one who lies or tells a falsehood; an untruthful person [6, с. 127]). Отже, до її семантичної структури входять такі ознаки, як “хибність” (характеристика повідомлюваної інформації) та “нещирість” (поведінкова характеристика особистості).

З огляду на те, що зазначений іменник є похідним дієслова to lie, більшість англомовних тлумачних словників обмежуються дефініцією “someone who tells lies” [13, с. 820], посилаючись на відповідну словникову статтю “lie something that you say or write that is not true and that you know is not true” [13, с. 822]. Крім того, похідна лексика наділена важливою здатністю фіксувати властивості пізнавальної діяльності людини, коли вона відображає в номінаціях не лише окремі предмети, процеси та їх ознаки, але й усі ці явища в їх взаємодії. “У похідних словах, – зауважує О. Кубрякова, – світ виступає як усвідомлений у його взаємозв’язках і взаємодіях. Це дозволяє похідному слову представляти, хоча й згорнуту, але все ж аналітичну дескрипцію означеного”, а тому і своєрідну його інтерпретацію [5, с. 13]. З метою виявлення згаданих аналітичних характеристик розглянемо більш детальні дефініції лексеми liar.

У визначенні “liara person who has lied or lies repeatedly” (людина, яка сказала неправду або щоразу каже неправду) привертає увагу введення ознаки “континуальність”, вираженої словом repeatedly (неодноразово, повторно) [9]. Відтак, утворюється дифузне узуальне значення лексеми liar, яке “покриває ряд дуже близьких означуваних, що цілком не збігаються” [3, с. 158]. Номінація liar застосовується на позначення учасника конкретного випадку вживання комунікативної події неправди (наприклад, I would be a liar if I said the thought of being shot at didnt cross my mind [10]) та особливого типу мовців, що схильні вдаватись до неправдивого мовлення (наприклад, Liars motto: if at first you dont deceive, lie, lie again [11]). Перший шар значення представляє прототипічний сигніфікат, що містить набір якостей, властивих прототипічному денотатові – суб’єктові неправдивого мовлення (а саме: неправдивість інформації та нещирість мовця). Другий шар значення лексеми liar містить ознаку (схильність до неправди), яка властива лише деяким членам категорії. Про укорінення такого значення свідчать неологізми, що є похідними від слова liar, зокрема liarholic (а person who compulsively lies), liarious (від “liar + hilarious”, someone who frequently lies and makes false statements to the point it entertains anyone listening), liarsenic (від “liar + arsenic”, a liar not true to anyone), liarticulitis (від “liar + articulitis”, a disease in which the victim uncontrollably lies), liarrhea (від “liar + diarrhea”, a constant urge to lie), liarface (від “liar + face”, someone who lies a lot) [15]. Наведені приклади представляють лінгвокреативні спроби позначити схильних до неправди мовців та їхню діяльність окремими номінаціями, що свідчить про продовження процесу категоризації даного концепту в колективній свідомості носіїв англійської мови.

Значення лексеми liar може зазнавати певних модифікацій. У виразі “I’m a liar (я брехун), що в повсякденному спілкуванні означає: “I am mistaken” (я помиляюся), нейтралізується сема “нещирість” [6, с. 127]. Уживання іменника liar на позначення людини, яка помилково висловлює хибне судження є, на думку О. Морозової, підставою для виокремлення у його епідигматичній структурі додаткової семеми, що визначається як “помилка” [ibid.]. У складі словосполучення liar wire (обірваний, непридатний до використання дріт) [15] іменник liar актуалізує додатковий семантичний компонент “невідповідність очікуванням”. Вирази liar dice, liars poker (назви азартних ігор, у яких правомірним є блеф), liar loan (банківська позика з мінімальною кількістю документів, що вимагаються від клієнта) [15] позначають ситуації, у яких акцентуйована можлива нещирість адресанта, яку комунікативний партнер усвідомлює й передбачає. Так елімінується ознака “прихованість дій” суб’єкта неправдивого мовлення.

Найбільшої варіативності значення слово liar набуває в момент актуалізації у висловлюванні, оскільки в конкретних дискурсах представлені унікальні конфігурації індивідуального й конвенціонального смислу, що об’єктивують різноманітні характеристики концепту liar/брехун. Зокрема, нижче зауважується залежність вибору номінації від особистого ставлення мовця до людини, яка висловила неправду: “When a man you like switches from what he said a year ago, or four years ago, he is a broad-minded person who has courage enough to change his mind with changing conditions. When a man you don't like does it, he is a liar who has broken his promise [11]. Додаткове актуалізоване значення в цьому випадку – людина, до якої із самого початку ставляться упереджено. В іншому випадку додатковий зміст створюється шляхом гри слів: “Billys Weekly Liar! Here y’are, Billy! Somebody was trying to shove the paper into my hand. “Billy Liar!” laughed Freddy Platt” [17, с. 118]. Заміщуючи слово flyer (a pamphlet or circular for mass distribution [13, с. 54]), liar зберігає як характеристики його форми (шляхом римування), так і змісту: чоловіка, знаного своєю нечесністю, порівнюють зі щотижневиком, який поширює інформацію серед великої кількості людей.

Додатковий зміст концепту liar/брехун виражається в атрибутивних словосполученнях, де семантично незалежним стрижневим елементом є іменник-репрезентант концепту, а залежним параметризатором виступає якісний прикметник, що “семантично модифікує раніше задане значення іменника” [7, с. 99]. Параметризатор указує на ознаку, яка приписується денотату головного слова, у цьому разі іменника liar.

У результаті дослідження ми виділили два типи словосполучень за їхніми функціями. Кваліфікуючі атрибутивні словосполучення фіксують результати категоризації суб’єктів неправдивого мовлення, що існують у колективній мовній свідомості. Вони виражають додаткові риси брехуна, виділені на основі інформації раціонально-логічного характеру. Дескриптивні словосполучення визначають суб’єктивну оцінку конкретного нещирого мовця, успішності його діяльності й способів реалізації неправди. Інакше кажучи, зміст дескриптивних словосполучень не стільки дає додаткові характеристики інгерентним властивостям брехунів, скільки виражає емоційно-оцінне ставлення до них, наприклад: Ive told em shes in hospital with a broken leg”; “The trouble with you, cocker, is youre a pathological bloody liar’, said Arthur [17, с. 43]. Прикметник pathological утворює з іменником liar кваліфікуюче словосполучення, що використовується мовцем для характеристики співрозмовника як людини, патологічно схильної до неправди, як правило, абсолютно безцільної. Прикметник bloody утворює з іменником liar дескриптивне словосполучення, що виражає негативну оцінку мовцем ролі брехуна, яку виконує співрозмовник.

Виділимо кваліфікуючі атрибутивні словосполучення з іменником liar, що характеризують такі риси брехунів, як:

1) схильність до неправди, що переходить у звичку: a chronic liar, а habitual liar, an inveterate liar, an incorrigible liar;

2) схильність до патологічних форм поведінки: а pathological liar, a compulsory liar, a psychopathic liar, an outright liar;

3) майстерний рівень оволодіння навичками неправдивого мовлення: а professional liar, a glib liar, a plausible liar, an accomplished liar, a consummate liar, an adept liar;

4) очевидність неправди: a self-confessed liar, a barefaced/boldfaced liar, a blatant liar;

5) давня схильність до неправди, яка часто вже відома оточуючим: a born liar, a congenital liar, a notorious liar;

6) схильність до зловмисної неправди: an egregious liar, an unconscionable liar;

7) схильність удаватись до значної неправди, глобального викривлення істини: a big (fat) liar;

8) схильність до незначної неправди, дріб’язкового викривлення фактів: a paltry liar.

Оскільки кваліфікуючі словосполучення відображають зміст наївної картини світу, вони не утворюють єдиної системи (що характерна для наукових таксономій), а лише вказують на типи суб’єктів неправдивого мовлення, які закріпились у колективній концептосфері англійців як найпоширеніші.

Незважаючи на закріпленість значень наведених вище словосполучень у лексикографічних джерелах, їхній зміст зазнає певних варіацій, пов’язаних із особливостями індивідуальних форм концептуалізації суб’єкта неправдивого мовлення кожним окремим носієм англійської мови. Зокрема, атрибутивні ознаки брехуна можуть набувати суб’єктивної градації: “It can be surmised that he rejected habitual, inveterate and chronic as too mild, bald-faced as too trite and pathological as too severe” [14]. Назвати когось “закоренілим брехуном” означає висловитися занадто делікатно про схильність об’єкта номінації до неправди, а “патологічним брехуном” – занадто грубо.

Зсув семантичного значення словосполучення простежується у випадку, коли вираз a congenital liar трактується одним носієм мови як тип мовця, схильність якого до неправди є довготривалою тенденцією і сягає, метафорично кажучи, моменту народження (He/she is a congenital liar = His/her lying has had very early beginnings... It is as if he/she was born with that vice...) [18], а в іншому прикладі наголошується на успадкованій схильності до неправди від батьків (Mrs. Clinton later chose to escalate the charge in a National Public Radio interview: “My mother took some offence, because being called a congenital liar seems to reflect badly on her and my late father”) [14].

Дескриптивні словосполучення з іменником liar передають емоційне ставлення до конкретного суб’єкта неправдивого мовлення, а також оцінку його моральних якостей та дій. Зокрема, такі словосполучення, як а dirty liar, а bloody liar, the slickest liar, a big fat liar, аn abject liar, а calculating liar не лише інтенсифікують негативну оцінність номінації, але й передують образу й звинуваченням на зразок: “Unfortunately, Graham just couldnt bring himself to add the obvious so Bush is a big, fat, stinking liar!” [16]. Додатковим семантичним компонентом оцінки може виступити, наприклад, відраза: I felt, wretchedly, that I was such a moral coward, such a sickening liar, that making a promise I knew I had no intention whatever of keeping was hardly any worse than what I had done [10].

Вирази з іменником liar, семантичним компонентом яких виступає схвальне ставлення до уміння казати неправду, малочисельні й часто стають елементом іронічно-сатиричних висловлювань на зразок: It is always good policy to tell the truth unless of course you are an exceptionally good liar”.

Дескриптивні словосполучення можуть містити не лише етичну оцінку, але й указувати на успішність, майстерність людини казати неправду. У цьому випадку оцінка набуває градуального характеру і вказує не на позитивність/негативність обраної характеристики, а на ступінь її прояву. Вміння людини майстерно брехати оцінюється від дуже низького рівня: “You are a lousy liar, Judith [12, с. 262] до посереднього оволодіння навичками: “She told some of the other mothers he'd died, but she wasn't a good liar, and she gave them different reasons for his death [10], і зрештою, до найвищого рівня майстерності у брехні: “The best liar is he who makes the smallest amount of lying go the longest way” [11]. Таким чином, дескриптивні словосполучення з іменником liar поглиблюють валоративні характеристики концепту liar/брехун, вводячи додаткову оцінку здатності суб’єктів неправдивого мовлення до успішної реалізації власних інтенцій.

Отже, значення лексеми liar містить ряд провідних ознак суб’єкта неправдивого мовлення, що забезпечує адекватну об’єктивацію понятійних та образно-оцінних характеристик концепту liar/брехун. Це сприяє утвердженню даної лексеми як усталеної форми вербалізації концепту liar/брехун в англійській мовній свідомості. Проте форми дискурсивної реалізації лексеми свідчать про процес подальшої концептуалізації та потребу виділення окремих номінацій для класу мовців, для яких неправда є звичною дією або патологічною схильністю.

Проблема визначення засобів вербальної маніфестації концепту liar/брехун не вичерпується цим дослідженням. З огляду на різноманітність характеристик комунікативної ситуації неправди, перспективним є виділення типів суб’єктів неправдивого мовлення та аналіз їхніх номінацій, що може бути здійснений у межах ономасіологічного підходу.

ЛІТЕРАТУРА

1. Алефиренко Н. Ф. Дискурс как смыслопорождающая категория (дискурс и вторичное знакообразование) / Н. Ф. Алиференко // Язык. Текст. Дискурс: Межвуз. науч. альманах / под. ред. Г. Н. Манаенко. – Вып. 3. – Ставрополь: Изд-во ПГЛУ, 2005. – С. 5–13.

2. Воркачев С. Г., Воркачева Е. А. Концепт счастья в английском языке: значимостная составляющая / С. Г. Воркачев, Е. А. Воркачева // Массовая культура на рубеже ХХ-ХХІ веков. Человек и его дискурс: сб. науч. тр. / под ред. Ю. А. Сорокина, М. Р. Желтухиной; ИЯ РАН. – М.: “Азбуковник”, 2003. – С. 263–276.

3. Кобозева И. М. Лингвистическая семантика / Ирина Михайловна Кобозева. – Москва: Эдиториал УРСС, 2000. – 352 с.

4. Краткий словарь когнитивных терминов / сост. Е. С. Кубрякова, В. З. Демьянков, Ю. Г. Панкрац и др.; под общ. ред. Е. С. Кубряковой. – М.: Изд-во МГУ, 1996. – 245 с.

5. Кубрякова Е. С. Новые единицы номинации в перекраивании картины мира как транснациональные проблемы / Е. С. Кубрякова // Языки и транснациональные проблемы: мат-лы 1 Междунар. науч. конф. 22–24 апреля 2004 года / отв. ред. T. A. Фесенко; ред. кол.: В. А. Виноградов, Е. С. Кубрякова, Н. Н. Болдырев. – М., Тамбов: ТГУ имени Г. Р. Державина, 2004. – Т. 1. – С. 9–16.

6. Морозова О. І. Лінгвальні аспекти неправди як когнітивно-комунікативного утворення (на матеріалі сучасної англійської мови): дис.... доктора філол. наук: спец. 10.02.04 “Германські мови” / Олена Іванівна Морозова. – К., 2008. – 491 с.

7. Потапова Е. И. Атрибутивные сочетания субстантивной номинации “lie” с качественными прилагательными / Е. И. Потапова // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. – 2005. – № 667. – С. 99–102.

8. Шевченко И. С. Подходы к анализу концепта в современной лингвистике / И. С. Шевченко // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. – 2006. – № 725. – С. 192-195.

9. ABBYY Lingvo 12.0. “Европейская версия”: Многоязычный словарь для ПК, КПК и смартонов [Электронный ресурс]. – М.: Изд-во ABBYY software House (BIT Software), 2006. – 1 электрон. опт. диск (CD-ROM). – Системные требования: Pentium 266; 64 Mb RAM; CD-ROM Windows 2000/XP/Vista. – Заголовок с титул. экрана.

ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ

1. British National Corpus [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www. natcorp.ox.ac.uk/ – Заголовок з екрану.

2. De Proverbio: An Electronic Journal of International Proverb Studies [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.deproverbio.com/index.php

3. Isaacs S. Long Time No See / Susan Isaacs. – London: HarperCollinsPublishers, 2002. – 422 p.

4. Macmillan English Dictionary. – Oxford: Macmillan Publishers Ltd., 2002. – 1692 p.

5. On Language; Congenital, Liar, Punch [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.nytimes.com/1996/02/04/magazine/on-language-congenital-liar-punch.html?pagewanted=all

6. Urban Dictionary of Slang [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.urbandictionary.com/ – Заголовок з екрану.

7. Walsh M. The Bush Euphemism Game: When Lies Cannot be Called “Lies” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://missioncreep.com/mw/bushlie.htm

8. Waterhouse K. Billy Liar / Keith Waterhouse. – L.: Penguin Books, 1962. – 187 p.

9. What kind/type of liar is that person? [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.ingilizce-ders.com/ingilizce-ders/cesitli-testler/liars.htm – Заголовок з екрану.


Роль синтаксичної організації у забезпеченні зв’язності та цілісності рекламного повідомлення

У статті розглянуто роль синтаксичних конструкцій для забезпечення зв’язності в англомовних рекламних повідомленнях, досліджено зв’язність між вербальними і невербальними елементами рекламних повідомлень, а також у рамках рекламного тексту. Синтаксичні побудови як засоби когезії аналізуються з позиції етикетизації англомовного рекламного дискурсу, що дозволяє пояснити їхню роль у реалізації максими способу.

Ключові слова: зв’язність, рекламне повідомлення, рекламний текст, еліпсис, етикетизація.

 

В статье рассматривается роль синтаксических конструкций в обеспечении связности в англоязычных рекламных сообщениях, исследуется связность между вербальными и невербальными элементами рекламных сообщений, а также рекламного текста. Синтаксические конструкции как средство когезии рассматриваются с позиции этикетизации англоязычного рекламного дискурса, что позволяет объяснить их роль в реализации максимы способа.

Ключевые слова: связность, рекламное сообщение, рекламный текст, элипсис, этикетизация.

 

The article deals with the role of syntactic constructions in supporting the coherence in English advertisements. Coherence is studied between verbal and non-verbal elements, as well as in the text of advertising message. The novelty of the ivestigation lies in the fact, that syntactic means of cohesion are perceived as a manifestation of category of etiquettisation in English advertising discourse, which enables the explanation of their etiquette functioning as a means of maxim of manner realisation.

Key words: cohesion, advertising message, advertising text, ellipsis, etiquettisation

 

Ефективність передачі інформації у рекламному тексті залежить від добору вербальних засобів, зокрема синтаксичної організації рекламного повідомлення, яка має бути ергономічною, забезпечувати адресатові легке сприйняття інформації. Урахування параметрів фактора адресата з метою поліпшення ефективності комунікації при реалізації персуазивної інтенції розглядають як етикетність, а мовленнєве втілення такого прагнення є проявом функціонально-комунікативної категорії етикетизації дискурсу [2, с. 21]. Категорія етикетизації комплексно досліджена на базі англо-американського наукового дискурсу [2]. У працях, присвячених рекламному дискурсу, висвітлено окремі аспекти реалізації цієї категорії, зокрема ергономічність організації [3; 4], бенефактивна спрямованість [8]. Термін “етикетизація” зустрічається у дослідженні рекламного дискурсу при розгляді аргументації як апеляції до особи адресата в позитивному висвітленні [10, с. 146–147].

Актуальність дослідження зумовлюється необхідністю вивчення синтаксичної організації рекламного дискурсу для забезпечення реалізації цієї функціонально-комунікативної категорії.

Метою статті є визначення ролі синтаксичних конструкцій у забезпеченні зв’язності і цілісності рекламних повідомлень, що є одним з проявів категорії етикетизації англомовного рекламного дискурсу.

Завданнями статті є:

– аналіз синтаксичних конструкцій як засобів вираження зв’язності між вербальним і невербальним (візуальним) планами рекламного повідомлення;

– опис здатності синтаксичних конструкцій забезпечувати зв’язність рекламного тексту.

Одна з головних вимог до рекламного тексту є його швидке, повне і адекватне сприйняття адресатом, що пов’язано з усвідомленням його цілісності (когерентності) і зв’язності (когезії). Забезпечення зв’язності повідомлення характеризує реалізацію максими способу, яка виокремлюється як одна із максим етикетизації дискурсу [2, с. 116–130]: організуй своє повідомлення зручним (оптимальним) для сприйняття і розуміння способом.

Цілісність, або когерентність, тобто узгодженість і логічна зв’язність на рівні змісту [12, с. 333] як базова характеристика тексту виявляється у засобах зв’язності (когезії), яка розглядається як структурний прояв цілісності [9, с. 17], як поняття, що характеризує сукупність лінгвальних (граматичних, лексичних і фонетичних) засобів, завдяки яким речення у дискурсі об’єднуються у структурно більші одиниці.

Граматичними засобами забезпечення цілісності тексту визнають такі синтаксичні конструкції, як еліпсис, парцеляція, паралельні синтаксичні конструкції, лексичний повтор [13; 1, с. 201]. Цілісність тексту забезпечується також іншими синтаксичними будовами: сегментованими конструкціями, єдностями “питання-відповідь”. Синтаксичні засоби когезії функціонують разом з фонетичними, лексичними і лексико-граматичними засобами для забезпечення цілісності повідомлення.

Рекламне повідомлення розглядаємо як складне семіотичне утворення, що містить знаки декількох семіотичних систем (вербальні/невербальні знаки; візуальні/аудіо знаки), а рекламний текст розуміємо як утворення тільки вербального плану, як частину рекламного повідомлення.

Роль деяких синтаксичних конструкцій у забезпеченні зв’язності рекламного повідомлення є значною. Враховуючи цілісність сприйняття, за якого елементи різних семіотичних систем у рекламі взаємодіють і взаємодоповнюють одне одного у функції передачі інформації, синтаксичні особливості тексту відсилають адресата до невербальних елементів, посилаючись на них як на елементи тексту.

Такий зв’язок забезпечується вживанням еліптичних речень, у яких вербальний елемент, що позначає об’єкт рекламування, опускається, оскільки невербальна складова містить необхідну інформацію. Тісна взаємодія вербальної і невербальної семіотичних систем уможливлює появу еліптичних речень у заголовку рекламного тексту, який має представити об’єкт рекламування і зацікавити адресата, наприклад: невербальна частина рекламного повідомлення представлена фотографією об’єкта рекламування, внаслідок чого адресат з контексту легко відновлює імплікований підмет у реченні заголовку: “Light as feathers. Strong as steel” (Nike, GQ September 2008: 296–297) (фотографія спортивного взуття); “Inspired by the past, built for the future” (Panerai, National Geographic October 2008: 9) (фото годинника); “Perfect for twentysomething who thinks shell always look twentysomething” (№ 7, In Style, February 2009: 44–45) (фото засобів догляду за шкірою).

З позиції комунікативної перспективи повідомлення-ілюстрація виконує роль первинної реми, тобто вводить об’єкт рекламування (що пояснюється перевагою візуального каналу у сприйнятті інформації, цілісності (нерозчленованості) ілюстрації як знака (порівняно з текстом) і функцією ілюстрації – привернення уваги адресата). Це дає можливість використовувати у тексті елементи, які позначають об’єкт рекламування, у тематичній частині речення (висловлення), і, відповідно, навіть опускати їх через очевидність у повідомленні: (фотографія автомобіля) “Performs like no other road car. Because it was developed like no other road car”. (Lexus, GQ September 2008: 114–115).

Зв’язок тексту і зображення особливо тісний у рекламних каталогах або журнальних рубриках у жанрі каталогу, про що свідчать посилання в тексті на різні частини зображення: “These sandals offer superior comfort from handsewn, featherlight Opanka construction. Colors below, far left”. (Eddie Bauer, Womens Early Fall 2007: 45). Вказівний займенник these як детермінатив до підмета sandals, що позначає об’єкт рекламування, і виділена частина повідомлення відсилають читача до зображення на розвороті каталогу, яке розміщене у лівому кутку. Вживання еліптичних і номінативних речень біля зображень є характерною ознакою цього рекламного жанру, наприклад, під зображенням з килимами, кожен з яких має свій номер, розміщено текст: 1) “Squares”, by Andree Putman, £6,800, Christopher Farr; 2) Fish”, by Eva Zeil, £2,635, The Rug Co.; 3) Safari”, £458 per sq m, Wool Classics. (The World of Interiors, January 2009: 53). Виділені елементи можна розглядати як номінативні речення, адже функціонально вони відповідають екзистенційним реченням типу “This is”, мета яких – увести певний об’єкт у сприйняття, позначити його вперше. Таке розуміння зумовлене також відокремленням комами кожного елемента в описі об’єкта рекламування, що дозволяє трактувати їх як вираження окремих пропозицій. У такому випадку елементи, крім першого, розглядаються як еліптичні. Організація тексту є компактною, інформативною і легкою для сприйняття.

Таким чином, еліптичні й номінативні речення є засобом вираження зв’язності між вербальним і невербальним (візуальним) планами рекламного повідомлення.

Для забезпечення зв’язності тексту рекламного повідомлення зазвичай залучаються різні синтаксичні побудови, які поєднуються з іншими засобами когезії (лексичними і лексико-граматичними) для виконання цієї функції, наприклад: 1) Growing bigger than you ever imagined possible comes down to choosing the right partner”; 2) A partner that holds a solid position in the top 20 largest European financial institutions”; 3) With your own Global Relationship Manager and more than 100 Business Centres ready with advice and support”; 4) “In Europe and in Asia. Fortis offers all this and more, with responsible solutions of leasing and factoring to finance the further growth of your company”. (Fortis, Newsweek April 1623, 2007: 39).

У наведеному рекламному тексті зв’язок першого і другого речення забезпечується контактним лексичним повтором partner. Групу першого, другого і третього речень можна розглядати як сегментовану конструкцію з постпозитивними сегментованими компонентами уточнення (2) і (3), при цьому речення (3) є еліптичним через опущення номінативного елемента (partner), що зумовлює анафоричне спрямування думки при інтерпретації повідомлення. Парцеляція потенційно синтаксичного цілого речень (3) і (4) виділяє обидві частини конструкції, не послаблюючи зв’язок між номінативною групою 100 Business Centres і детермінантом In Europe and in Asia. Отже, лексичний повтор, сегментована конструкція, еліптичність речення і парцеляція сприяють динамічному розгортанню повідомлення і забезпечують його зв’язність.

Розглянемо інші випадки: 1) “Why can’t getting to those country lanes be as enjoyable as the country lanes themselves?”; 2) “Why can’t you have comfort as well as exhilaration?”; 3) “Is it too much to ask for?”; 4) “I don’t think so”; 5) “I am Mercedes-Benz”; 6) “The C-Class”; 7) “Visit mercedes-benz.co.uk/C or text “C” to 64500”. (Mercedes-Benz, GQ, September 2008: 3233).

Зв’язність рекламного тексту забезпечується низкою синтаксичних засобів, а саме: паралельними синтаксичними конструкціями (речення 1 і 2); єдністю “питання-відповідь” (речення 3 і 4); сегментованою конструкцією з постпозитивним сегментованим компонентом конкретизації (речення 5 і 6). Зв’язок речень (1–2) і (3) забезпечується кореферентним використанням займенника it у реченні (3), який, згідно з правилом прономіналізації у тексті, має анафоричне спрямування і відсилає адресата до змісту перших двох речень. Зв’язок між реченнями (4) і (5) забезпечується повторенням особового займенника І в початковій позиції обох речень.

Синтаксичні особливості можуть забезпечувати зв’язність і між структурно-композиційними елементами рекламного повідомлення, наприклад:

заголовок

 

 

основний текст

 

 

 

кода

Always stuck in rush-hour traffic?

Want more time?

Need a job closer to home?

Based in the North West? Looking for a job closer to you?

JOSJOURNEYNorthWest.co.uk is a brand new website which will make your search for a local job effortless. Our easy-to-use site gives you flexibility in the way you search so that you are always in control.

So if you’re looking for a job in Cheshire, Cumbria, Greater Manchester, Lancashire, or Merseyside, visit JOSJOURNEYNorthWest.co.uk for a better way to search for local jobs.

JOSJOURNEYNorthWest.co.uk (JOSJOURNEYNorthWest.co.uk, New Scientist March 1, 2008: 64).

Поділ тексту на структурно-композиційні елементи – заголовок, основний текст і коду – забезпечується в повідомленні візуальними і пунктуаційними засобами: різна величина і колір шрифту заголовку й основного тексту, виділення кожного композиційного елемента абзацом. Зв’язність заголовку і основного тексту на синтаксичному рівні забезпечується паралелізмом синтаксичних форм, які є запитаннями до адресата. Зв’язок між основним текстом і кодою повідомлення забезпечується використанням дискурсивного маркера наслідку so.

У наступному прикладі зв’язок заголовкового комплексу і основного тексту повідомлення забезпечується еліпсисом першого речення основного тексту:

заголовок

 

 

 

основний текст

 

кода

The first vibrating mascara by Lancome: Perfect Lashes at the touch of a button

OSCILLATION

Vibrating. Power. Mascara

Mimics the techniques of professional make-up artists. Lashes look fuller, longer and perfectly separated.

Lancome.co.uk

Lancome / Paris (Lancome, In Style February 2009: 172)

Невеликий обсяг тексту (4 речення у цілому) і позначення когерентності лексичними засобами (mascara, make-up, lashes) робить можливим опущення засобів зв’язності між реченнями в основному тексті, де спостерігаються відношення причини і наслідку (що можна було б виразити дискурсивним маркером so перед другим реченням основного тексту або because перед першим реченням). Однак паралелізм відношень між елементами в заголовку та між реченнями в основному тексті (відношення причини і наслідку), невеликий обсяг тексту і невелика кількість інформації, вираженої ключовими словами (продукт (засіб), результат використання, частина тіла, яка підлягає впливу) дозволяють адресату екстраполювати відношення із заголовку на відношення в тексті. Спостерігається паралелізм на рівні риторичних відношень. Пропуск підмета в першому реченні відсилає адресата до заголовка, в якому об’єкт рекламування позначений у сегментованій конструкції з препозитивним номінативом (OSCILLATION/Vibrating. Power. Mascara). Сегментована конструкція у заголовку і перше речення основного тексту (еліптичне) можуть розглядатися і як парцельована конструкція, що доводить наявність тісного зв’язку між заголовком і основним текстом.

Синтаксичні конструкції можуть сприяти зв’язку між основним текстом і кодою рекламного повідомлення, наприклад:

основний текст

 

 

кода

You’re deluged with data. Spoilt for choice when it comes to challenges. Surrounded by potential actions. How do you pull those strands together to create intelligent solutions for your organisation?

BT can help. Talk to BT about smarter ways to make the most of what you know.

bt.com/globalservices (Newsweek, February 1, 2010: 2)

Використання запитання в кінці основного тексту констатує проблему, яка потребує вирішення, а кода повідомлення пропонує логічне вирішення, що з синтаксичної точки зору розглядається як єдність “питання-відповідь”.

Поряд із комбінацією різних синтаксичних засобів для забезпечення зв’язності зустрічаються тексти, в яких переважає використання одного синтаксичного явища, наприклад: “You have seen the devastation caused by natural disasters, witnessed the atrocities of war. You have listened to world leaders and leaders who want to rule the world. You have heard from men of God and men who kill in god’s name. Gazed into eyes filled with hope and seen hearts consumed with hopelessness. With CNN you have followed the facts around the world. Come with me and see where the story takes us next (CNN, CNN).

Зв’язність рекламного повідомлення забезпечується синтаксичним паралелізмом речень основного тексту. В наступному прикладі зв’язність тексту забезпечується еліптичними реченнями з пропущеним підметом, який виражений у заголовку рекламного тексту:

ROGER FEDERER”;

“Master of the court. Grand Slam collector. Longest consecutive streak as world No. 1. Role model. Mentor. Phenomenon. Called the greatest player of all time. By the greatest players of all time. ROLEX. A CROWN FOR EVERY ACHIEVEMENT” (Rolex, Newsweek, February 15, 2010: 01).

Отже, формальна синтаксична організація рекламного тектсу, поєднуючись із іншими засобами когезії (лексичними, лексико-синтаксичними), сприяє зв’язності тексту, підвищуючи його етикетність за допомогою реалізації максими способу. Еліптичні й номінативні речення здатні забезпечувати цілісність рекламного повідомлення, об’єднуючи елементи різних семіотичних систем – вербальної і візуальної, що є проявом етикетизації англомовного рекламного дискурсу, оскільки полегшує адресатові сприйняття, пов’язуючи зображення з текстом. Перспективою дослідження вважаємо розгляд етикетних особливостей розгортання комунікативної перспективи висловлювання в англомовній рекламі.

ЛІТЕРАТУРА

1. Єфименко В. А. Особливості когезії в текстах потоку свідомості / В. А. Єфименко // Мова у соціальному і культурному контексті: зб. наук. пр. / [наук. ред. А. Д. Бєлова]. – К., 1997. – С. 198–204.

2. Ільченко О. М. Етикетизація англо-американського наукового дискурсу: дис. … доктора філол. наук: спец. 10.02.04 “Германські мови” / Ольга Михайлівна Ільченко – К., 2002. – 411 с.

3. Ісакова Є. П. Ергономічні характеристики категорій англійського дієслова: автореф. дис. … канд. філол. наук: спец. 10.02.04 “Германські мови” / Є. П. Ісакова. – К., 2001. – 20 с.

4. Крутько Т. В. Англомовна реклама у віртуальному просторі: автореф. дис. … канд. філол. наук: спец. 10.02.04 “Германські мови” / Т. В. Крутько. – Харків, 2006. – 22 с.

5. Культура русской речи / Под ред. проф. Л. К. Граудиной и проф. Е. Н. Ширяева. М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА М, 1999. 560 с.

6. Лившиц Т. Н. Реклама в прагмалингвистическом аспекте / Татьяна Николаевна Лившиц. – Таганрог, Изд-во Таганрог. гос. пед. ин-та, 1999. – 214 с.

7. Мартинюк А. П. Дискурсивний інструментарій аналізу англомовної реклами / А. П. Мартинюк // Лінгвістика ХХІ століття: нові дослідження і перспективи / НАН України. Центр наукових досліджень і викладання іноземних мов / [голов. ред. А. Д. Бєлова]. – К.: Логос, 2009. – С. 159–167.

8. Мойсеєнко І. П. Прагмалінгвістична організація рекламного тексту: макро- і мікроаналіз (на матеріалі англомовної побутової реклами): автореф. дис. … канд. філол. наук: спец. 10.02.04 “Германські мови” / І. П. Мойсеєнко. – К., 1996. – 24 с.

9. Москальская О. И. Грамматика текста / Ольга Ивановна Москальская. – М.: Высшая школа, 1981. – 183 с.

10. Охріменко В. І. Види аргументації у якості посилань в рекламі як відображення системи цінностей адресата / В. І. Охріменко // Проблеми семантики слова речення та тексту: зб. наук. ст. – Вип. 5. – К.: Вид. центр КДЛУ, 2001. – С. 143–149.

11. Сильвестров Ю. В. Семантико-стилистические и прагматические особенности русского рекламного текста (на материале газетной рекламы): дисс. … канд. филол. наук: 10.02.02 “Языки народов Российской Федерации” / Юрий Владимирович Сильвестров. – К., 1996. – 189 с.

12. Степанова М. И. Когезия и когерентность в британском медиадискурсе / М. И. Степанова // Материалы XV Международной конференции студентов, аспирантов и молодых ученых “Ломоносов”. Секция “Филология”. – М.: МАКС Пресс, 2008. – С.333–335.

13. Sanders T. Cohesion and Coherence: Linguistic Approaches [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.let.uu.nl/~Ted.Sanders/personal/uploads/pdf/Sanders%20Pander%20 Maat%20(2006).pdf


Співвідношення понять стилістичне значення і конотація у сучасній лінгвістиці (на матеріалі німецької мови)

У статті розглянуто проблему диференціації понять “стилістичне значення” і “конотація” у сучасній німецькій мові, проаналізовано компоненти стилістичного значення лексичних одиниць, зроблено спробу зіставити ці дві лінгвістичні категорії та виявити відмінності між ними.

Ключові слова: стилістичне значення, конотація, стилістична маркованість.

 

В статье рассмотрена проблема дифференциации понятий “стилистическое значение” и “коннотация” в современном немецком языке, проанализированы компоненты стилистического значения лексических единиц, сделана попытка сопоставить эти две лингвистические категории и выделить различия между ними.

Ключевые слова: стилистическое значение, коннотация, стилистическая маркированность.

 

The article deals with the problem of differentiation of “the stylistic meaning” and “connotation” of lexical units in modern German language. Components of stylistic meaning of lexical unit are analyzed. It was done an attempt to compare and to find out the differences between two linguistic categories.

Key words: stylistic meaning, connotation, stylistic marking.

 

У сучасних лінгвістичних дослідженнях багато уваги приділяють проблемі вивчення стилістичного значення та конотації лексичних одиниць. Учені намагаються поєднати (Е. Шендельс [23], М. Комлєв [11]) або, навпаки, протиставити ці категорії (Е. Різель [16], В. Виноградова [3]). Конотацію інтерпретують то як стилістичне співзначення (Ш. Баллі [2]), стилістичне значення (Т. Винокур [4], Ю. Скребнєв [19]), прагматичне значення (Е. Азнаурова [1]), то як емоціональні нашарування, експресивне забарвлення (Д. Шмельов [24]), конотативні приростки (В. Маслова [13]).

Значна кількість наукових праць сучасних лінгвістів присвячена вивченню конотації та стилістичного значення на лексичному рівні німецької мови. Д. Клечко вважає, що складовою частиною значення слова є конотація, яка пов’язана з категоріями експресивності, емоційності та оцінності [9, c. 7]. Дехто з дослідників (В. Говердовський, В. Шаховський) розглядають конотацію як важливий елемент семантичної структури слова [6, c. 75; 22, c. 23]. О. Кожин визначає стилістичне значення як особливий вид лексичного змісту, який виникає у процесі мовленнєвої діяльності, має відносну усталеність і здатність до реалізації емоційно-оцінного відношення, образного уявлення, експресивної забарвленості [10, с. 35–14].

Мета статті – проаналізувати факти, що стосуються стилістичного значення і конотації слів, і спробувати внести певну ясність у невирішені питання цієї проблеми.

Актуальність дослідження зумовлюється спрямованістю сучасних лінгвістичних пошуків на вивчення інтерпретації таких явищ, як стилістичне значення і конотація.

Стилістичне значення лексичної одиниці поряд з предметно-логічним і граматичним є одним із основних типів інформації, який є необхідним для спілкування. Вказівка на вторинний характер стилістичного значення має на увазі відповідний особливий спосіб взаємовідносин з предметним та граматичним змістом, але це не означає, що стилістичне значення слова повинне розглядатися як щось побічне, як те, що не має особливого значення при спілкуванні. В процесі спілкування важливо повідомити ті об’єктивні та суб’єктивні фактори, які мотивують вибір лексичних одиниць, повідомити ту інформацію про екстралінгвістичні закономірності, які уможливлюють адекватне розуміння закладеного у висловлювання смислу.

Таким чином, поряд з інформацією, що виражає поняття про предмети, явища об’єктивної дійсності (основне, предметне значення), і інформацією про організацію смислу висловлювання (граматичне значення), третім, але також основним, обов’язковим аспектом змістовної структури сторони мовної одиниці потрібно визнати також інформацію про умови, в яких проходить спілкування (стилістичне значення). Не існує слів, у яких відсутнє предметне або граматичне значення, то ж не можливе існування слів без стилістичної визначуваності. Вважаємо, що стилістична загальновживаність – це теж певна стилістична характеристика, яка виявляється універсально, а не спорадично.

Стилістичне значення належить до основних категорій лінгвістичної стилістики, що й досі викликає дискусії серед науковців. Існує декілька підходів до трактування поняття “стилістичне значення лексичної одиниці” [18].

По-перше, стилістичне значення ототожнюється з конотативним значенням лексичної одиниці [12, c. 194–195]. Уважаємо, що ці значення не можна ототожнювати. Конотація є типом лексичної інформації, яка супроводжує лексичне значення слова і належить до семантичних асоціацій. Останнім часом сфера конотації у сучасній лінгвістиці розширилась поза межі своїх іманентних експресивно-оцінно-стилістичних особливостей і охоплює соціально-політичні, морально-етнічні, етнографічні та культурологічні поняття, що відображаються в мові. Конотації втілюють прийняту в певному мовному колективі та закріплену в культурі певного суспільства оцінку предмета або факта дійсності, які позначаються словом і відображають культурні традиції [14; 15, c. 194–195].

Конотація є різновидом прагматичної інформації, пов’язаної зі словом, оскільки відображає не лише предмети і явища дійсного світу, а й ставлення до них, яке належить мовцю не як окремій особистості, а як представнику мовної спільноти. Конотація – це додаткове, супровідне значення мовної одиниці або категорії [28, c. 164], що включає елементи граматичного значення слова, семантичні, стилістичні аспекти, пов’язані з основним значенням та належить до семантичної сфери лінгвістики, а стилістичне значення – це явище власне стилістики.

Семантична природа конотацій не викликає сумніву, оскільки в семантиці слова денотативні семи існують поряд з конотативними, і семантичний обсяг конотацій знаходить своє відображення в кількості й якості конотативних компонентів [10; 15; 16; 30].

По-друге, стилістичне значення стоїть поряд з такими поняттями, як стиль і конотація, проте відрізняється від кожного з названих понять або співвідноситься з кожним із них певним чином [12, c. 194]. Якщо стиль розуміють як властивість об’єкта або спосіб діяльності людини, спосіб мовної діяльності у різних сферах комунікації (функціональний стиль) [14, c. 20], то стилістичне значення взаємодіє зі стилем як його основна риса, як репрезентант стилю. Оскільки зміст стилю реалізується через певну систему функціональних відношень та зв’язків між словами, що відображають діяльність людини при створенні словесної форми мовленнєвого твору, то стилістичне значення виступає як норма мовного оформлення завершеного тексту в межах його функціональних можливостей. Конотація позначає різного роду співзначення емоційно-експресивного характеру, що з’являються саме в мовленні [21, c. 13–14; 17]. Інколи стилістичні якості одиниці не тільки повністю входять у конотацію, але й розчиняються у ній, що ніяк не сприяє чіткому протиставленню власне стилістичних елементів (експресивно-стилістичних) і суміжних семантичних, чуттєвих нашарувань (конотаторів). Складниками конотації і стилістичного значення є експресивність, емотивність, оцінність, образність та функціонально-стилістичний компонент. Однак конотація є складовим елементом семантичної структури мовної одиниці [11, c. 38–52; 32, c. 223–226], а стилістичне значення виражає за допомогою слова співінформацію про почуття, оцінку, ставлення адресата; вона слугує для передачі емоцій і може позначати такі види співінформації, як “фамільярний”, “невимушений”, “вульгарний” та ін. [27, c. 63–77; 35, c. 679–684].

Таким чином, конотація – явище нестабільне, непостійне, воно змінюється і підлягає нейтралізації з часом. Конотативний показник є найважливішою ознакою мовлення і безпосередньо зорієнтований на прагматичний компонент комунікації. Мовець використовує конотативні лексичні одиниці згідно з власною інтенцією, тому найбільшу зацікавленість викликає аналіз зв’язку динаміки конотативних компонентів з прагматикою тексту, психологічних особливостей мовця [17, c. 19–20]. Конотація – емоційне, оцінне або стилістичне забарвлення мовної одиниці узуального (закріпленого в системі мови) або оказіонального характеру [7, c. 22–29]. Узуальна конотація може виявлятися: у лексичному значенні слова (“der Schnurke, der Halunke, der Helfershelfer”); в одному з лексичних значень слова (“das Schwein, der Esel, der Mist”); в одному з семантичних доповнень до основи (“das Missstück, der Schnapsbruder”); в обох компонентах слова (“das Dreckschwein, der Saufbruder”). У широкому розумінні – це будь-який компонент, який доповнює предметно-понятійне значення лексичної одиниці, а також її граматичний зміст і надає їй експресивної функції [5, c. 71–79; 6, c. 83–86]. У вузькому розумінні – це компонент значення, змісту мовної одиниці, що виступає у вторинній для неї функції найменування, який доповнює при вживанні в мовленні її об’єктивне значення асоціативно-образним уявленням про позначувані реалії на основі усвідомлення внутрішньої форми найменування [20, c. 236]. Співвіднесеність конотації і стилістичного значення полягає в тому, що:

1) конотація є вторинною номінацією щодо предметного значення;

2) вторинне значення вносить у номінативне значення мовної одиниці різні додаткові компоненти, зумовлені індивідуальним характером мовця і пов’язані зі стилістичним значенням, зі стилістичною маркованістю.

По-третє, стилістичне значення і конотація є близькими поняттями, які можуть бути взаємозамінними функціонально, але не тотожними. Ми підтримуємо цю позицію.

На наш погляд, суттєва різниця між цими поняттями полягає в тому, що конотація – це первинна ознака, властивість, яка притаманна мовній одиниці, а стилістичне значення – це вираження нормативно-стилістичного й експресивно-емоційного змісту, яке є вторинною величиною. Стилістичне значення має самостійну предметну віднесеність, і цей термін краще вживати для позначення всієї інформації, що складається з денотативної та конотативної складових. Окрім експресивно-оцінно-стилістичних відтінків, з яких конотація починала своє існування як категорія, вона охоплює нині соціально-політичні, етнічні, етнографічні і культурологічні поняття, які так чи інакше відображаються у мові. Слово може потенційно мати всі названі конотації. На відміну від конотації, стилістичне значення слів і виразів існує об’єктивно, поза безпосередньою залежністю від того чи іншого випадку індивідуального вживання. Слова як елементи мовної системи мають певну постійну стилістичну характеристику, бо стилістичне значення фіксує константність експресивно-емоційного та функціонально-стилістичного потенціалу в системі мови [16, c. 134–143], не зникає, а може змінюватись, часто не залежить від позамовних чинників, оскільки є мовностилістичним явищем, яке реалізується у мовленні за допомогою мовних одиниць і вносить у них притаманні тільки йому компоненти експресивного, емоційного та оцінного характеру.

Стилістичне значення супроводжує лексичне і граматичне відповідно до комунікативних потреб мовця переважно у процесі функціонування мови. Порівняно з лексичним і граматичним, воно більш динамічніше, рухливіше, тісно пов’язане з контекстом, у якому воно народжується, розвивається і за його допомогою визначається. Як інтуїтивно сприйняте співзначення мовної одиниці стилістичне значення може включати два компоненти: інваріантне (позаконтекстуальне) або стилістичне забарвлення у мові та контекстуальне, функціональне забарвлення у мовленні [8, c. 320].

У різних одиницях стилістичне значення виявляється по-різному: в експресивно забарвлених лежить на поверхні, у нейтральних може з’являтися в конкретних контекстах, які мають закономірний характер та є типовими умовами реалізації значень. У зв’язку з цим справедливим є твердження, що “стилістичне значення інтерпретується як емоційний компонент смислового об’єму слова, як емоційно-оцінне й експресивно-образне значення слова і визначається як одиниця стилістичного узусу” [10, c. 37]. Аналізуючи це поняття, можна об’єднати всі відтінки стилістичного значення в одну групу, “на тій підставі, що всі вони передають ставлення мовця до предмета. За цією ознакою такі відтінки в стилістичному значенні можна співвіднести з першою особою акту комунікації й виділити особливий аспект, функція якого полягає в модальній орієнтації мовної одиниці в процесі її стилістичної трансформації” [25, c. 45].

Стилістичне значення лексичної одиниці розуміється нами як додаткові ознаки до лексичного або граматичного значень, які мають постійний характер, відтворюються в певних умовах і входять до семантичної структури слова. Стилістичне значення складає частину семантичної структури мовної одиниці, це лінгвостилістична характеристика слова, його стилістичний зміст у системі мови й мовлення, що виявляється у таких аспектах [31, c. 323–332]:

- за належністю до певної комунікативної сфери (функціонально-стильовий компонент);

- за відношенням до нейтральної мовної норми (нормативно-стилістичний компонент);

- за ступенем та способом експресивності (експресивно-стилістичний компонент).

Традиційно розрізняють два види стилістичного значення мовної одиниці:

1. Стилістичне значення у плані синтагматики або контекстуальне стилістичне значення. Це значення не ізольованого слова, а значення, якого набуває лексична одиниця в контексті, з усієї інформації тексту або зі стилістично маркованого тексту. У зв’язному мовленні воно складається з двох гетерогенних чинників: контекстуального стилістичного значення або стилістичного забарвлення, яке може змінюватись або залишатися постійним щодо абсолютного стилістичного забарвлення; стилістичних конотацій, які виникають безпосередньо або з контекстуального стилістичного забарвлення, або зі всієї інформації [35, c. 679–684]. Стилістичні конотації як чинник контекстуального стилістичного значення лексичної одиниці пов’язані з комунікативним процесом, з прагматичними параметрами і являють собою два види інформації: інформація, яка є предметом комунікації, але не пов’язана з актом комунікації; додаткова інформація, пов’язана з умовами і учасниками акту комунікації. Перша інформація – предметна, яка співвідноситься з позамовною дійсністю, а друга – реалізується в конотативному значенні лексичної одиниці, що нашаровується на предметне. Контекстуальне стилістичне значення мовної одиниці розглядається нами у контексті прагматичних параметрів та прагматичних ситуацій;

2. Стилістичне значення парадигматичного плану збігається з абсолютним стилістичним значенням або стилістичним забарвленням ізольованої мовної одиниці в системі мови [31, c. 323–332; 34, c. 36–40]. У плані парадигматики стилістичне значення охоплює три компоненти: функціональний, нормативний та експресивний. Функціональний компонент стилістичного значення свідчить про комунікативну сферу, про належність мовної одиниці до певного функціонального стилю, тобто вказує на найкращу сферу вживання; нормативний компонент відображає співвіднесеність мовної одиниці з нормативною лексикою, яка створює мовну базу для всіх функціональних стилів, показує місце слова на шкалі стилістичних рівнів; експресивний компонент свідчить про наявність або відсутність ознаки експресивності, підвищеної виразності конкретної мовної одиниці.

Виділення особливого виду значення як стилістичної категорії веде до більш чіткої характеристики інгерентних якостей мовних одиниць, до встановлення певної константності їх експресивно-емоційного потенціалу в парадигматичному плані. Визначення стилістичного значення пов’язане з розмежуванням об’єктивного та суб’єктивного, постійного та змінного, що встановлює певну нормативність у стилістичній характеристиці слів як одиниць мови.

Стилістичне значення може бути не раціональним, а емоційним компонентом семантичної структури мовної одиниці і виявляється у трьох значеннях [1, c. 394]:

1) емоційному – засіб вираження емоційного ставлення мовного колективу до співвіднесеного зі словом денотата або референта;

2) оцінному – засіб вираження оцінного ставлення особи чи мовного колективу до співвіднесеного зі словом денотата та сигніфіката;

3) експресивно-образному – мовний засіб вираження поняття або предмета шляхом вказівки на інший предмет або ознаку.

У плані парадигматики стилістичне значення мовної одиниці саме у сучасній німецькій мові визначається як абсолютне стилістичне значення в системі мови, або як стилістичне забарвлення [34, c. 36–42]. Останнє має синонімічні позначення: стилістична маркованість (die Stilmarkierung) та стилістичний колорит (der Stilkolorit) ізольованої одиниці системи мови [26, c. 117]. Із названих синонімів далі у статті використовуємо термін “стилістична маркованість” [33, c. 323–331].

Відношення між стилістичним значенням і стилістичною маркованістю пояснюється загальними і відмінними рисами. Вони мають один і той же референт, виконують спільну стилістичну функцію, відображають спільний стилістичний зміст, мають одну й ту ж стилістичну характеристику; з іншого боку, вони відрізняються: постійним / непостійним характером (компоненти стилістичного значення мають постійний характер, стилістична маркованість – непостійний характер, зумовлений індивідуальністю мовця); стилістичною значущістю (стилістична маркованість має постійну тенденцію до утворення різних парадигматичних і синтагматичних відношень через свою незалежність від контексту) [29, c. 289–321; 36, c. 48–65]; стилістичним змістом: стилістичне значення – загальна стилістична характеристика слова, стилістична маркованість – індивідуальна стилістична характеристика; місцем у структурі слова: стилістичне значення – обов’язковий компонент конотації слова, стилістична маркованість – факультативний компонент, який має певну обмеженість використання і обмежену реалізацію в комунікативних умовах.

Розмежування спостерігається також у семантиці при наявності супутніх значень експресивно-емоційно-оцінних моментів, які накладаються на основне значення мовного засобу. Це відповідає основному теоретичному постулату про взаємодію та взаємозумовленість мови і мовлення, різних аспектів мови. Дослідження експресивно-емоційно-оцінних моментів стосується саме стилістичних якостей мови. Тому недоречно ототожнювати поняття стилістичне значення та стилістичну маркованість.

Під стилістичною маркованістю мовної одиниці ми розуміємо її експресивно-емоційні, оцінні та функціональні властивості, додаткові до вираження основного номінативного, предметно-логічного і граматичного значень, які обмежують можливості використання цієї одиниці певними сферами й умовами комунікації. Стилістична маркованість складається з нормативного, експресивного, емоційного й оцінного компонентів. На наш погляд, стилістична маркованість на рівні лексики є об’єктивною категорією експресивності, позитивною/негативною оцінкою, порівняно з нейтральною лексикою, факультативною за індивідуальною ознакою, нормативною/ненормативною складовою частиною лексичного значення: das Antlitz (високий стиль), das Gesicht (літературний стиль), die Visage (фамільярно-розмовний стиль), die Fresse (фамільярний стиль), der Hunger (літературний стиль), der Kohldampf (літературно-розмовний стиль), а також виділяються експліцитно: die Machenschaft “інтриги”, die Klatscherei “плітки”. Часто стилістична маркованість не виражається ні імпліцитно, ні експліцитно, але лексичні одиниці можуть набувати її в певному контексті: “Das Feuer frass die ganze Habe der Familie Müller” / “Вогонь зжер все добро сім’ї Мюллерів”. Іменник das Feuer (вогонь) у системі мови є стилістично нейтральним, але в цьому реченні він набуває експресивного відтінку завдяки вживанню стилістично маркованого дієслова fressen (жерти, пожирати).

Отже, стилістичне значення – це додаткові до предметного або граматичного значення ознаки, які мають постійний характер та відображаються в певних умовах і входять до семантичної структури мовної одиниці, тобто це сукупність і взаємодія елементів, за допомогою яких реалізується необхідна стилістична характеристика мовної одиниці в парадигматичному плані (в системі мови). А конотацію розуміють як співзначення до денотативного змісту слова, що передається цим словом, як відношення мовця до предмета або явища, яке позначається, іншими словами, як емоційно-оцінний компонент лексичного значення, оскільки неодмінною умовою комунікації є вираження свого ставлення до предмета повідомлення.

На нашу думку, накопичення теоретичних і фактичних даних про конотацію та стилістичне значення лексичної одиниці може спричинити виділення особливого розділу стилістики, присвяченого тільки їм, сприяти створенню довідників про конотацію та стилістичне значення, особливому опису словотворчих процесів, морфемних структур, синтаксичних моделей, які були б необхідними для лінгвістичної теорії, практики навчання мови, практики перекладу, для дотримання культури мовлення тощо. Все це свідчить про перспективність подальшого наукового пошуку у цій царині.

ЛІТЕРАТУРА

1. Азнаурова Э. С. Очерки по стилистике слова / Эльвира Сергеевна Азнаурова. – Ташкент: ФАН, 1973. – 401 с.

2. Балли Ш. Французская стилистика / Шарль Балли. – М.: Эдиторная УРСС, 2001. – 392 с.

3. Виноградова В. Н. Стилистический аспект русского словообразования / Валентина Николаевна Виноградова. – М.: Наука, 1984. – С. 5-6.

4. Винокур Т. Г. Закономерности стилистического использования языковых единиц / Татьяна Григорьевна Винокур. – М.: Либроком, 2009. – 242 с.

5. Говердовский В. И. История понятия “коннотация” / В. И. Говердовский // Филологические науки. – 1979. – № 2. – С. 83–86.

6. Говердовский В. И. Диалектика коннотации и денотации / В. И. Говердовский // Вопросы языкознания. – 1985. – № 2. – С. 71–79.

7. Гридин В. Н. Семантика эмоционально-экспрессивных средств языка / В. Н. Гридин // Психолингвистические проблемы семантики. – М.: Наука, 1983. – С. 113–119.

8. Долинин К. А. Стилистика французского языка / Константин Аркадьевич Долинин. – М.: Просвещение, 1987. – 303 с.

9. Клечко Д. Г. Стилистически маркированные модели субстантивного словообразования в современном немецком языке (на материале дериватов словообразовательных конструкций префикс + глагольная основа + суффикс –е/нуль и глагольная основа + суффикс: автореф. дис. … канд. филол. наук: спец. 10.02.04 “Германские языки” / Д. Г. Клечко. – Минск, 2001. – 16 с.

10. Кожин А. Н. О квалификации стилистического значения слова / А. Н. Кожин // Функциональная стилистика, теория стилей и их языковая реализация: сб. науч. тр. – Пермь, 1986. – С. 35–41.

11. Комлев Н. Г. Компоненты содержательной структуры слова / Николай Георгиевич Комлев. – М.: УРСС, 2003. – 180 с.

12. Мацько Л. І., Сидоренко О. М., Мацько О. М. Стилістика української мови / Л. І. Мацько, О. М. Сидоренко, О. М. Мацько. – К.: Вища школа, 2005. – 462 с.

13. Маслова В. А. Когнитивная лингвистика / Валентина Александровна Маслова. – Минск: Тетра Системс, 2008. – 272 с.

14. Мороховський А. Н., Воробйова О. П., Лихошерст Н. І., Тимошенко З. В. Стилистика английского языка / А. Н. Мороховський, О. П. Воробйова, Н. И. Лихошерст, З. В. Тимошенко. – К.: Вища школа, 1984. – 262 с.

15. Прошин А. В. О выделении стилистического значения в качестве самостоятельной лингвистической категории / А. В. Прошин // Проблемы семасиологии и лингвостилистики. – М.: Наука, 1973. – Вып. 1. – С. 73–97.

16. Ризель Э. Г. Стилистическое значение и коннотация / Э. Г. Ризель // Лингвистические проблемы текста. – М.: Изд-во МГПИИЯ имени М. Тореза, 1980. – Вып. 158. – С. 134–143.

17. Селіванова О. О. Актуальні напрямки сучасної лінгвістики (аналітичний огляд) / Олена Олександрівна Селіванова. – К.: Вид-во Українського фітосоціологічного центру, 1999. – 148 с.

18. Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія / Олена Олександрівна Селіванова. – Полтава: Довкілля, 2006. – 716 с.

19. Скребнев Ю. М. Основы стилистики английского языка / Юрий Максимович Скребнев. – М.: Астрель, АСТ, 2000. – 224 с.

20. Степанова М. Д. Словарь словообразовательных элементов немецкого языка / Маргарита Дмитриевна Степанова. – М.: Русский язык, 1979. – 536 с.

21. Шаховский В. И. Категоризация эмоций в лексико-семантической системе (на материале английского языка): Автореф. … дис. доктора филол. наук: спец. 10.02.19 “Теория языка” / Виктор Иванович Шаховский. – Воронеж, 1988. – 38 с.

22. Шаховский В. И. Эмотивный компонент значения и методы его описания / Виктор Иванович Шаховский. – Волгоград: Изд-во ВГПИ, 1983. – 156 с.

23. Шендельс Е. И. О стилистической грамматике / Е. Й. Шендельс // Иностранные языки в высшей школе. – 1966. – Вып. 2. – С. 104-115.

24. Шмелев Д. Н. Проблемы семантического анализа лексики / Дмитрий Николаевич Шмелев. – М.: Наука, 1973. – 109 с.

25. Шульдинова Т. В. К проблеме понятия “стилистическое значение” / Т. В. Шульдинова // Проблемы лингвистического анализа текста. – Иркутск: Иркутск. гос. пед. ин-т, 1980. – С. 43–51.

26. Brandes M. P. Stilistik der deutschen Sprache / Margarita Brandes. – M.: Наука, 1983. – 271 S.

27. Kanjo Z. Stil und Konnotation / Z. Kanjo // Zeitschrift für Literatur und Linguistik. – Berlin. – 1976. – H. 22. – S. 63–77.

28. Kessel K., Reimann S. Basiswissen Deutsche Gegenwartssprache / Katja Kessel, Sandra Reimann. – A.: Francke Verlag Tübingen und Basel, 2008. – 280 S.

29. Müller K. Formen der Markierung von “Spaß” und Aspekte des Organismus des Lachens in natürlichen Dialogen / K. Alex Müller // Deutsche Sprache. – Tübingen. – 1983. – № 11. – S. 289–321.

30. Riesel E., Schendels E. Deutsche Stilistik / Elise Riesel, Eugenia Schendels. – M.: Высшая школа, 1975. – 316 S.

31. Riesel E. Stilistische Bedeutung und stilistische Ausdruckswert des Wortes als syntagmatische und paradigmatische Kategorie / E. Riesel // Deutsch als Fremdsprache. – 1967. – № 6. – S. 323–331.

32. Schachovskij V. I. Zur stilistischen Analyse von Konnotationen / V. I. Schachovskij // Wissenschaftliche Zeitschrift. – Zwickau. – 1982. – H. 1. – S. 221–324.

33. Sanders J. W. Linguistische Stilistik / Jerry W. Sanders. – Vandenhoeck Göttingen: Ruprecht, 1977. – 201 s.

34. Scharnhorst J. Stilfärbung und Bedeutung. Die Darstellung der Stilfärbung “abwertend” im Wörterbuch / J. Scharnhorst // Forschungen und Fortschritte. – 1962. – H. 7. – S. 36–40.

35. Schippan Th. Zum Problem der Konnotationen / Th. Schippan // Zeitschrift für Phonetik, Sprachwissenschaft und Kommunikationsforschung. – Berlin: Akademie-Verlag, 1979. – H. 36. – B. 32. – S. 679–684.

36. Schmidt W. Zu den Kategorien “Stilfärbung und stilistische Synonymie” / W. Schmidt // Вопросы немецкой филологии. Проблемы теории языка и перевода. – Рига. – 1975. – S. 48–65.


Українсько-англійський словник термінів зі сфери надзвичайних ситуацій: сучасний стан і перспективи вдосконалення

У статті обґрунтовано необхідність створення українсько-англійського словника пожежно-технічних термінів; подано перелік укладених за кордоном та в Україні словників із цієї тематики; описано принципи побудови “Короткого українсько-англійського словника зі сфери надзвичайних ситуацій”, лексичну базу, на якій він створений; проаналізовано результати укладання нового словника і показано перспективи розширення його бази у формі банку термінів різними мовами.

Ключові слова: пожежно-технічна термінологія, упорядкування терміносистеми, логіко-семантичний аналіз.

 

В статье обоснована необходимость создания украинско-английского словаря пожарно-технических терминов; перечислены созданные за рубежом и в Украине словари по этой тематике; описаны принципы построения “Краткого украинско-английского словаря сферы чрезвычайных ситуаций”; представлена лексическая база, на которой создан этот словарь; проанализированы результаты создания нового словаря и показаны перспективы расширения его базы в виде банка терминов на разных языках.

Ключевые слова: пожарно-техническая терминология, упорядочение терминосистемы, логико-семантический анализ.

 

The article deals with the necessity of compiling a Ukrainian-English dictionary of fire-technical terms is proved, a list of dictionaries on the abovementioned themes compiled abroad and Ukraine is presented, principles of the “Short Ukrainian-English Dictionary in the Sphere of Emergency Situations” construction as well as the basis used for its compiling is described, the results of the new dictionary compiling are analyzed and prospects of widening its base in the form of different languages term bank is proposed.

Key words: fire-technical terminology, regulation of terminological system, logic and semantic analysis.

Терміни з пожежної тематики тривалий час фіксувалися лише в політехнічних та інших словниках. Починаючи з 1980-х рр., з’явилися перші фахові словники англійською, німецькою, польською, російською мовами [5; 16; 17]; згодом, у 1990-х рр., спеціалісти пожежно-рятувальної служби нашої країни вперше отримали можливість користуватися україномовними словниками [11; 10; 15; 8]. Вивченню цих питань присвятили свої праці Я. Войтович, М. Козяр, Г. Купрін, Л. Ушаков, В. Ярошевська та ін.

У Львівському державному університеті безпеки життєдіяльності (далі – ЛДУ БЖД) також проводяться дослідження української та іншомовної термінології цієї тематики, зокрема, укладено іншомовно-українські пожежно-технічні словники-мінімуми обсягом, відповідно, 3000, 1600 і 2000 термінів [1; 7; 12], а також ілюстрований словник-довідник “Цивільний захист. Частина перша: Пожежно-рятувальна справа” обсягом понад 3000 термінів [4].

Наразі в Україні не існує повного реєстру українських термінів з цієї сфери, тому потрібно створювати ґрунтовні словники з цієї тематики [3]. Терміни неоднаково трактуються різними науковцями й організаціями, тому слід упорядкувати українську пожежно-технічну термінологію для швидкого та ефективного пошуку потрібних відповідників в інших мовах під час укладання дво- і багатомовних словників. Необхідно використовувати метод логіко-семантичного аналізу існуючих визначень термінів та їх реконструкції з позицій термінознавства, а до впорядкування терміносистеми залучити фахівців пожежно-рятувальної справи, лінгвістів, логіків та ін. [5, с. 421–424]. Початком роботи з нормалізації української термінології у цій сфері можуть бути короткі українсько-іншомовні словники вже усталених термінів. Тому у 2008 р. викладачі кафедри іноземних мов і технічного перекладу спільно з колегами з кафедри українознавства та кафедр технічних спеціальностей почали укладати серію коротких українсько-іншомовних та іншомовно-українських (українсько-російський, російсько-український, українсько-польський, польсько-український, українсько-англійський, англійсько-український, українсько-німецький, німецько-український, українсько-французький, французько-український) словників зі сфери надзвичайних ситуацій.

Базою відбору термінів для створення цих словників стали порівняно недавно укладені польський словник “Ratownictwo: Slownik polsko-angielsko-niemiecko-rosyjski” [17] та ілюстрований словник-довідник “Цивільний захист. Частина перша: Пожежно-рятувальна справа” [4]. До них уведено терміни, взяті з вітчизняних стандартів, які стосуються даної тематики, а також ті, що запропонували ввести спеціалісти.

Мета статті – проаналізувати проблеми, які виникли під час укладання “Короткого українсько-англійського словника зі сфери надзвичайних ситуацій” обсягом майже 6000 термінів і термінологічних сполучень, запропонувати шляхи їх подолання, а також показати перспективи розширення бази словника у формі банку термінів різними мовами.

Терміном із надзвичайних ситуацій вважаємо слово, словосполучення або абревіатуру, які позначають наукові поняття, що стосуються сфери надзвичайних ситуацій, входять у систему понять цієї галузі, обмежуються спеціальною сферою вживання, яка усталилася в науково-технічній літературі і, як правило, регламентуються дефініцією. Термінологічними сполученнями називаємо багатокомпонентні нарізно оформлені, семантично цілісні сполучення, утворені шляхом з’єднання двох, трьох і більше елементів [9, с. 5].

Відбір українських термінів зі згаданих вище словників і стандартів, уточнення значень деяких із них, їхній переклад із російської та польської мов проводився спільно зі спеціалістами з пожежно-рятувальної справи. На основі цього матеріалу створено перший варіант української частини словника і доповнено його термінами з інших джерел. Пошук англійських еквівалентів проводився викладачами кафедри іноземних мов та технічного перекладу. Слушні зауваження щодо перекладу деяких термінів висловили рецензенти словника.

Українсько-англійський словник побудований за алфавітно-гніздовою системою. Українські заголовні слова – однослівні терміни – надруковані жирним шрифтом і розташовані в алфавітному порядку. Терміни, що складаються зі слів, написаних через дефіс або разом, також розташовані за алфавітом. Наприклад, термінологічне сполучення будівельна аварія, яке складається з означення будівельна та ядра аварія потрібно шукати в гнізді аварія. Ядро терміна при наступному згадуванні в тексті словникової статті не пишеться, а заміняється спеціальним знаком ~ (тильдою). У разі препозитивного залізнична аварія або постпозитивного означення аварія на дорозі тильда ставиться перед або після означенням:

аварія

будівельна ~

залізнична ~

~ на дорозі

failure, break down, accident

construction accident

railway accident

road accident

Стійкі сполучення, ідіоматичні вирази треба шукати після ядра гнізда за алфавітом. Вони написані курсивом і розташовані одразу під ядром гнізда, наприклад:

двигун

ввімкнути ~

вимкнути ~

карбюраторний ~

engine

turn on engine, switch on engine

turn off engine, switch off engine

carburettor engine

У тих випадках, коли в словниковій статті ядро використано не у своїй початковій формі, то після тильди ставиться змінене закінчення ядра. Синонімічні варіанти перекладів термінів англійською мовою подані через кому. В українських термінах синоніми, короткі тлумачення, посилання на згадані вище терміни подані в круглих дужках. Далекі за значенням варіанти перекладів написані через крапку з комою, а різні значення – через цифри.

Проведене дослідження дає підстави стверджувати, що потрібно:

1) приступити до укладання великих за обсягом українсько-іншомовних та іншомовно-українських словників, які охоплюватимуть спеціальну термінологію всіх спеціальностей у структурі Міністерства надзвичайних ситуацій (далі – МНС). Для цього потрібно створити електронну базу даних пожежної термінології різними мовами. Таку роботу можна виконати спільними зусиллями науковців і спеціалістів вищих навчальних закладів і Українського науково-дослідного інституту пожежної безпеки МНС України;

2) укласти навчальні перекладні словники нових термінів обсягом близько 2000 найчастіше вживаних лексичних одиниць для кожної зі спеціальностей, за якими здобувають вищу освіту курсанти і студенти у ЛДУ БЖД та інших ВНЗ у системі Міністерства надзвичайних ситуацій України. Для виявлення нової термінології з цих спеціальностей варто опрацювати сучасну вітчизняну й зарубіжну літературу: журнальні статті, матеріали конференцій, монографії, посібники, дисертації та інші матеріали і доповнити новими термінами вже укладені словники. Відомо, якщо спеціаліст із будь-якої галузі володіє 2000 найчастотнішими термінами зі своєї спеціальності, то він зрозуміє на 90% будь-який технічний текст з цієї спеціальності. До цієї кількості належатиме спеціальна, загальнонаукова і загальнотехнічна термінологія, а решту складатимуть спеціальні терміни, що зрідка використовуються в науково-технічній літературі з цієї тематики, але їх потрібно ввести у великі за обсягом перекладні словники. Наприклад, в “Англо-російському алфавітно-частотному списку термінів з робототехніки” представлено 2000 однослівних термінів з частотами вживання не менше 3 і 185; термінологічних сполучень з частотами не менше 10 [6, c. 5–60]. Такі словники потрібно укладати кожні 5–8 років, оскільки протягом цього часу будь-яка терміносистема поповнюється великою кількістю нових термінів. До укладання навчальних словників бажано залучати курсантів і студентів ВНЗ;

3) подавати у додатках до словників із конкретних галузей науки і техніки окремо списки з перекладом власних імен провідних науковців, назв організацій, номенклатури, абревіатур, які часто зустрічаються в науково-технічній літературі з цієї тематики. Як показує досвід перекладу вітчизняної літератури іноземними мовами та іншомовної – українською мовою, виникають проблеми не тільки у виборі правильних відповідників спеціальних термінів, але й номенклатури, власних імен, назв організацій, які використовуються в науково-технічній літературі з конкретної тематики, проте такої інформації немає ні в словниках, ні в довідниках. Результати дослідження варіантів перекладу прізвищ вітчизняних і зарубіжних авторів представлено в статті “Зауваги до перекладу на українську мову іноземних власних імен (на матеріалі англомовної літератури з дистанційного навчання)” [13, c. 152–157]. Деякі проблеми перекладу української та англійської номенклатури, назв навчальних закладів і інших організацій, що часто зустрічаються в науково-технічній літературі з дистанційного навчання, описано в статті “Комплексне дослідження української та англійської термінології з дистанційного навчання” [14, c. 43–48];

4) упроваджувати українські еквіваленти до нових іншомовних термінів, які вживаються в пожежній науково-технічній літературі. Поряд з термінами, що вже вкоренилися як кальки з інших мов і перенесені в пожежну термінологію, використовувати їхні українські синоніми, наприклад, abscess – абсцес, гноїння та ін.;

5) писати в дужках в оригіналі терміни, назви організацій, прізвища науковців, якщо автор перекладу не впевнений у правильності написання українською або іноземною мовами.

Львівський державний університет безпеки життєдіяльності вперше зробив спробу укласти українсько-англійський словник термінів зі сфері надзвичайних ситуацій. На його основі вже укладено українсько-російський, російсько-український та українсько-польський, польсько-український словники зі сфери надзвичайних ситуацій.

При укладанні словників-мінімумів ставилося завдання зібрати найуживанішу спеціальну термінологію. Відбір лексики з іншомовних словників проводився викладачами іноземних мов (з урахуванням власного досвіду роботи з технічними текстами під час занять з курсантами і студентами першого, другого і п’ятого курсів) спільно зі спеціалістами університету. Після опублікування словників-мінімумів виявилося, що вони не охоплюють необхідний обсяг лексики, потрібний для перекладу нової технічної літератури з цієї тематики. Для укладання українсько-англійського словника зі сфери надзвичайних ситуацій використано, в основному, терміни з двох згаданих вище словників, яких виявилося недостатньо для перекладу технічної літератури, бо вони не охоплюють більшості термінів, які реально функціонують у сучасній українській та англомовній науково-технічній літературі з пожежної справи.

В укладених словниках майже не відображена термінологія нових спеціальностей, що введені в ЛДУ БЖД останніми роками, наприклад, практичної психології, управління інформаційною безпекою тощо. Тому на наступному етапі укладання викладачі кафедри намагатимуться створити українсько-англійські навчальні словники обсягом 2000 найбільш частотних термінів для кожної з семи спеціальностей, за якими проводиться навчання курсантів і студентів. Поповнення “Короткого українсько-англійського словника зі сфери надзвичайних ситуацій” новими термінами розширить можливості перекладу з української на англійську мову технічних текстів з цієї тематики.

Неефективним виявилося внесення до реєстру коротких українсько-іншомовних словників вузькоспеціальних термінів, які зрідка зустрічаються в технічних текстах, що пропонуються для перекладу на заняттях курсантам і студентам, наприклад, антидот, епізоотія та ін. За рахунок цих термінів збільшено обсяг словника, але він також не охоплює той мінімум лексики, який потрібний для перекладу технічних текстів. У новий варіант словника будуть внесені терміни і термінологічні сполучення, які реально функціонують у технічних текстах зі сфери надзвичайних ситуацій, адже навчальні словники укладені на основі сучасної української і зарубіжної науково-технічної літератури: монографій, посібників, журнальних статей, патентних описів, матеріалів конференцій та ін.

Пошук еквівалентів іншомовних термінів проводився з мови оригіналу, а не з мови-посередника. Українськими науковцями доведено, що навіть у відомих зарубіжних словниках зустрічаються неправильні переклади деяких основних термінів, які потім переносяться в українські словники, посібники, тобто спотворюються їхні реальні значення