Наукова стаття Довільність декомпресованого мовного знака в англо-українському перекладі

« Назад

Якщо прийняти досить логічну, на наш погляд, думку щодо існування лише двох способів перекладу – знакового, який запезпечує проведення перекладацьких операцій на формально-знаковому рівні, і смислового способу, що вимагає попередньої ідентифікації денотата з подальшими пошуками іншомовного еквіваленту [Миньяр-Белоручев 1996, 101], то питання щодо смислового наповнення знаку, а особливо – щодо виявлення основних прийомів і способів вилучення або передачі певного смислу з урахуванням специфіки індивідуального його бачення, заслуговує більш детального розгляду.

Якщо ж структурна організація будь-якої мови вимагає виявлення знакового і смислового рівнів, то у процесі перекладу, певно, слід враховувати особливості обох цих рівнів, незважаючи на домінуючу в перекладознавстві думку щодо необхідності керуватися виключно смисловою стороною оригінального повідомлення в процесі пошуку еквіваленту певної одиниці оригіналу (лексичної, синтаксичної, стильової тощо) серед різномаїття знаків-засобів мови рідної.

І знову ж таки, відкидати знаковий рівень є неможливим, адже ми говоримо про мову не просто як про деяку систему когось-чогось – ми ведемо розмову про певну мову як певну систему конкретних знаків, адже “мовні знаки як двусторонні мовні одиниці, що є матеріально-ідеальними утвореннями і що репрезентують, таким чином, предмет, його якості або ж певне відношення до дійсності, утворюють знакову систему особливого плану – мову”.

Який би мовний рівень не розглядати, на наш погляд, необхідно перш за все визначитись з одиницями, які і становитимуть ядро досліджуваного явища. Одиницями лексикчного та синтаксичного рівнів, як відомо, виступають лексеми, які, утворюючи сполуки, у свою чергу, формують речення, з яких складається текст.

Визначивши “лексико-синтаксичний” рівень спектром нашої уваги, зазначаємо, що декомпресія в англо-українському перекладі проявлятиметься на всіх вищезазначених рівнях – тобто, на рівні слова, словосполуки, речення і тексту, а з точки зору семіотики і словa, і речення слід розглядати як певні знаки, що містять конкретне повідомлення, яке потребує подальшої реконструкції, адже мова (за Гальперіним) – це певний код, що формується за допомогою лексичних, фонетичних, морфологічних, синтаксичних і стилістичних знаків.

У цій праці ми беремо на себе чималу зухвалість, виділяючи за мовний рівень такий, існування його не зазначається ні в класичній, ні в новітній сучасній мовознавчій практиці (лексико-синтаксичний). Проте, в нашому авторському розумінні, у світлі сьогоденних сенергетичних філософських віянь, ми маємо право принаймні допустити існування такого рівня, що саме (а, можливо, і виключно) в перекладознавстві з’являється як результат комплементарної єдності вищевказаних взятих окремо рівнів. Доказом подібних думок може виступати частотне синкретичне єднання лексики та синтаксису в процесі перекладу: лексичні трансформації призводять до синтаксичних трансформацій, і навпаки.

Від часу виникнення перших писемних знаків (багато з яких згодом редуціювались) мовна економія всіх рівнів – графемного, фонетичного, словотвірного, морфемного, лексичного чи синтаксичного цікавила і захоплювала людину, адже вона звучить в унісон самій її природі у намаганнях уникнути зайвих фізичних зусиль чи навіть і розумового навантаження. Ми могли б просто назвати цю загальну природню тенденцію «універсальним законом людських лінощів», але як такого, що вимагає ретельного та пильного погляду з урахуванням, звісно, лінгвістичних аспектів даного феномену.

Неспівпадіння мовних одиниць різних рівнів було помічено лінгвістами практично з моменту появи перших праць з теорії та практики перекладу. Подібна асиметрія лінгвістичних засобів цікавить нас насамперед з точки зору вмотивованості випадків зменшення та збільшення тексту перекладу (ТП) у порівнянні з текстом оригіналу (ТО). Якщо ж термін компресія як явище звуження на лінійному рівні ТО в процесі перекладу (насамперед у кількісному плані) закріпився у вітчизняному та зарубіжному перекладознавстві (Лєвицька Т., Фіттерман А., Швейцер А., Сухенко К., Карабан В., Зєліков М., Илюхин В., Николаевская Р., Яковлев Д., та ін.), то грунтовного аналізу та узагальненого вивчення явища декомпресії, яке, як зазначалося нами раніше, у своїй синкретичній єдності виступає протилежним полюсом компресії, проведено не було. Даний факт, як ми вже й говорили, зовсім не означає нівелювання вищезазначеного явища в радянській та сучасній лінгвістиці – було проведено чимало досліджень у царині порівняльного мовознавства та перекладознавства, які, проте, вважаємо за необхідне узагальнити з уведенням певних уточнень.

Власне, сам термін «декомпресія» має латинське походження і складається з префікса - de, що виражає позбавлення; нестачу, відсутність і основи compressio - стискання; лаконічність.

Наше розуміння явища декомпресії виявляє той факт, що вчені, які розглядали випадки збільшення об’єму тексту перекладу у порівнянні з оригіналом, користувались для його позначення різноманітними термінами. У вітчизняному ж перекладознавстві найповніше висвітлення як проблеми доцільності-недоцільності декомпресації англійських універбів, так і явища збільшення в цілому у кількісному відношенні знаків ТП у порівнянні з оригінальним текстом завдячуємо працям В. Карабана. Проте, як показують наші лінгвістичні розвідки, проблема появи декомпресованих одиниць лексичного та синтаксичного рівнів, а особливо виявлення причин і механізмів декомпресемної реалізації міжмовної міжрівневої асиметричності в англо-українському перекладі, не знайшло належного відображення у науковій думці. Саме тому в даній статті ми ставимо на меті звернутися до проблематичності виявлення знакової асиметрії певних англійських лексем, що і виступає предметом нашого дослідження. Об’єктом, таким чином, автоматично стає власне явище декомпресії в англо-українському перекладі, а метою – визначення деяких причин лексичної асиметрії лінгвістичних засобів англійської та української мов.

Визначення природи феномену декомпресії, яке виступає неодмінною складовою закону мовної економії, змусило нас шукати причини неспівпадінь об’єму англійських і українських мовних одиниць на лінійному рівні, і перш за все на рівні слова, адже “Спочатку було слово”, що з позиції лінгвістики, певно, означає приблизно наступне: Спочатку був знак і його усний опис – слово.

Сміливе революційне твердження Ф. де Соссюра щодо довільності мовного знаку ще на початку 20 ст. позбавило лінгвістів усього світу від мордувань себе пошуками мотивації форми і значення мовного знаку. Ми не збираємося, на відміну від деяких науковців, піддавати сумнівам ідеї, що стали підвалинами сучасного вчення про слово. Навіть навпаки – той факт, що явище декомпресії не аналізується нами з позиції діахронії, дає змогу не проводити етимологічні розвідки, які, до того ж, навряд чи дадуть можливість виявити у межах одного дослідження причини наявності повних або часткових декомпресем як в українській, так і в англійській мовах.

Таким чином, як було зазначено вище, не дошукуючись причин неспівпадінь на кількісному рівні англійських і українських мовних одиниць, які, безумовно, існують як в англо-українському, так і україно-англійському напрямках перекладу (доба – twenty-four hours, blowze – товста червонощока баба, equimultiple – число, яке має спільний множник з іншими, in-basket – дротяний кошик для вхідних паперів тощо), висхідним пунктом нашого дослідження визначаємо наступне твердження щодо відносної довільності позначуваного та позначення в англійській та українській мовах.

Як відомо, ізольований знак не існує, тому неможливо говорити про його форму і зміст без урахування смислового наповнення знаку, особливо якщо форму сприймати як спосіб організації змісту, яка включає з одного боку внутрішню структуру мови і організацію зв`язків між її одиницями, а з іншого – зовнішній вигляд. Проте, як відомо, зовнішня форма зумовлена (мотивована) змістом через внутрішню форму.

Саме тому внутрішня форма знаку, яким в даному дослідженні, на наш погляд, виступає перш за все слово як мінімальна складова явища декомпресії, вимагає принаймні визначення понять, за допомогою яких і розкривається внутрішня форма спочатку лексеми, а далі вже – вищих за рівнем структур, тобто сполучення, речення і тексту в цілому. Мова йде насамперед про розрізнення понять смислу, змісту і значення слова або ж висловлювання, адже говорячи про актуалізацію слова як віртуального знаку, ми в першу чергу маємо на увазі актуалізацію відповідного поняття, пов’язаного з даною одиницею відношеннями позначення. Про особливість такого підходу вказував ще Ш. Балі, зазначаючи, що поняття слід активізувати, аби воно могло стати членом речення.

Іноземну ж мову у перекладознавстві “слід сприймати як новий знаковий код, коли певний заздалегідь відомий зміст слід виразити новими засобами” – саме тому, на нашу думку, перш за все потрібно провести принаймні загальний огляд причин неспівпадіння цих самих мовних засобів, які в різних мовах часто не співпадають, хоча й передають один і той же смисл.

У цій праці англійські і декомпресовані українські мовні одиниці розглядаються як своєрідні лексичні та синтаксичні опозиції. Проблема ж тотожності даних одиниць, їх варіювання і встановлення меж даного варіювання з урахуванням двох сторін мовного знаку (значення і форми) можна, на наш погляд, вирішити з урахуванням трьох їх якісних станів: повної ідентичності, тотожності з частковою відмінністю та повної відмінності, що, в свою чергу, відповідає класифікації, запропонованої свого часу Л. Бархударовим, який вказував на необхідність проведення порівняння в першу чергу лексичних рівнів оригіналу і перекладу з виявленням повних або часткових лексичних відповідників і випадків відсутності відповідника у МП.

Перш ніж підвести майбутніх науковців до висвітлення проблеми смислу і значення, зміни або ж трансформації яких і призводять до появи декомпресії в англо-українському перекладі, слід зауважити, що питання щодо причин лінійного неспівпадіння в плані кількісного вираження лишається відкритим, і досить вірогідним поясненням цього феномену, на нашу думку, можуть слугувати психолінгвістичні особливості сприйняття певного денотату (групи денотатів) представниками певного мовного середовища.

Ю. Степанов, проте, не погоджуючись з постулатом де Соссюра щодо довільності мовного знака, стверджує, що найменування в культурі не можуть носити випадковий характер [Степанов 1997, 42]. Полеміка з цього приводу з’явилася, як відомо, відразу ж після оприлюднення постулатів де Соссюром. Так, Е. Бенвеніст погодився з довільністю знаку на знаковому рівні, проте, вказує на необхідні, обов’язкові відношення між означуваним і означуючим. На думку Ю. Степанова, Ф. де Соссюр, можливо, й розумів слабкість даного положення, але так як його постулати були прив’язані один до одного (а принцип синхронії суперечив зв’язку означуваного і означуючого) і з урахуванням того, що, на думку А. Мейе, який рецензував книгу Соссюра, можна визначити як «соссюріанську парадигму», як систему ù tout se tient, де все тримається одне за одне. Саме це, а не, скажімо, відсутність етимологічних даних, на думку Степанова, визначало позицію де Соссюра. Адже тезис щодо довільності і випадковості мовного знаку щодо позначуваного предмету ішов у нього поруч з вимогою розглядати речі виключно з позицій жорсткої синхронії. Проте, як стверджує Степанов, живучи в іншу епоху і мислити ми маємо в іншій парадигмі з урахуванням нового фактичного матеріалу і новітніх гепотез. Р. Якобсон теж «злегка критично» розглядає постулати де Соссюра: напр. твердження щодо того, що великий женевський вчений не зміг вийти за рамки існуючої на той час теорії щодо виключно лінійного характеру мови.

Таким чином, приймати чи ні ідею довільності мовного знаку з точки зору доцільності-недоцільності декомпресації англійського денотату (групи денотатів) лишається відкритим для майбутніх науковців. На наш погляд, слід все-таки розрізняти випадки опціональної та обов’язкової декомпресії англійських мовно-мовленнєвих одиниць лексико-синтаксичного рівня засобами української мови. Розв’язання подібних проблем дасть, на наш погляд, змогу, відкрити «нові обрії» у вирішенні проблеми досягнення і, в першу чергу, забезпечення адекватності перекладу з англійської мови на українську.