Наукова стаття Українські переклади вірша Едгара По Ельдорадо як варіанти прочитання поетичної структури, критична думка та перекладацька практика

« Назад

Про переклади “Ельдорадо” Едгара По багатьма мовами світу, зокрема українською, написано чимало. Сьогодні маємо десять відомих нам перекладів вірша “Ельдорадо” державною мовою: П. Грабовського (1893), Л. Мосендза (1935), Г. Кочура (1972), Г. Гордасевич (1985), М. Стріхи (написаний 1980-х) та Є. Сварожича (Смирнова), В. Кікотя (1998), Сергія Ткаченка (2000), В. Лавренова (2004), та Олександра Баранова.

До перекладознавчого полілогу з приводу вірша та теренах нашої батьківщини у різні часи долучилися Л.Бархударов, В. Радчук, М. Стріха, М. Габлевич, О. Рихло, Е.Удальцова, О. Баранов, Л. Бублик та інші дослідники.

У цій розвідці ми звернемося до недостатньою мірою висвітленого впливу прочитання поетичної структури вірша “Ельдорадо” на його переклади. Досягнення цієї мети потребує на визначення, по-перше, елементів поетичної структури, домінантних для кожного інтерпретатора, по-друге - до яких елементів компенсації вдалися перекладачі і по-третє – яких втрат структури оригіналу зазнав кожен переклад.

Першим з поетів-перекладачів теоретично обґрунтував принцип диференційованого підходу до відтворення художньої матерії В. Брюсов, який виходив з аналізу поетичної структури, з установлення ієрархії складових елементів і необхідності керуватися художньою домінантою твору. Він зазначав, що “вибір того елемента, який визнаєш найважливішим у творі, становить метод перекладання. Треба прагнути до того, щоб у кожному окремому випадку зберегти істотне для даного місця і випустити другорядне”.

Перед тим, як вдаватися до аналізу перекладів поодинці, звернімося до елементів, які на думку дослідників є домінантами перекладу вірша.

Один з перекладачів Е. По – М. Стріха – виокремлює низку “змістовних і суто формальних” питань (по суті, домінант різних рівнів – О.М.), поставлених першотвором перед інтерпретаторами. Узагальнено вони виглядають так: на змістовному рівні треба знайти відповідники до “gaily bedight”, “pilgrim shado”, “Mountains of the Moon”, образу лицаря, обрати відповідну інтонацію для питання “Where can it be – // This land of Eldorado?”. На формальному рівні треба визначити та передати розмір вірша зокрема ритмічні перебивки (“Gaily bedight” – це хореямб), як відтворювати внутрішню риму “Over the Moun-tains//of the Moon”, як

бути з наскрізною римою "shadow-Eldorado", про яку В. Радчук говорить: "асоціативна вісь Shadow-Eldorado - кістяк образу".

Свої варіанти прочитання поетичної структури оригіналу запропоновували й інші критики. М. Габлевич “читає” оригінал за образною структурою. Вона зауважує, що “A gallant knight”—відбиває “ідеологію лицарства”, ту “філософію, яка вписується у цей вірш і зринає з нього”. Дослідниця привертає увагу до цікавої деталі: семантичної синонімії “journeyed” – “pilgrim shadow”. “Чи не є, власне, подорож лицаря своєрідний pilgrimage, цілеспрямована подорож до якогось сакрального місця,… для відкриття якихось сенсів найсенсовніших?”. Цікавим є встановлення авторкою взаємозв’язку між такими елементами образної структури вірша, як “the Mountains of the Moon”, “the Valley of the Shadow”, “pilgrim shadow” та “Eldorado”. Вона задається питанням “куди та подорож веде, чи пошук іде всередину, чи назовні”. І відповідає, що “Він іде одночасно і туди, і сюди — тому ми маємо вкінці Mountains і Valley, дві частини цілого” . “Тhe Valley of the Shadow” вона розуміє як “Долину тіней”, що є у Біблії... душа без тіла — це і є pilgrim shadow. Ось хто порадив нашому живому лицарю знайти керунок у пошуку якогось омріяного щастя, абсолюту”.

Різне прочитання у критиків має образ Ельдорадо. У розумінні М. Габлевич “Ельдорадо є таким же самим казковим, як і Місячні гори”. Її порада перекладачам: “Місячні гори повинні існувати фізично, а Ельдорадо — тільки як мрія”. На думку О. Рихла Ельдорадо для Е. По – образ “омріяного спокою”, який дослідник асоціює зі смертю: “привид вказує, що шлях людини, яка шукає Ельдорадо - Долина Тіней (Смерті), куди лицарю і належить відправитись… ніяких обіцянок щодо чарівної країни вірш не містить. Залишається лише натяк, про який говорив Е.По”. М. Стріха розуміє Ельдорадо як “синонім чогось далекого і недосяжного, куди треба простувати”.

Ідея автора оригіналу (можливість знайти Ельдорадо (або спочинок? смерть?) залишається невідомою. На рівні композиційної побудови вона виявляється у прийомі градації, нарощені експресивно-емоційного напруження опорної пари рим “shadow – Eldorado”. Як дослідники, так і перекладачі по-різному інтерпретують цей елемент поетичної структури і, відповідно, хід подій та настроїв у першотворі. Наприклад, для О. Рихла це “радість – знесилення – старість – смерть”,  хоча згадки останньої в оригіналі нема.

Наявність у вірші цілої гами змістів переконливо доводить і В. Радчук, коли пише, що одним лише звертанням лицаря до привида (“Where can it be?”) можна виразити просте запитання, нетерпіння, крайній відчай, роздратування, сумніви, розчарування і навіть скептичний песимізм, подив і т.д, а у фраза “Ride, boldly ride” чути схвалення і підбадьорювання, непокійна та безпристрасна вказівка, наказ, волевиявлення, іронія, насмішка тощо. І кожен з варіантів неодмінно потягне за собою певну інтерпретаційну модель.

Розглянувши погляди критиків відносно прочитання поетичної структури “Ельдорадо”, перейдемо до розгляду їх втілення на практиці.

Отже, перший перекладач – Павло Грабовський. Текстуальний аналіз його перекладу дає змогу стверджувати, що об’єктом відтворення стала саме згадувана нами ідея. При чому класик української літератури висловлює власні думки через вірш американського поета. Не можемо не погодитися з М. Стріхою, що “якщо перші три строфи Грабовського принаймні дають уявлення про те, що ж власне хотів сказати Е. По своїм віршем, то остання – передає самовідчуття українського поета який, напевно, був у житті ще нещаснішим за американця: “В долині, заплющивши очі, // Ти знайдеш кінець усім мукам та зрадам. // Бо там царство вічної ночі, // Що звуть Ельдорадом”. Замість запитання, яке пропонує По, іде вже пряма відповідь – надії немає. І вірш перестає бути цікавим”. Закінчення вірша однозначно-безнадійне.

Знехтувано іншими елементами поетичної структури: замість ямбічної основи П.Грабовський користується дво-, три-, чотиристопним амфібрахієм, шестирядкову строфу замінено чотирирядковою, , відмінювання “Ельдорадо” та незбереження наскрізної рими теж не промовляють на користь перекладу.

Хоча О. Рихло і стверджує, що “лише П.Грабовський чітко сформулював кожен новий звій емоційного фону (радість – знесилення – старість – смерть – О.М.): “виспівував радо – знеможений сил молодих підупадом – гас погляд його марівничий – там царство вічної ночі” і робить висновок, що авторську концепцію збережено”, ми вважаємо, що такий сюжетний хід обмежує своєю однозначністю концептуальну недомовленість першотвору.

Переклад Леоніда Мосендза сконцентровано на відтворенні особливостей метрики й римування першотвору. Його побудова надзвичайно близька до оригінальної. Щоправда, задля ритму з’являється авторський неологізм “вдатний” (можливо, похідний від “видатний”), та й римування шляхом граматичного відмінювання “Ельдорадо”, подібно до П. Грабовського, не є перевагами даного перекладу.

Найбільшою хибою інтерпретації є те, що образною структурою оригіналу знехтувано. Так, наприклад, образ ліричного героя у І строфі передано як “лицар-юнак”, “pilgrim shadow” перетворюється на “тіней” у ІІІ строфі у на “тінь” у IV, що логічно невиправдано.

Тож бачимо, що переклад Л. Мосендза наслідує авторську метрику, але далекий від належного відтворення образної системи оригіналу, і таке неповне прочитання поетичної структури оригіналу не дає нам змоги визнати його еквівалентним.

Наступний переклад належить Григорію Кочуру. З першого рядка, тобто звука, видно, що Г. Кочур надає неабиякого значення відтворенню музичної тональності поезії. А головне – тут збережено темпоритм оригіналу. Темп розповіді переходить від пожвавленого до уповільненого: відчувається втома подорожнього. Г. Кочур досяг того, коли звук керує змістом. Буквально скрізь, окрім останньої строфи, де “Каже привид: “Поглянь, Там, де обрію грань...” а в автора: “Over the Mountains of the Moon” — переклад збігається з оригіналом поскладово.

Але навіть такому славетному майстру не вдалося подолати опір матеріалу: маємо на увазі наскрізний діалектичний образ, риму “shadow-Eldorado”. Як наслідок, загублена концептуальна інформація. О. Рихло вказує на не зовсім адекватне втілення іншого образу – “gallant knight” - Г.Кочуром: “мандрує просто юнак: “Молодий та стрункий / Вершник мчав навпрошки”, хоча “вершника” цілком безболісно можна було замінити “лицарем”, що надало б сюжетній лінії більшої цілісності”.

Проте недомовленість останньої строфи збережено, бо вершник має їхати за гори що “там, де обрію грань” і невідомо, чи досяжна така мета. Цей вагомий елемент поетичної структури Г. Кочуром відтворено, що дає змогу говорити повніше відтворення елементів художньої ієрархії та вищий рівень еквівалентності даного перекладу порівняно з попередніми.

Критика інтерпретації поетичної структури у перекладі Галини Гордасевич може бути зведена до намагання збереження наскрізної рими та спричинені ним підміна образної структури першотвору. Через відтворення рими “shadow — Eldorado” як “радо — Ельдорадо” втрачається градація почуттів у перекладі. У настрої перекладу ми бачимо тільки радість, а в оригіналі – радість, тінь на серці, зневіра втомленої людини, одночасно і спонукання до дії, і ніби приречення.

Заміна наскрізної рими спричинила й інші семантичні зміни. Довелося замінити образ тіні на образ хмари. Але “долина хмар”, не викликає у читача відповідних асоціацій. Таким чином у перекладі не відчувається трагізму.

Справедливо буде наголосити, що Г. Гордасевич зберігає інтонаційні перебивки ритму, “ефект ритмічної непостійності”, подовження рядків. Таке обтяження створює ефект невпевненості, але не компенсує інших втрат на семантичному рівні.

Отже, спотворення змісту та настрою у перекладі Г. Гордасевич є результатом хибного прочитання поетичної ієрархії оригіналу, що призвело до зміни всієї образної структури вірша на користь відтворення важливого, але не всеохоплюючого компонента: єдиної рими.

М. Стріха сконцентрувався на вирішенні “технологічних” (вислів М.С.) питань. Насамперед — питання про розмір. “я вирішив… дотримуватися схеми: двостоповий ямб, двостоповий ямб, тристоповий ямб”. Щоправда, він так і не надав належної уваги інтонаційним перебивкам. Відсутність модуляцій, строго симетрична ритмічна схема надто згладжує авторську ритмо-метричну організацію, тоді як в “Ельдорадо" “сила інерції ритму при його порушенні в потрібній точці створює несподівані емоційні віражі (ритмічний перебій - "деструктивне творіння”)”.

З питання наскрізної рими перекладач міркує, що “дотримуватися суворо однієї наскрізної рими — означало б у дуже тісному просторі цього вірша фатально втратити при відтворенні змісту”. Він вирішує "використовувати різні варіанти рими (“раду, поради”), які б несли певний граматичний паралелізм через увесь вірш”.

У прочитанні М. Стріхи передано основні елементи образної структури оригіналу. Наприклад, фраза “В ясній броні” недвозначно вказує на належність обладунку саме лицареві. Такі рядки зберегли й “ефект вершника, який мчить учвал, звукопис “броні—при дні” - пояснює М. Стріха свою фонетично-семантичну знахідку, що править за компенсацію непрямого називання головного героя. Ще одна компенсація паралелізму “sunshine and shadow” у перекладі виглядає як "інший паралелізм, який фонетикою нагадував би оригінал”: “У спеку й сніг”..

Збережено і “поєднання фізичного і метафізичного, і відсутність чіткої відповіді” та “знамениту внутрішню риму” “Moun-/tains of the Moon” (“За непокір - // Ні пасма гір") в останній строфі.

Перекладач зізнається, що йому “забракло значущості тіні (“pilgrim shadow” –O.M.)… я додумався — написати Тінь з великої літери. Щоб читач розумів, що це… якась метафізична субстанція”. Він підкреслює і те, що “Місячні гори” …викинув з тієї причини, що “…не хотів писати довжезну примітку…, яка неминуче відволікла б читацьку увагу від власне поезії

М. Стріха називає свій текст “технічно найкращим з усіх наявних” (маючи на увазі лише вищезгадані переклади П. Грабовського, Л. Мосендза, Г. Кочура, Г. Гордасевич), але випущення елементів образної структури не роблять його найадекватнішим.

Переклад А. Онишка, на наш погляд, точніше відбиває образний рівень оригіналу. Зокрема вдало передано образ тіні ("Вічна Тінь"), із якою перекладачі мають стільки клопоту. Образ Ельдорадо доповнений епітетами (“щасливе”, “золота країна”), що містить інтерпретацію його перекладачем і разом з тим не порушує змісту, який вкладав у образ автор: “омріяна країна”. Вдало знайдено й початок четвертої строфи: “Пройди Доли- / нами Імли...” Відтворено внутрішню риму — і разом з тим збережено “Долину тіней”. Двозначно читається й відповідь Тіні у останній строфі. А. Онишко – єдиний з перекладачів, варіант запитання “Where can it be” у якого дає так само багато можливостей для інтерпретації, як і у Е.По: “О, де той край - // Щасливе Ельдорадо?”

Не дивлячись на втрату наскрізної рими (“раду - владу - пада – громада” – “Ельдорадо”), переклад на поступається оригіналу на рівні звукопису, і кожна пара рим має фонетичний відповідник. Цікавий і факт незалежної появи тотожних знахідок, аж до цілковитого збігу рядка “у спеку й сніг”. Ритмомелодику оригіналу також передано бездоганно, збережено ритм, схему римування, ритмічні перебивки.

Все вищезгадане свідчить про творче прочитання А. Онишком як формального, так і змістовного рівнів оригіналу та майстерного відтворення їх у перекладі.

Наведений розбір критичних прочитань та практичних втілень вірша “Ельдорадо” Е. По в українських перекладах дозволяє дійти висновку, що провідна роль істотного елемента в різному оточенні ще не забезпечує відповідності гармоній. Потрібний не просто вибір чи відбір художніх складових, а певна черговість їх відтворення у необхідній мірі точності, їх співвіднесеність у достатній повноті.

Вірш “Ельдорадо” мусить тлумачитися кожним читачем відповідно до його власного життєвого досвіду. Він не повинен давати прямої відповіді на запитання. Тим цікавіша для нас ця діалектична проблема, бо вона відкриває широкий простір для перекладацьких інтерпретацій.

Згадаємо, що ще 1979 року В. Радчук відзначав, що “Моноліт форми і змісту “Ельдорадо” ще не викочено на перекладацький Парнас”.