Огляд літературних джерел Підвищення продуктивності праці

« Назад

1. Стаття Попович Н. В. «Підвищення продуктивності та результативності праці персоналу на підприємстві»

Стаття присвячена питанням підвищення продуктивності та ефективності праці персоналу на підприємствах.

В роботі проаналізовано поняття продуктивності і результативності праці та визначено організаційні заходи, що підвищують рівень продуктивності та результативності праці персоналу. Одним із важливих факторів зростання ефективності виробництва є підвищення продуктивності та результативності праці. Забезпечення високої продуктивності праці, ефективне використання професійного та інтелектуального потенціалу працівника неможливі без пошуку дієвих методів визначення суспільно необхідних витрат праці, без формування нового механізму стимулювання праці. Цим обумовлена необхідність оцінки продуктивності та результативності праці та пошуку форм активізації її забезпечення.

В сучасних умовах об'єктивно стає необхідним посилення ролі норм і нормативів не тільки з позицій встановлення міри праці і міри її оплати, а й з позицій наукового обґрунтування трудового процесу, прогнозування виробництва, оцінки і узагальнення результатів праці. Виходячи з цього, можна зазначити, що основний зміст системного підходу до оцінки результатів праці полягає в тому, що використання норм та нормативів передбачає виконання таких функцій: організація трудового процесу і оплати праці; оцінка трудового внеску, продуктивності праці; соціальний захист працівників.

В результаті аналізу літературних джерел виявлено, що автори по-різному підходять до визначення категорії «результативність праці». Узагальнення теоретичних основ результативності праці дозволило визначити:

- результативність праці – це економічна категорія, яка відображає ефективність використання виробничого та трудового потенціалу підприємства, якість та суспільну корисність кінцевого продукту, тобто характеризує економічну та соціальну значимість витрат живої та минулої праці. При цьому враховується не тільки кількісна, а і якісна складова результату виробництва;

- існує декілька підходів до оцінки результативності праці за допомогою системи науково обґрунтованих показників. Але в сучасних умовах зростає роль фінансових показників, виходячи з фінансових результатів діяльності підприємства.

З огляду на це виникає потреба у дослідженні продуктивності праці, як чинника зростання ефективності діяльності підприємства. Вагомий внесок у дослідження категорії «продуктивність праці» зробили такі вчені – економісти: К. Маркс, А. Сміт, А. Б. Бушена, В. Є. Варзара, І. І. Бока, С. Г. Струмілена, О. К. Харченко, Д. П. Богиня, О. М. Уманський, Ю. В, Буц та ін.

2. Стаття Дорогань Л. О. «Оцінка ефективності використання основних засобів»

В статті розглядаються методи оцінки ефективності основних засобів підприємств аграрного сектору. Здійснено огляд основних показників оцінки використання основних засобів з урахуванням особливостей галузі сільського господарства.

Зростаюча інтеграція аграрного сектору України до світового економічного простору характеризується кардинальними змінами в організації та управлінні виробництвом. Економічні перетворення зумовлюють необхідність як розробки нової стратегії розвитку сільського господарства, так і нових підходів до дослідження окремих економічних категорій, зокрема категорії основних засобів та оцінки ефективності їх використання.

Основні засоби сільського господарства є однією із складових виробничого потенціалу, як галузі, так і народного господарства держави. В останні роки через обмеженість фінансових ресурсів спостерігаються негативні тенденції у відтворенні основних засобів аграрного сектора. Окрім низки об’єктивних чинників, дана ситуація зумовлена також невідповідністю між головними складовими управління основними засобами – плануванням, оцінкою та формуванням їхнього обсягу та структури. В сучасних умовах питання точної оцінки ефективного використання основних засобів набуває актуального значення.

В економічній літературі вивчення питань оцінки ефективності використання основних засобів привертає увагу багатьох вітчизняних і зарубіжних науковців. Теоретичні та практичні аспекти ефективності капітальних вкладень та їх особливості в сільському господарстві, методи обґрунтування відповідних нормативів досліджувались і висвітлені у роботах вітчизняних учених: В.Г. Андрійчука.

Ключовою умовою вирішення продовольчої проблеми є раціональне використання виробничого потенціалу, зміцнення матеріально-технічної бази, формування і використання її основної ланки – основних засобів. Їх слід розглядати як активи підприємства, які беруть участь в декількох операційних циклах, не втрачаючи при цьому матеріально-речових ознак, переносять свою вартість на новостворену продукцію частинами у вигляді нарахованої амортизації, термін корисного використання яких становить більше одного року, та від використання яких підприємство очікує отримати економічну вигоду.

Власникам та керівництву підприємств аграрного сектору необхідно володіти інформацією щодо співвідношення результатів діяльності та обсягом авансованих ресурсів, в тому числі і основних засобів. Узальнюючими показниками використання основних засобів є фондовіддача, фондомісткість, фондозабезпеченість підприємства і фондоозброєність праці.

Фондовіддача – відношення вартості виробленої продукції до первісної середньорічної вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення. Для більш змістовної оцінки рівня ефективності використання показник фондовіддачі доцільно розраховувати за обсягом товарної продукції. Фондовіддача, розрахована таким способом, на нашу думку, більш повно характеризує економічну ефективність використання основних виробничих засобів, на відміну фондовіддачі за обсягом валової продукції, яку визначають в порівнянних цінах.

Для сільськогосподарських підприємств характерні коливання рівня фондовіддачі, що пов’язане, передусім, з різним рівнем оснащеності їх осно вними засобами, різною їх структурою, рівнем придатності тощо. При оцінюванні рівня фондовіддачі та пошуку резервів її збільшення потрібно мати на увазі, що зниження фондовіддачі зумовлене передусім випередженням темпів зростання виробництва валової продукції порівняно з темпами зростання фондооснащеності. Також зниження показника фондовіддачі відбувається за умов перевищення темпів зростання фондоозброєності порівняно з темпами зростання продуктивності праці. Ця закономірність є наслідком математичної залежності, відповідно до якої фондовіддача зростає в тому випадку, коли темпи зростання продуктивності праці випереджають темпи зростання фондоозброєності.

Зворотнім показником фондовіддачі є фондомісткість. Економічний зміст даного показника полягає у тому, що він показує обсяг використаних основних засобів для виробництва однієї гривні продукції.

Для визначення рівня фондовіддачі сільськогосподарського підприємства, на нашу думку, слід використовувати інтегральний показник запропонований В.Г. Андрійчуком.

Продуктивність праці – це здатність конкретних робітників виробляти певну кількість продукції або виконувати якийсь обсяг робіт за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, декаду, місяць, квартал, півріччя, рік). Цей показник характеризує досягнутий рівень прогресу в кожному конкретному підприємстві або трудовому колективі, районі, області. Продуктивність праці розраховується як співвідношення виробленої продукції до затрат праці, що вимірюється в людино-годинах, людино-днях або середньорічних працівниках. Обсяг валової продукції, який припадає на 1 людино-годину, - це годинна продуктивність праці, на 1 людино-день – денна і на 1 середньорічного працівника – річна продуктивність праці. У сільському господарстві широко застосовують також і зворотний показник продуктивності праці – трудомісткість одиниці продукції, який характеризує затрати робочого часу на виробництво одиниці продукції. Зниження трудомісткості свідчить про підвищення продуктивності праці.

Працівники підприємств кожної організаційно-правової форми господарювання зацікавлені в підвищенні продуктивності праці, тому що: тією ж самою (або меншою) кількістю працюючих надається можливість виробляти більше сільськогосподарської продукції; це економічна основа зростання заробітної плати; зменшується (при інших однакових умовах) собівартість продукції, а разом з тим збільшується сума прибутків; створюються передумови для скорочення робочого дня, робочого тижня і загальної кількості праці протягом року; вивільняються працівники галузей рослинництва і тваринництва для забезпечення робітниками об’єктів виробничої і соціальної інфраструктури. Отже підвищення продуктивності праці у сільському господарстві дозволяє кожному колективу вирішувати головні проблеми економіки підприємства. Показники продуктивності праці в сільському господарстві Всі показники продуктивності сільськогосподарської праці за своїм призначенням і особливостями обчислення поділяють на основні та додаткові, а основні в свою чергу – на натуральні і вартісні.

Виробіток валової продукції (кг, ц, т) зерна, цукрових буряків, овочів, молока, яєць та ін. у розрахунку на 1 люд.-год. відповідної галузі. Теж саме з розра-хунку на 1 люд.-день. Теж саме з розрахунку на одного середньо-річного працівника відповідної галузі. 1. Вартість валової продукції (грн., тис. грн.) рослинництва або лише тваринництва і разом по підприємству (вало-ва продукція рос-линництва плюс тваринництва) з розрахунку на 1 люд.-год. 2. Теж саме з розрахунку на 1 люд.-день. 3. Теж саме з розрахунку на одно-го середньорічного працівника рослин-ництва або тваринництва і разом по підприємству. Рівень виконання норм виробітку (обсяг роботи – га, ц, т, км та ін., що визнаний обов’язковим для виконання за зміну, добу, декаду тощо). Площа посіву окремих сільськогосподарських культур або плодово-ягідних насаджень, яка припадає на одного працівника відповідної галузі. Кількість поголів’я тварин, яке обслуговує один працівник відповідних галузей. Затрати праці з розрахунку на одиницю окремих видів робіт або одну голову худоби та ін.

Додаткові показники дають можливість робити висновки про рівень продуктивності праці в період до одержання продукції, після чого можна визначити основні показники продуктивності праці. Отже, значення додаткових показників полягає в тому, що вони дозволяють вишукувати та використовувати резерви підвищення ефективності праці безпосередньо під час виконання сільськогосподарських робіт, чим сприяють підвищенню основних показників продуктивності сільськогосподарської праці. Продуктивність праці правомірно обчислювати не тільки за валовою продукцією, а і за таким показником, як валовий дохід. Даний показник, вважають автори цього видання, має певні переваги щодо точності і реальності визначеного рівня продуктивності праці в сільськогосподарських підприємствах.

Отже, підвищення продуктивності праці є економічно прогресивним лише в тому випадку, якщо воно відбувається на основі збільшення виробництва валової продукції сільського господарства. В окремих розвинутих країнах світу (Англія, Голландія, Франція, США та ін.) свідомо здійснюються заходи щодо обмеження надмірного виробництва деяких видів продукції сільського господарства. У таких країнах підвищення продуктивності праці відбувається в умовах зменшення обсягів валової продукції і для них виправданим є саме четвертий і п’ятий варіанти. Але агропромисловому комплексу України в своєму розвитку ще належить наблизитися до такого рівня. Тому підвищення продуктивності праці в сільському господарстві України як в найближчі роки, так і в перспективі повинно відбуватися включно на основі збільшення виробництва валової продукції рослинництва і тваринництва.

Таким чином, на противагу традиційно-загальному оцінюванню зростання продуктивності аграрної праці лише позитивно, в сучасних умовах дефіциту споживання продуктів харчування цей показник можна визнати економічно виправданим, якщо він поєднується з одночасним збільшенням виробництва валової продукції сільського господарства. В багатьох же підприємствах різних організаційно-правових форм господарювання спостерігається несприятливе поєднання виробництва загального обсягу валової продукції і її розміру в розрахунку на середньорічного працівника – показника річної продуктивності праці.