Індивідуальне завдання Змістовна характеристика основних етапів розвитку вітчизняних систем управління якістю

ВСТУП

1. Характеристика Саратовської системи бездефектного виготовлення продукції (система БВП)

2. Поняття Горьківської системи "Якість, надійність ресурс з перших виробів" (ЯНАРЗПВ)

3. Характеристика Ярославської системи наукової організації робіт з підвищення моторесурсу (НОРМ)

4. Зміст системи бездефектної праці та Львівської комплексної системи управління якістю продукції на базі стандартизації (КС УЯП)

5. Краснодарська комплексна система підвищення ефективності виробництва (КС ПЕВ) та Дніпропетровська комплексна система управління якістю продукції і ефективним використанням ресурсів (КС УЯП і ЕВР)

6. Комплексна система підвищення ефективності виробництва і якості роботи (КС ПЕВ і ЯР) та система управління виробничим об´єднанням і промисловим підприємством на базі стандартизації (СУ ВО і ПП)

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Стрімкий розвиток управління якістю розпочався у 1950 році в Америці, а вже перша система якості у радянські часи була створена у 1955 році. На протязі усього його існування, аж до 1989 року, системи якості розвивалися та трансформувалися, набуваючи все більше переваг щодо промислового виробництва. Однак все-ж таки сучасна Україна перейшла на європейські стандарти, залишивши позаду радянські системи.

Особливості розвитку економіки різних країн визначали підходи до розуміння якості. Планова економіка в СРСР виходила з поняття якості як відповідності заданим вимогам (Державний стандарт (ДСТ), технічні умови (ТУ) та ін.).

У СРСР управління якістю в першу чергу упроваджувалося в галузях, які забезпечували науково-технічний прогрес, авіації, радіотехніці, ракетній техніці, машинобудуванні. Оскільки ці галузі промисловості відрізнялися складністю і різноманіттям виробів, до управління якістю застосовували комплексний системний підхід, який зумовлює “дослідження конкретного об’єкту управління як системи, що включає в себе всі складові елементи або характеристики організації як системи, тобто характеристики входу, процесу, виходу”.

Системний підхід до управління якістю продукції в СРСР розвивався з 50-х років XX ст., починаючи зі створення простих систем, а потім із розвитком теорії і практики, виробництва переходив до все складніших.

Необхідно відзначити, що вітчизняний менеджмент якості пройшов такі самі шість етапів, що і зарубіжний (індивідуальний, цеховий, приймальний, статистичний контроль якості, комплексне управління якістю, забезпечення якості на базі стандартів ISO 9000). Але на відміну від нього мав не тільки рівень промислового підприємства, а також і територіальний (Бердянська міська система управління якістю), галузевий і, нарешті, державний, що знайшло своє відображення в розробленні Єдиної державної системи управління якістю.

Отже, реалізація методичних основ управління якістю в СРСР відбувалася паралельно з передовим світовим досвідом, в окремих випадках випереджаючи його (система БВП), але в основному відставала на 15 років (якщо мати на увазі створення на підприємствах комплексних систем управління якістю продукції і впровадження ідей, реалізованих у стандартах ISO 9000).

Розвиток вітчизняних систем менеджменту якості закінчився в 1990-х роках. Незважаючи на певні успіхи окремих підприємств, суттєвого поліпшення якості продукції СРСР не відбулося внаслідок таких причин:

1. проектування надто складних систем було перекладено самі підприємства - виробників продукції, а не спеціалістів-професіоналів, тобто були проігноровані слова академіка В.М. Глушкова, сказані ним стосовно складних систем управління: "Літаки проектують не льотчики, вони тільки літають, а проектувати їх повинні зовсім інші спеціалісти, спеціалізовані організації";

2. при узгодженні нормативних документів з усіма зацікавленими службами та особами якраз те, що необхідне для забезпечення якості, могло бути спрощене або усунуте, якщо воно вимагало зусиль з їхнього боку;

3. роботу з менеджменту якості продукції у межах системи очолювали відділи технічного контролю, а не керівники підприємств, що створювало природні протиріччя між ними у роботі "на план" та "за якість" у багатьох випадках не на користь останньої;

4. системи не давали змоги проводити "простежуваність" матеріалів, деталей, вузлів і продукції у випадках наявності у них дефектів та відмов;

5. об´єкти стандартизації у нормативних документах не завжди правильно визначались;

6. неорієнтованість у системі механізму менеджменту якості на споживача, на випуск конкурентоспроможної продукції, що має стабільно високі показники якості;

7. у межах системи недостатньо стимулювалося забезпечення високого рівня якості продукції;

8. менеджментом, як правило, охоплювався далеко не повний перелік умов та факторів, що впливають на якість продукції.

Виходячи із вищесказаного, можна зробити висновок, що вітчизняні системи були направлені на промисловість та поліпшення виготовлення та конструювання виробів, в деяких випадках – стимулювання покращення роботи персоналу та окремих робітників, а не на споживачів та задоволення ії потреб, що і призвело до потреби у кардинально нових системах якості, які могли запропонувати вплив на сфери, непередбачені вітчизняним досвідом розвитку систем якості.

Перехід України до ринкової економіки дав вітчизняним підприємствам можливість повністю використати накопичений у світі потенціал наукових і практичних підходів та методів забезпечення якості продукції, а також взяти Україні більш активну участь у міжнародному співробітництві у сфері забезпечення якості.

1. Гриньова В. М. Організація виробництва: підручник / В. М. Гриньова, М. М. Салун. – Х.: ВД "ІНЖЕК", 2007. – 576 с.

2. Дикань В. Л. Реформирование экономики Украины и конкурентоустойчивость предприятий: монография / В. Л. Дикань. – Харьков: Основа, 1997. – 345 с.

3. Друзюк В. Федак О. Система управління якістю - інвестиція в майбутнє // Стандартизація. Сертифікація. Якість. 2009. - №1. - С. 51-54.

4. Лекції з менеджменту якості [Електронний ресурс] // Збірник документів. ‒ Режим доступу: http://skaz.com.ua/literatura/543/index.html.

5. Лосюк Л. Від високої якості продукції – до високої якості життя // Стандартизація. Сертифікація. Якість. 2008. – №5. – С. 5-6.

6. Михайловська О. В. Операційний менеджмент: Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2008. – 550 с.

7. Мюрбі Х. Міжнародні стандарти ISO на підтримку процесів сталого розвитку // Стандартизація. Сертифікація. Якість. 2009. - №3. – С. 4-5.

8. Реферат на тему: «Вітчизняний та світовий досвід управління якістю продукції» [Електронний ресурс] // База знань Allbest. - Режим доступу: http://otherreferats.allbest.ru/management/00128043_0.html.

9. Шаповал М. І. Менеджмент якості: Навчальний посібник / Шаповал М. І. - Київ, 2007. - 471 c.