Індія та релігійні системи стародавньої

Уже в 3 тис. до н. е. Індія мала розвинену цивілізацію. Люди займалися зрошувальним землеробством та скотарством, використовували знаряддя праці з бронзи. Населення сповідувало первісні племінні релігії.

У 2 пол. ІІ тис. до н. е. в Індії з'явилися кочівники – скотарі-арії, які принесли з собою ведичну релігію. Назва її походить від назви збірника священних пісень, урочистих гімнів, жертових заклинань — Вед (санскр. веда - знання).

Ведизм має ієрархічну систему богів та напівбогів, які уособлюють сили та явища природи (бог вогню - Агні, боги сонця - Сур'я, Мітра, Варуна). Ведична релігія за характером обрядова. Основний ритуал в ній - жертвопринесення. Ця релігія не знає храмів, святилищ, жрецтва, зображення богів.

Вважається, що ведичні знання прийшли з духовного світу, від Верховного Бога. Тривалий час вони передавалися усно і лише в І тис. були записані на санскриті.

Ведійська література поділяється на 4 групи текстів, створених у різні історичні періоди: «Самшити» («3ібране»), «Брахмани» («Пояснення Брахмана»), «Араньяки» («Лісова книга»), «Унанішади» («Філософські тексти»).

Самхити складаються з чотирьох книг: Рігведи (книги гімнів), Самаведи (книги пісень), Яджурведи (книги жертовних формул-заклинань), Атхарваведи (книги магічних заклинань).

Брахмани — це книги, що містять коментарі до Самхитів, обґрунтування кастового поділу суспільства. Вони написані брахманами (жерцями) та призначені для брахманів.

В Упанішадах та Араньяках з’являються філософські проблеми про долю людства, формується відповідь на питання: Хто ми? В чому сутність життя? Чому існують страждання? Оскільки ці збірки були ареною боротьби різних точок зору, то і відповіді були різні. Упанішади можна поділити на 6 основних систем: Веданта, Міманса, Санкх'я, Вайшешика, Ньяя, Йога.

Веданта та Міманса чисто богословські твори, які розглядають співвідношення людської душі Атман з світовою душею Брахмою. Остання розлита в усій природі, в усьому світі. Для повного злиття Атмана з Брахмою слід прийняти все, що написано у Ведах та виконувати всі ритуали. В цьому причина, мета та сенс життя. При цьому стверджується, що Всесвіт — це Брахман, пізнає його Атман, але для цього спочатку треба пізнати Атмана (людське Я). Пізнання світу починається з самопізнання. Самопізнання - це вища форма знання, джерело щастя.

Йога і Ньяя - це практичні розробки систем самовдосконалення за допомогою релігійних та філософських принципів. Школа йоги ставила завданням вивільнення душі(уоруші) від матеріальної оболонки (пракріті). Для цього потрібно було 8 етапів: утримання, виконання настанов (особливо принципу ахімси, тобто не завдавати шкоди нічому живому); вправи для тіла, дисципліна дихання; дисципліна почуттів, розуму; споглядання; тронс і екстаз.

Санкхья і Вайшешика шукає інше пояснення світу. Санкхья стверджує, що Брахма і природа не є єдиним цілим, між ними існує протилежність. Характер вчення Вайшешики близький матеріалістично-атомістичній концепції світу.

За Ведами Всесвіт складається з 5 елементів: води, землі, вогню, повітря, ефіру (акаша). Найважливіша ідея ведизму - людина є духовною істотою, ув'язненою в плоті. Її душа має вирватись з тіла, матеріальної оболонки та злитись з Абсолютом.

Брахманізм — пізньоведична релігія, що сформувалась у X-IX ст. до н. е. Виникнення брахманізму було зумовлене формуванням у І тис. до н. е. ранньофеодальних відносин, що призвело до розшарування суспільства на чотири стани – варни (пізніше - касти). Це брахмани - жерці, що тлумачили Веди, здійснювали жертвопринесення та інші релігійні ритуали; кшатрії - воїни та чиновники, що обіймали державні посади; вайш’ї, які були торговцями, ремісниками та хліборобами; шудри - ті, хто виконував найбруднішу роботу, люди без соціальних прав. Кастова система була зафіксована в V ст. до н. е. в збірнику, який дістав назву Законів Ману(прабатька людства).

Релігійне вчення брахманів стає більш абстрактним. Центральне місце посідає ідея перевтілення, ідея кругообігу життя (сансара), яка пов'язана з ланцюгом народжень та переходом з одного існування в інше. Сансара - це феноменальне буття, все те, що сприймається почуттями і постійно змінюється. Процес перевтілень регулює карма, яка є сукупністю всіх добрих та злих дій кожної людини, а також дій її попередніх існувань, які визначають долю в майбутньому житті.

Головний принцип світосприйняття брахманізму - обожнювання природи та соціальних порядків. Відбуваються зміни і в пантеоні богів. Їх очолює тріада богів - Трімурті. На перший план виходить Брахма, прототипом якого є Брахман - вища абсолютна духовна реальність. Він зображується з чотирма обличчями (як такий, що все бачить). Вішну є охоронцем усього живого на землі, він є уособленням добрих сил. Шіва має здатність періодично руйнувати світ і періодично відновлювати його. До пантеону брахманізму входять численні племінні боги, боги окремих місцевостей, родин.

Особливого культового значення в брахманізмі мало жертвопринесення, яке здійснювалось обов'язково за участю брахмана. Згодом жерці-брахмани монополізували практично всі сфери життя давньоіндійського суспільства. З утворенням державного апарату в дрібних феодальних державах брахмани виконували не лише релігійні функції, а й світські - вони були чиновниками, суддями, управителями, тим самим утворюючи основу індійської знаті.

В релігійній практиці брахманізму виникає інститут гуру(санскр. —духовний наставник); гуру вважався найвищим авторитетом, представником Бога на землі. Боги – це відображення єдиної реальності, визначити яку неможливо. Мета релігійних устремлінь – злитися з цією вищою реальністю.

Загалом брахманізм – це вже вищий, порівняно з ведизмом, рівень релігійної свідомості. Було глибоко осмислено навколишній світ, який вважався одухотвореним. Основою релігійної моралі було вчення про душу людини, яка постійно перевтілюється, удосконалюється.