Благородний вісімковий шлях спасіння: праведних настроїв, намірів, мови, вчинків, способу життя, думки, зосереджень

В стислому вигляді вісімковий шлях спасіння визначається Трипітакою такими словами: «Шлях, що веде до спасіння, складається з:

1) праведних (або – вірних, справедливих істиних) поглядів;

2) праведних намірів;

3) праведної мови;

4) праведних вчинків;

5) праведного способу життя;

6) праведних зусиль;

7) праведної думки;

8) праведного зосередження».

Розкриваючи зміст кожного з зазначених праведних положень, святе письмо буддизму та буддистське богослов’я викладають свою систему догматичного, культового та морального вчення. Так, наприклад, праведні погляди означають:

1) достеменне знання чотирьох благородних істин;

2) святого письма буддизму;

3) життєпису та повчань Будди.

Лише вивчивши все це і сприйнявши його за безсумнівну істину, можна стати на шлях спасіння (розпочати ходу цим шляхом). Хто це не чує, не слухає, або не сприймає вчення Будди, той не може мати будь-якої надії на спасіння, той буде вічно крутитися в колесі Сансари. Праведна мова – мова вільна від грубих виразів, від злослів'я.

Згідно з палійською традицією розходження в поглядах на правила поведінки та на практиків послідовників буддистського вчення розпочались уже в першій половині IV ст. до н.е. на Другому буддійському соборі, який відбувався у місті Вайшалі (Індія).

Група ченців під керівництвом Махадеви наполягала на так званих «десяти послабленнях» в нормах поведінки. Були і інші думки, наприклад стосовно автентичності традицій у викладі Ананди, найближчого учня Будди, стосовно сутності арханту тощо. Ці суперечки зумовили розкол буддизму на дві течії – хінаяну «вузький шлях порятунку» або «мала колісниця» та махаону «широкий шлях порятунку» або «велика колісниця». Перший напрям тісно пов'язаний з раннім буддизмом. Він визнав Будду людиною, яка знайшла шлях до спасіння. Основий акцент робиться на особистому спасінні, яке є можливим лише через відхід від світу. Послідовники хінаяни, перебуваючи у чернечих громадах – сангхах, ведуть аскетичний спосіб життя. На вигляд це люди з бритою головою в одежі шафранового кольору з відкритим плечем.

Основні правила:

1) відмова від власного майна, але в наявності можуть бути кілька одіжок, пояс, бритва, голка, віяло, чашка для води та для милостині (для мирян є доброю ознакою подання милостині);

2) неприпустимість нанесення шкоди та образи будь-кому;

3) безшлюбність.

До речі, жінкам не дозволяється спілкуватися з ченцями. Вважається, що втіленню в жінку передувало погане життя.

Послідовники хінаяни прямує благородним шляхом, маючи на меті згасити свої бажання, звільнитися від життєвих пристрастей та досягнути стану архата – святого.

За межами Індії хінаяна поширилась в таких країнах як Бірма, Лаос, Таїланд, Індонезія, Шрі-Ланка.

Засновником махаони вважається буддійський богослов Нагараджуна /іст./. Народився у Південній Індії (бл. 150 – бл. 250 рр.) та належав до брахманської касти. Стверджував, що нірвани може досягти лише незначна частина людей. Основній масі народу потрібен легший спосіб. Релігія без учителів для народу є недосяжною. Тож Сіддхаратха Гаутама Шак'ямуні перетворюється в учителів мудрості – поступово розвивається культ Будди. Гаутама – один з багатьох будд. Буддизм махаони сповідують в Китаї, Японії, Кореї, В'єтнамі, Камбоджі.

Пантеон буддизму включає брахманських богів, а згодом – богів інших держав, де поширився буддизм. Найбільшою пошаною користуються: Гаутама – засновник буддизму; Майтрея – будда майбутнього світового порядку; Ваджрапані – останній із тисячі будд; Маджушрі – мудрий; Адибудда – творець світу; Ахітабха – містичний володар раю.

До Китаю буддизм прийшов із Центральної Азії в І ст. Співіснуючи з конфуціанством та даосизмом у IV-V ст. За підтримки влади буддизм став справжньою релігією в Китаї.

Китайський буддизм — чань–буддизм. Слово “чань” (японський варіант “дзен” від індійського “дх’яна” — зосередження, медитація). Чань–буддизм значної мірою співзвучний даосизмові. Їх поєднує розуміння головної мети релігійного життя – звільнення як процесу внутрішнього злиття людини людини зі світом. Формою здійснення такого злиття є недіяння, в якому за цими двома системами, реалізується істинна природа людини. На основі сприйняття ідей даосизму вчення махаяни в формі чань–буддизму значно змінює трактування медитації, яка усвідомлюється як внутрішнє зосередження, занурення в світ особистого “Я”. "Якщо ви не шукаєте Будду не в самих собі, а зовні, то ви заблукали. Якщо всередині вашої природи ви зречетись своїх пристрастей, то ви відразу помітите власну природу, а це і є істина Будди" — навчають вчителі.

Послідовники чань–буддизму виходять з наступного: "Якщо Будда уже є всередені вас, то непотрібні спеціальні зусилля, якщо нема Будди, тоді всі зусилля марні." Тож головною формою набуття Будди є недіяння.

Японський дзен-буддизм долучається до махаяни. Мета дзен-буддизму – досягнути осяяння, що є можливим через практику дзен – медитацію. Це не роздуми, а звільнення розуму від будо-якої думки шляхом концентрації на якомусь явищі (вода, повітря, стіна).

Третій напрям буддизму — ваджраяна (ваджра – блискавка) або тантризм або ж Алмазна колісниця. Цей напрямок зародився в Індії на поч. І тис. н.е. Ґрунтується ще на буддійській філософії з використанням езотеричної практики, до якої віруючих залучали духовні наставники. В основі — дотримання ритуалів, які можуть забезпечити швидкий, як блискавка “ваджра”, шлях до нірвани.

Серед цих ритуалів найбільш відомий – багаторазове повторення священних фраз – «мантри». Використовується магія та йога.

Йога – це релігійний обряд. На санскриті — союз, єднання, це не просто гімнастика, а духовна система, в яку включено тіло, інтелект, сприйняття. Існують різні варіанти йоги: найпоширенішою є хатха–йога (в основні – фізичні вправи). Взагалі основним для йоги вважається вивчення того, що знаходиться поза чуттєвим сприйняттям.

Завдяки оволодінню своїми життєвими функціями, пов’язаними з п'ятьма відчуттями, деякі йоги намагаються набути здібності, які недоступні звичайним людям (ці здібності на санскриті — сідухи). Вони охоплюють всі міражі людини: сприйняття нескінченно малого та великого, здатність отримати предмет на відстані; блискавично переміститись за власною волею, набувати великої ваги, чи, навпаки, утративши її, піднятись в повітря, здатність управляти стихією, свідомістю і т.д. Йога виникла раніше верховної релігії.

Тантричний буддизм поширено на Тібеті, соціальна система якого матріархат, що допускає навіть поліандрію (багатомужність). Допускає існування бодхісатв.

Контактуючи з анімістичними релігіями Тібету, буддизм набуває особливої форми — ламаїзму (ламами називали тібетських ченців).

Після 1587 р. Верховний Лама став називатися Далай-Ламою («лама-океан»).

В історичному плані в ламаїзмі розрізняють два великих напрямки: «червоношапочників», що дозволяють шлюби лам, та «жовтошапочники», якими керує Далай-Лама, що емігрував в 1959 р. після китайської окупації. Панчен-лама («лама-перлина») керує «червоношапочниками», що є меншиною.