Буддизм та основні моменти

Світові релігії (І тис. до н.е. – І тис. н.е.) – це релігії, які в ході історичного розвитку подолали етнонаціональні межі. Спільні риси:космополітичний характер, ідеї рівності всіх перед Богом, цілісність системи віровчення з проповідним догматом про загробну відплату.

Буддизм – це одна з найдавніших релігій, яка не знає Бога-творця і ґрунтується на прадавній Індійській культурі. Назва «буддизм» утворена від дієприкметника «будда» – «пробуджений» (з санскриту «буддх» - будити).

Буддизм виник у VI ст. до н.е. в Індії. В той час відбувався процес формування великих рабовласницьких держав та розкладу родоплемінних відносин. Панівна каста брахманів поступово втрачала авторитет та владу. Їх здобувала каста кшатріїв, яка складалася в основному з військової бюрократії та великих рабовласників. Відображаючи інтереси останніх в їх боротьбі проти касти брахманів, буддизм виступав проти каст.

У III ст. до. н.е. цар Ашока, об'єднавши під своєю владою більшу частину Індії, надав буддизму статусу державної релігії. У X ст. буддизм заступив індуїзм, що асимілював ідеї брахманізму та буддизму. Буддизм поширився у країнах Південної та Південно-Східної Азії. Ця релігія набула здатності пристосовуватися до місцевих умов та вірувань різних країн. Це зумовило розмаїття його напрямків, течій та сект, які, хоч і спиралися на вихідні канонічні постулати, різнилися пантеоном та обрядовістю. Нині найбільше буддистів у Китаї (50-60 млн. у самому Китаї та 20-25млн. етнічних китайців у всьому світі). Буддистськими країнами є Таїланд, Бірма, Лаос, Шрі-Ланка, Японія, Корея, В'єтнам, Камбоджа, Монголія.

Буддизм напрацював своєрідну духовну систему удосконалення особи. Його доктриною є пошук серединного шляху, золотої середини у всьому, навіть у методах особистого вдосконалення.«Я не прагну до життя, я не прагну до смерті. Я свідомо та бадьоро очікую, коли прийде мій час» (Будда).

Маючи спільне з брахманізмом, буддизм йому суперечить. Він виступив проти поділу на касти. Між варнами і кастами існують такі розмежування, що роблять неможливим спілкування між собою навіть одновірців, не кажучи вже про представників різних племен та народів. Буддизм оголосив, що всі люди мають рівні можливості для спілкування між собою, з богами та в справі спасіння своєї душі. Саме цей крок дозволив йому вийти за межі родоплемінних та національних ореолів і стати першою в історії світовою, міжнародною, космополітичною релігією.

Філософія буддизму не зосереджується на проблемі створення світу. Він існує одвічно. Набуває розвитку учення про душу людини.

Душа – це психологічна єдність, яка складається з дхарм. Вона творить особистість людини, пізнає світ, передусім людину, через саму себе. Тому процес пізнання – споглядання і самоспоглядання через самозаглиблення. І тут немає ні матеріалістичних, ні ідеалістичних рис.

Дхарми непізнаванні, абсолютні, незнищимі. Потік дхарм утворює особистість, і від їх поєднання залежить в яку істоту переродиться людина. Відбувається незатченна прероджень – сансара. Смерть людини – це розклад комбінації дхарм. Сполучення їх у комбінації визначається кармою, тобто сукупністю гріхів і добродіянь у минулому житті. Карма – це закон відплати, або закон причинно-наслідкових зв'язків. Душа людини також складається з дхарм. Після смерті людини дхарми її душі не зникають, а переходять у душу нової істоти – відбувається перевтілення душ. І тільки тоді, коли людина досягла нірвани, вона звільняється від неминучості нових перевтілень і закону карми, тобто не несе відповідальність за свої попередні втілення, виходить з кругообігу життя. Нірвана не є смерть, оскільки смерть не заспокоює дхарм, а проміжний стан перед їх новим утворенням. Ідеал буддизму – в усуненні основного протиріччя між емпіричним буттям (сансарою) та спокоєм (нірваною), в досягненні стану одно буття з природою. Цьому служить шлях самовдосконалення - шлях пригнічення пристрастей, що породжують страждання, шлях досягнення внутрішньої рівноваги.

В буддизмі головний акцент робиться на тому, що вже тут, за життя, людина може досягти спокою, безпристрасності, просвітлення. «Мудрі згасають, як лампади» (Будда). Це внутрішнє затухання звільняє людину від страждань, від жадоби життя, що втягує всі земні істоти до нових перероджень. Таким чином розривається влада карми і просвітлена людина-мудрець - до кінця розчиняється в блаженній порожнечі абсолютного спокою. Адепти буддизму розвивали ідею особистісного спасіння, не апелюючи до Бога.

Засновник буддизму, до того, як народитися Буддою, пройшов цілу низку перероджень. Він 12 разів перебував шудрою (членом найнижчої варни, недоторканим, рабом), 10 разів - пастухом, 2 рази погоничем слонів, декілька разів теслею, каменярем, танцюристом, не рахуючи його численних перевтілень в різного виду тварин, комах, рослин. Народження ж самого Будди відбулося так. На дівицю Майю з роду Гаутами уві сні через бік в утробу увійшов дух святий у вигляді білого слона, від чого вона і завагітніла. Незадовго до пологів Майя пішла з свого князівства і по дорозі зупинилась в містечку Лумбіні (нині на кордоні Індії та Непалу), де і народила (знову ж таки народила непорочно - через бік) сина. Майбутнього Будду стали називати Сіддхартха Гаутама Шак’ямуні (Сіддхартха – той хто покликаний виконати рятівну місію, Гаутама – його родове ім’я, Шак’ямуні – мудрець з плем’я Шак’я).

Відразу коли Майя повернулася додому, до неї прийшов мудрець Асита, взяв маленького Сіддхартху на руки, побачив на ньому ознаки величності - засміявся і заплакав. «Я сміюсь від радощів, - промовив він, - бо побачив спасителя, що з'явився на землю. Я плачу тому, що мені не випала доля дожити до того часу, коли він здійснить свою місію!» Невдовзі мати Сіддхартхи померла. Його батько, раджа Шуддходана, створив усі умови для гідного виховання та навчання сина, адже їх рід був дуже багатий. Згодом Сіддхартха одружився з найвродливішою дівчиною їхньої держави Капілавасту. Їхнє життя було надзвичайно щасливим. Одного разу Сіддхартха вийшов за межі царської оселі на прогулянку, під час якої зустрів хвору людину, згорбленого старця, похоронну процесію та мудреця в роздумах. Вражений побаченим, Сіддхартха повернувся до свого палацу та поринув у глибокі роздуми. Він не міг зрозуміти причину та сутність тих страждань, з якими він зіткнувся за межами щасливого світу його палацу. І краса, і радість, і щастя виявилися тимчасовими, та не всюдисущими. Люди хворіють, старіють, помирають. Невже в житті немає нічого постійного?

У віці 29 років Сіддхартха залишив стіни свого палацу. Він приєднався до групи аскетів, які цілком ігнорували всі життєві радощі та насолоди, бо, за їх твердими переконаннями, саме вони утримують душу людини у вічному полоні – фізичному тілі.

Намагаючись вирішити проблему життя та смерті, Сіддхаратха використовував різні форми медитації, завдяки яким можна було змінювати стан свідомості та всі різновиди аскези. Пройшло сім років самозречення. Його розум став згасати, а тіло поступово позбавилось життя.

І ось одного разу він занурився у медитацію під деревом бодні (деревом «мудрості»). Коли зійшло сонце, Сіддхартха набув мудрості. Він прийшов до усвідомлення, в чому причина страждань, та інтуїтивно збагнув причини життя та смерті. Він набув повного просвітлення. З цього моменту Сіддхартха став відомим як Будда.

Перша проповідь Будди про розуміння нового шляху була проголошена перед п'ятьма його товаришами в Оленячому парку поблизу міста Бенареса (Бенареська проповідь). Будда тоді переконував, що шлях потурання своїм бажанням робить людину нерозумною, а шлях суворої аскези робить її хворою; ні те, ні інше не позбавляє людини від страждань. На власному досвіді він довів, що тіло має бути здоровим та міцним, щоб змогло витримати ті тривалі медитації, які необхідні на шляху просвітлення. Серединний Шлях – ось правильне рішення. Сутність його Будда виклав його у формі Чотирьох Благородних істин та Восьмеричного Шляху.

У продовж сорока п'яти років Будда проповідував, мандруючи Південною Індією. У нього з'явилось багато його послідовників. Щоправда були і ті, хто не поділяв цілком його бачення. Це зумовило поділ, який стався уже після смерті Будди. На восьмидесятому році життя під час сезону дощів Будда відчув себе зле, скликавши своїх послідовників, він заповідав їм жити серед людей, останніми були його такі слова: «Ченці, запам'ятайте: все в світі руйнується, і ніщо не є вічним. Докладайте великих зусиль заради свого визволення!»