Віровчення індуїзму

В середині І тис. до н. е. на основі ведизму та брахманізму виникає індуїзм. Його появу спричинила економічна та політична кризи, загальні соціальні потрясіння. Крім того, брахманізм з його суворою кастовою системою, виявився консервативною релігією, що не відповідала новим історичним умовам. Його витіснив новий релігійний світогляд - буддизм, який був більш демократичним. З’явившись у VI ст. до н. е., він став швидко поширюватися по всій Індії, а згодом – і за її межами. Через 1000 років свого існування буддизм став занепадати і до XII-XIII ст. майже зник на теренах Індії.

Занепад буддизму зумовив відродження давніх релігійних вірувань, а з сер. І тис. почалося відновлення традиційної релігії Вед, під назвою індуїзм, який став національною релігією жителів Індії.

Віровчення індуїзму, яке склалось на ведичній основі, успадкувало і концепцію переселення душ і вона отримала подальший розвиток: осмислювалась можливість злиття людської душі Атмана з світовою Брахмою. Залишається головним і Трімурті (Брахма, Вішну і Шіва), хоча загалом пантеон включає тисячі божеств.

Індуїзм має багато релігійних напрямів; найзначнішим є вішнуїзм та шіваїзм. В вішнуїзмі головним постає бог Вішну (за Рігведою — бог землеробства та скотарства). Це уособлення житєвої сили на землі. Епічна поема «Махабхарата» описує численні перевтілення Вішну, найважливішим з яких вважається Крішна. Згодом виникає одне з відгалужень вішнуїзму – де Крішна – Верховна особа Господа. Сучасні послідовники віншуїзму називають себе вайшнавами (відданими Крішні).