Курсова робота Вирощування озимої пшениці

Вступ

1. Біологія культури

1.1. Коротка ботанічна характеристика

1.2. Вимоги до агроекологічних факторів

2. Умови ведення галузі

2.1. Загальні відомості про господарство

2.2. Метереологічні умови

2.3. Ґрунтовий покрив

2.4. Структура посівних площ

2.5. Урожайність сільськогосподарських культур

3. Оцінка грунтово-кліматичного і генетичного ресурсів та встановлення рівня програмованої врожайності

3.1. Визначення потенційної урожайності за надходженням ФАР

3.2. Визначаємо урожайність за вологозабезпеченням

3.3. Визначення урожайності за ефективною родючістю ґрунту

3.4. Визначення врожайності за продуктивністю районованих сортів (гібридів) та встановлення рівня програмованої врожайності

4. Обгрунтування системи агротехнічного забезпечення програмованого врожаю

4.1. Підбір сортів (гібридів)

4.2. Розміщення в сівозміні

4.3. Обробіток ґрунту

4.4. Удобрення культури

4.5. Насіння, його якість, підготовка до сівби, формування структури посіву

4.6. Догляд за посівами

4.7. Строки та технологія збирання врожаю

Висновки

Реферат

Література

Додатоки

Серед найважливіших зернових культур озима пшениця за посівними площами займає в Україні перше місце і є головною продовольчою культурою. Це свідчення великого народногосподарського значення озимої пшениці, її необхідності у задоволенні людей високоякісними продуктами харчування.

Основне призначення озимої пшениці - забезпечення людей хлібом і хлібобулочними виробами. Цінність пшеничного хліба визначається сприятливим хімічним складом зерна.

Серед зернових культур пшеничне зерно найбагатше на білки. Вміст їх у зерні м'якої пшениці залежно від сорту та умов вирощування становить у середньому 13-15 %. У зерні пшениці міститься велика кількість вуглеводів, у тому числі до 70 % крохмалю, вітаміни В1, В2 РР, Е та провітаміни А, D, до 2 % зольних мінеральних речовин.

Білки пшениці є повноцінними за амінокислотним складом, містять усі незамінні амінокислоти - лізин, триптофан, валін, метіонін, треонін, фенілаланін, гістидин, аргінін, лейцин, ізолейцин, які добре засвоюються людським організмом. Проте у складі білків недостатньо таких амінокислот, як лізин, метіонін, треонін, тому поживна цінність пшеничного білка становить лише 50 % загального вмісту білка. Це означає, наприклад, що при вмісті білка в зерні 14 % ми використовуємо його лише 7 %.

Тому так важливо вирощувати високо - білкову пшеницю. 400-500 г пшеничного хліба та хлібобулочних виробів покриває близько третини всіх потреб людини в їжі, половину потреби у вуглеводах, третину (до 40 %) - у повноцінних білках, 50-60 % - у вітамінах групи В, 80 % - у вітаміні Е. Пшеничний хліб практично повністю забезпечує потреби людини у фосфорі і залізі, на 40 % - у кальції.

Співвідношення білків і крохмалю у зерні пшениці становить у середньому 1:6-7, що є найбільш сприятливим для підтримання нормальної маси тіла і працездатності людини.

Пшеничний хліб відзначається високою калорійністю - в 1 кг його міститься 2000-2500 ккал, що свідчить про його високу поживність і як надійне джерело енергії.

Особливо якісні хліб та хлібобулочні вироби одержують із борошна сортів сильних пшениць, які належать до виду м'якої пшениці. За державним стандартом, зерно таких пшениць, які за класифікацією належать до вищого, першого та другого класів, містить відповідно 36, 32 і не менше 28 % сирої клейковини першої групи і має натуру не менше 755 г/л, скловидність - не нижче 60 %, а хлібопекарська сила борошна становить 280 і більше одиниць альвеографа (о. а.).

Хліб з борошна сильних пшениць є не тільки джерелом харчування, а й своєрідним каталізатором, який поліпшує процеси травлення та підвищує засвоєння інших продуктів харчування.

Сильні пшениці належать до поліпшувачів слабких пшениць. Борошно сильних пшениць при домішуванні (25-30 %) до борошна слабких пшениць поліпшує його хлібопекарські властивості, завдяки чому хліб випікається високооб'ємним, пористим і якісним.

За високу якість зерна вирощування сильних пшениць стимулюється державою.

У виробництві досить поширена також група цінних пшениць, які за класифікаційною якістю належать до 3-го класу. Їх зерно містить від 23 до 28 % сирої клейковини другої групи, а сила борошна нижче 280 о. а. (до 200 о. а.). З борошна цінних пшениць випікають хліб доброї якості, але воно не здатне поліпшувати борошно слабких пшениць.

Пшениці із вмістом у зерні менше 23 % (до 18 %) клейковини належать до 4-го класу і є найменш якісними за хлібопекарськими показниками. Їх віднесено до слабких пшениць.

Сорти пшениці 5-го класу з вмістом у зерні сирої клейковини менше 18 % вирощують на корм худобі.

Зерно м'якої м'якозерної пшениці з низьким вмістом білка (9-11%) і підвищеним - крохмалю використовується в кондитерській промисловості, зокрема для виготовлення тортів. Правда, в Україні цих сортів ще недостатньо.

В Україні поширені також сорти озимої твердої пшениці. Порівняно з м'якими пшеницями їх зерно багатше на білок (16-18 %). Проте вони утворюють коротку й тугу клейковину (другої групи), яка для хлібопечення менш придатна: хліб з такого борошна формується низького об'єму, швидко черствіє.

Борошно твердих пшениць є незамінною сировиною для макаронної промисловості. Їх клейковина дає змогу виготовляти макарони, вермішель, які добре зберігають форму при варінні, не ослизнюються і мають приємний лимонно-жовтий або янтарний колір. Тверді пшениці використовують для виробництва особливого сорту борошна - крупчатки та виготовлення вищої якості манної крупи.

У тваринництві широко використовують багаті на білок (14 %) пшеничні висівки, які особливо ціняться при годівлі молодняку. Озиму пшеницю висівають у зеленому конвеєрі в чистому вигляді або в суміші з озимою викою.

Тваринництво при цьому забезпечується вітамінними зеленими кормами рано навесні, услід за житом. Для годівлі тварин певне значення має солома, 100 кг якої прирівнюється до 20-22 корм. од. і містить 0,6 кг перетравного протеїну та полови, особливо безостих сортів пшениці, 100 кг якої оцінюється 40,5 корм. од. із вмістом 1,5 кг перетравного протеїну.

Озима пшениця, яку вирощують за сучасною інтенсивною технологією, є добрим попередником для інших культур сівозміни, і в цьому полягає її агротехнічне значення.

Пшениця - одна з найдавніших і розповсюджених культур на земній кулі. Вона була відома вже приблизно 6,5 тис. років до н. е. народам Іраку, близько 6 тис. років — землеробам Єгипту (за деякими даними — навіть 10 тис. років), близько 5 тис. років — Китаю.

На території СНД, зокрема сучасних України, Грузії, Вірменії, Азербайджану та Середньоазіатських республік, її почали вирощувати у 4-3 тисячоліттях до н. е.

Згідно з взятою мною курсовою роботою на тему "Оцінка ґрунтово-кліматичного ресурсу та обґрунтування технології вирощування запрограмованого врожаю озимої пшениці в умовах ТОВ "ЛИСТ" я вважаю, що озиму пшеницю доцільно вирощувати. На сучасному етапі це економічно вигідна культура. Але для того щоб підвищити врожайність і покращити розвиток культури, необхідно застосовувати слідуючи заходи:

1. Використання високоврожайних сортів інтенсивного типу.

2. Розміщення посівів в науково обґрунтованих сівозмінах після кращих попередників.

3. Застосування науково обґрунтованої системи обробітку ґрунту.

4. Внесення норм добрив, розрахованих на запрограмований урожай та оптимізацію живлення в процесі вегетації через систему роздрібненого внесення добрив у періоди їх потреби.

5. Сівба кондиційним насінням з урахуванням способу і строків посіву та розрахованою нормою висіву на кінцевий результат.

6. Застосування заходів догляду за посівами з урахуванням способу сівби, стану рослин, строків проходження ними основних фаз розвитку, погодних умов і особливостей ґрунту.

7. Застосування інтегрованої системи захисту посівів від бур’янів, шкідників і хвороб.

8. Своєчасне і якісне виконання всіх технологічних операцій на основі комплексної механізації виробництва та наукової організації праці.

1. Алімов Д. М., Шелестов Ю. В. Технологія виробництва продукції рослинництва. – К.: Вища школа, 1994. – 287 с.

2. Білоножка М. А., Зуцбець Г. Г. Рослинництво: лабораторно-практичні заняття. – К.: Вища школа, 1982. – 214 с.

3. Зінченко О. І. та ін. Рослинництво: підручник / За ред. О. І. Зінченка. – К.: Аграрна освіта, 2001. – 591 с.

4. Кияк Г. С., Дубровський С. В., Онищук Д. М. Рослинництво. – К.: Вища школа, 1992. – 417 с.

5. Лихочвор В. В. Рослинництво. Технології вирощування сільськогосподарських культур. – 2-е видання. - К.: Центр навчальної літератури, 2004 – 808 с.

6. Мотрук Б. Н. Рослинництво. – Урожай, 1999 – 464 с.

7. Жатов О. Г., Глущенко Л. Т., Жатова Г. О. та ін.. Рослинництво з основами програмування врожаю / За ред. О. Г. Жатова. – К.: Урожай, 1995. – 256 с.