Звіт з практики Аналіз виробничої діяльності господарства ТОВ «БАУЄР» с. Вишнянка, Малинський район, Житомирська область

ВСТУП

1. ПРИРОДНО-ЕКОЛОГІЧНА ТА ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГОСПОДАРСТВА

1.1. Місце розташування господарства

1.2. Біокліматичні ресурси господарства

1.2.1. Кліматичні умови господарства

1.2.2. Ґрунтові умови господарства

1.3. Загальна економічна характеристика господарства

1.4. Трудові ресурси та їх використання

1.5. Структура основних оборотних фондів

2. АНАЛІЗ ВИРОБНИЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ГОСПОДАРСТВА

2.1. Співвідношення галузей та їх прибутковість

2.2. Структура посівних площ та врожайність за останні три роки

2.3. Система сівозмін і стан їх освоєння

2.4. Система обробітку ґрунту

2.6. Кормовиробництво

2.7. Насінництво

2.8. Меліорація земель та охорона ґрунтів

2.9. Зберігання і переробка продукції рослинництва

2.10. Захист сільськогосподарських культур від шкідників і хвороб

2.11. Механізація, електрифікація і автоматизація в господарстві

2.12. Охорона праці

3. ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ ПОЛЬОВИХ КУЛЬТУР

3.1. Значення озимої пшениці та сої для господарства

3.2. Розміщення озимої пшениці та сої у сівозміні, попередники

3.3. Система обробітку ґрунту під озиму пшеницю та сою після різних попередників

3.4. Система удобрення озимої пшеницї та сої

3.5. Сортовий склад озимої пшениці та сої

3.6. Насінництво культури в господарстві

3.7. Якість насіння, способи підготовки до сівби

3.8. Строки, способи сівби, норми висіву, глибина сівби

3.9. Догляд за посівами сої та озимої пшениці

3.10. Інтегрована система захисту озимої пшениці та сої від шкодочинних об’єктів

3.11. Збирання врожаю

3.12. Первинна переробка і зберігання продукції

3.13. Технологічна карта вирощування сої та озимої пшениці у господарстві

3.14. Висновки та пропозиції господарству щодо оптимізації процесів виробництва при вирощуванні досліджуваних культур

4. ПРИРОДООХОРОННІ ЗАХОДИ В ГОСПОДАРСТВІ ТА ЇХ РЕАЛІЗАЦІЯ

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ ВИРОБНИЦТВУ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Інтенсифікація рослинництва базується на комплексному підході до підвищення його адаптивності, використанні можливостей селекції, екзогенної регуляції адаптивних реакцій, оптимізації умов зовнішнього середовища, конструюванні високопродуктивних та екологічно стійких агрофітоценозів [5,6]. В основі виробництва будь-якої сільськогосподарської продукції рослинництва лежить сорт. Саме сорт визначає основні вимоги до технології вирощування: продуктивність, енергоекономічність, екологічно безпечна якість, природоохоронність. Незважаючи на те що, сучасні сорти ріпаку озимого характеризуються високим біологічним потенціалом продуктивності, його реалізація у виробничих умовах на території України досягається лише частково. На сьогоднішній день середня урожайність ріпаку озимого на території України є значно нижчою від урожайності країн Євросоюзу (рис. 1).

Рис. 1 - Порівняння середньої врожайності ріпаку озимого в Україні та Країнах ЄС, т/га (ФАО)

Це пояснюється низкою факторів, одним із ключових є вплив погодньо-кліматичних умов. На відміну від погодніх умови Західно-Європейських країн, регіони вирощування ріпаку озимого в Україні знаходиться в зоні нестійкого землеробства й відзначаються не стабільним та нерівномірни розподілом опадів, на протязі року й досить жорсткими умовами перезимівлі [1,2,10]. Тому, для підвищення урожайності ріпаку озимого, виробники сільськогосподарської продукції потребують не лише сорти із високою потенційною врожайністю але, із високою стабільністю в конкретних умовах вирощування. Відносно культурних рослин Бриггс і Ноулз запропонували називати сорт стабільним, якщо він по врожаю виявляється стійким до широкого діапазону дії факторів зовнішнього середовища [4].

Завдання створення сортів з високим потенціалом врожайності при максимальній оптимізації умов вирощування ускладнюється проблемою екологічної адаптації: потенціал умов сільськогосподарського виробництва не може зростати адекватно росту генетично обумовленого потенціалу урожайності сортів. Здатність до економного і ефективного використання факторів середовища - властивість високоадаптивного генотипу [4,5,6]. Виявити ж високоадаптивний генотип можливо після оцінки впливу на нього екологічних факторів, його відповіді на стресову дію.

М.А.Кадиров з співавторами [7] сформулювали основні вимоги до сортів сільськогосподарських культур: врожайність, стабільність, якість. В ході селекції ці властивості контролюються в різній мірі: в значно більшій -урожайність і якість, ніж стабільність врожаю в часі і просторі. В.В.Петрушенко [11] додає, що поняття адаптації на рівні біоценозу, яка спрямована на збереження автономного існування біоценозу шляхом міжвидових адаптацій. Під адаптацією культурного ценозу розуміють безперервні процеси саморегуляції і пристосування рослини і ценозу в цілому до умов середовища, що міняються, і до технологій вирощування [3].

Підвищення екологічної стійкості сортів та агроценозів виступає в якості важливого фактора інтенсифікації рослинництва. Більш того, з підвищенням кількості техногенних засобів, які зараз використовуються для оптимізації умов вирощування культур (добрива, пестициди), роль екологічної стійкості сортів і агроценозів в реалізації їх потенційної продуктивності постійно зростає [1,5,8,12]

Зростання затрат на оптимізацію умов середовища можуть окупатися лише за умови, високої потенційної продуктивності сортів і агрофітоценозів в достатній мірі захищена їх екологічною стійкістю до факторів зовнішнього середовища, які не регулюються. Забезпечення цього сполучення є найбільш складною задачею в селекції і агротехніці [6,8]. Тому, зформувався новий напрямок досліджень — екологічна селекція. Під екологічною селекцією розуміється сукупність прийомів і методів, що забезпечують одержання сортів і гібридів з максимальною й стійкою продуктивністю в умовах передбачуваного регіону вирощування при дотриманні екологічно безпечної технології культивування.

Підвищення продуктивності сільськогосподарських культур лише за рахунок оптимізацію умов середовища призводить до росту витрат на підтримання системи в стабільному стані. При такому підході зростає собівартість продукції та знижується прибутковість виробництва. В максимумі продуктивність і стабільність у природних систем несумісні. Існує межа збільшення продуктивності екологічної системи поля за рахунок зниження її стабільності. Заходи, орієнтовані на прогресивне зростання продуктивності екологічних систем і їх стабільності, повинні бути спрямовані на забезпечення взаємного зв’язку всіх компонентів екологічної системи, тобто на укріплення її функціональної організації. При цьому значна роль відводиться сорту, його взаємодії з прийомами технології вирощування, максимальної реалізації її потенційних можливостей в умовах вирощування та створення функціонально орієнтованих сортів [2].

На основі проведеної агроекономічної оцінки галузі рослинництва та технологій вирощування сільськогосподарських культур під час проходження виробничої практики у ТОВ «Бауєр»можна зробити наступні висновки:

Ґрунтово-кліматичні умови господарства недостатньо сприятливі для отримання найбільш наближеної до потенційно-можливої урожайності таких культур як соя, озима пшениця, ячмінь. Проте виробництво таких культур у даному господарстві є економічно рентабельним та економічно доцільним. Розміри прибутку при вирощуванні зернових і бобових становить від 28 до 90 %, даний рівень прибутковості відносно не високий, але позитивний.

Таким чином, проаналізувавши перспективи подальшого виробництва культур існуючої сівозміни у ТОВ «Бауєр» ми пропонуємо ряд заходів направлених на отримання максимально наближеної до потенційної урожайності культур та підвищення їх значення з агротехнічної, екологічної та економічної точки зору:

1. В умовах достатнього та надмірного зволоження, де розміщене господарство, з метою отримання стабільних врожаїв с/г культур з високими показниками товарної та насіннєвої якості необхідно висівати нові високопродуктивні сорти адаптовані до заданих умов.

2. Необхідно розробити систему удобрення культур з урахуванням ступеня забезпечення поживних речовин у ґрунті та біологічних особливостей.

3. Для підвищення рівня врoжайнoсті пoтрібнo пoкращувати рoдючість ґрунтів за рахунoк дoбрив, а також переглянути існуючу та запровадити у вирoбництвo нову наукoвo – oбґрунтoвану сівoзміну.

4. Збільшити частку площ під бобовими культурами у загальній структурі посівів. Оскільки вони збагачують ґрунти азoтoм і пoліпшують структуру сівозміни, тому є гарними пoпередниками майже під усі сільськогосподарські культури, мають агротехнічне значення для господарства, а також відіграють важливу роль у збереженні навколишнього середовища.