« Назад

Вступ

Актуальність теми. Проведення в Україні військової реформи по створенню сучасної, невеликої за чисельністю, мобільної, всебічно забезпеченої армії має на меті також створення ефективної системи реалізації конституційно-правового статусу військовослужбовців, забезпечення їх конституційних прав і свобод, посилення соціального захисту військовослужбовців. Адже реальність і гарантованість забезпечення конституційних прав і свобод військовослужбовців є важливим показником наявності соціальної, правової держави і безпосередньо впливає на морально-психологічній стан військовослужбовців та стан боєготовності військ.

Незважаючи на те, що Конституцією і законодавством України визначені основні права і свободи військовослужбовців, конституційні гарантії їх соціального захисту, реального забезпечення цих прав ще не досягнуто.

Сучасні наукові погляди щодо конституційно-правового статусу військовослужбовців нерозривно пов’язані з розвитком людської цивілізації та уявлень про права і свободи людини. Значний внесок у розвиток наукових поглядів про права людини зробили видатні мислителі епохи відродження: Т. Гоббс, Г. Гроцій, Т. Джефферсон, І. Кант, Дж. Локк, Дж.-Ст. Мілль, Ш. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, Б. Спіноза; видатні мислителі України: М. Грушевський, М. Драгоманов, О. Кістяківський, Леся Українка, П. Орлик, І. Франко, Т. Шевченко та ін.

Мета і завдання роботи полягають у комплексному розгляді теоретичних та практичних проблем конституційно-правового статусу військовослужбовців, аналізі діючого законодавства та досвіду провідних країн світу і формулюванні на цій основі науково обґрунтованих пропозицій, спрямованих на удосконалення чинного законодавства та практики реалізації конституційно-правового статусу військовослужбовців в Україні.

Для досягнення вказаної мети передбачено вирішити такі завдання:

- провести аналіз розвитку і сучасний стан теоретичного опрацювання проблеми конституційно-правового статусу військовослужбовців;

- дослідити історичний розвиток і сучасний стан нормативно-правового регулювання та провести аналіз законодавчих актів, що визначають конституційно-правовий статус військовослужбовців, гарантії його реалізації;

- з’ясувати поняття, структуру та дослідити елементи конституційно-правового статусу військовослужбовців в Україні;

- здійснити комплексне дослідження сутності прав і свобод військовослужбовців, їх класифікацію, особливості реалізації та стан дотримання у відповідності до Конституції, законодавства України і міжнародних стандартів прав людини;

- дослідити правові гарантії конституційних прав і свобод військовослужбовців, що сприяють реалізації їх конституційно-правового статусу;

- розробити науково обґрунтовані практичні рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства, яке визначає конституційно-правовий статус військовослужбовців, на основі узагальнення позитивного зарубіжного і вітчизняного досвіду.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у сфері правового закріплення та реалізації конституційно-правовового статусу людини і громадянина в Україні.

Предметом дослідження є конституційно-правовий статус військовослужбовців в Україні.

Методи дослідження. Методологічною основою є діалектичний метод пізнання державно-правових процесів і явищ, що дозволяє розглянути їх у розвитку та взаємозв’язку, виявити усталені напрями і закономірності. Із загальнонаукових методів використовувалися системний, структурно-функціональний, історичний та інші. Застосування системного та структурно-функціонального методів дозволило визначити структуру елементів конституційно-правового статусу військовослужбовців, визначити критерії класифікації та здійснити класифікацію прав і свобод військовослужбовців, здійснити класифікацію гарантій їх реалізації, визначити ієрархію державних органів, що є гарантами конституційно-правового статусу військовослужбовців та їх повноваження щодо реалізації конституційних прав військовослужбовців. Використання історичного методу дозволило дослідити становлення та розвиток теорії і практики конституційно-правового статусу військовослужбовців та його нормативно-правове закріплення.

Із спеціально-юридичних методів автор застосовував формально-юридичний, порівняльно-правовий та ін. За допомогою формально-юридичного методу досліджено діяльність державних органів щодо реалізації конституційних прав військовослужбовців та запропоновано напрями вдосконалення їх діяльності. Використання формально-юридичного та порівняльно-правового методів дало змогу проаналізувати систему законодавства України про конституційно-правовий статус військовослужбовців та виробити пропозиції щодо його вдосконалення.

Висновки

Основні результати проведеного дослідження дали змогу дійти таких висновків:

1. Запропоновано авторське визначення поняття ”конституційно-правовий статус військовослужбовців” – це юридично гарантоване їх становище у суспільстві, обумовлене сукупністю передбачених Конституцією України, загальним законодавством і спеціальним військовим законодавством прав, свобод і обов'язків, гарантій їх здійснення та відповідальності військовослужбовців.

2. Доведено, що в структурі конституційно-правового статусу військовослужбовця виділяють такі складові: загальний статус – як громадянина України, закріплений в Конституції і конституційних законах; спеціальний статус – як представника певної соціальної групи (військовослужбовця), наділеного спеціальними, додатковими правами і обов’язками; індивідуальний статус – персоніфіковані права і обов’язки, що визначаються особливостями правового положення кожного конкретного військовослужбовця.

3. Теоретично обґрунтовано та досліджено структуру елементів конституційно-правового статусу військовослужбовця. Конституційно-правовий статус військовослужбовця є комплексним правовим інститутом, що складається із ряду взаємозв’язаних між собою структурних елементів. На думку автора, до структури елементів конституційно-правового статусу військовослужбовця, як інтегрованого поняття, входять: а) правові норми, які визначають статус; б) основні права, свободи і обов’язки; в) правосуб’єктність; г) правові принципи; д) громадянство; е) гарантії прав і свобод; є) юридична відповідальність.

4. Основою конституційно-правового статусу військовослужбовців виступають права і обов’язки, які реалізуються через правовідносини. Права і свободи військовослужбовців – це закріплені в Конституції, законах України та гарантовані державою можливості, які дозволяють вибирати вид своєї поведінки, користуватися представленими благами для задоволення своїх особистих і суспільних потреб та інтересів особам, які проходять військову службу. На думку автора, права і свободи військовослужбовців можна поділити: а) на конституційні (загальногромадянські), які вони мають як повноправні громадяни; б) військово-службові, пов’язані з безпосереднім проходженням військової служби.

Особливістю конституційно-правового статусу військовослужбовців є те, що в силу специфіки виконання ними особливого виду державної служби – військової служби – вони користуються конституційними правами і свободами з певними обмеженнями, які передбачені законодавством і визначаються особливостями проходження військової служби. Разом з тим для військовослужбовців встановлені конституційні гарантії соціального захисту.

5. Як показує аналіз, на сьогодні держава не може повною мірою забезпечити реалізацію деяких конституційних прав військовослужбовців: права на свободу совісті, на відпочинок, достойне грошове забезпечення, на житло та ін. Найбільш складною залишається проблема забезпечення соціальних і економічних прав військовослужбовців, в першу чергу, права на житло.

6. Визначено, що гарантування виступає найважливішим чинником реального забезпечення прав і свобод особи, поряд із їх визнанням, дотриманням і повагою. Воно здійснюється також за допомогою правових (юридичних) гарантій реалізації прав та свобод військовослужбовців, що є сукупністю встановлених державою правових норм, правових способів і засобів, за допомогою яких реалізуються, охороняються, захищаються права і свободи особи та поновлюються порушені права. Правові гарантії поділяють на дві великі групи: нормативно-правові гарантії і організаційно-правові гарантії.

7. Сформульовано авторську концепцію нормативно-правових гарантій, як об'єктивного права, що включає в себе матеріальні норми-принципи, обов'язки держави, органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб, юридичну відповідальність та процесуальні норми. Нормативно-правові гарантії конституційних прав і свобод військовослужбовців – це сукупність встановлених правовими нормами специфічних правових способів і засобів, за допомогою яких забезпечується реалізація, охорона та захист прав і свобод, а також поновлення порушених прав військовослужбовців.

8. Обґрунтовано авторську концепцію організаційно-правових гарантій прав і свобод військовослужбовців, до системи яких входять: Українська держава, Президент України, Верховна Рада України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Кабінет Міністрів України та інші центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, органи правосуддя, органи прокуратури, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, міжнародні організації, членом або учасником яких є Україна, адвокатура, політичні партії та громадські організації, профспілки та інші неурядові організації, засоби масової інформації.

9. Виявлено, що у забезпеченні прав і свобод військовослужбовців все більше зростає роль Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та судових органів. Значним кроком щодо забезпечення конституційних прав і свобод військовослужбовців стало впровадження спеціалізованого інституту омбудсмана – представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у справах захисту прав військовослужбовців.

У зв’язку з проведенням судової реформи, запровадженням адміністративного судочинства, для забезпечення ефективного судового захисту прав і свобод військовослужбовців, у складі судів загальної юрисдикції та спеціалізованих адміністративних судів доцільно створити колегії (палати), які розглядатимуть справи, в яких однією із сторін виступає військовослужбовець, орган військового управління чи його посадова особа.

10. На основі проведеного аналізу автор дійшов висновку, що сьогодні в Україні склалася система нормативно-правових актів, які регулюють питання конституційно-правового статусу, конституційних прав і свобод військовослужбовців. Ця система характеризується великою кількістю нормативно-правових актів різної юридичної сили, їх непослідовністю, дублюванням правових норм, відсутністю єдиної термінології. Правові норми, що містяться в цих актах, не відповідають сучасному стану суспільних відносин, носять чисто декларативний характер і не мають механізмів їх реалізації.

11.Запропоновано практичні пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства та розроблено проект структури нового Закону України “Про правовий статус військовослужбовців в Україні”, який має базуватися на таких основних положеннях:

1) чітке законодавче визначення питань обмеження прав військовослужбовців;

2) законодавче визначення пільг та компенсацій, що надаються у зв’язку з обмеженням прав, та їх відповідність економічним можливостям держави;

3) адресне надання пільг та компенсацій кожному військовослужбовцю чи його сім’ї;

4) наявність реальних гарантій та правових механізмів реалізації прав військовослужбовців;

5) заборона обмеження та дублювання передбачених цим законом прав іншими законодавчими актами;

6) встановлення відповідальності за порушення визначених законом прав.

12. Зазначені основні результати дослідження конституційно-правового статусу військовослужбовців не є вичерпними. Практика державного будівництва в Україні, розвиток воєнної організації держави буде сприяти подальшому розширенню та вивченню кола наукових і практичних проблем, пов’язаних з реалізацією конституційно-правового статусу військовослужбовців.

 

Список використаних джерел

 

1. Конституція України: Закон України “Про внесення змін до Конституції України”. – К.: Велес, 2005. – 48 с.

2. Тодыка Ю. Н., Тодык О. Ю. Конституционно-правовой статус человека и гражданина в Украине. – К.: Ін Юре, 2004. – 368 с.

3. Нерсесянц В. С. Права человека в историко-правовой мысли // Права человека. – М.: Норма, 1999. – 343 с.

4. История политических и правових учений: Хрестоматия. // Сост. Г. Г. Демиденко. – Х.: Факт, 1999. – 1080 с.

5. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник. – Х.: Консум, 2001. – 656 с.

6. Витрук Н. В. Основы правового положення личности в социалистическом обществе. – М.: Наука, 1979. – 237 с.

7. Воеводин Л. Д. Юридический статус личности в России. – М.: Норма, 1997. – 299 с.

8. Воєводин Л. Д. Юридические гарантии конституционних прав и свобод личности в социалистическом обществе. – М.: Изд. МГУ, 1987. –343 с.

9. Лукашева Е. А. Общая теория прав человека. – М.: Норма, 1996. – 509 с.

10. Права человека. Учебник для вузов / Отв. ред. Е. А. Лукашева. – М.: НОРМА–ИНФО, 1999. – 573 с.

11. Теория государства и права: Учебник / Под ред. Н. И. Матузо-ва. – М.: Юрист, 1997. – 672 с.

12.Патюлин В. А. Государство и личность в СССР. – М.: Наука, 1974.–246 с.

13. Скобелкин В. Н. Юридические гарантии трудових прав робочих и служащих. – М.: Юрид. лит., 1969. – 184 с.

14. Баймуратов М. О. Міжнародне право. – Х.: Одіссей, 2001. – 671 c.

15. Энтин М. Л. Международные гарантии прав человека: опыт совета Європы. – М.: Норма, 1997. – 147 с.

16. Карташкин В. А. Международная защита прав человека. – М., 1976. – 233 c.

17. Карташкин В. А. Права человека в международном и внутригосу-дарственом праве. – М., 1995. – 134 с.

18. Права человека и вооруженные конфликты / Отв. ред. В. А. Карташ-кин. – М., 2001. – 231 с.

19. Алексеева Л. Б., Жуйков В. М., Лукашук Н. И. Международные нормы о правах человека и применение их судами РФ. – М.: Права человека, 1996. – 312 с.

20. Тиунов О. И. Международное гуманитарное право. – М.: Норма, 1999. – 315 с.

21. Копейчиков В. В., Сущук З. И. Реальный социализм: демократия, личность, права человека. – К.: Вища школа, 1983. – 151 с.

22. Копейчиков В. В. Народовластие и личность. – К., 1991. – 87 с.

23. Колодій А. М., Олійник А. Ю. Права людини і громадянина в Україні: Навчальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 336 с.

24. Олійник А. Ю. Механізм, форми, методи та особливості забезпечення органами внутрішніх справ реалізації прав людини і громадянина. – К.: НАВСУ, 1997. – 38 с.

25. Олійник А. Ю. Конституційний Суд України в забезпеченні основних свобод людини і громадянина // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ України: Збірник наукових праць. – 2003.– № 3 (12). – С. 87–95.

26. Олійник А. Ю. Зміст конституційних економічних та соціальних свобод людини і громадянина в умовах побудови громадянського суспільства в Україні // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ України: Збірник наукових праць. – 2004. – № 44. – С. 4–8.

27. Конституційне право України / В. Ф. Погорілко, О. Ф. Фрицький, О. В. Городецький та ін. / За ред. В. Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 2000. – 732 с.

28. Погорілко В. Ф., Головченко В. В., Сірий М. І. Права та свободи люди-ни і громадянина в Україні. – К.: Ін Юре, 1997. – 52 с.

29. Рабінович П. М. Права людини та їх юридичне забезпечення // Основи загальної теорії права і держави. – К., 1992. – С. 76–91.

30. Рабінович П. М. Межі здійснення прав людини (загальнотеоретич-ний аспект) // Вісник Академії правових наук України. – 1996. – № 6. – С. 5–13.

31. Рабінович П. М. Основні права людини: поняття, класифікації, тенденції // Укр. часопис прав людини. – 1995. – № 5. – С.11–18.

32. Рабінович П. М. Загальна декларація прав людини і Україна // Вісник Академії правових наук України. – 2001. – № 3 (26).

33. Рабінович П. М. Концепція державної правової політики України у галузі прав людини: Загальнотеоретичні аспекти проектування // Вісник Академії правових наук України. – 1997. – № 4 (11).

34. Рабінович П. М. Права і свободи людини в умовах зміцнення та розвитку державності України (конституційні засади) // Конституційно-правові засади становлення української державності / За ред. В. Я. Тація і Ю. М. Тодики. – X., 2003. – С. 243–256.

35. Рабінович П. М. Права людини і громадянина у Конституції України (до інтерпретації вихідних конституційних положень). – X., 1997. – 64 с.