Доповідь Вплив здоров’я і рівня життя населення на економічний розвиток країни. Місце та значення в цьому медичної статистики

« Назад

Статистичний метод є основним методом медико-соціального аналізу. Статистика — суспільна наука, що вивчає кількісну сторону масових суспільних явищ у нерозривному зв'язку з їхніми якісними особливостями.

Статистика, що вивчає питання, пов'язані з медициною, гігієною й суспільною охороною здоров'я, називається медичною або санітарною. Медична статистика розглядає людину як соціальна істота, а всі явища людського життя як соціально обумовлені.

Основними задачами медичної статистики є:

- виявлення особливостей стану здоров’я населення з використанням демографічних даних, даних про захворюваність, фізичний розвиток і інвалідність, а також факторів, що визначають ці особливості;

- вивчення даних про мережу, структуру, кадри і діяльності лікувально-профілактичних установ і організацій;

- оцінка ефективності заходів, спрямованих на охорону і зміцнення здоров'я населення і підвищення ефективності роботи медичних установ;

- оцінка клінічних, гігієнічних і лабораторних даних, а також матеріалів наукових досліджень.

Найважливішим методом даної дисципліни є статистичне дослідження.

Основними розділами медичної статистики є:

1. Статистика суспільного здоров’я.

2. Статистика охорони здоров’я.

3. Статистика наукових дослідів, або теоретична медична статистика.

Медична статистика – це основний метод спостереження і оцінки діяльності органів і закладів охорони здоров’я. Аналіз діяльності медичного закладу полягає в складанні текстових звітів, пояснювальних записок і кон'юнктурних оглядів, що дають науково-медичне тлумачення і пояснення цифрових даних.

У сучасній Україні спостерігається значне зниження не тільки рівня здоров'я населення, а й визнання його реальною життєвою цінністю. Аналогічний процес в економіці визначають як інфляцію, що характеризується підвищенням цін і знеціненням грошей, тобто зниженням платоспроможності населення.

Спроможність українського суспільства до динамічного розвитку значною мірою залежить від стану здоров'я населення. Разом з тим рівень стану здоров'я населення України, системи охорони здоров'я нашої країни як вітчизняними, так і зарубіжними вченими, фахівцями оцінюється переважно як низький чи кризовий. Про це свідчать такі дані.

Продовжує скорочуватися середня тривалість життя населення України, особливо чоловіків. Середня тривалість життя становить 68,1 року (чоловіків – 62,7; жінок – 73,6). За цим показником Україна посідає 108 місце у світі, відстаючи від країн Західної Європи на 9 років, а від Японії (де найбільша в світі тривалість життя) – на 13 років.

Статистика свідчить про суттєве зменшення народжуваності (від'ємний приріст населення розпочався з 1991 р. (-0,8)). Показник народжуваності зменшився з 1,9 дитини в 1989 р. до 1,1 – у 2011-му. Середньорічний темп зниження народжуваності протягом 1989-2011 pp. був більше чим у 10 років вищим, ніж в попередні 30 років (1959-1989).

Підвищився в Україні загальний коефіцієнт смертності (за останні 5 років в середньому 15% при зростанні європейського показника на 6,6%). За спостереженнями експертів Світового банку (2009 p.), смертність від серцево-судинних хвороб зросла на 39,7%, хвороб органів дихання – на 32,1%, травм і отруєнь – на 23,2%, злоякісних новоутворень – на 4,5%. Загальний коефіцієнт смертності в нашій країні порівняно із загальноєвропейськими вищий на 36,4% (за смертністю від серцево-судинних хвороб – на 72,4%, від травм і отруєнь – на 59,3, від хвороб органів дихання – на 32,7). Смертність немовлят (до року) в Україні перевищує середньоєвропейський показник в рази (це при тому, що Україна ще не перейшла на більш суворі світові критерії визначення мертвонароджених).

Тільки у 2010 р. природне скорочення населення становило 376 тис. осіб. За останні роки населення України щорічно зменшується на 0,4% (у розвинених країнах Західної Європи цей показник щорічно збільшується на 0,4%). Зазначене свідчить про усталені процеси депопуляції населення в Україні.

Україна характеризується швидкими темпами старіння населення. Питома вага осіб старше 60 років зросла з 10,5% в 1959 до 20,5% у 2010 p., тобто вдвічі. У віці 65 і більше років в країні проживає понад 14% населення (рівень старіння населення найвищий в сільській місцевості). Прогнозується, що в 2025 р. літніх людей в Україні вже буде 27%. Все це посилює демографічне навантаження на працююче населення.

Високим в Україні є рівень загальної захворюваності, про що свідчать дані звернень населення в лікувально-профілактичні заклади на початок 2010 р. Зазначений показник становив 141186,3 на 1000 тис. населення. У структурі поширеності хвороб основну частину становлять хвороби органів дихання (24,4%); на другому місці – хвороби системи кровообігу (22,4%); на третьому – хвороби органів травлення (9,0%); на четвертому – хвороби кістково-м'язової системи (5,6%); п'яте місце посідають хвороби ендокринної системи та порушення обміну речовин (5,0%).

При цьому більше половини випадків смерті та третину причин інвалідності зумовлюють хвороби системи кровообігу. Високий показник захворюваності на злоякісні новоутворення – 2010 p., він становив 318,3 на 100 тис. населення. Статево-віковий аналіз онкозахворюваності свідчить, що найвищі рівні цієї патології характерні для населення старших вікових груп, особливо чоловіків.

Останніми роками суттєво погіршилась епідемічна ситуація з ВІЛ-інфекції (СНІДу). За оцінками експертів, в Україні станом на кінець 2002 р. проживало близько 400 тис. ВІЛ-інфікованих. Збільшився показник захворюваності на туберкульоз (у 2009 р. він становив 64,3 на 100 тис. населення, а смертність – 19,9 на 100 тис). Загалом же порівняно із даними 15 країн – членів Європейського Союзу показники здоров'я населення України гірші в 2 і більше разів.

Отже, причини низького рівня здоров'я значної частини населення України є віддзеркаленням соціально-економічної ситуації в країні. До них належать бідність, зубожіння багатьох людей, їхній невисокий добробут, спосіб і рівень життя, незадовільний стан екології, кризовий стан охорони здоров'я (рівень здоров'я частини населення залежить на 50% від способу і рівня життя, на 20 – від спадковості, на 20 – від стану навколишнього середовища і на 10% – від стану системи охорони здоров'я). Все зазначене зумовлює необхідність реформування гуманітарної політики у сфері охорони здоров'я, глибоку трансформацію соціально-економічних, духовних відносин в українському суспільстві.