Курсова робота Українська держава, її органи та органи місцевого самоврядування (територіальних громад) як особливі суб'єкти цивільного права
Код роботи: 6141
Вид роботи: Курсова робота
Предмет: Цивільне право
Тема: Українська держава, її органи та органи місцевого самоврядування (територіальних громад) як особливі суб'єкти цивільного права
Кількість сторінок: 46
Дата виконання: 2014
Мова написання: українська
Ціна: 200 грн
Оформлення: Методичка
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
1.1. Історія функціонування територіальних громад на теренах України
1.2. Теорії та системи організації муніципальних органів
РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ
2.1. Поняття та система місцевого самоврядування в Україні
2.2. Повноваження, функції і гарантії місцевого самоврядування
2.3. Представницькі органи місцевого самоврядування
РОЗДІЛ 3. РЕФОРМУВАННЯ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Актуальність теми. Саме через місцеве самоврядування найповніше може бути реалізована ідея здійснення влади народом безпосередньо, вирішено важливі питання взаємодії держави, територіальної громади, особи. У сучасних державах, у тому числі в Україні, існують поки що фактори, які зумовлюють розбіжності на місцях інтересів держави й інтересів конкретної громади. Органи місцевого самоврядування покликанні цивілізовано узгоджувати ці розбіжності.
Необхідним етапом у будівництві демократичної, правової соціальної держави, якою на конституційному рівні проголошено Україну, є формування життєздатного та ефективного місцевого самоврядування. Воно є органічною частиною системи стримувань та противаг, що діє не лише по горизонталі, а й по вертикалі, запобігає узурпації державною владою, її надмірної концентрації у центрі, допомагає знайти оптимальне поєднання загальнодержавних та місцевих інтересів, виконує ряд інших не менш важливих функцій.
Проблемою української держави є, її органи та органи місцевого самоврядування дослідження сучасних науковців: Ушинський К.Д., Корф М.О., Сухомлинський В.О., Рождественський Н.С., Вашуленко М.С., Савченко О.Я., Шкуратяна Н.Г., Білик О.П., Головащук С.І., Воскресенська Н.О., Горбачук В.Т., Кравчук Д.М., Паламарчук В.І. та інші.
Об'єкт дослідження: основи та оргінізація місцевого самоврядування.
Предмет дослідження є представницькі органи місцевого самоврядування.
Поняття місцевого самоврядування грунтується на загальному розумінні природи самоврядування як такого. У першому наближенні самоврядування можна визначити як самостійне вирішення власних справ. Якщо управління – це сукупність відносин між тими, хто управляє, і тими, ким управляють, то самоврядування – управління, об'єкти і суб'єкти якого збігаються.
Тобто йде мова про те, що одні і ті ж особи управляють своїми справами безпосередньо. Проте за складних суспільних умов індивідуальні та загальносоціальні запити тісно між собою пов'язані і опосередковуються діяльністю багатьох суб'єктів. Тому у чистому вигляді збіг об'єктів та суб'єктів управління нині майже не зустрічається.
Виходячи з цього, під місцевим самоврядуванням розуміється право і спроможність управління самоврядними колективами (громадами) мешканців, який заснований на таких принципах:
1) поєднання інститутів прямої та представницької демократії;
2) надання всім членам територіального колективу широких можливостей щодо відстоювання та втілення в життя власних інтересів;
3) політико-правова прив'язаність діяльності органів місцевого самоврядування до корінних потреб жителів.
Місцеве самоврядування означає право і спроможність місцевих властей, в межах закону, здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою державних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення. Європейська хартія про місцеве самоврядування 1985 року, яку Верховна Рада України ратифікувала без застережень 11 вересня 1997 року, визначає місцеве самоврядування як право і реальну здатність органів місцевого самоврядування регламентувати значну частину державних справ і управляти нею, діючи в рамках закону, під свою відповідальність і в інтересах місцевого самоврядування.
Отже, у політичному сенсі місцеве самоврядування інтерпретується як цілісна система інститутів і процесів, принципів і механізмів їх функціонування, покликаних слугувати засобами цілеспрямованого розширення демократичного простору, ліквідації історично зумовленого протиріччя між державою та суспільством, подолання політичного відчуження людей від влади.
1. Атаменко Д. М., Адміністративне право. – Нав. Підручник., 2012. – 451 с.
2. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997р.
3. Закон України «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР і місцеві Ради народних депутатів Української РСР і місцеве самоврядування» від 7 грудня 1990 р.
4. Закон України «Про місцеві Ради народних депутатів, місцеве і регіональне самоврядування» від 26 березня 1992 р.
5. Закон України «Про формування місцевих органів влади і самоврядування» від 3 лютого 1994 р.
6. Закон України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про формування місцевих органів влади і самоврядування» від 28 червня 1994 р.
7. Закон України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11 липня 2002 р. Конституція України. – К., 2002 р.
8. Білик О. П., Бахрах Д. Н., Административное право: Учебник для вузов. - М.: Прогресс, М.,2012 – 547 с.
9. Драго Р. О., Административная наука. — М., 2011. – 520 с.
10. Горбачук В. Т., Камінська Л. В., Адміністративне право України: Курс лекцій. - К., 1998.
11. Ковальчук В. О., Корф М. О., Муниципальное право. Харків.,— М., 2010. – 471 с.
12. Мороз Р. О., Овсянко Д. М., Административное право. — М., 358 с. - 541.
13. Мазур Ю. А., Курс административного права., СПб.: Наука, - М., 2011. – 475 с.
14. Мельник В. А., Теорія административного права. НДФІ, — М., 2011. – 275 с.
15. Ткаченко Л. П., Бекяшев К. А., Дмитрієва Г. К. Основи приватного право: Підручник. – М.: Вид-во Проспект, 2011. – 452 с.
16. Тітов В. Є. Основа права: Курс лекцій. – М.: Вид-во., МИЭМП, 2012. – 350 с.
17. Савул А. О., Право: Підручник. – Волгоград: Вид-во Волгоградського державного університету», 2011 р.
18. Сухомлинський В. О., Соловей Л. П., Основи права: У 3-х т. Том 2. Особлива частина вже: Підручник. – М.: Вид-во БЕК, 2010 р.
19. Ушинський К. Д., Рогуславський М. М., Міжнародне приватне право: Підручник. – М.: Вид-в р 2011. – 474 с.
20. Швидка В. Д., Міжнародне приватне право: Підручник. – М.: Вид-воЭКСМО, 2012. – 520 с.
21. Явна А. А., Шкуратяна Н. Г. Міжнародне право: Навчальний посібник. – М.: Вид-во ВЕЛБИ, 2011 р.
ВИСНОВКИ
За умов ринкової економіки, існуюча система територіальної організації влади неспроможна результативно та ефективно впливати на процеси соціально-економічного і культурного розвитку територій, забезпечити якісний рівень надання громадських послуг населенню, що відповідав би європейським стандартам. Ця система виявилася нездатною до самовдосконалення і саморегуляції в умовах постійної трансформації економічної політичної систем.
Кожного року спостерігається нестача коштів місцевого самоврядування, бюджетна ж система України спрямована на підтримку не самодостатніх тих, що володіють достатньою власною фінансовою базою. А дотаційних територіальних громад і регіонів, оскільки діє правило – чим більше коштів надходжень до місцевого бюджету поступає за рахунок внутрішніх джерел, тим більше вилучень слід чекати в наступному бюджетному році. І навпаки, чим менше таких надходжень, тим більше поступає до місцевого бюджету коштів з Державного бюджету України за рахунок міжбюджетних трансфертів з метою фінансового вирівнювання.
Неврегульованою залишається проблема розмежування повноважень між органами виконавчої влади на місцях та органами місцевого самоврядування, між органами місцевого самоврядування різного територіального рівня (села, селища, міста, району у місті, району, області) та забезпечення виконання делегованих повноважень, що постійно призводить до виникнення конфліктних ситуацій при вирішенні питань місцевого і регіонального розвитку.
Сформована в тридцяті роки двадцятого століття система адміністративно-територіального устрою України не дозволяє сформувати такі територіальні громади, які б володіли достатніми матеріальними, фінансовими ресурсами, територією та об'єктами соціальної інфраструктури, необхідними для ефективного виконання завдань і повноважень місцевого самоврядування. Юрисдикція органів місцевого самоврядування багатьох міст України поширюється на територіальні громади сіл та селищ, які згідно з Конституцією України виступають самостійними суб'єктами місцевого самоврядування.
Зазначені обставини свідчать про те, що в Україні спостерігається криза системи управління місцевим та регіональним розвитком, усієї системи територіальної організації влади.
Сучасний стан державотворення в Україні вимагає якісного перетворення системи владних відносин як на загальнодержавному, так і на регіональному і на місцевому рівнях. Така необхідність обумовлена потребою не тільки закріпити досягнуті здобутки у справі становлення України як суверенної держави, але й продовженням розбудови її як правової, демократичної, соціальної. Лише за таких умов є можливим поліпшення добробуту населення, створення дієвих гарантій реалізації прав і свобод людини і громадянина.
Започаткована в нашій державі політична реформа на сьогодні охоплює здебільшого владні механізми загальнодержавного рівня. Однак держава може бути міцною тільки за наявності сильних регіонів. Як свідчить світовий та вітчизняний досвід державотворення, системні реформи можуть бути ефективними в тому разі, коли до них залучаються й владні відносини й інститути на територіальному рівні. Тому політична реформа має знайти своє логічне продовження у вдосконаленні владних відносин на рівні областей, районів, міст, селищ, сіл.
Адже саме на цих рівнях найбільш виразно проявляється ефективність влади, її здатність продемонструвати свої можливості через надання своєчасних і якісних управлінських послуг. Недосконалість чинного законодавства з цих питань породжує численні конфлікти між різними органами влади як по горизонталі, так і вертикалі, вносить напругу у відносини між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Одним із суттєвих проявів суперечливості та недосконалості існуючої територіальної організації влади в Україні є надмірна централізація державної влади, яка негативно позначається на розвиткові регіонів, де пряме державне управління переважає над місцевим самоврядування.
Передумовою досягнення збалансованості інтересів є формування і впровадження виваженої державної політики щодо регіонів, особливо в аспекті фінансового забезпечення їх соціально-економічного розвитку, узгодженості повноважень і дій органів регіонального управління на місцеве самоврядування, розвитку самоврядних інституцій.
Вирішення зазначених проблем є можливим тільки за умов поєднання інституційних змін у системі публічної влади з реформою адміністративно-територіального устрою України. Така реформа, не ставлячи під сумнів унітарного характеру держави, повинна упорядкувати наявну систему адміністративно-територіальних одиниць, раціоналізувати їхні межі, забезпечити формування дієздатних територіальних громад.
На сьогодні отримала конституційне закріплення нова модель влади, що базується на принципах демократизму, верховенства права, розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, визнання гарантованості місцевого самоврядування.