Лекція №2, Принципи цивільного процесуального права

« Назад

1. Поняття, система і значення принципів цивільного процесуального права

Принципи права представляють собою важливу і стабільну основу, на якій будується система правових норм. Саме принципи визначають:

1) основні ідеї існування, функціонування та розвитку правової системи і всіх її інститутів;

2) основну мету та завдання існування правових норм.

Визнання основними загальнолюдськими принципами справедливості, законності, гуманності дозволило сформувати ефективну систему регулювання правових відносин, адже всі особи прагнуть до справедливого вирішення своїх спорів, яке буде ґрунтуватися на підставі закону, а також гуманного доброго ставлення до себе. Таким чином, на підставі цих керівних ідей і положень поступово формується правова система, яка задовольняє інтереси всього суспільства і кожного окремого індивіда.

Рис. 1 – Поняття «принцип»

Подвійність природи самих принципів проявляється, передусім, в тому, що вони можуть бути або безпосередньо нормами, які регулюють відносини або ідеями, звідки витікають правові норми. Уявляється, що саме тут корениться дискусія з приводу однієї із найважливіших ознак принципів права – закріплення їх у правових нормах.

Основне завдання принципів – створити стабільну основу для функціонування і розвитку правової галузі, внаслідок цього вони повинні визначати особливості функціонування і розвитку цивільного процесуального права; визначати його специфіку та зміст та природу.

Значення принципів полягає, передусім, в наступному.

По-перше, ці принципи дозволяють повно зрозуміти сутність процесуального права, а також визначають напрям, характеристику і тенденції його розвитку, оскільки саме принципи є його керівними ідеями, на яких будується вся ієрархія норм права, які відповідають ним і розкривають їх зміст.

По-друге, саме принципи цивільного процесуального права об’єднують в єдину систему всю відповідну галузь права, створюють необхідний фундамент, на якому міцно тримається цивільне судочинство.

По-третє, доповнюють та деталізують існуючі положення цивільного процесуального права із тим, щоб вирішити всі конкретні проблеми, не врегульовані нормами права, виправити прогалини чинного законодавства.

Принципи права цивільного процесуального права визначають як нормативно закріплені фундаментальні засади, в межах яких функціонують і розвиваються норми цивільного процесуального права, визначаючи його структуру, особливості, порядок його застосування.

Слід зауважити, що принципи права тісно взаємопов’язані між собою, і діють комплексно, у своїй єдності та сукупності, внаслідок цього утворюється система принципів цивільного процесуального права. Дослідження системи принципів дозволяє повно і ґрунтовно визначити кожен окремий принцип.

Ознаки системи принципів цивільного процесуального права:

Єдність системи принципів полягає в тому, що принципи цивільного процесуального права можуть виконувати свої функції системно, наприклад, принцип рівності всіх перед судом і змагальності не можна оцінити без незалежного судочинства і т.д. Тільки у своїй сукупності принципи права дають змогу уявити собі специфіку окремої галузі права або правової системи в цілому.

Взаємозвязок принципів проявляється в тому, що кожен принцип не тільки дозволяє створити уявлення про галузь права в цілому, але і розкриває і доповнює положення інших принципів, так наприклад, з принципу здійснення правосуддя тільки судами випливають принципи незалежності судів, і т.д.

Взаємозалежність принципів полягає в тому, що порушення положень одних принципів неминуче тягне за собою порушення ще цілого ряду принципів, як наприклад, порушення принципу змагальності тягне за собою порушення принципу законності та винесення необґрунтованого рішення.

Під системою принципів цивільного процесуального права розуміють сукупність усіх принципів цивільного процесуального права в їх взаємозв’язку і взаємообумовленості.

2. Класифікація принципів цивільного процесуального права

У своїй сукупності принципи права утворюють систему, але в межах цієї системи вони характеризуються певними притаманними ознаками, які дозволяють виділити їх в певні групи за визначеними критеріями для більш ефективного вивчення та дослідження.

Класифікація принципів цивільного процесуального права – це розподіл принципів права за визначеними критеріями в окремі групи для дослідження.

За змістом і сферою поширення:

1) загальноправові принципи – демократизм, гуманізм, законність;

2) міжгалузеві – принципи здійснення правосуддя лише судом, рівності громадян перед законом і судом, колегіальності у розгляді справ, незалежності суддів та підкорення їх тільки закону, національної мови судочинства, гласності судового розгляду, об’єктивної істини;

3) галузеві – принципи диспозитивності, змагальності, процесуальної рівності сторін;

4) принципи судового розгляду справи – усності, безпосередності.

За об’єктом регулювання:

1) організаційно-функціональні, тобто такі, що є одночасно і принципами організації правосуддя;

2) функціональні, тобто принципи, які визначають процесуальну діяльність суду і учасників - диспозитивність; змагальність; судова істина; процесуальна рівність сторін; усність тощо.

За формою нормативного закріплення:

1) принципи, закріплені у Конституції України;

2) принципи, закріплені у цивільному процесуальному законодавстві.

За роллю в регулюванні процесуально-правового становища суб’єктів правовідносин:

1) принципи, які визначають процесуально-правову діяльність суду та

2) принципи, які визначають процесуальну діяльність осіб, які беруть участь у справі та інших учасників процесу.

Принципи поділяють також за їх значимістю:

1) на фундаментальні (абсолютні – диспозитивність, рівноправність сторін, суддівське керівництво, процесуальний формалізм);

2) конструктивні, тобто відносні, до них відносяться всі інші принципи.

Для більш детального вивчення вказаних принципів цивільного процесуального права ми оберемо дві наступні групи, які дослідимо в наступних питаннях.

Таким чином, до принципів цивільного процесуального права, закріплених Конституцією України, належать:

1) законність;

2) рівності громадян перед законом та судом;

3) доступність та гарантованість судового захисту прав та свобод людини і громадянина;

4) змагальність;

5) публічність та гласність судового процесу;

6) участь громадськості у захисті прав громадян;

7) державна мова судочинства;

8) здійснення правосуддя виключно судами;

9) незалежність і недоторканність суддів та підкорення їх тільки закону;

10) постановлення судами рішень іменем України та їх обов’язковість до виконання на всій території України;

11) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Принципами цивільного процесуального права України, закріплених цивільним процесуальним законодавством виступають:

1) диспозитивність;

2) об’єктивна істина;

3) неможливість процесуального сумісництва;

4) безпосередність судового розгляду;

5) усність судового розгляду та його повне фіксування технічними засобами;

6) безперервність судового розгляду.

3. Зміст принципів цивільного процесуального права, закріплених конституцією України

Кожен із принципів цивільного процесуального права представляє собою важливий фундамент, на якому будується ціла система правових норм того чи іншого інституту цивільного процесуального права. Внаслідок цього потрібно детально розглянути кожен із згаданих нами принципів для того, щоб з’ясувати їх природу та значення, а також сукупність правових норм, що функціонують на їх основі.

Принцип законності

Закріпленим у ст. 2, 8, 213 ЦПК України тощо. Принцип законності ніби пронизує весь порядок провадження цивільного судочинства.

У цивільному процесуальному праві:

1) цивільне судочинство здійснюється виключно на підставі закону, яким встановлено порядок провадження всіх процесуальних дій, встановлено права та обов’язки учасників тощо;

2) справи вирішуються тільки на підставі матеріального права – норм чинного законодавства.

Таким чином, утвердження принципу законності дозволяє всім учасникам цивільного судочинства знати і використовувати норми, закріплені в законах, оскільки тільки на їх підставі здійснюється судочинство. Навіть більше, всі учасники процесу зобов’язані діяти на підставі закону, а суд – ще і в межах закону.

Слід зауважити, що цей принцип пронизує весь цивільний процесуальний порядок: вся діяльність суду повинна будуватися на законності, як і дії інших учасників процесу, всі судові рішення повинні відповідати нормам чинного законодавства.

Таким чином, слід визнати, що законність – це принцип, який встановлює обов’язок всіх учасників процесу діяти в межах та на підставі закону в процесі здійснення цивільного судочинства.

Принцип рівності всіх учасників закріплений у п. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 5 ЦПК України.

Рівність учасників цивільного процесу проявляється в тому, що законом їм надається рівні права та можливості для доведення своєї правоти в суді. Ці права повинні бути саме рівні за своєю суттю і значенням, але не однакові, зокрема, це право позивача на подачу позову, а також право відповідача на заперечення проти нього тощо.

Рівність сторін не можна представляти собі як надання особам рівних можливостей і прав, необхідно доповнити її рівними обов’язками, що відповідають процесуальним правам. Внаслідок цього, обидві сторони наділяються обов’язками виконувати судові рішення, сплачувати судові збори тощо.

Загалом, значення принципу рівності всіх перед законом важко переоцінити, оскільки тільки таким чином формується дійсно ефективна правова система.

Отже, принцип рівності усіх учасників процесу перед законом і судом можна визначити як встановлені законом рівні права та можливості доведення своєї правоти в суді для всіх учасників цивільного судочинства.

Принцип доступності закріплений у ст. 3, ст. 4 ЦПК України і представляє собою один із найдавніших і найважливіших принципів права, який гарантує право на судовий захист своїх прав та свобод кожній без виключення людині.

Цей принцип розвиває положення принципу законності та рівності всіх перед законом та надає можливість використовувати судовий спосіб захисту своїх прав, свобод та законних інтересів.

В цивільному процесуальному праві цей принцип найбільш повно розкривається в положеннях ЦПК України:

1) про право на позов,

2) обмеження підстав для відмови у прийнятті позову,

3) надання прав звернення до суду за захистом органам та особам, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, держави тощо.

Цей принцип є виключно важливим, внаслідок цього визнання відмови від права звернення до суду в будь-якому випадку будуть недійсними.

Отже, принцип доступності та гарантованості судового захисту прав та свобод людини та громадянина встановлює можливість будь-якої особи звернутися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів, обмеження якого є недійсним.

Принцип змагальності закріплений ст. 10 ЦПК України.

Основні правила змагальності цивільного процесу:

1) жодна справа не може бути розпочата інакше як за заявою позивача;

2) суд не може здійснювати жодних дій без прохання сторін;

3) суд своє рішення основує на доказах, досліджених у суді;

4) суд не може виходити за межі вимог позивача.

Принцип змагальності у цивільному процесуальному праві представляє собою правовий фундамент для доведення своєї правоти в суді і проявляється у наступних обов’язках учасників:

1) подавати докази на обґрунтування своїх вимог та заперечень;

2) правах подавати судові свої міркування та заперечення з приводу всіх питань, які виникають у ході розгляду справи судом, встановлювати предмет доказування, визначаючи у заявах, що подаються до суду, обставини, які обґрунтовують вимоги і підлягають з’ясуванню;

3) своєчасно одержувати інформацію про місце і час розгляду справи та брати участь у цивільному процесі;

4) знати позицію протилежної сторони, одержувати від суду копію поданої нею заяви, касаційної скарги тощо;

5) подавати заперечення з приводу всіх постанов суду;

6) користуватися послугами процесуального представника у змаганні.

Відповідно до принципу змагальності учасникам цивільного судочинства надаються рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх позицій, обставин і фактів справи, якими вони обґрунтовують свої вимоги або заперечення.

Принцип публічності закріплений у ст. 6 ЦПК України.

Термін publicus з лат. перекладається як громадськість, тому публічність потрібно трактувати передусім як «винесене на громадськість» або «оприлюднене для громадськості».

Публічність здійснення цивільного судочинства знаходить свій прояв у нормах про необхідність проведення відкритих судових засідань, що у поєднанні із додержанням принципу усності судового розгляду, створює можливість всім охочим і зацікавленим ознайомлюватися із справою.

Термін «гласність» прийшов у право із політології, де під гласністю розуміють відкритість, зокрема, відкрите висвітлення діяльності державних органів, інститутів, відкрита державна політика тощо.

Визначення принципу відкритості, як можна іншими словами визначити гласність, є надзвичайно важливим кроком для розвитку цивільного судочинства. З одного боку, відкритість знайшла свій прояв у відкритому висвітленні діяльності судів, опублікуванню їх інструкцій, постанов тощо, якими вони керуються у своїй діяльності, забезпечення відкритого процесу відбору та призначення суддів тощо. З іншого боку, відкритість слід розглядати як можливість доступу до судових рішень всіх громадян України, встановлення обмежень втаємничення процесів тільки в інтересах його учасників тощо. Все це забезпечує нормальний стабільний розвиток ефективної моделі правосуддя в нашій країні.

Отже, можна визначити принципи публічності та гласності як вимоги до прилюдного та відкритого судочинства, яке забезпечує доступ всіх до інформації про діяльність суду, розгляду справи, судові рішення тощо.

Принцип мови судочинства закріплений у ст. 10 Конституції України, ст. 7 ЦПК України.

Положеннями цієї статті утверджується, що цивільне судочинство здійснюється виключно державною мовою нашої країни – українською, із тим, щоб забезпечити рівні права всіх учасників процесу, а також те, що жоден учасник процесу, який не володіє державною мовою, буде забезпечений перекладачем.

Принцип державної мови судочинства знаходить свій прояв у багатьох положеннях чинного ЦПК України:

1) можливість дачі показів державною мовою або

2) право за бажанням особи надавати їх рідною мовою,

3) забезпечення перекладачів для сторін процесу тощо.

Отже, принцип державної мови судочинства закріплює правило проведення цивільного судочинства українською мовою, надаючи право особам, які нею не володіють, користуватися послугами перекладача, який наділяється законом статусом учасника провадження.

Принцип здійснення правосуддя закріплений у ст. 124 Конституції України і полягає в тому, що жоден державний орган, або посадова особа, або інша організація чи установа, не можуть узурпувати право здійснювати правосуддя, як і не може бути наділена таким правом.

Принцип недоторканності суддів закріплений у ч. 1 ст. 126, ч. 1 ст. 129 Конституції України, ст. 8 ЦПК України, напряму взаємопов’язаний і взаємозалежний від принципу здійснення правосуддя виключно судами.

Ці два принципи формують фундаментальний підхід до сучасної правової системи, де основне завдання судів – це встановлення істини в справах та надання кожному права на захист своїх прав та інтересів, для чого їм було надано повну незалежність від усіх інших гілок влади, державних органів і посадових осіб, визначено недоторканість суддів. Все це було обумовлено однією метою – щоб суд керувався в своїй діяльності тільки законом.

Законом забороняється будь-яке втручання в професійну діяльність суддів, їх обмеження або тиск з метою впливу.

Принцип постановлення рішень закріплений у ч. 5 ст. 124, п. 9 ст. 129 Конституції України.

Цей принцип встановлює важливу ознаку, притаманну всім судовим рішенням:

будь-яке судове рішення є загальнообов’язковим, тобто

1) є обов’язковим для виконання будь-якою особою;

2) повсюди на території України незалежно від будь-яких обставин, оскільки суди діють від імені України та постановляють свої рішення від імені України.

Принцип апеляційності і оскарження рішень крім випадків, встановлених законом, закріплений у п. 8 ст. 129 Конституції України. Є одним із найдавніших принципів цивільного судочинства.

Основна мета існування апеляційного та касаційного оскарження полягає в тому, щоб учасники процесу мали законно визначені підстави для відміни або зміни винесеного судового рішення. Це пов’язано і з принципами незалежності суддів у своїй діяльності, оскільки забороняється будь-який вплив на них, а також принципами диспозитивності, оскільки суд обмежений у праві витребувати докази у справі, а також внаслідок існування нормальних життєвих обставин, коли деякі обставини, що мають істотне значення для справи, стають відомими учасникам через деякий час, що унеможливлює їх використання в процесі.

4. Зміст принципів цивільного процесуального права України, закріплених цивільним процесуальним законодавством

Серед принципів, які визначають особливості функціонування і розвитку цивільного процесуального права; визначати його специфіку та зміст та природу; водночас вони є специфічними принципами, які притаманні виключно цивільному судочинству, найбільш повно та детально розкривають зміст його положень.

Принцип диспозитивності визначений у ст. 11 ЦПК України тощо, є одним із найважливіший принципів притаманних цивільному процесуальному праву.

Сьогодні принцип диспозитивності закріплений у ст. 11 ЦПК України, де визначено його основні елементи:

1) ініціювання процесу можливе тільки за зверненням фізич­них чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу;

2) обмеження суду, який розглядає цивільні справи в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які бе­руть участь у справі;

3) право осіб, які беруть участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд;

4) право суду залучити відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Термін «диспозитивність» походить від лат. «dispositivus», що означає «у розпорядженні», яке походить від латинського терміну «dispono», або “розпоряджаюсь”. Загалом під диспозитивність в широкому значенні розуміють можливість суб’єктів самостійно визначати свої дії, зокрема, здійснювати права чи утримуватися виходячи з власних інтересів.

Можна класифікувати суб’єктивні права, які визначають процесуальні дії, що характеризують диспозитивність судочинства, на наступні групи:

1) права, які характеризують повноваження на порушення провадження по справі – право на пред’явлення позову; право на пред’явлення зустрічного позову тощо;

2) права, спрямовані на зміну позовних вимог;

3) права, пов’язані із залученням до справи всіх заінтересованих осіб;

4) права, пов’язані із забезпеченням законного складу суду, об’єктивного розгляду справи та виконання судових постанов – право заявити відвід;

5) права щодо здійснення окремих процесуальних дій в суді першої інстанції, в провадженні справи у апеляційній і касаційній інстанціях та інстанції перегляду рішень, ухвал, що набрали законної сили, у зв’язку з нововиявленими обставинами, а також на стадії звернення рішення до виконання, на особисте ведення справи або за участю чи через представника тощо;

6) всі інші права, які забезпечують захист у процесі по справі, – вибір підсудності тощо.

Можна визначити принцип диспозитивності як нормативно-керівне положення цивільного процесуального права, яке закріплює вільне, на свій розсуд розпорядження юридично заінтересованими особами матеріальними правами щодо предмету спору, процесуальними засобами захисту порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, а також здійснення чи утримання від здійснення дій матеріального та процесуального характеру, спрямованих на розвиток, зміну або припинення розгляду цивільної справі у суді в межах дозволених законом і в установленому процесуальному порядку.

Основна відмінність від принципу змагальності:

- змагальність для досягнення мети процесу визначає рух процесу, а диспозитивність – його забезпечує;

- диспозитивність охоплює ті положення цивільного судочинства, від яких залежить його виникнення, розвиток і закінчення, в процесі яких суб’єкти активно використовує своє право розпорядження процесуальними правами; змагальність, на відміну від диспозитивності, визначає порядок здійснення правосуддя, за яким позивач та відповідач самі визначають докази, які необхідні для підтвердження своїх вимог та заперечень;

- якщо принцип диспозитивності надає сторонам право вільно розпоряджатися своїми матеріальним і процесуальними правами, то принцип змагальності, навпаки, накладає на сторони обов’язок надати суду докази, які підтверджують їх вимоги та заперечення.

Принцип об’єктивності рішень закріплений у ст.ст. 212, 213 ЦПК України

Вся діяльність суду направлена на досягнення однієї мети – встановлення істини у справі. Цивільне судочинство представляє собою впорядкований процес встановлення істини в справі, який починається з визначення предмета доказування, тобто кола обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення і визначаються спірні відносини, дослідження яких надасть суду можливість встановити істину.

Пізнавальна діяльність суду полягає в тому, що він:

1) встановлює фактичні обставини справи,

2) обирає та аналізує норми права, які підлягають застосуванню.

Судове пізнання виявляється у збиранні та оцінці доказів.

Для встановлення обставин спірного матеріального правовідношення і винесення законного і обґрунтованого рішення суду необхідно всебічно, повно й об'єктивно дослідити й оцінити кожний доказ окремо і в їх сукупності, зокрема, з погляду достатності і взаємозв'язку. Об’єктом пізнання у судовому процесі є факти, якими обґрунтовують свою позицію сторони та які підлягають доказуванню у суді.

Відповідно до ст. 62 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, не сприймаючи жодні докази із наперед визначеною силою.

Отже, закон закріплює механізм встановлення істини у справі, до якого ми відносимо:

1) визначення кола осіб, що беруть або повинні взяти участь у справі;

2) визначення предмету доказування і кола доказів;

3) дослідження доказів, що в сукупності та відповідності закону призведе до найбільш повного з’ясування істини у справі.

Отже, принцип об’єктивної істини можна визначити як нормативно закріплені вимоги щодо повного та всебічного з’ясування обставин справи, визначення кола залучених до участі осіб, предмету доказування та кола доказів, їх дослідження у сукупності.

Принцип усного розгляду закріплений у ст. 160 ЦПК України.

У ЦПК України безпосередньо закріплено, що розгляд справ у всіх судах проводиться усно. Таким чином, принцип усності цивільного судочинства було встановлено як один із основних принципів, який забезпечує безпосереднє сприйняття судом та іншими учасниками процесу всіх матеріалів справи, доповнює принцип публічності та гласності судочинства.

Принцип усності знаходить свій прояв у численних нормах ЦПК України:

1) у ст. 7 ЦПК встановлено, що особам, які не володіють українською мовою, забезпечується право робити заяви, давати пояснення та виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або іншою мовою, користуючись при цьому послугами перекладача;

2) ст. 6 ЦПК закріплено правило публічності судових процесів, зміст якої зводиться до того, що розгляд справ в усіх судах проводиться відкрито й усно;

3) ст. 27, 31, 34, 35, 45, 304, 333 ЦПК України визначено право сторін та інших осіб давати в суді усні пояснення, надавати докази та заперечення, заявляти клопотання, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, третім особам, прокурору, органи державної влади та місцевого самоврядування, а також особи, яким законом надано право захищати права i свободи інших осіб;

4) ст. 6, 304, 333 ЦПК України встановлено, що розгляд справ як в суді першої інстанції, так і в апеляційній та касаційній інстанціях проходить в ycній формі, незалежно від того це судове засідання закрите чи відкрите тощо.

Під принципом усності нормативно закріплені вимоги до проведення судового процесу, в якому встановлена обов’язок промовити вголос всі процесуальні дії, які провадяться у процесі, зокрема, позовні вимоги, заперечення, покази свідків, третіх осіб, експерта тощо.

Принцип безпосереднього розгляду закріплений в положеннях ст. 159 ЦПК 2004 р., де зазначені його фундаментальні основи:

1) суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити всі докази в справі;

2) справа повинна розглядатися одним і тим самим складом суду;

3) у разі заміни одного із суддів під час судового розгляду справа розглядається спочатку, для того, щоб кожен суддя мав змогу власноруч дослідити всі докази, а не ґрунтуватися на міркування іншої особи.

Можна визначити зміст цього принципу у поєднанні двох наступних аспектів:

- по-перше, це необхідність дослідження першоджерел у судочинстві;

- по-друге, весь процес дослідження повинен проводитися однією особою.

ЦПК України містить ряд процесуальних норм, в яких знаходить свій прояв принцип безпосередності судового розгляду:

1) зобов’язують суди безпосередньо досліджувати докази у справі і обґрунтовувати своє рішення лише тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні ст. 212-213 ЦПК України;

2) порядок заслуховування пояснень сторін, третіх осіб та їх представників, які беруть участь у справі відповідно до ст. ст. 62, 176 ЦПК України,

3) допит свідків відповідно до ст. ст. 63, 180 – 184 ЦПК України,

4) дослідження письмових та речових доказів відповідно до ст. ст. 64, 185 – 187 ЦПК України,

5) висновків експертів ст. ст. 66, 189 ЦПК України,

6) консультації та роз’яснення спеціалістів ст. 190 ЦПК України, які забезпечують безпосереднє сприйняття судом доказового матеріалу в судочинстві.

Принцип безпосередності яскраво проявляється у положеннях ст. 132 ЦПК України, відповідно до яких суд, в разі необхідності – віддаленості, має право доручити відповідному суду провести певні процесуальні дії. Таким чином підкреслюється, що основне завдання суду полягає в безпосередньому особистому дослідженні всіх доказів, а навіть при неможливості цього здійснити, брати до уваги лише дослідження доказів іншим судом за своїм дорученням.

При дослідженні доказів, отриманих за судовим дорученням, досліджуються в присутності осіб, які беруть участь у справі, забезпечуючи їх таким чином можливістю ознайомлення із ними.

Отже, принцип безпосередності визначається як нормативні правила, якими встановлюються спосіб сприйняття судом доказових фактів, які мають значення для правильного вирішення справи по суті та встановлення істини у справі.

Принцип безперервності пов'язаний із необхідністю концентрації уваги суду на конкретній справі, її особливостях, для того, щоб внутрішні переконання суду давали підстави для забезпечення правильної оцінки доказів, точної юридичної кваліфікації правовідносин та ухвалення законного та обґрунтованого рішення.

ЦПК 2004 року визнає принцип безперервності одним із найважливіших принципів судового розгляду, який проявляється у наступних нормах:

1) ч. 5 ст. 176 ЦПК вказано, що при відкладенні справи новий її розгляд розпочинається заново,

2) ст. 209 ЦПК встановлено обов’язок суду ухвалити судове рішення негайно після розгляду справи.

Таким чином, законом встановлено, що відповідно до вимог принципу безперервності розгляд цивільних справ повинен проводитися безперервно до ухвалення судового рішення. Але суд також може розглядає дану справу безперервно до одного із наступних процесуальних дій: відмова позивача від позову і постановлення ухвалу про закриття справи на підставі ст. 174 ЦПК 2004 р. або затвердження судом мирової угоди.

Найбільш повно принцип безперервності проявляється саме на стадії судового засідання, коли суддя, який проводив досудову підготовку, відкриває судове засідання, перевіряє явку учасників процесу, роз’яснює особам, які беруть участь у справі, їх процесуальні права та обов’язки, вирішує заявлені клопотання, водночас має право відкласти розгляд справи в разі заяви однієї або двох сторін про неможливість явки їх в судове засідання, якщо вона буде визнана поважною.

Тобто суд за певних умов має право або зобов’язаний відкласти справу на визначений термін, по закінченню якого справа слухається заново. Прикладом таких дій є розшук відповідача або надання окремого судового доручення, а також хвороба чи відрядження сторони чи судді.

Вимоги принципу безперервність не порушуються наявністю перерв в судовому розгляді, відмінність якої від відкладення розгляду справи зводиться до того, що розгляд справи у судовому засіданні може продовжуватись далі відповідно до ч. 2 ст. 191 ЦПК 2004 р. Відповідно до ст. 195 ЦПК перерви не дозволяються у судові дебати і ухвалення судового рішення, зокрема, у ст.. 209 ЦПК вказано, що суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

Отже, принцип безперервності можна визначити як нормативно визначена процедура розгляду справ та окремих питань судочинства в судових засіданнях на будь-якій стадії процесу, яке передбачає відкладення розгляду судової справи тільки у визначених законом випадках, крім перерви, призначеної для відпочинку та процесуальної перерви, яка надається за клопотанням сторін у межах, встановлених законом.