Дипломна робота Погроза, як спосіб вчинення злочину

« Назад

Висновки

До основних факторів, що обумовлюють криміналізацію способу вчинення злочину, належать: суспільна небезпечність і достатня поширеність. На характер суспільної небезпеки спосіб впливає тим, що визначає якісну своєрідність виконання злочинного діяння і в чому обумовлює характер шкоди, що заподіюється суспільним відносинам. Важливе спосіб надає вплив на ступінь суспільної небезпеки злочинного діяння - інтенсивність способу безпосередньо впливає на тяжкість настали або можливих наслідків злочину, при цьому він може створювати небезпеку заподіяння шкоди одночасно кільком об'єктам (як основному, так і додатковому).

Погроза, що широко використовується законодавцем як способу вчинення злочину, що являє собою протиправне суспільно небезпечне інформаційний вплив на потерпілого. При цьому в кримінальному законі погроза застосовується у значенні одного із способів здійснення психічного примусу, самостійного способу вчинення злочину та діяння.

Насильство в кримінально-правовому розумінні означає суспільно небезпечну дію на організм людини.

Види погроз: вербальні; невербальні, що використовують (або створюють) обстановку вчинення злочину; складні, або погрози, супроводжувані демонстрацією зброї, а також сполучені з вчиненням інших злочинних дій; змішані.

Аналіз історичного законодавства про відповідальність за протиправну погрозу показує, що її протягом багатовікову історію завжди була взаємозалежна з недостатнім розвитком самого кримінального законодавства надають у цілому. Розвиток кримінально-правового регулювання протиправної погрози іде за рахунок шляху збільшення кількості складів, що з встановленням відповідальності за злочину, скоєні із застосуванням фізичної і психічної погрози.

Ознака злочинного примусу різно проявляється у Загальній і Особливій частини КК України. У кримінальному законі норми статей, у яких згадується погроза, описуються по-різному. Сукупність виявлених найбільш типових, загальних ознак, які стосуються різноманітних аспектів протиправної погрози, дозволила нам сформулювати визначення протиправної погрози.

Будь-яка погроза має мету – вчинення будь-яких дій проти власного волевиявлення, тобто за погрозу потерпілий обов'язково має осмислити пропоновану вимогу, і лише усвідомивши її, прийняти зважене рішення.

Отже, обов'язковим і основним ознакою погрози є психічна сфера особистості.

Погроза являє собою вираз однією особою на адресу іншого обіцянки завдати шкоди його благ. Безсумнівно, що погроза, не володіючи властивістю прямого впливу на фізичну підструктуру людини (шкірні покриви і внутрішні органи), володіє можливістю такого впливу на психічну підструктуру. Тому погроза є за своєю природою психічним насильством, так як сутність психічного насильства полягає в бажанні винного впливати на психічну сферу людини, її душевний стан. А оскільки такий вплив можливо не тільки вираженням погрози, але і, наприклад, нанесенням образи, наклепом, які в змозі викликати різні душевні переживання і інші негативні психічні процеси, то можна зробити висновок, що погроза є лише одним з різновидів психічного насильства. При цьому погроза не є тотожною психічного примусу. Примусу завжди властиво прямий вплив на волю іншої людини, вимога певної поведінки від потерпілого. Погроза ж не обов'язково пов'язана з наявністю такої вимоги. Тому погроза є більш загальним поняттям, ніж психічний примус, так як вона може як містити елемент вимоги, так і не містити такого елемента.

Погроза, як одне з явищ об'єктивного світу, впливає на людську психіку в відповідності з загальними закономірностями відображення людською свідомістю навколишньої дійсності. Оскільки психічні процеси пізнання суб'єктивні, так як вони є властивістю індивідуального організму, то відображається людською свідомістю картина світу також суб'єктивна.

Суб'єктивні і всі прояви єдиної картини навколишньої дійсності, в тому числі і такі прояви, як погрози.

В оцінках властивостей вираженої погрози різними людьми можливі значні відхилення в ту або іншу сторону: перебільшення погрози або її недооцінка. Це може бути наслідком різних психічних і нервових захворювань, вікових особливостей психіки, конкретних обставин вираження погрози.

Для наявності психічного насильства зовсім не обов'язково, щоб виражена загроза стала предметом відображення в свідомості адресата погрози. В іншому випадку з - під кримінально - правового захисту від погрози випадають групи людей, яким важко або неможливо досить чітко відобразити у своїй свідомості факт погрози: люди зі значними дефектами органів почуттів, психічно хворі, малолітні. Між тим саме такі групи повинні підлягати особливої соціальної, в тому числі і кримінально - правової, захисту. Не сприйнята свідомістю таких людей погроза не тільки не втрачає властивостей суспільної небезпеки, але і стає навіть більш суспільно небезпечною за ознакою цинізму, так як подібна погроза порушує загальновизнані норми моралі, що накладають заборону на вчинення насильства щодо беззахисних.

Злочин, суспільна небезпечність злочину - це об'єктивні категорії, і такий чисто суб'єктивний фактор, як неправильна оцінка потерпілим вираженої погрози, не повинен спричиняти усунення суспільної небезпеки злочину і його караності.

Поняття «загроза» і «виявлення умислу» знаходяться між собою у співвідношенні перехрещення, перетину. Обсяги цих понять частково збігаються, і в частині збігу погроза стає формою (видом) виявлення умислу. Людина, що виражає погрозу заподіянням шкоди, може мати умисел на заподіяння цієї шкоди, і в цьому випадку погроза буде представляти собою форму (вид) виявлення умислу. Але джерело погрози може і не мати такого умислу, а її вираз може викликатися прагненням до бравади, бажанням самоствердження і т. д. В таких випадках погроза не буде виявленням умислу.

Здатність погрози негативно впливати на психічну сферу людини переходить від здатності погрози бути формою (видом) виявлення умислу. Погрози можуть викликати почуття страху, пригніченості і т. д. лише тому, що емпіричні і теоретичні знання кожної конкретної людини, так і всього людства в цілому, свідчать про те, що погрози часто володіють властивістю втілюватися в життя. Погроза суспільно небезпечна тому, що вона, по-перше, є формою виявлення умислу і може виражати справжні наміри загрозливого, і, по-друге, вона внаслідок цього має здатність заподіяння психічних травм.

Істотна роль здібності погрози бути формою виявлення умислу та у встановленні її караності. Законодавець встановлює кримінальну відповідальність за погрозу також і з метою припинення умислу на заподіяння тяжкого шкоди на стадії його виявлення.

При аналізі норм КК України зазначається наступна тенденція: значне збільшення кількості випадків вживання погрози застосуванням різних видів насильства, в тому числі найбільш небезпечних - вбивством і заподіянням тяжкого шкоди здоров'ю у кваліфікованих складах злочинів порівняно з основними складами.

Вивчаючи погрозу вбивством як злочин, я зрозумів, що погроза вбивством – це виявлений особою ззовні намір позбавити іншу людину життя.

Погроза вбивством може бути вчинена словесно, письмово, за допомогою різного роду дій (жестів, міміки, демонстрації зброї тощо).

Дії такого характеру майже завжди супроводжуються демонстрацією або частковим застосуванням будь – яких знарядь та засобів (зброї у вигляді сокири, молотка, ручної гранати, мисливської рушниці, газового пістолета, кухонного ножа або ж іншого предмета чи речі навколишнього світу, якими можна завдати тілесні ушкодження) і практично у всіх випадках, погрозою застосування фізичне насильство.

Погроза вбивством повинна бути конкретною і реальною. Конкретність погрози виражається у зверненні її до конкретної особи і висловленні особисто потерпілому або через третіх осіб. Реальність погрози визначається достатністю підстав для побоювання потерпілим її виконання.

Реальність погрози вбивством має встановлювати суд в кожному випадку з урахуванням певних обставин справи. При вирішенні цього питання слід враховувати як суб’єктивний критерій (сприйняття погрози її адресатом) так і об’єктивний (спосіб та інтенсивність її вираження, особу винного, характер стосунків між винним та потерпілим), оскільки більшість злочинів проти життя і здоров’я особи вчиняються за попередніх зв’язків між винним і потерпілим.

Розділ II особливої частини КК України (ст. 129) визначає погрозу вбивством як злочин проти життя і здоров’я особи. Погроза вбивством має на меті вплинути на психічне здоров’я особи - зробити її життя дискомфортним, таким що піддається реальній небезпеці. Суспільно – небезпечні наслідки при погрозі вбивством як правило, виступають у вигляді психологічних, інколи психічних травм або захворювань, викликаних переживанням, страхом за своє життя або життя близьких, що проявляються у втраті апетиту, безсонні, звичного графіку праці та відпочинку, а ці фактори, у свою чергу стають причинами різних проявів розладу як психічного здоров’я.

Суспільно – небезпечні наслідки злочину, передбаченого ст. 129 КК України проявляються у вигляді шкоди на рівні порушень психічних і психологічних процесів адресата погрози (відчуття неспокою, тривога, стрес, депресія і т. д.). Наявність цих станів є підтвердженням того, що погроза сприйнята такою, яка могла бути приведена в дію.

Список використаної літератури

Нормативно-правові акти:

1. Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року зі змінами і доповненнями згідно із законом України «Про внесення змін і доповнень до Конституції України» 2007.

2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 15 січня 2015 року.

3. ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ П О С Т А Н О В А 06.11.2009 N 10 Про судову практику у справах про злочини проти власності.

4. ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ П О С Т А Н О В А 30.05.2008 N 5 Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.

Спеціальна література:

1. Абсатаров Х. Х. Угроза убийством или причинением тяжкого вреда здоровью как преступление против личности: Уголовно-правовой и криминологический аспекты: Автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.08. - Челябинск, 2005. - С. 8.

2. Александров Ю. В., Дудоров О. О., Клименко В. А. Кримінальне право України: Особлива частина. − вид. 2-е, перероблене і допов. − К.: Атіка 2008. − С. 700.

3. Багрій-Шахматов Л. В. Кримінальна відповідальність і покарання за радянським кримінальним правом. - Мінськ: Вища школа, 1976. – С. 83.

4. Батиргареєва В. С. Кримінологічна характеристика та попередження розбоїв, поєднаних з проникненням у житло: Монографія. – Х.: "Одіссей", 2003. – С. 56.

5. Бабанли Р. Ш. Проблеми визначення об’єкта злочину «погроза вбивством» у кримінальному праві / Р. Ш. Бабанли // Часопис Київського університету права. – 2008. – №3. – С. 275.

6. Белогриц-Котляревский Л. С. Учебник руського уголовного права. Общая и особенная части. - К.; СПб.; Х., 1903. - С. 67.

7. Волков Б. С. Мотиви злочинів. - Казань, 1982. - С. 83.

8. Воробей П. А. Теорія і практика кримінально-правового ставлення до вини. - К., 1996. - С. 30.

9. Гаухман Л. Д. Насилие как средство совершения преступления. - М.: Юрид. лит., 1974. - С. 60.

10. Гаухман Л. Д. Кваліфікація злочинів: Закон, теорія, практика. - М.: АТ "Центр Юр Інформ", 2001. – С. 36.

11. Глістін В. К. Проблема кримінально-правової охорони суспільних відносин - Л.: Вид-во Ленінград, ун-ту, 1979. – С. 78.

12. Гуров А. І. Професійна злочинність - М., 1990. – С. 45.

13. Грищук В. К. Кримінальне право України: Загальна частина: Навч. посіб. для студентів юрид. фак. вищ. навч. закл. / В. К. Грищук. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. – С. 58.

14. Дурманов Н. Д. Понятие преступления / Н. Д. Дурманов. – М.: Изд-во АН СССР. – 1948. - С. 36.

15. Злобін Г. А., Нікіфоров Б. С. Намір та її форми. - М., 1972. – С. 45.

16. Іванов Н. Г. Аномальний суб'єкт злочину - М., 1998. – С. 85.

17. Іванов Н. Г. Поняття і форми співучасті. - Саратов, 1991. – С. 28.

18. Ємельянов В. П. Злочинність неповнолітніх з психічними аномаліями. - Саратов: Изд-во Сарат. ун-ту, 1980. – С. 59.

19. Ковальов М. М. Поняття та ознаки злочину та їх значення для кваліфікації: Навчальний посібник. - Вид-во Свердл., Юрид. ін-ту, 1977. – С. 48.

20. Карпушин М. П., Курляндский В. І, Кримінальна відповідальність і склад злочину. - М.: Юрид. літ., 1974. – С. 65.

21. Костров Г. К. Уголовно-правовое значение угрозы: Автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.08. - М., 1970. - С. 13.

22. Кудрявцев В. М. Об'єктивна сторона злочину. - М.: Госюриздат, 1960. – С. 27.

23. Кудрявцев В. М. Загальна теорія кваліфікації злочинів. - М.: Юрист, 1999. – С. 75.

24. Крашенинников А. А. Угроза в уголовном праве России: Дис.... канд. юрид. наук: 12.00.08. - Ульяновск, 2002. - С. 22

25. Кривоченко Л.Н. Класифікація злочинів. - Харків, 1983. - С. 91.

26. Кузнєцова Н. Ф. Злочин і злочинність. - М.: Изд-во Моск. ун-ту, 1969. – С. 12.

27. Куликов В. И. Основu криминалистической теории организованной преступной деятельности / В. И. Куликов. – Ульяновск: Филиал МГУ, 1994. – С. 91.

28. Куряче Б. А. Наукові основи кваліфікації злочинів. - М.: Изд-во Моск. ун-ту, 1984. – С. 40.

29. Коростылёв О. И. Угроза в уголовном праве: понятие, виды, значение // Уголовное право. - 2006. - N° 3. - С. 37.

30. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник за ред. проф. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. − 2-е вид., перероблене і допов. − К.: Юрінком Інтер 2005. − С. 48.

31. Лановенко И. П., Преступная неосторожность: уголовно-правовое и криминологическое исследование / Авт. кол. Лановенко И. П., Лопушанский Ф. А., Костенко А. Н. и др.; Отв. ред. Лановенко И. П., Лопушанский Ф. А. – К.: Наукова думка, 1992. - С. 54.

32. Левицький Г. А. Кваліфікація злочинів. - М.: Юрид. літ., 1981. – С. 19.

33. Матышевский П. С. Ответственность за преступления против общественной безопасности, общественного порядка и здоровья граждан. - М.: Юрид. лит., 1964. - С. 96.

34. Мальцев В. В. Проблема кримінально-правової оцінки суспільно-небезпечних наслідків. - Саратов: Изд. Сарат. ун-ту, 1989. – С. 29.

35. Мельник М. І. Погроза // Юридична енциклопедія: в 6 т. / редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін. - К.: Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1998-2004. - Т. 4: Н-П. - 2002. - С. 146.

36. Михлин А. С. Наслідки злочину. - М.: Юрид. літ., 1969. - С. 30.

37. Навроцький В. А. Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації. - К., 1999. – С. 89.

38. Никифоров Б. С. Об'єкт злочину за радянським кримінальним правом. - М.: Госюриздат, 1960. – С. 29.

39. Новосьолов Г. П. Вчення про об'єкт злочину. - М.: Норма, 2001.

40. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 4-те вид., перероблене і допов. За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. − К.: Юридична думка, 2007. − С. 184.

41. Парuгин Б. Д. Основu социально-психологической теории / Б. Д. Парuгин. – М.: Мuсль, 1971. – С. 120.

42. Петрунев В. Ответственность за угрозу // Советская юстиция. - 1970. - № 19. - С. 25.

43. Познышев С. В. Особенная часть русского уголовного права. Сравнительный очерк важнейших отделов особенной части старого и нового уложений. - 3-е изд., исправл. и доп. - 1912 // Allpravo.Ru - 2004. – С. 83.

44. Пионтковсий А. А. Курс советского уголовного права / Пионтковсий А. А., Меньшагин В. Д., Чхиквадзе В. М. - Часть особенная. - М., 1959. - Т.2. – С. 80.

45. Cамощенко И. В. Понятие и признаки угрози в уголовном праве: монография. − Х.: Издатель СПД ФЛ Вапнярчук Н. М., 2005. − С. 12.

46. Статути Великого князівства Литовського: У 3-х томах. - Том І Статут Великого князівства Литовського 1529 року / [С. Ківалов, П. Музиченко, А. Паньков]. - Одеса: Юридична література, 2002. – С. 64.

47. Трайнин А. Н. - Избранные труды. Юридический центр Пресс 2004 – С. 62.

48. Таганцев Н. С. Русское уголовное право: В 2 т. - М.: Наука, 1994. - С. 58.

49. Уголовный кодекс УССР. 4-е официальное издание. - В ред. 1927 г. - Юрид. изд-во Наркомюста УССР. - Харьков, 1928. – С. 120.

50. Фойницкий И. Я. Уголовное право. Посягательства личные и имущественные [Електронний ресурс]. - [5-е изд.]. - СПб., 1907. С. 78. Режим доступу: http://pravoznavec.com.ua/books/189/15143/28/#chapter.

51. Шаргородський М. Д. Преступления против жизни и здоровья. - М.: Юрид. изд-во Министерства юстиции СССР, 1947. - С. 250.