Курсова робота Поняття та призначення права

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ ПІДХОДИ ДО ПРАВОРОЗУМІННЯ ТА ТЕНДЕНЦІЇ ЇХ РОЗВИТКУ. ФОРМИ (ДЖЕРЕЛА) ПРАВА

1.1. Багатоманітність розуміння права: її причини і наслідки

1.2. Основні типи праворозуміння

1.2.1. Природно-правове праворозуміння

1.2.2. Позитивістський підхід до розуміння права

1.2.3. Соціологічна школа права

1.2.4. Інші підходи до праворозуміння

1.3. Джерела права: теоретико-правовий аспект

РОЗДІЛ 2. СУТНІСТЬ І СОЦІАЛЬНЕ ПРИЗНАЧЕННЯ ПРАВА

2.1. Проблема створення універсального поняття права

2.2. Ознаки права в контексті сучасного праворозуміння

2.3. Функції права

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Питання, пов’язані із призначенням права у суспільстві, його визначенням та сутністю є предметом дискусій у соціологічній, філософській та правових науках ще з давніх часів. Важливими є і проблеми опису характерних ознак права, які відображають його сутність, а також окреслення функцій права, адже саме в них відображається його роль. Окрім того, однією із центральних проблем для юриспруденції нині залишається проблема підходів до праворозуміння. Над тим, що таке право, замислюється кожен юрист і правосвідомий громадянин. Активне зростання уваги до цього питання почалося із зародженням теоретичних знань про право, тобто приблизно з XVII ст., коли виникла енциклопедія права як навчальна дисципліна, та з появою «Універсальної енциклопедії права» Г. Гунніуса (1675 р.).

Обрана тематика не втрачає своєї актуальності, оскільки право – явище, котре функціонує в часі та покликане змінюватися разом із ним. Навіть незважаючи на те, що у праві знаходять відображення такі «вічні» цінності як справедливість, свобода та рівність, їх зміст із плином часу теж трансформується: з’являються нові прояви та виміри обраного поняття. Неодмінної зміни зазнають і чинники, котрі впливають на розуміння права, виокремлення його ключових рис, функцій та форм – цивілізаційні, релігійні, моральні, національні, міжнародні, всесвітні особливості.

Загалом термін «право» вживають у різних сферах життя достатньо часто, при цьому виокремлюючи ті чи інші аспекти цього поняття. Детальний аналіз наявних поглядів на розуміння поняття «права» спроможний показати його ознаки, котрі вказують на особливості окремих типів праворозуміння, а також функції права як цілісного суспільного явища. Варто зазначити, що такий аналіз не буде повноцінним без вивчення джерел, або, як часто їх називають в юриспруденції, форм права.

Отож, враховуючи вищевикладене, метою курсової роботи є дослідження наявних понять права та презентація власного розуміння шляхом виявлення та узагальнення ознак і функцій права, концепцій в області розуміння вищезгаданого поняття, а також основних форм (джерел) права.

Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

1. Пояснити причини багатоманітності розуміння права.

2. Розкрити зміст основних типів праворозуміння.

3. З’ясувати поняття права через призму сучасної концепції праворозуміння.

4. Розглянути особливості та суттєві риси права.

5. Визначити зміст категорій «джерело права» та «форма права»

6. Окреслити головні форми буття права.

Об’єктом дослідження є поняття права в ретроспективному огляді та в контексті сучасних наукових надбань.

Предмет дослідження становлять типи праворозуміння, зміст поняття права, його ознаки та функції, а також джерела (форми) права.

Специфікою теми зумовлено комплексний підхід до вибору методів дослідження, зокрема, використано метод аналізу та синтезу, порівняльний, а також системний методи.

Джерельна база. Проблема розуміння поняття «права» не є новою в юриспруденції. Цьому питанню приділяли увагу філософи, зокрема Г. Гегель та І. Кант, зарубіжні фахівці в галузі права: Г. Кельзен, Х. Харт, Ж.-Л. Бержель, Г. Дж. Берман. Значний внесок у вищезгадану тематику зробили науковці дорадянського та радянського періоду, а саме: С. Алексєєв, М. Марченко, В. Лазарєв, В. Нерсесянц, А. Поляков, А. Венгеров, М. Коркунов; сучасні українські правознавці: А.М. Колодій, В. Копейчиков, Ю. Шемшученко, Н. Оніщенко, П. Рабінович, М. Козюбра.

Структура дослідження. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, що містять 6 підрозділів, висновків, списку використаних джерел.

Термін «право» має багато значень. Протягом сторіч у пошуках змісту права вироблялися різні теорії, елементи яких і дотепер зберегли своє значення. Так, зокрема, природне право є основою невід’ємних прав людини, котрі існують незалежно від того, закріплені вони (державою) чи ні. Джерелом права згідно з цією концепцією є сама людина, її потреби та інтереси, спосіб її існування та розвитку. Позитивне ж право походить від держави, оформлене як юридичні норми, що містяться в офіційних актах державної влади.

В юридичній літературі не раз науковцями наголошується про тісний взаємозв’язок двох вищезгаданих концепцій. При цьому, ясна річ, маємо розуміти, що ступінь поширюваності та впливовості кожного з двох класичних різновидів праворозумінь, форми і способи їх взаємовідносин (конкуренція, «інтегрування» тощо) залишатимуться неоднаковими у різних суспільствах і за різних історичних умов. Варто також згадати про період ХІХ-ХХ ст., коли набуває широкого поширення новий напрямок в юриспруденції, для якої пріоритетними були відносини, що складалися у сфері правозастосування − соціологічна школа права.

Класичні типи розуміння права плідно доповнюють один одного, коли кожен з них позбавляється від деяких «ексцесів»: для нормативізму таким ексцесом є виключення з юридичної теорії морально-оцінної сторони справи; для природно-правової концепції − забуття юридично примусової природи чинного права; для соціологічної школи − абсолютизація свободи суддівського розсуду. Отож позбавлення від цих значних недоліків та на основі діалогу класичних шкіл і течій у правознавстві виник інтегральний тип праворозуміння.

Право як цілісне явище соціальної дійсності має певні форми свого виразу. Маємо розрізняти певні теоретичні особливості поняття джерел права, яке вживається у значенні: матеріальне джерело права – тобто всі та чинники та фактори, що зумовлюють виникненню права, зокрема, існування людини як соціальної істоти, суспільні відносини, Божа воля чи воля законодавця тощо; формальне джерело права – в юриспруденції формальним джерелом права вважають «форму права», тобто акти уповноважених суб’єктів права, що є формою вираження і закріплення правових норм і принципів, на основі яких виникають, змінюються чи припиняються правові відносини. Інакше кажучи, це зовнішні виявлення буття об’єктивно існуючих правових норм і принципів, охоронюваних державою.

 Щодо власне поняття права, то сучасне правознавство не має його єдиного визначення. Плюралізм думок, який характерний для цього питання, пояснюється багатогранністю такого соціального явища як право. Для того, аби відобразити зміст поняття, нині науковці схильні давати визначення права через фіксування його суттєвих властивостей. Тому аналіз та окреслення його ознак є важливим напрямком у юриспруденції, адже влучна характеристика – запорука формування реального «образу» права, відображення його призначення та функцій у соціумі. Ми стійко переконані, що загалом право має відповідати певним змістовним моральним стандартам — справедливості, рівності, свободі, гуманізму. Окрім того, іманентними ознаками права є ще нормативність, формальна визначеність, обов’язковість тощо.

Також зазначимо, що образ права багато в чому залежить від того, як його здійснюють, тобто як і наскільки його буде виконано, дотримано, а отже, воно залежить від реальності. Про право як справжній соціальний регулятор (тобто про одну із його функцій) можна говорити лише тоді, коли його норми дійсно мотивують поведінку членів суспільства, дотримуються цих норм і коли їх виконання іншою особою можна домогтися засобами права.

Саме тому вислів, який окреслює одну із рис права, «ubi jus ibi remedium» (де право, там і захист) є особливо актуальним у наш час, коли громадянам доводиться обстоювати власну позицію, виборювати гідні умови для існування у своїй державі. З огляду на це, підкреслюється сила права як такого, що має гуманний характер та визнає людину як найвищу соціальну цінність, має на меті встановлювати рівність і справедливість, слугує для усунення негативних явищ у суспільстві та встановлення порядку.