Дипломна робота Правове регулювання договорів чартеру на морському транспорті та у господарській діяльності

« Назад

Вступ

Актуальність теми. Розширення цивільно-правових відносин між суб’єктами господарської діяльності є невід’ємною ознакою розвитку економіки України. Серед найбільш динамічних процесів, що відбуваються в галузі економіки, можна відзначити використання транспортних засобів. На сучасному етапі транспорт є розповсюдженим, невід’ємним і важливим об’єктом економічного та цивільного обігу. Ця обставина має особливе значення для проведеного дослідження: вказаний фактор соціально-економічного розвитку суспільства і конструктивна особливість, специфіка експлуатації та обслуговування морських транспортних засобів (як складних технічних пристроїв та джерел підвищеної небезпеки) викликали необхідність приділити особливу увагу правовому регулюванню чартеру як специфічного виду оренди транспортних засобів.

У цивільному праві України за період існування держави відбулись значні зміни, пов’язані із становленням ринкових відносин. Відповідні зміни в законодавстві України мають певний вплив і на розвиток інституту оренди транспортних засобів. Як наслідок зазначених факторів вперше у вітчизняній історії цивільного права в новому Цивільному кодексі України виділено вид договору оренди транспортних засобів, що має особливості в правовому регулюванні. Прийнято Кодекс торговельного мореплавства, покликаний врегулювати в тому числі питання фрахтування (чартеру) судна.

Слід зауважити, що, не зважаючи на значний обсяг нормативного матеріалу, в правовому регулюванні чартеру існують певні недоліки. Навіть новий Цивільний кодекс України, Кодекс торговельного мореплавства України та інші законодавчі акти не вирішують всіх проблем, і це обумовлено неповнотою понятійного апарату, недостатньою конкретизацією окремих правових норм. Що стосується окремих транспортних кодексів і статутів, у яких можуть бути відображені особливості оренди деяких видів транспортних засобів, то в даний час вони не містять у собі положень, що вказували б на специфіку чартеру. Тому виникають певні труднощі у випадках локального договірного регулювання відносин конкретних сторін, що також викликає необхідність проведення ретельного аналізу діючого законодавства і розробки методики його застосування на практиці.

Вказані недоліки, як уявляється, зумовлені відсутністю спеціальних теоретичних досліджень і методичних розробок, необхідних для застосування в договірній практиці в галузі чартеру.

Питанням оренди деяких видів транспортних засобів присвятили свої роботи Асеановський Г.Б., Баронов А.М., Смирнов В.Т., Гришин О.М., Єгоров К.Ф., Кабатова Є.В., Калачова С.О., Калпін А.Г., Ляндерс В.Б., Маковський А.М., Первушина А.П., Полянська Г.Н., Прилуцький Л.Н., Фархтдинов Я.Ф., Ходунов М.Є., Хоменко В.М.

При написанні роботи були використані іншого наукового матеріалу, який став її дослідницькою основою та посприяв збереженню послідовності у розвитку правової науки – це праці Шершеневича Г.Ф., Мейєра Д.І., Агаркова М.М., Алексєєва С.С., Суханова Є.О., Брагинського М.І., Братуся С.М., Вітрянського В.В., Гєнкіна Д.М., Іоффе О.С., Калмикова Ю.Х., Красавчикова О.О., Новицького І.Б., Тархова В.А., Толстого Ю.К., Халфіної Р.О. та деяких інших авторів.

Мета і задачі дослідження. Головною метою роботи є висвітлення проблем та розробка рекомендацій щодо вдосконалення відповідної законодавчої бази на підставі всебічного комплексного аналізу правових відносин чартеру та бербоут-чартеру та дослідження їх нормативно-правового регулювання з урахуванням сучасного законодавства України та практики його застосування.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення наступних конкретних завдань:

– виявити межі правового регулювання відносин оренди транспортних засобів;

– проаналізувати поняття й зміст договору оренди транспортних засобів та відмежувати від суміжних договорів (перевезення, підряду, лізингу, схову та ін.);

– визначити поняття та ознаки предмета договору чартеру;

– провести порівняльну характеристику прав та обов’язків сторін за договором оренди транспортних засобів з екіпажем та без екіпажу;

– дослідити особливості відповідальності сторін у вказаних видах договору чартеру;

– сформулювати пропозиції щодо вдосконалення відповідного законодавства України.

Об’єктом дослідження є договори чартеру на морському транспорті (поняття, юридична природа, порядок укладення, структура і зміст, відповідальність сторін, особливості).

Предметом дослідження є наукові погляди, ідеї, концепції і теорії, нормативно-правові акти України та практика їх застосування щодо регулювання чартерних відносин на морському транспорті.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять базові науково-теоретичні положення, прийняті в юридичній науці в цілому і в науці цивільного права зокрема. У процесі роботи автором було використано: метод системного аналізу досліджуваних у їх взаємозв’язку правовідносин, порівняльно-правовий, який застосовувався для вивчення позитивного правотворчого досвіду, зокрема Російської Федерації, у досліджуваній сфері правового регулювання, та інші загальнонаукові та спеціальні методи. У роботі також використовувались методи соціології: збір та аналіз матеріалів правозастосування, обговорення проблем інституту чартеру на морському транспорті. Нормативною базою дослідження є Конституція України, цивільне законодавство та інші нормативно-правові акти.

Теоретичне та практичне значення дослідження. Теоретичне значення роботи полягає в тому, що її результати мають певне значення для науки цивільного права і можуть бути використані для подальшого наукового дослідження відносин за договором чартеру та інших суміжних договорів. Практична значимість полягає в тому, що результати наукового дослідження можуть бути враховані в процесі поточної законодавчої практики з метою усунення виявлених прогалин та недоліків, зокрема, при формуванні та вдосконаленні галузевих транспортних кодексів та статутів, а також у судовій практиці. Основні положення можуть бути використані при підготовці підручників та навчальних посібників, а також при викладанні курсу “Цивільне право”.

Висновки

1. Загальне поняття оренди сформульовано в ст. 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”. Відповідно до цієї статті орендою визнається засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

2. Одним із найстаріших видів орендних правовідносин є оренда морського транспорту, яка регулюється в даний час як нормами міжнародного, так і національного права.

До особливостей оренди транспортних засобів слід віднести і наступні:

а) наймач самостійно здійснює використання транспортного засобу у своїй діяльності і має право без згоди наймодавця укладати від свого імені договори перевезення, а також інші договори відповідно до призначення транспортного засобу;

б) наймач зобов’язаний підтримувати транспортний засіб у належному технічному стані. Витрати, пов’язані з використанням транспортного засобу, в тому числі зі сплатою податків та інших платежів, несе наймач;

в) страхування транспортного засобу здійснюється наймодавцем. Порядок страхування відповідальності наймача за шкоду, яка може бути завдана іншій особі у зв’язку з використанням транспортного засобу, встановлюється законом;

г) наймач зобов’язаний відшкодувати збитки, завдані у зв’язку із втратою або пошкодженням транспортного засобу, якщо він не доведе, що це сталося не з його вини;

д) наймач зобов’язаний відшкодувати шкоду, завдану іншій особі у зв’язку з використанням транспортного засобу, відповідно до глави 82 Кодексу торговельного мореплавства України.

3. Договором оренди (фрахтування на якийсь час) транспортного засобу охоплюються лише такі правовідносини, пов’язані з орендою транспортного засобу, які передбачають використання транспортного засобу шляхом кваліфікованого управління ним і його належній технічній експлуатації за допомогою професійний підготовленого екіпажу.

4. Явна схожість договору оренди (фрахтування на якийсь час) транспортного засобу і договору фрахтування (чартеру) є видимою не лише у використанні законодавцем аналогічних термінів. У обох випадках передбачається, що вказані договори можуть регулюватися також транспортними статутами і кодексами. Правда, об’єм такого регулювання різний: якщо відносно договору оренди (фрахтування на якийсь час) транспортного засобу транспортні статути і кодекси можуть встановлювати інші особливості оренди окремих видів транспортних засобів, то стосовно договору фрахтування (чартер) об’єм регулювання транспортними статутами і кодексами обмежений встановленням порядку його висновку, а також вимог, що пред’являються до форми вказаного договору.

5. Торговельне судно означає самохідну чи несамохідну плавучу споруду, що використовується:

1) для перевезення вантажів, пасажирів, багажу і пошти, для рибного чи іншого морського промислу, розвідки і добування корисних копалин, рятування людей і суден, що зазнають лиха на морі, буксирування інших суден та плавучих об’єктів, здійснення гідротехнічних робіт чи піднімання майна, що затонуло в морі;

2) для несення спеціальної державної служби (охорона промислів, санітарна і карантинна служби, захист моря від забруднення тощо);

3) для наукових, навчальних і культурних цілей;

4) для спорту;

5) для інших цілей.

6. У зв’язку з тим, що морські судна віднесені законодавцем до нерухомого майна, вони підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація виступає єдиним доказом існування зареєстрованого права, яке може бути оспорене тільки в судовому порядку.

Відповідно до вимог Кодексу торговельного мореплавства України українські судна, технічний нагляд за якими здійснюють класифікаційні товариства, підлягають реєстрації у Державному судновому реєстрі України.

7. Судно виключається із Державного суднового реєстру України або Суднової книги України у разі:

1) визнання судна непридатним для подальшої експлуатації і ремонту;

2) втрати судном права плавання під Державним прапором України;

3) загибелі судна або пропажі його безвісти.

8. Бербоут-чартер – від англ. bare-boat charter – фрахтування „голого” судна.

Легальне визначення договору фрахтування без екіпажу міститься в Кодексі торговельного мореплавства України. Відповідно до цього Кодексу за договором морського перевезення вантажу перевізник або фрахтівник зобов’язується перевезти доручений йому відправником вантаж з порту відправлення в порт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник або фрахтувальник зобов’язується сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт).

9. Проформа бербоут-чартеру (Беркон-89) передбачає можливість викупу орендованого судна. Звичайна така умова прямо передбачається в угоді, і тоді такий договір іменується як „бербоут-чартер з умовою викупу судна”. Втім, домовленість про покупку судна може виникнути і після укладення договору, проте необхідно враховувати, що після завершення дії угоди, це буде вже окрема операція – купівля-продаж судна.

З виконанням фрахтувальником своїх зобов’язань по бербоут-чартеру і повною оплата всіх фрахтових платежів за договором, включаючи останній черговий місячний внесок, судно переходить у власність фрахтувальника зі всім своїм устаткуванням, включаючи радіоустановку і навігаційні прилади.

10. У разі реєстрації судна, що експлуатується на умовах бербоут-чартеру, свідоцтво на право плавання під Державним прапором України (судновий патент) видається незалежно від того, переходить до судновласника України право власності на судно чи судно після закінчення терміну договору підлягає поверненню власникові. Свідоцтво про право власності на судно видається тільки після переходу цього права на законних підставах до судновласника України і постійної реєстрації судна.

До цього моменту на судні зберігаються документи на право власності, видані компетентним іноземним органом, і належним чином засвідчені документи чи їх копії, які підтверджують передачу судновласнику України права на користування судном.

11. Морські перевезення для державних потреб здійснюються у порядку, встановленому чинним законодавством України. Перевізник і вантажовласник у разі необхідності здійснення систематичних перевезень вантажів можуть укладати довгострокові договори про організацію морських перевезень.

12. Договір морського перевезення вантажу має бути укладений у письмовій формі.

Документами, що підтверджують наявність і зміст договору морського перевезення вантажу, є:

– рейсовий чартер – якщо договір передбачає умову надання для перевезення всього судна, його частини або окремих суднових приміщень;

– коносамент – якщо договір не передбачає умови, зазначеної вище;

– інші письмові докази.

13. Специфікою регулювання міжнародних морських перевезень є використання, крім норм конвенцій та внутрішнього законодавства, ще й морських звичаїв (національних і міжнародних). Відносини, що виникають у сфері міжнародних морських перевезень, можна поділити на три основні групи. По-перше, це відносини, пов’язані зі здійсненням речевих прав на морські судна та вчинення стосовно них різних угод. По-друге, це відносини, що випливають з власне транспортування (договори перевезення вантажів і пасажирів, буксировки, тайм-чартеру). По-третє, це відносини, пов’язані з ризиком у мореплавстві, тобто такі, що виникають із зіткнення суден, рятування на морі, загальної аварії, морського страхування, обмеженої відповідальності судновласника.

14. За договором морського страхування страховик зобов’язується за обумовлену плату (страхову премію) у разі настання передбачених у договорі небезпечностей або випадковостей, яких зазнає об’єкт страхування (страхового випадку), відшкодувати страхувальнику або іншій особі, на користь якої укладено договір, понесені збитки.

Наявність і зміст договору морського страхування можуть бути доведені виключно письмовими доказами.

15. Об’єктом морського страхування може бути будь-який пов’язаний з мореплавством майновий інтерес, як-то: судно, у тому числі і таке, що будується, вантаж, фрахт, плата за проїзд, орендна плата, очікуваний від вантажу прибуток і вимоги, що забезпечуються судном, вантажем і фрахтом, заробітна плата, інші види винагороди капітана, інших осіб суднового екіпажу, цивільна відповідальність судновласника і перевізника, а також ризик, взятий на себе страховиком (перестрахування).

Список використаної літератури

Нормативні джерела

1. Кодекс торговельного мореплавства: Закон України // Відомості Верховної ради України. – 1995. – № 47 – 52.

2. Господарський кодекс: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 6.

3. Цивільний кодекс: Закон України // Відомості Верховної ради України. – 2003. – № 40.

4. Про оренду державного і комунального майна: Закон України // Відомості Верховної ради України – 1992. – № 30.

5. Про транспортно-експедиторську діяльність: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 52.

6. Порядок ведення Державного суднового реєстру України і Суднової книги України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.1997 № 1069 // Офіційний вісник України вiд 20.10.1997 – 1997 р., – № 40.

7. Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно: Наказ Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 // Офіційний вісник України вiд 07.03.2002 – 2002 р., – № 8.

8. Конвенція про умови реєстрації суден // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi

9. Гамбургская Конвенция ООН о морской перевозке грузов 1978 г.//Международное частное право. Сборник нормативных документов. / Сост-ль: М.Ю.Ерпылева. М., 1994.

Монографії, статті, підручники

10. Ануфриева Л.П. Международное частное право: В 3-х т. Том 2. Особенная часть: Учебник. – М.: Издательство БЕК, 2002. – 656 с.

11. Анцелевич Г. А. Международное морское право: Учебник. – К.: Слово, 2003. – 399 с.

12. Бёркон 89 (Barecon) часть II //http://www.rise-customs.ru/doc/dokumenty/documenty_prilogen/charter/charter_barecon_2/

13. Боярська З. І. Міжнародне комерційне право: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 143 с.

14. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга вторая: Договоры о передаче имущества. – М: «Статут», 2000. – 800 с.

15. Булгакова І.В. Поняття та значення договору морського перевезення вантажів за законодавством України // Вісник господарського судочинства. – 2001. – № 1. – с. 167.

16. Вакулович Е.В. Види договору оренди транспортних засобів // Вісник Університету внутрішніх справ. – Спецвипуск. – Х., 2006. – 189 с.

17. Вакулович Е.В. Договір оренди транспортних засобів. – Автореф. Дисер. На здобуття. ступеня к.ю.н. – Х.. 2002. – 24 с.

18. Волосов М.Е. Правовое регулирование морского торгового судоходства: Учебное пособие. – М.: ИМПЭ им. А.С. Грибоедова, 2002. – 122 с.

19. Гетьман-Павлова И.В. Международное частное право: Учебник. - М.: Изд-во Эксмо, 2005. – 752 с.

20. Господарське право України: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / М. К. Галянтич, С. М. Грудницька, О. М. Міхатуліна та ін. – К.: МАУП, 2005. – 424 с.

21. Гуцуляк В.Н. Морское право: Учебное пособие. – М.: РосКонсульт, 2004 – 252 с.

22. Зобов'язальне право: теорія і практика. Навч. посібн. для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів / О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова, В.В. Луць та інші; За ред. О.В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 912 с.

23. Зыкин И. С. Договор во внешнеэкономической деятельности. – М., 1990. – 224 с.

24. Калпин А.Г. Соотношение чартера и коносамента при отсутствии в чартере ссылки на коносамент, в коносаменте - на чартер // Материалы по морскому праву и международному торговому мореплаванию. – 1998. – Вып. 14. – с. 15-26.

25. Коскіна Юлія Олексіївна. Фрахтування суден при транспортно-експедиторському обслуговуванні масових вантажів: Дис... канд. наук: 05.22.01 – 2009.

26. Маковский А.Л. Правовое регулирование морских перевозок грузов. – М.,Перспект. – 2003. – 203 с.

27. Мамутов В. К., Чувпило О. О. Господарське право зарубіжних країн. – К., 1996. – с. 286.

28. Мельник О. О. Господарське право: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. – К.: КНЕУ, 2005. – 208 с.

29. Международное коммерческое право: учеб. пособие / С.-Петерб. филиал Ин-та гос. и права РАН; [А. Ю. Бушуев и др.]; под общ. ред. В. Ф. Попондопуло. – 2-е изд., стер. – М.: Омега-Л, 2006. – 472 с.

30. Международное торговое право: учеб. пособие/[Бушев А.Ю.М43 и др.]; под общ. ред. В.Ф. Попондопуло. – М.: Омега-Л, 2005. – 472 с.

31. Международное частное право: Учебник / Л. П. Ануфриева, К.А. Бекяшев, Г. К. Дмитриева и др.; Отв. ред. Г. К. Дмитриева. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2004. – 688 с.

32. Опришко В. Ф. Міжнародне економічне право: Підручник. – Видання друге, перероблене і доповнене. – К.: КНЕУ, 2003. – 311 с.

33. Пономарьова Я. О. Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень: проблеми та перспективи розвитку / Я. О. Пономарьова // Форум права. – 2009. – № 1. – С. 445–449.

34. Садиков О.Н. Конвенция ООН о морской перевозке грузов и некоторые проблемы международного транспортного права // Советский ежегодник международного права. 1979 год. – М., 1980. – 228 с.

35. Стрельцова Є. Д. Договор морской перевозки груза ( сравнительный аспект). – Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук. – Одеса, 2002. – 19 с.

36. Шульженко Ф.П., Гайдулін О.О., Кундрик Р.С. Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2005. – 244 с.

37. Фединяк Г.С, Фединяк Л.С. Міжнародне приватне право: Навч. посіб. – 2-е вид., допов. – К., Юрінком Інтер, 2000. – 416 с.

38. Цивільне право України: Підручник: Книга І / Д.В. Боброва, О.В. Дзера, А.С. Довгерт та ін. / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 204 с.

39. Цивільне право України: Підручник: у 2-х кн. / О.В. Дзера (кер. авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За редю О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – 2-е вид., допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – Кн.. І. – 736с.

40. Цивільне право України: В 2 кн. Кн. 1: Підручник: Навчальне видання. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 864 c.