Семінар №2, Методи розрахунку зон ураження від техногенних вибухів і пожеж, Прогнозування обстановки та планування заходів захисту

« Назад

1. Методи розрахунку зон ураження від техногенних вибухів і пожеж та противибуховий і протипожежний захист об’єкта господарювання

1.1. Оцінка масштабу і характеру (виду) пожежі

Оцінка пожежної обстановки здійснюється на основі методик, розроблених для міських і лісових пожеж, які дозволяють визначити основні кількісні характеристики пожеж.

Аналіз пожежної небезпеки і захисту технологічних процесів виробництв здійснюється поетапно. Він містить у собі вивчення технологій виробництв, оцінку пожежонебезпечних властивостей речовин, виявлення можливих причин виникнення і запобігання пожеж.

Під пожежною обстановкою розуміється сукупність наслідків впливу уражаючих факторів НС, у результаті яких виникають пожежі, які впливають на життєдіяльність людей.

Для оцінки пожежної обстановки необхідно провести такі заходи:

- визначити вид, масштаб і характер пожежі;

- провести аналіз впливу пожежі на стійкість роботи окремих елементів і об'єктів у цілому, а також на життєдіяльність населення;

- вибрати найбільш доцільні дії пожежних підрозділів та формувань ЦО з локалізації і гасіння пожежі, евакуації при необхідності людей і матеріальних цінностей із зони пожежі.

Пожежа характеризується видом, масштабом або щільністю, розвитком і швидкістю поширення, тепловою радіацією, тривалістю горіння, температурою повітря, зоною задимлення й ін.

Види пожеж: окремі, масові, суцільні, вогняний шторм, лісові, степові, торф'яні, тління, горіння в завалах.

Окремі пожежі виникають в окремих будинках, розосереджених по району при невисокій густоті забудови (менше 15—20 %), можливе виведення потерпілих через район пожеж. Окремі пожежі можна ефективно гасити в перші 10—20 хв. після появи вогню.

Суцільні пожежі охоплюють значну територію (понад 90 %) при густоті забудови понад 20—30 %, прохід через район пожеж виключений. Рятувальні й інші невідкладні роботи можна проводити через 4—10 годин. Головне завдання — локалізація району суцільних пожеж.

Масові пожежі — сукупність усіх видів пожеж.

Суцільні пожежі можуть перетворитися на вогняний шторм при суцільній міській забудові, відсутності приземного вітру і малої вологості при одночасному їх виникненні в декількох місцях. У цьому випадку утвориться потужний стовп полум'я, що формується повітряними потоками зі швидкістю 50 км/год., які рухаються до центра палаючого району. Загасити вогняний шторм не можна, увійти в район пожежі можна через 2 доби. У нових міських районах, забудованих будинками I і II ступеня вогнестійкості, виникнення вогняних штормів практично виключене.

Масштаб (розміри) пожеж визначається видом пожеж і залежить від конкретної обстановки (кліматичних умов, характеру забудови, протипожежних можливостей тощо). Кількісно масштаби оцінюються щільністю пожеж

Р = N.

Р N '

де N — кількість палаючих будинків;

N — загальна кількість будинків у районі пожеж, а також довжиною фронту пожежі.

Розвиток і швидкість поширення пожеж визначається ступенем вогнестійкості будинку, відстанню між ними, щільністю забудови, метеоумовами і порою року.

Розвиток пожеж незалежно від їх розмірів і місця виникнення відбувається за однією загальною закономірністю і поділяється на три фази.

I фаза — поширення полум'я від початкового загоряння до охоплення великої частини горючих матеріалів. Ця фаза характеризується спочатку порівняно невеликою температурою і швидкістю поширення вогню, тому пожежа може бути ліквідована у перші 15—20 хв. за короткий час обмеженими засобами. Тривалість фази залежить від вогнестійкості будинків, вона становить 2 год. (для будинків I і II ступеня), 1,5 год. (для будинків III ступеня), 1 год. (для будинків IV ступеня).

II фаза — стале горіння до моменту обвалення конструкцій,
тривалістю від 1 до 4 год.

III фаза — вигоряння матеріалів завалених конструкцій при невеликих швидкостях згоряння і теплової радіації, тривалість від 2 до 5 годин.

Максимальна швидкість горіння матеріалів настає до моменту вигоряння 30 % початкової маси, що відповідає 20—25 % тривалості пожежі.

Масові пожежі можуть бути такими, що не поширюються, і такими, що поширюються. Ті, що не поширюються, виникають без вітру чи при слабкому приземному вітрі до 5—8 м/с за умови одночасного спалахування більшості будинків. Тоді пожежі не поширюються внаслідок припливу повітря до периметра пожежі.  

1.2. Планування дій персоналу підприємств та організацій при пожежах

Евакуація – організований вивіз людей, майна та обладнання підприємств та установ з місця, що знаходиться під загрозою техногенної катастрофи, стихійного лиха і т.д.

Проведення організованої евакуації з виробничих та інших приміщень і будівель, запобігання проявам паніки і недопущення загибелі людей забезпечується шляхом:

- планування евакуації людей (складання плану евакуації з приміщення);

- визначення зон, придатних для розміщення евакуйованих з потенційно небезпечних зон;

- організації оповіщення керівників підприємств і людей про початок евакуації;

- організації управління евакуацією;

- навчання населення діям під час проведення евакуації.

Евакуація населення з будівель і приміщень проводиться способом, який передбачає організоване виведення основної частини людей із секторів надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру через усі можливі виходи пішим ходом по заздалегідь розроблених маршрутах.

На об’єктах де існує потенційна загроза виникнення пожежі, для встановлення належного протипожежного режиму, мають бути розроблені відповідні інструкції про заходи пожежної безпеки, які затверджуються керівником підприємства. Вони вивішуються на робочих місцях, персонал підприємства має дотримуватися вимог інструкції у повному обсязі з метою поліпшення протипожежного стану об’єкта.

Інструкції мають розроблятися як загальнообов’язкові, для підприємств для окремих структурних підрозділів, а також окремих технологічних операцій, машин і обладнання.

Розробку інструкцій здійснюють після детального аналізу пожежної небезпеки підприємства, дільниці чи технологічного процесу на підставі нормативно-технічної документації та правил пожежної безпеки.

В інструкціях вказується категорія приміщень за вибухопожежною небезпекою, дається повна характеристика пожежної небезпеки об’єкта, протипожежні заходи перед початком роботи, під час роботи, та після її закінчення.

В інструкціях визначаються вимоги до протипожежного режиму на території підприємства, на шляхах евакуації, на робочих місцях, а також місцях зберігання ЛЗР і ГР і т. ін.

В інструкціях мають бути вказівки щодо зупинки технологічного обладнання на випадок виникнення пожежі та приведення в дію стаціонарних автоматичних засобів пожежогасіння.

При розробці інструкцій має враховуватися специфіка пожежної небезпеки технологічних процесів, виробничого обладнання , категорія приміщень, будівель і зовнішніх установок і т. ін.

Успіх гасіння пожежі залежить від ступеня підготовки об’єкта та навченості персоналу до дій в цих екстремальних умовах.

У разі появи ознак загоряння (диму, запаху, полум’я) кожен працівник має негайно повідомити про це органи пожежної охорони , керівника або посадову особу підприємства, а також задіяти систему оповіщення і вжити відповідних заходів щодо евакуації людей, а надалі приступити до гасіння пожежі та збереження матеріальних цінностей.

Персонал об’єкту має добре знати ознаки пожежі, а при їх появі знати свої дії , визначені посадовими інструкціями з пожежної безпеки.

До прибуття пожежно-рятувальної служби об’єктові ДПД мають викликати фахівців для відключення силової і світлової електричної мережі, приточно-витяжну вентиляцію, припинити живлення технологічного обладнання пожежонебезпечними речовинами та задіяти наявні засоби пожежогасіння.

Між членами ДПД, для оперативної і злагодженої дії, завчасно розподіляються обов’язки, які відображаються в табелі оперативного розрахунку, який є додатком до оперативного плану пожежогасіння.

Посадова особа об’єкта до прибуття пожежно-рятувальної служби має видалити за межі небезпечної зони всіх працівників, що не беруть участь у ліквідації пожежі і задіяти всі наявні засоби та сили на ліквідацію загоряння.

Для успішної ліквідації загорянь у початковий період велике значення має наявність, справність, та правильне утримання засобів пожежогасіння, а також достатнє знання персоналом їхніх тактико-технічних даних та правил користування ними.

До прибуття підрозділів пожежно-рятувальної служби на персонал об’єкта покладаються тільки обов’язки щодо, описаних вище, первинних дій.

Методика розрахунку необхідного часу на евакуацію людей з приміщення включає декілька ступенів математичного рішення. На основі аналізу проектного рішення об'єкта визначаються геометричні розміри приміщення і висота робочих зон. Розраховується вільний об'єм приміщення, що дорівнює різниці між геометричним об'ємом приміщення і об'ємом обладнання або предметів, що знаходяться всередині. Якщо розрахувати вільний об'єм неможливо, то допускається приймати його рівним 80% геометричного об'єму .

Далі вибираються розрахункові схеми розвитку пожежі, які характеризуються видом горючої речовини або матеріалу та напрямком можливого поширення полум'я. При виборі розрахункових схем розвитку пожежі слід орієнтуватися насамперед на наявність легкозаймистих і горючих речовин та матеріалів, швидке та інтенсивне горіння яких не може бути ліквідовано силами знаходяться в приміщенні людей. До таких речовин і матеріалів відносяться: легкозаймисті та горючі рідини, розпушені волокнисті матеріали (бавовна, льон, угари і т.д.), розвішані тканини (наприклад, завіси в театрах або кінотеатрах), декорації у видовищних підприємствах, папір, деревна стружка, деякі види полімерних матеріалів (наприклад, м'який пінополіуретан, оргскло) і т.д.

Для кожної з обраних схем розвитку пожежі розраховується критична для людини тривалість пожежі по наступних факторах: підвищеній температурі ; втраті видимості в диму  ; токсичним газам  ; пониженим вмістом кисню  . Отримані значення порівнюються між собою і з них вибирається мінімальне, яке і є критичною тривалістю пожежі no j-й розрахунковій схемі.

Потім визначається найбільш небезпечна схема розвитку пожежі в даному приміщенні. З цією метою по кожній зі схем розраховується кількість вигорілого до моменту  , матеріалу mj і порівнюється з загальною кількістю даного матеріалу Мj, яке може бути охоплене пожежею по розглянутій схемі. Розрахункові схеми, при яких mj> Мj, виключаються з подальшого аналізу. З решти розрахункових схем вибирається найбільш небезпечна схема розвитку пожежі, при якій критична тривалість пожежі мінімальна.

Отриманне значення tкр приймається за критичну тривалості пожежі для розглянутого приміщення.

За значенням tкр визначається необхідний час евакуації людей з даного приміщення.

Необхідний час евакуації людей із даної робочої зони розглянутого приміщення розраховується за формулою:

t_кб = t_б * t_кр,

где кб - коєфіцієн безпеки, кб = 0,8.  

2. Прогнозування обстановки та планування заходів захисту в зонах радіоактивного, хімічного і біологічного зараження

2.1. Визначення параметрів зон забруднення радіоактивними (РР) та небезпечними хімічними речовинами (НХР) під час аварійного прогнозування можливої обстановки

Особливості визначення параметрів зон забруднення радіоактивними (РР) та небезпечними хімічними речовинами (НХР) під час аварійного прогнозування можливої обстановки:

- класу стійкості атмосфери (повітря);

- напряму розповсюдження хмари;

- потужності рівня радіації, доз опромінення людей, приведеної величини часу початку і тривалості опромінення;

- довжини та ширини зон забруднення (для РР) та площі зони;

- глибини, часу підходу хмари забрудненого повітря до об’єктів господарювання (ОГ) для НХР;

- тривалості дії ураження РР, НХР.  

2.2. Планування заходів із запобігання поширенню інфекційних захворювань з первинного осередку

Заходи щодо запобігання поширенню інфекційних хвороб

Інфекційними хворобами називаються такі хвороби, які передаються від людини до людини або від тварин до людини через повітря або через безпосередній контакт. До інфекційних захворювань відносяться чума, холера, віспа, тиф, дизентерія, кір, грип та інші. Особливістю інфекційних захворювань є те, що збудників хвороби – мікробів, вірусів людина не може бачити, а ознаки хвороби з'являються тільки після інкубаційного періоду, який може тривати від одної до кількох десятків діб.

У воєнний час інфекційні хвороби використовуються як засіб виводу з ладу провідної сили ворога. В результаті розповсюдження інфекцій утворюється зона бактеріологічного зараження, в межах якої може виникнути один або декілька осередків ураження.

Осередком бактеріологічного ураження називається територія, в межах якої сталося масове ураження людей та тварин. Межі осередку бактеріологічного ураження встановлюються протиепідемічними установами медичної служби ЦО і службою захисту тварин та рослин на підставі узагальнених даних, отриманих від постів радіаційно-хімічного спостереження, розвідувальних ланок і груп, метеорологічних і санітарно-епідеміологічних станцій.

Для запобігання розповсюдження інфекційних захворювань в осередку інфекційної хвороби встановлюється режим карантину або обсервації.

Карантин — система протиепідемічних та режимно-обмежувальних заходів, які спрямовані на повну ізоляцію усього осередку ураження і ліквідацію в ньому інфекційних захворювань. Карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України за поданням головного державного санітарного лікаря України. Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації. У рішенні про встановлення карантину зазначаються: — обставини, що призвели до цього;

— визначаються межі території карантину;

— затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення;

— встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов'язки, що покладаються на них.

Встановлення карантину передбачає:

— повну ізоляцію осередку інфекційної хвороби;

— встановлення охорони на зовнішніх кордонах;

— заборону виходу людей, тварин та вивезення майна;

— дозвіл в'їзду лише спеціальним формуванням призначеним для проведення профілактичних та протиепідемічних заходів;

— заборону транзитного проїзду;

— розподіл населення на дрібні групи і доставку продуктів харчування, води в окремі квартири та будинки;

— припинення роботи всіх підприємств та установ, крім тих, які мають значення для життєзабезпечення населення;

— проведення профілактичних заходів серед населення та лікування хворих;

— проведення санітарної обробки населення, дезінфекції, дезінсекції, дератизації;

— використання засобів індивідуального захисту.

Об'єкти які продовжують роботу в зонах карантину переходять на особливий режим праці:

— робітники та службовці переводяться на казармене положення з виконанням протиепідемічних заходів;

— зміни розподіляються на окремі групи (можливо меншої чисельності), контактування між ними та вихід з приміщень забороняється;

— харчування та відпочинок організовується групами у спеціально відведених приміщеннях.

Особам, які виявили бажання залишити територію карантину до його відміни, необхідно протягом інкубаційного періоду відповідної" хвороби перебувати в обсерваторі під медичним наглядом і пройти необхідні обстеження. Після закінчення терміну перебування в обсерваторі з урахуванням результатів медичного нагляду та обстежень їм видається довідка, що дає право на виїзд за межі території карантину. Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби.

Коли інфекційна хвороба не відноситься до групи особливо небезпечних вводяться обмежувальні протиепідемічні заходи — режим обсервації.

Обмежувальні протиепідемічні заходи встановлюються місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування за поданням відповідного головного державного санітарного лікаря у разі, коли в окремому населеному пункті, у дитячому виховному, навчальному чи оздоровчому закладі виник спалах інфекційної хвороби або склалася неблагополучна епідемічна ситуація, що загрожує поширенням інфекційних хвороб. Обмеженням підлягають ті види господарської та іншої діяльності, що можуть сприяти поширенню інфекційних хвороб.

До ізоляційно-обмежувальних заходів можуть відноситися:

— максимальне обмеження в'їзду та виїзду;

— вивезення майна дозволяється тільки після обеззараження;

— посилення медичного контролю;

— обмеження масових культурно-просвітницьких заходів та інше.

Види і тривалість обмежувальних протиепідемічних заходів встановлюються залежно від особливостей перебігу інфекційної хвороби, стану епідемічної ситуації та обставин, що на неї впливають. На територіях, де встановлено карантин, місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування надається право:

— залучати підприємства, установи, організації незалежно від форм власно*», до виконання заходів з локалізації та ліквідації епідемії чи спалаху інфекційної хвороби;

— залучати для тимчасового використання транспортні засоби, будівлі, споруди, обладнання, інше майно підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, необхідне для здійснення профілактичних і протиепідемічних заходів із наступним повним відшкодуванням у встановленому законом порядку його вартості або витрат, пов'язаних з його використанням;

— установлювати особливий режим в'їзду на територію карантину та виїзду з неї громадян і транспортних засобів, а у разі необхідності — проводити санітарний огляд речей, багажу, транспортних засобів та вантажів;

— запроваджувати більш жорсткі, ніж встановлені нормативно-правовими актами, вимоги щодо якості, умов виробництва, виготовлення та реалізації продуктів харчування, режиму обробки та якості питної води;

— установлювати особливий порядок проведення профілактичних і протиепідемічних, у тому числі дезінфекційних, та інших заходів;

— створювати на в'їздах і виїздах із території карантину контрольно-пропускні пункти, залучати в установленому порядку для роботи в цих пунктах військовослужбовців, працівників, матеріально-технічні та транспортні засоби підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, частин та підрозділів спеціально уповноважених центральних органів виконавчої влади з питань оборони, внутрішніх справ.