Тези - 31 питання - Працеохоронна діяльність як передумова техногенно-екологічної безпеки

« Назад

Відповідальність за злочини проти безпеки виробництва

Право людини й громадянина на належні безпечні та здорові умови праці закріплено ст. 43 Конституції України. Основні положення щодо реалізації цього права визначені Законом України «Про охорону праці». За невиконання або порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці у процесі виробництва і трудової діяльності винні особи притягаються до юридичної відповідальності: дисциплінарної, матеріальної, адміністративної, кримінальної.

Кримінальна відповідальність за порушення правил охорони праці передбачена ст. 271 – 275 розділу Х «Злочини проти безпеки виробництва» Кримінального кодексу України. В розділі розглянуто п'ять складів злочинів, відповідальність за вчинення яких настає у разі заподіяння шкоди здоров'ю, загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків.

В залежності від розмірів заподіяної шкоди покарання може бути у вигляді штрафу, виправних робіт, обмеження або позбавлення волі (з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю). Розмір штрафу становить від 100 до 200неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Максимальний строк виправних робіт для таких злочинів – до 2-х років, позбавлення волі – до 7 років, а обмеження волі – до 5 років [1].

Потерпілими від злочинів можуть бути тільки особи, які мають трудові відносини з підприємством, у тому числі стажисти, практиканти. Водночас, відповідальність можуть нести тільки ті посадові особи, на яких безпосередньо покладений обов‘язок забезпечувати охорону праці. Не можуть бути притягненими до відповідальності за порушення вимог законодавства про охорону праці працівники, які не мають повноважень посадових осіб.

Кримінальна відповідальність настає не тільки після нещасного випадку зі смертельним наслідком на виробництві. Так, лише у 2013 р. правоохоронними органами за результатами перевірок Держгірпромнаглядом будівельних об‘єктів порушені кримінальні справи стосовно посадових осіб шести підприємств. Наразі розглядається питання про внесення до єдиного реєстру досудових справ за ознаками вчинення злочину відносно посадових осіб трьох підприємств (БК «ГЕОС», «Ямпі-ЛТД» та «Укррембуд») [2].

Аналіз Єдиного реєстру судових рішень щодо злочинів проти безпеки виробництва демонструє, що в 2012 році до кримінальної відповідальності залучалося в 40 разів менше посадових осіб, ніж всього зафіксовано нещасних випадків.

Частіше інших (45%) винними в скоєнні таких злочинів визнавалися керівники середньої ланки. Ще 45% обвинувальних вироків розділяються між керівниками установи. Найменше (близько) 0,5% до кримінальної відповідальності притягалися керівники служби охорони праці.

Співпраця Держгірпромнагляду з правоохоронними органами щодо злочинів проти безпеки виробництва дає підстави сподіватися на зменшення порушень вимог законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці посадовими особами, що дасть можливість зберегти життя та здоров‘я працюючих.

 

Список використаної літератури

1. Кримінальний кодекс від 05.04.2001 № 2341-III: чинне законодавство України зі змінами та доповненнями станом на 31 жовтня 2014 р.: – К.: «Центр учбової літератури», 2014-168 с. – (Кодекси України).

2. Ємельянова Н. Шанувати кримінальний кодекс // Охорона праці. – 2014. – № 5. – С.30 – 35.

 

Застосування біопалива, як запорука раціонального використання природних ресурсів

Технічний прогрес, для задоволення швидко зростаючих проблем, вимагає від людей все більше ресурсів. Ми живемо в той час, коли енергія, а саме її джерела, є чи не найпроблемнішим питанням для країн з розвиненою економікою, адже свій бюджет необхідно розраховувати згідно з цінами на нафту і газ.

Все це, в свою чергу, призводить до міжнародних конфліктів, напруження світової економічної ситуації і несе значну загрозу людству через техногенні небезпеки.

Активне використання біоенергетичних ресурсів може стати одним із головних рішень щодо зміцнення енергетичної безпеки України та зберегти лідируючі позиції на світовому ринку як постачальника, в першу чергу, сільськогосподарської продукції. В сучасних умовах біомаса є четвертим за використанням енергетичним ресурсом у світовому масштабі. Щороку на Землі утворюється близько 120 млрд. тонн сухої органічної речовини – біомаси [1].

Потенціал біомаси, який має Україна сьогодні для виробництва енергії, близько 30 млн т умовного палива на рік. Використання цього потенціалу дозволить Україні до 2020 року замінити 6 млрд. м3/рік природного газу та знизити викиди парникових газів на 11 млн. т СО2-екв./рік. Частка біомаси та відходів в загальному споживанні первинної енергії у 2030 році може скласти 10%, а на сьогодні це близько 1% [2].

Одним із шляхів зменшення залежності від імпорту енергоносіїв та покращення екології в Україні є розвиток біоенергетики [3].

Метою досліджень є визначення доцільності використання поновлювальних джерел енергії (біопалив) в умовах економічного розвитку України.

Невід‘ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України – це охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини.

У перерахуванні на суху масу утворення біологічних матеріалів у біосфері іде зі швидкістю близько 2,5×1011тонн на рік, при цьому щорічно хімічно зв'язується приблизно 1011 т вуглецю, а споживана сонячна енергія складає 2×1021 Дж/рік (7×1013Вт). Чиста питома енергія, яку можна одержати при спалюванні, коливається від 10 МДж/кг (сира деревина) до 40 МДж/кг (жири, нафтоподібні речовини) і 55 МДж/кг для метану. Теплота згоряння сухої біомаси, що є власне кажучи вуглеводами, складає близько 20 МДж/кг.

Під час згоряння енергія біопалива розсіюється, але продукти згоряння можуть знову перетворюватися в біопаливо шляхом природних екологічних чи сільськогосподарських процесів. Таким чином, використання промислового біопалива, будучи добре ув'язаним із природними екологічними циклами, може не давати забруднень і забезпечувати безупинний процес одержання енергії. Подібні системи називаються агропромисловими.

Враховуючи вищенаведене та необхідность енергетичної і екологічної безпеки в Україні, згідно із новою енергетичною стратегією, до 2030 року планується використовувати лише 4% поновлюваної енергії. Натомість в ЄС у 2020 році поновлюваною має бути щонайменше 20% енергії.

Нова стратегія розвитку енергетики полягає у зменшенні частки споживання газу і нафтопродуктів на електростанціях і пріоритетному розвитку вугільної та атомної енергетики. Важлива роль у цьому документі відведена розвитку гідроенергетики, використанню альтернативних джерел енергії та шахтного метану.

Невід'ємною частиною нової концепції також є впровадження енергозберігаючих та ресурсозберігаючих технологій. Вважається, що застосування біоенергетичних установок по переробці відходів тваринництва дозволить істотно поліпшити екологічний стан поблизу великих тваринницьких комплексів, де зібрана величезна кількість непереробної біомаси. Крім того, можна розраховувати на одержання високоякісних органічних добрив і за рахунок виробництва біогазу забезпечити економію традиційного палива.

Актуальним питанням є вивчення можливостей застосування в сільському господарстві, та й АПК в цілому, нетрадиційних і альтернативних джерел енергії, оскільки в наявності такі джерела в Україні є, а використання їх поки що мінімальне.

Так, в агропромисловому секторі України щороку використовується близько 1,9 млн. тонн дизельного палива і 620 тис. тонн бензину, котрі виробляються переважно із імпортованої нафти. Замінником нафтового дизельного палива може бути рослинна олія і біодизель, а реальним замінником бензину може бути біоетанол.

Для заміни пічних викопних палив в сільському господарстві, які використовуються для отримання теплової енергії в різних стаціонарнихпроцесах, можуть використовуватись біогаз, паливні брикети і гранули з рослинної біомаси, технічний гліцерин.

Пелети – це спресовані відходи лісової промисловості і сільського господарства: кора, тирса, стружка, лушпиння, опале листя, макуха, шишки. Враховуючи те, що на виробництво пелет йде відновлювальна сировина, варто серйозно задуматися про потенційні переваги цього джерела енергії. Адже собівартість енергії, виробленої при згоранні пелет, в півтора рази менша, ніж від газу, і в три рази менша, ніж при згорянні дизельного палива.

Поряд з цим, потреба в джерелах енергії буде тільки зростати і для забезпечення зростаючих потреб в паливно-енергетичних ресурсах до 2030 року, згідно з стратегією розвитку енергетики України, планується здійснити за умов:

– зменшення енергоємності ВВП та збільшення рівня енергозабезпеченості країни;

– збільшення власного видобутку вугілля, нафти, газу та урану;

– виробництва електричної енергії на атомних електростанціях на власному ядерному паливі;

– збільшення експорту нафтопродуктів за рахунок збільшення обсягів переробки нафти;

– реалізації програм енергозбереження в галузях економіки і в соціальній сфері;

– збільшення використання нетрадиційних і відновлювальних джерел енергії;

– зменшення рівня енергетичної залежності країни від зовнішніх поставок палива та збільшення обсягів споживання власних енергетичних продуктів.

На превеликий жаль роль нетрадиційних і відновлювальних джерел енергії в зміцнені паливно-енергетичного комплексу держави відведено наостаннє місце. Це наводить на думку, що і в майбутньому даний сектор енергетики України розвиватиметься незначними темпами в порівнянні з країнами членами ЄС. Але будемо сподіватися на зміну політики держави щодо поновлювальних джерел енергії і вона дасть «зелене» світло для їх розвитку.

З метою оптимізації енергоспоживання та одночасної мінімізації імпорту енергоносіїв в Україні необхідно якнайшвидше провести структурну перебудову її промислового комплексу.

Відновлювана енергетика може бути самодостатньою в плані компенсаційних потужностей в енергетичній системі.

Використання відновлюваних джерел енергії в агропромисловому комплексі України дозволить зберегти лідируючі позиції на світовому ринку сільськогосподарських товарів, знизити енергоємність продукції і енергозалежність від викопних видів палива та дозволить виробляти екологічно чисту продукцію.

В Україні є достатньо розвинена науково-технічна та промислова база за всіма основними напрямами відновлюваної енергетики, що, при забезпеченні відповідної державної підтримки, дозволить створити нову екологічно безпечну енергетичну галузь в країні.

 

Список використаної літератури

1. Біологічні ресурси і технології виробництва біопалива: Монографія / Я.Б. Блюм, Г.Г. Гелетуха, І.П. Григорюк та ін. – К.: «Аграр Медіа Груп», 2010. – 408 с.

2. Електронний ресурс – http://jkg-portal.com.ua/ua/publication/one/bojenergetika-zmcnit-jenergetichnu-bezpeku-26003

3. Розвиток альтернативної енергетики в АПК / Мазурук К.В. – Збірник наукових праць ВНАУ Серія: Економічні науки №1 (56). Том 2, 2012 – с. 181-186.

4. РИА Новости http://ria.ru/science/20121202/913126449.html#13798370761703&message=resize&relto=register&action=addClass&value=registration#ixzz2fbnlWKqh

5. Матеріали Державної служби статистики України.

6. www.cci.neocm.com/info/Dovidka

7. Науковий вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України. Серія: техніка та енергетика АПК / Редкол.: Д.О.Мельничук (відп. ред.) та ін. – К., 2012. – Вип. 170, ч. 1. – 388 с.

 

Основні принципи політики країн ЄС у галузі охорони праці

Право на охорону праці є одним із невід'ємних прав людини, що закріплено у багатьох універсальних та регіональних договорах із захисту прав людини. Головною метою політики з охорони праці є зведення до мінімуму показників виробничого травматизму та професійних захворювань.

В Європейському Союзі значна увага приділяється здійсненню та координуванню політики держав-членів в сфері охорони праці, як важливої складової соціальної політики співтовариства в цілому. Основою цієї політики є ґрунтовна законодавча база, підкріплена великою кількістю інструментів колізійного характеру, таких як програми дій, інформаційні заходи тощо. Право кожного працівника на умови праці, що забезпечують охорону його здоров‘я, його безпеку та повагу до його честі, визнано невід‘ємним правом кожного громадянина Європейського Союзу, про що зазначається у Хартії Євросоюзу про основні права людини 2000 року [2]

Загалом законодавство ЄС у сфері охорони праці ґрунтується на чотирьох основних принципах:

1) більш досконалі стандарти охорони праці покликані сприяти зміцненню конкуренції;

2) законодавство про охорону праці може принести очікувані результати лише за умови його належного виконання;

3) поява нових ризиків вимагатиме розробки нових правових норм;

4) соціальний діалог залишається основним засобом при розробці політики з охорони праці, успіх якої залежатиме від спільних зусиль соціальних партнерів.

У 1989 р. було прийнято основний документ у сфері охорони праці - Рамкову Директиву 89/391/ЄЕС "Про впровадження заходів для поліпшення безпеки та охорони здоров'я працівників під час роботи", яка встановила основні принципи охорони праці та здоров'я працівників, яким мають відповідати всі документи, що приймаються в рамках ЄС або державами-членами на національному рівні:

1) обов'язок роботодавця гарантувати здоров'я та безпеку в процесі здійснення трудової діяльності, зокрема, шляхом належного та своєчасного інформування працівників за допомогою інструкцій, спеціальних курсів правильного використання обладнання тощо;

2) обов'язок кожного працівника сприяти охороні власного здоров'я та безпеки, безпеки інших працівників через дотримання інструкцій безпеки, правильного використання технічних засобів;

3)відсутність та/або обмеження відповідальності роботодавця за шкоду, заподіяну здоров'ю працівника внаслідок непереборної сили [1].

Отже, в Європейському Союзі значна увага приділяється здійсненню та координуванню політики держав-членів в сфері охорони праці, яка закріплена законодавчою базою держав-членів,і ґрунтується на чотирьох основних принципах.

 

Список використаної літератури

1. Директива № 89/391/ЕЭС Совета о введении мер, содействующих улучшению безопасности и гигиены труда работников на производстве, Люксембург, 12 июня 1989 года.

2. Електронний ресурс [http://pidruchniki.com/1911052248569/pravo/ohorona_pratsi_yevrosoyuzi]

 

Захист від шуму, ультразвуку і вібрації на АТП

На АТП при технічному обслуговуванні і ремонті автомобілів працюючі нерідко піддаються впливові шуму, ультразвуку і вібрації. Джерелами шуму і вібрації є автомобілі, що рухаються, працюючі ДВЗ, металообробні і деревообробні верстати, компресори, ковальські горни вентиляційні системи, гальмові стенди, ручний електро- і пневмоінструмент та інше устаткування. Ультразвук генерують ультразвукові установки, які використовуються дляочищення і мийки деталей, механічної обробки твердих матеріалів та дефектоскопії.

Шум, ультразвук і вібрація погіршують умови праці, впливають на організм людини, сприяють виникненню травматизму і призводять до зниження якості ремонту й обслуговування автомобілів.

ШУМ діє на органи слуху і через волокна слухових нервів на центральну і вегетативну нервові системи, а через них – на внутрішні органи людини. Він викликає роздратування, знижує увагу, заважає сприйняттю корисних сигналів. Надмірний вплив шуму призводить до стомлення, погіршення пам'яті, сповільнення психічних реакцій, викликає головні болі, змінює ритм дихання і серцеву діяльності, артеріальний тиск, порушує секреторну і моторну функції шлунка, сприяє зниженню гостроти зору і розвиткові глухоти.

Ультразвук впливає на організм людини через повітря, рідини і безпосередньо через предмети, що знаходяться під його впливом. Він викликає в тканинах тепловий ефект і перемінний тиск, що може призвести до зміни властивостей клітин. Систематична дія ультразвуку призводить до стомлення, появі головного болю і болю у вухах, порушення координації руху, неврозу і гіпотонії, уповільнення рефлексів.

Шкідливий вплив вібрації виявляється свербінням, болем у суглобах, онімінням рук, виникненням нудоти. При тривалому впливі вона може бути причиною функціональних розладів нервової і серцево-судинної системи, а також опорно-рухового апарату, розвитку «вібраційної хвороби».

Шумом називають будь-який небажаний для людини звук або сукупність звуків. Звук являє собою хвильові коливання пружного середовища.

Шум характеризується фізичними і психофізіологічними параметрами.

При вимірі, аналізі шумів, проведенні акустичних розрахунків весь діапазон частот, у межах яких людина чує звук, розбивається на смуги частот визначеної ширини. Ультразвук характеризується ультразвуковим тиском, інтенсивністю і частотою коливань.

Вібрацією називаються механічні коливання інших тіл, що виявляються в переміщенні центра ваги або осі симетрії в просторі, а також у періодичній зміні ними форми, що вони мали в статичному стані.

За способом передачі до людини вібрація поділяється на загальну і локальну.

Ефективне вирішення проблем захисту від шуму, ультразвуку та вібрації досягається проведенням комплексу заходів, що послабляють інтенсивність шкідливих виробничих факторів у їхніх джерелах, на шляху поширення.

 

Список використаної літератури

1. Гігієна праці / А.М. Шевченко, О.П. Яворовський, Г.О. Гончарук та ін. – К. Інфотекс, 2000.

2. Єлісєєв А.Т. Охорона праці. – К., 1995.

3. Величковский Б.Т., Кирпичев В.И., Суравегина И.Т. Здоровье человека и окружающая среда. – М.: Новая школа, 1997.

 

Оцінка шумового режиму та рівня загазованості відпрацьованими газами від автотранспорту на вулиці Молодогвардійській м. Дніпропетровська

Одна з важливих проблем сучасності – охорона навколишнього середовища, у якому людина працює, проживає і відпочиває. Поліпшення умов праці, побуту і відпочинку людей безпосередньо пов'язано з вирішенням задач подальшого удосконалення і забезпечення техніки безпеки, що включає питання оцінки якості життя. Серед багатьох шкідливих чинників для здоров‘я людини значне місце посідають забруднення повітря вихлопними газами та шумове забруднення. Автотранспорт дає 70 відсотків усіх шкідливих для здоров‘я людини викидів в атмосферу. У великих містах частка автотранспортного забруднення в атмосфері становить великий відсоток. В повітрі спостерігається скупчення таких речовин як оксиди вуглецю, вуглеводні, сажа, свинець. Вплив оксиду вуглецю найбільший порівняно з будь-яким іншим забруднювачем. Оксид вуглецю вдихається разом із повітрям і надходить у кров, де починає відбирати у кисню молекули гемоглобіну.

Використання сучасних засобів транспорту супроводжується значним рівнем шуму, який негативно впливає на стан здоров'я. Шум є найбільш поширеним і агресивним фізичним фактором навколишнього середовища, що впливає на здоров'я населення. Він прямо або опосередковано діє практично на всі життєво важливі органи і системи людини [1].

Шум від транспортних засобів за часовими характеристиками належить до непостійному шуму. Транспортний шум, що виникає за рахунок руху автотранспорту, складає до 80% всього міського шуму. Транспортні потоки на районних магістралях поблизу великих міст в години пік досягають 2000 машин на годину, на міських магістралях – до 6000 машин на годину [2].

Під час оцінки існуючого режиму загазованості та шумового забруднення великий обсяг робіт пов‘язаний з вимірюванням характеристик транспортних потоків на вулицях. Вимірювання варто проводити в години «пік» на перегонах не ближче 100-150 метрів від перехресть і зупинок громадського транспорту. Визначають інтенсивність, середню швидкість і склад транспортного потоку.

В результаті натурних обстежень була встановлена інтенсивність руху транспорту по вулиці Молодогвардійська та визначені рівні шумового забруднення та загазованості, які склали: N=432 авт./год., LАекв=70,3 дБА, СР=9,03мг/м3.

Порівняння результатів оцінки з діючими санітарними нормами припустимого шуму в житловій забудові для денного періоду доби показало перевищення нормативу на 15,3 дБА. По рівню загазованості перевищення складає 2,8 мг/м3. Тому потрібно застосовувати заходи щодо зниження рівнів шуму та концентрації окису вуглецю на житлових територіях. Важливу роль в зниженні концентрацій окису вуглецю в атмосфері відіграє озеленення простору між проїзною частиною й забудовою. В якості шумозахисту потрібно застосовувати екрани-стінки та шумозахисні вікна. Ці заходи дозволять отримати в житлових приміщеннях нормативні значення.

 

Список використаної літератури

1. Медицинская экология: Учеб. Пособие / Под ред. А.Н.Королева. – М.: Академия, 2003. – 192 с.

2. Подольский, В. П. Влияние транспортного шума, вибрации и электромагнитного излучения в зоне влияния автодорог / В.П.Подольский – Воронеж, 1996 – 98 с.

 

Воздействие вибрации на организм человека

Вибрация – это упругие механические колебания высокой частоты и малой амплитуды в технике. Вибрация возникает в результате работы машин и механизмов, имеющих неуравновешенные вращающиеся органы с движениями возвратно-поступательного и ударного характера. К оборудованию такого типа относят: металлообрабатывающие станки, ковочные и штамповочные молоты, механизированный инструмент и др. Из табл. 1 видно, как негативно, в зависимости от амплитуды и частоты вибрация влияет на организм человека.

При изучении действия вибрации на организм человека нужно учитывать, что колебательные процессы присущи живому организму, прежде всего потому, что они в нем постоянно протекают. Внутренние органы можно рассматривать как колебательные системы с упругими связями. Их собственные частоты лежат в диапазоне 3-6 Гц.

При воздействии на человека внешних колебаний таких частот происходит возникновение резонансных явлений во внутренних органах, способных вызвать травмы, разрыв артерий, летальный исход. Собственные частоты колебаний тела в положении лежа составляют 3-6 Гц, стоя – 5-12 Гц, грудной клетки – 5-8 Гц. Воздействие на человека вибраций таких частот угнетает центральную нервную систему, вызывая чувство тревоги и страха. Человек воспринимает механические колебания как вибрацию при частоте их от 25 до 8192 Гц, колебания с частотами менее 25 Гц воспринимаются как толчки.

В результате воздействия вибрации может возникнуть нарушение чувствительности кожи. В таблице 2 приведены допустимые величины вибрации в производственных помещениях.

К способам борьбы с вибрацией относятся: снижение вибрации в источнике (улучшение конструкции машин, статическая и динамическая балансировка вращающихся частей машин), виброгашение (увеличение эффективной массы путем присоединения машины к фундаменту), виброизоляция (применение виброизоляторов пружинных, гидравлических, пневматических, резиновых и др.) вибродемпфирование (применение материалов с большим внутренним трением), применение индивидуальных средств защиты (виброзащитная обувь, перчатки со специальными упругодемпфирующими элементами, поглощающими вибрацию).

 

Список использованной литературы

1. Березуцький, В. В. Кваліфікаційний рівень фахівців із охорони праці в Україні. Безпечна життєдіяльність – майбутнє людства / В. В. Березуцький, Б. Блюхер // Матеріали всеукраїнської науково-методичної конференції. – Миколаїв: НУК, 2011. – С. 116–117.

 

Стан охорони праці у країнах ЄС

Проголосивши в своїх Конституціях країни – члени ЄС, що життя і здоров‘я людини є найвищою соціальною цінністю, гарантувавши їй право на безпечні та здорові умови праці, держави тим самим взяли на себе обов‘язок забезпечити всім громадянам захист їх здоров‘я і життя в процесі трудової діяльності. Цей обов‘язок полягає в законодавчому закріпленні правових норм, що визначають умови і порядок реалізації конституційного права громадян на здоров‘я й безпечні умови праці, юридичні засоби охорони даного права, а також юридичні засоби захисту та охорони цього права у випадку його порушення.

Політика ЄС з охорони праці розвивалась протягом десятиріч. З 1980-х рр. забезпечення здорових та безпечних умов праці стає одним із пріоритетів політики ЄС. Сьогодні це – один із найбільш концентрованих та важливихсекторів соціальної політики Євросоюзу. В статті 153 ДФЄС чітко визначено, що забезпечення охорони праці є одним із найважливіших напрямів соціальної політики ЄС. Право кожного працівника на роботу в умовах, які забезпечують охорону його здоров'я, безпеку та гідність, закріплено у ст. 31 Хартії ЄС про основні права. Правові основи охорони праці розвинено у ґрунтовній законодавчій базі ЄС та підкріплено великою кількістю інструментів не законодавчого характеру [1].

Загалом законодавство ЄС у сфері охорони праці ґрунтується на чотирьох основних принципах:

1) кращі умови праці повинні сприяти зміцненню конкуренції;

2) законодавство про охорону праці може принести очікувані результати лише за умови його належного виконання;

3) поява нових ризиків вимагатиме розробки нових правових норм;

4) соціальний діалог залишається основним засобом при розробці політики з охорони праці [2].

Політика ЄС у сфері охорони праці спрямована на досягнення двох основних завдань: соціальне – захист працівників шляхом забезпечення відповідного рівня охорони праці (ст. 153 ДФЄС) та економічне забезпечення відповідності товарів, що виробляються в рамках цього сектора, стандартам безпеки та гігієни (ст. 115 ДФЄС) [3].

Отже, за кордоном підприємці підрахували і давно дійшли висновку, що економічно вигідніше вкладати кошти в охорону праці, аніж прирікати себе на постійну ліквідацію наслідків нещасних випадків і аварій на виробництві [4]. Але поки що, стан охорони праці в країнах ЄС є досить актуальним питанням і потребує додаткового вивчення та вдосконалення як в науковому полі, так і на законодавчому рівні.

 

Список використаної літератури

1. Хартія основних прав Європейського Союзу – [Електронний ресурс]: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_524.

2. Основи охорони праці / К. Н. Ткачук, М. О. Халімовський, В. В. Зацарний та ін. Підручн. - К.: Основа, 2014. – 448 с.

3. Охорона праці та промислова безпека / Ткачук К.Н., Зацарний В.В., Сабарно Р.В. та ін. // За ред. К. Н. Ткачука і В.В. Зацарного: Навч. посібн. – К.: Лібра, 2010. – 560 с.

4. Сучасний стан охорони праці в Україні та за кордоном – [Електронний ресурс]: http://studopedia.com.ua/1_11822_suchasniy-stan-ohoroni-pratsi-v-ukraini-ta-za-kordonom.html

 

 

Влияние вибрации на организм человека

Вибрация представляет собой механические колебания и их простейшим видом являются гармонические колебания, которые непосредственно передаются на тело человека. Вибрация возникает при работе машин и механизмов, которые имеют неуравновешенные и несбалансированные вращающиеся органы с движением возвратно-поступательного и ударного характера.

Основными параметрами вибрации являются:

– частота колебаний – f, Гц;

– амплитуда – А, м;

– колебательная скорость – V, м/с;

– ускорение колебаний – W, м/с2;

– период колебаний – Т, сек.

При воздействии вибрации в организме человека наблюдаются изменения в нервной системе, спазм сосудов, изменения в суставах, изменения в сердечной деятельности. Длительное воздействие вибраций приводит к серьезному заболеванию, которое называется вибрационной болезнью.

Вибрационная болезнь – это профессиональное заболевание, вызванное действием вибрации. Еще ее называют псевдо-Рейно болезнь, синдром белых пальцев, сосудоспастическая болезнь руки от травм. На I и II стадиях заболевания прогноз благоприятен, но при условии специального лечения с обязательным переводом больного на легкие работы. В III–IV стадиях прогноз сомнителен или неблагоприятен.

Измеряют вибрацию с помощью специальной аппаратуры. Выпускаемая на сегодняшний день измерительная аппаратура основывается на использовании электрических методов, которые обеспечивают высокую точность преобразования механических колебаний в электрические с помощью пьезоэлектрических и магнитно-электрических датчиков.

Приборы подразделяют на: оптические, механические, электрические.

Защищают организм от вибрации с помощью средств защиты.

Средства защиты подразделяются на: коллективные и индивидуальные. Основные мероприятия по защите от вибраций условно можно свести к таким видам: технические, организационные и лечебно-профилактические.

К техническим мероприятиям относятся: устранение вибраций в источнике и на пути их распространения. Устранение или уменьшениевибрации в источнике решается, начиная со стадии проектирования и изготовления машин.

Санитарными нормами запрещаются работы с виброинструментами более 2/3 длительности рабочего дня, а также предусматриваются 10-15–минутные перерывы через каждые 60 минут или выполнение технологических операций, не связанных с воздействием вибрации.

 

Список использованной литературы

1. Волкодаева, М. В. Анализ и прогноз загрязнения воздуха выбросами автотранспорта: автореф. дисс. . канд. геогр. наук: 11.00.09 / М.В. Волкодаева; СПб., 1998. – 18 с.

2. Дубовцев В.А. Безопасность жизнедеятельности / Учеб. пособие для дипломников. Киров, 1992.

3. Жидецкий В.Ц., Джигирей В.С. Основы охраны труда. Учебник. Львов, 2000.

 

 

Державна працеохоронна політика США

На сучасному етапі стан справ щодо охорони праці у світі стає дедалі важливою проблемою як для профспілок, так і для міждержавних структур, насамперед Міжнародної організації праці (МОП). МОП розглядає цю тему як частину своєї Програми гідної праці. Державна система, охорона праці і страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань служить одним з невід‘ємних елементів сучасного індустріального суспільства. В США, де в даний час діє ефективна державна система управління охороною праці і адекватна система соціального захисту та допомоги потерпілим, становлення цих систем зайняло десятки років. Державний нагляд за додержанням законодавства про охорону праці в США здійснює Міністерство праці США [1].

Слід окремо наголосити, що гірничодобувна промисловість традиційно знаходиться в зоні особливої уваги уряду США. Так, у 1977 р. було затверджено «Федеральний закон про охорону здоров‘я й безпеку праці на шахтах». У 2006 році було прийнято новий закон, що є одним зі значних нормативних актів у сфері охорони праці в цьому секторі промисловості.

Правовою основою нині чинної державної системи охорони праці в США є закон про безпеку праці на виробництві, прийнятий в 1970 р. Законом було засновано незалежне федеральне агентство під назвою Управління по безпеці праці на виробництві, яке стало основним виконавським органом, що забезпечує виконання закону на всій території США. Крім того, в кожному штаті ухвалені свої закони і створені виконавські органи у сфері безпеки праці [1].

Стандартні заходи по забезпеченню безпеки праці, що закріплюються федеральним і місцевим законодавством, в першу чергу, передбачають, що кожен підприємець зобов‘язаний використовувати безпечні устаткування і технології, застосовувати спеціальний одяг і взуття, забезпечувати безпечні умови праці для працівників і в цілому робити все можливе, щоб захистити життя, здоров‘я, безпеку і добробут працівників.

Підприємці також зобов‘язані фіксувати будь-які, навіть дрібні, випадки виробничого травматизму і втрати робочого часу в результаті нещасних випадків на виробництві. Будь-який працівник має право звернутися в Управління безпеки праці на виробництві з приводу наявних проблем з охороною праці на конкретному робочому місці.

У США стратегія охорони праці й безпеки робочих місць є частиною «Стратегічного плану Департаменту праці Сполучених Штатів на 2006–2011 рр.» [2].

У зазначеному документі відображено основні напрямки роботи федерального відомства, відповідального за політику у сфері праці, згідно з головними викликами ХХІ ст. Сприяння процесам створення на підприємстві безпечних та здорових умов праці є третьою з чотирьох стратегічних цілей уряду США у сфері праці. Задля досягнення цієї мети Департамент праці США планує інноваційні підходи щодо реалізації законів і програм, спрямованих на захист здоров‘я й трудових прав працівників.

 

Список використаної літератури

1. Щодо досвіду наглядових органів США в питанні здійснення державної політики у сфері промислової безпеки та охорони праці на виробництві [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.dnop.kiev.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=5881&Itemid=170.

2. Bureau of labor statistic / United States Department of labor [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.dol.gov/.

 

 

Міжнародне співробітництво в галузі охорони праці та соціального захисту

Прагнучи до всебічного розвитку співробітництва у сфері трудової діяльності та соціального захисту громадян України, інших держав, які працюють за межами своєї країни, наша держава укладає різноманітні міжнародні угоди. Наприклад, відповідно до схваленої 24 жовтня 1994 р. канадської програми співробітництва в сфері праці 30 липня 1998 р. було прийнято Меморандум про співробітництво між Міністерством праці та соціальної політики України та Міністерством розвитку людських ресурсів Канади у сфері праці та соціального захисту. У ньому визначено, зокрема, галузі та форми співробітництва щодо зайнятості громадян договірних держав.

Україна уклала угоди про працевлаштування і соціальний захист громадян із Молдовою (1993 р.), Російською Федерацією (1993 р.), Білоруссю (1995 р.), Вірменією (1995 р.), Латвією (1997 р.), про взаємне працевлаштування працівників з Польщею (1994 р.), протокол із Чехією (1997 р.), угоду з Литвою (1997 р.). Ці документи поширюються на осіб (працівників) та членів їхніх сімей, які є громадянами або постійно проживають на території однієї з договірних держав та здійснюють свою трудову діяльність на умовах наймання на підприємствах, в організаціях, установах усіх форм власності (працедавці) іншої держави.

В угодах про трудову діяльність і соціальний захист громадян передбачаються й колізійні норми, зокрема з прив'язкою до законодавствадержави місця працевлаштування. Так, за цим законодавством регулюється: оформлення трудового договору (контракту); вік, з якого допускається прийняття на роботу; обсяг прав та обов'язків сторін за договором (контрактом); в'їзд працівників і членів їхніх сімей на територію держави працевлаштування, перебування та виїзд із неї; соціальне, в тому числі пенсійне, забезпечення; оподаткування трудових доходів осіб, які працюють за трудовим контрактом; переказ зароблених коштів на територію держави виїзду; правовий статус вивільнюваних працівників; обчислення стажу (трудового та за фахом).

Зазначені угоди не містять детального викладу норм щодо здійснення трудової діяльності на підставі договору, укладеного між суб'єктами діяльності обох договірних держав. Проте вони застерігають, що процедура працевлаштування на підставі такого договору визначається відповідними міністерствами цих держав (стаття 13 Угоди з Польщею про взаємне працевлаштування працівників 1994 р.). Водночас до працівників застосовується законодавство держави, яка їх скерувала (стаття 10 Угоди з Польщею) [2].

Отже, для реалізації цих норм необхідні міжнародні й власні зусилля. Тому в документах МОП чітко сформульоване її намагання співпрацювати з урядами країн, а також відповідними міжнародними органами, на які покладено відповідальність за сприяння охороні здоров'я, освіті, добробуту всіх народів. Отже, МОП головний зміст своєї діяльності вбачає в тому, щоб сприяти прийняттю державами світу таких програм, які спрямовані на вирішення найактуальніших для людей праці проблем.

 

Список використаної літератури

1. Директива ЄС «Про здійснення заходів щодо поліпшення безпеки і охорони здоров'я найманих працівників під час роботи» від 12.06.1989 №89/391/ЕЭС Електронний ресурс [режим доступу: http://search.ligazakon.ua/1_doc2.nsminkl/KíU89444.html].

2. Статут Міжнародної Організації Праці // Статут. Декларація, Міжнародний документ // від 28.06.1919 року; Електронний ресурс [ режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/993_l 54 ].

3. Нові положення МОП про формування основ, що сприяють охороні праці й здоров‘я // Інформ. бюлетень з охорони праці. – 2006. – №3. – С.40.

 

 

Роль людського фактора в охороні праці

Право на здорові та безпечні умови праці – це невід‘ємне право кожної людини на будь-якому підприємстві, в організації, установі. Щороку в Україні на виробництві травмується близько 10000 осіб, з них 1000 гинуть, понад 700 набувають професійних захворювань.

Сучасні дослідження показують, що головною причиною виробничого травматизму є особливості «людського фактору», а саме: порушення трудової та виробничої дисципліни, недодержання вимог інструкцій з ОП, неефективного навчання.

Крім того, працівник, навіть, знаючи вимоги інструкцій з охорони праці, опанувавши практичні прийоми безпечної діяльності за своєю професією на рівні уміння, маючи інстинкти самозбереження, нерідко є винуватцем ушкодження власного здоров‘я. З причини помилок працівників відбувається близько 65-75% усіх травм і біля 75-85% смертельних випадків.

Немає пояснення, чому працівник, який знає, що так робити не можна, свідомо ризикує власним здоров‘ям, нехтуючи заходами безпеки. У той же час, винуватці небезпечних ситуацій, у тому числі і самі потерпілі, схильні у більшості випадків пояснювати свою поведінку, яка призвела до нещасного випадку, помилковими діями. Однією з причин систематичного повторення працівником дій, що ведуть до створення небезпечних ситуацій, є і такі явища, як адаптація до небезпеки, звикання до порушення норм безпеки [3].

При аналізі виробничого травматизму виділяють три основні причини: організаційні, технічні і психофізіологічні. Згідно статистики України, внаслідок організаційних причин травмується 75-80%, технічних – 10-15%, психофізіологічних – 5-10% працівників.

Високий рівень травматизму з організаційних причин визнається як бездіяльність керівників та робітників, що пояснюються невиконанням ними посадових обов‘язків або недостатньою кваліфікацією, недисциплінованістю, тобто – через «людський фактор».

Психофізіологічні причини – це втома, сімейні проблеми, матеріальне або моральне невдоволення, втрата пильності та інше. Все це спонукає, як кажуть, «йти за течією». А це вже небезпечно. Як бачимо, кожний нещасний випадок чи порушення вимог охорони праці має одну спільну причину – людський фактор. Основна роль в охороні праці належить не техніці, а людині.

Переборюючи негативний вплив «людського фактору» на безпеку праці дуже важко. Легше і простіше застосовувати технічні заходи ніж досягти, щоб працівники на робочих місцях вели себе у відповідності до норм і правил безпеки [2].

Згідно проведених соціологічних досліджень, головне в людському факторі охорони праці – це менталітет громадян нашої країни, при якому безпека праці майже знецінена. Саме зараз, на порозі нової сторінки в історії України – асоціації з ЄС актуальною стає зміна ставлення працівника до безпеки та охорони праці.

 

Список використаної літератури

1. Закон України «Про охорону праці» [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://rada.gov.ua/

2. Абрамова Н.А. Человеческий фактор в управлении / Н.А. Абрамова, К.С. Тинсберг, Д.А. Новиков. – М., 2006.

3. Микитенко Л.І. Людський фактор у формуванні безпеки праці людини / Л.І.Микитенко// Технології та дизайн. – 2012. – №2 (3). – С. 1-8.

 

 

Оптимизация благоприятного микроклимата в кабине трактора

Во многих литературных источниках приводятся характеристики, требования, условия безопасности и эргономики при работе на дорожной и другой технике, а также указаны меры для нормализации микроклимата в кабинах этих машин [2-5].

Микроклимат в кабине трактора должен соответствовать следующим требованиям: – температура воздуха в теплый период не больше – температуры окружающего воздуха на 2…3 °С, но не ниже + 14 °С и не выше +28 °С; – в холодное время года (от –10 до –20 °С) температура не ниже +14°С; –подвижность воздуха в кабине при вентиляции не превышает 1,5 м/с; – воздух, подаваемый в кабину, чистый и не содержит пыли.

Предельно допустимое количество пыли, имеющей в своем составе до 70% окиси кремния, не более 2 мг/м3, а окиси углерода — не более 20 мг/м3.

Целесообразно в кабинах тракторов устанавливать приточную вентиляционную установку, которая позволит очистить воздух, нагревать его зимой и охлаждать в теплый период года.

Влажность воздуха оказывает существенное влияние на теплоощущения в кабинах водителей. Оптимальной считается относительная влажность воздуха, равная 40-60%. При пониженной температуре допускается повышение относительной влажности до 75%.

Вибрация и основные характеризующие еѐ параметры – это ускорение и частота колебаний. В соответствии с ГОСТ 12.1.012-78, ГОСТ 12.2.019-86 и СН 1102-73, вибрация – это механические колебания механизмов и машин. Эти нормативные документы устанавливают предельно-допустимые средние квадратические виброскорости в октавных полосах в пределах 1-250 Гц.

Шум – это доля проникающего в кабину шума, создаваемого двигателем, системами впуска воздуха, для его питания, охлаждения и выпуска отработавших газов, вспомогательным оборудованием, трансмиссией и шинами. Допустимым пределом шума в кабине автомобиля и трактора принято считать 74-75 дБ при частоте 1000 Гц.

Систематическое воздействие комплекса вредных факторов рабочей среды и трудового процесса значительно ускоряют профессиональную непригодность водительского персонала и наносят существенный ущерб здоровью водителей, что делает актуальной проблему изучения состояния здоровья этой профессиональной группы.

Создание благоприятного микроклимата является одной из важнейших составляющих задач обеспечения оптимальных окружающих условий для работы человека.

 

Список использованной литературы

1. ГОСТ 12.1.005-88 ССБТ. Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны.

2. ГОСТ 12.2.120-88 ССБТ. Кабины и рабочие места операторов тракторов, самоходных строительно-дорожных машин, одноосных тягачей, карьерных самосвалов и самоходных сельскохозяйственных машин. Общие требования безопасности.

3. Михайлов В.А., Шарипова Н. Н. Кабина трактора. Учебное пособие для студентов специальности 150100 «Автомобиле и тракторостроение». – М.: МГТУ «МАМИ», 2001. – 24 c.

4. Основы эргономики и дизайна автомобиля и трактора, У/П. Авторы: А. Н. Евграфов и др.

 

 

Використання напівпровідникових датчиків газу на основі оксиду олова для рішення питань екологічної та пожежної безпеки

Перше місце в світі по використанню датчиків газу займають побутові детектори витоку природного газу в будинках з газовими плитами або газовими системами опалювання. На другому місці – кондиціонери і системи вентиляції приміщень та очищення повітря, а на третьому – елементи автомобільної електроніки (системи кондиціювання і клімат-контроль салону, детектори вибухонебезпеки газів для газових двигунів та інші).

Весь виробничий процес, у тому числі розробка нових типів датчиків, їх виготовлення і тестування, повинен відповідати міжнародним нормам якості ISO 9001, що гарантують споживачам відмінні технічні параметри виробів, а також надійність і стабільність в експлуатації. Безумовно датчики газу повинні відповідають нормам екологічної безпеки ISO 14001.

З розвитком промисловості і транспортних засобів усе більш важливим стає контроль складу газоподібних речовин на вміст водню і оксиду карбону. Ці сполуки є пожежо-, вибухонебезпечними і володіють токсичними, дратівливими властивостями. Забезпечення безпеки робіт, пов'язаних із створенням екологічно чистого водневого палива, виробництва аміаку, метанолу, мінеральних добрив, також вимагають контролю вмісту Н2 і оксидів карбону в різних газових сумішах.

Тому визначення вибухонебезпечних концентрацій цих газів представляє одне з найважливіших завдань техніки безпеки і вирішення різних протипожежних заходів. Вирішення перелічених актуальних питань можливе при подальшій розробці автоматичних, безперервних методик, створення на їх основі сенсорів, газоаналізаторів, що володіють необхідними метрологічними характеристиками.

Принцип дії напівпровідникового газового сенсора заснований на зміні електропровідності напівпровідникової плівки унаслідок адсорбції контрольованого газу на її поверхні. На основу з оксиду алюмінію наноситься тонкий шар оксиду олова (SnO2), легованого елементами, що володіють каталітичними властивостями (Pt, Cu, Ni, Pd), задля забезпечення вищої чутливості напівпровідника до конкретного типу газу домішки.

При нагріві сенсору до робочої температури (близько 400 °С) за допомогою нагрівального елементу, виконаного в єдиному конструктиві з сенсором, відбувається абсорбція газоподібної контрольованої речовини, що міститься у повітрі, на поверхні чутливого шару сенсора, що має дрібнозернисту структуру. Міра абсорбції залежить від концентрації газу домішки. В результаті поверхневих ефектів змінюється електрична провідність сенсора, тобто відгук сенсора виражається через зміну його опору залежно від концентрації газу, що змінює міру абсорбції на матеріалі сенсора. Швидкість відгуку залежить від моделі датчика і конкретного газу домішки.

Серед переваг напівпровідникових датчиків можемо наголосити їх невисоку вартість і просту схему включення. Серед недоліків – короткий час безперервної роботи (близько 1 року) унаслідок витрачання робочого шару, що вступає у взаємодію з контрольованою речовиною.

Внаслідок цього для датчиків на основі напівпровідникових газових сенсорів має бути забезпечена змінність газових сенсорів в процесі експлуатації. У каталітичних сенсорів є ще один мінус – з часом під впливом «каталітичних отрут» (силіконові масла, пари кислот, сірководень) каталізатор псується, що погіршує властивості приладу. Але при відсутності цих речовин, тривалість роботи датчиків більше.

 

 

Офісні умови праці та їх вплив на працездатність працівників

В сучасних умовах кількість працюючих в офісах має стійку тенденцію до збільшення. Оренда офісів зараз є досить суттєвою складовою витрат компаній. Один із шляхів, найбільш очевидний, це є зменшення площі офісу на одного працюючого. Другий шлях – це створення умов для підвищення працездатності персоналу. В цих двох напрямках розвитку офісної справи є суттєва різниця в підходах по облаштуванню офісного приміщення.

Предметом дослідження є умови праці в офісах різного планування, оцінка умов праці з позиції зменшення шкідливих факторів, які можуть впливати на персонал офісу. Розгляд цих питань буде проводиться з врахуванням вимог охорони праці, а також інших факторів, які впливають на ефективність роботи персоналу офісу.

Одним із концептуальних положень успішності роботи фірми, підприємства є інвестиції в людського капітал [1]. Вкладення в виробниче приміщення, в раціональне і комфортне планування є також інвестицією в людський капітал кампанії.

Тому перше завдання, яке треба вирішувати при створенні офісу – це планування приміщення. Виділення і облаштування офісних зон – один із способів досягнення цілей компанії. Правильне зонування полягає в прив'язці функціональної структури офісу до архітектурних особливостей конкретної будівлі. Планування офісних приміщень повинно забезпечити економне використання площі, в той же час, комфорт і безпеку персоналу. Можна виділити дві основні концепції організації офісного простору – кабінетного типу та відкритий офіс [2].

Розглядаючи «відкритий офіс», треба наголосити, що під цим терміном розуміється велике приміщення, де стоять столи працівників, практично в ряди і без створення індивідуального простору. Винахід Роберта Пропста суттєво змінив підходи до створення «відкритого офісу». Він поділив загальний простір зали офісу на окремі кабінки, які виділяли індивідуальні робочі місця. Кабінки мали назву кубіклів.

Кубікл – робоче місце в офісі. Мета кубікла – забезпечити конфіденційність користувача, займаючи мінімальний простір. У склад кубіклів входять модульні елементи, які можуть бути організовані в різні форми за допомогою з‘єднувальних елементів, залежно від дизайну.

Можна вважати, що концепція відкритого офісу є зараз домінуючою. Так за даними Міжнародної асоціації управління фондами, 70% американських співробітників працюють в офісах з відкритим плануванням [3].

У відкритих офісах співробітники частіше хворіють. Наукові дослідження показують, що співробітники з індивідуальних кабінетів пропускають в середньому 4,9 дня в рік по хворобі, тоді як співробітники офісів відкритого типу (більше 6-ти чоловік) – в середньому, 8,1 дня. Можливо, у відкритих приміщеннях віруси легше поширюються, чим в індивідуальних кабінетах з дверима. Інше припущення, що у відкритих приміщеннях співробітники мають більше стресу, через що у них знижується імунітет.

Дослідження, проведене Гонконзьким політехнічним університетом, виявило найдратівливіші чинники, які впливають на продуктивність офісних працівників – це навколишній шум, некомфортна температура повітря, незручне розташування робочих місць в офісі, якість повітря, освітлення. Результати показали, що серед п'яти досліджених чинників, дизайн офісу, звук і температура були основними чинниками, що впливають на продуктивність в офісі. Існує два види офісів кабінетного типу.

До першого виду відносяться кабінети для одного-двох чоловік. Для них характерним є максимальна відокремленість, чітка просторова організація, неможливість роботи в команді і відсутність гнучкості. До другого типу належать офіси, що складаються з кімнат великої площі, розрахованих на перебування в них трьох і більше осіб. При цьому виникає певний дух колективізму, який, правда, поширюється тільки на невелику групу людей.

Для кабінетної організації офісу можна рекомендувати кількість працюючих в одній кімнаті не менше трьох і не більше семи. Можливо, що оптимальна чисельність, це п‘ять працівників. Число працівників в кімнаті краще, щоб було непарне. Переваги такого підходу, це відсутність зовнішнього шуму, інших відволікаючих факторів, можливість працівникам даної кімнати вибрати більш комфортні показники мікроклімату, якщо хтось захворів інфекційним захворюванням і знаходиться на роботі, то з ним контактує обмежена кількість співробітників. Раціонально, щоб в кімнаті знаходився пристрій для приготування чаю або кави.

Отже, можна зробити висновки, що найбільш поширена схема організації офісу є «відкритий офіс» з використанням кубіклів. Кабінетна система зараз використовується в малих компаніях і для підкреслення престижу компаній, це великі кабінети керівництва та державних високопосадовців.

Відкритий офіс має суттєві недоліки в створенні комфортних умов праці. Ці недоліки наступні: шум, мікроклімат, освітлення, додаткове психологічне навантаження, розповсюдження інфекційних захворювань. Ці недоліки принципові і різними заходами їх вплив можна зменшити, але позбутися їх неможливо в умовах відкритого офісу.

Кабінетна схема побудови офісу, коли в кімнаті невелика кількість працівників, фактично позбавлена цих недоліків. Можна очікувати, що в таких умовах буде забезпечено меншу захворюваність персоналу і більшу продуктивність праці. Вибір відкритого офісу визначається прагненням заощадити гроші на орендній платні, яка визначається площею офісу. Компанії, які прагнуть досягнути високих економічних показників, повинні переходити на кабінетну схему, щоб забезпечити більш високу ефективність роботи персоналу за рахунок кращих умов праці.

 

Список використаної літератури

1. Лепихина Т.Л., Шарапова А.А. Здоровье сберегающая культура как конкурентное преимущество фирмы Вестник Томского государственного педагогического университета Вып. 6. 2012, С. 77 -83.

2. Селезнева Т. А. Офисное помещение как базовый элемент современного офиса / Т. А. Селезнева // Документ. Архив. История. Современность. — Вып. 11. — Екатеринбург : Изд-во Урал. ун-та, 2010. — С. 365-373.

3. Anna Cordea-Rado Open-plan offices make employees less productive, less happy, and more likely to get sick May 21, 2013 Електронний ресурс: http://qz.com/85400/moving-to-open-plan-offices-makes-employees-less

 

 

Реалізація принципів державної політики у галузі охорони праці

Актуальність проблеми охорони праці та безпеки життєдіяльності людини в світі значно зросла на початку третього тисячоліття. Сьогодні цяпроблема стала пріоритетною для світової цивілізації. Важливість вивчення даних дисциплін пояснюється необхідністю навчання людей безпечним методам життя та праці, починаючи з дитячого віку і до похилого.

У Законі України «Про охорону праці» від 14.10.1992 № 2694- XII, задекларовані основні принципи державної політики в галузі охорони праці, серед них найважливішими є:

– пріоритет життя і здоров'я працівників щодо результатів виробничої діяльності підприємства;

– повна відповідальність роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

– обов'язковий соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

– запровадження єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності й виду діяльності;

– інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

– міжнародне співробітництво в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці [1, ст. 4].

Для реалізації цих принципів було створено Національну раду з питань безпечної життєдіяльності населення при Кабінеті Міністрів України, Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України та її територіальні органи, Фонд соціального страхування від нещасних випадків, Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці, навчально-методичні центри. Розроблені та реалізуються загальнодержавна, галузеві, регіональні програми покращення стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища.

В обласних та районних державних адміністраціях діють відповідні ради з безпечної життєдіяльності, а в центральних та міських органах виконавчої влади функціонують підрозділи, що займаються питаннями охорони праці. Виходить щомісячний журнал "Охорона праці". Великими накладами видаються нормативно-правові акти, наочні посібники, навчальна, довідкова та інша література з охорони праці.

При Держгірпромнагляді створюються комп'ютерні мережі, опрацьовуються та впроваджуються автоматизовані інформаційні системи з найважливіших питань охорони праці [2, с. 36].

Отже, у вітчизняному законодавстві чітко закріплено перелік принципів державної політики у сфері охорони праці, які, у свою чергу, реалізуються через систему органів на всіх рівнях влади. Разом з тим, функціонують інші структури, завданням яких є забезпечення належної роботи цих органів та їхнього подальшого розвитку і вдосконалення.

 

Список використаної літератури

1. Закон України «Про охорону праці» № 2695-XII від 14.10.1992.

2. Жидецький В. Ц. Основи охорони праці [Електронний ресурс] / Віктор Жидецький. – 2009. – Режим доступу до ресурсу: http://pidruchniki.com/1569091438246/bzhd/osnovni_printsipi_derzhavnoyi_politiki_galuzi_ohoroni_pratsi.

 

 

Правовий нігілізм в охороні праці

Правовий нігілізм у державі перетворив на порожній звук і законодавство про охорону праці. Зазначена проблема спочатку руйнувала свідомість людей, а, у свою чергу, це стало поштовхом до знехтування правилами охорони праці, що апріорі є недопустимим по відношенню працівників та їх сімей. Щоб зрозуміти масштаби проблеми, потрібно відштовхуватись від поняття, що ж таке нігілізм, в тому числі, і правовий нігілізм.

Нігілізм, або ж соціальний нігілізм (від лат. Nihil – ніщо), – це невизнання загальноприйнятих цінностей, ідеалів, моральних норм, культури і та ін. Інколи заперечення цих норм здійснювалось з метою затвердження та піднесення інших цінностей. [3]

Правовий нігілізм є різновидом соціального нігілізму як родового поняття. Його сутність полягає в загальному негативному, неуважному відношенні до права, законів, нормативного порядку, а з точки зору причин – в юридичній відсталості, правовій невихованості основної маси населення. Правовий нігілізм - це продукт соціальних відносин, який зумовлений безліччю причин і наслідків. Зокрема, він живиться і такими реаліями наших днів, як політиканство та цинічний популізм лідерів всіх рангів, боротьба позицій і амбіцій. Дає про себе знати і владолюбство бюрократії, некомпетентність чиновників. Останнє – хворе місце нашої держави . Нині роботодавець більше зацікавлений у примноженні прибутків, ніж у забезпеченні безпечних умов праці для робітника [4].

Лише упродовж першого кварталу поточного року на підприємствах, в установах та організаціях столиці сталося 10 нещасних випадків, пов‘язаних з виробництвом. Постраждало 13 працівників, п‘ятеро з яких загинуло. Прокуратура міста Києва направила до суду обвинувальний акт стосовно виконроба столичної будівельної компанії за звинуваченням у грубому порушенні вимог законодавства про охорону праці під час реконструкції торгівельного комплексу в Дніпровському районі.

Несумлінний посадовець, який відповідав за дотримання правил безпеки на цьому будівництві, допустив численні порушення вимог Закону України «Про охорону праці». І таким чином створював загрозу не лише здоров‘ю працівників компанії, а і їхньому життю. Відомості про вчинення кримінального правопорушення було внесено до ЄРДР за ч. 1 ст. 272 Кримінального кодексу України (порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою). За результатами розслідування матеріали кримінального провадження з обвинувальним актом направлені до суду для розгляду по суті. [3]

Перш за все, відповідальність за людські життя несе керівник підприємства або організації, оскільки згідно статті 8 ЗУ «Про охорону праці», роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок придбання, комплектування, видачу та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці та колективного договору. У разі передчасного зношення цих засобів не з вини працівника роботодавець зобов'язаний замінити їх за свій рахунок.

У разі придбання працівником спецодягу, інших засобів індивідуального захисту, мийних та знешкоджувальних засобів за свої кошти роботодавець зобов'язаний компенсувати всі витрати на умовах, передбачених колективним договором.[1]

Шляхи вирішення проблеми смертності я вбачаю в наступному:

– поліпшення якості медоглядів на виробництві;

– значне збільшення кількості державних інспекторів з охорони праці;

– масове навчання представників державних структур з питань охорони праці;

– викорінення випадків роботи працівників на підприємствах без оформлення офіційних трудових відносин;

– зміна порядку модернізації роботи підприємств, а в конкретному випадку – не менше, ніж раз на три роки. Дане положення мусить бути встановленим на державному рівні в загальнообов‘язковому порядку його виконання;

– належне фінансування профілактичних заходів для підвищення ефективності профілактики виробничого травматизму та профзахворюваності;

– створення єдиного реєстру професійних захворювань на національному рівні.

Студентська молодь як рушійна сила суспільних перетворень завжди відігравала важливу роль в історичному розвитку держави. Від рівня її правової свідомості й культури, патріотизму, громадянської активності залежить успіх демократичних реформ. Тому вищі навчальні заклади покликані не тільки озброїти студентів юридичними знаннями, а й формувати впевненість у верховенстві права, віру в його силу, справедливість і ефективність.

Реалізувати визначене завдання в сучасних умовах надзвичайно складно, оскільки в практиці вищої школи не створена ефективна система правової освіти, а сама молодь стає свідком безкінечних політичних обіцянок, чвар, свавілля влади, стикається з корупцією, порушенням прав.

 

Список використаної літератури

1. ЗУ «Про охорону праці» № 1193-VII від 09.04.2014, ВВР, 2014, № 23, ст.873.

2. Веселов А.Т. Як покращити управління організацією. – М.: Слім, 2005-290 с.

3. Генкін Б.М., Коновалова Г.А. Основи управління персоналом. – М.: Вищ. школа, 2008. – 287 с.

4. Иванцевич Д.М., Лобанов А.А. Людські ресурси як об'єкт управління. – М.: Справа, 2004. – 304 с.

5. Іванюженко Р.С, Блінов А.П. Принципи роботи з персоналом на великому підприємстві. – СПб.: Наука, 2006. – 302с.

6 Кибанов А.Я. Управління персоналом організації. – М.: Инфра-М, 2007. – 512 с.

7. Ковалик В.М. Теорія і практика управління. – М.: Канді, 2006. – 345с.

 

 

Лікувально-профілактичне і санітарно-побутове обслуговування працюючих

Лікувально-профілактичне і санітарно-побутове обслуговування працюючих сприяє формуванню здорових умов праці в АТП та передбачає попередні і періодичні медичні огляди, забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням, проведення лікувально-профілактичних заходів щодо попередження захворювань, забезпечення працюючими санітарно-побутовими приміщеннями і пристроями.

Попередні при надходженні на роботу і періодичні медичні огляди обов'язково проходять робітники та службовці, що піддаються впливові шкідливих і несприятливих умов праці. Для зміцнення здоров'я і попередження професійних захворювань на роботах з особливо шкідливими умовами праці працівникам надають безкоштовно лікувально-профілактичне харчування (Перелік виробництв, професій і посад) [1].

Лікувально-профілактичне харчування видають у дні фактичного виконання роботи навиробництвах і роботах, передбачених у Переліку, а також у дні хвороби з тимчасовою втратою працездатності, якщо захворювання за своїм характером є професійним і хворий не госпіталізований.

Харчування не видають у дні відпустки, службових відряджень, навчання з відривом від виробництва, виконання робіт на інших ділянках, де лікувально-профілактичне харчування не передбачене, виконання державних і суспільних обов'язків, тимчасової непрацездатності при загальних захворюваннях, перебування в лікарні або санаторії на лікуванні, у профілакторії, а також у неробочі дні.

Робітникам та службовцям, зайнятим на роботі зі шкідливими умовами праці, видають безкоштовні молоко або інші рівноцінні харчові продукти. Питання їхньої безкоштовної видачі самостійно вирішує трудовий колектив на підставі Переліку, при роботі з якими в профілактичних цілях рекомендується вживання молока або інших рівноцінних продуктів.

Як правило, молоко видають вулканізаторникам, газо- і електрозварювачам, малярам, шліфувальникам, а аккумуляторникам – кисломолочні продукти. Важливим заходом, щодо профілактики дорожньо-транспортних випадків (ДТП) є медичне свідкування водіїв перед виїздом у рейс, цією метою на АТП організують спеціалізовані медичні пункти, основною задачею яких є перевірка фізичного і психофізіологічного стану водіїв для забезпечення високого ступеня надійності керування транспортними засобами при виконанні ними виробничих завдань.

У процесі огляду у водіїв перевіряють частоту пульсу, артеріальний тиск, температуру тіла, наявність парів алкоголю у видихуваному повітрі. Результати огляду реєструють у спеціальному журналі передрейсового медичного огляду і, крім цього, у шляховому листі робиться відповідна оцінка. Водіїв, у яких виявлені ознаки тимчасової непрацездатності або пари алкоголю у видихуваному дусі, від рейсу відстороняють.

Обов'язковою умовою забезпечення здоров'я працюючих є правильна організація санітарно-побутового обслуговування, наявність санітарно-побутових приміщень і пристроїв, що дозволяють дотримувати правила особистої гігієни, режимхарчування, питний режим, попереджати переохолодження і перегрівши організму і забезпечувати відпочинок.

 

Список використаної літератури

1. Геврик Є. Охорона праці: Навчальний посібник/ Є.О. Геврик,. – К.: Ельга: Ніка-Центр, 2003.

2. Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. «Безпека життєдіяльності». – Л. 2005 – ст. 34.

 

 

Общая модель эффективной трудоохранной деятельности и социальной защиты на базе опыта внедрения комплекса мероприятий в Евросоюзе и Российской Федерации

Первую концепцию по изменению некоторых аспектов охраны труда сформировали академики из Российской федерации [1].

В их работу был включѐн бихевиористский анализ [2], который базировался не только на обеспечении безопасности работы с оборудованием, а и принятию решений по модификации защиты каждого из персонала от внешних факторов.

Таким решением является постепенное усовершенствование условий работы, способом проведения жѐстких мероприятий по охране труда [3]. В этот процесс были включены аттестации рабочих мест, которые давали чѐткую характеристику ситуации на определѐнном месте, а так же меры по исправлению проблемных участков на предприятии или организации [4].

Процессом изменения некоторых аспектов охраны труда в Евросоюзе, а это обеспечение эффективности рабочего процесса и социальной защиты на предприятии, занялись немного позже на конференции в Гааге [5].

За одно из рассмотренных предложений были взяты труды Шептулиной Н. Н, в которой фактически была разработана эффективная модель трудоохранной деятельности и усовершенствование охраны труда [6].

В дальнейшем это позволило усовершенствовать некоторые части собственного законодательства по обеспечению трудоустройства, социальной защищѐнности и мер по оценке охраны труда на предприятиях в ЕС [7].

 

Список использованной литературы

1. Экономика и социально-трудовые отношения / Под редакцией Г.Г.Меликьяна, Р.П.Колосовой. – М.: Изд-во МГУ, Изд-во ЧеРо, 1996. – 244с.

2. Общие основы педологи / Басов М. Я. — М.—Л.: ГИЗ, 1931.– 802с.

3. Трудовой кодекс Российской Федерации от 30 декабря 2001 г. № 197-ФЗ/ М.: ГД, 2001.– 94с.

4. Рекомендаций по организации работы службы охраны труда в организации / Постановление Минтруда РФ от 8 февраля 2000 г. – № 14. – М., ГД, 2000. – 23 с.

5. «Об охране труда» / Коршунов Ю. Н.,М., 2000.– 222 c.

6. Совершенствование законодательства об охране труда // Труды института законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве Российской Федерации (под ред. Шептулиной Н. Н.). М., 1995. – №60. – 194 с.

7. О введении мер, содействующих улучшению безопасности и гигиены труда работников на производстве (Вместе с «Перечнем областей, указанным в статье 16 (1)»), (с изм. и доп. от 22.10.2008) / Директива № 89/391/ЕЭС Совета Европейских сообществ. – Г., 2008. – 46 с.

 

 

Видача дозволу на виконання робіт з підвищеною небезпекою

В сучасних умовах більшість виробничих процесів передбачають експлуатацію устаткування та обладнання, які є небезпечними для життя та здоров‘я працівників. Тому питання контролю з боку держави за здійсненням небезпечних робіт з експлуатацією устаткування та обладнання шляхом надання дозволів заслуговує особливої уваги.

Всі підприємства, які починають виконання робіт з підвищеною небезпекою, взяття в експлуатацію машин, обладнання та механізмів високого ступеня небезпеки, попередньо повинні отримати дозвіл на роботи з підвищеної небезпеки в Держгірпромнагляді України або в його територіальних органах управління [1]. Правове регулювання процедури видачі таких дозволів здійснюється відповідно до Порядку видачі дозволів [2].

Умовно весь процес реалізації отримання дозволу можна поділити на три етапи: підготовчий, проведення експертизи, отримання дозволу [3]. Підготовчий етап на підприємстві передбачає: облік робіт, обладнання, машин, механізмів та технологій з підвищеною небезпекою. Експертиза встановлюєфактичний технічний стан устаткування та відповідність його вимогам чинного законодавства. Роботодавець для отримання дозволу подає до органів Держгірпромнагляду заяву на проведення робіт та експлуатацію устаткування з підвищеною небезпекою, до якої додається висновок про експертизу.

Строк видачі дозволу становить 10 робочих днів з дня отримання документів. У разі коли в установлений строк роботодавцеві не видано або не надіслано дозвіл чи рішення про відмову у його видачі, він має право через десять робочих днів з дня закінчення такого строку виконувати роботи підвищеної небезпеки. Тобто, в даному випадку діє принцип «мовчазної згоди» державних органів. Строк дії дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки або на експлуатацію машин, механізмів та устаткування підвищеної небезпеки становить п'ять років. Що ж до терміну дії дозволів на застосування машин, механізмів та устаткування підвищеної небезпеки – він є безстроковим. Наявна колізія не містить законодавчого пояснення та обґрунтування, яке використання машин, механізмів та устаткування підвищеної небезпеки становить 5 років, а яке є безстроковим.

Існує певна недосконалість форми реалізації правових норм та певні прогалини в прописаних положеннях. Це стосується зокрема децентралізації дозвільної діяльності Держгірпромнагляду щодо перенесення повноважень видачі дозволів на територіальний рівень. Основою проблематики практичного застосування правових положень, є високий рівень формалізму та бюрократизму збирання та оформлення всіх необхідних документів, які долучаються до заяви про одержання дозволу. Це вимагає удосконалення як законодавчого забезпечення, так і практичної реалізації правових положень по даному питанні.

 

Список використаної літератури

1. Закон України «Про охорону праці», № 46. – від 14.10.1992 р.

2. Постанова Кабміну України «Про затвердження Порядку видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки» від 26.10.2011 року №1107 із змінами.

3. Моісеєнко О. Отримання дозволу // Охорона праці. – 2014.- №3. – С.39-46.

 

Охорона праці при роботі з комп’ютером

Серед фізіологічних факторів при роботі з персональним комп‘ютером (ПК) на першому місці знаходиться зоровий дискомфорт і кістково-м'язовий дискомфорт, особливо зоровий дискомфорт, що вимагає пильної уваги до питань оцінки зорового аналізатора, організації робочого місця, робітничого середовища і трудової діяльності працюючих з ПК.

Професія користувача ПК являє собою модель розумової праці, що виконується в одноманітній позі в умовах обмеження загальної м'язової активності і при рухливості кистей рук, при високій напрузі зорових функцій і нервово-емоційній напрузі в умовах впливів різноманітних фізичних факторів.

Більшість користувачів при тривалій роботі з монітором відчувають біль в очних яблуках, сльозотечу або навпаки сухість, почервоніння очей. При цьому часто турбують головні болі, з'являється швидка стомлюваність. Особливостями дисплейного зображення є його висока частота регенерації(частота кадрів), відносно низька контрастність, а також той факт, що монітор є джерелом світла.

Центральна нервова система людини сприймає всю інформацію, що надходить через очі, однак далеко не все доходить до свідомості. Маса непотрібної інформації, наприклад, мерехтіння за межами монітора, може викликати через визначений час стомлення. Ця реакція спрямована на те, щоб відвернути людини від якоїсь роботи, змусити його зробити перерву, а потім з новими силами відновити роботу. Ті ж, хто цього не розуміють, ризикують постійно відчувати симптоми комп'ютерного зорового синдрому.

Відомо, що рано чи пізно короткозоркість виникає у всіх користувачів. Існують мінімальні вимоги, що рекомендуються, до монітора, для того, щоб звести цей час до прийнятних цифр:

- при кольоровому екрані кількість кольорів повинна бути не менш 256, оптимальним вважається режим «true color»; дозвіл не менше 800х600 крапок при відсутності мерехтіння;

- розмір зерна повинний бути не більш 0.28 мм. Чим менше зерно, тим краще;

- розмір екрана, що рекомендується, може відрізнятися для різних робіт. Для домашніх користувачів мінімальний розмір повинен бути 14 дюймів по діагоналі;

- частота регенерації повинна складати не менш 85 Гц.

Оптимальним вважається установка максимально можливої частоти, при відсутності мерехтіння; відблиски на екрані монітора повинні бути відсутні. При неможливості змінити висвітлення необхідно використовувати антиблікові екрани, при роботі з текстом переважно використовувати білий колір і чорні символи. Таке сполучення найменше впливає на сприйняття тексту. Для профілактики комп'ютерного зорового синдрому необхідно проводити комплекс вправ для очей.

Невідповідність якому-небудь параметру, так чи інакше, може приводити до погіршення якості роботи, шкідливому впливу на користувача. Розміщення робочих місць користувачів ПК повинне відповідати ДСТ 22269-76 «Робоче місце оператора. Взаємне розташування елементів робочого місця». Однак розвиток науки та комп'ютерної техніки привели до появеленію нового покоління копьютеров (ноутбуки, нетбуки, планшети і т.д.).

Тому на даний момент виникла необхідність створення нового стандарту з охорони праці, що регламентує організацію та вимоги з охорони праці при роботі з новим поколінням комп'ютерної техніки.

 

 

Екологічна безпека під час витоку електромагнітного випромінювання

На сучасному етапі розвитку енергетичної галузі держав, актуальним питанням була і залишається безпека роботи на установках генерації електричної енергій, а саме джерелах видобутку первинної енергії, таких як газові камери, вугільні котли, гідроустановки набору тиску, а також ядерні реактори. Особливу увагу слід приділяти випадкам пошкодження чи виходу з ладу вузлів вказаних вище систем, які можуть призвести до виникнення надзвичайних ситуацій (НС) техногенного характеру. В зв‘язку з тим, що такі джерела застосовуються достатньо довгий час і є загальновживаними, існуютьчітко визначені, розроблені спеціалістами, інструкції, щодо дій по врегулюванню виникаючих НС.

Тим не менш, збільшення обсягів споживання електроенергії вимагає розробку і нових, енергоємних джерел. Електростанціями майбутнього вважаються станції керованого термоядерного синтезу. Не вдаючись в деталі роботи, її серцем є ТОКАМАК – тороїдальна камера з магнітними котушками, установка для магнітного утримання плазми з метою досягнення умов, необхідних для протікання керованого термоядерного синтезу.

Плазма в токамаці утримується не стінками камери, які не здатні витримати необхідну для термоядерних реакцій температуру, а спеціально створюваним комбінованим магнітним полем – тороїдальним зовнішнім і полоїдальним полем струму, що протікає по плазмовому шнуру. У разі пошкодження зовнішнього захисного екрану корпусу відбувається «викид» плазмового шнура і електромагнітного поля, що його утримує.

Метою наступної доповіді є огляд впливу електромагнітного випромінювання (ЕМВ) на людину.

На відміну від іонізуючого випромінювання, яке безпосередньо створює електричні заряди, електромагнітні випромінювання не володіють іонізуючою здатністю і впливають тільки на вже наявні вільні заряди або диполі. Діелектричні властивості біотканин сильно залежать від їх хімічного складу, частоти коливань, що відбуваються всередині біологічного об'єкта. Електромагнітні властивості визначають процеси проходження енергії через шари речовини, відображеної на кордонах їх розділу, та поглинання всередині тканин.

Найбільш широко в літературі представлені відомості, що стосуються клініко-епідеміологічного характеру хронічного впливу ЕМВ. Як правило, спостерігаються зміни при впливі ЕМВ, що за інтенсивністю, часом перевищує гранично допустимий рівень, але не приводить до теплових ефектів. За даними ряду вітчизняних авторів, у персоналу, пов'язаного з роботою джерел ЕМВНВЧ, виявляється різноманітна неврологічна симптоматика як суб'єктивного, так і об'єктивного характеру. За зарубіжними даними, при дослідженні клінічного статусу може відзначатися навіть стимуляція неврологічної симптоматики.

Дані епідеміологічного вивчення віддалених наслідків, що пов‘язані з впливом ЕМВ, в тому числі виникнення специфічних захворювань крові, показують, що знаходження стійких змін в крові в умовах впливу реально існуючих рівнів ЕМВ у професіоналів і, тим більше, у населення є досить проблематичним.

 

Список використаної літератури

1. Электромагнитная безопасность.//Д.М.Шевель, изд.ВЕК Россия.2002г. – с.432.

2. Экология и безопасность жизнедеятельности; Под ред. Л.А.Муравья. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. – 447с.

 

 

Менеджмент охорони праці і промислової безпеки в Україні

На сучасному етапі розвитку виробництва в Україні спостерігається загострення проблем в забезпеченні безпеки праці в організації управлінняохорони праці. Тому проблема покращення менеджменту охорони праці для будь-якого підприємства є актуальною. Система менеджменту охорони праці і промислової безпеки (далі СМОПіПБ) відповідно до вимог OHSAS 18001 – це система менеджменту, яка дає можливість оцінити виробничі небезпеки, ідентифікувати пов'язані з ними ризики і ефективно управляти ними [1].

Вона є основою для здійснення заходів з охорони праці для збереження життя і здоров‘я працівників на виробництві, що забезпечує їх ефективність й інтеграцію в загальну діяльність підприємств. Система менеджменту базується на стандартах, які чітко визначають процес досягнення безперервного поліпшення роботи з охорони праці, а також виконання вимог законодавства.

Наявна в Україні система менеджменту охорони праці, як на загальнодержавному рівні, так і на рівні підприємств, має ряд недоліків, зокрема, недосконалість методів ідентифікації виробничих ризиків, слабке інформаційно-аналітичне забезпечення, недостатнє наукове обґрунтування зростання впливу на людину виробничих чинників, громіздкість методів визначення економічного ефекту від заходів з охорони праці.

В європейських країнах вона чітко і налагоджено працює, що дозволяє скоротити кількість травмованих до мінімальних показників, а це, у свою чергу, дає змогу зменшити виплати травмованим, а заощадження витратити на нові наукові розроблення. Можна сказати, що дана система в Україні запрацює не скоро, хоча ми наближаємося до Європи і прийняли для цього відповідні закони. Це зумовлено тим, що для запровадження механізму у дію потрібно виділяти відповідні кошти, яких на даний час бракує, а також розробляти і відпрацьовувати систему, яка буде чітко контролювати всі процеси управління підприємством, в тому числі, і в управлінні охорони праці.

Менеджмент охорони праці вимагає: управління важелями на підприємстві; забезпечення на постійній основі комплексної оцінки робочих місць з позиції потреб ергономіки, санітарно-технічних нормативів і державних нормативних актів з охорони праці; систематичного проводження профілактичних заходіввиробничого травматизму, які включають в себе атестацію робочих місць, за умовами праці; впровадження системи сертифікації організації робіт з охорони праці; навчання та інструктаж; підвищення кваліфікації.

Реалізація цілеспрямованих заходів з покращення менеджменту охорони праці на підприємстві дозволить зменшити показник загального виробничого травматизму, приблизити його значення до рівня розвинених європейських країн, зменшити питому вагу працівників, зайнятих в умовах, які не відповідають санітарно-гігієнічним нормам [2].

Унаслідок впровадження СМОПіПБ можливості виникнення аварійних ситуацій зводяться до мінімуму, знижуються виробничі ризики, забезпечується належний рівень дотримання техніки безпеки на робочих місцях та охорони здоров'я персоналу.

 

Список використаної літератури

1. Система менеджменту охорони праці і промислової безпеки. – [Електронний ресурс].

2. Вдосконалення умов праці на ТОВ «Дейсан». – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://stud24.ru/organization-economy/vdoskonalennya-umov-prac-na-tov/216718-633930-page1.html

 

Способи зменшення впливу людського чинника у виникненні небезпечних ситуацій та виробничому травматизмі

Практика засвідчує, що запобігати виробничому травматизму як явищу – можливо, реалізовуючи заходи, котрі зазначені в законі України «Про охорону праці», посадових інструкціях працівників, проведенню інструктажів, їх донесення до свідомості працівника, котрі будуть формулювати у нього професійну свідомість, розуміння відповідальності перед виконуваною роботою, а також відповідальності, перш за все, перед собою – за своє життя та здоров'я, адже це виконання приписів законодавства, добросовісне та уважне виконання своїх професійних обов'язків буде запорукою для кожного працівника для безпечних умов праці.

Неабияку роль у запобіганні виникненню небезпечних ситуацій та професійного травматизму відіграє психологічне становище працівника, його емоційний стан, емоційне та фізичне знесилення, тому було б доцільно керівникам організацій, підприємств, установ звертати увагу на цей важливий фактор. Для цього необхідно використовувати можливості комплексного підходу, а саме: техніки і технології виробництва; системи організації й управління виробництвом; медицини праці (виробнича санітарія); ергономіки і психології праці: економіки виробництва (економіка охорони праці); чинної законодавчої бази з охорони праці. Важливе значення має проведення науково-технічних досліджень з вдосконалення технологічних процесів, впровадження сучасного технологічного устаткування.

Сучасні дослідження показують, що проблема виробничого травматизму лежить, першза все, в області «людського фактору». Порушення вимог безпеки праці, що виявляються в ході обстежень підприємств, при розслідуванні нещасних випадків, свідчать, що основними причинами нещасних випадків на виробництві насамперед є: порушення трудової та виробничої дисципліни виконавцями робіт, недодержання вимог інструкцій з охорони праці, допуск до роботи без навчання та перевірки знань з питань охорони праці, відсутність або недосконалість системи управління охороною праці. Іншими словами, виробничий травматизм є наслідком недоліків та упущень у роботі керівників підприємств та спеціалістів з охорони праці.

Таким чином, вирішення проблеми виробничого травматизму вимагає все більш глибокого розуміння причин його виникнення, а отже і більш досконалих методів його профілактики».

 

Список використаної літератури

1. Конституція України від 23.07.1996 // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

2. Конвенція «Про захист прав людини і основоположних свобод» від 16.04.1998. // Офіційний вісник України. – 1998 р. – № 13, – № 32. – від 23.08.2006. – С. 270.

3. Колієвська Ю.А. Атестація робочих місць: про що слід знати роботодавцю [Текст] / Ю. Колієвська// Науково-виробничий журнал Охорона праці. – 2013. – № 9. – С. 46-48.

4. Микитенко Л.І. Людський фактор у формуванні безпеки праці людини / Л.І.Микитенко// Технології та дизайн. – 2012. – №2 (3). – С. 1–8.

5. Ярошевська В.М., Чабан В.Й. Охорона праці в галузі. – Навчальний посібник. – К.: Професіонал, 2004. – 288 с.

 

Воздействие на организм человека шума и вибрации

Вибрация машин может приводить к нарушению функционирования техники и вызывать серьезные аварии. Установлено, что вибрация является причиной 80% аварий в машинах. В частности, она приводит к накоплению усталостных эффектов в металлах, появлению трещин.

Воздействие вибрации на организм человека определяется уровнем виброскорости и виброускорения, диапазоном действующих частот, индивидуальными особенностями человека. За нулевой уровень виброскорости принята величина 5 * 10-8 м/с, виброускорения – 3 * 10-4 м/с², рассчитанные по порогу чувствительности организма человека.

Виброизоляция – защита сооружений и машин от распространения механических колебаний (вибраций), возникающих вследствие работы механизмов, движения транспорта и т. д. Для осуществления виброизоляции применяются амортизаторы из упругих материалов. Например, автомобильные и вагонные рессоры.

Виброактивные агрегаты устанавливаются на виброизоляторах – пружинах, упругих прокладках, пневматических или гидравлических устройствах, защищающих фундамент от воздействия вибрации. Санитарные нормы регламентируют предельно допустимые уровни вибрации и лечебно-профилактические мероприятия.

Однако, следует отметить, что вибрация в определенных количествах оказывает положительное влияние на организм человека. Вибрация способна увеличивать активность жизненных процессов в организме. Можно сделать следующие выводы. Шум и вибрации, превышающие пределы громкости и частоты звуковых колебаний, представляют собой профессиональную вредность. Под влиянием шума у человека может изменяться кровяное давление, работа желудочно-кишечного тракта, а длительное его действие в ряде случаев приводит к частичной или полной потере слуха.

Шум влияет на производительность труда рабочих, ослабляет внимание, вызывает тугоухость и глухоту, раздражает нервную систему, в результате чего снижается восприимчивость к сигналам опасности, что может привести к несчастному случаю.

Для защиты от действия шума и вибрации применяют общие и индивидуальные средства. К общим средствам защиты относятся, прежде всего, усовершенствование строительных машин и технологического процесса, планировка производственных помещений и изоляция шумных производственных процессов, применение звукоизолирующих и звукопоглощающих материалов в машинах, стенах, перекрытиях и перегородках.

Эффективным средством защиты от распространения шума является укрытие машины кожухом из звукопоглощающих материалов (типа глушителей шума) и переход на дистанционное управление вибропневмопроцессами. Зоны с уровнем звука выше 85 дБА должны быть обозначены знаками безопасности, а работающие обеспечены средствами индивидуальной защиты. В зонах с октавными уровнями звукового давления свыше 135 дБ пребывание людей запрещается.

К средствам защиты от вибрации относятся оградительные устройства, виброизолирующие, виброгасящие и вибропоглощающие устройства автоматического контроля, сигнализации и дистанционного управления. К средствам индивидуальной защиты от вредных влияний шума относятся противошумы, шлемы, наушники, вкладыши, а от воздействия вибрации – применение виброгасящей обуви, специальных перчаток и рукавиц.

 

 

Технічні способи та засоби захисту при нормальних режимах роботи електроустановок

Технічні способи і засоби експлуатації електроустановок, є дуже важливими на виробництві, адже ураження електричним струмом є причиною близько 40% всіх нещасних випадків на виробництві. Ізоляція струмопровідних частин забезпечується шляхом покриття їх шаром діелектрика для захисту людини від випадкового доторкання до частин електроустановок, через які проходить струм.

Розрізняють робочу, додаткову, подвійну та посилену ізоляцію. Робочою називається ізоляція, яка забезпечує її нормальну роботу та захист від ураження струмом. Додатковою називається ізоляція, яка застосовується до робочої у випадку її пошкодження. Подвійною називається ізоляція, яка складається з робочої та додаткової. Посиленою називається покращена робоча ізоляція.

Механічні пошкодження, волога, перегрівання, хімічні впливи зменшують захисні властивості ізоляції. Тому необхідно систематично проводити профілактичні огляди та вимірювання опору ізоляції (не рідше одного разу в два роки та в півріччя). Для мереж напругою до 1000 В опір ізоляції струмопровідних частин повинен бути не меншим ніж 0,5 МОм.

Забезпечення недосяжності неізольованих струмопровідних частин передбачає застосування захисних огорож, блокувальних пристроїв та розташування неізольованих струмопровідних частин на недосяжній висоті чив недосяжному місці. Захисні огорожі можуть бути суцільними та сітчастими. Суцільні огорожі (корпуси, кожухи, кришки і т.п.) застосовуються в електроустановках напругою до 1000 В, а сітчасті – до і вище 1000 В. Захисні дверцята чи двері повинні закриватись на замок або обладнуватись блокувальними пристроями.

Блокувальні пристрої за принципом дії поділяються на механічні, електричні та електронні. Вони забезпечують зняття напруги із струмопровідних частин при відкриванні огорожі та спробі проникнути в небезпечну зону.

Мала напруга (до 42 В) застосовується для зменшення небезпеки ураження електричним струмом. При таких напругах струм, що може пройти через тіло людини, є дуже малим і вважається відносно безпечним. Джерелами такої напруги можуть слугувати батареї гальванічних елементів, акумулятори, трансформатори і т.п. Застосування малих напруг суттєво зменшує небезпеку ураження електричним струмом, однак при цьому зростає значення робочого струму, а відтак зростають втрати електроенергії в мережі. У силу вищеназваних обставин малі напруги мають обмежене використання.

Вирівнювання потенціалів є способом зниження напруг доторкання та кроку між точками електричного кола, до яких можливе одночасне доторкання людини, або на яких вона може одночасно стояти. Вирівнювання потенціалів досягається шляхом штучного підвищення потенціалу опорної поверхні ніг до рівня потенціалу струмопровідної частини, а також при контурному заземлені. Завдяки цьому максимальні напруги доторкання та кроку знижуються до допустимих значень.

 

Список використаної літератури

1. Правила улаштування електроустановок. Четверте видання, перероблене й доповнене. – Х.: Вид-во «Форт», 2011. – 736 с.

2. Клименко Б. В. Електричні апарати. Електромеханічна апаратура комутації, керування та захисту. Загальний курс: навчальний посібник. – Х.: «Точка», 2012. – 340 с. ISBN 978-617-669-015-3

3. НПАОП 40.1-1.32-01 Правила улаштування електроустановок Мінпаливенерго України, 2010. Вид. 3-тє, перероб. і доп. – 736 с.

 

Охорона праці в діяльності бухгалтера

Кожне підприємство, установа в процесі своєї діяльності повинні проводити працеохоронну політику для збереження життя, здоров‘я та працездатності працюючих. В реалізації працеохоронної політики приймає участь увесь управлінський персонал підприємства, установи.

Особлива роль у розв‘язанні питань охорони праці належить бухгалтеру, який повинен знати і додержуватися вимог нормативних актів з охорони праці, дбати про особисту безпеку і здоров‘я, а також про безпеку і здоров‘я оточуючих людей, співпрацювати з роботодавцем у справі організації безпечних і нешкідливих умов праці тощо.

Бухгалтер постійно працює за комп‘ютером, що призводить до значного розумового напруження та нервово-емоційного навантаження, високого напруження зорового аналізатору та психоемоційного стресу, негативні наслідки якого, у тій чи іншій мірі, проявляються у кожного бухгалтера, достатньо великого навантаження на м‘язи рук, плечей, шиї, хребта, ніг тощо.

В процесі роботи у бухгалтера появляються скарги на біль в очах, головні болі, дратівливість, порушення сну, втому, хворобливі відчуття в області поясниці, хребта, шиї, пальців та кісті рук. Внаслідок цього бухгалтер може отримати професійні захворювання периферичної нервової системи та кістково-м‘язової системи [2].

Тому велике значення має проведення профілактичних заходів: ефективне навчання з питань охорони праці; раціональна організація робочого місця бухгалтера, нормалізація мікроклімату робочого приміщення; організація режиму праці та відпочинку; проведення медичних профілактичних заходів.

Крім того, бухгалтера разом із спеціалістами з охорони праці на кожному підприємстві, в кожній установі визначають: витрати на охорону праці, відображають ці витрати в бухгалтерському та податковому обліку; визначають економічні наслідки травматизму та професійних захворювань; розраховують пільги і компенсації за незадовільні умови праці та шкоду, заподіяну працівникам унаслідок тимчасової непрацездатності й каліцтва; надають консультації з цих питань, розраховують та складають звіти про сплату єдиного соціального внеску тощо.

Головний бухгалтер забезпечує виконання робіт з охорони праці, передбачених його посадовою інстукцією, і зобов‘язаний:

1. Вести облік коштів, що витрачають на охорону праці, за всіма джерелами фінансування.

2. Забезпечувати аналіз витрат на охорону праці і втрат від шкоди, заподіяної внаслідок порушень працівниками вимог нормативних актів з охорони праці.

3. Своєчасно проводити операції по платежах на здійснення заходів з охорони праці та сплату єдиного соціального внеску.

4. Забезпечувати своєчасну підготовку економічних показників для включення у звіти і довідки.

5. Забезпечити контроль за витратами коштів на пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах праці [3].

Отже, охорона праці відіграє значну роль в забезпеченні життя, здоров‘я, працездатності бухгалтера та його професійній діяльності і навчання майбутніх фахівців з охорони праці – потреба сьогодення.

 

Список використаної літератури

1. Желібо Є.П., Чмир А.І., Кочергін О.М. Охорона праці в органах держаної податкової служби України (друге видання): Навчальний посібник/ За заг.ред. д.х.н., професора Є.П. Желібо – Ірпінь: Національний університет ДПС України, 2007.

2. Постанова Кабінету Міністрів України від 08.11.2000р. №1662. Перелік професійних захворювань.

3. Положення «Про систему управління охороною праці на підприємстві».

 

 

Опасность химических аварий и их последствия

Размеры очага химического заражения в основном зависят от количества разлившегося ХОВ, метеоусловий и токсичности вещества. Форма и размеры зоны заражения в значительной мере зависят от скорости ветра. Так, прискорости ветра от 0 до 0,5 м/с зона заражения будет представлять собой круг, при скорости от 0,6 до 1 м/с – полукруг, при скорости от 1,1 до 2 м/с – сектор с углом 90°, при скорости более 2 м/с – сектор с углом в 45°. Скорость ветра определяет не только форму зоны заражения, но и скорость движения зараженного облака. Так, при скорости ветра 1 м/с за 1 ч облако удалится от места аварии на 5–7 км, при 2 м/с – на 10–14 км, а при 3 м/с – на 16–21 км. Значительное увеличение скорости ветра (6–7 м/с и более) способствует быстрому рассеиванию облака [1].

Глубина зоны заражения зависит от метеорологических условий, вертикальной устойчивости атмосферы и колебаний направления ветра. Различают три степени вертикальной устойчивости атмосферы: инверсию, изотермию, конвекцию. Инверсия – это повышение температуры воздуха по мере увеличения высоты. Толщина приземных инверсий составляет десятки и сотни метров. Этот слой является в атмосфере задерживающим. Под ним накапливается водяной пар, пыль, что способствует образованию дыма и тумана.

Инверсия способствует сохранению высоких концентраций ХОВ в приземном слое воздуха. Изотермия характеризуется равновесием воздуха и типична для пасмурной погоды. Она также возникает в утренние и вечерние часы. Изотермия, как и инверсия, способствует застою паров ХОВ в приземном слое. Конвекция характеризуется вертикальным перемещением воздуха с одной высоты на другую.

Такие перемещения воздуха приводят к рассеиванию зараженного облака, снижают концентрацию ХОВ и препятствуют их распространению. Наиболее часто подобное явление наблюдается в летние ясные дни. Продолжительность химического заражения зависит от стойкости и состояния АХОВ и может колебаться от 10 мин. до нескольких недель [2].

Аварии на химических предприятиях при производстве, хранении и транспортировке АХОВ, сопровождаемые их выбросом (разливом), являются источниками возможных чрезвычайных ситуаций, связанных с большими человеческими жертвами, гибелью животных, растений, загрязнением природной среды. Подтверждением этому может служить ряд крупных химических аварий, произошедших за последние десятилетия в мире, унесшие жизни сотен и даже тысяч людей. Одной из самых крупных химических аварий была авария, произошедшая 3 декабря 1984 г., на заводе по производству пестицидов в Бхопале (Индия), унесшая 2 тыс. жизней и приведшая к различной степени поражения свыше 200 тыс. чел.

Организуется ликвидация последствий химической аварии в интересах защиты производственного персонала аварийного объекта, населения, проживающего вблизи этих объектов, защиты окружающей среды, а также восстановления нормального функционирования нарушенного производства и объекта в целом [3].

 

Список использованной литературы

1. Аварии и катастрофы. Предупреждение и ликвидация последствий: учеб. пособие в 3- книгах/ под редакцией С.К. Шойгу. – М.: АСБ, 1996.

2. Безопасность жизнедеятельности: Учебник / под ред. Э.А. Арустамова. – 13-е изд., перераб. и доп. – М.: Издательско-торговая корпорация «Дашков и К», 2008. – 456 с.

3. Рекомендации по защите населения на химически опасных объектах// Гражданская защита. 1996. – №9. – С. 75-86.

 

 

Синдром емоційного вигорання в роботі працівників правоохоронних органів

Синдром емоційного вигорання (burn-out) – це стресова реакція, являє собою стан емоційного, психічного, фізичного виснаження, що розвивається як результат тривалого хронічного стресу на робочому місці. Основними ознаками синдрому вигорання є: відчуття емоційного виснаження, наявність негативних відчуттів по відношенню до клієнтів; негативна самооцінка [4].

Синдром «вигорання» бере свій початок в хронічній повсякденній напрузі, емоційній перевтомі, що переживається людиною. Вигорання відбувається поступово (І стадія триває 3-5 років, ІІ триває 5-15 років, ІІІ – від 10 до 20 років) [1] .

Синдром емоційного вигорання є характерним для працівників правоохоронних органів. Особливості роботи в правоохоронній сфері самі по собі є умовами розвитку негативних симптомів, що призводять в подальшому до формування синдрому вигоряння в цілому [2]. Маються на увазі такі соціально-психологічні чинники діяльності:

1. Зміст діяльності: робота з затриманими, підозрюваними, обвинуваченими та засудженими відрізняється суперечливим характером, оскільки пов'язана, з одного боку, з їх перевихованням і ресоціалізацією, а з іншого, з жорстким контролем над їх поведінкою і постійними контактами з кримінальною субкультурою, яка сама по собі є закритою і суворо структурованою.

2. Особливості «клієнтів»: виховна робота із затриманими, підозрюваними, обвинуваченими та засудженими має будуватися в рамках особистісного підходу, який передбачає нейтральне ставлення до їх особливостей, минулого, сьогодення та майбуття, а також зацікавленість у їхньому розвитку і самореалізації.

3. Тимчасові параметри діяльності й обсягу роботи: підвищені навантаження в діяльності, понаднормова робота стимулюють розвиток вигоряння.

4. Характер відносин з колегами: рольові, визначені статутом, стосунки не дозволяють задовольнити потребу суб'єкта в саморозкритті, не припускають емоційно відкрите, довірливе спілкування, що суперечить самій природі людини.

Отже, синдром вигоряння являє собою процес поступової втрати емоційної, психічної та фізичної енергії, що виявляється в симптомах емоційного, розумового виснаження, фізичного стомлення, особистісної відстороненості та зниження задоволення виконанням роботи. Професійне вигорання – реакція організму та психологічної сфери людини, яка виникає внаслідок тривалого впливу стресів середньої інтенсивності, що обумовлені її професійною діяльністю [1]. Для зменшення кількості стресової реакції потрібно: позитивно ставитись до ризику труднощів, підтримувати відповідальність, оптимізм, високу самооцінку та ініціативність.

 

Список використаної літератури

1. Орел В.Е. Феномен «вигорання» у закордонній психології: емпіричні дослідження // Психологічний журнал. – 2001. – Т.22.

2. Райгородський Д.Я. Практична психодіагностика. Самара, 1999. – 136 с.

3. Синдром сгорания. Защитные механизмы. Меры профілактики // Вестник АТЭПП. – 1995. – №1. – С 8 – 9.

 

 

Защита воздушной среды производственных помещений

Атмосферный воздух в своем составе содержит (% по объему): азота – 78,08; кислорода - 20,95; аргона, неона и «других» инертных газов –- 0,93; углекислого газа – 0,03; прочих газов – 0,01. Воздух такого состава наиболее благоприятен для дыхания. Воздух рабочей зоны редко имеет приведенный выше химический состав, так как многие технологические процессы сопровождаются выделением в воздух производственных помещений вредных веществ – паров, газов, твердых и жидких частиц.

Пары и газы образуют с воздухом смеси, а твердые и жидкие частицы вещества – дисперсные системы – аэрозоли, которые делятся на пыль (размер твердых частиц более 1 мкм), дым (менее 1 мкм) и туман (размер жидких частиц менее 10 мкм). Пыль бывает крупно- (размер частиц более 50 мкм), средне- (50-10 мкм) и мелкодисперсной (менее 10 мкм). Поступление в воздух рабочей зоны того или иного вредного вещества зависит от технологического процесса, используемого сырья, а также от промежуточных и конечных продуктов [2].

При наличии вредных веществ их концентрация регламентируется величиной предельно допустимой концентрации (ПДК=мг/м3). ГОСТ 12.1.005-88 ССБТ. Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны (таблица 1 – оптимальные и допустимые нормы температуры, относительной влажности и скорости движения воздуха в рабочей зоне производственных помещений).

Требуемое состояние воздуха рабочей зоны может быть обеспечено выполнением определенных мероприятий: механизация и автоматизация производственных процессов, дистанционное управление ими. Эти мероприятия имеют большое значение для защиты от воздействия вредных веществ, теплового излучения, особенно при выполнении тяжелых работ; применение технологических процессов и оборудования, исключающих образование вредных веществ или попадание их в рабочую зону; защита от источников тепловых излучений. Это важно для снижения температуры воздуха в помещении и теплового облучения работающих; устройство вентиляции и отопления, что имеет большое значение для оздоровления воздушной среды в производственных помещениях; применение средств индивидуальной защиты [3].

Очистка воздуха в производственных помещениях связана с обеспечением в них нормального температурного режима. ГОСТ 12.1.005-76 регламентирует оптимальные нормы температуры в рабочей зоне производственных помещений в зависимости от времени года.

Относительная влажность воздуха для оптимальных условий установлена 40-60%, допускается увеличение относительной влажности воздуха в рабочей зоне в холодный и переходный периоды года до 75%. Скорости движения воздуха на рабочих местах нормируются 0,2-0,5 м/с [1].

 

Список использованной литературы

1. Березуцкий В.В. Расчеты по вопросам охраны труда и безопасности жизнедеятельности [Текст]: учеб. пособие / В. В. Березуцкий; сост. Т. С. Бондаренко [и др.]; Харьковский гос. политехнический ун-т. – Х.: НТУ «ХПИ», 1999. – 61 с.: ил.

2. Вентиляция производственных зданий. Родин А.К. Саратовский государственный технический университет. 1997. 121 стр.

3. Зотов Б. И. Безопасность жизнедеятельности на производстве / Б. И. Зотов, В.И. Курдюмов. – М., 2003.

 

 

Проблеми профілактики професійних захворювань і виробничого травматизму на підприємствах України та шляхи їх вирішення

Найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її життя та здоров'я. Відповідно, державна політика в галузі охорони праці базується на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, які мають право на їх охорону у процесі трудової діяльності, а також на належні, безпечні і здорові умови праці.

Через низький рівень охорони праці та недотримання санітарно-гігієнічних норм на більшості підприємств, Україна щорічно несе значні втрати трудових ресурсів і фінансових коштів, яких можна було б уникнути.

Відповідно, основним нормативно-правовим документом, який регулює сферу охорони праці є Закон України «Про охорону праці», який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я [1].

Травматизм на виробництві не випадково почали прирівнювати до національного лиха. Він завдає не лише багато горя і страждань конкретним людям, їхнім рідним та близьким, а й безпосередньо впливає на економіку країни, бо ці особисті трагедії зливаються в чималі суспільні втрати, негативно позначаються на рівні життя народу [2]. Що стосується професійних захворювань, то їх поширеність у світі вже фактично досягла епідемії. Відповідно, основними проблемами профілактики професійних захворювань та виробничого травматизму є:

– невиконання вимог інструкцій з охорони праці;

– невиконання посадових обов'язків як посадовими особами підприємств, так і самими працівниками;

– зростання питомої ваги небезпечних і шкідливих виробничих факторів;

– приховування професійних захворювань;

– запізнілість діагностування професійних захворювань.

Задля вирішення вище перелічених проблем необхідно:

– покращити взаємодію відповідних державних органів та громадськості;

– удосконалити механізми для збирання й аналізу даних щодо професійних захворювань;

– поліпшити якість медоглядів на виробництві;

– збільшити кількість державних інспекторів з охорони праці;

– створити Єдиний реєстр профзахворювань [3].

Отже, охорона життя і здоров‘я працюючих від впливу небезпечних та шкідливих виробничих чинників має важливіше соціальне значення, адже здоров‘я працюючих є національним багатством держави, оскільки має вплив на працездатність людини, а відтак – на її добробут та подальший розвиток технічного процесу.

 

Список використаної літератури

1. Про охорону парці [Електронний ресурс]: закон України [прийнято Верховною Радою від 14.10.1992 року N 2694-ХІІ] зі змінами та доповненнями. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2694-12

2. Керб Л.П. Охорона праці [текст]: навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / Л.П. Керб. – К: КНЕУ, 2001. – 252 с.

3. Кундієв Ю.І. Професійні захворювання. Актуальні проблеми та щляхи вирішення [Електронний ресурс]. / Ю.І.Кундієв// 2013 – Режим доступу: http://prombezpeka.com/2013/07/круглий-стіл-професійні-захворюванн/

 

Перспективи вдосконалення державного регулювання безпеки й охорони праці на підприємства України

Безпека та здоров‘я працівника – одне з основних прав людини. Державна політика в галузі охорони праці будь-якої країни світу будується на пріоритетності життя людини над результатами виробничої діяльності [1]. Проведення оцінки виробничих ризиків допоможе сфокусуватись на ризиках, що мають першорядне значення для підприємства, саме на тих ризиках, які потенційно здатні викликати серйозні негативні наслідки.

Виробничий травматизм, як наслідок аварій та нещасних випадків, є актуальною проблемою у всіх країнах світу. В зв‘язку з виробничою діяльністю щороку у світі помирає понад 2 млн. осіб. Загальна кількість нещасних випадків на виробництві в усьому світі (як тих, що привели до смертельних наслідків, так і без них) оцінюється в 270 мільйонів випадків щорічно [2].

Оцінка виробничих ризиків – це ретельне дослідження того, що на виробництві може нанести шкоду людям. Необхідно оцінити достатність вже реалізованих запобіжних заходів та залишкову величину ризику нанесення шкоди.

Створення належних умов праці на кожному робочому місці, безпека та охорона праці стали актуальнішими проблемами в Україні, оскільки має місце високий рівень захворюваності та смертності серед осіб працездатного віку, підвищений рівень виробничого і побутового травматизму,в тому числі й з летальними наслідками. За статистичними даними, кожні 15 хвилин у світі від нещасного випадку на виробництві помирає одна людина, а протягом одного робочого дня отримує професійне захворювання майже 1 млн. працівників.

Головною метою державної політики України у сфері охорони праці є збереження життя, здоров‘я і працездатності людини в процесі трудової діяльності [3]. Дієвим шляхом удосконалення державного регулювання безпеки та охорони праці на вітчизняних підприємствах повинна стати зміна суспільної свідомості й ставлення як роботодавців, так і найманих працівників до безпеки та охорони праці, перегляд деформованого розуміння їх значущості для здоров‘я працездатних громадян.

Сучасний стан охорони праці більшості підприємств характеризується значною кількістю морально застарілого обладнання, не відповідає нормам безпеки, застосуванням небезпечних технологічних процесів, низьким рівнем виробничої і трудової дисципліни. Заслуговує на увагу досвід промислово розвинених країн щодо запровадження солідарної відповідальності страхового фонду і роботодавця шляхом введення податку на травми. Отримані гроші можуть використовуватися для виплат працівникам або для підтримки досліджень в питаннях охорони праці.

Ще два прийнятих способи зниження виробничого травматизму: стимулювання працівників, щоб вони уникали травм (відповідно, роботодавцям слід подбати про належну мотивацію працівників до безпечної праці); стимулювання підприємств шляхом встановлення знижок і надбавок до страхових тарифів з метою мінімізації професійних ризиків.

Зважаючи на пріоритетність життя і здоров‘я людей, роботодавці не повинні заощаджувати на створенні здорових і безпечних умов праці на підприємствах та скорочувати кількість фахівців, які опікуються цими проблемами.

 

Список використаної літератури

1. Гаврилець О. Охорона праці в умовах світової кризи // Охорона праці, 2009. – №12, – с.7-9.

2. Рекомендації, щодо впровадження заходів з профілактики виробничоготравматизму // Охорона праці, 2010. – № 12. – 64 с.

3. Лапін В.М. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник. – Л., 2007.