Тези - 35 питань - Екологічний менеджмент, екологічний аудит та екологічний маркетинг як складові сталого розвитку держави

« Назад

Зелені стратегії українського бізнесу

В Україні за роки незалежності відбулася значна деіндустріалізація, яка призвела до величезного викиду людських ресурсів на ринок праці. А це, в поєднанні з хорошими природними можливостями та актуальними потребами суспільства, дає Україні шанс на значний розвиток бізнесу із залученням інноваційних "зелених технологій".

«Зелена» економіка України може грати роль «двигуна» економічного розвитку.

Очікується, що «зелена» економіка буде зростати щорічно не менш ніж на 3-5% [1]. Ґрунтується «зелена» економіка на альтернативних джерелах енергії і палива, технологіях екологічно чистого виробництва, чистих технологіях у веденні сільського господарства, «зеленому» будівництві, а також програмах очищення повітря, води і ґрунту від забруднень, переробці і утилізації відходів і т.д.

Більшість екологічних проектів та інноваційних рішень розроблені сучасними підприємцями, які намагаються розвивати «зелені» проекти частіше не «завдяки», а «всупереч».

Ековідповідальність українських компаній та представників малого та середнього бізнесу переважно проявляється в таких популярних еко-ініціативах як концепція «зелений офіс». На другому місці – природоохоронні проекти: висадка дерев, прибирання сміття, і на останньому місці – заходи екоосвіти, як для працівників, так і для клієнтів, споживачів.

На сьогодні, за даними екологів з понад 80 компаній, тільки 36 здійснюють заходи щодо захисту навколишнього середовища, і лише 5 подали розгорнуту інформацію про свій вплив на навколишнє середовище [2].

Найчастіше за «озеленення» бізнесу і еко-імідж відповідають рекламні агенти чи маркетологи, тому важко очікувати від компаній, в яких немає виробництва, глибокого розуміння, що саме потрібно для захисту навколишнього середовища. Тому й еко-заходи часто виходять неповними, хоча й прагнення до ековідповідальності у підприємців є.

Між тим, реалізовувати зелені інноваційні проекти в Україні досить складно. Тому необхідно орієнтуватися на європейський ринок. Переймаючи західноєвропейський досвід, багато українських компаній спеціалізуються на наукових дослідженнях в секторі чистих технологій та на розробці обладнання для отримання біовугілля, очищення рідин і рідких радіоактивних відходів. Великий інтерес щодо застосування біопаливних технологій викликають компанії з Німеччини, Данії.

Однак зелені стратегії актуальні і для традиційної енергетики. Це і використання шахтного метану, що менш шкідливо впливає на клімат, і заощаджується вугілля. Також встановлюємо теплові насоси, завдяки яким відбувається обігрів і економія енергоресурсів. І це економічно виважені рішення.

Впровадження концепції Зеленого бізнесу, організація внутрішнього навчання, зміна системи управління та внутрішніх підходів, введення в експлуатацію більш ефективного обладнання і програмних рішень з усіма перевагами – це сучасний рівень розвитку компанії в Україні.

 

Список використаної літератури

1. Пустовойт Е. В Украине стартует беспрецедентный проект Green Awards Ukraine. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pr.meta.ua/read

2. Green Awards Ukraine. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.greenawards.info/

 

К вопросу уязвимости людей и окружающей среды

Существует тесная взаимосвязь между состоянием окружающей среды (ОС), благосостоянием человека и уязвимостью. Осознание способов влияния экологических и неэкологических изменений на благосостояние человека и уязвимость является важной основой для решения проблем и возможности улучшения благосостояния человека, защищая при этом ОС.

Сочетание экологических изменений, добычи ресурсов и роста населения сокращает долю природных ресурсов на душу населения и может угрожать благосостоянию больших частей общества, в особенности, самых бедных, чья жизнь зависит от этих ресурсов. В результате этого социальные эффекты, такие как миграция, усиление неустойчивого состояния и образование социальных подгрупп, осложняют государственные возможности удовлетворения потребностей граждан и могут привести к серьезным последствиям, в том числе и к межгрупповому конфликту [1].

Рассмотрим основные семь моделей уязвимости, определяющие взаимодействия между экологическим изменением и благосостоянием человека.

Первая отображает тот аспект, что большое количество загрязненных мест, в которых присутствуют вредные и токсичные вещества в концентрациях выше фонового уровня, значительно влияют на уязвимость людей и ОС. Вторая указывает на то, что факторы, которые влияют на уязвимость, существуют и в широко распространенных засушливых районах. В третьей говорится о важности влияния использования энергии на благосостояние человека вследствие загрязнения воздуха и изменения климата. К числу наиболее серьезных воздействий на благосостояние человека относится потеря средств к существованию, переселение, рост болезней, передающихся через воду и переносчиков, а также гибель людей в стихийных бедствиях – четвертая модель уязвимости. В результате неправильного использования всеобщего достояния, включающего глубины океанов и морское дно за пределами действия национальной юрисдикции и атмосферу, появляется еще одна модель уязвимости. Шестая модель говорит о том, что широкомасштабные проекты водопользования с неправильным планированием или управлением, как правило, включают серьезную перестройку природной среды, что впоследствии, может привести к возникновению уязвимости.

Седьмая модель отображает тот факт, что быстрая и плохо спланированная урбанизация в чувствительных к изменениям ОС прибрежных районах увеличивает уязвимость от прибрежных стихийных бедствий и воздействий изменения климата.

В обстановке загрязненных территорий для сокращения уязвимости важно продвижение мировых экологических и социальных стандартов, а также усовершенствование возможностей государства по контролю за соблюдением законов, поскольку это может сократить риск и усилить местные возможности противостояния внешним воздействиям.

Таким образом, реализация обязательств, уже сделанных в широком диапазоне политических областей, от основных прав человека до поддержания развития, торговли и ОС, снизит уязвимость и увеличит благосостояние человеческого общества [2].

 

Список использованной литературы

1. Кузнецов О.Л., Кузнецов П.Г., Большаков Д.Е. Устойчивое развитие: синтез естественных и гуманитарных наук.// Дубна: Международный университет природы, общества и человека «Дубна». – 2001. –-282с.

2. Documents of the Global Ministerial Environment Forum (the 7th Special Session of the Governing Council of the United Nations Environment Programme). // UNEP. Cartagena. – 2002.

 

 

Екологічний аудит: сучасний стан та проблеми його впровадження в україні

Глобальні проблеми України загалом не відрізняються від відомих світових проблем: зміна клімату, забруднення атмосфери, вод і ґрунтів, скорочення площі лісів. Вклад екологічного фактора у погіршення здоров‘я населення оцінюється на рівні 10-30%, а за онкологічними захворюваннями – близько 50%. Зважаючи на всі вище перераховані проблеми, необхідність впровадження екологічного аудиту в Україні є дуже актуальним.

Екологічний аудит – це документально оформлений системний незалежний процес оцінювання об'єкта екологічного аудиту, що включає збирання і об'єктивне оцінювання доказів для встановлення відповідності визначених видів діяльності, заходів, умов, системи екологічного управління та інформації з цих питань вимогам законодавства України про охорону навколишнього природного середовища та іншим критеріям екологічного аудиту [1].

Основна відмінність сучасного стану розвитку українського екологічного аудиту від європейського полягає в тому, що в розвинених країнах необхідність і значущість проведення екоаудиту усвідомлена. В них зацікавлені корпорації, фінансові інститути, громадські організації і сама держава. Основна причина такої популярності екологічного аудиту за кордоном – економічна ефективність. Підприємства, які пройшли екологічний аудит й отримали позитивні висновки, мають значні переваги.

В Україні недосконалість законодавчої бази стримує розвиток екологічного аудиту, брак коштів не дає змогу запроваджувати високотехнологічні лінії у виробничому процесі, що спричиняє великі перешкоди до конкурентоспроможності наших підприємств на міжнародному ринку. Тому в Україні екологічний аудит реалізується найчастіше у формі інструменту контролю за природоохоронним законодавством, який, зрештою, не приносить вигоди організації.

Важливим кроком у розвитку ЕА стало прийняття 01.01.1998 р. міжнародних стандартів ISO серії 14000 на рівні державних стандартів, що регулюють методологічні основи аудиту екологічної діяльності підприємств [2, с. 44].

Першочерговими завданнями в напрямі розвитку екологічного аудиту в Україні є формування відповідної нормативно-правової бази, ведення реєстрів учасників, організація підготовки екологічних аудиторів, організація робіт щодо міжнародного визнання екоаудиторів України та інших країн.

Суттєвий поштовх широкому розвитку еколого-аудиторської діяльності могло б надати методичне забезпечення відповідної сфери, що є новою для України. На сьогодні таке забезпечення практично відсутнє. Кілька наказів Міністерства екології та природних ресурсів України [3] певним чином охопили лише стадію організації екологічного. Немає затверджених тарифів еколого-аудиторської діяльності, що призводить до наявності перегинів як в один, так і в інший бік, у встановлені вартості еколого-аудиторських послуг.

Таким чином, для подальшого розвитку екологічного аудиту в Україні доцільно активізувати роботу законодавчої та виконавчої гілок влади, залучивши до відповідних розробок вітчизняних екологічних аудиторів, а також напрацювання передового світового досвіду.

 

Список використаної літератури

1. Закон України «Про екологічний аудит» [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – 2009. – Режим доступу до тексту закону: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws.

2. Заєць О. М. Екологічний аудит в Україні / О. М. Заєць // Управління розвитком. – 2011. – № 2(99). – С. 44-45.

3. Офіційний веб-портал Міністерства екології та природних ресурсів України. – Режим доступу: http://www.menr.gov.ua/

 

Сутність екологічного маркетингу та його роль у формуванні екологічної свідомості споживачів

Без сумніву, кожен, хто починає займатися комерційною діяльністю, має на меті отримання прибутку та його подальше постійне зростання. Сучасні технології, досягнення техніки та засоби комунікацій тільки цьому сприяють, а підприємці впевнено їх використовують і досягають успіху.

Але водночас з посиленням глобалізаційних процесів збільшується негативний вплив на навколишнє середовище. На сучасному етапі розвитку це проявляється у виснаженні природних ресурсів, хімічному та радіаційному забрудненні, формуванні збудників нових хвороб, виробництві екологічно небезпечної продукції, яка завдає шкоду навколишньому середовищу та може становити загрозу для здоров‘я людей тощо.

В таких умовах популярною стає концепція екологічного маркетингу. Дане поняття вивчали багато науковців, серед них М.Г. Белопольський, А.В. Ращенко, В.І. Ярема. Але досі немає єдиного підходу до визначення сутності екологічного маркетингу. Найбільш повним вважається визначення Е.Тоффлера. Він називає екологічний маркетинг видом маркетингу, що включає комплексну діяльність, спрямовану на визначення, прогнозування та формування споживчих запитів з приводу відтворення природних ресурсів, просування товарів і послуг екологічного призначення від виробника до споживача [1].

До основних завдань екологічного маркетингу можна віднести:

– формування на ринку екологічно усвідомлених потреб;

– створення умов для збереження навколишнього середовища;

– пристосування виробництва до умов ринку;

– розроблення конкурентоздатної, екологічно чистої продукції;

– інтенсифікацію збуту екологічно чистої продукції тощо [3, с.225].

Отже, концепція екологічного маркетингу покликана зміцнити положення підприємства на ринку за допомогою стратегії захисту та збереження навколишнього середовища. Саме тому під час здійснення комерційної діяльності варто використовувати такі принципи екологічного маркетингу: орієнтація на потреби споживачів в екологічно чистій продукції; удосконалення технологій виробництва з урахуванням екологічної складової; підвищення цінності продукції для споживачів, в тому числі за рахунок відкритості в взаємовідносинах зі споживачами; формування екологічної свідомості як у керівництва підприємства, так і у кожного співробітника [2].

Важливими інструментами екологічного маркетингу, а водночас засобами підвищення свідомості споживачів, є екологічне маркування та екологічна сертифікація, екологічні комунікації, залучення зацікавлених груп, екологічна освіта, екологічний звіт, екологічний аудит та інші [3, с.227].

Таким чином, екологічний маркетинг сприяє не тільки досягненню головної мети підприємця – отримання прибутку шляхом розширення ринку збуту та підвищення конкурентних переваг виробленої продукції, а й формує екологічну свідомість споживачів. Адже потенційний покупець починає розуміти усю важливість негативних змін та шкідливого впливу на навколишнє середовище та підвищувати свої вимоги до якості та екологічної чистоти продукції задля захисту власного здоров‘я та збереження навколишнього середовища.

 

Список використаної літератури

1. Белопольський М.Г. Система екологічного маркетингу промислових підприємств: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://journals.uran.ua/index.php/2225-6407/article/viewFile/24091/21611

2. Ращенко А.В. Сутність та еволюція поняття "екологічний маркетинг" : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zbirnuk.bukuniver.edu.ua/issue_articles/16_3.pdf

3. Ярема В.І. Використання інструментів екологічного маркетингу в реалізації концепції сталого розвитку регіону // Маркетинг і менеджмент інновацій. – 2011. – №4. – Т.1. – С. 222-232.

 

Впровадження системи екологічного аудиту як дієвого інструменту забезпечення еколого-економічної безпеки підприємств

Екологічний аудит (екоаудит) є одним з найефективніших засобів залучення громадськості до розв’зання проблем екологічно безпечного життя, екологічно чистої продукції. Екоаудит є необхідною за міжнародними стандартами передінвестиційною стадією оцінки ризиків, обов‘язковою процедурою визначення вартості підприємств, що приватизуються, маркетингових досліджень конкурентоспроможності продукції, найефективнішим інструментом погодження загальнодержавних і місцевих інтересів екологічної безпеки.

На сьогоднішній день існує актуальна проблема впровадження дієвої системи екоаудиту для екологізації підприємницької діяльності, забезпечення еколого-економічної безпеки підприємств.

Систематичне здійснення екологічного аудиту може запобігти доведенню підприємства до стану банкрутства та зменшити непередбачені витрати на ліквідацію наслідків непередбачуваної екологічної політики [2].

Екологічний аудит можна здійснювати у складі природоохоронних заходів, національних, державних, галузевих, регіональних екологічних програм (обов‘язковий екоаудит) або з ініціативи замовників – суб‘єктів господарювання, інвесторів, кредиторів, страхових компаній (добровільний екоаудит).

Обов‘язковий екоаудит може здійсноватись у випадках: екологічного оцінювання нерухомого майна при передачі власності; надання підприємствам безповоротної допомоги з державних екологічних фондів; оцінювання діяльності, пов‘язаної з ліквідацією наслідків аварій та стихійних лих; проведення екологічного страхування з метою визначення ставок чи розмірів страхових платежів і (чи) відшкодування збитків, заподіяних порушенням вимог екологічного законодавства; приватизації і банкрутства юридичних і фізичних осіб, які здійснюють екологічно небезпечні види діяльності; виконання міжнародних зобов‘язань України у сфері раціонального використання природних ресурсів [1].

На сучасному етапі запровадження екоаудиту найбільш поширені: експрес-оцінка екологічної безпеки підприємства, що приватизуються; комплексна експрес-оцінка підприємств з метою проведення не капіталомістких заходів щодо екологічної модернізації виробництва; аудит розрахунків платежів за користування природними ресурсами; аудит раціональності та безпеки використання енергетичних ресурсів.

Послідовна, поетапна політика впровадження дієвої системи екоаудиту для підприємств є одним з найважливіших аспектів на шляху екологізації економіки України в цілому.

Пріоритетними вигодами від запровадження системи екоаудиту є: сприяння плануванню природоохоронних заходів на всіх стадіях життєвого циклу продукції чи процесу; встановлення шляхів досягнення цілей щодо раціонального рівня використання виробничого потенціалу; поліпшення репутації організації та збільшення її частки на ринку; вдосконалення управління витратами; зменшення кількості інцидентів, які призводять до юридичної відповідальності; економія сировини, матеріалів та енергії; спрощення процесу отримання дозволів (ліцензій) на здійснення діяльності та надання послуг [3].

 

Список використаної літератури

1. Впровадження системи екологічного аудиту як дієвого інструменту забезпечення еколого-економічної безпеки підприємств : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://journals.khnu.km.ua /vestnik /pdf/ekon/2010_4_2/180-182.pdf

2. Каразіна В.Н.. Екологічний аудит: Сутність, історія розвитку та методика проведення / В.Н. Каразіна // Вісник НТУ «ХПІ». – 2013. – №53. – С. 113-120.

3. Формування ефективної системи екологічного менеджменту та аудиту : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.econom.univ .kiev.ua/articles/EMAB/Kupalova/Forming_the_effective_system_of_ecological_management_and_audit.pdf

 

Роль екологічного маркування в системі оцінки маркетингової конкурентоспроможності підприємств зеленого туризму

В усьому світі зелений туризм є визнаним і вагомим чинником економічного розвитку. Феномен туризму постійно розвивається, адже він є соціальним за своєю природою. Серед європейських держав Україна визначається найбільшим розмаїттям ландшафтних комплексів, значним історико-культурним, етнічним та генетичним надбанням. Тому раціональне використання туристко-рекреаційного потенціалу України слід розглядати як один із діючих засобів розв‘язання проблем її економічного розвитку, стабілізації екологічної ситуації та забезпечення належного рівня в якості життя населення [1].

Зелений туризм в Україні є одним з видів малого бізнесу, який піднімає роль краєзнавства, усереднює елементи активної діяльності і відпочинку, створює життєве середовище, наближене до природи [2]. Сільський зелений туризм в Україні пройшов два етапи свого розвитку, а зараз знаходиться вже на третьому. Саме в рамках третього етапу в Україні введені програми екологічного маркування «Зелена садиба» та категоризації послуг «Українська гостинна садиба».

Система екологічного маркування туристичної діяльності є дієвим інструментом маркетингу в оцінці конкурентоспроможності підприємств зеленого туризму. Вона розроблена на основі кращих міжнародних зразків спеціалістами громадського науково-природоохоронного центру «Незалежна служба екологічної безпеки» – членом Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні та за підтримки Швейцарського Фонду Співробітництва [3].

Станом на 1 січня 2012 року категоризацію пройшли 84 садиби з 16 областей, у тому числі отримали сертифікат [4]: базового (найнижчого) рівня – 46 садиб; першого – 10; другого – 17; третього (найвищого) – 11.

Екологічна сертифікація сприяє підвищенню маркетингової конкурентоспроможності підприємств зеленого туризму. Адже екологічна свідомість господарів, підкріплена відповідним сертифікатом, є важливим фактором і при виборі місць відпочинку туристами. Господарі сертифікованих об‘єктів туризму мають більше можливостей для реклами, а відтак і шансів знайти своїх клієнтів. Також вона впливає на визначення раціональної ціни на туристичний продукт, просуванню туристичної послуги та впровадження системи членства в асоціаціях підприємств зеленого туризму.

 

Список використаної літератури

1. Кулік А. В. Особливості розвитку сільського зеленого туризму в Україні // Економіка. Управління. Інновації. – 2012. – №2 (8). – С. 97 – 103.

2. Кулік А.В. Основні підходи до визначення конкурентостійкості підприємств сільського туризму // Матеріали ХVІІІ Міжнародної науково- практичної конференції «Інформаційні технології в економіці, менеджменті і бізнесі. Проблеми науки, практики і освіти». – К.: Вид-во Єропейського університету. – 2012. – С. 255 – 258.

3. Зима О.Г., Підгайна В.О. Екологічний туризм як стимул збереження навколишнього середовища. – БІЗНЕС ІНФОРМ. – 2011. – № 6. – С. 76–78.

4. Сільський зелений туризм. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.greentour.com.ua.

 

Екологічний менеджмент, екологічний аудит та екологічний маркетинг як складові сталого розвитку держави

Стан навколишнього природного середовища визначається рівнем використання природних ресурсів. У зв'язку з цим виникає необхідність у дослідженні екологічної діяльності і можливостей підприємств, щодо розробки і впровадження інструментів й організаційного механізму екологічного менеджменту, екологічного аудиту і екологічного маркетингу. [1, с.1]

Екологічний менеджмент спрямований на мінімізацію витрат і зміцнення конкурентних позицій підприємства.

Перевага екологічного менеджменту полягає в досягненні одночасно і економічних, і екологічних результатів діяльності підприємства, та забезпеченості його екологічної безпеки. [1, c.2]

Ефективним інструментом регулювання еколого-економічних відносини є екологічний аудит, який проводиться з метою забезпечення додержання законодавства про охорону навколишнього природного середовища в процесі господарської та іншої діяльності. Послуги екологічного аудиту включають: аналіз впливу екологічно небезпечної діяльності на стан природного середовища та здоров‘я населення; еколого-економічний прогноз екологічних наслідків господарської діяльності; екологічне обґрунтування впровадження винаходів, ресурсозберігаючих технологій і систем, приладів контролю та ін. [2, c.230]

Для формування добровільних екологічних ініціатив регіону, підприємств та організацій, розроблення концепції екологічно чистого виробництва, споживання продукції та утилізації відходів, необхідно модифікувати комплекс маркетингу та його інструменти з врахуванням екологічного чинника. [2, c.223]

Всі міжнародні програми екологічного маркування побудовані на процедурі аналізу життєвого циклу продукції. Тільки комплексний аналіз продукту «від сировини до упаковки» може скласти повну картину його впливу на людину і навколишнє середовище. [3, c.4]

Імідж екологічно свідомого підприємства сприяє покращанню збуту продукції. Деякі виробники вже тепер отримують хороші результати від виробництва та реалізації такої продукції і проводять нові дослідження у цій сфері.

Таким чином, вирішення екологічних проблем потребує активного використання інструментів екологічного менеджменту, маркетингу та аудиту як на рівні стратегічного планування сталого розвитку країни, так і в господарській діяльності підприємств. [2, c.231]

 

Список використаної літератури

1. Радіонов О.В. Роль екологічного менеджменту в розвитку конкурентоспроможності підприємств/ О.В. Родіонов, д.е.н, В.О. Артеменко, к.е.н // Луганський національний аграрний університет. – 2011. – С. 2.

2. Ярема В.І. Використання інструментів екологічного маркетингу в реалізації концепції сталого розвитку регіону/ В. І.Ярема, О.Д. Лендєл, К.І. Мишко//Маркетинг і менеджмент інновацій. – 2011. – №4. – С.222-232.

3. Шапран О.Є. Роль екологічного маркетингу у формуванні іміджу соціально відповідального бізнесу/О.Є. Шапран //Управління проектами та Розвиток виробництва: Зб.наук.пр. – Луганськ: вид-во СНУ ім. В.Даля, 2012. - № 2 (42). - С. 82-87.

 

Екологічний аудит в Україні: проблемні питання та напрями удосконалення

Екологічний аудит – це документально оформлений системний незалежний процес оцінювання об'єкта екологічного аудиту, що включає збирання і об'єктивне оцінювання доказів для встановлення відповідності визначених видів діяльності, заходів, умов, системи екологічного управління та інформації з цих питань вимогам законодавства України про охорону навколишнього природного середовища та іншим критеріям екологічного аудиту [1].

Екологічний аудит в Україні проводиться з метою забезпечення додержання законодавства про охорону навколишнього природного середовища в процесі господарської та іншої діяльності.

Стає очевидним, що останніми десятиріччями погіршення стану навколишнього середовища відчутно негативно впливає на якість життя населення, лімітує можливості економічного і соціального розвитку крупних промислових регіонів та міст. Більше 80% ресурсів, що видобуваються, спрямовуються на підтримку ресурсовидобувних та ресурсомістких обробних виробництв [3].

Неможливо не відмітити й той факт, що екологічне становище ускладнюється також на фоні загального погіршення економічної обстановки в Україні. Прогресуючий фізичний та моральний знос основних виробничих фондів, повільна заміна застарілих та екологічно шкідливих технологій, скорочення випуску деяких видів спеціалізованої техніки та обладнання для захисту навколишнього середовища сприяють загостренню екологічної обстановки.

Тому актуальним та необхідним на сучасному етапі є формування екологічної політики, системи екологічного менеджменту на рівні кожного власника, підприємства, корпорації, галузі, регіону тощо. Усе це неможливо без формування організаційно-економічних засад та проведення процедури екологічного аудиту, що передбачено й у провідних відповідних міжнародних та українських стандартах.

За визначенням Міжнародної Торгової палати екологічний аудит як інструмент управління передбачає систематичну, зареєстровану, періодичну та об‘єктивну оцінку того, як ефективно організоване підприємництво виконує функцію захисту навколишнього середовища, а саме:

1) посилення управління та контролю над діями, спрямованими на навколишнє середовище;

2) оподаткування відповідно до вимог; оцінка діяльності підприємців (компаній)відповідно до нормативів та вимог [2].

Вважаємо, що основні причини, за якими має проводитися аудит, є такі:

– страхування (витрати на ліквідацію наслідків забруднення навколишнього середовища); – конкуренція на ринку (товари повинні бути екологічно чистими, що підвищує попит на них на споживчому ринку, спеціальним ярликом відмічаються товари, що пройшли перевірку тощо);

– законодавство (необхідність дозволу робіт із забруднюючими матеріалами).

Сьогодні екологічний аудит став невід‘ємною частиною, інструментарієм систем екоменеджменту від макро- до мікрорівня природокористування та господарювання.

Закон «Про екологічний аудит» (ст. 1) визначає екологічний аудит як «документально оформлений системний незалежний процес оцінювання об'єкта екологічного аудиту, що передбачає збирання і об'єктивне оцінювання доказів для встановлення відповідності визначених видів діяльності, заходів, умов, системи екологічного управління та інформації з цих питань вимогам законодавства України про охорону навколишнього природного середовища та іншим критеріям екологічного аудиту».

На наш погляд, це не досить вдале та громіздке визначення, суть якого полягає у тому, що екологічний аудит є процесом оцінки відповідності об‘єкта аудиту вимогам природоохоронного законодавства.

Основною метою реалізації Закону «Про екологічний аудит» є (ст. 8) «забезпечити додержання законодавства про охорону навколишнього природного середовища в процесі господарської та іншої діяльності» [1].

Але ж, на наше переконання, ця мета може бути досягнута тільки у тому випадку, якщо екологічний аудит буде обов‘язковим для усіх підприємств і організацій, чия діяльність призводить або може призвести до шкідливого впливу на навколишнє природне середовище, і буде проводитися з визначеною періодичністю, можливо один раз на три роки. Тільки тоді екологічний аудит стане механізмом, який реально може привести до покращання екологічної ситуації в України.

Досвід екологічного аудиту доводить, що його ефективність залежить від трьох основних факторів: – глибини зацікавленості керівництва та власників підприємства у проведенні аудиту;

– повноти відкритості та сумлінності спеціалістів підприємства у аналізі всіх екологічних аспектів;

– спільної, злагодженої роботи аудиторської команди і спеціалістів підприємства [2].

Отже, можна зробити висновок, що на сьогодні назріла гостра необхідність в удосконаленні Закону «Про екологічний аудит», у внесені до нього ряду доповнень та змін. Зокрема вважаємо, що необхідно і доцільно забезпечити обов‘язковість проведення екологічного аудиту на всіх підприємствах, які становлять екологічну небезпеку, незалежно від їх форм власності; законодавчо закріпити обов‘язковість виконання рекомендацій екологічного аудиту.

Зазначимо, що на сучасному етапі запровадження екологічного аудиту в Україні мають бути поширені [3]:

– експрес-оцінка екологічної безпеки підприємств, що приватизуються;

– екологічний аудит інвестиційних пропозицій у складі програм галузевої реструктуризації виробництва (інвестиційний аудит);

– аудит розрахункових платежів за користування природними ресурсами;

– аудит раціональності та безпеки використання енергетичних ресурсів.

Необхідно підкреслити, що на шляху України до вступу до європейського співтовариства вона повинна довести право на це адекватними зобов‘язаннями і діями. Передусім це стосується запровадження європейських стандартів виробництва, охорони довкілля, мислення і життя.

Отже, екологічна ситуація в Україні може бути стабілізована й покращена головним чином шляхом зміни орієнтації соціально-економічного розвитку держави, формування нових (сучасних) ціннісних та моральних пріоритетів, перегляду структури потреб, цілей, пріоритетів та способів діяльності людини. Все це вимагає проведення комплексу радикальних політичних, законодавчих, соціально-економічних, технологічних та системних контрольних заходів, основним серед яких повинен стати екологічний аудит.

 

Список використаної літератури

1. Закон України «Про екологічний аудит» [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – 2009. – Режим доступу до тексту закону: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws.

2. Международная Торговая палата/ Деятельность ICC/ Документы ICC [Електронний ресурс]. – 2009. – Режим доступу до документу: http://www.iccwbo.ru/deatelnost/icc_documents.

3. Чумак А. Н. Теоретические основы экологического аудита (Харьковский государственный экономический университет) [Електронний ресурс] / А. Н. Чумак. – 2007. – Режим доступу до статті: http://docs.google.com.

 

Екологічний менеджмент як складова сталого розвитку держави

Досягнення економічно доцільного й екологічно збалансованого використання природних ресурсів є важливим на сучасному етапі у зв‘язку з сучасним екологічним станом країни та обмеженістю ресурсів.

Враховуючи, що сталий розвиток – складна система, яка складається, як мінімум (в класичному її значенні), із трьох складових – соціальної, економічної та екологічної, то управління даною системою повинно враховувати розвиток цих складових, як взаємопов‘язаних та взаємообумовлених складових [2].

В даний час майже всі країни, особливо ті, які відносяться до економічно розвинених, намагаються сформулювати свою екологічну політику, відрегулювати планове використання природних ресурсів та накопичити фінансові ресурси для їх відновлення. Основну роль у забезпеченні екополітики здійснює держава, проте в сучасному суспільстві держава не є єдиним суб'єктом екополітики, а лише одним з них, поряд з політичними партіями, науковими і професійними організаціями, господарськими суб'єктами, громадськими рухами і т.д. Для правильного формування екологічної політики держави використовують екологічний менеджмент.

Екологічний менеджмент можна вважати новою концепцією управління виробництвом і суспільством за цілями розвитку соціоприродних процесів. Екологічний менеджмент виражається у таких принципах, як спирання на екологічну свідомість, екологічне мотивування діяльності, випередженість або попередженість у розв‘язанні проблем екології, цілеспрямованість, стратегічність і послідовність в екологічній діяльності тощо [3].

Державні структури виконують управління природокористуванням і охорону навколишнього середовища через наступні три групи функцій екологічного менеджменту [1]:

– управління запасами природних ресурсів, їх використання, транспортування, а також розміщенням виробництва;

– управління технологічними інноваціями, насамперед утилізацією і використанням відходів, а також екологічною безпекою;

– управління соціодинамікою культури, урбанізацією і регіональною екологічною безпекою.

Отже, країна може забезпечити сталий розвиток винятково шляхом ефективного використання усіх видів ресурсів, структурно-технологічної реструктуризації виробництва, використання творчого потенціалу всіх членів суспільства для розвитку і процвітання держави.

З огляду на системне розуміння завдань щодо сталого розвитку країни з позицій справедливого задоволення інтересів усіх суб‘єктів господарського процесу, Україні необхідно спиратися на базові положення як «зеленої», так і «синьої» економіки.

 

Список використаної літератури

1. Наукові основи національної стратегії сталого розвитку України / [за наук. ред. акад. НААН України, д.е.н., проф. М.А. Хвесика]; Державна установа «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Національної академії наук України». – К.: ДУ ІЕПСР НАН України, 2013. – 40 с.

2. Сталий розвиток територій: проблеми та шляхи вирішення : матеріали міжнар. наук. прак. конф., 1-2 жовт. 2010 р., Дніпропетровськ / за заг. ред. О.Ю.Бобровської. – Д. : ДРІДУНАДУ, 2010. – 240 с.

3. СТАЛИЙ РОЗВИТОК ЕКОНОМІКИ// Всеукраїнський науково-виробничий журнал. – 2011. – №10. – 290с.

 

Екологічна безпека природно-заповідного фонду

На початку XXI століття Україна є державою, яка динамічно розвивається і прагне активніше включитися у світові суспільно-економічні процеси, інтегруватися в європейське співтовариство [1]. Проте такий розвиток призвів до значної концентрації небезпечних виробництв, суттєвої трансформації ландшафтів, неефективного використання природних ресурсів, недостатньої забезпеченості державних структур фахівцями у галузі екологічної безпеки.

За визначенням Качинського А.Б., «екологічна безпека – це сукупність певних властивостей навколишнього середовища і створюваних цілеспрямованою діяльністю людини умов, за яких з урахуванням економічних, соціальних чинників і науково обґрунтованих допустимих навантажень на об'єкти біосфери утримуються на мінімально можливому рівні ризику антропогенний вплив на навколишнє середовище і негативні зміни, що відбуваються в ньому, забезпечується збереження здоров‘я життєдіяльності людей і виключаються віддалені наслідки цього впливу для теперішнього і наступних поколінь [3].

Одним способів досягнення екологічної безпеки є раціональне використання природних ресурсів. Саме тому, природоохоронний аспект екологічної безпеки посідає одне з основних місць серед національних пріоритетів розвинених країн. Найбільш прийнятною формою збереження природної різноманітності ландшафтів, рослинного та тваринного генофонду, є створення природно-заповідних територій та об‘єктів.

Станом на 01.01.2013 року природно-заповідний фонд України має в своєму складі 8032 території та об‘єктів загальною площею 3650,91 тис. га в межах сухопутної території України і 402,5 тис. га в межах акваторії Чорного моря, що становить площі 6,05% території держави.

Структура природно-заповідного фонду включає 11 категорій територій і об'єктів загальнодержавного та місцевого значення. З них за кількістю найбільшу частку мають пам'ятки природи, заказники та заповідні урочища – разом біля 90% від кількості всіх існуючих об'єктів. За площею – 84,82% природно-заповідного фонду припадає на заказники та національні природні і регіональні ландшафтні парки.

За роки незалежності площа природно-заповідного фонду України зросла більш ніж удвічі. Незважаючи на це, площа природно- заповідного фонду в Україні залишається значно меншою, ніж у більшості країн Європи, де в середньому показник заповідності становить 10-15 %. Проблемою є надмірна розпорошеність територій та об‘єктів природно-заповідного фонду серед органів виконавчої влади та наукових установ, що не відповідає сучасним вимогам та європейським стандартам [2].

Отже, для забезпечення екологічної безпеки природно-заповідного фонду необхідно розширити території природно-заповідних об‘єктів, створити законодавчу базу для впровадження стратегії сталого розвитку, збільшити фінансове та матеріальне забезпечення заповідної справи на національному та місцевому рівнях, сформувати позитивний імідж заповідних територій як одного із факторів екологічного туризму, підвищити рівень екологічної культури населення.

 

Список використаної літератури

1. Стратегія економічного та соціального розвитку України «Шляхом європейської інтеграції» (2004-2015 роки) / Авт. кол.: А.С. Гальчинський, В.М. Геєць та ін. – К.: ІВЦ Держкомстату, 2004. – 416 с.

2. Природно-заповідний фонд: проблеми та шляхи їх вирішення.

3. Качинський А.Б. Екологічна безпека України: системний аналіз перспектив покращення: [навч. посіб.] / А.Б. Качинський. – К., 2001. – 311 с.

 

Екологічна сталість як фактор формування екосистемного капіталу природного багатства

Вартість екосистемного капіталу в оцінці природного багатства є динамічною характеристикою, функцією від часових характеристик, стану природно-господарської екосистеми, соціально-економічної ситуації та результатів господарської діяльності людини. Вона визначається нами за доходним підходом через позитивний (таким, що збільшує просту арифметичну суму вартостей складових природного багатства) поправочний коефіцієнт – множинник, який враховує ступінь впливу екосистемного фактору на сумарну вартість природного багатства.

Vпб = kе ΣVа = kе (VЗра+VВра+VЛра+VМра), (1)

де Vпб – вартість природного багатства; ΣVa – сума вартостей агрегованих складових природного багатства (водних, земельних, лісових, мінеральних ресурсів); kе – коефіцієнт емерджентності, враховує наявність екосистемного ресурсу; VЗра – агрегована вартість земельних ресурсів; VВра – агрегована вартість водних ресурсів; VЛра – агрегована вартість лісових ресурсів; VМра – агрегована вартість мінеральних ресурсів. Нами запропоновано відповідну модель оцінки екосистемної вартості природного багатства, основними параметрами якої є ставка дисконтування (і), яка визначається на основі норми дисконту для інвестиційних проектів, що діє на дату оцінки як безпечна ставка доходу на вкладений капітал, прийнята нами за 15,3%, а також коефіцєнт капіталізації (Сr) відображає здатність природно-економічної екосистеми забезпечувати умови для відтворення та приросту вартості природного капіталу з певною швидкістю. В якості основи для ранжування регіонів за фактором сталості екосистеми використовувався показник екологічного виміру сталого розвитку [1].

Запропоновано виділити території з високою, вищою за середню, середньою, нижчою за середню та низькою екологічною сталістю. Коефіцієнт капіталізації для екосистемного капіталу визначається як функція від рангу території за фактором екологічної сталості, для територій з високою екологічною сталістю прийнято найвище значення ставки доходу у 5%, з вищою за середню – 4%, з середньою сталістю і для України в цілому – 3%, з нижчою за середню – 2,5%, для регіонів з низькою сталістю – 2%. В рамках доходного підходу до оцінки перпетуітету сукупна вартість природного багатства функціонально визначається вартістю суми його агрегованих компонентів та відношенням коефіцієнту капіталізації екосистемного капіталу до ставки дисконту за формулою:

Vпбj = ΣVaj+ΣVaj ·Сrj/і = ΣVaj·(1+Сrj/i) = kejΣVaj (2)

Де Vпбj – вартість природного багатства території J (з урахуванням екосистемного капіталу); ΣVaj – агрегована вартість природного капіталу Сrj- коефіцієнт капіталізації екосистемного капіталу території J, для окремих регіонів Crj = var (0,02…0,05); для України Crj = 0,03; і - ставка дисконтування; kej – коефіцієнт емерджентності території J.

Розраховано коефіцієнти емерджентності для оцінки природного багатства України та її регіонів: з високою екосистемною сталістю: ke = 1,3268; з екосистемною сталістю, вищою зо середню: ke = 1,2614; з середньою екосистемною сталістю (прийнято і для України у цілому): ke = 1,1961; з екосистемною сталістю нижче за середню: ke = 1,1634; з низькою екологічною сталістю: ke = 1,1307. На ці поправочні коефіцієнти рекомендується коригувати у сторону збільшення обчислену сумарну агреговану вартість природного багатства територій.

 

Список використаної літератури

1. Аналіз сталого розвитку: глобальний і регіональний контексти/ Міжнародний і регіональний контексти / Міжнародна рада з науки (ICSU) та ін.; наук. кер. проекту М.З.Згуровський. – К.: НТУУ "КПІ", 2012. – Ч. 2. Україна в індикаторах сталого розвитку (2011-2012). – 232 с., – С. 22-24.

 

Экологический мониторинг окружающей среды

Мониторинг окружающей среды – это получение информации, которая способна положительно повлиять на экологическую обстановку в населенном пункте. Система экологического мониторинга должна собирать, оптимизировать и анализировать информацию о: степени загрязнения окружающей среды; источниках, факторах и причинах воздействия на окружающую среду; возможности перемен и нагрузок; нынешних запасов биосферы. Следовательно, в организационную структуру экологического мониторинга входят наблюдения за причинами человеческого воздействия на окружающую среду.

Основные задачи экологического мониторинга: наблюдение за влиянием человека на окружающую среду; наблюдение за причинами человеческого воздействия; наблюдение за процессами и состоянием окружающей среды; оценка и анализ действительного состояния окружающей среды; прогноз перемен в окружающей среде в связи с влиянием на нее деятельности человека.

Мониторинг осуществляется на стационарных станциях наблюдения, при маршрутных исследованиях, а также с помощью дистанционных методов — авиационных и космических. О степени антропогенного воздействия на окружающую среду можно судить по интенсивности загрязнения приземного слоя атмосферы, снижению плодородия почв, запасов и качества пресной воды, аридизации или заболачиванию местности, по снижению запасов минеральных ресурсов. Уровень локального загрязнения атмосферы определяют сравнивая импактный и фоновый уровни загрязнения.

Характер и меру нарушения природных комплексов оценивают путем сопоставления их с охраняемыми, заповедными территориями, стационарными опытными участками, а также по поведению животных (их миграциям, изменению пищевых связей и т.п.).

Необходимость в общем мониторинге человеческой деятельности непрерывно возрастает. По своей направленности в различных видах мониторинга превалируют разные задачи. Так, биоэкологический (или санитарно-гигиенический) мониторинг главное внимание уделяет наблюдению за состоянием окружающей среды в плане ее воздействия на здоровье населения. Этот вид мониторинга опирается на систему наблюдательных постов Комитета по гидрометеорологии и контролю качества окружающей среды и на деятельность служб санитарно-эпидемиологического надзора. Объектами санитарно-гигиенического мониторинга являются: приземный слой атмосферы, поверхностные и подземные воды, почвенный покров, радиационная обстановка, электромагнитные и акустические поля, промышленные, сельскохозяйственные, бытовые стоки, выбросы и твердые отходы.

Геосистемный (природно-хозяйственный мониторинг) осуществляет слежение за популяциями исчезающих видов животных и растений, за структурой и состоянием природных комплексов (геосистем), урожайностью сельскохозяйственных культур в агроэкосистемах, продуктивностью лесных экосистем и их нарушениями в результате пожаров, нападения вредителей и фитопатологии. Биосферный мониторинг охватывает обширные территории. На основе международных соглашений биосферные станции (заповедники) существуют в различных регионах мира.

В конечном счете должна сформироваться всемирная система наблюдения за биосферой Земли. В рамках этого мониторинга контролируется состояние атмосферы, изменение ее газового состава, наличие вредных примесей, угрожающих возникновением «парникового эффекта» и истончением озонового слоя, радиационный баланс.

 

Екологічний аудит як основа державного контролювання стану довкілля

Суть державного регулювання охорони природного середовища визначається екологічною політикою держави, яка спрямована на збереження безпечного довкілля, захист життя та здоров‘я населення, охорону та раціональне використання й відтворення природних ресурсів. Для запобігання негативному антропогенному впливу на стан довкілля, а також нераціональному використанню природних ресурсів, в Україні почали застосовувати екологічний аудит.

Основними цілями екологічного аудиту є: по-перше, надання об‘єктивної інформації про екологічні аспекти діяльності підприємства та її відповідність установленим стандартам, нормативам, вимогам ініціаторів проведення відповідних перевірок; по-друге, вироблення корисних рекомендацій щодо подальшого поліпшення організації екологічного менеджменту, екоконтролінгу тощо, а також підвищення ефективності природоохоронних заходів, які проводяться державою [1].

Предметом екологічного аудиту є не тільки екологічна звітність підприємства, але і такі аспекти як стан екологічного менеджменту на підприємстві; моніторинг, регулювання, мінімізація обсягу викидів забруднюючих речовин, утворення відходів; раціональне використання природних ресурсів, сировини, матеріалів, реагентів, а також готової продукції; екологічне інформування, освіта та навчання персоналу.

Екологічний менеджмент є частина загальної системи державного управління, що охоплює організаційну структуру, діяльність щодо планування, розподілу відповідальності, практичну роботу, процедури, процеси та ресурси для розробки, впровадження, досягнення цілей, оцінки досягнутого в рамках реалізації екологічної політики [2].

Шляхом екологічного моніторингу проводять періодичні або безперервні довгострокові спостереження, роблять оцінку і прогноз стану природного середовища з метою виявлення негативних змін і вироблення рекомендацій з їх усунення або ослаблення [3].

Екологічне інформування відіграє головну роль у доведенні до громадськості, органів та осіб, які приймають управлінські та інші рішення, екологічної інформації про події та явища в екологічній сфері. Воно може здійснюватись як шляхом надання відповідної інформації фіксованому колу осіб за еколого-інформаційними запитами, так і шляхом систематичного чи екстреного оприлюднення через засоби масової інформації.

Таким чином, належне функціонування державної системи екологічного контролю за станом довкілля має забезпечити Україну від економічних та матеріальних втрат і скласти реальні передумови сталого розвитку країни, забезпечивши основні компоненти її екологічної складової частини.

 

Список використаної літератури

1. Білявський, Г. О. Основи екології: теорія та практикум : навч. посіб. для студ. вузів / Г. О. Білявський, Л. І. Бутченко. – К. : Лібра, 2004. – 367 с.

2. Шевчук, В. Я. Модернізація виробництва: системно-екологічний підхід: пос. з еколог. менедж. / Шевчук В. Я., Саталкін Ю. М., Навроцький В. М. Салюк А. І. та ін. – К.: СИМВОЛ-Т, 1997. – 245 с.

3. Каленчук-Порханова, Ж. А. Про актуальність моніторингу навколишнього середовища / Ж. А. Каленчук-Порханова, М. М. Мовчан, В.М. Поліщук // Рідна природа. – 2002. – № 2. – С. 12 – 14.

 

Екологічна відповідальність підприємств як складова сталого розвитку держави

Відомо, що екологічний маркетинг – це специфічний вид маркетингу, який передбачає орієнтацію усієї діяльності підприємства (розробки продукції, її виробництва, пакування, транспортування, реалізації, просування, переробки та утилізації) на формування та задоволення екологічно орієнтованого попиту з метою отримання прибутку та збереження довкілля і здоров‘я людей [1, 2].

Нині багато підприємств свідомо беруть на себе відповідальність за збереження навколишнього середовища та здоров‘я людей. Вони все частіше приймають політику екологічної відповідальності та розробляють стратегії, спрямовані водночас на збереження довкілля та забезпечення прибутку.

Існують такі рівні екологічної відповідальності підприємств:

Запобігання забруднення. Підприємства розробляють екологічно безпечні товари, використовують упаковку, що піддається переробці, вдосконалюють методи контролю за забрудненням, впроваджують енергозберігаючі технології (наприклад, в теплицях Голландії квіти вирощуються не на ґрунті, а на зволоженій шлаковаті – це зменшує не тільки шкідливий вплив на навколишнє середовище, а й поліпшує якість товару та зменшує витрати).

Управління товаром. Підприємства використовують методики, які мінімізують не тільки забруднення довкілля при випуску товару, але і його вплив на екологію на усіх етапах життєвого циклу (наприклад, копіювальні апарати Xerox в разі виходу з ладу або закінчення терміну роботи повертаються на заводи Xerox, де їх переробляють на високоякісні та дешеві комплектуючі для нових апаратів).

Нові екологічні технології. Перехід підприємств до стратегії найвищої екологічної відповідальності потребує нових технологій (наприклад, перехід сільськогосподарської технологічної бази з хімічної основи на біотехнології).

Єдиний екологічний підхід. Підприємства можуть керуватися ними при впровадженні нових технологій та розробці нових товарів.

Таким чином, кожне підприємство може визначити свій рівень, на якому перебуває їхня політика охорони природних ресурсів.

Екологічна відповідальність – це складний і багатогранний процес. Слід розуміти, що різні країни мають відмінні підходи до охорони НПС, тому підприємствам варто зосередити увагу на розробці єдиної стратегії екологічної безпеки, яка реалізовуватиметься за допомогою конкретних програм, що відповідають законодавству.

 

Список використаної літератури

1. Комарницький І.М. Екологічний маркетинг як дієвий інструмент механізмів сталого розвитку в регіоні // І.М.Комарницький, М.І. Бублик // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Znphktei/ 2011_1/statti/komarnitskiy.htm

2. Садченко Е. В. Теоретико-методологические основы стратегии экологического маркетинга / Е. В. Садченко // Вісник ОНУ. – 2008. – № 15. – С. 110–116.

3. Амстронг Г., Котлер Ф. Маркетинг. Загальний курс, 5-те видання.: Пер. с англ.: Уч. пос. – М.: Видавничий дім «Вільямс», 2001. – 608 с.

 

Воздействие шлаковых отвалов ферросплавного производства на атмосферный воздух

Обеспечение экологической безопасности региона является одним из ключевых элементов устойчивого развития общества. Поступление металлов в окружающую среду от техногенных источников осуществляется посредством их рассеивания во всех средах экосистем (почве, воздухе, воде). Для анализа воздействия феросплавного производства на окружающую среду необходимо исследовать поступление в нее тяжелых металлов, которое относится к особенно опасным загрязнениям, поскольку они включаются в природный круговорот веществ. [1].

Частицы аэрозолей в момент образования содержат подавляющую часть тяжелых металлов. Крупные частицы выводятся на подстилающие поверхности в основном в импактной зоне предприятия, тогда как мелкодисперсный аэрозоль переносится на сотни и даже тысячи километров от источника [2].

Изучение коэффициента аэрозольной концентрации позволит определить интенсивность техногенного поступления тяжелых металлов из атмосферы на поверхность суши.

На основании данных представленных Дж. Андрузом (1999) за содержание элемента в твердой фазе аэрозоля образующегося при переработке шлаков ферросплавного производства принимается содержание элемента в ферросплавном шлаке [5].

Произведенный расчет аэрозольного концентрирования элементов показал следующие результаты:

– данные свидетельствуют о том, что происходит незначительное обогащение аэрозолей, а, следовательно, небольшое поступление цинка из атмосферы;

– данные свидетельствуют о высоком обогащении аэрозолей и соответственно, о высокой интенсивности перманентного поступления никеля, кобальта и марганца из атмосферы на поверхность почвы. 73 ,0Zn a K 87 ,1Ni a K 82 ,7Co a K 3 ,3Mn a K.

Выводы: На основании полученных данных можно сделать выводы о незначительной интенсивности для цинка и высокой интенсивности перманентного поступления никеля, кобальта и марганца, входящих в состав атмосферных аэрозолей образовавшихся при переработке (ссыпка, перевалка, перемещение) отвального шлака ферросплавного производства.

 

Список использованной литературы

1. Кошелева Н. Е. Прогнозная модель миграции тяжелых металлов в агроландшафтах // Тяжелые металлы в окружающей среде: тез. докл. Международ. симпоз. – Пущино, 1996. – С. 146–147.

2. Исидоров В. А. Экологическая химия: [учебное пособие для вузов] / В. А. Исидоров. – Спб: Химиздат, 2001. – 304 с.

3. Алексеев Ю. В. Тяжелые металлы в агроландшафте / Алексеев Ю. В. – СПб.: Изд-во ПИЯФ РАН, 2008. – 216 с.

4. Фоновий вміст мікроелементів у грунтах України: [за ред. А. І. Фатєєва, Я. В. Пащенко]. – Харків, 2003. – 115 с

5. Андруз Дж. Введение в химию окружающей среды / Андруз Дж., Бримблекумб П., Джикелз Т., Лисс П.; пер. с англ. А. Г. Заварзиной. – Москва: Мир, 1999. – 271 с.

 

Мониторинг окружающей среды в Украине

В настоящее время наибольшую актуальность приобретает мониторинг антропогенных изменений, так как именно техногенное и хозяйственное воздействие человека на окружающую среду (ОС) приносит опасные изменения в экологические системы, ландшафты, природные комплексы. Сегодня, используя мониторинг ОС, можно осуществлять самый тщательный анализ и прогнозирование состояния экологической системы в целом, а также медико- гигиенических показателей человеческой среды обитания и природно-технических подсистем в частности.

Современный термин «мониторинг» обозначает систему регулярного контроля и постоянных наблюдений, которые проводятся по определенной программе для оценки текущего состояния ОС, анализа всех происходящих в ней на данный период процессов, а также возможного заблаговременного выявления негативных тенденций ее изменений [1, 2].

Наиболее информативным и достоверным является комплексный экологический мониторинг ОС – организация системы наблюдений за состоянием объектов ОС для оценки их фактического уровня загрязнения и предупреждения о создающихся критических ситуациях, вредных для здоровья людей и других живых организмов [2].

В Украине системы мониторинга ОС продолжают действовать на протяжении нескольких десятилетий. Сети станций мониторинга остаются довольно стабильными, например, функционируют около 150 постоянных станций мониторинга окружающего воздуха примерно в 50 городах. Незначительно увеличилось с почти 850 в 1991 году до более 1100 в 2010 году число станций мониторинга сточных вод.

Все более актуальной в Украине является рекультивация – комплекс работ, направленных на восстановление нарушенных земель. Однако оборудование, которым оснащены сети станций мониторинга, устаревает и нуждается в замене.

Что касается биоразнообразия, то, несмотря на то, что Украина значительно увеличила за прошедшие десять лет число своих охраняемых территорий, мониторинг видов и экосистем был сокращен.

В настоящее время существует ряд проблем в осуществлении мониторинга окружающей среды в Украине.

Системы мониторинга должны быть более тесно увязаны с политикой и между национальными учреждениями на разных уровнях управления. Следует усиливать механизмы финансирования.

Основное оборудование для взятия проб и лабораторной работы во многих случаях устарело и нуждается в надлежащем техническом обслуживании или замене в целях обеспечения качества данных.

Существует ряд трудностей в отношении мониторинга качества воздуха городов, загрязнения и восстановления почв, обращения с твердыми и опасными отходами, качества воды и опасных веществ.

Таким образом, проведение природоохранных мероприятий – это важная задача государства и местных органов власти. Их осуществление требует немалых средств, усилий, поиска новых решений.

 

Список использованной литературы

1. Израэль Ю.А. О концепции опасного антропогенного воздействия на климатическую систему и возможностях биосферы. — Метеорология и гидрология. 2004. – № 4. – С. 30–37.

2. Кузенкова Г. В. Введение в экологический мониторинг: учебное пособие. — Н.Новгород: НФ УРАО, 2002. — 72 с.

 

Екологічний маркетинг як складова сталого розвитку держави

Перед економікою України стоїть завдання глибокої реструктуризації та оновлення промислового комплексу, забезпечення високого рівня конкурентоспроможності продукції з одночасним зменшенням впливу на довкілля.

Необхідність розвитку та поширення екологічного підприємництва в Україні обумовлена пріоритетами, визначеними у таких міжнародних та державних документах: Конвенція ООН з навколишнього середовища та розвитку (1992), Декларація тисячоліття ООН (2000), документах Всесвітньої зустрічі на вищому рівні зі сталого розвитку в Йоганнесбурзі (2002), чинних Законах України «Про пріоритетні напрями розвитку інноваційної діяльності в Україні», «Про енергозбереження», «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 48), «Про екологічний аудит», «Про відходи», рекомендаціях Постанови Верховної Ради України «Про рекомендації парламентських слухань щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства в Україні», нормативно-правових актах про інноваційну та інвестиційну діяльність у різних галузях економіки України. Концепція екологічного підприємництва відповідає вимогам ст. 16 Конституції України щодо підтримки екологічної рівноваги на території України, забезпечення екологічної безпеки, збереження генофонду українського народу тощо.

Становлення екологічного підприємництва та впровадження екологічних технологій необхідно реалізовувати через цілеспрямовану державну політику на національному, регіональному та місцевому рівнях, а також через механізми ринкової активізації, що сприятимуть фінансовій підтримці становлення та розвитку екологічного підприємництва та міжнародній співпраці.

У грудні 2010 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 р.», а в травні 2011 р. розроблено відповідний до закону акт «Національний план дій з охорони навколишнього природного середовища України на 2011–2015 рр.» Даними нормативними документами передбачено реалізацію природоохоронних заходів на суму близько 4,3 млрд. грн. за такими напрямами державної екополітики:

– підвищення рівня суспільної екологічної свідомості;

– поліпшення екологічної ситуації та підвищення рівня екологічної безпеки;

– інтеграція екополітики та вдосконалення інтегрованого екологічного управління;

– припинення втрат біотичного та ландшафтного різноманіття та формування екомережі;

– забезпечення збалансованого використання природних ресурсів;

– удосконалення регіональної екополітики.

Перелічені напрями національної екологічної політики слід спроектувати на інструменти маркетингового комплексу, а саме екологізації маркетинг-планів підприємств з метою їх адаптації до нових вимог ринку (екопросування, екобрендинг, екопаразитування тощо).

Таким чином, екологічний маркетинг є одним з найбільш сучасних інструментів ведення бізнесу в умовах сьогодення, який спрямований на одночасне розв‘язання економічних і соціально-екологічних проблем суспільства.

 

До питання нормативного регулювання екологічної безпеки автомобільного транспорту

Автомобільний транспорт є основним джерелом забруднюючих речовин, і контроль відпрацьованих газів двигунів внутрішнього згорання є пріоритетним завданням.

Згідно Женевській угоді 1958 року ООН встановлює єдині вимоги до конструкції автотранспортних засобів (АТЗ), крім того, Віденською угодою 1997 року встановлено єдині вимоги до технічного огляду АТС. Основним нормативним джерелом для цих угод є директиви ЄС. Україна, як країна обох угод, повинні наводити свої національні вимоги і процедури підтвердження у відповідність загальноєвропейським. Екологічний ефект, який очікується від переходу автопромисловості на випуск автомобілів високих екологічних класів, багато в чому залежить від ефективності функціонування системи забезпечення екологічної безпеки автотранспортних засобів в період їх експлуатації.

В Україні з 2012 року була скасована раніше діюча процедура державного технічного огляду та запроваджено обов‘язковий технічний контроль транспортних засобів без участі Державтоінспекції. Взагалі не підлягають обов'язковому технічному контролю легкові автомобілі, причепи до них та мототранспортні засоби, які не використовуються з метою отримання прибутку.

Таким чином, вимога щодо «технічне обслуговування і ремонту транспортних засобів з метою утримання їх в справному стані повинні забезпечувати безпеку дорожнього руху», але на практиці взагалі носить чисто формальний характер.

На даний час в Україні норми вмісту шкідливих речовин у відпрацьованих газах регламентуються наступним державним стандартам:

ДСТУ UN/ECE R 83-02(03):2002. Єдині технічні приписи щодо офіційного затвердження дорожніх транспортних засобів стосовно викидів забруднюючих речовин залежно від палива, необхідного для двигунів. (Правила ЄЕК ООН №83-02(03) АВС: 1993, IDT);

ДСТУ UN/ECE R 83-02(03):2002. Єдині технічні приписи щодо офіційного затвердження двигунів із запалюванням від стиснення для установлення на сільськогосподарських і лісових тракторах та позашляховій техніці стосовно викиду забруднюючих речовин цими двигунами. (Правила ЄЕК ООН №96-00: 1995, IDT);

ДСТУ 4276:2004. Норми і методи вимірювань димності відпрацьованих газів автомобілів з дизелями або газодизелями;

ДСТУ 4277:2004. Норми і методи вимірювань вмісту оксиду вуглецю та вуглеводнів у відпрацьованих газах автомобілів з двигунами, що працюють на бензині або газовому паливі.

Дані стандарти морально застаріли, не відповідають сучасному науково-технічному рівню. В порівнянні з жорсткими нормами, що діють зараз в країнах ЄС, ці норми відповідають Європейським стандартам десятилітньої давності.

Виконання вимог існуючих стандартів стримується недосконалістю засобів контролю, що мають недопустимо високу погрішність і що визначають склад викидів шкідливих речовин по непрямих ознаках. Вирішення проблем екологічної безпеки АТЗ має бути направлене на гармонізацію на законодавчому рівні автотранспортних і гігієнічних норм, методів контролю складу і кількості токсичних речовин, що викидаються автотранспортом в приземний шар атмосфери.

 

Місце екологічного маркетингу в збільшенні конкурентоспроможності сучасного підприємства

Цінності суспільства останнім часом змінюються в напрямку соціально-відповідального та здорового засобу життя. Стає модним споживати продукцію, що не має екодеструктивного впливу та є безпечною для людини. Екологічний маркетинг, що враховує потреби захисту навколишнього середовища, стає все більш актуальним.

Ефективний, сталий економічний розвиток, забезпечення збалансованого поєднання необхідності задоволення поточних проблем і формування стратегічних перспектив для суспільства можуть бути досягнуті лише з обов‘язковим врахуванням екологічних чинників. Регіональні еколого-економічні проблеми – це в кінцевому рахунку поєднання національних проблем і власне регіональних. [1]

Таким чином, якщо сконцентрувати увагу на рівні регіону, то вирішення власно еколого-економічних проблем регіону залежить від якості національних стандартів природокористування, від власно регіональних програм, а також від того, які екологічні стандарти використовують підприємства – саме вони здійснюють найбільший вплив на екологічний стан регіону.

Дійсно, в системі факторів конкурентоспроможності у багатьох випадках є важливими екологічні аспекти, які з тією або іншою силою впливають на конкурентні можливості компанії, формування її маркетингової стратегії. [2, c.127]

З точки зору конкурентоспроможності виникають такі важливі питання: по- перше, чи можна завоювати конкурентні переваги на ринку за рахунок особливої «екологічної пропозиції»; по-друге, чи потрібно компаніям-резидентам вбачати в приході на національний ринок іноземних компаній загрозу своїй конкурентоспроможності в контексті наявності в останніх можливих екологічних переваг; по-третє, «екологічна безпека» досить часто вступає в конфлікт з «ціновою доцільністю» - екологічна якість товару як правило потребує використання більш дорогих компонентів, що створює загрозу падіння попиту.

Важливо усвідомлювати, що споживачам у більшості випадків важко визначити серед товарів-конкурентів абсолютно кращий продукт. Увага споживачів до питань екологічності продукції та виробничих процесів, міра екологізації попиту в будь-якій країні формуються, на нашу думку, в такій послідовності: загальна екологічна свідомість, екологічні товарні пріоритети, сприйняття вартості екологічності продукції, конкретизація ступеня екологізації попиту, еластичність попиту за «екологічною» ціною.

В Україні відбувається погіршення стану навколишнього природного середовища, умов ресурсозабезпечення. Вирішення цих питань набуває не тільки соціально-етичного значення, але й глибокого економічного. Обмежені ресурси стають все дорожчими, це впливає на рівень конкурентоспроможності тих, хто їх використовує, а також на перспективи економічного добробуту населення, стан здоров‘я, тривалість життя. [3, c.58]

 

Список використаної літератури

1. Грищук Н. Ставка на микрорекламоносители [Електронний ресурс] / Грищук Н. – Режим доступу : http://mmr.net.ua/news/newsid/16079/index.html

2. Зуев А.Г., Маслякова Л.А. Маркетинг экомоды / А.Г. Зуев, Л.А. Маслякова // Маркетинг в России и за рубежом. — 2013. — №3. — С. 125-130.

3. Лукина А. Экологический фактор в поведении российских потребителей / А. Лукина // Маркетинг. — 2013. — №4. — С.58-59.

 

Маркування продукції, як основний метод інформування про її екологічні властивості

На сьогоднішній день в Україні склався напружений екологічний стан навколишнього природного середовища. Забруднення або чужорідні речовини через повітря, ґрунт, воду попадають у сировину, з якої виготовляються продукти харчування. У зв'язку з цими обставинами фактично екологічно чистих продуктів харчування бути не може. Можна говорити лише про «безпечну» і «небезпечну» для здоров'я людини продукцію. «Безпечною» вважається продукція, в якій вміст небезпечних речовин (токсичних елементів, пестицидів, мікотоксинів, радіонуклідів тощо) не перевищує встановлені гранично допустимі норми. [1].

Вперше використання екологічного маркування було рекомендовано на Світовому саміті в Ріо-де-Жанейро в 1992 році, а його впровадження підтримано усіма серйозними міжнародними організаціями, такими як ООН, Світова Організація Торгівлі, а також Європейський Союз.

Екологічне маркування – це комплекс відомостей екологічного характеру щодо продукції, процесу чи послуги у вигляді тексту, окремих графічних, кольорових символів (умовних позначень) та їх комбінацій. Він наноситься в залежності від конкретних умов безпосередньо на виріб, упаковку (тару), ярлик, етикетку чи в супровідну документацію.[2].

Ціль створення екомаркування – надання споживачу інформації, яка дозволяє обирати ту продукцію, що робить найменший негативний вплив на навколишнє середовище; стимулює виробників екологічно безпечної продукції, забезпечує безпеку продукції на всіх стадіях її життєвого циклу; призупиняє або припиняє реалізацію продукції, яка не відповідає встановленим екологічним вимогам; сприяє збуту продукції з кращими екологічними характеристиками; запобігає ввезенню в країну недоброякісних з екологічної точки зору іноземних товарів; та оцінювати відходи виробництва з точки зору екологічної безпеки та утилізації. [3]

Більша частина екомаркування вказується на упаковці товарів і поділяється на певні групи:

– Знаки, що використовуються для позначення екологічності предметів у цілому, або їхніх окремих складових.

– Знаки, що закликають до збереження навколишнього середовища.

– Знаки, що попереджають про небезпеку предмета для навколишнього середовища.[4].

8 жовтня 2004 року Україна була прийнята в Глобальну Мережу Екологічного Маркування (GEN), утворену 1994 року асоціацією незалежних організацій, що здійснюють заходи щодо екологічного маркування, а національний знак екологічного маркування ―Екологічно чисто та безпечно‖ внесений у міжнародний реєстр GEN. Сьогодні GEN поєднує екологічне маркування країн Європи, а також понад 35 країн, що не входять до ЄС. [5].

В Україні одним з перших з проведення екологічного маркування стало підприємство ―Криворіжсталь‖ – перше металургійне підприємство, яке отримало право використовувати національний знак екологічного маркування ―Екологічно чисто та безпечно‖ у своїй документації. Однак досягнення таких результатів крупним промисловим підприємством країни потребувало значних зусиль, зокрема, виконувалась робота з усіх основних екологічних напрямків, у тому числі щодо зниження шкідливих викидів, утилізації відходів, впровадження нових енергозберігаючих технологій та оздоровлення навколишнього середовища. Все це покращує імідж підприємства на міжнародному ринку та значно підвищує конкурентоспроможність продукції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

Таким чином, необхідно відмітити, що екомаркування сьогодні – це запорука успіху діяльності будь-якого підприємства в майбутньому; зниження негативного впливу на навколишнє природне середовище, а, отже, й зменшення негативної дії на здоров‘я населення.

 

Список використаної літератури

1. Про охорону природного навколишнього середовища : Закон України. — № 1264-ХІІ від 25.06.1991 р.

2. Білявський Г.О. Основи екології: теорія та практикум / Г.О. Білявський, Л.І. Бутченко, В.М. Навроцький. — К. : Лібра, 2002. — 352 с.

3. Про затвердження Технічного регламенту з екологічного маркування Постанова Кабінету Міністрів України від 18.05.2011. – № 529.

4. Менеджмент якості: Навчальний посібник/ Шаповал М.І. – 2007.– С. 417.

5. Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки // Відом. Верх. Ради (ВВР). — 1993. — № 38—39.

 

Екологічній менеджмент у виробничій діяльності гірничо-збагачувальних комбінатів

Гірничо-збагачувальні підприємства є потужними забруднювачами довкілля та руйнівниками природних ландшафтів, але й утворювачами значної частини внутрішнього валового продукту, тому є актуальним завдання удосконалення їх природоохоронної діяльності, що має бути засноване на інтегральній оцінці економіко-екологічної ефективності господарювання.

Природоохоронна діяльність розглядається екологічним менеджментом як додаткова та вимушена, що сформується під впливом зовнішнього середовища. Наявність сертифікації на відповідність до міжнародних стандартів передусім спрямована на вирішення природоохоронних проблем, що надасть швидкий економічний результат в профільній економічній діяльності [1].

Екологічний менеджмент ПАТ «Орджонікідзевський ГЗК» полягає у:

- екологізації видобутку, збагаченні і реалізації марганцевих руд збагачених, марганцевого агломерату, переробка шлаків феросплавного виробництва і феросплавів, супутніх корисних копалин і продуктів їхньої переробки.

- рекультивації земель, порушених відкритими гірськими розробками.

- обґрунтуванні еколого-економічної діяльності видобування корисних копалин із родовищ, що мають загальнодержавне значення.

Викиди даного виробництва по всім забруднюючим речовинам відповідають санітарним нормам. З ціллю подальшого покращення екологічної ситуації намічений комплекс організаційно–технічних заходів:

– по котельним – регулярне проведення еколого-технічних випробовувань та наладки обладнання з представленням звіту та режимної карти на узгодження в органи Держприроди;

– по автотранспорту – регулярне проведення замірів на токсичність та димність відпрацьованих газів та регулювання двигунів згідно графіку ГЗК[2].

Використання очисних споруд, навіть найефективніших, різко скорочує рівень забруднення навколишнього середовища, однак не розв‘язує цієї проблеми повністю, оскільки в процесі функціонування цих установок також утворюються відходи, хоча і в меншому обсязі, але з підвищеною концентрацією шкідливих речовин.

Динаміка викидів за 2011-2014 рр. вказує на збільшення маси забруднюючих речовин, що в середньому складає 60-90%.

Упровадження екологічного менеджменту на підприємстві можна вважати економічно корисним і доцільним,а відтак є необхідним завдяки таким факторам:

– економія виробничих витрат і ресурсів, зокрема споживання сировинних матеріалів, води, енергії.

– покращання якості продукції.

– покращення відносин із органами державної влади.

– розширення ринків збуту продукції і приваблення нових споживачів.

– вихід на новий рівень технологічного розвитку та інновацій [3].

 

Список використаних джерел

1. Економіка природоохоронної діяльності гірничо-збагачувальних комбінатів//І.Є.Лозинський//НГУ/[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/29_NNM_2008/Economics/35775.doc.htm

2. Статут Публічного акціонерного товариства «Орджонікідзевський ГЗК» (нова редакція) м.Орджонікідзе, 2012. – С.39.

3. Виробниче направлення «Положення про відділ Охорони навколишнього середовища» м.Орджнонікідзе, 2009. – С.8.

 

Управління ризиками у безпеці життєдіяльності

Сучасність – це світ сповнений великих перспектив та великих загроз. Оцінка факторів впливу на виробничі об‘єкти полягає у встановленні та передбаченні можливих непередбачених ситуацій, руйнівних впливів на ці об‘єкти, а також на людей.

Ризик – це кількісна характеристика дії небезпек, зумовлених конкретною діяльністю людини, тобто число смертельних випадків, число випадків захворювань, число випадків тимчасової та стійкої непрацездатності (інвалідності), викликаної дією на людину конкретної небезпеки (електричний струм, шкідлива речовина, рух предмету тощо), віднесених на певну кількість людей (працівників) за конкретний період часу. При цьому ступінь ризику в цієї системі – це поєднання частоти (або ймовірності) і наслідків певної небезпечної події [1].

Управління ризиком – це аналіз ризикової ситуації, розробка та обґрунтування управлінського рішення, нерідко у формі правового акта, спрямованого на мінімізацію ризику. Найважливішим принципом є положення про те, що в управління ризиком повинен бути включений весь сукупний спектр існуючих у суспільстві небезпек, і загальний ризик від них для будь-якої людини і для суспільства в цілому не може перевищувати "прийнятний"для нього рівень [1-3].

Для проведення аналізу ризику, встановлення його допустимих меж у зв'язку з вимогами безпеки та прийняття керуючих рішень необхідно мати відповідні засоби та важелі впливу: наявність інформаційної системи, що дозволяє оперативно контролювати існуючі джерела небезпеки і стан об'єктів можливого ураження; відомості про передбачувані напрямки господарської діяльності, проекти і технічні рішення, які можуть впливати на рівень техногенної та екологічної безпеки, а також програми для ймовірнісної оцінки пов'язаного з ними ризику тощо.

Модель управління ризиком складається з чотирьох частин і етапів:

1. Порівняльна характеристика ризиків з метою встановлення пріоритетів.

2. Визначення прийнятності ризику.

3. Визначення пропорції контролю, що полягає у виборі одного з "типових" заходів, що сприяють зменшенню або усуненню ризику.

4. Прийняття регулюючого рішення – визначення нормативних актів (законів, постанов, інструкцій) і їх положень, відповідних реалізації певного "типового" заходу.

Отже, можна зробити висновок, що використання ризику в якості первинного показника при оцінці дії різноманітних негативних факторів на людину на сьогодні застосовується для обґрунтованого порівняння безпеки різних галузей економіки і типів робіт.

Ефективне управління ризиками дозволяє визначати величини ризиків впливу багатьох негативних факторів для конкретного технологічного процесу виробництва, проводити оцінку значущості кожного фактора з позиції безпеки, що і є основою формування заходів щодо поліпшення умов праці.

 

Список використаної літератури

1. Ветошкин А.Г. Безопасность жизнедеятельности: оценка производственной безопасности: [учеб. пособ.] / А.Г. Ветошкин, С.П. Разживина. – Пенза: Пенз. госуд. архит.-строит. академия, 2002. – 172 с.

2. Лопанов А.Н. Мониторинг и экспертиза безопасности жизнедеятельности: [учеб. пособ.] / Лопанов А.Н. – Белгород: Изд-во БГТУ, 2009. – 201 с.

3. Ефремов С.В. Безопасность в чрезвычайных ситуациях: [учеб. пособ.] / С.В. Ефремов, В.В. Цаплин. – СПб.: СПбГАСУ, 2011. – 296 с.

 

Екологічний контролінг в системі управління підприємством виробничої сфери

На сучасному етапі розвитку економіки України зростає роль процесів екологізації виробництва, реалізація яких дозволить розв‘язувати конкретні екологічні та економічні проблеми на рівні підприємства.

Екологізація виробництва неможлива без впровадження екологічного менеджменту на рівні основної ланки економіки – підприємства. При цьому однією з найголовніших проблем розробки і реалізації ефективної екологічної політики є відсутність забезпечення керівництва підприємства комплексною, достовірною та своєчасною інформацією про природоохоронну діяльність.

Питання, пов‘язані з проблемами екологічного управління, розглянуто у працях таких вітчизняних вчених, як О.О.Веклич, О.Л.Краців, А.В.Чупійс та ін. Саме в них досліджені проблеми екологічного управління на рівні підприємства та запропоновані науково-методичні підходи до формування інформаційних систем про стан НПС на мікрорівні. В їх працях знайшли своє вирішення наступні питання – планування й обліку екологічних витрат, надання звітності з екологічної діяльності підприємств, індексації екологічних платежів підприємств, формування і використання коштів екологічних фондів, визначення ставок екологічного страхування тощо. цілому контролінг – це один з найновіших напрямів інформаційно-економічного розвитку підприємства [1].

Екологічний контролінг є інформаційно-аналітичним інструментом екоменеджменту. Це система екологічного планування, обліку, контролю, аналізу та аудиту, яка сприяє обґрунтуванню альтернативних підходів у управління підприємством, які направлені на підвищення еколого-економічної ефективності [2].

В Україні процес становлення екологічного контролінгу знаходиться на підготовчому етапі. В країнах Європи (таких як Німеччина, Нідерланди, Великобританія) вже є приклади екологічного обліку. Згідно з правилом екологічного управління 20% промислових підприємств несуть відповідальність за 80% екологічних витрат [3].

На теперішній час тільки великі підприємства в Україні використовують систему екологічного обліку. Насамперед, це підприємства, які видобувають природні ресурси та виконують вимоги законів та інструкцій в області охорони НПС.

На наш погляд, подальший розвиток екологічного обліку в системі екологічного контролінгу на всіх виробничих підприємствах України може забезпечити можливість прогнозування природоохоронних заходів, оцінки економічного збитку, який заподіюється забрудненням НПС, надання надійної та достовірної інформації щодо екологічної складової діяльності підприємства.

 

Список використаної літератури

1. Давидович І.Є. Контролінг: Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 552 с.

2. Кирсанова Т.О. Экологический контроллинг в системе управления предприятием. Автореф. дис. кандид. эконом. наук 08.08.01/ Т.О.Кирсанова/ Сумской государственный университет. – Сумы, 2004. – 20 с.

3. Фесянов П.О. Державне регулювання екологічної безпеки на рівні регіону: досвід європейських країн. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.academy.gov.ua/ej/ej13/txts/Fesyanov.pdf

 

Поняття екологічного менеджменту, аудиту та маркетингу в Україні

Останніми роками Україна і планета в цілому ввійшли в затяжну та глибоку екологічну кризу. Подальше поглиблення цієї кризи змушує шукати такі шляхи розвитку економік, які б враховували їх екологічну складову і ставили її в ряд основних пріоритетів. Екологічні проблеми на сьогодні мають глобальний характер: під впливом економічної та повсякденної діяльності всіх держав змінюється навколишнє природне середовище і ресурси планети, ці зміни стають більш згубними. Через екологічні проблеми загострюється соціальна ситуація.

Для поглибленого вивчення екологічних проблем були створені такі поняття як екологічний менеджмент, екологічний аудит та екологічний маркетинг.

Екологічний менеджмент — це цілеспрямована, свідома діяльність для забезпечення раціонального використання і збереження природних ресурсів. Метою екологічного менеджменту є науково обґрунтована діяльність безпосередньо на об‘єкті менеджменту: підприємстві, фірмі, природному об‘єкті з питань бережливого та раціонального використання довкілля, впровадження ефективних управлінських рішень, контролювання діяльності суб‘єктів господарювання, формування екологічного світогляду.

Екологічний аудит в Україні проводиться з метою забезпечення додержання законодавства про охорону навколишнього природного середовища в процесі господарської та іншої діяльності. Конкретні завдання екологічного аудиту в кожному окремому випадку, визначаються замовником, керуючись його потребами, відповідно до Закону України «Про екологічний аудит» та інших актів законодавства України, характеру діяльності об'єкта екологічного аудиту.

З погляду підприємства, що орієнтується на виробництво екологічних товарів, екологічний маркетинг - це вид діяльності підприємства, спрямований на виявлення та задоволення екологічних потреб окремих споживачів та суспільства в цілому кращим способом порівняно із конкурентами, в результаті якого забезпечується конкурентоспроможність і прибутковість підприємства.

Основною метою екологічного маркетингу на рівні суб‘єкта господарювання є забезпечення розроблення, випускання і реалізації екологічних товарів, на які на ринку існує попит. Основною метою екологічного маркетингу на регіональному та державному рівнях є створення таких економічних умов для суб‘єктів господарювання, при яких вони будуть зацікавлені в модернізації технологій виробництв і прагнути раціонально використовувати, зберігати та відновлювати природно-ресурсний потенціал регіону.

Суперечливість економічного розвитку полягає в тому, що він, з одного боку, породжує сучасну екологічну кризу, а з іншого - розв‘язує конкретні екологічні проблеми, намічає шляхи виходу з цієї кризи. Окрім того, шкідливий вплив на довкілля суворо не пов‘язаний з рівнем інтенсивності господарської діяльності, економічне зростання можливе і без підвищення такого впливу.

Таким чином, передумовою розв‘язання суперечностей між економічним зростанням і збереженням стану довкілля є просування на ринку екологічних товарів, зокрема товарів, які виробляються екологічно безпечним способом.

 

Список використаної літератури

1. Баб'як О. С, Ббіленчук П.Д., Чирва Ю.О. Екологічне право України: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2000. – 216 с.

2. Балюк Г.І. Екологічне право України. Конспект лекції у схемах: Навч. Посібник. – К.: Хрінком Інтер, 2006. – 192 с.

 

Екологічний менеджмент як невід’ємна частина Розвитку України як європейської країни

Поняття екологічний менеджмент вперше з'явилося на Конференції з навколишнього середовища і розвитку "Порядок денний на 21 століття", прийнятому на найвищому рівні в Ріо-де-Жанейро у 1992 році, у якому підкреслено, що "екологічний менеджмент варто віднести до ключової домінанти сталого розвитку й одночасно до вищих пріоритетів промислової діяльності і підприємництва". Разом з тим на сьогодні не існує єдиних загальноприйнятих визначень екологічного менеджменту.

Екологічний менеджмент – це ініціативна й результативна діяльність економічних суб'єктів, спрямована на досягнення їхніх власних екологічних цілей, проектів та програм, розроблених на основі принципів екоефективності й екосправедливості. Екологічний менеджмент можна трактувати як екологічно безпечне управління виробництвом, за якого досягається оптимальне співвідношення між екологічними та економічними показниками.

Предметом екологічного менеджменту є, передусім, екологічні (природоохоронні, ресурсозберігаючі тощо) аспекти діяльності підприємства (організації), продукція, що виробляється, та послуги. Кінцевою метою екологічного менеджменту є мінімізація негативних впливів бізнес-діяльності на навколишнє природне середовище, досягнення високого рівня екологічної безпеки процесів виробництва та споживання продукції, що виробляється на підприємстві, і виконуваних послуг. При цьому реалізація даних завдань має узгоджуватись із досягненням підприємством інших пріоритетних цілей, включаючи забезпечення поточної й довгострокової конкурентоспроможності.

Екологічний менеджмент розширює межі та цілі управлінської діяльності, охоплюючи й навколишнє природне середовище, оскільки екологічна проблематика не розглядається більше окремо від інших аспектів бізнес-діяльності, а екологічні наслідки, витрати перетворюються в інтегральну частину бізнесу.

Для нашої країни поняття екологічного менеджменту є досить новим й дотепер практично не закріпленим законодавчо, а в міжнародних відносинах вже є активні спроби його реалізації в практичних механізмах діяльності зі своєю правовою, нормативною й економіко-регулюючою базою. Початком хронології розвитку екологічного менеджменту слід вважати розробку в 1992 році стандарту BS 7750 (Specification for Environmental Management Systems), що був підготовлений і випущений Британським Інститутом Стандартизації. З 1 січня 1998 p. у зв'язку з рішенням нашої держави приєднатися до Генеральної Угоди з тарифів і торгівлі (GATT), вступити у Всесвітню організацію торгівлі (WTO) та з метою підготовки українських підприємств до жорстких правил світової торгівлі Держстандарт України першим серед країн СНД підготував для впровадження міжнародні стандарти серії ISO 14000, які в другому півріччі 1997 року надійшли в спеціалізовані магазини і мають статус добровільних. Завдання полягає в тому, щоб забезпечити міцне підґрунтя України як високорозвиненої, 120 соціальної за своєю сутністю, демократичної правової держави, її інтегрування у світовий економічний процес як країни з конкурентоспроможною економікою, здатною вирішувати найскладніші завдання свого розвитку.

Забезпечення цієї нової стратегії і буде Європейським вибором, рухом до стандартів реальної демократії, інформаційного суспільства, соціально орієнтованого ринкового господарства, що базується на забезпеченні прав та свобод людини і громадянина.

 

Список використаної літератури

1. http://childflora.org.ua/?page_id=66

2. ДСТУ ISO 14001: 2006. Системи екологічного керування.

 

Роль екологічного менеджменту в забезпеченні сталого надрокористування

Екологічний менеджмент у складі організаційно-правового механізму забезпечення сталого надрокористування визначається як частина загальної системи менеджменту, яка включає в себе організаційну структуру, планування, розподіл відповідальності, практичні методи, процедури, процеси і ресурси, необхідні для розробки, впровадження, реалізації, аналізу та розвитку екологічної політики [3].

Екологічний менеджмент являє собою порівняно новий інструмент гармонізації економічних і соціально-екологічних інтересів. Потужний імпульс для його розвитку надала Конференція з навколишнього середовища та розвитку в Ріо-де-Жанейро [2].

Найбільш відома система екологічного менеджменту – Британський Стандарт BS7750 1994 під назвою «Інструкція по системі екологічного менеджменту». Метою Стандарту є надання допомоги будь-якій організації у створенні ефективної системи управління як основи для дієвої екологічної політики та системи екологічного аудиту [1].

Ключовими вимогами Стандарту є проведення екологічної оцінки; врахування найбільш істотних видів впливу на навколишнє середовище; вироблення системи екологічного менеджменту стосовно конкретного району; інтегрування екологічного менеджменту в загальну систему управління; систематична і періодична оцінка функціонування системи, а також постійні зусилля щодо її поліпшення.

Концепція екологічного менеджменту має знаходити підтримку серед підприємців-надрокористувачів в силу ряду факторів, основними з яких є наступні:

– ефективність – врахування екологічного фактора не рідко приносить відчутну фінансову вигоду при незначних витратах. Сучасна ділова етика виходить з того, що «відходи – це втрачені гроші»;

– конкурентоспроможність – «екологізація» бізнесу забезпечує переваги в конкуренції. Створення "екологічного" іміджу створює переваги на ринку. «Екологічний» імідж сприяє залученню досвідчених кадрів, а також інвестицій;

– розширення ринку – збереження навколишнього середовища здатне саме створювати ринок. Витрати на природоохоронні заходи формують ринок для обладнання, що знижує забруднення, більш чистих технологій, систем переробки відходів і т.д., а також консультаційних послуг;

– виконання правових вимог – невиконання положень законодавства або нездатність передбачати зміни правової ситуації на національному або міжнародному рівні може призвести до втрати величезних сум;

– прихильність – ідея збереження навколишнього середовища виходить з рамок вузько комерційного інтересу і перетворюється на моральний обов‘язок кожного [3].

 

Список використаної літератури

1. BS 7750 Specification for Environmental Management Systems BSI, London. – 1994.

2. Рио-де-Жанейрская декларация по окружающей среде и развитию [електронний ресурс]: принята Конференцией ООН по окружающей среде и развитию, Рио-де-Жанейро, 3–14 июня 1992 г. – Режим доступа: http://www.un.org/ru/documents/decl_conv/declarations/riodecl.shtml

3. Вылегжанина Е. Е. Экологический ракурс недропользования: обобщение международно-правового опыта / Вылегжанина Е. Е. – М.: Проспект, 2011. – 128 с.

 

Екологічний менеджмент як основа сталого розвитку України

Наукові погляди щодо сутності екологічного менеджменту різняться щодо мети та цілей, об'єкту та суб'єктів реалізації, що ускладнює напрацювання механізмів та інструментів реалізації екологічної політики. Екологічний менеджмент потрібно розуміти як цілеспрямовану, свідому діяльність, пов'язану з розробкою, впровадженням, реалізацією, контролем заходів спрямованих на оптимізацію взаємодії людини та навколишнього природного середовища [4, c. 332].

Система екоменеджменту спрямована на зміну сучасного соціально-економічного розвитку в абсолютно новому напрямку екологічної політики та створення передумов для функціонування моделі сталого та екологобезпечного розвитку. Вона відкриває нові можливості та сприяє своєчасному забезпеченню природними ресурсами, інноваційному процесові і отриманню прибутку від підвищення ефективності управлінської діяльності.

Екологічний менеджмент здатний зіграти виняткову роль при вирішенні екологічних проблем у процесі переходу України на принципи сталого розвитку. Підходи екологічного менеджменту можуть ефективно застосовуватись в Україні, якщо їх впровадження здійснюватиметься з урахуванням специфіки конкретних підприємств і організацій, місцевих умов і характерних проблем [2, c. 88].

Впровадження екологічного менеджменту у практику управління підприємством вплине на вдосконалення еколого-економічного управління ним, буде сприяти стабілізації й розвитку української промисловості. Здійснення державної стратегії сталого розвитку країни й окремих її регіонів передбачає комплекс заходів для державного регулювання природокористуванням істимулювання природоохоронної діяльності шляхом проведення цілеспрямованої еколого-економічної політики в умовах ринкових відносин [3, c. 163].

Для налагодження ефективної системи екологічного менеджменту в Україні необхідно здійснити наступне:

– адміністративна реформа;

– реформування податкової і фінансової сфери;

– удосконалення організаційно-економічного механізму становлення системи екологічного менеджменту в Україні [1, c. 345].

Прискорений вихід з еколого-економічної кризи на Україні і подальше економічне зростання можливі за умов:

– підвищення інвестиційної активності в напрямі здійснення сприятливих макроекономічних умов;

– продовження процесу перебудови господарського комплексу з урахуваннямекологічного чинника;

– здобуття працездатності системи слід, рухаючись «від простого до складного» [1, c. 346].

Відтак, екологічний менеджмент слід розглядати як основу для формування стратегії майбутнього – безпечного, сталого розвитку життя і діяльності людини з економічними, соціальними та іншими наслідками.

 

Список використаних джерел

1. Система екологічного менеджменту та необхідність її впровадження в регіони України/ В. І. Шутенко, С. І. Головченко// Наука й економіка. – 2013. – т. 2, Вип. 4. – С. 343-347.

2. Екологічний менеджмент як основа сталого розвитку/ О. В. Олефіренко// Ефективність державного управління. – 2013. – Вип. 36. – С. 82-89.

3. Екологічний менеджмент як інструмент сталого/ М. С. Пономарьова, Л. В. Головань// Вісник Харківського національного аграрного університету ім. В. В. Докучаєва. Сер. : Економічні науки . – 2013. – № 5. – С. 156-165.

4. Теоретичні проблеми екологічного менеджменту/ А. О. Тендюк// Економічні науки. Сер.: Економіка та менеджмент. – 2011. – Вип. 8. – С. 329-337.

 

Мониторинг загрязнения земель вдоль дорог выбросами автомобильного транспорта

Ширина загрязненной полосы вдоль дороги может колебаться в зависимости от динамических и стационарных факторов. К динамическим факторам относят погодные условия в конкретный момент времени, интенсивность движения автомобилей, а также соотношение типов автомобилей. К стационарным факторам относятся наличие специальных защитных сооружений, наличие лесонасаждений и их плотность, рельеф местности.

К защитным сооружениям относят специальные стены, смонтированные вдоль дороги высотой до 10 метров. Их основная задача – поглощение дорожных шумов и экранирование газов и пыли. Более дешевым, естественным и эстетически целесообразным является использование в качестве средств защиты зеленых насаждений.

Следует отметить, что различные деревья оказывают разное позитивное действие на состояние воздуха вблизи дорог. Также важным фактором является не только тип зеленых насаждений, но и их размещение. Опытным путем установлена эффективность различных видов растений при заданной их плотности произрастания. Таким образом, становится возможным прогнозировать степень загрязнения почв на конкретной территории, зная растительность, которая там произрастает, с учетом упомянутых выше динамических факторов. Благодаря бесплатным интернет ресурсам становится возможным просматривать фотоснимки местности со спутника с достаточно большой степенью приближения. Это позволяет визуально определять количество и видовое разнообразие зеленых насаждений и прогнозировать степень загрязнения воздуха и близлежащих почв.

Возможна разработка специального программного обеспечения, которое сможет строить карты загрязнений. Этот мониторинг позволит быстро и качественно выявлять наиболее загрязненные места вдоль дорог и предпринимать меры по их очищению: увеличивать количество зеленых насаждений или же снижать интенсивность транспортного потока. Допускается также строительство специальных защитных перегородок (стен) вдоль дороги, служащих экранами.

 

Список использованной литературы

1. Коробкин В.И Экология. – М., 2006. – 465с.

2. Петрунин В.В. Плата за негативное воздействие на окружающую среду в 2006 году // Финансы. – 2006. – № 4. – С.25 – 30.

3. Родионов А. И. и др. Техника защиты окружающей среды. Учебник для вузов. М. Химия. 1989.

4. Волкодаева, М. В. Анализ и прогноз загрязнения воздуха выбросами автотранспорта: автореф. дисс. . канд. геогр. наук: 11.00.09 / М.В. Волкодаева; СПб., 1998. — 18 с.

 

Особливості проведення екологічного aудиту

В умовaх стaлого розвиту економіки екологічний aудит є вaжливим мехaнізмом системи упрaвління нaвколишнім середовищем тa інструментом регулювaння еколого-економічних відносин.

У зв‘язку із поглибленням екологічних проблем все більшу зaцікaвленість у спеціaлістів викликaють підходи, які дозволяють підійти до комплексного вирішення існуючих проблем. Тaкими мехaнізмaми є екологічний менеджмент тa екологічний aудит нa прaктичну реaлізaцію яких поклaдено великі нaдії.

Серед вітчизняних вчених великий нaуковий внесок, щодо процесу формувaння теоретико-методологічних основ екоaудиту зробили В. A. Борисовa, Т. П. Гaлушкінa, Н. В. Гончaренко, Я. В. Мех, , У. П. Новaк, О.Ф. Сaвченко, Ю. М. Сaтaлкін, В. Я. Шевчук, Я. О. Яковенчук тa ін.

Метою стaтті є дослідження особливостей екологічного aудиту.

У 2004 р. в Укрaїні почaв розвивaтися прaвовий інститут екологічного aудиту, коли було прийнято Зaкон Укрaїни «Про екологічний аудит», який докорінно змінив відношення до відповідного виду діяльності, підвищив її прaвовий стaтус. Булa зaпочaтковaнa єдинa для всієї держaви системa сертифікaції екологічних aудиторів і створено єдиний реєстр екологічних aудиторів тa юридичних осіб, що мaють прaво нa здійснення екологічного aудиту. Відповідно до цього реєстру послуги екологічного aудиту в Укрaїні нaдaють близько 60 екологічних aудиторів тa 32 юридичні особи [3]. Дослідження необхідності впровaдження екологічного aудиту в Укрaїні є досить aктуaльним. Основними передумовaми його виникнення в Укрaїні:

– усвідомлення глобaльних екологічних проблем і визнaння пріоритетності їх вирішення поряд з економічними й соціaльними проблемaми;

– процес інтегрaції Укрaїни у світове господaрство.

Розвиток екологічного aудиту в нaшій крaїні є вaжливим кроком для інтегрaції нaціонaльних тa міжнaродних інтересів в умовaх сучaсного соціaльно-економічного розвитку.

Екологічний aудит aктуaльний для підприємств при одержaні бaнківських кредитів. Бaнки чaсто вимaгaють сертифікaти систем екологічного менеджменту тa проведення екологічного aудиту території для того, щоб прaвильно оцінити вaртість земельних ділянок і отримaти іншу необхідну інформaцію для ухвaлення рішення для видaчі кредиту.

Екологічний aудит може з успіхом зaстосовувaтись і при здійсненні добровільного екологічного стрaхувaння економічних суб‘єктів. Зокремa, при визнaченні стрaхового поля, стaвок стрaхових плaтежів, при оцінці ймовірності нaстaння стрaхових подій.

Проблемa зaпобігaння виникненню екологічних кaтaстроф і великих техногенних aвaрій здобувaє все більшу aктуaльність у зв‘язку із зношувaнням промислового, трaнспортного й очисного устaткувaння. Можливі величезні економічні, соціaльні і природні втрaти. Методи, які використовуються в прaктиці екологічного aудиту, дозволять чітко визнaчaти нaйбільш пріоритетні гострі природоохоронні проблеми, що стоять перед суб‘єктом перевірки, оцінити ризик їх виникнення і, головне, встaновити шляхи можливого вирішення. Особливо вaжливі для підприємствa виявлення й оцінкa проблем, у результaті яких виникaє великий ризик еколого-економічної тa еколого-прaвової відповідaльності.

Сaме екологічний aудит здaтний розробити й обґрунтувaти розумну екологічну стрaтегію підприємствa, нaдaти необхідні рекомендaції тa пропозиції, що дозволяють знизити ризик розвитку гострих екологічних проблем.

Одним із мотивів до прийняття керівництвом рішення про проведення екологічного aудиту влaсного підприємствa можуть бути:

– отримaння достовірної інформaції для підготовки і прийняття екологічно обґрунтовaних рішень, оцінки існуючої ситуaції тa впливу фaктичних результaтів господaрської діяльності нa природне середовище;

– проектувaння і впровaдження нa підприємстві системи упрaвління охороною нaвколишнього середовищa тa її сертифікaція у відповідності до вимог передбaчених стaндaртів, що дозволить зaбезпечити конкурентоздaтність продукції тa рух її нa вітчизняному і світовому ринкaх товaрів тa послуг;

– вирішення конфліктних ситуaцій тa спірних питaнь, пов’язaних із зaвдaнням збитків нaвколишньому середовищу, в оргaнaх aрбітрaжу тa судового розгляду;

– зниження штрaфів і витрaт по плaтежaх зa природокористувaння тa зaбруднення природного середовищa.

Проте, як і будь-якa новa сферa діяльності, екологічний aудит потребує розробки концептуaльних основ, методичних і оргaнізaційних форм, формувaння цілісної системи нaукових підходів до його проведення.

 

Список використаної літератури

1. Воробйовa Г.С., Штик Ю.В. Проблеми прaвового регулювaння оргaнізaції екологічного aудиту в Укрaїні // Економікa і держaвa. – 2005. – № 4. – С. 26-29.

2. Кулик Р. Екологічний aудит тa необхідність його впровaдження // Нaукові зaписи. Випуск 15. – 2006.

3. Зaкон Укрaїни «Про екологічний aудит» від 24.06.2004 р. № 1862-IV [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1862-15

4. Офіційний сaйт Міністерствa екології тa природних ресурсів Укрaїни [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.menr.gov.ua/index.php?menu_id=426

 

Роль екологічного менеджменту в формуванні засад сталого розвитку в Україні

У ХХІ столітті спостерігається зростання негативного антропогенного впливу на навколишнє природне середовище, що призводить до потреби в нагальному впровадженні екологічного менеджменту на підприємствах. Міжнародні угоди та національне законодавство регулюють основні положення у сфері екологічного менеджменту, основними завданнями якого є розробка заходів, що забезпечуватимуть підвищення якості продукції, ресурсозбереження, зменшення негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Термін "екологічний менеджмент" трактується по-різному: як діяльність громадських екологічних організацій; як сукупність засад, методів і засобів управління природоохоронною діяльністю підприємства; як система управління окремим природним комплексом, що підлягає особливій охороні тощо [1]. Потрібно зазначити, що головною метою екологічного менеджменту є охорона природних ресурсів, обмеження викидів шкідливих речовин в атмосферу та водне середовище, забезпечення нормального стану здоров‘я населення.

Наразі мотивація впровадження системи екологічного менеджменту на підприємствах значно відрізняється за кордоном та в Україні. Так, для іноземних підприємств – це усвідомлене бажання підвищити свій імідж і здобути лідерство на ринку, що в тому числі дає додаткові можливості щодо одержання банківських гарантій. В той же час для українських підприємств – це прагнення підприємства одержати в законодавчому порядку систему пільг в оподатковуванні, кредитуванні, інвестуванні, соціальних програмах [3].

В літературі наводиться система заходів, яка б забезпечувала ефективність введення на підприємствах України екологічного менеджменту.

На нашу думку, впровадження вищезазначених заходів сприятиме забезпеченню ефективної системи екологічного менеджменту і формуванню засад сталого розвитку як кожного підприємства, так і країни в цілому.

 

Список використаної літератури

1. Галушкіна Т. П. Екологічний менеджмент в Україні / Т. П. Галушкіна, С. К. Харічков. – К.: Центр учбової літератури, 2013. – 151 с.

2. Добуш Ю. Я. Формування системи екоменеджменту у економіці сталого розвитку / Ю. Я. Добуш. – К.: Алерта, 2012. – 92 с.

3. Соломаха B. Н. Екологічний менеджмент в Україну / B. Н. Соломаха // Металургійна та гірничорудна промисловість. – 2005. – № 4. – С. 102.

 

Шляхи вирішення проблеми недотримання екологічних вимог на підприємствах

Проблеми екологічного маркетингу та механізмів його формування пов‘язані із прийняттям рішень щодо екологічно нейтрального (щодо довкілля) виробництва і збуту екологічно чистих товарів та послуг. З іншого боку, зростаючий антропогенний та техногенний тиск на навколишнє природне середовище (далі – НПС) підводить суспільство до критичної межі виживання, де забезпечення належних умов життя населення є ключовим завданням концепції сталого розвитку.

До основних завдань екологічного маркетингу зараховано:

1) екологізацію бізнесу (загалом), спрямовану на зменшення забруднення НПС;

2) формування у споживачів екологічної свідомості щодо участі у механізмах природокористування;

3) рекреаційне природокористування, спрямована розробку механізмів урбоекологічного маркетингу, оскільки мешканці міст є основними споживачами неекологічних продуктів і послуг і формують високий попит на екологічні продукти.

Переміщення вирішення актуальних екологічних проблем до завдань екологічного маркетингу в середовищі міста пов‘язане із тим, що ці проблеми не вирішує наявний механізм природокористування.

Стримуючими чинниками поширення екологічного аудиту на сільськогосподарських підприємствах є недосконалість економічних інструментів механізму екологічного менеджменту та екологічної політики, недостатнє фінансове забезпечення господарювання підприємств, низький рівень екологічної культури управлінського персоналу сільськогосподарських підприємств.

При впровадженні екологічного аудиту сільськогосподарського виробництва важливим є врахування та інформування підприємства про систему економічного стимулювання задля результативного позиціонування екологічного аудиту, як інструменту екологічного менеджменту та складової частини загальної стратегії економічного розвитку підприємства, яка на різних підприємствах і за різних зовнішніх умов може бути різною: у одних – стабілізація фінансового положення, у інших – збереження конкурентних позицій на ринку, у третіх – максимізація прибутку, у четвертих – зменшення комерційного ризику тощо [4, с. 129].

Тож, при впровадженні екологічного аудиту сільськогосподарського виробництва поряд слід реалізовувати систему його економічного стимулювання.

 

Список використаної літератури

1. Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації: Монографія / За ред. д-ра екон. наук, проф. Д. Г. Лук‘яненка. – К. : КНЕУ, 2001. – 538с.

2. Миронова Т.Л. Управління розвитком регіону : Навчальний посібник / Т.Л.Миронова, О. П. Добровольська, А. Ф. Процай, С. Ю. Колодій. – К. : Центр навчальної літератури, 2006. – 328 с.

3. Промислова екологія : Навчальний посібник / С.О.Апостолюк, В.С.Джигирей, А. С. Апостолюк та інш. – К. : Знання, 2005. – 474 с.

4. Грановська Л.М. Раціональне природокористування в зоні еколого-економічного ризику / Л.М.Грановська. – Херсон: ХДАУ, 2007. – 372 с.

 

Розроблення елементів системи екологічного менеджменту для ТОВ «Білоцерківський молочний комбінат»

Екологічний менеджмент є ефективним інструментом охорони навколишнього природного середовища та забезпечення раціонального використання природних ресурсів. Впровадження систем екологічного менеджменту на виробництві сприяє екологічно орієнтованій діяльності підприємств та стимулює удосконалення технологій виробництва продукції і переробки відходів[1].

Білоцерківський молочний комбінат є достатньо новим та перспективним підприємством. Саме тому впровадження на ньому системи екологічного менеджменту є доцільним та обґрунтованим. Це відкриє для них нові шляхи для експорту продукції та підвищить їхню конкурентоспроможність.

Провівши аналіз екологічних аспектів на даному підприємстві можемо розділити їх на прямі та непрямі:

Прямі:

– викиди в атмосферу;

– скиди у воду;

– запобігання утворенню, повторне використання, транспортування, утилізація твердих та інших відходів, особливо небезпечних;

– використання та забруднення земель;

– використання природних ресурсів і сировини, зокрема енергії;

– фізичні чинники впливу (шум, вібрація, запахи, зовнішні ознаки тощо);

– транспортні питання (щодо переміщення товарів, послуг і працівників);

– ризики екологічних катастроф і впливи, що виникають;

– впливи на біорізноманіття.

Непрямі:

Охоплюють (але не обмежуються такими):

питання, пов‘язані з продукцією (пакування, транспортування);

послуги автотранспортних організації.

Викиди в атмосферу молокозаводів можна поділити на такі групи:

- викиди, що утворюються в ході технологічного процесу;

- викиди, які утворюються при виробленні енергії та при використанні транспортних засобів з двигунами внутрішнього згорання, а також викиди інших допоміжних цехів та виробництв.

Можна виділити наступні переваги, які матиме підприємство в результаті розробки та впровадження системи екологічного менеджменту:

− скорочення споживання на одиницю продукції сировини, води, енергії;

− зменшення виробничих і експлуатаційних витрат;

− поліпшення якості продукції і виробничих процесів;

− забезпечення безперебійності виробництва;

− зменшення обсягу довгострокових зобов‘язань підприємства щодо ліквідації збитку, нанесеного навколишньому середовищу;

− покращення умов праці, що веде до посилення мотивації персоналу;

− поліпшення іміджу підприємства, збільшення уваги зі сторони інвесторів;

− підприємства, що впровадили систему екологічного менеджменту, визнаною на міжнародному рівні, більш конкурентоспроможні на ринку [2].

Результатом екологічного менеджменту є зведення до мінімуму негативних впливів господарської діяльності на навколишнє природне середовище, а також досягнення високого рівня екологічної безпеки процесів виробництва продукції та надання послуг, пошук забезпечення найбільш конкурентоздатних рішень у сфері управління природоохоронною діяльністю.

 

Список використаної літератури

1. Кожушко Л.Ф., Скрипчук П.М. Екологічний менеджмент, Підручник. -К.: Видавничий центр «Академія», 2007. – 430 с.

2. В.Я. Шевчук, Ю.М. Саталкін, Г.О. Білявський Екологічне управління, Підручник. – К.: Видавництво «Либідь», 2004. – 432 с.

 

Роль екологічного маркетингу в економіці України

Новим напрямом наукових досліджень і новим видом людської діяльності в сучасних умовах є екологічний маркетинг. З чітким маркетинговим обґрунтуванням наразі тісно пов‘язана ефективність прийняття управлінських рішень, в тому числі, й під час вирішення проблем захисту довкілля від негативного впливу діяльності людини та ін. Інтерес до питань екологічного маркетингу все більше зростає, що зумовлено, передусім, загостренням екологічних проблем, а також можливістю диференціації товару за рахунок його екологічності [1].

Екологічний маркетинг – це комплекс заходів в галузі управління виробничо-збутовою діяльністю підприємства, який забезпечує виконання наступних завдань:

1) задоволення потреб споживачів;

2) досягнення цілей організації;

3) оптимальне суміщення виробничих процесів з екосистемами.

Маркетингове екологічне планування відіграє важливу роль у функціонуванні підприємства, оскільки наразі існує нагальна потреба врахування чинника довкілля на всіх стадіях діяльності підприємства.

Фахівці виокремлюють наступні концепції екологічного маркетингу [3]: маркетинг товарів та послуг; маркетинг екологічних товарів та послуг; маркетинг природних умов та ресурсів (маркетинг природокористування); некомерційний вид екологічного маркетингу; маркетинг екологічних знань і технологій. Основними інструментами екологічного маркетингу виступають: екологічне маркування та екологічна сертифікація; екологічні комунікації; залучення зацікавлених груп (осіб, організацій); оцінка життєвого циклу товарів (продуктів); екологічна освіта; екологічний звіт; екологічний аудит.

В цілому концепція екологічного маркетингу покликана зміцнити положення підприємства на ринку та сприяти побудові довготривалих та прозорих відносин між покупцями та виробниками продукції. А тому може бути використана й українськими підприємствами за умови дотримання ними принципів екологічного маркетингу, а саме: орієнтація на потреби споживачів в екологічно чистій продукції; удосконалення технологій виробництва з урахуванням екологічної складової; підвищення цінності продукції для споживачів, в тому числі, за рахунок відкритості у взаємовідносинах зі споживачами; формування екологічної свідомості як у керівництва підприємства, так і у кожного співробітника [2].

Таким чином, екологічний маркетинг може виступати дієвим інструментом в забезпеченні розвитку соціо-еколого-економічної системи України. Розвиток екологічного маркетингу в країні є результатом зростання вимог з боку споживачів до якості та екологічної чистоти продукції, її впливу на здоров‘я людини і довкілля.

 

Список використаної літератури

1. Воронецька І.С. Сутність екологічного маркетингу: концептуальні аспекти / Сталий розвиток економіки. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://docs.google.com/viewer?a=v&q=cache:zHx1nGi35JEJ:www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/sre/2011_6/161.pdf

2. Кащєєва О.К Використання екологічного маркетингу в економіці України / О.К. Кащєєва, Л.М. Іваненко // Праці Дванадцятої всеукраїнської наукової конференції студентів та молодих учених «Проблеми розвитку соціально-економічних систем в національній та глобальній економіці» Частина 1. – Донецьк.: ДонНУ, 2012. – 176 с.

 

Екологічний менеджмент як засіб керування природоохоронною діяльністю

Чинні нині в Україні моделі організації і керування природокористуванням самі по собі не забезпечують узгодження економічних і природоохоронних цілей у масштабах держави. Тому виникла необхідність створити систему екологічного менеджменту, як більш прогресивну модель для умов ринкової трансформації.

Екологічний менеджмент – складна міждисциплінарна наука, ціль якої знайти шляхи забезпечення найбільш вигідних рішень в сфері керування природоохоронною діяльністю. Однак, застосування екологічного менеджменту в Україні ще чітко не проглядається.

Щоб активізувати екологічну складову в моделях ринкових реформ в Україні необхідно прискорити впровадження ринкового механізму регулювання природокористування, застосовуючи одночасно адміністративні й економічні важелі, при цьому повинна діяти система економічних пільг тому що це єдиний гарант стабільності підприємств, що дозволяє їм самостійно вирішувати проблеми господарювання. З досвіду інших країн відомо, що своєю результативністю система екологічного менеджменту зобов‘язана, насамперед, ефективності економічного механізму природокористування.

За кордоном широко практикується така форма економічного стимулювання екологічного підприємництва, як податкові знижки. Проте, вона потребує визначити на належному методичному рівні критерії пільгового оподаткування для різноманітних видів господарської діяльності.

Поряд із податковими пільгами суб'єктам підприємницької діяльності, як свідчить закордонний досвід, можуть даватися окремі субсидії в розмірі до 30% інвестиційних витрат на дослідницьку діяльність по моніторингу, скороченню викидів і запобіганню забруднення навколишнього середовища. Всі субсидії на програми боротьби з забрудненням навколишнього середовища даються підприємствам із державного бюджету або ж спеціальних фондів міністерств із питань охорони природи.

Завдяки субсидіям органи, що займаються фінансуванням мають можливість здійснювати функції, подібні ліцензуванню. До числа самих діючих стимулів природоохоронної діяльності відносять ринкову реалізацію права на забруднення. Ця ідея існує як частина плану заохочення фірм до використання високоефективних очисних споруджень і заснована на різниці між фактичним і екологічно допустимими рівнями забруднення.

В Україні витрати на природоохоронну діяльність поки що недостатні. У майбутньому необхідно буде збільшити природоохоронні витрати з державного і місцевого бюджетів, впровадити повною мірою економічний механізм природокористування, сформувати ринок екологічних послуг, систему екологічної сертифікації, ліцензування та аудиту, розробити систему державної підтримки екологічного підприємництва.

 

Список використаної літератури

1. Норт Клоус. Основы экологического менеджмента. — М.: 1994.

2. Інтернет ресурс: http://pidruchniki.com/10751107/ekologiya/sistema_ekologichnogo_upravlinnya_kontrolyu

 

Екологічний менеджмент підприємств пек в умовах сталого розвитку держави

Зростання ціни на паливно-енергетичні ресурси, ризик виникнення енергетичної кризи, відсутність ефективної системи управління та розвитку «зеленої» економіки на підприємствах ПЕК України створює необхідність для фундаментальних змін в принципах і методах менеджменту в нинішніх економічних умовах. Стара система управління виявила свою неспроможність адаптуватися до нових економічних умов, тому, багатогранність проблем щодо забезпечення сталого розвитку ПЕК вимагає удосконалення системи екологічного менеджменту на підприємствах.

Як відомо, основою міжнародного стандарту ISO 14001 є ефективна система екологічного менеджменту на підприємстві, в якому особливу увагу приділено підходам до охорони навколишнього природного середовища не забуваючи й про екологічну відповідальність. Головними переваги впровадження ISO 14001 для підприємств ПЕК у довгостроковому періоді є: підвищення енергоефективності, технічна та технологічна модернізація, удосконалення організаційно-економічного механізму управління ПЕК, підвищення інноваційної привабливості енергетичних підприємств, дотримання встановлених екологічних вимог, корпоративна відповідальність [1].

За цих умов впровадження стандартів екологічного менеджменту на підприємствах ПЕК повинно реалізуватися через принципи екологічно сталого розвитку та економічного механізму господарювання (наприклад, механізму адаптації ПЕК до умов «зеленої» економіки).

Реалізація етапів управління підприємствами ПЕК дозволяє сформувати інтеграцію еколого-економічної інформації для оперативного реагування на середовище підприємства, що сприятиме подальшому ефективному розвитку як самого ПЕК так і всієї економіки держави.

 

Список використаної літератури

1. ISO 14001. Environmental management. [Electronic resource]. – Available from: http://www.bsigroup.com/en-GB/iso-14001-environmental-management/

2. Международний стандарт ISO 14001. Системы экологического  менеджмента – Требования и руководство по применению. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://bio.sfu-kras.ru/files/1607_ISO_14001_pdf

3. Energy management systems: audit, certification & training service. [Electronic resource]. – Available from: http://www.sgs.com/~/media/Global/Documents/Brochures/SGS_SSC_EN_MAN_LR_September%202011.pdf