Наукова стаття Перспективи впровадження інституту мирових судів в Україні

« Назад

Незважаючи на значну кількість робіт із зазначеної тематики, на сьогодні практично відсутні дослідження теоретичних основ інституту мирових суддів, тому викликає необхідність проведення комплексного наукового дослідження, яке дозволить врахувати історичний та зарубіжний досвід та підвести його під вітчизняні соціальні, політичні та правові реалії.

Виклад основного матеріалу. В сучасній українській судовій системі інститут мирових суддів відсутній. Проте науковці обстоюють думку про те, що для запровадження мирових суддів на сьогодні існують правові передумови, а саме:

- конституційні положення щодо права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55 Конституції України);

- правові позиції Конституційного Суду України (Рішення від 9 липня 2002 р. № 15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів);

- позиції Комітету міністрів Ради Європи щодо зниження навантаження на суди загальної юрисдикції, викладені у Рекомендаціях № R (86) 12 від 16 вересня 1986 р., згідно з якою державам – членам Ради Європи рекомендовано передбачати альтернативні процедури врегулювання спорів шляхом позасудового розгляду і створювати відповідні органи, що не входять до судової системи цих держав, а також у Рекомендації REC (2001) 9 Комітету Міністрів державам членам стосовно альтернатив судовому вирішенню спорів між адміністративними органами влади та приватними особами;

- положення Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, затвердженої Указом Президента України від 10 травня 2006 р. № 361/2006 [7; с.38].

Доповнити загальну картину теоретичного уявлення про мирову юстицію допоможе виділення її моделей (типів).

Відомий український вчений В. Кампо, беручи за критерій становище мирових суддів у системі «держава – територіальна громада», запропонував наступні моделі мирової юстиції [3].

Державницька модель, у якій мирові судді є складовими системи державних судів зі збереженням всіх вимог, їх прав та обов’язків. Приклад –Російська Федерація, законодавство якої визначає правовий статус мирових суддів як особливого елемента судової системи Росії. На користь даної моделі свідчить її ефективність, оскільки адміністративний підхід забезпечує якісніший розгляд справ (адже висуваються певні вимоги до кандидатів у мирові судді), юридичну відповідальність судді за неправильне рішення або ухвалу.

У громадській (від слова «громада» як базового суб’єкта місцевого самоврядування) моделі мирових суддів, що ділиться на два види. Перший – мирові судді – елемент державної судової системи, який обирається органами місцевого самоврядування. В цьому випадку мирові судді є найнижчою ланкою судової системи, при цьому вони не є членами професійного суддівського корпусу (магістрату) і виконують судові функції тимчасово (Іспанія), проте несуть відповідальність за свої дії так, як і державні судді, і можуть притягатися до дисциплінарної відповідальності. Посада мирового судді є почесною і не пов’язана з державною службою.

Інший підхід – громадські мирові судді – відокремлені від державної системи судів органи в структурі місцевого самоврядування. Відповідно до цієї точки зору, – це довірені особи територіальної громади, які обираються сільськими, селищними, міськими, районними радами за їх згодою, працюють безкоштовно і діють відповідно до чинного законодавства, інших нормативно-правових актів, норм народної моралі з метою позасудового вирішення спорів (конфліктів) та примирення їх сторін.

Модель мирового суду як засобу позасудового вирішення спорів є автономним, незалежним від держави інститутом – на зразок третейських судів або медіаторів. Позитив даної моделі мирових суддів у тому, що вона слугуватиме розвантаженню державних судів, інших органів влади, а також ефективнішому захисту прав і свобод громадян. Запровадження цієї моделі не потребує зусиль держави, витрачання державних коштів. До того ж зберігається перевага для тих, хто втратив довіру до державних органів, зокрема до судів.

Недоліком є те, що за умови запровадження альтернативної моделі ускладнюється перевірка діяльності мирових суддів, кваліфікованості вирішення ними справ (цей недолік може бути нейтралізовано шляхом встановлення відповідальності мирових суддів тощо).

В основу класифікації можна покласти й інші ознаки, відносно яких міжнародна практика розходиться. Це, по-перше, особливості правового статусу мирових суддів (чи є кадровий склад професійним, коли до кандидатів пред'являються строгі цензові вимоги юридичної освіти, або непрофесійним, коли таких умов не ставиться, і разом з юристами суддями можуть стати звичайні громадяни), і, по-друге, вид державної діяльності, здійснюваної мировими установами (адміністративно-судові або тільки судові функції)[1; с.45].

Згідно обумовленим підставам класифікації, є можливим виділити три типи (моделі) мирової юстиції.

1. Класична (англійська), в якій кадровий склад непрофесійний, а мировий суд виконує адміністративно-судові функції (Англія, деякі колишні англійські колонії).

2. Континентальна (французька), в якій кадровий склад непрофесійний, а мировий суд виконує судові функції (діяла в Росії в 1864-1917 рр., а нині, наприклад, в Італії).

3. Змішана (професійна), де головна постійна ознака – професійний склад, а функції можуть бути або адміністративно-судовими, або судовими (США, Росія – згідно із законом «Про мирових суддів в РФ» 1998 р.)[1; с.46].

Вищенаведені моделі більш детально можна розглянути на прикладі досвіду функціонування мирової юстиції у трьох державах Англії, Італії та Росії, які ілюструють класичні зразки діяльності мирових судів.

У Великій Британії магістратські суди є поряд з судами графств, є судами нижчого рівня, які розглядають справи у першій інстанції. Рішення магістратських судів можуть бути оскаржені до суду Корони як суду вищого рівня. Також в суд Корони магістратський суд може передати кримінальну справу, якщо прийде до висновку, що обвинувачений заслуговує більш суворого покарання, ніж має право визначити магістратський суд [1; с.94].

В Італії мировий суд є судом загальної юстиції найнижчого рівня. Апеляційною інстанцією у відношенні до нього є претор, суддя місцевого суду вищого рівня [1; с.94].

В Росії мирові судді є суддями загальної юрисдикції суб'єктів Російської Федерації, які входять в єдину судову систему Росії і одноосібно розглядають в межах своєї компетенції адміністративні, цивільні і кримінальні справи як суду першої інстанції. Мирові судді разом з районними (міськими) судами утворюють першу ланку системи судів загальної юрисдикції. Причому, районні суди є вищою судовою інстанцією у відношенню до мирових суддів, і розглядають апеляційні скарги на їх рішення. Така ситуація дещо дезорієнтує громадян, яким треба самим робити вибір між районним та мировим судами, виходячи із їх підсудності. Науковці вважають, що мирові і районні суди ефективніше було б заснувати як паралельні структури, зі своєю підсудністю, як два види судів нижчого рівня [1; с.94-95].

Дослідивши основні моделі мирових судів, науковці та практики все частіше ставлять питання про необхідність впровадження однієї з них в Україні. Зокрема, вітчизняний дослідник О.В. Гетманцев зазначає, що створення інституту мирових судів в Україні є потребою сьогодення. Обґрунтував він це тим, що вони розвантажать місцеві суди (частину справ може бути передано мировим судам від державних судів), створять додаткові можливості для підготовки кадрів для роботи в судах загальної юрисдикції і додаткові гарантії доступності правосуддя для населення. Досліджуючи дане питання, вчений виокремив наступні ознаки мирового суду:

1) мирові суди (в особі мирових суддів) є суб’єктом судової влади і належать до системи судів загальної юрисдикції, проте у законодавстві має бути визначено їх особливості:

а) підсудності справ;

б) процесуального порядку розгляду і вирішення справ;

в) порядку оскарження рішень мирових судів;

г) порядку фінансування (за рахунок державного або місцевого бюджету);

2) мирові суди діють від імені держави й виконують свої обов’язки на професійній основі, на них поширюються правові гарантії незалежності, самостійності та недоторканності суддів;

3) форма здійснення судової влади мировими судами — правосуддя у цивільних, адміністративних і кримінальних справах, а в основі діяльності мирового суду лежать усі конституційні та процесуальні принципи правосуддя;

4) із зазначених ознак випливають вимоги до кандидатів на посаду мирового судді, згідно з якими, зокрема, він повинен бути громадянином України з вищою юридичною освітою та досвідом юридичної діяльності;

5) посада мирового судді повинна бути виборною, а вибори здійснюватися жителями району, де він працюватиме [2; с.58-61].

Вчений-процесуаліст В.М. Kампо також вважає, що необхідність впровадження інституту мирових судів зумовлена, зокрема, необхідністю полегшити доступ до правосуддя, а також неефективністю діючих місцевих судів, що пояснюється відсутністю відповідальності суддів перед територіальними громадами, і робить висновок про доцільність внесення змін до Kонституції України з метою запровадження так званої «громадської» моделі мирового суду, за якою мирові суди є елементом державної судової системи; мирові судді не є професійними суддями і виконують судові функції тимчасово і обиратися органами місцевого самоврядування [3; с.18-20].

Висновки. З огляду на вищенаведене, необхідно наголосити на тому, що запроваджуючи мирову юстицію в Україні, ми повинні враховувати досвід іноземних держав, проте важливо, щоб в процесі її впровадження здійснювалась адаптація та пристосування обраної моделі мирового суду до української правової та судової системи.

Проаналізувавши особливості кожної з моделей мирових судів, автор дійшов висновку про те, що мировий суд є саме місцевим судом за критерієм територіальної наближеності до населення та первинної інстанційності. Тобто мировий суд може бути вписаний у судову систему України як перша ланка або окремий вид місцевих судів загальної юрисдикції поряд із місцевими районними судами.

Стосовно порядку призначення мирового судді на посаду доцільним вбачається використання способу із застосуванням прозорої конкурсної процедури за результатами іспиту органом суддівського самоврядування або судової влади вищого рівня. Це, зокрема, відповідатиме рекомендаціям Комітету Міністрів Ради Європи від 13.10.1994 р. № (94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів», у якій зазначено, що орган, який уповноважений приймати рішення щодо кар’єри суддів, повинен бути незалежним від уряду та адміністративних органів.

Щодо вимог до судді мирового суду доцільно передбачити обов’язково наявність юридичної освіти та стажу роботи у галузі права не менше 5 років, перевагу доцільно надавати тим кандидатам, які пройшли стажування у мирового судді на посаді помічника. Тривалість стажу можна обмежити трьома роками.

Мирові суди слід наділити досить широкою юрисдикцією, надаючи їм право розглядати та вирішувати справи про кримінальні проступки, цивільні справи з визначеною певними межами сумою позову, деякі адміністративні, сімейні, трудові, земельні справи. Крім того, необхідно передбачити право на оскарження рішень мирових судів до судів апеляційної та касаційної інстанцій.