Курсова робота Інформаційні ресурси: зв’язок, інформаційні технології ЄС та України

Вступ

Розділ 1. Інформаційні ресурси, їх роль і місце у забезпеченні інформаційних потреб суспільства

1.1. Поняття і види інформаційних ресурсів

1.2. Використання інформаційних ресурсів

Розділ 2. Сфера зв’язку та інформаційних технологій ЄС: особливості правового регулювання. Введення до пріоритетної сфери регулювання сфери зв’язку та комунікаційних технологій

2.1. Компетенція ЄС у сфері комунікаційних технологій

2.2. Директиви Нової Регуляторної Структури

Розділ 3. Порівняльний аналіз законопроектів України та ЄС у сфері інформаційних ресурсів

3.1. Принципи регулювання телекомунікацій

3.2. Ліцензування у сфері комунікацій та доступ до комунікацій, підключення між мережами

3.3. Універсальні послуги

3.4.Захист прав споживачів у сфері комунікацій та технічні стандарти в сфері комунікацій

Висновок

Список використаних джерел

Додатки

Сучасний етап розвитку світової цивілізації визначається як перехід від індустріального суспільства до інформаційного. Появу нового постіндустріального суспільства пов’язують з інформаційною революцією, причиною якої вважається бурхливий розвиток інформаційних інтерактивних технологій. Цей процес супроводжується нововведенням в усіх сферах життя суспільства (правові, соціальні, організаційні, комерційні інновації), які радикально змінили життя суспільства.

Побудова в Євросоюзі орієнтована на інтереси людей, відкритого для всіх і спрямована на розвиток інформаційного суспільства неможлива без наявності досконалого правового регулювання сфери зв’язку та телекомунікацій.

Одним з найбільших внесків ЄС в те, яким чином люди з усього світу розмірковують про революцію в інформаційних і комунікаційних технологіях є саме назва тієї мети, на яку спрямовані ці процеси – «Інформаційне Суспільство».

«Інформаційне Суспільство» відображає інтереси Європейської Нації до широких соціальних та організаційних перемін, які з’явилися внаслідок інформаційної та комунікаційної рефолюції.

В 1994 році Європейське Співтовариство поставило задачу побудови інформаційного суспільства в число найбільших пріоритетних. В перше ж ЄС почало підтримку розробок у досліджені нових інформаційних і комунікаційних технологій на початку 80-х років.

Протягом останніх років ЄС ґрунтовно підтримував розвиток і впровадження Транс’європейських мереж (ТМ). Досягнуто великого успіху в реалізації Плану Дій (Програма «Шлях Європи до Інформаційного Суспільства. План дій»), який визначає стратегію руху Євросоюзу до інформаційного суспільства.

Актуальність теми є те, що основною цінністю для суспільства та окремої людини поступово стають інформаційні ресурси (IP), адже реальна влада перерозподіляється від традиційних структур до центрів аналізу і управління інформаційними потоками.

За цих обставин проблеми використання інформаційного простору як чинника забезпечення національних інтересів, безумовно, виходять на перший план. Особливої гостроти це набуває у сучасних умовах швидкої глобалізації інформаційних процесів та прагнення розвинених країн досягти безперечного інформацій-ного домінування заради вирішення своїх національних завдань.

Мета роботи є вивчити питання створення, функціонування інформаційних ресурсів суспільства та стратегічні напрямки їх розвитку у Євросоюзі.

Завдання:

- опрацювати літературу з теми курсової роботи;

- визначити роль і місце інформаційних ресурсів у забезпеченні інформаційних потреб суспільства;

- охарактеризувати види ІР;

- висвітлити питання створення ІР у ЄС;

- визначити стратегію розвитку, використання та управління ІР.

Об’єктом дослідження в даній роботі є інформаційні ресурси суспільства.

Предмет дослідження - функціонування інформаційних ресурсів суспільства.

Дослідженню цієї теми присвячено монографії, статті та інші публікації. У зв’язку з фактичним формуванням основних теоретичних засад створення інформаційного суспільства загострюється питання розбудови окремих підгалузей цієї теорії.

У виданні Почепцова Г.Г. та Чукута С.А. „Інформаційна політика” особливої уваги надається питанням побудови інформаційного суспільства, становленню та впровадженню системи електронного урядування з урахуванням зарубіжного та вітчизняного досвіду.

В книзі Столярова Ю.М. „Документний ресурс” дано цілісне представлення про документні масиви, документні фонди і документні потоки, що складають національний документний ресурс будь-якої країни.

В книзі Татарчука М.І. ”Корпоративні інформаційні системи” важливе місце відводиться питанням автоматизації управління підприємством на базі інформаційних систем корпоративного рівня. Особлива увага приділена сховищам даних, Web-серверним технологіям, що допоможе керівникам у доступі до інформації.

Управління інформацією є, по суті, управлінням соціальними й економічними процесами. Через це проблеми розповсюдження інформації, широкого її використання набувають не лише суто економічного, а й політичного характеру як у межах окремої країни, так і на міжнародній арені. Інформаційні ресурси суспільства характеризують загальний рівень розвитку продуктивних сил і передусім самої людини.

Інформаційний ресурс — це особливий вид ресурсу, що ґрунтується на ідеях і знаннях, нагромаджених у результаті науково-технічної діяльності людей і поданий у формі, придатній для збирання, реалізації та відтворення.

Розглянувши компетенції ЄС у сфері комунікаційних технологій,ми виділили найголовнішуз міжнародних та європейських організацію до компетенції якої належить вирішення питань координації та розвитку в означеній сфері: Міжнародний Союз Електрозв’язку (МСЕ) — всесвітню організація, в рамках якої Держави—учасниці координують утворення та експлуатацію мереж і служб електрозв’язку. МСЕ відповідає за регламентацію, стандартизацію, координацію та розвиток міжнародного електрозв’язку, а також за узгодження національної політики країн у цій галузі.

Телекомунікаційна політика повинна переслідувати ті самі основні цілі, що й будь-які інші напрямки урядової політики: економічне зростання, розвиток конкуренції, соціальну стабільність. З огляду на це, цілі телекомунікаційної політики можуть бути в кожній окремій країні різними, залежно від рівня розвитку її галузі зв’язку.

Вимоги до ліцензування у сфері комунікацій acquis ЄС включають: створення відкритих, недискримінаційних і прозорих умов доступу до ринку телекомунікацій та діяльності на ньому як один із принципів ліцензування у сфері комунікацій , можливість оскаржити до суду рішення НКРЗ про відмову у видачі ліцензії та низка інших повністю відповідають законодавству ЄС.

Разом з тим деякі положення національного законодавства не враховують вимоги acquis ЄС, а саме: отримана інформація не повинна передаватися будь-якій іншій стороні, зокрема, іншим відділам, філіям або партнерам, яким така інформація може надати конкурентну перевагу».

Можна зробити висновок, що ступінь адаптації законодавства України у сфері принципів регулювання телекомунікацій є середньою — з одного боку, деякі принципи закріплені в національному законодавстві та навіть знайшли свій розвиток в окремих законах. Так, принцип конфіденційності інформації, закріплений у ст. 8 Рамкової Директиви.

А ступінь законодавства Європейсько Союзу у сфірі принципів регулювання інформаційними ресурсами є досить високий, відбулосяя закріпленя Рамкової Директиви, який вимагає надання ясної інформації, зокрема, прозорості тарифів та умов для використання доступних громадськості електронних комунікаційних послуг, необхідно зазначити, що відповідно є обов’язковою вимога оператора зв’язку надати споживачу вичерпну інформацію щодо змісту, якості та порядку надання телекомунікаційних послуг, що ним надаються та/або отримані споживачем протягом останніх шести місяців, а також оприлюднення тарифів, які встановлюються операторам телекомунікацій самостійно, — тягнуть за собою накладення штрафу на посадових та фізичних осіб — суб’єктів господарської діяльності в розмірі від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. (в редакції Закону № 1280-IV від 18.11.2003).

Крім того, відповідно до закону споживачі, які перебувають на території краъни, під час придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг) для задоволення своїх побутових потреб мають право на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про товари (роботи, послуги), їх кількість, якість, асортимент, а також про їх виробника (виконавця, продавця).

1. Гандабура В. Телекомунікаційне регулювання: ключ до розуміння. // Збірник наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України / За заг. ред. В. І. Лугового, В. М. Князєва. — К.: Вид-во УАДУ, 2012. — Вип. 2. — c. 203.

2. Баранов О. Чи потрібна незалежність телекомунікаціям? // Дзеркало тижня. — 2011. — № 47(422). — 7—13 грудня 2011 року.

3. Маркус Фредебьоль-Крайн.Сучасні телекомунікації: досвід Європи та Україна // Дзеркало тижня. — № 17 (442) Субота, 8 — 16 Травня 2003 року http://www.zn.kiev.ua/nn/show/442/38463/

4. Конвенція, що засновує Європейську Організацію Супутникового Зв’язку «EUTELSAT» // Офіційний вісник України вiд 15.03.2006 — 2006 р., № 9, стор. 210, стаття 588, код акту 35354/2006

5. Азеев А. А. и др. Организация и функционирование вычислительного центра. — М.: Статистика, 2013. — 160 с.

6. Артамонов Г. Т. Информатика: теория и практика (заготовки к книге) // НТИ, Сер.1. Организация и методика информационной работы, 2010, № 8, 25 с.

7. Шостак Л. В. Основні напрями формування конкурентного середовища в сфері телекомунікацій //Проблеми раціонального використання соціально-економічного та природно-ресурсного потенціалу регіону: фінансова політика та інвестиції. Серія «Підприємництво, інновації та ефективність». Випуск Х, юві-лейний. 1—2: Збірник наукових праць. — Луцьк: «Надстир’я» 2012. —394c.

8. Закон України «Про телекомунікації», ст. 18.

9. Державний комітет зв’язку та інформатизації України http://stc.cg.ukrtel.net

10. Директива Європейського Парламенту та Ради 2002/21/ЄС від 7 березня 2002 року про спільні правові рамки для електронних комунікаційних мереж та послуг (Рамкова Директива), ст. 8.

11. Директива Комісії 2002/77/ЄС від 16 вересня 2002 року щодо конкуренції на ринках електронних комунікаційних мереж та послуг в цій сфері, п. (9) Преамбули.

12. Директива Комісії 2002/77/ЄС від 16 вересня 2002 року щодо конкуренції на ринках електронних комунікаційних мереж та послуг в цій сфері, п. (12) Преамбули.

13. Директива Європейського Парламенту та Ради 2002/21/ЄС від 7 березня 2002 року про спільні правові рамки для електронних комунікаційних мереж та послуг (Рамкова Директива), п. (11) Преамбули.

14. Декларація про свободу комунікації в мережі Інтернет (Ухвалена Комітетом Міністрів 28 травня 2003 на 840-й зустрічі заступників Міністрів).

15. Закон України. Про національну програму інформатизації: Затверджено 4 лют. 1998 р. // Уряд. кур'єр. – 2010.–12 берез.

16. Журнал «Business online», www.bizon.ru

17. Журнал «Ecommerce World», www.osp.ru

18. Журнал «I Business», www.ibiz.ru

19. Грехов А.М. Е-комерція,-К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2011 - 210с.

20. Бокерево Т. Энциклопедия интернет-рекламы. - М.: ПРОМОРУ, 2012. - 240 с.

21. Антонов В.Н., Антонова Ю.В. Основы проектирования интеллектуальных АРМ // Информатизация и новые технологии. – 2009. – № 1/2. – С. 27-29.

22. Гридасов А.Ю., Ивасенко А.Г., Павленко В.А. Информационные технологии в экономике и управлении. – М.: КОНКУРС, 20011- 405c.