Курсова робота Розважальне телемовлення та типоформувальні чинники різновидів ток-шоу
Код роботи: 833
Вид роботи: Курсова робота
Предмет: Журналістика
Тема: Розважальне телемовлення та типоформувальні чинники різновидів ток-шоу
Кількість сторінок: 53
Дата виконання: 2013
Мова написання: українська
Ціна: 300 грн
Вступ
Розділ І. Природа розважального телемовлення
1.1. Історія виникнення та розвитку ток-шоу
1.2. Жанрова природа ток-шоу
1.3. Спроба типологізації ток-шоу
Висновок до 1 розділу
Розділ ІІ. Типоформувальні чинники різновидів ток-шоу
2.1. Тематична концепція ток-шоу
2.2. Ведучий ток-шоу як індикатор якості телепрограми
2.3. Сегментація поліфункціональної аудиторії ток-шоу
2.4. Різновиди ток-шоу на сучасному українському телебаченні
Висновок до 2 розділу
Висновки
Список використаних джерел
Одним із найпопулярніших телевізійних продуктів нині є розважальні телепрограми, оскільки вони уможливлюють відображення дійсності крізь призму емоційного сприйняття світу. Люди намагаються перетворити в розвагу всі сторони свого життя, незалежно від того, у якій епосі та країні це відбувається. Телеглядач звертається до розважального телебачення, якщо хоче відпочити без особливих матеріальних чи психологічних затрат, отримати позитивні емоції, відволіктися від усіх проблем, потрапити на певний час у привабливі ілюзорні світи. Таким чином, підтверджується справедливість думки про те, що розвага – одна з найважливіших рис людського буття та культури.
На відміну від аналітики, оцінювання дійсності в розважальних телепрограмах не спрямовано на реалізацію певних політичних аспектів, розважальне телебачення – це медіапродукція, що, як правило, відмовляється від вирішення соціально-політичних, економічних, ідеологічних та інших проблем шляхом аналізу причин їх виникнення та шляхів розвитку. Телеінтертеймент – це завжди відпочинок, однак слід пам’ятати, що кожен із розважальних елементів є носієм важливої смислової складової: вчить моделей прийнятної та неприйнятної соціальної поведінки, виховує якості лідера, прагматизм, вчить будувати стосунки в соціумі й максимально об’єктивно оцінювати дійсність.
Розважати – означає вирвати людину з монотонності буднів, перенести її в окрему захопливу та екстравагантну площину. Це і є так званий ескапізм, що в чистому вигляді трапляється в різноманітних розважальних телепрограмах, завдяки використанню спецефектів, нестандартних постановок, режисерських задумів, декорацій. Найбільш наочно та яскраво принцип “втечі від дійсності” реалізується, зокрема, у жанрі ток-шоу.
Глядач, який раптом збагне, що з телевізора на нього обвалюється “завеликий”, а тому непотрібний світ, – це катастрофа для телебачення. Найлегший спосіб позбавити аудиторію цієї небезпечної підозри – замаскувати “енциклопедію” у відверто розважальному форматі, ідеал якого – це ток-шоу. Специфіка сприйняття ток-шоу полягає в тому, що глядач лише спостерігає за розмовою різних цікавих людей на якусь актуальну тему, і навіть ледаче стеження за плином бесіди відволікає його від факту, що це – той таки інформаційний “завеликий світ”, який проштовхується до свідомості в інші двері.
Процеси формування та розвитку розмовних телешоу на українському телебаченні відбувалися відповідно до загальних процесів. Поява розмовної шоутелепрограми спочатку на американському, а згодом на радянському та українському телеекранах свідчить насамперед про психологічно зумовлену потребу глядача в такому “легкому” телевізійному жанрі. Перехід від “несерйозної” тематики до обговорення гострих соціальних, економічних та політичних питань засвідчив розвиток телешоу в бік демократизму, а також готовність суспільства відкрито говорити про важливі суспільні проблеми. Цей процес дає підстави стверджувати про соціальну значущість такого, на перший погляд, несерйозного жанру, як ток-шоу.
На сьогодні ток-шоу – один із найбільш затребуваних форматів телебачення (ТБ), популярність якого мотивована насамперед ілюзією причетності аудиторії до віртуального диспуту. Ток-шоу демократизує громадську думку, орієнтуючи її на пошук консенсусу. Конфліктність таких програм і глибина тематичного дослідження сприяють зростанню рейтингу цього формату. Зіткнення різних думок включає телеаудиторію в процес дослідження, активізуючи інтелектуальну діяльність, подолання пасивності, характерну для сприйняття готових постулатів, – звідси високий пізнавальний потенціал жанру.
Видова різноманітність ток-шоу зумовлена не лише розвитком телевізійних жанрів як таких, а й посиленням вибагливості смаків телеглядача. Нині кожне телешоу має свою тематичну концепцію, що дозволяє виробникам розважальної медіапродукції орієнтуватися на визначену аудиторію Утім, як би не намагалися автори серйозних ток-шоу розглядати важливі суспільні чи політичні проблеми у своїх передачах, елемент шоу завжди буде домінувати.
Телевізійне розважальне мовлення є об’єктом наукових зацікавлень багатьох учених. З’ясуванню історії походження та розвитку шоутелепрограм присвячено дослідження Ю. Макарова [21], Е. Могилевської [23], М. Томак [31]. Типові та жанрові особливості ток-шоу окреслено в роботах С. Акінфієва [1], Г. Кузнєцова [19], Л. Шестьоркіної [35]. Видову різноманітність та специфіку кожного з різновидів розмовних телепрограм висвітлено в науковому доробку Н. Вакурової [7], М. Бурмаки [6], В. Яковця [36]. Практичні поради щодо вдосконалення журналістської майстерності у створенні телевізійних ток-шоу сформульовано в працях таких авторів, як М. Недопитанський [26], Т. Шальман [34], Н. Симоніна [29]. Типоформувальні чинники різновидів ток-шоу охарактеризовано в студіях Т. Салюк [28], В. Магарлик [20], А. Трофімової [32].
Наголосимо, що напрацьований науковцями досвід у цілому надважливий для вивчення різновидів ток-шоу, що не було донині предметом спеціальної розвідки.
Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю вивчення специфіки функціонування ток-шоу на всеукраїнському телебаченні, потребою окреслення особливостей формування та розвитку цього специфічного жанру телеінформації та виокремлення різновидів розмовних телепрограм за конкретними критеріями. Значущість такого пошуку пояснюється, крім того, нагальністю перевірки дієвості теоретичних положень на практиці, що зумовлює доцільність проведення моніторингу ток-шоу провідних всеукраїнських телеканалів.
Мета дослідження полягає у виявленні особливостей жанру ток-шоу, а також у з’ясуванні типоформувальних чинників, що зумовлюють виокремлення різновидів розмовних телепрограм за специфічними ознаками.
Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:
- здійснити аналітичний огляд наукової літератури з окресленої проблематики;
- описати й проаналізувати процес становлення телеінтертейменту на українському медіаринку;
- з’ясувати походження та сутність поняття “ток-шоу”;
- окреслити специфічні особливості досліджуваного телевізійного жанру;
- дефініювати чіткі критерії поділу ток-шоу на специфічні різновиди та створити авторську узагальнену класифікацію;
- визначити й охарактеризувати типоформувальні чинники різновидів розмовного телешоу;
- дослідити рівень поширення різних видів ток-шоу на провідних всеукраїнських телеканалах;
- узагальнити й систематизувати результати наукового пошуку.
Об’єктом аналізу в курсовій роботі є природа розважального телевізійного мовлення.
Предмет дослідження становлять типоформувальні аспекти розмовних телешоу.
Методи дослідження. Опрацювання обраної теми здійснювалося із застосуванням методів моделювання, верифікації, компонентного аналізу, синтезу, спостереження та опису. У роботі також використано методи емпіричних досліджень.
Наукова новизна курсової роботи полягає в тому, що в ній усебічно потрактовано сутність жанру ток-шоу, запропоновано авторське бачення типології розважальних тележанрів та охарактеризовано частотність їх використання на всеукраїнському рівні. У студії також закцентовано на специфіці жанроутворювальних елементів телепрограми. Про практичну значущість дослідження свідчить авторський моніторинг ефірної сітки провідних всеукраїнських телеканалів, що дало змогу говорити про актуальність жанру ток-шоу на основі сучасних медіареалій.
Практичне значення роботи. Матеріали наукового пошуку є цінними як для теоретичного студіювання розважальних жанрів, так і для їх практичного впровадження. Базові положення – рентабельні в процесі формування та розвитку навичок ефективного створення якісних продуктів телеінтертейменту, відповідно до його жанрової специфіки. Доцільно застосовувати теоретико-практичні елементи й у процесі викладання фахових дисциплін.
Структура дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, семи підрозділів, висновків, списку використаних джерел (36 позицій).
Висновки
Теоретичне і практичне осмислення особливостей функціонування розважального телебачення в мас-медійному просторі підтвердили актуальність обраної теми курсової роботи.
Унаслідок наукового пошуку здійснено аналітичний огляд наукової літератури з окресленої проблематики, що дозволило сформувати міцне теоретичне підґрунтя для дослідження.
У курсовій роботі описано й проаналізовано процес становлення розважальної телевізії в українському медіапросторі, що сформувався під упливом російського телебачення. Історія розвитку українських телевізійних мас-медіа складається з двох основних етапів: формування телеінтертейменту в радянській Україні та видозміна телевізійного ринку в роки незалежності. На сьогодні можна спостерігати повноцінне співіснування двох видів розважальних телепрограм – це аналоги зарубіжних телешоу і власне українські медіапродукти, яких у вітчизняному телепросторі значно менше.
У ході дослідження з’ясовано походження та сутність поняття “ток-шоу”, що за своєю природою є одним із найбільш затребуваних жанрів розважального телебачення. Це розмовна телевізійна передача, побудована як бесіда ведучого з одним або кількома виступаючими, що супроводжується показом концертних номерів, невеликих відеофрагментів, фотографій, іншого зображувального матеріалу.
Унаслідок дослідження окреслено специфічні особливості телевізійного жанру, що полягають у синтезованому використанні журналістських та сценічних прийомів. Ефективним ток-шоу вважають тоді, коли в результаті обговорення певної теми вдається схилити глядача до певної позиції. Такі програми, порушуючи гостру тему, надають глядачеві змогу засуджувати чи виправдовувати, погоджуватися чи заперечувати, виявляти власні емоції, тобто реалізовувати потребу в дискусійному спілкуванні. Крім того, завдяки використанню в ток-шоу певних маніпулятивних технологій реалізується мислеоформлювальна функція журналістики.
У роботі дефінійовано чіткі критерії поділу ток-шоу на специфічні різновиди та створено авторську узагальнену класифікацію шоу телепрограм. На нашу думку, ток-шоу доцільно типологізувати за такими ознаками, як тематичне спрямування, характер емоційного впливу, тип аудиторії, кількість учасників, спосіб викладу матеріалу, характер запитань, специфіка виходу в ефір та територія поширення. Наявність на сучасному медіа ринку різних видів ток-шоу засвідчує потребу аудиторії в полярних за своєю концепцією телепрограмах, а також про вибагливість смаків аудиторії. Водночас видове різноманіття ток-шоу є підґрунтям для подальшого розвитку жанру та пошуку журналістами креативних ідей для створення нових телепрограм.
Унаслідок наукового пошуку визначено й охарактеризовано типоформувальні чинники різновидів розмовного телешоу. Тематична концепція ток-шоу є не лише найважливішим елементом підготовки до продукування якісної телепрограми, а й основним критерієм видового поділу ток-шоу. Залежно від того, яку проблему висвітлюють у тій чи тій телепередачі, ток-шоу зараховують до конкретного типу.
Водночас індикатором популярності окремої телевізійної програми є її ведучий. Необхідно працювати над тим, щоб образ комунікатора максимально точно відповідав тематичній концепції і слугував засобом привернення уваги глядачів до ток-шоу. Найвищий рівень персоніфікації – коли журналіста чекають на екрані заради нього самого, чекають як лідера, який вміє пояснити складні проблеми, як особистість, значущу в моральному, духовному плані.
Аудиторія як поліфункціональний сегмент телепрограми є не лише реагентом того, що відбувається на телеекрані, а й активним учасником комунікативного шоу. Драматургія ток-шоу подекуди передбачає присутність у студії не лише ведучого та героя телепрограми, а й експертів та глядачів. Поділ на різні категорії глядачів здійснюють залежно від комунікативної ролі, яку виконує кожна окрема група людей.
Пропонована робота є спробою простежити рівень поширення різних видів ток-шоу на провідних всеукраїнських телеканалах. Завдяки авторському моніторингу визначено частку ток-шоу в ефірній сітці телепрограм. Найчастіше до продукування комунікативних шоупрограм вдаються телеканал “Україна”, Інтер, ТЕТ та УТ-1). Менш популярним є використання досліджуваного жанру на телеканалі 1+1, Новому каналі та ICTV. За результатами дослідження виявлено найбільш поширені різновиди шоутелепрограм , серед яких: ток-шоу на побутову тематику, емоційно насичені, із реальними героями, кількість яких становить 5-6 осіб. Більшість ток-шоу проводять у формі бесіди із відкритими запитаннями, “у записі”.
Отже, аналіз ток-шоу, представлених на вітчизняному телебаченні, дає змогу виявити особливості досліджуваного жанру, а також з’ясувати типоформувальні чинники, що зумовлюють виокремлення різновидів комунікативних телепрограм. Популярність розмовного телешоу зумовлена прагненням аудиторії до об’єктивного висвітлення проблем, оптимізації поглядів, емоційного та інформаційного наближення. Порушені в курсовій роботі питання можуть стати об’єктом подальших наукових досліджень, зокрема дозволяють деталізувати критерії та особливості жанрового поділу в телевізійному просторі, а також поглибити окреслення шляхів продукування якісних ток-шоу на всеукраїнському телебаченні.
Список використаних джерел
1. Акинфиев С. Н. Жанровая структура российского развлекательного телевидения [Режим доступу: http://www.mediascope.ru/node/250].
2. Акинфиев С. Н. Развлекательная составляющая современного российского телевидения // Медиаскоп. – М., 2008. – Выпуск 2 [Режим доступу: http://www.mediascope.ru/node/230].
3. Безруких П. Ток-шоу: кадры за кадром // Студенческая Правда. – 2007. – № 11 [Режим доступу: http://spravda.ru/articles/html/art00030.html].
4. Бирбом М. Хозяин ток-шоу // Спутник-ТВ. – 2005. – № 7. – С. 14.
5. Богитова М. Ресурсы темы в драматургии телевизионного диалога // Коммуникация в современном мире: Материалы Всероссийской научной конференции. – 2007. – С. 190-191.
6. Бурмака М. Контактна телевізійна програма-дискусія як жанр // Наукові записки Інституту журналістики. – Т. 10 [Режим доступу: http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1580].
7. Вакурова Н. В., Московкин Л. И. Типология жанров современной экранной продукции: Учеб. пособие. – Москва, 1997. – 278 с.
8. Вартанов А. С. Актуальные проблемы телевизионного творчества на телевизионных подмостках: Учеб. пособие. – М.: Высшая школа, 2003 [Режим доступу: http://evartist.narod.ru/text6/47.htm].
9. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2005. – 1728 с.
10. Вікіпедія [Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%B1%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F].
11. Гафарова И. Ток-шоу на российском телевидении в свете исследований аудитории // Коммуникация в современном мире: Материалы Всероссийской научной конференции. – 2005. – С. 141-143.
12. Гід журналіста. – К.: Видавничий центр “Софія-пресс”, 2003. – 124 с.
13. Голованова М. Фестиваль, объединяющий регионы // Техника кино и телевидения. – 1997. – № 6. – С. 6.
14. Золоте перо: переможці 2001 року [Режим доступу: http://www.massmedia.kiev.ua/winers2001.php].
15. Киркина М. П. Имидж телеведущего // Проблемы массовой коммуникации на рубеже тысячелетий: Материалы Всероссийской научной конференции. – 2003. – С. 165-167.
16. Кичин В. Пирожки с котятами скрытой камерой // Российская газета. – 2004. – № 397 [Режим доступу: http://www.rg.ru/2004/06/09/tok-show.html].
17. Клочко Д. “Не всі вдома” проводить репетицію виборів // День . – 1999. – № 45. [Режим доступу: http://www.day.kiev.ua/10105/].
18. Критичний аналіз історії та перспектив розвитку телевізійної сфери індустрії дозвілля в Україні [Режим доступу: http://ua.textreferat.com/referat-5638-1.html].
19. Кузнецов Г. Ток-шоу: неизвестный жанр? // Так работают журналисты ТВ: Учеб. пособие. – М.: Издательство Московского университета, 2004 [Режим доступу: http://evartist.narod.ru/text7/18.htm].
20. Магарлик В. Імідж ведучого телевізійної програми, його відповідність жанрові й тематиці // Наукові записки Інституту журналістики. – Т. 9 [Режим доступу: http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1503].
21. Макаров Ю. В., Герасимьюк О. В., Чернилевский С. В. Ты не один!: Из новейшей истории украинского телевидения. – Харьков: Фолио, 2004. – 304 с.
22. Мащенко І. Г. Енциклопедія електронних мас-медіа: У 2 т. – Т. 2: Термінологічний словник основних понять і виразів: телебачення, радіомовлення, кіно, відео, аудіо. – Запоріжжя: Дике Поле, 2006. – 384 с.
23. Могилевская Э. Ток-шоу как жанр ТВ: происхождение, разновидности, приемы манипулирования // Научно-культурологический журнал. – 2006. – № 15 [Режим доступу: http://www.relga.ru/Environ/WebObjects/tgu-www.woa/wa/Main?textid=1114&level1=main&level2=articles].
24. На телеканале “ТОНИС” появится шоу Опры Уинфри // Телекритика [Режим доступу: http://www.telekritika.kiev.ua/news/?id=21577].
25. Недопитанський М. Жанрові новації сучасного українського телебачення // Наукові записки Інституту журналістики. – Т. 20 [Режим доступу: http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1239].
26. Недопитанський М. Телевізійне ток-шоу: секрети популярності та виробництва // Наукові записки Інституту журналістики. – Т. 17 [Режим доступу: http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1363].
27. Почепцов Г. Г. Имиджелогия. – К.: Ваклер, 2000. – 768 с.
28. Салюк Т. Готовимся проводить ток-шоу [Режим доступу: http://www.adic.org.ua/nosmoking/sem-adic/ngo-media/08.htm].
29. Симоніна Н. Роль особистих якостей лідера і візуальні аспекти формування та руйнування іміджу // Наукові записки Інституту журналістики. – Т. 07 [Режим доступу: http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=270].
30. Телевизионная журналистика: Учебник // Редколлегия: А. Я. Юровский, Г. В. Кузнецов, В. Л. Цвик. – М.: Изд-во МГУ, Изд-во “Высшая школа”, 2002. – 304 с.
31. Томак М. “Бар’єр” для ток-шоу // День. – 2006. – №215 [Режим доступу: http://www.day.kiev.ua/173792/].
32. Трофимова А. Феномен популярности телевизионных ведущих // Проблемы массовой коммуникации на рубеже тысячелетий: Материалы Всероссийской научной конференции. – 2003. – С. 177-179.
33. Шальман Т. Телеведучий і аудиторія телепрограми: взаємодія і взаємовплив // Наукові записки Інституту журналістики. – Т. 7 [Режим доступу: http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1662].
34. Шальман Т. Телевізійний діалог: комунікативні технології побудови // Наукові записки Інституту журналістики. – Т. 18 [Режим доступу: http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1662].
35. Шестеркина Л. Ток-шоу как форма проведения практического учебного занятия в процессе формирования профессиональной культуры // Медиаскоп. – М., 2008. – Выпуск 1 [Режим доступу: http://www.mediascope.ru/node/22].
36. Яковець А. В. Телевізійна журналістика: теорія і практика: Підручник. – К.: Вид. дім “Києво-Могилянська академія”, 2007. – 240 с.