Курсова робота Соціально-економічний розвиток Київської Русі в X - на початку XII ст.

Вступ

Розділ 1. Соціально-економічний розвиток Київської Русі

1.1. Соціально-економічні процесі які формувались упродовж Х-ХІІ ст.

1.2. Феодалізм та його вплив на економіку Київській Русі

1.3. Сільське господарство як провідна галузь Київської Русі

Розділ 2. Торгівля у Київській Русі Х-ХІІ ст., та її вплив на розвиток соціально-економічних процесів

2.1. Міста і торгівля в Київській Русі

2.2. Ремесло, та його вплив на соціально-економічний розвиток

Розділ 3. Князі Київської Русі за яких держава здобула найбільшого розвитку

3.1. Володимир Святославович

3.2. Ярослав Мудрий

Висновок

Список використаної літератури

Вивчення питань соціально-економічного розвитку Русі неможливе без залучення археологічних джерел. Їх незнання або ігнорування, що, на жаль, також має місце, призводить до значних дослідницьких втрат. Нерідко в історичних працях повторюються висновки, висловлені давно вже, спростовані археологією.

Існування відносно єдиної Київської держави охоплює період з початку X по 30-ті роки XII ст. Політична форма - ранньофеодальна монархія з елементами федералізму. В 30-х рр. XII ст. вона вступила в період феодальної роздробленості, який характеризувався дальшим розвитком продуктивних сил і виробничих відносин, кристалізацією окремих князівств. Видозм­інюючи свою феодальну структуру, Русь проіснувала до 40-х рр. XII ст. і впала під ударами монголо-татарських завойовників.

Основою давньоруського літописання є "Повість минулих літ", до якої ввійшли давніші літописні твори, написані в Києві в кінці Х - XI ст. Перша редакція "Повісті минулих літ" здійснена літописцем Нестором близько 1111 року.

У "Повісті минулих літ" літописець ставив своєю метою показати звідки походить народ руський і держава Русь з центром у Києві. Ці питання були висунуті політичним життям кінця XI й на початку XII ст. в часи зростаючих князівських міжусобиць - ознак розпаду Київської держави і спроб Володимира Мономаха зберегти єдність руських земель під зверхністю Києва.

Історія Русі розглядається літописцем на широкому тлі з точки зору тодішніх про неї уявлень з певною державною і церковно-політичною тенденційністю. Незважаючи на цю тенденційність, автори літопису дають дуже багато об'єктивно правдивих історичних даних, зокрема і інформацію про соціально-економічний розвиток Русі.

Цікаві дані про взаємини Русі X ст. з Візантією, зокрема торговельні зв'язки подає "Літопис Аскольда". Ґрунтовний коментар до "Літопису Аскольда" подав М. Брайчевський.

Оригінальним історичним джерелом є "Києво-Печерський патерик", в основі якого лежить листування єпископа Володимирського Симона, колишнього ченця Печерського монастиря з ченцем того ж монастиря Полікарпом. "Патерик" містить замальовки давньоруського життя.

Важливим писемним джерелом з історії Київської Русі є "Руська Правда" - звіт юридичних законоположень, чинних на території всієї держави. В статтях "Руської Правди" містяться цікаві дані, що мають безпосереднє відношення до досліджуваної теми. Це матеріали про розвиток сільського господарства, ремесла, торгівлі, грошовий обіг.

У результаті тривалого процесу політичної, економічної та етнокультурної консолідації східнослов'янських племен виникла Київська Русь з центром у Києві. З X ст. по 30-ті роки XII ст. Київська Русь як єдина централізована держава пройшла великий шлях, багатий на різноманітні події та позначений жвавими політичними і культурними процесами. Особливу роль в становленні держави відіграли соціально-економічні фактори.

Провідне місце в економіці Київської Русі займало сільське господарство, збагачене давніми традиціями. Для обробітку ґрунту і вирощення врожаю використовувалися досконалі для того часу знаряддя праці. Вживання парової системи землеробства з двопільною та трипільною сівозмінами, висока продуктивність праці давали змогу виробляти зерна значно більше, ніж це було необхідно для задоволення біологічних потреб населення.

Важливу роль у господарському розвитку Київської Русі відігравало розвинене ремісниче виробництво, в першу чергу чорна металургія та металообробка. Давньоруські ковалі опанували всіма видами і прийомами технічної і технологічної обробки заліза, які були відомі тоді. Майстерність давньоруських ремісників набула міжнародного визнання.

Ремесло розвивалося як у структурі господарства феодалів, так і на вільній міській основі. У ХІІ ст. посадські ремісники починають об'єднуватися в корпорації, подібні до ремісничих цехів країн Західної Європи. Свідченням цього є назви міських кінців (районів) - гончарський, теслярський, міських воріт - ковальські та ін., а також згадки письмових джерел про артілі городників, теслярів, мостників.

Стан сільського господарства і ремісничого виробництва визначав рівень розвитку торгівлі - як внутрішньої так і зовнішньої. Найбільшими торговельними комунікаціями були шляхи -"Грецький", який зв'язував Русь з балтійськими і чорноморськими ринками, "Соляний" і "Залозний", котрі вели в Галичину і на Кавказ. Шлях Київ - Галич - Прага - Регенсбург сполучав Київську Русь з країнами Центральної і Західної Європи. Для захисту торговельних шляхів від половців неодноразово виступали з'єднані дружини руських князівств.

Основними торговельними партнерами Давньоруської держави були Візантія, Волзько-камська Булгарія, Хозарія, країни Арабського Сходу, скандинавські, центральні та західноєвропейські. Об'єм і рівень торговельних операцій був досить значним, про що свідчить існування купецьких об'єднань, що спеціалізувались на торгівлі з певними країнами, або певними видами товарів. У великих містах розташовувались торговельні двори іноземних купців. Широкою була практика кредитних операцій.

Торгівля викликала до життя грошовий обіг. Якщо на ранньому етапі на Русі оберталися арабські дірхеми, візантійські номісми і міліарісії, західноєвропейські динари, то з Х ст. карбуються свої гроші - срібники та златники, а у великих торговельних операціях використовується гривна.

Як бачимо, давньоруські міста були значними центрами внутрішньої і міжнародної торгівлі, розвинутих ремесл. Це забезпечувало поступальний розвиток всієї держави. Напередодні монголо-татарської навали Давньоруська держава досягла високого європейського рівня, але цей поступ був насильно зупинений.

1. Амвросієв А. А. Економічні проблеми розвитку Давньої Русі // Вісник соціально-економічних досліджень. - 2001. - № 8. - Ч. 1.

2. Ганжа О. І. Соціально-економічні відносини часів Київської Русі. –К.: Просвіта, 2002. - с. 23-26.

3. Галяцький П. П. Ремесло, торгівля та побут Давньоруської держави. – Л: Мапа, 2002. - с. 325-333.

4. Грушевський М. С. Очерки истории украинского народа. – К.: Вакор, 1990. - с. 233-238.

5. Грушевський М. С. Нарис Історії Київської землі. – К.: Освіта, 1991. - с. 203-221.

6. Грушевський М. С. Історія України-Руси. – К.: Теза, 1992. - Т.2, с. 136-139.

7. Дорошенко Д. І. Нарис історії України. – Л.: Юноза, 2003. - С. 32-36.

8. Звєряков М. І. Давньоруська держава розквіт та занепад // Україна в історії - 1999. - №3. - С. 8-12.

9. Звєряков М. І. Очерки истории в економическом аспекте. - К.: Тета, 2000. - с. 183-189.

10. Крип’якевич П. А. Історія України. Економічний аспект. – К.: Тета, 1992. - с. 89-95.

11. Ковальчук П. П. Київська Русь. Економічна сторона розвитку // Історичний очерк – 1996. - №5. - с. 9-15.

12. Майорчук А. В. Економічний розквіт Давньоруської держави // Історичний очерк - 1995. - №3. – С. 3-12.

13. Михасюк С. С. Економічний розвиток Давньоруської держави. – К.: Освіта, 2003. - с. 19-25.

14. Триба В. В. Економічна історія світу. – О.: Еко, 2003. - с. 126-129.

15. Царенко О. М., Захарчук А. С. Економічна історія України і світу. - С.: Проща, 2001. - с. 83-86.

16. Довженко В. Й. Землеробство древньої Русі: До середини XIII ст. - К.: АН УРСР, 1961. - 267 с.

17. Щапово Ю. Л. Стекло Киевской Руси. - М., 1972.