Курсова робота Українська військова еміграція у Польщі у міжвоєнний період

ВСТУП

РОЗДІЛ I. УКРАЇНСЬКА ВІЙСЬКОВА ЕМІГРАЦІЯ В ПОЛЬЩІ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД

1.1. Відроджена польська держава і українська військова еміграція: загальна характеристика взаємин

РОЗДІЛ II. ВІЙСЬКОВА, НАУКОВО-ОСВІТНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ ЕМІГРАЦІЇ У ТАБОРАХ ІНТЕРНУВАННЯ АРМІЇ УНР НА ТЕРИТОРІЇ ПОЛЬЩІ

2.1. Діяльність військово-історичного товариства (1925-1939 рр.)

РОЗДІЛ III. РОЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙСЬКОВОЇ ЕМІГРАЦІЇ В БОРОТЬБІ ЗА ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Поразка національно-визвольної боротьби 1917-1921 рр. породила політичну еміграцію, з якою був пов’язаний вихід за кордон десятків тисяч найактивніших учасників подій того часу. Польща була головною територією діяльності екзильного уряду Української Народної Республіки. Тут проживала більшість його членів і співробітників, були засновані осередки й інших українських політичних середовищ, які, однак, не відіграли помітної ролі. Українська політична еміграція у Другій Речі Посполитій відзначалася високим рівнем консолідації саме тому, що у своїй переважній більшості стояла на державницькій платформі.

Становлення незалежної української державності висуває на перший план завдання з формування національної свідомості молоді у сфері реформування Збройних сил України на прикладі УНР та інших військових формувань цього періоду.

Перед сучасною історичною наукою постало багато актуальних проблем, які потребують критичного осмислення подій періоду національної революції 1917-1921 рр., тому актуальним стає питання стосовно політичної долі та становища інтернованих вояків УНР, котрі перебували на території Польщі. У радянський період в Україні не було фахових досліджень щодо правдивого висвітлення діяльності українських військових формувань цього періоду. Вивчення історії національно-визвольного руху відбувалося завдяки діаспорній історіографії.

Порушена нами проблема відображена в численних історико-мемуарних і наукових студіях, однак її історіографічне осмислення не набуло довершених форм. Так, київські дослідники С. Литвин [9] та І. Срібняк [16] дали загальну характеристику наукового доробку своїх попередників, а в полі зору автора перебували сучасні дослідження та інтерпретації діяльності уенерівського середовища міжвоєнного двадцятиліття.

У польській історіографії найкраща і найповніша праця з цього питання належить Збігнєву Карпусові [23]. Треба підкреслити, що матеріал про інтегрованих українців відіграє тут допоміжну роль. Це питання розглядається в контексті ширше поставлених тем і в інших польських авторів: С. Мікуліча [25], К. Левандовського [24], Р. Тожецького [28] та ін.

Серед сучасних дослідників, які присвятили свої роботи аналізу цієї проблематики, насамперед варто згадати В. Трощинського [18], Б. Якимовича [21], О. Колянчука [8].

Проте проблема українсько-військової еміграції у Польщі у міжвоєнний період не була вирішена до кінця, в чому і полягає актуальність нашого дослідження.

Мета роботи – висвітлити особливості перебування інтернованих частин УНР в Польщі, а саме: питання підтримки боєздатності та військової дисципліни, плекання військових чеснот і національної свідомості.

Відповідно до мети роботи необхідно вирішити наступні завдання:

1. Розглянути та проаналізувати взаємини відродженої польської держави та української військової еміграції.

2. Проаналізувати військову, науково-освітню діяльність української еміграції у таборах інтернування армії УНР на території Польщі, а також діяльність військово-історичного товариства (1925-1939 рр.).

3. Окреслити роль української військової еміграції в боротьбі за відновлення української незалежної держави.

Об’єкт дослідження - взаємини відродженої польської держави та української військової еміграції.

Предмет дослідження – теоретичні аспекти дослідження української військової еміграції у Польщі у міжвоєнний період.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів основної частини, висновків та списку використаних джерел.

Отже, після закінчення Першої світової війни Польща отримала незалежність. Почалася розбудова держави. В польській історіографії вживається термін Друга Річ Посполита, щодо назви Польщі.

Основними завданнями зовнішньої політики відродженої Польщі надалі були: захист національної державності, забезпечення збереження територіальної цілісності та утвердження її на міжнародній арені як суверенної незалежної держави.

Військові частини УНР у Польщі у складний історичний період отримали не лише матеріальну підтримку, але й можливість підтримувати боєздатність, підвищувати свій професійний й освітній рівень, що дало можливість зберегти сили для подальшої боротьби за Українську державу. Але політичне становище в Європі, яке склалося на початку 20-х років ХХ ст., цілковито знівелювало сподівання вояків УНР на відновлення активного опору іноземному поневоленню українських земель. Тому визвольні змагання продовжувались іншими методами, насамперед культурними та літературними.

В результаті поразки національно-визвольних змагань українського народу у 1917-1921 рр. за межами Батьківщини опинився потужний загал військової еміграції Армії УНР, яка прагнула продовжити боротьбу за державність.

У складних умовах бездержавності, коли Україна була пошматована й окупована чужоземними країнами, її народ опинився перед загрозою втрати етнокультурних ознак. Саме на еміграцію припала почесна місія продовжувати духовний поступ нації, розвивати вітчизняну науку і культуру. Боротися за українську державність було вирішено шляхом розгортання потужної воєнно-історичної й видавничої діяльності. Реалізації цих завдань сприяла наявність у середовищі еміграції потужного інтелектуального потенціалу в особі високоосвічених кадрових військовиків, письменників, військових журналістів, які утворили загальновизнані фахові та творчі об’єднання, зокрема Українське воєнно-історичне товариство (1920–1939), заснували низку науково-видавничих центрів, налагодили їх цілеспрямовану фахову і науково-пропагандистську діяльність.

Внаслідок цих інтелектуальних потуг вже на початку 1920-х років була розгорнута широкомасштабна воєнно-історична робота в таборах інтернованих частин Армії УНР у Польщі, налагоджено випуск національно-патріотичної періодики, зокрема воєнно-історичних журналів “Табор”, щорічника “За державність”, в яких уперше побачили світ наукові й мемуарно-аналітичні праці з історії Української національно-демократичної революції (1917–1921 рр.).

Своєю боротьбою за українську державність військова еміграції УНР виконала надзвичайно важливі функції у державно-соборному процесі творення України як незалежної країни. Своїм організованим існуванням, активною політичною, науково-історичною й видавничою діяльністю вона заявила себе на міжнародній арені представником могутньої нації, непокірним борцем за вікові прагнення народу до незалежності й соборності. Завдяки збереженню національної ідентичності й свідомості вона стала захисником історичної пам’яті нації, сприяючи розгортанню протибільшовицького та антипольського рухів на підневільних українських землях.

1. Алексієвець Л. Зовнішньополітичні пріоритети Польщі міжвоєнної доби // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. - Тернопіль. - № 14. - 2001. - С. 194-202.

2. Баран З. А. Відродження і становлення Польської держави. 1918-1921рр. - Львів, 1995. - С. 35.

3. Гевко В. Пріоритети зовнішньої політики польської Речі Посполитої у міжвоєнний період // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. - Тернопіль. - 2002. - Вип. 3. - С. 149-152.

4. Горбач О. Українсько-польська війна в Галичині // Енциклопедія українознавства. Загальна частина. - Репр. вид. 1949 р. - К., 1995. - Т.2. - С.537-540.

5. Животко А. Історія української преси / А. Животко. - Мюнхен, 1990. - 327 с.

6. Зашкільняк Л. О. Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів / Л. О. Зашкільняк, М. Г. Крикун. – Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2002. – 752 с.

7. Карпусь З. Формування з’єднань Армії УНР у Польщі в 1920 р. / З. Карпусь, І. Срібняк // Український історичний журнал. – 2000. – № 1. – С. 80–95.

8. Колянчук О. Генералітет визвольних змагань: біографія генералів та адміралів українських військових формацій першої половини ХХ ст. / О. Колянчук, М. Литвин, К. Науменко. – Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 1995. – С. 285.

9. Литвин С. Симон Петлюра у 1917-1926 роках. Історіографія та джерела: Монографія / С. Литвин. – К., 2000.

10. Маркусь В. Екзильний уряд Української Народної Республіки в міжвоєнний період (1921-1939). Міжнародно-правовий та порівняльний аналіз / В. Маркусь // Сучасність. – Нью-Йорк, 1986. – Ч. 12. – С. 70-84.

11. Наріжний С. Українська еміграція / С. Наріжний. – Ч. 1. – Прага, 1942. – 173 с.; Ч. 2. – К., 1999. – 272 с.

12. Науменко К. Генералітет Української Народної Республіки / К. Науменко // Polska i Ukraina. Sojusz 1920 roku i jego następstwa. – Toruń 1997. – S. 217-234.

13. Петлюра С. Сучасна українська еміграція та її завдання // Його ж. Статті. – К., 1993. – С. 231-275.

14. Потульницький В. Нариси з української політології (1819-1991) / В. Потульницький. - К.: Либідь, 1994. - 320 с.

15. Сирник Я. До питання інтегрування армії УНР у Польщі 1920-1924 рр. – К., 1995. – С. 7.

16. Срібняк І. Українці на чужині. Полонені та інтерновані вояки-українці в країнах Центральної та Південно-Східної Європи: становище, організація, культурно-просвітницька діяльність (1919-1924 рр.) / І. Срібняк. – К., 2000.

17. Субтельний О. Україна. Історія / О. Субтельний. – К.: Либідь, 1991. – 510 с.

18. Трощинський В. Міжвоєнна українська еміграція в Європі як історичне і соціально-політичне явище. – К., 1994.

19. Фуртес О. О. Військово-історична проблематика у працях української еміграції 1920-1939 рр.: дис. на здобуття наук. ступеня к-та іст. наук: спец. 20.02.22 “Військова історія” / О. О. Фуртес. – Львів, 2009. – 220 с.

20. Футала В. П. Українська державно-політична еміграція в Польщі (1920–1930-ті рр.): сучасні дослідження та інтерпретації / В. П. Футала // Держава та армія. Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. - 2008. - № 612. - С. 124-128.

21. Якимович Б. Збройні сили України: Нариси історії. – Львів, 1996. – С. 359.

22. Яровий В. І. Історія західних та південних слов'ян у ХХ ст. - Київ, 1996. - С. 70.

23. Karpus Z. Jeńcy Iinternowani rosyjscy i ukraińscy na terenie Polski w latach 1918-1924. - Toruń, 1991. - S. 210.

24. Lewandowski K. Sprawa ukraińska w polityce zagranicznej Czechosłowacij 1918-1932. – Wrocław, 1974. – S. 336.

25. Mikulicz S. Prometeizm w polityce II Rzeczypospolytej. – Warszawa, 1971. – S. 314.

26. Roszkowski W. Historia Polski 1914-2005 / Roszkowski Wojciech. – Warszawa: Wydawnictwo naukowe PWN, 2007. – 510 s.

27. Tomaszewski J. Rzeczpospolita wielu narodów. – Warszawa, 1985. – S. 285.

28. Torzecki R. Kwestia ukraińska w Polsce w latach 1923 – 1929. – Kraków, 1989. – S. 467.