« Назад

Загальна характеристика дослідження

Актуальність теми дослідження. За чотири десятиліття, що минули після відкриття текстів Наг-Хаммаді, академічний світ зумів побудувати сталу систему поглядів на гностичний рух, принципово відмінну від «до-Нагхаммадійського» періоду. Основний вклад у цю роботу внесли семінарські обговорення нових питань щодо гностицизму, накшталт конференцій в Мессіні в 1967 р. та в Єльскому університеті 1978 р, а також фундаментальні дослідження, в першу чергу - монографія Курта Рудольфа «Гнозис: Природа і походження гностицизму». [41, с. 204-275]

Проведена праця допомогла принципово оновити погляди на діяльність релігійних рухів, що умовно об'єднують під назвою «гностичних сект», а також на природу і розвиток раннього християнства.

Оновлена модель гностицизму потребує усвідомлення і рефлексії від академічного релігієзнавства, однак сучасні пост-радянські праці на тему пост-нагхамадійського періоду вивчення гностицизму є досить рідкісними. Особливо можна виділити роботи Є.В. Афонасія, проте він приділяє основну увагу темі критики та переосмислення відомостей про гностичні секти, що були подані у полеміці проти них «отцями Церкви», а тему безпосереднього порівняння світоглядних концепцій християнства і гностицизму займає лише побіжно.

Ця робота є спробою реферативного огляду сучасних концепцій взаємозв'язку гностичного та християнського світогляду, а також спробою намітити нову точку зору для викладення цієї проблеми для студентів філософського факультету.

Ступінь наукової розробленості теми. Відкриття бібліотеки Наг-Хаммаді було резонансною подією в науковому світі, і тому тема взаємозв'язку світоглядів христианства і гностицизму з огляду на нову перспективу останнього була розроблена доволі детально. Основними монографіями, що зачіпають тему спільного історичного розвитку двух течій, були праці Сімона Петремена «A Separate God: The Christian Origins of Gnosticism» та Алістера Х. Хогана «Gnostic Truth and Christian Heresy: A Study in the History of Gnosticism».

Об'єкт дослідження. Світоглядні системи релігій II ст. н. е., об'єднаних назвами «прото-ортодоксальне християнство» та «гностицизм».

Предмет дослідження. Міфопоетичні образи, що використовуються прото-ортодоксальними та гностичними християнами для вираження ключових світоглядних позицій.

Ціль та задачі дослідження. Ціллю дослідження було знайти кореневі відмінності у світогляді гностичних християн, що принципово відрізняють іх від християн прото-ортодоксальних. За відправну точку ми взяли гностичну філософсько-релігійну самоідентифікацію, а також космологічні та теологічні уявлення, які становлять основу релігійного світосприйняття в їх міфопоетичному вираженні, і визначили її ключові відмінності від прото-ортодоксального світогляду.

Поставлена ціль виконується вирішенням наступних задач:

1. Розглянути онтологічну самоідентифікацію гностиків.

2. Розглянути гностичні уявлення про сотеріологію і її місце в космологічному процесі.

3. Розглянути позицію гностиків щодо приналежності до релігійної общини через міфопоетичну символіку.

4. Розглянути уявлення гностиків про монаду та дискретність, як ключові для даної релігії онтологічні питання.

5. Реконструювати практичну релігійну необхідність онтологічних, космологічних та теологічних конструкцій.

Методологія та методи дослідження. Для досягнення поставлених нами задач ми опираємось на метод порівняння міфопоетичної символіки. Дослідження спільних за історичним походженням, проте різних за актуальним значенням і контекстуальним використанням міфопоетичних образів допомагає нам помітити різницю в контекстах і акцентах світогляду.

Визначення ж відмінностей в міфопоетичному, практичному та філософському осмисленні центральних космологічних та теологічних уявлень гностицизму від прото-ортодоксального християнства в їх міфопоетичному вираженні дозволяє нам сформувати певне уявлення про структуру релігійної свідомості гностика.

Методологічним підгрунтям для нас стала методика К. Гірца [8, с. 104-149], який визначає релігію як «систему символів, що сприяють виникненню у людей сильних, всеоб'ємлючих та стабільних настроїв та мотивацій, формуючи уявлення про загальний порядок буття і надаючи цим уявленням ореол дійсності таким чином, що ці настрої та мотивації здаються дійсно реальними».

Визначення понять «гностики» і «християнство» і «філософія»

а) Визначення поняття «гностицизм»

За загальноприйнятим визначенням поняття «гностицизм», що було подано на Мессінській конференції у 1967-му році, його сферу слід обмежити «гностичними системами II століття н.е.» [40, с. 3508], і відокремити від поняття «гнозису», що є більш загальним «знанням божественних таїнств», яке зустрічається у низці релігійних традицій, не обов'язково пізньоелліністичних.

В рамках даної роботи, щоб досягнути позиції, більш ефективної для компаративного аналізу гностичного світогляду з християнським, ми звузимо це поняття ще більше, і зведемо його до тих гностичних систем, що описуються в полемічних працях Отців Церкви (тобто – власне «християнських» гностиків), а також тих груп гностиків, що покористовувались текстами, знайденими в Наг-Хаммаді (спроби встановлення конкретної приналежності певних текстів до певної группи, описаної в полемічних працях «отців Церкви» є суперечливими [5, с. 20], і зміст цих суперечок для нашого дослідження не є принципово важлиим).

За межами дослідження залишаються вчення Мані, іудейські містичні рухи, античний герменізм, а також певні вчення середніх платоніків, що часто розглядаються як різновиди гнозису. Користуючись поділом типів гностичного дуалізму на сирійський та іранський, запропонованим Гансом Йонасом [11, с. 158], можна сформулювати об'єкт першочергового інтересу для нашого дослідження як «єгипетсько-сирійський гнозис періоду пізнього еллінізму».

Проте і така постановка предмету дослідження не є достатньо конкретною. Розуміючи усю синкретичну природу гнозису, творчу активність кожного окремого релігійного діяча, ми змушені будемо в рамках цього дослідження обмежитись лише певним одним, досить довільно обраним напрямком гностицизму. Тому основна наша увага буде приділятись гностичним поглядам, вираженим у документі «Апокриф Іоана» (що найчастіше, але суперечливо, трактується як сифіанський), а також в описах творчості валентиніанської школи.

Як допоміжні документи ми використовували низку інших праць із бібліотеки Наг-Хаммаді, так як «Євангеліє від Фоми», «Євангеліє від Філіппа», «Євангеліє від Марії».

Проте, скільки б ми не обмежували сферу визначення «гностицизму», воно не стає повністю однорідним. В ході даної роботи ми будемо використовувати узагальнений термін «гностицизм» для означення спільної для більшості гностичних течій «світоглядної позиції», певного настрою, парадигми для розвитку конкретних догм і позицій (досить чітко цей «настрій» визначив О. Торчинов [11, с. 15]).

Проте ми не можемо припускати, що світоглядні позиції різних гностичних вчителів, що базуються на структурно схожих, але відмінних за конструкцією теологічних системах, не мають певних тонких відмінностей у осягненні буття. Це особливо помітно у аналітичних оглядах, проведених єресіологами, а також у текстах Наг-Хаммаді, в яких майже в кожному тексті яскраво виражена певна цілісна світоглядна позиція, що помітно вирізняється серед усіх інших (а інколи буває навіть, що декілька таких позицій, очевидно різних, змішані в одному документі).

Тому в конкретних випадках ми будемо поіменно називати автора, школу чи документ, з якого взятий певний приклад, і відмічати різницю між світобаченням різних гностичних течій.

Проте провідним завданням цієї роботи, заданим обраною темою, буде виявлення елементів релігійного досвіду, що типологічно визначає певний узагальнений гностичний світогляд в цілому.

б) Визначення поняття «християнство»

Для ефективної роботи з термінами потребує свого прояснення також і поняття «християнства» в ранній античності. В цей період розвитку вчення, (який ми називатимемо в ході нашого дослідження просто «раннє християнство»), воно складалось з декількох розрізнених течій, які стояли на принципово різних догматичних та світоглядних позициях: це, до прикладу, іудео-християни, евіоніти, маркіоніти, а також власне християнські гностики [31].

Цю «немонолітність» раннього християнства вперше дослідив Уолтер Бауер [28]. Тому порівнювати гностицизм з певним узагальненим концептом «християнства» було б некорректно, і від подібної дихотомії абстрактних «християнства» і «гностицизму» в подальшому необхідно відмовитись.

Найкращим предметом для заданого темою дослідження «порівняльного аналізу філософії християнства і гностицизму» є певна течія, яку Барт Ермонд назвав «прото-ортодоксія». Він визначає «прото-ортодокальне християнство» як «форму християнства, чиї вірування і ритуали близько середини третього століття, стали домінуючими в цій релігії» [31, с. 7].

Ідеї та концепти цієї течії згодом найбільше вплинули на розвиток західно-європейської цивілізації, через що є найвідомішими і найближчими для розуміння сучасної людини. Завдяки цьому порівняльний аналіз гностицизму з позиціями саме прото-ортодоксального християнства є оптимальною відправною точкою для розуміння світогляду гностиків.

Зазвичай автори-богослови вирізняють праці так званих «отців Церкви» від єретиків опираючись на концепцію «еклезіальної єдності». Проте слід пам'ятати, що у період II-III ст. ця течія також була неоднорідною в своїх настроях і поглядах (хоч і не такою різноманітною, як гностики). Прото-ортодоксальні автори цих часів нерідко дотримуються несумісних поглядів на значну частину теологічних, філософських та етичних питань.

Тим не менше, маючи на увазі певну історичну справедливість концепції «еклезіальної єдності» для прото-християнської общини, враховуючи авторитет кожного з церковних отців для послідовників цієї течії, та постійну переписку між представниками церковної ієрархії, ми будемо наводити свідчення кожного з церковних авторитетів як репрезентацію позиції всього прото-ортодоксального християнства доти, доки воно перекликається з позицією більш пізньої ортодоксальної церкви.

в) Визначення поняття «філософія»

Оскільки питання, що винесене для курсової роботи, звучить саме як «порівняльний аналіз християнської та гностичної філософії», необхідно уточнити також і поняття «філософія» у історичному контексті доби, що розглядається.

Як помітив ще П'єр Адо, в період Античності філософія не була чисто теоретичною галуззю, навідміну від, наприклад, Нового часу [4, с. 18]. Філософія була безпосередньо інтегрована в повсякденний досвід і соціальну поведінку людини, а як галузь знання включала в себе повноту всіх можливих теоретичних знань з фізики, логіки і етики.

Говорити про певні абстрактні філософські позиції християнства і гностицизму було б ще більшим анахронізмом, оскільки мова йде про певні розвинуті релігійні течії, і під «філософією», їм притаманною, можна розуміти лише повний комплекс теологічних, сотеріологічних, есхатологічних та етичних вчень, що були наскрізь пройняті певним релігійним почуттям. Ми могли б шукати різницю в думках з питань, що стали вважатись «філософськими» ближче до сучасності, проте це було б висмикуванням питання із контексту, абстрактизацією, що лишила б елементи релігії релігійного світовідчуття.

Тим часом саме терміном «світовідчуття» можна було б найвдаліше назвати ту позицію, в якій принципово різняться гностики та прото-ортодокси, як власне і позицію, яку займали філософи, приєднуючись до певної античної філософської школи.

Таким чином, з'ясувавши точніше історико-контекстуальні відтінки предмету нашого дослідження, ми можемо тепер уточнити тему, що береться на розгляд і вивчення, і визначити її як «порівняльний аналіз світоглядних позицій християнських гностиків та прото-ортодоксальних християн».