« Назад

Висновки

Аналіз національних рухів, тобто сукупності діяльності політичних партій та громадських організацій, що володіли певною внутрішньою структурою, логікою розвитку і місцем в політичній системі суспільства, відкриває нові можливості в дослідженні особливостей і динаміки політичного процесу. Такий аналіз дозволяє осмислити діяльність та історичні шанси різних партій, пов'язати їх із тенденціями політичного та ідеологічного розвитку суспільства. Розуміння політичних подій під час ключових періодів історії першої третини ХХ ст. дає можливість по-перше, не повторити минулих помилок, а по-друге, використати позитивні надбання в процесі розбудови нової української держави.

Розглядаючи особливості еволюції політичних рухів на Правобережжі в першій третині ХХ ст., ми дійшли наступних висновків.

По-перше, виходячи з аналізу історіографічного огляду даної проблеми, можна виділити найбільш характерні особливості сучасного стану наукової розробки теми. На сьогоднішній день існує досить значна кількість узагальнюючих праць з історії суспільних рухів та політичних партій, в яких висвітлено основні фактори і сутність політичних процесів в Україні, ідейно-теоретичні надбання політичної думки, основні аспекти практичної діяльності політичних організацій, їх взаємозв’язки на різних історичних етапах, включаючи процес зародження та організаційного становлення в кінці ХІХ – на початку ХХ ст., Першу російську революцію 1905-1907 рр., політичну орієнтацію під час Першої світової війни та діяльність в роки Національно-визвольних змагань.

Особливо детально в незалежній Україні розглядається період Української революції 1917-1921 рр., що пов’язано з прагнення сучасних істориків осмислити доленосні події в історії Української державності та причини її падіння.

Досить детально розроблена проблема функціонування національних рухів найбільших етнічних груп Правобережжя, а саме поляків та євреїв. Докладно досліджено діяльність Бунду та різноманітних сіонських організацій. Волинські історички розглядають історію польського політичного руху та його національну орієнтацію, як невід’ємну складову. В рамках цих досліджень науковці згадують і про громадські організації зазначених народностей на території Правобережжя, проте поки що такі дослідження не мають комплексного характеру.

Значна кількість публікацій стосується питань загальноросійського руху, як такого, що займав помітне місце в політичній картині першої третини ХХ ст. Зокрема, монархіст Піхно констатував, що Київ, а разом з ним і Малоросія стали оплотом самодержавства [58, с. 211].

По-друге, під час з’ясування передумов та причин виникнення громадських організацій та політичних партій, ми дійшли висновку, що особливості соціально-економічного становища, що склалося в Російській імперії в другій половині ХІХ ст. утворили сприятливий ґрунт для початку політизації національних рухів Правобережжя. Економічна відсталість Росії, непродуктивна кріпосницька система та поширення суспільного невдоволення змусили Олександра ІІ провести низку реформ, спрямованих на демократизацію суспільного ладу.

Земська реформа 1864 р. та утворення перших осередків політичноактивних громад в середині земств, стали першими «паростками» національного усвідомлення в середовищі інтелігенції та в подальшому вплинули на політизацію національних рухів по всій Україні.

В зв’язку з промисловим переворотом, виникненням значної кількості промислових підприємств, частина мешканців села переходить у міста, таким чином утворюючи новий соціальний стан – робітничий клас, який зіграє не останню роль в Першій російські та Жовтневій революціях. Національна інтелігенція, частина якої підпадає під загальноукраїнський процес русифікації також стає вагомим соціальним прошарком в кінці ХІХ ст. та майбутнім кістяком політичних організацій.

Представники кожної національної меншини Правобережжя на рубежі століть прагнули політичної самоідентифікації, разом з тим піддавалися могутнім ідеологічним впливам з боку російських політичних сил, саме до їх лав на початку ХХ ст. відбувався значний відплив найосвіченіших українців. Ті, хто зміг протистояти ідейному натискові, вдався до створення власне національних політичних партій.

Економічна криза, поразка в російсько-японській війні, події кривавої неділі 9 січня 1905 р., масові соціальні заворушення на початку ХХ ст. чітко вказували на кризу самодержавства. В таких умовах Микола ІІ підписує Маніфест від 17 жовтня 1905 р., яким проголошує демократичні свободи та курс на скликання законодавчого органу всеросійського масштабу - Державної Думи. Політичні партії, що діяли на Правобережжі взяли участь у роботі російського парламенту, таким чином заявивши про своє існування на міжнародному рівні.

Революційні події значно пожвавили національні рухи. Зокрема, відбувалося поширення профспілкового, культурницького, селянського руху, відкриття національних друкованих органів тощо. Утворення перших політичних партій засвідчило про початок процесу пошуків пригноблених націй свого місця на карті Європи.

По-третє, з’ясовуючи вплив політичних партій і організацій на революційні події 1905-1907рр, Національно-визвольні змагання 1917-1921 рр. ми дійшли висновку, що кожна з національних гілок політичних рухів ставила перед собою різні цілі та завдання.

Зокрема, утворення загальноросійських монархічних партій відноситься до початкового етапу революції 1905-1906 рр., як наслідок революційних виступів, в цілях захисту самодержавства і монархічного ладу. Центром монархічної організацій стає місто Київ, провідна партія «Союз Русского народа», що, зокрема активно діяла на Волині. Ліберальна гілка представлена Конституційно-демократичною партією, Союзом «17 октября» на відміну від монархістів спирався на широкі суспільні верстви. Соціалістична течія, представлена Російською соціал-демократичною робітничою партією та Партією соціалістів-революціонерів висловлювали досить радикальні погляди та орієнтувалися на робітників та селянство, як на рушійну силу революції.

Перша російська революція активізувала українське національне життя. Найбільш плідна діяльність українських політичних партій відстежується саме в часи революції 1905-1907 рр., коли поглиблюється процес структуризації політичних сил та відбувається остаточне оформлення політичних ідеалів.

Перша українська партія Наддніпрянщини, що мала осередки на Правобережжі – Революційна українська партія не змогла довго утримувати чітку ідейну платформу. Відсутність єдності в поглядах українських політичних діячів, розколи і зміна орієнтацій не допомогли консолідуватися українському рухові. Частина рупівців в подальшому примикали до есерів чи соціал-демократів. Самостійницькі налаштована інтелігенція заснувала Українську народну партію, інша частина витупила фундатором «Української соціал-демократичної спілки». Початок століття ознаменувався утворенням і українських партій ліберального спрямування – Української демократичної партії та Української радикально партій.

Думська українська фракція стала місцем пропаганди національно-визвольних ідей серед депутатів-селян з України, а через них і через селян виборців.

Основною ідеєю польського національного руху на початку ХХ ст. була ідея відновлення польської державності. Партії будь-якого крила вважали це завдання першочерговим. По-різному лише уявляли вони державницьке майбутнє Польщі. Після Маніфесту 17 жовтня 1905 р. польське суспільство отримало свободу друку, права на публічні збори та об'єднання, було лібералізовано цензуру. В цей час активізується діяльність політичних партій, утверджується їх програмна та ідейна спрямованість. Польські партії були представлені в Законодавчому органі — Державній Думі. Хоча ППС та СДКПіЛ не змогли отримати місця у російському парламенті, національні демократи успішно представляли польський край.

В добу післяреволюційної реакції почалися численні обмеження національних прав поляків, поновився жандармський нагляд за громадською діяльністю національносвідомої частини польського народу. Введенням земств, 1911 р. на Правобережжі, царський уряд мав на меті посилити контроль над польськими поміщиками та інтелігенцією. Проте ідея відновлення Великої Польщі не полишала політичні і громадські кола.

На рубежі ХІХ-ХХ ст. єврейський політичний рух пережив етап організаційного становлення. Соціалізм став однією з основних ідеологічних течій, які підтримувало єврейство. Найпотужнішою організацією, що мала значний вплив на населення Правобережжя став Бунд.

Однією з головних ідей єврейського руху на початку ХХ ст. була ідея національної автономії. Єврейські партії бачили вирішення цієї проблем по-різному. Таке об’єднання як По’Алей-Ціон виступало за утворення єврейської держави на території Палестини, Сіоністсько-соціалістична робітнича партія прагнула до започаткування держави євреїв на будь-якій території, при обов’язковій наявності власного господарства.

Єврейський рух на Правобережжі не зміг узгодити свої дії, що призводило до розколів та постійних пошуків підтримки у інших політичних рухів, зокрема українських та російських.

Світова війна розділила територію України між воюючих імперій, і водночас стала початком доби національного самоствердження. Проте, національноорієнтована інтелігенція виявилась не готовою до використання шансу, який їй надала історія: згуртувати населення, навколо єдиної моделі післявоєнного розвитку України. Частина відстоювала автономістські тенденції, інша виступала за самостійницьку модель.

Національно-визвольні змагання продемонстрували продовження сценарію основної проблеми українського руху. Відсутність єдності та узгодженої стратегії дій серед політичних партій зумовили часту зміну владних режимів та міжнародних орієнтацій в середині них.

Інтелігенція, яка розподілилася між великою кількістю політичних партій, які, в свою чергу, розколювалися на менші частини, не змогла згуртувати суспільство навколо однієї національної ідеї. Відсутність консолідованості в рядах український партійців зіграла свою роль у вирішенні питання: бути чи не бути самостійній Українській державі.

По-четверте, аналізуючи чисельний, віковий та соціальний склад членів національних організацій та партій ми дійшли висновку, що внутрішній склад національних рухів був зумовлених низкою соціально-економічних, ідеологічних та політичних причин. Наприклад до складу загальноросійських монархічних партій входили в основному дворяни, частина зрусифікованої буржуазії, духовенство. Серед числа українських партійців переважала молода українська інтелігенція, частково робітники, селяни. Соціалістичні партії єврейського, польського та українського національного рухів спиралися на пролетаріат.

По-п’яте, розглядаючи особливості діяльності громадських організацій на Правобережній Україні варто зазначити, що Перша російська революція дала значний поштовх для організації громадських організацій і товариств різного напрямку діяльності. Закон від 4 березня 1906 р. під назвою «Тимчасові правила про товариства і спілки» відкрив широкі можливості для утворення національних громадських організацій.

На території Правобережжя найбільшою активністю відзначалися організації культурного, зокрема товариство «Просвіта», комерційного характеру, що в основному, організовувалися євреями, для яких фінансові питання мали першочергове значення. Під час Першої світової війни з’явився новий напрямок в діяльності громадських організацій – благодійництво. Такі організації мали на меті допомогти постраждалим від війни, збираючи матеріальну допомогу, організовуючи шпиталі, заклади харчування тощо.

Українська революція 1917-1921 рр. внесла в громадське життя значне пожвавлення. Держава підтримувала ініціативу громадськості до започаткування організацій культурного, просвітнього, професійного напрямку. В цей час кожна етнічна меншина Правобережжя зуміла організаційно оформити національні товариства та встати на шлях реалізації своїх прагнень.

Список використаних джерел та літератури

1. Березовський О. Українська партійна преса в Російській імперії (1905-1914 рр.): історіографія / О. Березовський / Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Gileya/2009_22/Gileya22/I13.pdf.

2. Білобровець О. Діяльність польських політичних партій на Правобережній Україні на початку ХХ ст. / О. Білобровець // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету. Історія. – 2005 – Вип. 1 – С. 254-260.

3. Білоус А. Українські кадети й національне питання / А. Білоус // Наукові праці з питань політичної історії – Вип. 173 – К, 1992 – С. 32-35.

4. Буравський О. Поляки Волині у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. / О. Буравський – Житомир: Вид-во ЖДУ, 2004 – 168 с.

5. Бурда І. Польська національна ідея на початку ХХ ст. / І. Бурда // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України – К, 2004 – № 3 – С. 109-116

6. Вергунов В. Україна та столипінська аграрна реформа: передумови, завдання, здійснення / В. Вергунов, А. Коцур, В. Коцур – К, 2008 – 132 c.

7. Винниченко В. Відродження нації: Історія української революції. березень 1917 р. – грудень 1919 р. – ч. 1 / В. Винниченко – Київ-Відень: Дзвін, 1920 – 318 с.

8. Волынь. Ежедневная газета с иллюстрированными приложениями. – 1907 – 25 апреля – С. 1.

9. Волынь. Ежедневная газета с иллюстрированными приложениями. – 1918 – 5 февраля – С. 1.

10. Волынь. Ежедневная газета с иллюстрированными приложениями. –1918 – 13 мая – С. 1.

11. Волобуєва А. Політичні орієнтири київської преси у сприйнятті революційних подій 1905-1906 рр. / А. Волобуєва / Режим доступу: http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1631.

12. Гайдай Л. Деякі аспекти капіталістичної еволюції і селянських господарств Правобережної України (1906-1914 рр.) / Л. Гайдай // Український Історичний Журнал – 1982 – № 7 – С. 116-123.

13. Гермайзе Й. Нариси з історії революційного руху на Україні / Й. Гермайзе – Т.1: Революційна Українська Партія (РУП) – К: Книгоспілка, 1926 – 388 с.

14. Горбань Т. Українське національне питання і російський загальнодемократичний рух: точки перетину, лінії розходження (1900-1917рр.) / Т. Горбань // Вісник київського національного університету ім. Т. Шевченка – Випуск 86, 2006 – С. 71-74.

15. Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ-ХХ століття: [навч. посібник для учнів гуманіт. гімназій, ліцеїв, студ. іст. ф-тів вузів, вчителів] / Ярослав Грицак. – 2. вид. – К: Генеза 2000 – 356 с.

16. Гунчак Т. Україна і перша половина ХХ ст.: Нариси політичної історії / Т. Гунчак – К: Либідь, 1993 – 288 с.

17. Гусєв В. Бундівські організації України в 1905 р. // Наукові праці з питань політичної історії: Міжвідомчий науковий збірник / Ред. кол. В. Горшков, М. Козицький – К: Либідь, 1992 – Вип. 173: Партії і соціальні групи в першій російській революції – С. 35-49.

18. Гусєв В. Бунд і російська соціал-демократія: проблеми взаємовідносин (кінець ХІХ початок ХХ століття) / В. Гусєв // Історичний журнал – 2008 – № 4 – С. 19-28

19. Державний архів житомирської області (далі ДАЖО) Ф. 283 Житомирський комітет Всеросійського союзу міст допомоги хворим та пораненим воїнам. 1914-1917 – Опис 1. од. зб. 16. – Справа 1 – арк. 1-4.

20. ДАЖО Ф. 560 Товариство «Волинська просвіта» м. Житомир Волинської губернії. Постанови розпорядчого комітету Житомирської російської публічної бібліотеки. 1907-1920 – Опис 1 – од. зб. 9 – Справа 1 – арк. 1.

21. Дорошенко Д. Iсторiя України. 1917-1923. – Т.1 – Доба Центральної Ради / Дмитро Дорошенко - Нью-Йорк: Видавнича Корпорацiя Булава, 1954 – 437 с.

22. Дорошенко Д. Нарис історії України /Дмитро Дорошенко – Львів: Світ, 1991 – 576 с.

23. Доценко В. Соціально-економічне становище єврейської громади Волинської губернії (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) / В. Доценко / Режим доступу: http://www.ualogos.kiev.ua/fulltext.html?id=925.

24. Економічна історія України: Підручник. / ред. Б. Лановика – К: Видавничий дім «Юридична книга» – 2004 – 456 с.

25. Історія українських політичних партій. Кінець ХІХ ст. – 1917 р.: Хрестоматія-посібник / Упоряд. Б. Корольов, І. Михальський – К: Видавництво Європейського університету, 2003 – 562 с.

26. Калакура О. Поляки в етнополітичних процесах на землях України у ХХ столітті / О. Калакура – К: Знання України, 2007 – 508 с.

27. Касьянов Г. Українська інтелігенція на рубежі ХІХ-ХХ ст.: соціально-політичний портрет – К, 1995. – 176 с.

28. Кіевлянинъ. Літературна і політична газета Південно-Західного краю. Щоденне видання – Київ – 1905 – 18 жовтня – С. 1.

29. Кіевлянинъ. Літературна і політична газета Південно-Західного краю. Щоденне видання – Київ – 1906 – 25 жовтня – С. 2.

30. Ковальчук. М. Лютнева революція в українській провінції / М. Ковальчук // Український історичний журнал – 2007 – №4. – С. 91-102.

31. Колесник. В. Програми українських ліберально-демократичних партії у Росії початку ХХ ст. / В. Колесник, Л. Могильський // Історичний журнал – 2007 – № 3 – С. 55-75.

32. Кондуфор Ю. Революційні події 1917 р. на Україні: пошук альтернативи / Ю. Кондуфор // Український історичний журнал – 1990 – №11 – С. 10-20.

33. Копил О. Сіоністська соціалістична партія (ЦСП) у 1920-х роках: ідеологія, організація, діяльність / О. Копил // Історичний журнал – 2008 – № 3 – С. 37-45.

34. Купріянчик О. Політизація українського національного руху кінця ХІХ - поч. ХХ ст.: до новітньої історіографії проблеми / О. Купріянчук / Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Gileya/2009_23/Gileya23/I18.pdf.

35. Кучерепа М. Зародження та діяльність на Волині український політичних партій та громадських організацій / М. Кучерепа // Збірник навчально-методичних матеріалів та наукових статей історичного факультету Волинського державного університету ім. Лесі Українки – 1995 – № 1 – С. 69-78.

36. Кухта Б. З історії української політичної думки першої половини XX ст.: Навч. посіб. / Б. Кухта – Вид. 3-тє, випр. і доп. – Львів: Кальварія, 1999 – 202 с.

37. Левенець Ю. Ліворадикальні партії в Україні напередодні жовтневого перевороту / Ю. Левенець // Український історичний журнал – 1992 – №3 – С. 23-31.

38. Левенець Ю. Теоретико-методологічні засади української суспільно-політичної думки: проблеми становлення та розвитку (друга половина ХІХ – початок ХХ століття) / Ю. Левенець – К, 2001 – 585 с.

39. Леонов С. Партійна система Росії: кінець XIX – 1917 рік / С. Леонов // Питання історії - 1999 - №11-12 - С. 29-49.

40. Липинський В. Повне зібрання творів, архів, студії / НАН України; Інститут східноєвропейських досліджень / ред. Ярослав Пеленський - Т. 6, кн. 1: Листи до братів-хліборобів: Про ідею і організацію українського монархізму – К., 1995 – 471 с.

41. Лисенко О. Боротьба українських «Просвіт» і кооперативів проти експансії російського капіталу в Україні. / О. Лисенко / Режим доступу: http://www.history.org.ua/JournALL/xix/8/7.pdf.

42. Литвин В. Земський рух як ліберальна опозиція. Ініціативи земців конституціоналістів в Україні / Володимир Литвин / Режим доступу: http://www.lytvyn-v.org.ua/history_of_ukraine/index.php?article=Ch4_r9_p4.

43. Лісевич І. Польська національна меншина в Наддніпрянській Україні (1864–1917рр.) / І. Лісевич // Український історичний журнал – 1997 – №2 – С. 42-61.

44. Любовець О. Українські політичні партії в 1917 р. чисельність, соціальний склад, регіональний вплив / О. Любовець // Історичний журнал – 2005 – № 6 – С. 63-73.

45. Малик Я. Нариси з історії суспільних рухів та політичних партій в Україні ХІХ-ХХ ст. / Я. Малик – Львів: Світ, 2001 – 335 с.

46. Малюта О. «Просвіти» і Українська Державність (друга половина. ХІХ – перша половина ХХ століття) / О. Малюта – К: Видавничий цент «Просвіта», 2008 – 840 с.

47. Найман О. Єврейські партії Соціальна історія Наддніпрянської України в другій половині ХІХ – на поч. ХХ ст.: Посібник для практичних занять та самостійної роботи для студентів історичних факультетів / Упоряд. В. О. Куліков – Харків: Вид-во ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2007 – 63 с.

48. Найман О. Об’єднання України (1917-1925) / О. Найман – К.: ІПІЕНД, 1998 – 196 с.

49. Омельянчук І. Кривавий жовтень 1905 року: сплановане насильство чи стихійний вибух / І. Омельянчук / Персонал – 2006 – № 9 / Режим доступу: http://personal.in.ua/article.php?ida=361.

50. Омельянчук И. В. Черносотенное движение на Украине в 1904-1914 гг.: Дис. канд. ист. наук: 07.00.01 / Омельянчук Игорь Владимирович. - К., 1997. – 195 с.

51. Павко А. Історія політичних партій, організацій і рухів в Україні у ХХ столітті / А. Павко // Проблеми освіти – Випуск 2 – К, 1995 – С. 127-129.

52. Павленко Ю. Українська державність у 1917–1919 рр. (історико-генетичний аналіз) / Ю. Павленко, Ю. Храмов – К, 1995 – С. 61.

53. Партії і соціальні групи в Першій російські революції Наукові праці з питань політичної історії: Між від. Наук. Збірник. К: Либідь – Вип. 173 – 1992 - 121 с.

54. Первая Всеобщая перепись населения Российской империи 1897 г. / под ред. Н. Тройницкого – СПб: издание Центрального статистического комитета Министерства внутренних дел, 1899-1905 – 8: Волынская губерния – 1904 – 282 с.

55. Погребінська І. Правове та економічне становище євреїв в Україні (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) / І. Погребінська // Український історичний журнал – 1996 – №4 – С. 16-27.

56. Політичні партії в Україні (1900-1917 рр.): Навчальний посібник з курсу «Історія України» для студентів всіх спеціальностей / Укл. С. Алексєєв, Є. Ляшенко – Краматорськ: ДДМА, 2002 – 85 с.

57. Політологія: кін. ХІХ – перша половина ХХ ст.: хрестоматія. - Львів: Світ, 1996 - 800 с.

58. Політична історія України ХХ століття: у 6 т. / Голов. ред. І. Курас – К.: Генеза, 2002. – Т. 1: На зламі століть (кінець ХІХ ст. 1917р.) / Ю. Левенець, М. Кармазіна, Л. Нагорна – 2002 – 420 с.

59. Політична історія України ХХ століття: в 6 томах. / Голов. ред. І. Курас – К: Генеза, 2002-2003 – Т. 2: Революції в Україні: політико-державні моделі та реалії (1917-1929) / В. Солдатенков, В. Верстюк, М. Кармазіна, Л. Нагорна – 2003 – 488 с.

60. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. – Т.1: Від середини XVII ст. до 1923 р. – 4. вид., стер. / Наталя Полонська-Василенко – К: Либідь, 2002 – 608 с.

61. Рада. Політична, економічна і літературна газета. Виходить щодня окрім понеділків. – Київ – 1907 – 23 травня – С. 2.

62. Рада. Політична, економічна і літературна газета. Виходить щодня окрім понеділків. – Київ – 1907 – 12 серпня – С. 2.

63. Рада. Політична, економічна і літературна газета. Виходить щодня окрім понеділків. – Київ – 1909 – 9 жовтня – С. 1.

64. Реєнт О. Революційні та соціальні рухи трудящих мас України / О. Реєнт // Український Історичний журнал − 2005 − №4 − С. 89-107.

65. Рибалка І. Історія України: ч. 2. Від початку ХІХ століття до лютого 1917 року / І. Рибалка – Харків: Основа, 1997 – 480 с.

66. Салтовський О. Концепції української державності в історії вітчизняної політичної думки (від витоків до початку XX сторіччя) / Олександр Салтовький – К: Вид. ПАРАПАН, 2002 - 396 с. / Режим доступу: http://litopys.org.ua/salto/salt.htm.

67. Самарцев І. Чорносотенці на Україні (1905-1917рр) / І. Самарцев // Український історичний журнал – 1992 – № 1 – С. 91-97.

68. Самарцев І. Євреї в Україні на поч. ХХ століття / І. Самарцев // Український історичний журнал – 1994 – № 4 – С. 19-25.

69. Самостійна Україна: Збірник програм українських політичних партій поч. ХХ ст. / Упор. Федьков. – Тернопіль. – 1991. – 288 с.

70. Сейко Н. Польські та російські доброчинні громадські організації у сфері освіти Правобережжя у період Першої світової війни (1914-1917 рр.) / Н. Сейко // Українська полоністика – Випуск 1 – 2004 – С. 99-105

71. Сіонізм: минуле і сучасне / Голов. ред. В. Гура – К.: Політвидав України, 1990 – 120 с.

72. Старинець О. Виникнення організацій конституційно-демократичної партії в Україні (жовтень 1905 – лютий 1906 рр.) / О. Старинець // Український історичний журнал – 1995 – №6 – С. 37-46

73. Субтельний О. Україна: історія / Пер. з англ. Та гол. Ред. Ю. Шевчук – К: Либідь, 1993 – 720 с.

74. Тихонов А. Єврейські погроми 1881 року в український губерніях Російської імперії / А. Тихонов // Український історичний журнал – 2007 – № 5 – С. 65-74.

75. Українська політична нація: Ґенеза, стан, перспективи / За ред. Кравченка – К: НІСД, 2003 – 632 с.

76. Україна крізь віки: В 15 т. / Гол. ред. В. Смолій – К: Альтернативи, 1998 – Т. 9: Національне відродження України – 1999 – 335 с.

77. Устименко В. Єврейські організації і партії в суспільно-політичному житті України добу Центральної Ради. / В. Устименко / Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Pviu/2009_4/5.pdf.

78. Феденко П. Український рух у ХХ столітті / П. Феденко – Лондон: Наше слово, 1959 – 269 с.

79. Шморгун П. Національно-визвольний рух на Україні на поч. ХХ ст. / П. Шморгун // Наукові праці з питань політичної історії – Вип. 173 – К, 1992 – С. 3-12.

80. Янковська О. Культурне життя в Україні в період Національно-демократичної революції (1917-1920 рр.)