Курсова робота Становлення і розвиток емпіризму та філософські погляди Дж. Берклі

Вступ

Розділ 1. Становлення і розвиток емпіризму та його місце в історії філософії. Еволюція поглядів класичних філософів

Розділ 2. Рецепція філософських поглядів Дж. Берклі дослідниками і критиками: історія і перспективи

Розділ 3. Система філософських поглядів Дж. Берклі

Висновки

Список використаних джерел

Джордж Берклі (англ. George Berkeley відомий також як: єпископ Джордж Берклі; 12 березня 1685 – 14 січня 1753) – впливовий ірландський філософ, англіканський єпископ (за хрещенням – протестант) відомий своїми роботами про суб'єктивний ідеалізм, підсумований в його книзі «Бути це відчувати» (лат. «Esseestpercipi»).

Теорія Берклі стверджує, що індивідууми можуть лише безпосередньо знати відчуття й ідеї об'єктів, – а не абстракції, такі, як-от: «речовина». Він написав цілий ряд робіт, найвідоміша з яких – «Трактати про принципи людського знання» (1710). В 1734 він опублікував книгу «Аналітик», критику основ науки, дуже впливову в подальшому розвитку математики. Місто Берклі (Каліфорнія) та університет, який там знаходиться, названі на його честь.

Як цілісна гносеологічна концепція, емпіризм сформувався в XVII –XVIII ст. В історії філософії емпіризм виступав як ідеалістичний(Девід Г'юм, Джордж Берклі, Ернст Мах, Ріхард Авенаріус, сучасний логічний емпіризм тощо), такий що визнавав єдиною реальністю суб'єктивний досвід (відчуття, уявлення), і як матеріалістичний емпіризм (Френсіс Бекон, Томас Гоббс, Джон Локк, Етьєн Кондільякта ін.), що вважав, що джерелом чуттєвого досвіду є об'єктивний світ.

Як сказав П. Сорокін, двадцятий вік відзначений глибокою кризою, коли наші відчуття розпочали домінувати над теорією. Зважаючи на такий стан справ, й сьогодні для розуміння і розвитку однієї з базових концепцій філософії – пізнання – необхідно вивчати класичні підходи емпіризму, раціоналізму, розглядати їх в аспекті протиріччя або взаємозв’язку. Неоднозначність висновків з даної проблематики робить дану роботу актуальною.

Мета дослідження – проаналізувати емпіризм у філософських поглядах Дж. Берклі. Задля досягнення мети були поставлені і виконані наступні завдання:

- розглянути еволюцію емпіризму та його місце в історії філософії крізь призму поглядів класичних філософів;

- визначити рецепцію філософських поглядів Дж. Берклі дослідниками і критиками у ретроспективі, сучасному стані і прогнозі на майбутнє;

- дослідити систему філософських поглядів Дж. Берклі.

Об’єктом дослідження виступає процес чуттєво-емпіричного пізнання, який орієнтований на здобуття знань.

Предметом роботи є сукупність сприйняття ідеї і критика філософських поглядів щодо ідеалістичного емпіризму Дж. Берклі в контексті історичного шляху розвитку філософії.

Методологічну основу дослідження склали діалектичний, феноменологічний, історичний методи, а також загальнонаукові методи аналізу, синтезу, узагальнення та ін.

Робота складається зі змісту, вступу, трьох розділів, висновків, а також списку використаних джерел.

Таким чином, проведена наукова розвідка дає змогу зробити наступні узагальнення та висновки.

Джордж Берклі послідовно розвивав тезу про те, що «буття – це або те, що сприймається, або той, хто сприймає».

Філософія Берклі, що мала сильне релігійне підґрунтя, з'явилася у вираженні нового, швидкого духу, який витіснив схоластику, народжену працями Декарта, Спінози, Локка і Ньютона. Берклі намагався подолати модний скептицизм і атеїзм, створити вчення, у якому б гармонійно поєднувалися нова філософія і спіритуалізм.

Заявивши, що річ – це комплекс наших відчуттів, Дж. Берклі відкрив першу сторінку суб'єктивного ідеалізму в філософії Нового часу. Позбавляючи відчуття об'єктивного змісту, Берклі приходить до свого відомого положення: «існувати – означає бути сприйнятим». Те, що не можна сприйняти, не існує.

Позиція Берклі – це чистої води соліпсизм, згідно з яким існують тільки «я» і мої відчуття. Але соліпсизм Берклі не пов'язують з його релігійними переконаннями. Уникаючи чистого соліпсизму, Берклі заявляє про те, що навколишній світ існує як сума «ідей», але в глузді не окремої людини, а в розумі Бога. Бог, як справжній Суб'єкт вічного існування, «вкладає» у свідомість людей, як окремих суб'єктів, зміст їх відчуттів.

Таким чином, суб'єктивний ідеалізм Берклі має тенденцію трансформуватися в об'єктивний ідеалізм, де сприйняття окремого суб'єкта забезпечується справжнім Суб'єктом – Богом.

Загалом більшість дослідників сходиться на думці, що філософія Берклі привела емпіризм до абсурду. Але ж коли ми робимо висновки з передумов на основі здорового глузду, результат часто не має нічого спільного з тими «настільки очевидними» передумовами, з яких ми починали.

Здоровий глузд – це те, як людина намагається вести себе в своєму повсякденному житті. Але якщо вона хоче подолати плутанину і відсутність будь-якої впорядкованості в своєму існуванні і прийти до якоїсь істини, їй часто доводиться відкидати очевидне. Як одного разу сказав Ейнштейн: «Здоровий глузд – це набір забобонів, які накопичуються у людини до 18 років».

Намагаючись наблизити свої ідеї та відчуття до здорового глузду, Берклі розробляє критерії істинності в судженнях людей: яскравість чуттєвих сприймань, одночасність приблизно однакових сприймань у декількох суб'єктів, узгодженість відчуттів один з одним. Виникає питання – звідки береться стабільність , упорядкованість , одночасність відчуттів у різних людей. Відповідь Берклі дає таку–це дивовижна зв'язаність доводить мудрість Бога.

Незважаючи на протиріччя, з впевненістю можна констатувати, що філософія Дж. Берклі стала великим кроком уперед або антиінновацією в контексті філософії Нового Часу – вона є свого роду переходом від раціоналізму Р. Декарта та емпіризму Дж. Локкадо філософії Д. Г'юма та, навіть, класичної німецької філософії, зокрема, І. Канта.

1. Августин А. О свободе воли. Кн. II. / Пер. М. Ермаковой, А. Шарниной. О христианском учении. / Пер. С. Неретиной. // Антология средневековой мысли. В 2 т. Т.1. – СПб.: РХГИ, 2001. – С. 19-112.

2. Аристотель Сочинения: В 4- т. Т. 1. – М.: Мысль, 1976. – 550 с.

3. Асмус В. Ф. Декарт / В. Ф. Асмус. – М.: Высшая школа, 2006. – 335 с.

4. Беркли Д. Трактат о принципах человеческого знания // Дж. Беркли. Сочинения. – М.: Hаука, 1978, - С. 152-247.

5. Блонский П. П. Проблема реальности у Беркли / П. П. Блонский. – М.: ЛИБРОКОМ, 2009. – 160 с.

6. Бруно Д. Философские диалоги / Д. Бруно. – М.: Алетейа, Новый Акрополь, 2000. – 322 с.

7. Быховский Б. Э. Джордж Беркли / Б. Э. Быховский. – М.: Мысль, 1970. – 220 с.

8. Васильева М. Ю. Кант и Беркли: сходство или различие? / М. Ю. Васильева // Кантовский сборник. – 2009. - № 1. – С. 30-39.

9. Гайдамака В. П. Проблема духовной субстанции у Д. Беркли / В. П. Гайдамака // История зарубежной философии и современность / Под ред. проф. А. С. Богомолова. – М.: Изд-во Московского университета, 1980. – С. 21-28.

10. Гайденко В. П. Западноевропейская наука в средние века: Общие принципы и учение о движении / В. П. Гайденко, Г. А. Смирнов – М.: Наука, 1989. – 352 с.

11. Гегель Г. Энциклопедия философских наук. - В 3 т. - Т.1. - Наука Логики. – М.: Мысль, 1974. – 452 с.

12. Гоббс Т. Философская трилогия «Основы философии»: «О человеке» / Т. Гоббс. – М.: Дом Науки, 1985. – 312 с.

13. Горфункель А. Х. Философия эпохи Возрождения / А. Х. Горфункель. – М.: Высшая школа, 1980. – 368 с.

14 Да Винчи Л. Естественнонаучные сочинения и работы по эстетике. – М.: Просвещение, 1985. – 311 с.

15. Девяткин С. В. Берклиеведение: основные этапы, проблемы и перспективы / С. В. Девяткин // Вестник Новгородского государственного университета им. Ярослава Мудрого. Сер. Гуманитарные науки. – 1999. - № 12. – С. 21-25.

16. Заиченко Г. А. Объективность чувственного знания: Локк, Беркли и проблема "вторичных качеств" / Г. А. Заиченко // Философия науки. – 1985. - № 4. – С. 98-107.

17. Кальной И. И. Философия для аспирантов / Кальной И. И., Сандулов Ю. А.; Под ред. И. И. Кального. – СПб.: Лань, 2003. – 512 с.

18. Кузанский Н. Сочинения в двух томах. Т.1 / Н. Кузанский. – М.: Мысль, 1979. – 482 с.

19. Лекторский В. А. Гносеология в системе философского мировоззрения / В. А. Лекторский. – М.: Наука, 1983. – 382 с.

20. Локк Дж. Розвідка про людськерозуміння. У 4-х т. Т. 2 / Дж. Локк. – Х.: Акта, 2002. – 608 с.

21. Невлева И. М. Философия / И. М. Невлева. – Харьков: Консум, 2001. – 432 с.

22. Сапрыкин Д. Л. Regnum Hominis. (Имперский проект Френсиса Бэкона). – М.: Индрик. 2001.

23. Стретерн П. Беркли // Стретен П. Философы за 90 минут: Просто о сложном / П. Стретерн. – М.: Астрель; АСТ, 2005 [Электронный ресурс] – Доступно по: http://psylib.org.ua/books/stret01/txt12.htm.

24. Теория познания. В 4 т. Т.2. Социально-культурная природа познания / Подред. В. А. Лекторского, Т. И. Ойзермана. – М.: Мысль, 1991. – 478 с.

25. Фейербах Л. А. История философии. В 3 т. Т. 1 / Л. А. Фейербах – M.: Мысль, 1974. – 544 с.

26. Философская энциклопедия. В 4 т. - Т. 3 (Н-С) / Под ред. В. С. Стёпина. – М.: Мысль, 2010. – 692 с.

27. Философский словарь / Под ред. И. Т. Фролова. – М.: Политиздат, 1981. – 445 с.

28. Холодная М. А. Психология интеллекта. Парадоксы исследования / М. А. Холодная – СПб.: Питер, 2002. – 272 с.

29. Энциклопедия эпистемологии и философии науки. – М.: «Канон+» РООИ «Реабилитация», 2009. – 1248 с.